9.
Побачивши цю гравюру, читач дізнається, як уявляли сатирів сучасники Шекспіра, більш точно уявляє характер Клавдія, його духовний світ, моральні якості, і може за допомогою зібраної інформації скласти власний портрет Клавдія.
Men-at-arms.
From Olaus Magnus, Historia de gentibus septentrionalibus (1555).
До акту 1, сцена 2.
Гораціо розповідає Гамлету про привида.
2.
In the dead vast and middle of the night
Been thus encount'red. A figure like your father,
Armed at point exactly, cap-a-pe,
Appears before them and with solemn march
Goes slow and stately by them.
3.
В мертвом обширный и средний из ночи
Таким образом сталкиваются. Фигура подобно вашему отцу,
Вооруженный полностью с головы до пят,
Появляется перед ними и с торжественным маршем
Идет медленно и величественный ими.
4.
Побачили в мертвотну й глупу північ
Видіння. Хтось, мов ваш покійний батько,
В риштунку повнім з голови до п’ят,
З’явився, повагом, величним кроком,
Ходою владаря ступив повз них.
5.
В безжизненной пустыне полуночи
Видали вот что. Некто, как отец ваш,
Вооруженный с ног до головы,
Является и величавым шагом
Проходит мимо.
6.
Якщо порівнювати український та російський переклади з оригіналом, то можна сказати, що вони однакові. Але якщо порівнювати український та російський переклади, то зразу бачимо, що в українському варіанті більш детально з використанням означень та обставин дається опис ходи привида («З’явився, повагом, величним кроком, ходою владаря ступив повз них.»), а в російському варіанті увага звертається на місце, де відбувається дія («В безжизненной пустыне полуночи»).
7.
Після зустрічі з привидом Гораціо вирішує розповісти все Гамлету. Також Гораціо приводить Марцелла та Бернардо, щоб ті підтвердили його слова. Наведений вище уривок є частиною цієї розмови.
На гравюрі зображено трьох чоловіків у повному рицарському озброєнні, що дозволяє нам зрозуміти, з чого воно складається: панцир, шолом із забралом, металеві обладунки, що прикривають стегна, руки та ноги. Всі три рицарі тримають у руках величезні важки мечі, довжиною їм до плеча. Той, що в центрі, тримає в руках алебарду – бойову сокиру на довгому держаку. Той, що праворуч, спирається на велику палицю – нескладну, але грізну зброю. Всі три рицарі, судячи по довгих бородах, вже не дуже молоді, але це відповідає правді історії – юнаки ще не досягали повного розквіту своєї сили і тому не були кращими вояками.
8.
Ця гравюра допомагає уважному читачу трагедії уявити сцену зустрічі варти з привидом батька Гамлета, який був у повному рицарському обладунку. Гораціо, який розповідає про це Гамлету, не був озброєний в той момент, але замкова варта, що першою побачила тінь покійного короля - була озброєною. Таким чином, ця гравюра, хоча не була створена, як ілюстрація трагедії Шекспіра «Гамлет», може бути використана для пояснення важливої деталі тексту, передачі історичного колориту.
9.
Людина, яка бачила гравюру, більш точно уявить привида покійного короля – цю сильну, горду, мужню людину. Також дізнається, що в ті часи воїнів хоронили у рицарському обладунку, і з чого той обладунок складався.
10.
Рицар – це перш за все професійний вояк. Але не просто вояк. «Рицар», «рейтер», «шевальє»… На всіх мовах це означає «вершник». Але не просто вершник, а вершник у шоломі, панцирі, зі списом та мечем. Весь цей обладунок був дуже дорогим: ще наприкінці Х століття, коли розраховувалися не грошима, а худобою, комплект озброєння, тоді ще не дуже складного, разом з конем коштував 45 корів або 15 кобил. А це стадо невеличкого села.
Але не достатньо взяти в руки зброю – нею треба вміти вправно володіти. Для цього необхідні щоденні важкі тренування з самого дитинства. Недаремно хлопців з рицарських родин з раннього віку привчали носити обладунок – відомі повні комплекти для 6-8-річних дітей. Тобто, повністю озброєний вершник мав бути багатою людиною з величезною кількістю вільного часу» [ ].
A «springe to catch woodcocks» (snare for fowl)/ From Gervase Markham, Hungers Prevention, or, The Whole Art of Fowling (1655). До акту 1 сцена 3. Розмова Полонія з Офеліею про її стосунки з Гамлетом. A «springe to catch woodcocks» (snare for fowl)/ From Gervase Markham, Hungers Prevention, or, The Whole Art of Fowling (1655). До акту 1 сцена 3. Розмова Полонія з Офеліею про її стосунки з Гамлетом. |
2. Ay, springes to catch woodcocks! I do know,
When the blood burns, how prodigal the soul
Lends the tongue vows. These blazes, daughter,
Giving more light that, extinct in both
Even in their promise, as it is a-making,
You must not take of fire.
3. Да, ловушки, чтобы ловить вальдшнепов! Я знаю,
Когда ожоги крови, так расточительна душа
Предоставляет клятвы языка. Это пламя, дочь,
Предоставление более легкого, что потухший в обоих
Даже в их обещании, поскольку это – создание,
Вы не должны брать огня (пожара).
4. Ет, сильця на синиць! Я знаю, дочко:
Як грає кров, язик на клятви щедрий;
Ті спалахи, що світять, та не гріють,
Що гаснуть і в душі, й на язиці
Ту ж мить, коли дається обіцянка,
Ти не бери за полум’я.
5. Силки для куликов! Я знаю сам
Язык на клятвы; эти вспышки, дочь,
Которые сияют, но не греют
И тухнут при своем возникновенье,
Не принимай за пламя.
6. В англійському варіанті розповідається про сильця на вальдшнепів, а в російському і українському варіанті говориться про зовсім інших птиць. Але в цілому український і російський переклади мають однакове лексичне значення.
7. Лаерт, брат Офелії, їде на навчання за кордон. Коли сестра прощалася з ним, він попередив її, щоб вона була обережніша з Гамлетом. Після уходу Лаерта цю розмову продовжив Полоній.
Полоній попереджує свою доньку Офелію про небезпечність залицянь Гамлета. Він бажає їй добра і посилається на власний досвід: «Я знаю, дочко…» Щоб образно показати ситуацію, яка зачепила його за живе, він використовує порівняння: «Ет, сильця на синиць!» Тобто, ситуацію, в яку може потрапити дочка, Полоній називає пасткою для маленьких пташок (в оригіналі – вальдшнепи, в перекладах – синиці й кулики). З цього витікає, що думка про те, що почуття Гамлета можуть бути щирими, в голові царедворця навіть не з’являється.
Радник Клавдія добре почувається при обставинах, коли йдеться про хитрощі, пастки, змови. Він впевнений, що в цій справі йому немає рівних, але мисливець в решті решт потрапляє у свою власну пастку – Гамлет вбиває Полонія, коли той підслуховує розмову принца з матір’ю.
8. На гравюрі зображена схема устрою пастки на маленьких пташок, яка стане в нагоді не зовсім досвідченим ловцям. Тому й зображено місцезнаходження людини, яка в певний час має зачинити пастку, маніпулюючи мотузками. Для читача зображення може мати певний інтерес, але, здається, більшу цікавість мають думки, які можуть виникнути при порівнянні гравюри з текстом трагедії.
9. Людина, яка побачила цю гравюру, буде мати уявлення, як виготовляється сильце, і якими точними мають бути дії (саме дії, а не слова) того, хто полює на маленьку пташку. Це, в свою чергу, допоможе краще зрозуміти текст, пояснить важливість деталі, надасть емоційного забарвлення.
10. Попередження, настанови, які дає своїй доньці Полоній, підкреслюють бажання не тільки перестерегти Офелію. Полоній, вочевидь, не довіряє Гамлету, не поважає його, не вважає принца здатним на відданість, на справжнє кохання, на високі почуття та вчинки.
1. 
The «fretful porpentine».
From Henry Topsell, History of Four-Footed Beasts (1658)
До акту 1, сцена 5.
Розмова Гамлета з привидом батька.
2. But that I am forbid
To tell the secrets of my prison house,
I could a tale unfold whose lightest word
Would harrow up thy soul, freeze thy young blood
Make thy two eyes, like stars, start from their spheres,
Thy knotted and combined locks to part,
And each particular hair to stand on end
Like quills upon the fretful porpentine.
3. Но это, которым я являюсь, запрещает
Сообщить тайны моего тюремного дома,
Я мог так рассказ развернуть, в котором самое легкое слово
Терзало бы вашу душу, замораживало б вашу молодую кровь,
Сделало б ваши два глаза, подобно звездам,
Безвозвратно вырваными из сфер,
И каждый отдельный волос, встанет на конце,
Подобно иглам на беспокойном дикобразе.
4. Якби не тайна
Тюрми моєї, я б наговорив
Такого, що тобі найменше слово
Роздерло б душу, остудило кров,
Як зорі, очі вирвало б з орбіт,
Цей чуб густий, хвилястий розняло б
І підняло в нім кожну волосину,
Немов голки від люті дикобраза.
5. Когда б не тайна
Моей темницы, я бы мог поведать
Такую повесть, что малейший звук
Тебе бы душу взрыл, кровь обдал стужей,
Глаза, как звезды, вырвал из орбит,
Разъял твои заплетшиеся кудри
И каждый волос водрузил стоймя
Как иглы на взъяренном дикобразе;
6. Український і російський переклади повністю співпадають з англійським варіантом, але в англійському тексті є точна вказівка того, що емоції переживає молода людина (Would harrow up thy soul, freeze thy young blood), тобто Гамлет. Тому я вважаю, що М. Лозинський (переклад російською) і Л. Гребінка (переклад українською) не звернули увагу на цю важливу деталь.
7. Після того, як Гораціо розповів Гамлету про привида, той захотів піти і сам поговорити з тінню батька. Привид Гамлета-старшого розповів про обставини своєї загибелі і попрохав Гамлета помститися. У всіх свідків цієї сцени взяв клятву нічого не розповідати.
8. Гравюра XVII століття зображує дикобраза досить вірно, художник тільки додає загрозливий вираз «обличчя», майже як у розлюченої людини, що не притаманне реальній тварині, тому гравюра називається «роздратований дикобраз».
Дикобрази належать до родини ссавців, роду гризунів. Довжина тіла 60 – 90 см. Спина і боки вкриті довгими голками, досить грубими, деякі з олівець. Дикобраз захищається тим, що втикає ці голки в тіло ворога з такою силою, ніби це стріли, випущені з лука. Навіть таки сильні хижаки, як тигр чи леопард гинули від поранень, що завдав дикобраз, бо не могли позбутися його голок. Ця тварина розповсюджена у Африці та Азії, тобто для Англії часів Шекспіра вона була відома переважним чином за чутками та легендами. Навіть освічені англійці, напевно, з цікавістю розглядали гравюру із зображенням звіра, про якого казали, що він під час гніву піднімав голки і стріляв ними, немов з лука [ ].
Волосся на голові Гамлета порівнюється з голками дикобраза, що має підкреслити жахливість розповіді про становище, в якому опинилася душа покійного короля. Розглядаючи гравюру, уявляю, як може волосся піднятися на голові Гамлета в момент стресу чи отримання надзвичайно трагічної інформації, про яку він дізнається від покійного батька. Це посилює нашу уяву також і про стан душі привида та того середовища, в якому він знаходиться. Мені здається, що коли привид батька розповідав Гамлету свою історію, він хотів не тільки попросити про помсту, а й побачити сина, поговорити з ним, пожалітися на свою долю.
9. Людина, яка побачила цю гравюру, збагатиться знаннями. Адже це порівняння з дикобразом підкреслює жахливість становища, в якому опинилася душа покійного короля. Гравюра має допомогти читачу уявити й стан сильного душевного хвилювання Гамлета-сина під час розмови.
. |
Pyrrhus and Hecuba.
From Ovid, Metanorphoses (1565)
До акту 2, сцена 2.
Актори грають улюблену сцену Гамлета.
2. When she saw Pyrrhus make malicious sport
In mincing with his sword her husband's limbs,
The instant burst of clamor that she made
(Unless things mortal move them not at all)
Would have made milch the burning eyes of heaven
And passion in the gods.
3. Когда она видела, что Пирр делал злонамеренный спорт
В рубке с его мечом члены ее мужа,
Взрыв момента требует это, она сделала
(Если смертный вещей не перемещает их нисколько)
Сделал бы молочным горящие глаза небес.
4. Якби ж Боги дивилися на неї,
Коли їй на очах скажений Пірр
Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,
То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби, –
Як смертне їх зворушує хоч трохи, –
Залив би слізьми жар очей небесних
І збурив би Богів.
5. И если бы ее видали боги,
Когда пред нею, злобным делом тешась,
Пирр тело мужнее кромсал мечом,
Мгновенный вопль, исторгшийся у ней, –
Коль смертное их трогает хоть мало, –
Огни очей небесных увлажнил бы
И возмутил богов.
6. На нашу думку, переклад українською більш емоційно забарвлений, створює в уяві читача картину такого лютого жіночого горя, співчуття якому залило «би слізьми жар очей небесних» ( на відміну від російського «огни очей небесных увлажнил бы»)
7. Гамлет, в присутності Розенкранца та Гільденстерна, розмовляє з мандрівними акторами та пропонує їм зіграти п’єсу «Вбивство Гонзаго». До вистави пропонує ввести монолог, який зазвичай не виконується («оповідання Енея Дідоні, а надто те місце, де він розказує про Пріамову згубу»)
8.1. На гравюрі зображена Гекуба, яка побивається над тілом чоловіка.
Гекуба – дружина троянського царя Пріама. Вона була щасливою матір’ю та дружиною до падіння Трої, але все втратила в одну ніч. На її очах було вбито чоловіка, а його тіло пошматовано.
Гекуба в цьому контексті є символом найглибшого нещастя, яке може вразити людину. Власне кажучи, ми можемо порівняти почуття Гекуби із внутрішнім станом Гамлета, який разом із смертю батька втратив все: рідну людину, повагу до матері, родинний затишок, віру в справедливість, владу.
Але є ще один смисловий пласт: Гекуба, що побивається за вбитим чоловіком, в уяві сина різко контрастує з образом Гертруди, яка дуже швидко забула покійного батька.
8.2. В цьому уривку є ще одне знакове для Гамлета ім’я – Пірр, вбивця старого Приама. Це син Ахілла, один із славетних героїв Троянської війни, який воював, бажаючи помститися за смерть батька. Слухаючи про жорстоку помсту Пірра, Гамлет не може не згадати, що сам він ще не помстився за свого батька.
Грецький цар, увірвавшись в Трою, вбиває свої жертви одну за одною без розбору, поки не знаходить головного ворога – троянського царя Пріама. Пріам не зміг витримати такий натиск і упав. Пірр заніс над ним свій меч, але раптом зупинився. Можна предположить, що Гамлету хотілося бачити себе саме таким месником, котрий затягує час, щоби сильнішим був удар, коли він нанесе його з такою ж невідворотною рішучістю.
Перша частина монологу свідчить про те, що думки Гамлета зайняті завданням помсти. Розенкранц та Гільденстерн не знали нічого про таємницю смерті короля, тому і не могли здогадатися знадобилася ця стара трагедія, повна кривавих битв, жорстокості.
Не знали вони і того, що принц докоряє собі за нерішучість дій. Не випадково Гамлет просить, щоб прочитали саме цей уривок.
в якому так тісно та так трагічно сплелися теми помсти за батька, жіночої вірності, невідворотності та раптовості нещастя.
9. Вважаємо, що гравюра наведена не випадково. Хоча сучасному читачеві й відомі події Троянської війни, проте сприймаються вони, зазвичай, як простий перебіг історичних подій, подекуди забарвлений посиланнями на міфологічні історії. Гравюра ж допомагає передати всю глибину людського горя, відтворює жорстокість кривавої помсти. Це, безумовно, посилює переживання Гамлета: він передбачає, що його вчинки відіб’ються на долі його знайомих, родичів. Смерть може породити лише смерть, а помста – тільки помсту.
10. Ми знаємо, що у Гамлета були сумніви щодо правдивості слів привида. Принцу необхідно було довести вину Клавдія та знайти достовірні, земні, аргументи. Гамлет не покладається ні на голос з потойбічного світу, ні на свою інтуїцію – йому потрібні докази, які би задовольнили терзання його розуму. Крім того, Гамлет хоче, щоби Клавдій дізнався, за що на нього чекає кара.
Вистава повинна була, за задумом Гамлета, спонукати Клавдія до усвідомлення злочинності своїх дій, викликати почуття провини. Таким чином, відкривається ще один шлях розв’язання проблеми: Клавдій міг визнати свій злочин, звільнивши Гамлета від зобов’язань помсти.
Mars.
From Cartari, Imagini delli Dei gl’Antichi (1674)
До акту 2, сцена 2.
Частина монологу актора, який читає на прохання Гамлета
2. And never did the Cyclops’ hammers fall
On Mars’s armor, forged for proof eterne,
With less remorse than Pyrrhus’ bleeding sword
Now falls on Priam.
3.
4. Не падали і молоти циклопів,
Для Марса вічний панцир куючи,
Лютіше, ніж кривавий Піррів меч
Пріама вразив.
5. И никогда не падали, куя,
На броню Марса молоты циклопов
Так яростно, как Пирров меч кровавый
Пал на Приама.
6. За стилістичним наповненням та емоційним забарвленням обидва переклади (і російською, і українською мовами) рівноцінні та досягають мети – виступають розгорнутим порівнянням, яке підкреслює динаміку бою, швидкість, рішучість воїнів, яким передається запальна вдача бога війни – Марса.
7. Цей уривок взятий з монологу мандрівного актора, який читає на прохання Гамлета про штурм Трої. Можна припустити, що датського принца не може не цікавити історія падіння стародавньої славетної фортеці, тому що він стає свідком руйнації власної батьківщини – Данії.
Пірр, син Ахілла, зі страшною жорстокістю вбиває старого царя Трої – Пріама. Він ніби мститься за загибель свого батька, але, власно кажучи, Пріам не винен в тому, за що страждає. Це сцена безглуздої, нічим не виправданої жорстокості. Тому порівняння вбивства з працею потворних велетнів – циклопів, які вкладають страшну лють в свої дії (оскільки кують панцир богу війни), можна вважати доречним.
8. На гравюрі бог війни Марс зображений на бойовій колісниці, в яку запряжено трійку коней. В повному обладунку римського воїна, тримаючи спис та щит, він несеться у бій. Його спис спрямовує крилата богиня перемоги – Вікторія, яку давні греки називали Нікою.
Тіло Марса нахилено вперед, ніби він хоче якомога скоріше опинитися у центрі бою, хижий профіль з гострою борідкою виказує жорстокість.
«Марс – давньоіталійський бог, який пізніше був ототожнений з Ареєм, після чого головною його функцією стала війна. На честь Марса було названо місце військових парадів – Марсове поле, там же був споруджений його храм. Головною святинею бога була його зброя – спис та щит, яку Марс передав людям. Цей щит (алкіл) вважався запорукою непереможності Рима» [ ].
9. В трагедії «Гамлет» війна, бойові дії не зображені, але згадуються і на початку п’єси (війна старого короля, батька Гамлета з норвезьким королем), і при кінці, коли йдеться про Фортінбраса, який теж збирається війною на Данію. Ці згадки підсилюють емоційне напруження, складають фон кривавої історії.
Надана гравюра підсилює емоційний вплив на читача, допомагає йому зануритися у світ шекспірівських героїв.
|
Акт 5, сцена 1. Частина монологу Гамлета з черепом Йорика в руці.
1. Let me see. (Takes the skull). Alas, poor Yorick! I knew him, Horatio. A fellow of infinite jest, of most excellent fancy. He hath borne me on his back a thousand times. And now how abhorred in my imagination it is!
2. Позвольте мне видеть. (Берет череп). Увы, бедный Йорик! Я знал его, Горацио. Человек бесконечной шутки, наиболее превосходный воображение. Он hath, который переносят меня на его спине тысяча времена. И теперь как ненавидел в моем воображении это!
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
