Оцінка та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства (стр. 2 )

ідеологічні стратегії - існують як колективне бачення ситуації; підприємство грає активну роль по відношенню до зовнішнього середовища. Такі стратегії є достатньо свідомими;

зонтичні стратегії - керівник здійснює частковий контроль, визначаючи стратегічні цілі або межі дій працівникам, внаслідок чого стратегії носять характер частково свідомий, а частково - спонтанний. Дані стратегії можна назвати такими, що усвідомлено розвиваються, маючи на увазі, що керівник навмисно залишає волю маневру менеджерам середньої ланка;

процесуальні стратегії - керівництво контролює лише окремі аспекти стратегії (часто адміністративні), залишаючи визначення суті стратегії середній ланці;

незв'язані стратегії - зароджуються в дочірніх, структурних підприємствах, що не мають жорстких зв'язків з основним колективом, містять схеми власних дій, які можуть розходитися, суперечити централізованим планам;

стратегії консенсусу - патери діяльності різних відділів підприємства ув'язуються на основі взаємної згоди й поступово зводяться до декількох домінуючих зразків; такі стратегії є переважно спонтанними;

нав'язані стратегії - зароджуються в зовнішньому середовищі, яке диктують моделі поведінки або прямою дією, або непрямим чином; стратегії такого типу в більшості є такими, що розвиваються, хоча в разі їх відповідності внутрішньому характеру можуть стати визначальними.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Як відзначають учені-економісти [89, 113, 207], використання методу мультиплікації дозволяє оцінювати реакцію системи на фактори впливу і результати, що були отримані. Тому, розглядаючи процес формування конкурентних переваг на машинобудівних підприємствах, можна говорити, що для підтримки високого рівня стану та ефективності використання потенціалу підприємство повинне постійно здійснювати інвестиції в розвиток свого стратегічного потенціалу, для адаптації його до умов, що формуються детермінантами «національного ромбу» М. Портера. У разі успішного впровадження інвестицій буде досягнуто підвищеня попиту споживачів у перспективі. Існує певна залежність між прибутковістю виробничої діяльності підприємства і задоволеністю потреб споживачів. Мультиплікатор дозволяє визначати залежність доходів (ефекту) від інвестицій у розвиток потенціалу підприємства, і чим більше величина доходу стосовно мультиплікатора, розрахованого для базисного підприємства, тим підприємство має більш високий рівень конкурентоспроможності.

Значення мультиплікатора () можна отримати за формулами [113, 208]:

(1.5)

де n - порядковий номер періоду, протягом якого мав місце той або інший ефект;

r - гранична схильність до споживання.

(1.6)

де - приріст споживання;

- приріст доходу.

Оцінку рівня ефективності розвитку потенціалу машинобудівного підприємства за допомогою методу мультиплікації доцільно застосовувати в умовах активного розвитку його стратегічного потенціалу, адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища. Використовуючи положення теорії мультиплікаторів, можна оцінити первинний результат вкладення інвестицій, яким є збільшення доходу підприємств, яке дорівнює інвестиційному видатку. Величина збільшення доходу може бути повернена у виробництво, що є додатковим чинником збільшення доходів підприємства за рахунок внутрішнього реінвестування.

Застосування методу мультиплікації на практиці обмежено низькою інвестиційною активністю машинобудівних підприємств. Варто враховувати, що час реалізації інвестиційних проектів на машинобудівних підприємствах, як правило, здійснюється по етапах і оцінити результат можна тільки в довгостроковій перспективі, що пояснюється об'єктивними умовами освоєння інвестицій на фондоємних підприємствах. Разом з цим непряма оцінка процесу формування конкурентних переваг машинобудівних підприємств не дозволяє здійснювати цілеспрямоване стратегічне управління підприємством відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Таким чином, використання даного методу на практиці не розкриває особливостей оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства, тому що його використання обмежене низкою об'єктивних причин.

Виключаючи недоліки описаного методу мультиплікації, на практиці широке поширення одержав метод оцінки розвитку стратегічного потенціалу [11, 28, 183, 203, 207], в якому проводиться аналіз внутрішнього середовища підприємства з метою виявлення конкурентних переваг і існуючого потенціалу для їхньої розробки. Стратегічний потенціал розглядається як сукупність всіх ресурсів підприємства, що використовуються у процесі реалізації стратегії його розвитку, а також можливості досягнення стійких конкурентних позицій підприємства на ринку товарів і послуг. [28, с. 143]

На думку А. Воронкової [28], для оцінки потенціалу підприємства варто дослідити основні елементи його стратегічного потенціалу (виробничого, фінансового, комунікаційного, інноваційного, маркетингового, управлінського, трудового) і порівняти з показниками конкурентів. Цей метод розрахунку інтегрального показника оцінки стратегічного потенціалу набув поширеного використання.

Складовими елементами стратегічного потенціалу промислового підприємства виділяють: матеріальні, трудові, фінансові, маркетингові, інформаційні ресурси, рівень розвитку організаційної системи управління.

Оцінка елементів стратегічного потенціалу підприємства серед досліджуємої сукупності підприємств розраховується як середня (Оср) [28]:

(1.7)

де Оi – оцінка елементів потенціалу по досліджуємій сукупності підприємств;

n - кількість конкурентів.

Конкурентоспроможність стратегічного потенціалу підприємства визначається за допомогою інтегрального показника (ІПП) в такий спосіб [28]:

	(1.8)
	(1.9)

де – інтегральний показник по кожному елементі конкурентоспроможного потенціалу;

в - ваговий коефіцієнт;

О - оцінка елемента конкурентоспроможного потенціалу досліджуваного підприємства.

Даний підхід дозволяє отримати інтегральну оцінку стратегічного потенціалу підприємства й визначити положення підприємства серед досліджуємої сукупності підприємств. Але недоліком розглянутого підходу є те, що оцінка стратегічного потенціалу підприємства базується на суб'єктивній оцінці експертів, а визначення окремих характеристик внутрішніх ресурсів підприємства, що формують складові елементи його потенціалу, вимагають додаткових витрат і часу.

Заслуговує також на увагу науковий підхід Є. Попова [148] щодо оцінки ринкового потенціалу підприємства за формулою, що має такий вигляд:

(1.10)

де Пj –потенціал, що оцінюється;

ki – ваговий коефіцієнт і-тої складової потенціалу;

Пij – і-та складова j-того потенціалу.

При цьому Є. Попов виділяє такі складові ринкового потенціалу [148]:

- методичний потенціал, який складається з аналітичного, виробничого й комунікативного потенціалів;

- потенціал трудових ресурсів, що формують показники, які характеризують рівень кваліфікації й досвід персоналу, управлінську структуру підприємства;

- потенціал матеріальних ресурсів, що складається з фінансових ресурсів і сировини;

- потенціал інформаційних ресурсів, що складається з мережевих систем, прикладних програм, зовнішнього оточення.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Зміни системи управління вітчизняних машинобудівних підприємств, які мають еволюційний характер і у своєму розвитку проходять фази зростання, розвитку й згасання, повинні забезпечити своєчасність і гнучкість зміни потенціалу машинобудівного підприємства, його адаптацію до динамічного впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Не викликають заперечення твердження провідних учених-економістів В. М. Геєця [46], В. С. Пономаренка [143], А. В. Гриньова [57], Ю. Б. Іванова [86], М. О. Кизима [93], О. М. Тищенка [180] та ін. щодо існування об'єктивної необхідності адаптації потенціалу українських машинобудівних підприємств до нових умов ведення виробничої, інноваційної, інвестиційної й комерційної діяльності, які багато в чому визначаються тенденціями розвитку машинобудівних підприємств України під впливом рушійних сил конкуренції, рівень якої зростає на національному, регіональних і транснаціональних ринках. Машинобудівні підприємства, на яких системи управління вчасно не адаптуються до динамічних змін внутрішніх і зовнішніх факторів соціально-економічного розвитку, можуть деградувати або істотно постраждати від деструкції й дестабілізації. Стратегічне управління потенціалом вітчизняних машинобудівних підприємств повинне дати їм можливість ефективно інтегруватися в сучасний світовий виробничо-господарський простір.

Останнім часом однією з найважливіших проблем стратегічного управління потенціалом діючих машинобудівних підприємств України є створення основи для активного розвитку інтеграційних процесів, які повинні забезпечити на паритетних умовах участь вітчизняних товаровиробників у міжнародному поділі праці й діяльності міжнародних економічних структур. Рішення цієї проблеми тісно зв'язано із вступом України до СОТ, що дасть можливість вітчизняним машинобудівним підприємствам освоїти нові ринки збуту продукції.

У сучасних умовах вихід вітчизняних товаровиробників машинобудівної продукції на зовнішні ринки збуту є дуже складним. Приєднання економіки України до глобальних і регіональних і насамперед європейських інтеграційних процесів пов'язано не тільки з можливостями активізувати зовнішньоекономічну діяльність, а й з істотними можливостями й негативними соціально-економічними наслідками, про які ґрунтовно попереджають учені-економісти й менеджери машинобудівних підприємств. Але для багатьох господарських структур машинобудівного комплексу України вступ нашої країни до СОТ створює необхідні об'єктивні умови для економічного зростання в стратегічній перспективі. Взагалі шлях до активізації міжнародної економічної інтеграції є безальтернативним, тому що самоізоляція, збереження застарілих технологій, організації виробництва й управління породжують низьку конкурентоспроможність і навіть деградацію господарських структур машинобудівного комплексу України. Готовність вітчизняних машинобудівних підприємств до інтеграції в міжнародний економічний простір визначається, насамперед, їхнім рівнем сприйняття інновацій у сфері виробництва й управління. Активність розвитку інноваційних процесів на машинобудівних підприємствах визначається рівнем інтенсивності конкуренції на товарних ринках машинобудівної продукції.

Для оцінки інтенсивності конкуренції на товарному ринку застосовуються такі показники, що характеризують рівень концентрації продавців: індекс концентрації, індекс Херфіндаля-Хіршмана, показник дисперсії часток підприємств на ринку, індекс ентропії, індекс Джині, узагальнений показник інтенсивності конкуренції (науковий підхід Г. Л. Азоєва). Основні характеристики даних показників представлені в додатку В. Для оцінки рівня інтенсивності конкуренції на вітчизняних машинобудівних ринках їхнє використання вкрай важко. У першу чергу це пов'язано з низькою інформативністю цих показників, які не враховують конкретні особливості машинобудівного ринку. По-друге, використання запропонованих показників на практиці утруднено відсутністю повної інформації про розподіл часток між підприємствами на товарних ринках машинобудівної продукції.

Для визначення рівня інтенсивності конкуренції на товарних ринках машинобудівної продукції скористаємося результатами досліджень українських учених-економістів І. М. Волик і Д. У. Бікулової [141], відповідно до яких більшість українських товарних ринків машинобудівної продукції є ринками олігополістичного типу - 90,1% від загальної їхньої кількості, і тільки 7,3% з них абсолютно монополізовані. Це обумовлено існуючою специфікою технологічного процесу в багатьох підгалузях машинобудування, насамперед у важкому, енергетичному, транспортному машинобудуванні, виробництві генераторів і великих електричних машин, важких і унікальних верстатів, у літакобудуванні й суднобудуванні, і робить економічно ефективними в основному великі виробництва. Саме перераховані галузі становлять основу машинобудівного комплексу України, на них припадає більша частина виробленої й експортованої машинобудівної продукції. Економія, отримана від масштабів виробництва, дозволяє в таких фондо - і енергоємних підгалузях машинобудування істотно знизити витрати виробництва на одиницю продукції, що виробляється, тобто скоротити питомі витрати виробництва. Великі підприємства мають і інші переваги, які дозволяють їм у ряді випадків завдяки випуску конкурентоспроможної продукції й забезпечення високої ефективності виробництва перетворюватися в монополії, ставати монополістами з виробництва тієї чи іншої продукції. Однак це далеко не завжди приводить до негативних економічних наслідків для суспільства, які традиційно в економічній літературі прийнято співвідносити з явищем монополізму. Отже, можна зтверджувати, що економічні наслідки, які спостерігаються в ряді випадків монополізації ринків, обумовлюються не стільки великими розмірами підприємств і їхнім домінуючим положенням на ринку, скільки станом і ефективністю використання існуючого потенціалу суб'єктів господарювання машинобудівного комплексу, що й визначає рівень їхньої конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Важливе практичне значення отриманого висновку полягає в тому, що визначено чіткі орієнтири при розробці системи стратегічного управління потенціалом машинобудівного підприємства.

Таким чином, за сучасних умов інтернаціоналізації світової економіки зростає різноманіття й складність проблем у сфері стратегічного управління потенціалами машинобудівних підприємств України. І це пов'язано в першу чергу з необхідністю істотно прискорити перехід від ситуативно-інерційної до інноваційно-структурної моделі стратегічного управління машинобудівними підприємствами. Отже, сьогодні дослідження проблем, які пов'язані з розробкою нових, а також з розвитком і вдосконалюванням існуючих теоретичних підходів, концептуальних положень і науково-практичних рекомендацій, спрямованих на стратегічне управління потенціалами машинобудівних підприємств, є особливо актуальними.

У зв'язку з цим виникає необхідність у дослідженні особливостей процесів формування динаміки результатів виробничо-господарської діяльності машинобудівних підприємств (на прикладі Харківської області) і в розробці пропозицій по вдосконалюванню стратегічного управління їх потенціалами в сучасних умовах розвитку економіки України.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Як показав проведений аналіз динаміки інтегральних показників стану і ефективності використання потенціалів, при розробці стратегії довгострокового розвитку машинобудівного підприємства необхідно базуватися на системному підході до оцінки потенціалу у відповідності з такими положеннями: оцінка повинна бути підсумком кількісного та якісного виміру часткових показників стану й ефективності використання потенціалу, процесом аналізу й основою для прийняття альтернативних управлінських рішень при розробці бізнес-планів підприємства. Слід зазначити, що тільки деякі підприємства, що беруть участь у розрахунках, незважаючи на динаміку, що погіршується, тенденцій основних показників, регулярно складають бізнес-план розвитку підприємства. Наприклад, на ВАТ «Електромашина» у бізнес-плані розвитку підприємства на найближчу перспективу поставлено за мету проведення робіт зі зменшення собівартості продукції. На ВАТ «Харківський електротехнічний завод «Укрелектромаш» планується розробка й освоєння нових виробів, застосування базових технологій, упровадження системи управління якістю і стандартизації ISO , системи автоматизованого управління матеріальними витратами. На думку експертів підприємства ВАТ «Харківський електротехнічний завод «Укрелектромаш», це повинно забезпечити в 2009 р. темп зростання – 118,0%, збільшення обсягів реалізації до 2,8 млн. грн. щомісяця, або на 119,4%.

Проведений аналіз дозволяє зробити певні висновки.

1. Динаміка показників, що характеризують стан і ефективність використання потенціалу вітчизняних підприємств машинобудівної галузі, свідчить про існування негативних тенденцій, які проявляються в зниженні обсягів виробництва машинобудівної продукції, що є конкурентоспроможною на внутрішніх і зовнішніх ринках збуту.

2. Формування негативних тенденцій пов'язане із впливом швидкозмінного зовнішнього середовища й відсутністю на машинобудівних підприємствах чіткої стратегічної програми довгострокового розвитку підприємства, а також стратегічного управління його потенціалом.

3. Потенціал виступає найважливішим фактором забезпечення економічної й стратегічної безпеки машинобудівного підприємства й визначає базу створення довгострокових конкурентних переваг. Це є необхідною умовою для ефективного розвитку підприємства в умовах конкурентної боротьби, що підсилюється. Отже, результати оцінки потенціалів машинобудівних підприємств відіграють важливу роль у процесі прийняття рішень на всіх рівнях управління підприємством (оперативному, тактичному й стратегічному). Достовірна й своєчасна інформація про поточний і майбутній потенціал машинобудівного підприємства дозволить більш ефективно використовувати й формувати його конкурентні переваги; підвищити ефективність прийняття стратегічних рішень на машинобудівному підприємстві.

Розвиток ринкових відносин в Україні сприяло виникненню на внутрішніх ринках країни умов для змагальної діяльності між виробниками за обмежений платоспроможний попит споживача - конкуренції. Управління машинобудівним підприємством в умовах постійної конкурентної боротьби потребує від вищої ланки управління застосування такої системи, що дозволить використовувати, розвивати й акумулювати необхідні ресурси, використання яких буде сприяти підвищенню конкурентоспроможності підприємства. Багатогранність і складність проблеми управління машинобудівним підприємством сприяло розвитку системи стратегічного управління потенціалом машинобудівного підприємства.

В основі широко розповсюдженої наукової школи, що вивчає проблеми стратегічного управління підприємством, яка представлена такими відомими зарубіжними вченими, як І. Ансофф, М. Портер, П. Ф. Друкер, А. Дж. Стрікленд, Б. Карлоф, А. А. Томпсон та ін., лежить віковий досвід розвитку ринкових відносин. Використовуючи дослідження закордонних вчених, варто враховувати відмінні риси функціонування закордонних підприємств в умовах високого рівня розвитку фінансової сфери, сформованої бізнес-культури, законодавчої бази, що регулює права й обов'язки всіх учасників ринку, і т. ін. Інформація, отримана із закордонних наукових джерел, має високу теоретичну й практичну цінність і лежить в основі розвитку низки напрямів сучасної науки й економіки України.