Кіровоградщина – мій рідний край, колиска слова і зерна (стр. 2 )

Радянська влада

Радянська влада, яка остаточно встановилася в Україні на початку 1920 р., відновила губерніальний територіальний поділ, але відразу почала готувати і проводити його реформування. 28 січня 1920 р. постановою Всеукрревкому було затверджене створення Одеської губернії, постановою ВУЦВК від 18 липня 1920 р. до її складу ввійшов Балтський повіт колишньої Подільської губернії. Наступні великомасштабні адміністративно-територіальні перетворення було покладено постановою ВУЦВК від 1 лютого 1922 р. «Про впорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному устрою УРСР». 25 жовтня 1922 р. ІІ сесія ВУЦВК затвердила основні принципи майбутньої грандіозної реформи, яка передбачала створення з укрупнених повітів округів, а з укрупнених волостей — районів, потім поступову передачу губернських повноважень окружним органам з послідуючою ліквідацією губерній.

Реформа проводилася згідно з постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р., затвердженою ІІ сесією ВУЦВК 12 квітня 1923 р. Згідно з цим документом Балтський повіт з волостями було скасовано, його територія ввійшла до складу Первомайського округу Одеської губернії, тоді ж був створений Данилово-Балківський район з центром в с. Данилова Балка. Постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. губерніальний поділ було скасовано і всі адміністративні губернські функції перейшли до окружних органів управління. В кінці 1928 р. районним центром Данилово-Балківського району стало селище Ульяновка, перейменований у 1924 р. на честь В. І. Ульянова Грушківський виселок — селище Грушківського цукрового заводу, заснованого місцевою землевласницею графинею Строгановою у 1870 р. Постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13 червня 1930 р. Первомайський округ було скасовано, а 9 лютого 1932 р. IV позачерговою сесією ВУЦВК ХІІ скликання прийнято постанову про створення в ряді перших п'яти в Україні областей Одеської області, в складі якої опинився Грушківський, колишній Данилово-Балківський, район.

До речі, хоча селище, за «Історією міст і сіл УРСР» (Кіровоградська область //Дрозденко . — К.: УРЕ, 1972. — С. 731), з 1924 р. отримало назву Ульяновка, на мапі Одеської області 1939 р. воно значиться як Грушка. В адміністративно-територіальному довіднику УРСР 1947 р. (УРСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 р.- К.: УВПЛ, 1947 р.- С. 375) райцентром Грушківського району Одеської області названо с. Грушку. Очевидно, це було пов'язано з залізничною станцією, яка називається Грушка, і ніколи не міняла своєї назви. Тобто фактично існувало два населених пункти з однаковою назвою — залізнична станція і селище, центр району, Грушка — Ульяновка та село, центр сільської ради, Грушка.

В 1938 р. селище Ульяновка отримало статус селища міського типу. Згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР 12 лютого 1954 р. Ульяновський район був переданий Кіровоградській області, утвореної указом Президії Верховної Ради СРСР 10 січня 1939 р. В 1963 р., згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР 30 грудня 1962 р., в результаті укрупнення сільських районів до складу Ульяновського району ввійшли селища Голованівськ і Салькове, сільради скасованого Гайворонського району та Грузька, Ємилівська, Капітанська, Клинівська, Красногірська, Липовеньківська, Межирічківська, Надеждівська, Розкішненська, Свирнівська, Семидубівська і Шепилівська сільради Голованівського району. Але таким великим Ульяновський район проіснував недовго і, згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР 4 січня 1965 р., його розукрупнено, після чого він складався з однієї селищної (з 1974 р. — міської) Ульяновської і 14 сільрад: Богданівської, Великотроянівської, Вільхівської, Грушківської, Данилово-Балківської, Йосипівської, Кам'янобрідської, Кам'янокриничанської, Лозуватської, Луполівської, Новоселицької, Розношенської, Сабатинівської та Синьківської.

Порівняно з Грушківським районом Одеської області сільради Ульяновського району Кіровоградської області були укрупнені: Дельфінівська сільська рада приєднана до Лозуватської сільської ради, Кошаро-Олександрівська — до Луполівської, Мечиславська — до Йосипівської, Синицівська — до Богданівської, Станіславівська — до Грушківської, Христофорівська — до Кам'янобрідської, Шамраївська — до Ульяновської селищної ради.

В 1988 р. Ульяновський район ще раз було розукрупнено: з Богданівської сільської ради виділилася Синицівська сільська рада, з Йосипівської — Мечиславська, з Ульяновської міської ради — Шамраївська сільська рада. Територія Ульяновського району Кіровоградської області протягом тисячоліть знаходилась в зоні інтенсивної людської цивілізації, історично вона є частиною брацлавського Поділля, але внаслідок низки складних адміністративно-територіальних реформ радянського періоду була приєднана до утвореної з частини ліквідованої Херсонської губернії Кіровоградської області.

КІРОВОГРАДЩИНА - МІЙ РІДНИЙ КРАЙ, КОЛИСКА СЛОВА І ЗЕРНА

( загальношкільна лінійка)

, заступник директора з навчально-

виховної роботи,

В. І.Русавська, педагог-організатор НВК «Ульяновська

гімназія – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1»

Мета: поглиблювати інтерес до історії рідного краю, знайомити з географічним та економічним положенням. Розвивати цікавість до рідного краю, рідного міста.

Дати відчути приналежність до української нації. Виховувати любов до рідного краю, до своєї держави, бажання більше знати про неї.

Обладнання: прапор та герб України, карта Кіровогращини, вишиті рушники, портрети видатних людей Кіровоградщини, презентації.

На фоні пісні «Україна» звучать слова диктора.

Кіровоградщина – мій край чудовий,

Тут народились ти і я,

Тут над ставком верба й калина

Чарівна пісня солов’я

Пісня «Моя Україна»

На сцену виходять ведучі.

Ведучий 1. Кіровоградщина – рідний наш край. Край близький і дорогий кожному, хто хоч раз побачив безмежне привілля степу, вдихнув чистого п’янкого повітря на луках, почув сюрчання коника в лагідному надвечір’ї. Вітри героїчної історії проносились над нашою землею і назавжди залишились в степових могилах, німих свідках історії.

Фонограма

Ведучий 2. Кіровоградщино, як я тебе люблю!

Твої луги, твої степи розлогі,

Річок мрійливих тиху течію,

І хвилі золоті твоїх ланів шовкових.

В світі є краї багаті,

Та дорожчий той, де в хаті

Слухав ти пісні матусі,

Де зостались кращі друзі,

Де спинався ти на ноги,

І куди тебе дороги

Знав ведуть, немов до Рима,

Де душа твоя незримо

Вже давно перебуває, –

Кращих бо країв немає …

Для одних, то – сиві гори,

Для других – синє море,

А для нас, синів козацьких, –

Спів степів Кіровоградських.

Ведучий 1. Золотий Кіровоградський краю!

Батьківщини частка степова!

Я для тебе пісню заспіваю

Свої щирі і прості слова.

То ж дзвени, мій краю, зерном пшениці,

Щоб про Ятрань, про Дніпро і Вись,

Про людей, про землю-степовицю

Пісні радістю дзвінкою налились.

Пісня «Це мій рідний край»

Ведучий 2. І дзвенять, дзвенять пісні на берегах Ятрані, Висі, Бугу, Синиці, Інгулу, Дніпра. І багато з них розповідають про історію нашого краю. Адже жодна з них не може порівнятись глибиною і чарівністю з однією написаною книгою – великою книгою народної пам’яті – книгою пісень, дум, переказів та легенд. Із покоління в покоління, як найбільшу коштовність, передають наші земляки народну творчість.

Слайди про Кіровоград

Ведучий 1. Культура – це та перлина, яку з давніх-давен плекала наша степова Кіровоградщина. Це унікальна і яскрава квітка щоразу розквітає, по-новому підносить, надихає, захоплює, дивує увесь світ. Серцем української культури називають Кіровоградщину у мистецьких колах.

Ведучий 2. Єлисаветграду судилось стати колискою українського професійного театру. Біля його витоків стояли корифеї національної сцени: М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, М. Садовська-Баррілотті, П. Саксаганський.

Ведучий 1. Степовою перлиною називають хутір Надія. В оточенні струнких тополь, серед осик і верб він здалеку нагадує зелений оазис на степовому роздоллі. Саме тут щороку відбувається велике літературно-мистецьке театралізоване свято «Вересневі самоцвіти», яким відкривається в Україні новий театральний сезон.

Ведучий 2. З покоління в покоління передаються і примножуються кращі традиції українського театрального мистецтва – і на професійній сцені, і в самодіяльних творчих колективах

Ведучий 1. Візитною карткою області стали театр української музики, пісні і танцю «Зоряни», народна артистка України Антоніна Червінська, дитячий зразково-художній хореографічний ансамбль «Пролісок» обласного ліцею мистецтв, яким керує народний артист України, професор Анатолій Коротков, заслужений ансамбль народного танцю України «Ятрань»

(керівник заслужений працівник культури Василь Босий) та багато ін.

Ведучий 2. Тому й не дивно, що саме Кіровоград визнали танцювальною столицею України. Вас вітають наші юні танцюристи – хореографічний колектив «Джерельце».

Танець «Червона калина»

На Кіровоградщині знаходиться святе для кожного, кому дорога доля наших дітей, місце – село Павлиш. Тут працював видатний педагог сучасності . Його твори – справжня скарбниця педагогічного досвіду. Слова Сухомлинського «серце віддаю дітям» звучать як клятва для кожного, хто присвятив себе благородній справі виховання молодого покоління.

Ведучий 2. І шануємо ми

Його ім'я величне.

Він навчив поважати,

Казковий цей світ дітвори.

Він так вміло відкрив

Найцікавішу книжку

І у душі дитячі так глибоко проник

Ведучий 2. У Сухомлинського вагоме слово

У серці нашім колосом зросло.

І не струхнявіє воно ніколи,

Бо несе в серце щастя і добро.

Ведучий 2. Великий педагог стверджував: «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безслідною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Дійсно, вічний слід лишив на землі . Він залишив себе у дітях.

Пісня «Мамина сорочка»

Ведучий 1. Славна своїми талантами Кіровоградщина. Багато видатних письменників дала наша земля світу. Далеко за межами України відомі імена В. Винниченка, Євгена Маланюка.

Ведучий 2. Перші життєві університети тут проходили поет Дем’ян Бєдний, Юрій Яновський, драматург Іван Микитенко. І закономірно, що історія краю знайшла широке відображення в їх творчості.

Ведучий 1. Ми гордимося поетами-сучасниками: Володимиром Бровченком, Валерієм Гончаренком, Антоніною Корінь, Світланою Барабаш.

Ведучий 2. Пропонуємо вашій увазі ліричну сповідь Світлани Барабаш «Матусі»

Ведучий 1. В цьому ряду і наш земляк, уродженець с. Вільхове, професор, доктор Філологічних наук, член Національної спілки письменників Леонід Васильович Куценко, який належав до тих рідкісно виняткових у сьогоднішньому черствому світі людей, хто від першої зустрічі прихиляв до себе. Людина, одержима працею і любов’ю до України.

Ми гордимося тим, що в стінах рідної школи навчаються гідні продовжувачі поетичних традицій. Однією з них є учениця 9-А класу Чабанюк Мирослава.

Вірші «Маки», «Моїй бабусі»

Ведучий 2. Кіровоградщина – край машинобудівників і хліборобів, працьовитих та гостинних людей, які створюють сучасні машини й технології, плекають високі врожаї. Край унікальних чорноземів.

Ведучий 1. На Кіровоградщині основним напрямком машинобудування є виробництво для сільського господарства і передової промисловості необхідної техніки. Тут сходять з конвеєра надійні сівалки, красень-трудівник комбайн «Лан», виплавляється необхідний для металургії феронікель, буре вугілля. Виробляють найсолодший у світі цукор, випікають найсмачніші паляниці.

Ведучий 2. Тримає славу сільського машинобудування держави Кіровоградське ВАТ «Червона зірка». Не можна не відзначити роботу Завалівського графіткомбінату та Побузького феронікелевого заводу. Серед підприємств агропромислового комплексу лідирують відкриті акціонерні товариства «Кіровоградолія», «Птахокомбінат», ВО «Артеміда», Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів, м’ясокомбінат «Ятрань» та ін.

Ведучий 1. Горджуся родом хліборобів,

Майстрами хліба і землі.

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі.

Ведучий 2. Степи, степи, звичайне диво,

Тут пісню щастя ми куєм дзвінку.

Хліб і до хліба – є всього без ліку,

Хвала тобі за труд, степовику.

Пісня «Темна нічка»

Слайди про Ульяновку

Ведучий 1. Невід’ємною частиною Кіровоградщини є наш рідний Ульяновський район. Наша мала Батьківщина.

Ведучий 2. Ульяновщина. Обрамлені розкішними лісосмугами неозорі лани золотавої пшениці. Неквапливі тихоплинні ріки і джерела кришталевої води. Крутобокі долини і балки, уквітчані духмяними шавліями, волошками та іншим барвистим різнобарв’ям. Шовкові косиці ковили, пахуче повітря, закучерявлені рясними вербами ставки, що у надвечір’ї хвилюють рибалок. Чепурні села у садках. Невеликі ліси і сплесками риби переліски.

Ульяновка – мій рідний край. Моє місто чудове. Найкращий куточок землі. Тут ми народились і виросли, тут уперше побачили синь українського неба і золоті розлоги пшеничних ланів. Тут мамина пісня і батьківська мудрість, казка дитинства і світ пізнання. Тут – наші корені, тут – наша земля, яка дала нам горде ім'я – українці.

Моя Ульяновка – мій рідний край.

Є щось святе в словах оцих.

Для мене – це матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене – це твої стежки й мої,

В містах і селах стоптані любовно,

Й пісень людські прозорі ручаї,

Усе, що серцю рідне невимовно.

Пісня «Ульяновський вальс»

Фонограма

Ведучий 1. Моя Ульяновка – це яблуневий цвіт

І верби над ставом, й калина.

Моя Ульяновка – це мрії політ,

Це рідна моя Україна!

Ведучий 2. Моя Ульяновка – це наша сім’я,

Затишний куточок і хата.

Це мама, татусь, бабуся, дідусь і я,

Всі рідні і друзів багато.

Ведучий 1. Моя Ульяновка – це злагода й мир,

Та небо бездонне й чудове.

Це пісня чарівна, що лине до зір,

Й дитинство моє світанкове.

Ведучий 2. Моя Ульяновка – ліси і поля,

Від них в нас і радість, і сила.

Це та найсвятіша і рідна земля,

Що кожного з нас народила

Пісня «На калині мене мати колихала»

Ведучий 1. В кожному краю своя чарівна і неповторна пісня. У нас, кіровоградців, вона особлива. І для кожного з нас найрідніша, наймиліша, бо ми діти свого краю.

Душа народу не вмре ніколи,

Вона живе у пісні чарівній.

Усмішка щира і сльоза джерельна -

Найвища нагорода їй.

Народна пісня – голос невсипущий,

Душі людської – вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний,

Не вийде з всюдисущого життя.

Ведучий 2. Хочеться, щоб наша рідна пісня, легка, як сон, примарна, ніби щастя, сонячна, неначе мрія, зігріла ваші серця, захопила, оповила веселковими барвами, що ними мріють весни, плаче осінь, марять зими і кличе літо.

Пісня «Ой під вишнею, під черешнею…»

Ведучий 1. Кожен новий день додає нових сторінок у літопис Кіровоградщини. Молодіє, будується степовий край.

…Південне сонце рум’янить смагляві щоки степнячок, виблискує у косах і кучерях, у чорних дівочих очах. Кіровоградщина усміхається сонцю, усміхається кожному новому дню.

Ось і закінчується наше свято, але не закінчується зустріч з славними традиціями рідного краю. Вона залишається з вами, дорогі друзі! Любіть свій рідний край, його чарівну мову та дзвінкоголосу пісню, зберігайте і поповнюйте творчу спадщину рідного краю.

Пісня «А у нас сьогодні свято»

МІЙ РІДНИЙ КРАЙ - КІРОВОГРАДЩИНА

(усний журнал)

, заступник директора з виховної роботи,

, вчитель української мови та літератури,

, вчитель біології та хімії

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів с. Кам'яна Криниця

Ульяновського району Кіровоградської області

Мета: ознайомити дітей з легендами про рідний край ; вчити збирати і систематизувати фольклорні твори, висловлювати власні думки в усній формі;

виховувати любов до землі, на якій народилися і живемо, розвивати творчу уяву.

Наочність: виставка літератури по темі, карта Кіровоградщини, карта України ХVІІ – ХVІІІ ст., карти Ульяновщини, села Кам'яна Криниця.

« Земля мого дитинства»

Епіграф

Між Бугом Південним і Ятрань – рікою

Розкинулись луки й поля

Тут славиться працею, піснями і танцями

Кіровоградська рідна земля.

Кіровоградщина! Рідний наш краю! Край близький і дорогий кожному, хто хоч раз побачив безмежне привілля степу, вдихнув чистого п'янкого привілля, на лугах почув сюрчання коника в лагідному надвечір'ї. Вітри героїчної історії проносилися над нашою землею і назавжди залишилися в степових могилах німими свідками історії. Багато поетичних рядків присвятили митці нашому степовому краю.

(Учні читають поезії)

Золотий кіровоградський краю!

Батьківщини частка степова!

Я для тебе в пісні заплітаю

Свої щирі і прості слова.

То ж дзвени, мій краю, зернами пшениці,

Щоб про Ятрань, про Дніпро і Вись,

Про людей, про землю – степовицю

Пісні радістю дзвінкою налились.

( Пісня про рідний край чи село )

І дзвенять, дзвенять пісні на берегах Ятрані І Висі, Бугу і Інгула, Синюхи і Дніпра. Багато з них розповідають про історію нашого краю. Але жодна з них не може порівнятися своєю глибиною і чарівністю з однією неписаною книгою,- великою книгою народної пам'яті,- книгою пісень, дум, переказів та легенд.

Із покоління в покоління, як найбільшу коштовність, як зброю і плуг, як хліб і вогонь передають наші земляки перлини усної народної творчості. А з розвитком науки, культури і літератури це багатство поволі стікалось в спільну духовну скарбницю всього українського народу.

Учитель

Діти, а що ви знаєте про історію рідного краю?

Учень ( біля карти України ХУІІ - ХУІІІ ст..)

Край наш відносно молодий. Масове заселення Диких Піль відноситься до початку або середини 18 ст.

Поява перших поселень на території нинішньої Кіровоградщини пов'язана іх Запорізькою Січчю.

Тут ще в 17 ст. почали з'являтися Запорізькі зимівники та хутори козаків, що, полишивши службу, поселилися на степових просторах від Синюхи до Дніпра.

Учитель

То й не дивно, що про наш край, наших далеких предків складено багато легенд.

Про що ці легенди, про кого?

( Можна розказати легенду чи переказ про історію Кам'яної Криниці.

Відповіді дітей)

- То що таке легенда?

( після відповіді учнів у зошитах записується дата, тема уроку, визначення)

Легенда – оповита фантастикою, казковістю, народний переказ про життя якоїсь особи або незвичну подію.

Слово легенда означає книжний. Спочатку так називали пояснювальні написи пам'ятниках та брамах.

Пізніше, легендами стали називати твори на біблійно-релігійні теми. А вже звідти цей термін перейшов на народні оповідання.

Учитель

Готуючись до уроку, ви мали завдання розпитати свої мам і тат, бабусь і дідусів, про той край, звідки вони родом; про походження назв сіл, хуторів, лісів, озер, річок, тобто більше звертати увагу на географічні назви.

Учитель

А хто знає легенду, яка розповідає про походження річок і балок?

Походження річок і балок

Колись на землі жив змій. Багато він пожер людей, бо дужчого від нього на світі не було. В той час жили Кузьма і Дем'ян – божі ковалі. От вони задумали того змія зі світу згубити. Змій поткнувся до них, вони – в кузню – і заперли залізні двері.

Змій і каже:

Кузьмо, Дем'яне, божі ковалі, відчиніть, а то ковтну вас із кузнею.

Ті й відповідають:

Коли ти силу маєш, то пролижи двері, а ми тоді сядемо на язик – і ковтай.

Змій лиже, а ковалі гріють та й гріють залізо та кують кліщі. Пролизав змій двері, висунув язик. Кузьма та Дем'ян - кліщами за той язик. І почали гатить молоткам пари. І морили змія, запрягали в плуг, що на вісімнадцять пар волів. І давай орати. Орали степ уздовж і упоперек. І скільки змій не просив – не давали йому ні їсти ні пити.

Буде з тебе – кажуть,- і того жиру, що відклав на людях.

Ну,- каже змій, - коли так, то перед страшним судом обведу я своїм жиром увесь світ.

Чи довго ще орали чи ні - дійшли до моря. Змій – у море і давай згарячу пити. Пив, пив – випив усе море й лопнув.

Кузьма й Дем'ян закопали того змія під горою. Бог його знає, коли це в світі було!

Кузьма та Дем'ян, поки не заморили змія, орали глибоко – потекли річки, а як заморили, орали мілко – і стали балки.

Так ось звідки на нашій землі по степах взялися річки і балки.

Учитель

Але ж на нашій землі є ще й гори, могили, долини. Хто нам розповість, де вони взялися?

Походження могил і долин

Давно – давно, бог зна й коли, жив на світі богатир. І була у нього сестра. Той богатир щодня їздив на охоту та на війну, а сестра зоставалася вдома, варила їсти.

Сестра візьми та й зізнайся із змієм.

Богатир, що поїде з дому, то змій і летить до сестри. Він дужий, а проти богатиря і в світі дужчого не було.

Задумала сестра звести богатиря зі світу. Раз приїхав брат додому, а сестра підсіла до нього і питає:

Скажи, братику, а проти тебе хто дужчий?

Нема,- каже.

А якби зв'язати руки дротом?

Розірву дріт.

Що ж є таке, чого б ти не розірвав?

Все порву, а є одно – шовк. Шовком якби зв'язав товсто, тоді б … хто його зна.

Ну добре, брате. Дістану шовку. Спробуєш силу.

Добре, сестро, дістань.

На другий день дістала вона шовку , а змія сховала під полом.

Приїхав богатир.

Нумо, брате, пробувати силу поки голодний.

Нумо.

Сів богатир на лаві, а сестра давай його в'язати, давай обкручувати руки. Мотає та й мотає. Намотала уже так товсто, що й руками не обніме.

Ну, братику, пробуй.

Добре. Побачу.

Смикнув він – не рветься. Сестра тоді:

Вилазь змію скоріше.

Тільки що змій показав голову, а богатир як нап'явся, так той шовк із шкірою і зліз з рук. Він тоді махнув раз, вдруге, втретє шаблею, так ті три голови у змія і відлетіли.

Отака ти,- каже,- у мене вірна сестра?!

Взяв її тоді за коси, прив'язав дикому коневі за хвоста, і пустив. Як поніс же той кінь… Як поніс!..

Оце де вдариться вона головою, там могила, де вдариться задом, там долина. Оббіг той кінь півсвіту, розніс сестрині кісточки всі до однієї і вернувся. З того часу, кажуть, стали могили і долини.

Учитель

А хто приготував на сьогодні легенду про походження назв рослин?

Усім відома квіточка з рожево-бузковим суцвіттям під назвою материнка. Ось що розповідає про неї легенда.

Жили на світі хлопчик і дівчинка. Життя їхнє було веселим і безтурботним, бо зігрівала їх любов і ласка доброї матусі. Та неждано-негадано спіткало родину велике горе: занедужала і злягла мама. Більше вона не підвелася – померла. Засипали неньку сирою землею, і зосталися діти сиротами. Щоденно ходять вони на могилу, плачуть, благають матір встати і вернутися до них, бо важко живеться сиротам.

Одного разу, побиваючись за матусею, побачили діти на могилі ніжну і запашну квітку. Вони повірили, що то з’явилася до них мати в образі квітки і назвали її материнкою.

А є ще одна легенда…

Давно те було. На землю українську постійно робили набіги люті вороги, плюндрували чарівний край, убивали старих і малих, а молодь забирали в полон. В однієї жінки була вродлива донька. Ось її і схопили яничари, маючи намір подарувати своєму володареві.

«Не забувайте, не забудьте», - крикнула на останок дівчина, звертаючись до земляків…

Не скорилася ворогам горда українка. В лісі наклала на себе руки. А на місці загибелі ранньою весною з’явилася ніжно-блакитна квітка, яку народ в пам’ять про мужню дівчину назвав незабудкою.

Учитель

Діти, всі ці легенди, які ви тільки-но прослухали, називаються міфологічними.

Запишіть: Легенди бувають міфологічні. Це твори про фантастичні перетворення людей у звірів, птахів, рослини. Це твори, в яких передається фантастичне пояснення походження землі, людей, тварин.

А тепер послухаємо інші легенди нашого краю.

Давайте подумки перенесемося в Чорний ліс, легендарний Чорний ліс, який тягнеться від Знам’янки аж у Німеччину. І майже в кожному селі Знам’янського району про нього побутує своя легенда. Ось одна із них.

Кажуть, що в Чорному лісі є велике озеро. Так у тому озері нібито заховані турецькі чи козацькі скарби. Те озеро, за легендою, підземною рікою з’єднане з Чорним морем.

Турки все награбоване добро залишали в озері, а через деякий час зустрічали його на витоці в Чорне море. Частина багатства осідала на дні озера та річки. Так що озеро з Чорного лісу зберігає таємницю багатьох скарбів.

Учитель

На території нашої області є невелике село – Акацатівка. Свою назву воно отримало від імені козака Кацата, тутешнього першопоселення, котрий жив тут хутором разом з дружиною та робітником.

Одного разу на хутір Кацата вчинили набіг татари, при цьому дружину вбили, а робітника повісили. Сам Кацат утік у Єлисаветград (фортецю святої Єлисавети), звідтіля відправився у Полтаву, де у нього були родичі. Зібрав чоловік сто селян, купив у Києві зброю і повернувся на старе попелище. Застав там невеликий татарський загін, розбив його і погнався за тими. Кому пощастило вийти живими з бою. А потім Кацат повернувся зі своїми людьми на хутір, розкопав засипану криницю, завів нове господарство. І з тих пір село, що виникло на місці колишнього хутора, стало називатися Акацатівкою.

Учитель

Так що відображено в цих легендах?

Учень

Героїчна боротьба нашого народу проти багатовікових ворогів Вітчизни – турків, татар.

Учитель

Отже, ці легенди – історико-героїчні – про видатних героїв. Що боролися проти турецько-татарської навали, проти польсько-шляхетських нападників. (Записати в зошити).

Учитель

Діти, ви почули кілька легенд. А подумайте і скажіть, до якого виду усної народної творчості подібна легенда? (До казки)

Що ж є спільного між легендою і казкою? (Фантастичне перебільшення)

Близьким до легенди жанром народної прози є перекази – подібні до легенд усні оповідання про видатні події минулого. Але від легенд вони відрізняються більшою достовірністю фантастики та гіперболізації подій та образів.

До речі, пригадайте, що таке гіпербола?

Отже, у переказах немає художнього перебільшення. А тепер послухаємо перекази рідного краю.

Учень

Поблизу Новоархангельська є невелике село Торговиця. Його історія сягає в сиву давнину. Ще в XII ст. над Бугом виник «град» Торговиці, укріплений валами і добре оснащений військом та зброєю.

Назва містечка походить від його географічного розташування на кордоні між Київською Руссю та сусідніми державами. Через нього здійснювалися торговельні зв’язки. Містечко дуже постраждало, коли вогненним смерчем над цими краями пронеслися татаро-монгольські завойовники із Золотої Орди.

А славна Торговиця пов’язана з ім’ям кошового Запорізької Січі Івана Сірка, який довгий час служив у Торговицькому полку.

Учитель

Виявляється, певна територія нашої області має дуже давню історію, як бачимо на прикладі Торговиці. Треба сказати, що саме в цих місцях зародилося українське козацтво. Як свідчать історичні джерела, ще в другій половині XV на початку XVI ст. у верхоріччі Південного Бугу, на Собі, Синюсі, Росі, Тясмині з’являлося чимало козацьких слобод і хуторів. Це вже пізніше, в середині XVI ст. виникла нижня Запорізька Січ. А витоки козацтва були на нашій землі.

(Звучить пісня «Козацька похідна»)

Учитель

Діти, давайте подумаємо над питанням : хто ми і якого роду?

( Відповіді дітей)

Ось як розповідає про минуле нашого краю земляк П. Єремчук.

Історія народу складається з історії його міст, сіл і окремих територій. В історії нашого району (Ульяновського) теж можна знайти багато цікавого.

В першу чергу, що вказує на нашу багату історію - чисельні скіфські могили – кургани. У минулому їх було значно більше. Кургани є свідченням того, що наша територія входила до складу великої скіфської держави, в стародавній історії її називають Царством Атея. Атей – скіфський цар, який жив в IVст. до н. е., об’єднав усі скіфські племена і створив одну з найбільших централізованих держав того часу. Теорія, що скіфи були кочівниками, є досить сумнівною. Скіфи виробляли на експорт пшеницю, мали великі міста, в тому числі промислові, виплавляли сталь з криворізької руди, вже в V ст.. до н. е. виготовляли булатні мечі і лускоподібну стальну броню, яка покривала все тіло воїна. Тобто, Скіфія була однією з найрозвиненіших держав того часу. Велика кількість могил у нашій місцевості вказує на те, що скіфи шанували цей край.

Село Сабатинівка добре відоме в археології, існує навіть такий термін, як Сабатинівська культура, її відносять до кіммерійської епохи. Хто ж такі кіммерійці? Деякі вчені доводять, кіммерійці – скіфи, і всі вчені визнають, що кіммерійці найдавніші автохтонні племена на цій території. Так, греки Керченську протоку називали Боспором Кіммерійським. Біля с. Сабатинівка багато чого знайдено, зокрема, добре відомий в археологічній науці стародавній човен, по суті – річковий корабель тих часів. Отже, кілька тисячоліть тому по р. Південний Буг плавали такі судна. В минулому великий човен був головним транспортним засобом, а судноплавні річки - головними шляхами сполучення. Приміром, в скіфські часи із Сабатинівки можна було спуститись по р. Південний Буг до р. Дніпро біля Ольвії, а якщо піднятись по Дніпру трохи вгору, то можна було потрапити до найбільшого міста Скіфії (можливо, її столиці), сучасну Кам’янку –Дніпровську. Хоч як це не дивно, але наша місцевість не була в ті часи глушиною. Ключові пункти по берегах судноплавних річок – місця їх злиття, саме в них виникли поселення ще в кам’яному віці, які з часом ставали містами. Сабатинівка знаходиться в місті злиття річок Синиця та Південний Буг. Правда, Синиця сьогодні не судноплавна. В минулому ж більшість річок були повноводнішими. Якщо раніше Синиця була судноплавною річкою, то це змінює всю картину минулого – Сабатинівка могла бути торговим містом і центром великої території. А звідки така назва цього стародавнього села? Невже й справді від пана Сабатина? Можливо, але не факт. Деякі краєзнавці доводять, що назва Сабатинівка походить від слів са (се) та бат (бот-човен), тобто місце ботів – човнів – річковий порт. Перконує в цьому й назва Київської фортеці Самбатас, біля якої збиралися човни. Аргументом цьому також служить знайдене язичницьке святилище в с. Вільхове. Можливо, правильною назвою Вільхового було Волхове. Деякі прізвища корінних жителів села такі, як Бажатарник та Божко, які є дуже стародавніми та могли належати волхвам, можуть також свідчити на користь цієї думки. Багато ще цікавого й нерозвіданого є ще в історії села Великі Трояни.