Кіровоградщина – мій рідний край, колиска слова і зерна (стр. 1 )

ВІДДІЛ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

УЛЬЯНОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

 

Розробки позакласних заходів, уроків для проведення

Дня Знань та Першого уроку в навчальному році

м. Ульяновка 2013р.

«Кіровоградщина – мій рідний край, колиска слова і зерна»: Методичні рекомендації щодо проведення Дня Знань і Першого уроку в 2013 – 2014 навчальному році / – Відділ освіти, молоді та спорту Ульяновської райдержадміністрації, 2013. – 37 с.

У збірці вміщено методичні рекомендації, виховні заходи на допомогу педагогічним працівникам навчальних закладів для проведення Першого уроку і подальшої роботи у напрямку формування духовно багатої і всебічно розвиненої особистості.

Розроблені рекомендації адресовані керівникам навчальних закладів, заступникам з виховної роботи, класним керівникам, учителям-предметникам, усім, хто зацікавлений у духовно-патріотичному розвитку підростаючого покоління.

Рецензент: – методист комунальної установи «Ульяновський районний методичний кабінет» Ульяновської районної ради.

Посібник схвалено методичною радою комунальної установи «Ульяновський районний методичний кабінет» Ульяновської районної ради від 15.05.2013 р., протокол

Виховні заходи та уроки розробили вчителі загальноосвітніх шкіл району.

Відповідальна за випуск –

2013р.

Методичні рекомендації щодо проведення у 2013/2014 навчальному році

ДНЯ ЗНАНЬ та ПЕРШОГО УРОКУ

у загальноосвітніх школах Ульяновського району

Перше вересня – урочистий та хвилюючий день у житті кожної людини. День знань завжди відрізняється яскравістю вражень і переживань, нових надій і несподіваних зустрічей. Перший дзвінок і початок нового навчального року – це свято учнів, учителів, батьків, свято, яке об’єднує всі покоління.

Новий 2013/2014 навчальний рік розпочинається урочистими заходами, на яких особлива увага приділяється, звичайно, першокласникам, тим хто вперше сідає за шкільну парту. Перший день перебування в школі для них – значна подія. Тому особливо цінно, щоб він запам’ятався дітям як важливий, хвилюючий, яскравий день. Діти, які вперше переступають поріг школи, чекають зустрічі з першою вчителькою, бажають, щоб їх помітили та почули, хочуть бути активними учасниками свята. Необхідно так організувати роботу, щоб першокласники відчули свою значимість і те, що в школі на них чекає багато несподіваних відкриттів, захоплюючих зустрічей, цікавих вражень.

Для решти учнів цей день також наповнений різноманітними святковими подіями. Першого вересня звучать привітання для вчителів, учнів та їхніх батьків, це день квітів і посмішок, це свято школи і громади. Це своєрідний старт нового навчального року, нового освітнього процесу. Кожна школа, район, місто має свої традиції його проведення, своє бачення і підходи.

У 2013 році 1 вересня – вихідний день (неділя). І саме тому рекомендуємо максимально використати виховний потенціал школи, позашкільних закладів та залучити до участі у проведенні Дня знань представників органів влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, державних установ, видатних людей села, району, міста, засобів масової інформації і найголовніше – батьків.

Рекомендовані форми проведення Дня знань у 2013/2014 навчальному році

Традиційна шкільна урочиста лінійка (30-40 хвилин, наприклад, 9.00-9.40), яка має своє продовження в організованому святковому дозвіллі учнів, батьків, вчителів на шкільному подвір’ї або спортивному майданчику.

Свято, хід якого умовно поділяється на дві частини:

перша – шкільна урочиста лінійка (30-40 хвилин, наприклад, 9.00-9.40);

друга – перший урок, який присвячений 75-річчю створення Кіровоградської області.

День знань потрібно планувати і проводити відповідно до регіональних особливостей та можливостей.

Урочисте проведення Дня знань сприятиме впровадженню традиційних та інноваційних технологій роботи з учнями, зміцненню родинних зв’язків, розвитку співпраці школи і громади, приверненню уваги органів державної влади, громадських організацій до питань розвитку освіти Ульяновщини.

У ході підготовки до проведення урочистих заходів необхідно передбачити:

використання Державної символіки (Герб, Прапор, Гімн України, Кіровоградської області, Ульяновського району) у порядку, встановленому чинним законодавством;

розроблення сценарію урочистої лінійки, плану руху та розташування школярів у визначеному місці.

Оформлення подвір’я школи. Рекомендуємо використати плакати зі святковими привітаннями та інформацією про здобутки Кіровоградщини, Ульяновського району у соціально-економічному розвитку, зокрема, у галузі освіти; персонажі улюблених казок, мультфільмів, іграшки, квіти, гірлянди, паперові прапорці, повітряні кульки та інші атрибути урочистого заходу.

Для виходу першокласників на урочисту лінійку доцільно створити арку вишитих рушників, різнокольорових стрічок та повітряних кульок. Під час урочистостей можна використати традиції школи, зачитати вітальні листівки, вручити учням символічний ключ до знань, організувати покладання квітів до пам’ятних місць тощо.

У ході проведення свята доцільно пригадати імена видатних людей села, району, міста, області, які доклали багато зусиль для мирного, щасливого життя, розвитку Кіровоградщини й України та запросити почесних гостей до вітального слова.

Під час проведення Першого уроку за темою «Кіровоградщині – 75» для учнів 5-11 класів важливо підкреслити вагоме значення рідного краю у розвитку України.

Сучасна Кіровоградщина – наш рідний край – яскрава сторінка становлення нашої держави, центр України. За свою історію вона зробила неоціненний внесок у розвиток світової цивілізації, стала основою розбудови не тільки української держави, а й усієї слов’янської спільноти.

Кіровоградщина – край, багатий на культурну спадщину попередніх поколінь, на цінності археологічного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового і художнього значення, які є скарбницею української культури. Саме на цій землі протягом віків відбувалися важливі історичні події, в яких вигартувався український народ, сформувалися засади і традиції української державності. Кіровоградщина дала Україні та світові багатьох славетних людей, талант і праця яких збагатили надбання цивілізації.

Сьогодні Кіровоградщина – одна з провідних аграрних областей незалежної української держави. Економічний і соціальний розвиток нашого краю - добробут її жителів, розвиток талантів і обдарувань дітей та юнацтва.

Форма проведення Першого уроку, методи, засоби та прийоми роботи мають відповідати віковим особливостям учнів : година спілкування, зустріч, вікторина, турнір знавців, колективна творча справа, свято-презентація, конкурс-інсценізація, диспут, брейн-ринг, презентація, круглий стіл, прес-конференція, творчий портрет, тематичний діалог, інтелектуальна гра тощо.

Зміст, структура і план проведення уроку має стати творчим доробком кожного вчителя спільно з батьківським та учнівським активом, громадою.

Доцільно залучити до участі у проведенні Першого уроку представників органів влади, місцевого самоврядування, батьківської громадськості, видатних людей області, району, міста, села, випускників школи попередніх років.

З метою підвищення емоційного сприйняття у процесі проведення Першого уроку рекомендується використовувати музичні твори, відеоролики, мультимедійні презентації, фрагменти документальних фільмів, які висвітлюють минуле та сьогодення України, Кіровоградщини, району, рідного міста, села.

Мета проведення Першого уроку:

Виховання любові до рідного краю, почуття причетності до всіх подій, які відбуваються на Кіровоградщині, в Україні, пробудження національної самосвідомості, формування і розвиток почуття гордості за свій народ, свій край, країну, готовності здобувати якісну освіту і розумними справами збагачувати рідну землю.

Патріотичне, громадянське виховання дитини розпочинається в сім’ї, в родині і з перших сходинок пізнання світу у дитячому дошкільному закладі, в початкових класах школи. І тому вже на Першому уроці в 1-4 класах лейтмотивом можуть звучати слова великого педагога В. Сухомлинського: «Тільки людина, особисто зацікавлена долею Вітчизни, по-справжньому розкривається як особистість, по-справжньому дорожить своєю честю, гордістю сім’ї, свого роду, імені».

У процесі підготовки Першого уроку необхідно детально продумати його зміст, форму, етапи, залучаючи до його проведення видатних людей краю, представників інтелігенції, батьківську громадськість, а ще – можливості шкільних музеїв та бібліотек.

Форми проведення Першого уроку різноманітні: усний журнал-естафета, літературно-краєзнавча подорож, турнір знавців рідного краю, агітбригада, бесіда-екскурсія, експедиційна гра, брейн-ринг, тематична вікторина, зустрічі з цікавими людьми, календар (історичний, літературно-музичний), міні-проект, перегляд слайд-фільмів, тематичний альбом, гра-квест, літературно-художні композиції.

Назви заходів мають бути лаконічними, конкретними: «Мій край – це серця рідна пристань», «Кіровоградщина крізь століття», «Символіка Кіровоградщини», «Моя сім’я, моя родина, це – рідна область, Україно!», «Сім чудес Кіровоградщини», «Неповторний та привабливий край на Бугу», «Кіровоградщина – територія успіху».

У школах, шкільних бібліотеках доцільно оформити стенди, інформаційні куточки, організувати виставки, огляди літератури – відповідно до теми Першого уроку.

У ході підготовки та проведення у навчальних закладах Першого уроку, присвяченого 75-й річниці утворення Кіровоградської області, доречним буде також використання методичних рекомендацій КОІППО імені Василя Сухомлинського, які знаходяться на сайті www. .

Належний рівень підготовки і проведення Першого уроку у навчальному році сприятиме формуванню патріотичних почуттів юних громадян, мобілізації сучасних освітніх ресурсів у справі засвоєння школярами істинних життєвих цінностей: духовно-моральних, гуманістичних, культурних, громадянських.

СИМВОЛІКА КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кіровоградська область

Герб: у червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим Тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою й охоплена декоративними гілками; обабіч щит обрамований золотим колоссям, знизу – дубовим листям, перевитими синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз “З добром до людей”.

Прапор: прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, розділене вертикально на дві рівновеликі частини; від древка на малиновому полі жовтий степовий (скіфський) орел з повернутою до древка головою, з вільного краю – жовте поле.

Герб і прапор затверджено 29 липня 1998 р., а 23 жовтня 1998 р. прийнято зміну зображення орла. Автори символів – В. Кривенко і Г. Шляховий.

Золотий степовий орел взятий з прикрас скіфського могильника, знайдених під час археологічних розкопок на території Кіровоградщини, символізує рідну землю, спадковість від минулих поколінь, духовне відродження нащадків. Синя хоругва з Тризубом вказує на належність області до України. Золоте пшеничне колосся підкреслює багатство хліборобського краю, золоте дубове листя – могутність і витривалість. Синій, жовтий і червоний (малиновий у прапорі) кольори підкреслюють давні козацькі традиції краю та багатство землі степової України.

Історія Кіровоградської області

Істо́рія Кіровогра́дської о́бласті починається з III—IV тисячоліття до нашої ери з часів трипільської культури.

Перші люди на території сучасної Кіровоградщини з'явилися дуже давно. Племена давніх мисливців, скотарів та землеробів у ході історичного поступу та законів природи безперервно змінювали один одного на цій не завжди гостинній землі. Про найдавніші віхи історії краю свідчать численні викопні пам'ятки, відкриті археологами.

Трипільські поселення, які представляють одну з найяскравіших археологічних культур доби енеоліту, виявлено біля сіл Данилової Балки, Луполового та Сабатинівки Ульяновського району. Знайдене археологами давнє поселення біля села Сабатинівки навіть дало назву археологічній культурі пізнього періоду бронзової доби. Сабатинівська культура існувала у XIV–XII століттях до нової ери, мала характерну кам'яну архітектуру, розвинуту, як на той час, металургію та хліборобсько-скотарське господарство.

У 1949 році в Чорному лісі, біля села Богданівки Знам'янського району, було виявлене давнє городище, дослідженням якого займався професор О. І. Тереножкін. Передскіфську культуру, одним із важливих центрів якої було знайдене городище, за топонімічною прив'язкою знахідки археологи охрестили чорноліською. Чорноліська культура являє собою перехідний етап від бронзового до залізного віку та охоплює значний відрізок історії краю. Характеризується орним землеробством, скотарством, високим розвитком ремесел, серед яких особливе місце посідала бронзоливарна справа. У VII столітті до нової ери чорноліські племена, перебуваючи під сильним впливом скіфської степової культури, дали початок новому середньодніпровському землеробському народу — скіфам-орачам, перші писемні згадки про яких знаходимо ще у батька світової історії Геродота.

Перший крок у вітчизняних наукових дослідженнях археологічних пам'яток краю було зроблено у 1763 році, коли за наказом останнього командира Нової Сербії генерал-поручика в урочищі Кучерові Байраки (тепер — у Знам'янському районі) розкопали скіфський курган під назвою Лита Могила (початок VI століття до нової ери).

Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, чиє перебування (з XI століття до нової ери) на території Кіровоградщини зафіксоване істориками, були кіммерійці. У VII столітті до нової ери Кіммерію підкорили східні племена скіфів, що спромоглися створити власну державу з ефективною військовою організацією та самобутньою культурою.

До Великої Скіфії як окрема її область входила земля скіфів-орачів, що лежала у межиріччі Дністра і Дніпра. На південь від території скіфів-орачів між Гіпанісом (Південним Бугом) і Борисфеном (Дніпром) простягалася земля алазонів. На межі цих двох народів знаходилася загадкова місцина Ексампей (Екзампай), яку греки називали Священними Шляхами, бо саме тут був загальноскіфський сакральний центр, де сходилися шляхи з усіх країв Великої Скіфії. Давньогрецький історик Геродот записав, що в Ексампеї стояв велетенський казан, відлитий за наказом царя Аріанта з наміром своєрідного перепису населення — кожний підвладний йому скіф мав принести по наконечнику стріли, з яких і був відлитий пам'ятник величі й могутності скіфської держави та її володаря. Місцевість Екзампай займала вододіл Чорного Ташлика та Мертвоводу, вершина якого з позначкою 269 метрів над рівнем моря знаходиться біля села Вільні Луки Кропивницької сільради Новоукраїнського району області. Це узвишшя серед степів і було центром скіфського царства, де ніби-то стояв священний казан Аріанта. Сакральний центр співпадав з географічним центром Великої Скіфії, описаної Геродотом як тетрагон, що майже вписується у межі сучасної України.

У III столітті до нової ери скіфські народи були підкорені й асимільовані войовничими племенами сарматів. Виникла нова держава — Сарматія, котра відігравала важливу роль на міжнародній арені античного світу.

У першій половині III століття нової ери сарматські завойовники повторили долю скіфів, будучи підкореними племенами готів. Готія набула могутності у середині IV століття нової ери за правління короля Германаріха, довгий час залишалася впливовим гравцем античної історії, вдало воюючи з таким військовим гігантом, як Рим, проте супроти об'єднаного союзу східно-слов'янських племен — антів виявилася заслабкою. У 375 році ослаблена і виснажена постійними війнами Готія була розгромлена азійськими племенами гунів.

Легендарний цар гунів Аттіла у V столітті нової ери створив могутню і величну державу, терени якої простягались від Волги до Рейну. Сарматія ввійшла до її складу під назвою Припонтійської Скіфії, управління якою цар доручив своєму старшому синові — Еллаку. Після смерті Аттіли (453 рік) імперія гунів розпалася.

Колишня Скіфія опинилася під владою нових завойовників — племен обрів (аварів). Далі естафету підкорення цих земель перехопив Хозарський каганат — федерація прикаспійських і причорноморських племен.

У 1-й пол. 18ст. північна частина суч. Кіровоградщини належала до задніпровських сотень Миргородського полку, південна — до земель Війська Запорозького

У другій половині XV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Пізніше, впродовж майже трьох століть, територія області здебільшого входила до земель «Вольностей Війська Запорізького». Перша битва Визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під Жовтими Водами відбулася саме на території сучасної Кіровоградщини.

У середині XVIII століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році було адміністративно засновано Нову Сербію, а в 1754 році — фортецю Святої Єлисавети, що згодом з форштадтами стала Єлисаветградом (сучасний Кіровоград) — центром повіту Херсонської губернії.

З відміною військових поселень в середині XIX ст. економіка краю розвивалась інтенсивніше. У 1868—1869 рр. залізниця з'єднала Єлисаветград з Одесою і Кременчуком, через три роки — Харковом і Миколаєвом. Розвитку набули підприємства переробної та харчової промисловості.

Єлисаветград на межі XIX—ХХ століть був відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок українській професійній трупі, заснованій Марком Кропивницьким у Єлисаветграді восени 1882 р.

Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки у 1917—1920 роках: це і діяльність Володимира Винниченка на посту голови уряду Української держави, й жертовна відвага тисяч безіменних героїв Канізького повстання та Холодноярської республіки.

У подальшій історії краю відбувалися складні процеси становлення соціалістичної економіки.

Область посідала одне з провідних місць за рівнем сільськогосподарського виробництва. На її підприємствах вироблялися будівельні матеріали, меблі, взуття, видобувалось буре вугілля.

Суворим випробуванням стали роки другої світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тис. 860 чоловік, в оборонних та наступальних боях загинуло 152 тис. 155 осіб. Майже 400 звільнювачів області удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1958 році Кіровоградську область нагороджено орденом Леніна.

З 24 серпня 1991 року Кіровоградщина є невід'ємною складовою Української держави.

СИМВОЛІКА УЛЬЯНОВСЬКОГО РАЙОНУ

ГЕРБ ПРАПОР

РАЙОН НА КАРТІ ОБЛАСТІ

Опис герба

У червоному полі золотий хвилястий стовп, на якому зображений синій хвилястий нитяний стовп.

Опис прапора

Прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3 складається з вертикальних смуг: червоної, жовтої, синьої, жовтої та червоної. Співвідношення ширини зазначених смут 4:1:1:1:4.

Пояснення символіки

Червоне поле щита підкреслює складну історію території Ульяновського району, за володіння якою протягом віків боролися різні сили, символізує мужність, хоробрість, життєздатність. Синій хвилястий нитяний стовп означає річку Синиця, що протікає територією даного району. Золотий хвилястий стовп характеризує прилеглі до річки землі як хліборобський край, символізує пшеничні поля - багатство та запоруку добробуту людей. В оздобленні щита - золотий пшеничний сніп, який супроводжується обабіч двома золотими декоративними галузками, з-під нього виходить срібний рушник, гаптований синім українським орнаментом. Щит охоплений двома золотими дубовими галузками, з'єднаними внизу синьою стрічкою, яка обрамлює три калинові листочки з червоним калиновим кетягом. Девіз на стрічці «Праця породжує почесті» відповідає латинському виразу «Labores Pariunt Honores». У прапорі повторюються символи та кольори герба.

Символіку затверджено у 2000 році. Автори - В. Є. Кривенко та .

Історія Ульяновського району

Улья́новський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця у складі Кіровоградської області України. Площа — 701 км² (2,85 % від площі області). Адміністративний центр — місто Ульяновка. Населення становитьосіб (на 1 грудня 2011 року).Зміст [сховати]

Географія

Ульяновський район Кіровоградської області розташований у південно-західній частині Придніпровської височини, у лісостеповій зоні. На заході він межує з Гайворонським, на сході — з Голованівським районами Кіровоградської області, на півночі — з Уманським районом Черкаської області. Через усю територію району з півночі на південь тече річка Синиця, що впадає в Південний Буг, який у свою чергу відділяє район з півдня від Савранського району Одеської області та Кривоозерського району Миколаївської області.

Площа району — 0,7 тисяч км². У районі — 26 населених пунктів, які підпорідковуються одній міській та 17 сільським радам. Ульяновські грунти славляться своїми чорноземами та їх родючістю. Рельєф району рівнинний з пагорбами, ярами, балками та долинами. Землі багаті чорноземами, у листяних лісах переважають дуби, клени, ясени.

Історично землі Ульяновського району є частиною Брацлавського Поділля, що внаслідок адміністративно-територіального поділу за радянських часів приєднані до Кіровоградської області.

Історія

Давні часи

Територія Ульяновського району здавна була заселена людьми, про що свідчать археологічні знахідки, найдавніші з яких датуються верхнім (пізнім) палеолітом (40 — 10 тисяч років тому). Біля сел Данилова Балка, Луполово та Сабатинівка знайдені трипільські поселення, однієї з найяскравіших археологічних культур доби енеоліту (IV — середина ІІІ тисячоліття до н. е.). Село Сабатинівка дало назву археологічній культурі пізнього періоду бронзового віку. Сабатинівська культура, поселення якої вперше було досліджене біля с. Сабатинівки, існувала в XIV — ХІІ ст. ст. до н. е., мала кам'яну архітектуру, розвинуті для того часу металургію та хліборобсько-скотарське господарство. Кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гунни, обри, хозари, угри, печеніги панували на цій землі, змінюючи один одного.

Київська Русь

В середині Х ст. внаслідок запеклої боротьби слов'ян з печенігами вона була приєднана до Київської держави — Русі. У другій половині ХІ ст. сюди дійшла експансія половецьких ханів. Половці постійно нападали на Русь, яка в процесі нескінченних зовнішніх та внутрішніх воєн в першій половині ХІІ ст. роздрібнилася на ряд самостійних та напівсамостійних князівств. В ті часи територія сучасного Ульяновського району відійшла до Половецького ханства, яке у другій половині ХІІ ст. хан Кончак перетворив у могутню державу. В першій половині ХІІІ ст. монголо-татарські завойовники розбили розрізнені війська руських князівств і розгромили Половецьке ханство. В 1243 р. хан Бату заснував величезну імперію — Золоту Орду, яка займала територію від Дунаю на заході до Обі та Сирдар'ї на сході, і Половецька земля була поглинута нею.

Велике князівство Литовське

В середині ХІІІ ст. литовський князь Міндовг на основі об'єднання кількох князівств створив литовсько-руську державу, яка мирним шляхом почала приєднувати до себе підкорені Золотою Ордою і поставлені у васальну від неї залежність руські князівства. Так 1362 р. на умовах автономного удільного князівства ввійшла до Великого Литовського князівства Київська земля. Ординці не могли погодитись із втратою васалів і намагалися повернути статус кво, але в битві на Синіх Водах, де 1363 р. війська трьох подільських ханів зіткнулися з русько-литовським військом, очолюваним великим князем Ольгердом, зазнали поразки, внаслідок чого Подільська земля відійшла до Великого Литовського князівства.

Кревською унією 14 серпня 1385 р. був оформлений державно-політичний союз Великого Литовського князівства і Польського королівства. Островською угодою 4 серпня 1392 р. була закріплена майже повна автономія литовсько-руської держави, правителем якої в той час був великий князь Вітовт. Вітовт Кейстутович провів адміністративно-територіальну реформу, Велике Литовське князівство було поділене на області, якими управляли його намісники. Однак у 1401 р. великий князь Вітовт був змушений піти на укладання нової польсько-литовської унії, а підписана ним 2 жовтня 1413 р. Городельська унія передбачала об'єднання Польщі та Литви в одну державу, автономію Литви в її складі, але уніфікацію адміністративно-територіального устрою, запровадження в Литві сейму та посадових осіб, подібних до польських. Таким чином литовсько-руське князівство стало розподілятися на повіти, які управлялися повітовими сеймиками.

Річ Посполита

Частина Поділля, на якій тепер знаходиться Ульяновський район, після складного періоду невизначеності остаточно була включена до Великого Литовського князівства на початку 1430-х років. 1 липня 1569 р. за Люблинською унією Литва і Польща об'єдналися в єдину державу під назвою Річ Посполита. Звенигородський повіт, якому належали землі сучасного Ульяновського району, увійшов до складу Брацлавського воєводства Королівства Польського — умовою збереження Литвою суверенності в Речі Посполитої був перехід українських земель (Брацлавщини, Волині, Київщини і Підляшшя) до Польщі.

Козаччина

З початком Визвольної війни 1648–1654 рр. польську адміністрацію в Україні було скасовано і утворено полковий адміністративно-територіальний устрій, за яким територія сучасного Ульяновського району відійшла до Уманського полку. За Білоцерківським мирним договором, укладеним між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським урядом 18 вересня 1651 р., козацькою територією визначалося лише Київське воєводство, а в Брацлавському воєводстві була відновлена польська адміністрація. В травні 1652 р. Богдан Хмельницький анулював умови цього договору, а розпочата після проголошення 8 січня 1654 р. рішення Переяславської Ради про з'єднання України з Московією російсько-польська війна на довгі роки зробила цю територію театром військових дій. Внаслідок укладання гетьманом Юрієм Хмельницьким Слободищенського трактату 17 жовтня 1660 р. правобережні полки підпали під владу Польщі.

Війна закінчилася Андрусівською угодою 9 січня 1667 р., за якою вся Правобережна Україна, крім Києва, залишилася за Польщею. Брацлавське воєводство було відновлене, але в 1671 р. спалахнула війна між Польщею і Туреччиною, внаслідок якої, згідно з Бучацьким мирним договором жовтня 1672 р., Поділля відійшло до Туреччини, власне Брацлавщина опинилася під владою залежного від турків гетьмана Петра Дорошенка. В квітні ж 1673 р. польський сейм відмовився затвердити умови Бучацького договору, що призвело до нової польсько-турецької війни. За Журавненським мирним договором жовтня 1676 р., яким вона закінчилася, Поділля залишилося в складі Туреччини, значна частина Правобережної України, в тому числі і землі сучасного Ульяновського району, визнавалася козацькою територією під протекторатом Туреччини. Та й цей договір не був ратифікований польським сеймом.

Російсько-турецькі війни

Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 р., яким закінчилася російсько-турецька війна 1677–1681 рр., обумовив між цими двома державами закріплення Брацлавщини і південної Київщини за Туреччиною. Мирний договір між Польщею та Росією, підписаний у Москві 6 травня 1686 р. (так званий Вічний мир) примусив Польщу відмовитися від Поділля на користь Туреччини, а Брацлавщина і південна Київщина мали стати незаселеною нейтральною територією. Після російсько-турецької війни 1686 — 1699 рр. за рішенням Карловицького конгресу, яке було підписане 16 січня 1699 р., Польщі повернули Поділля, Брацлавщину та південну Київщину. У червні 1699 р. польський сейм ухвалив постанову про ліквідацію територіальних полків у Київському та Брацлавському воєводствах. Таким чином територія сучасного Ульяновського району знову опинилася у Звенигородському повіті Брацлавського воєводства Королівства Польського, в якому і перебувала ще майже сто років.

2 квітня 1793 р. внаслідок другого поділу Речі Посполитої у складі Російської імперії було створене Брацлавське намісництво. 27 січня 1795 р. частина Брацлавського намісництва ввійшла до складу новоствореного Вознесенського намісництва, ульяновські землі відійшли до його Єленського повіту. За указом Павла І 12 грудня 1796 р. Вознесенське намісництво було скасоване, його Єленський повіт увійшов до складу утвореної тим же указом Подільської губернії. 26 вересня 1797 р. з приєднанням до м. Єленська слободи Балти повіт був перейменований на Балтський, в якому і опинилася територія сучасного Ульяновського району.

Визвольні змагання

Після Лютневої революції 1917 р. влада в Україні з 4 (17) березня 1917 р. перейшла до Української Центральної Ради, яка 7 (20) листопада 1917 р. проголосила створення з 9 українських губерній Української Народної Республіки у федеральному складі Росії. 22 січня 1918 р. Центральна Рада проголосила повну незалежність УНР. 2 березня 1918 р. уряд УНР прийняв закон про новий територіально-адміністративний поділ держави на 30 земель, ухвалений Центральною Радою 6 березня 1918 р. За цим устроєм, який через політичну нестабільність не був впроваджений, територія сучасного Ульяновсього району повинна була ввійти до складу землі Побужжя з центром в Умані.

, що взяв владу в Україні 29 квітня 1918 р., відмінив закон Центральної Ради про територіально-адміністративний устрій. Гетьманський уряд повернувся до старої адміністративно-територіальної системи, тільки перейменував губернії і повіти на губернські та повітові староства. 14 грудня 1918 р. влада в Україні перейшла до створеної 13 листопада того ж року Директорії, яка теж не змогла провести адміністративно-територіальну реформу, але перетворила староства на губернські та повітові комісаріати. Дуже складний політичний період 1917 — 1920 рр. не дав можли-вості створити в Україні сталий адміністративно-територіальний устрій.