3. Дай подивлюся.(Бере череп). Гай-гай, бідний Йорику! Я знав його, Гораціо. Мастак на невгавні жарти, пречудовий химерник. Тисячу разів носив він мене на горгошах. А тепер як бридко мені це згадати!
4. Покажи мне. (Берет череп). Увы, бедный Йорик! Я знал его, Горацио; человек бесконечно остроумный, чудесный выдумщик; он тысячу раз носил меня на спине; а теперь – как отвратительно мне это себе представить!
5. І російський і український переклади відповідають оригіналу.
6. Сцена, коли Гамлет розмовляє з Гораціо, тримаючи в руках череп блазня, є однією з ключових в трагедії. Вона, власно кажучи, є продовженням монологу «Бути чи не бути?»
Роздуми датського принца про те, чого варте людське життя, якщо воно неодмінно закінчиться смертю, чого варта слава великого правителя, якщо він все рівно перетвориться на земний порох, чи жіноча врода, якщо вона стане огидним черепом, хвилюють нас і зараз і, напевно, будуть хвилювати людей завжди.
Гамлет тримає в руках череп людини, яку він близько знав і любив у дитинстві. Які емоції це в нього викликає? Огиду: «…як бридко мені це згадати!» Такі роздуми про швидкоплинність людського життя були звичайними у добу середньовіччя, вони мали підкреслити вічну славу світу небесного, Божого.
Але внутрішня логіка роздумів Гамлета йде іншими шляхами – чи варто боротися, намагаючись побороти зло й встановити справедливість, якщо все рівно перетворишся на огидний кістяк, як блазень Йорік: «Ось тут були губи, які я не знаю вже й скільки разів цілував. Де тепер твої жарти …? Ніяк тепер поглузувати з свого власного скалозубства?»
7. На гравюрі зображено блазня Йоріка ще за життя. Він, у традиційному блазнівському одязі, стоїть перед королем, що сидить на троні. Напевно, тільки но був сказаний якийсь жарт «від якого усе застілля лягало з реготу», бо король схвально простягає до нього руку, за його спиною двоє придворних плещуть у долоні. Зображення цих веселощів є контрастом до сцени, яку Шекспір змалював в трагедії. Крім того, глядачі мають можливість збагатити своє знання побутових реалій палацового життя того часу.
Акт 4 сцена 5. Розмова Лаетра з королем.
1. To his good friends thus wide I'll ope my arms
And, like the kind life-rend'ring pelican,
Repast them with my blood.
2. Его хорошим друзьям таким образом широко я разверну мои руки
И, подобно доброму пеликану,
Устрою трапезу им с моею кровью.
3. А щирим друзям розгорну обійми
І, наче пелікан, їм дам живитись
Мойого серця кров’ю.
4. Его друзей я заключу в объятья;
И, жизнью жертвуя, как пеликан,
Отдам им кровь свою.
5. В оригіналі йдеться про хороших друзів його батька. В російському перекладі говориться просто про друзів батька, а українському – про щирих друзів, не вказується чиїх. Далі в українському перекладі говориться, що Лаетр готовий «неначе пелікан, їм дам живитись мойого серця кров’ю», в російському він ладен віддати життя.
6. Стародавня легенда стверджує, ніби пелікан під час годування свого потомства жертвує власним життям, тому що не рибою годує пташенят, а власною кров’ю. Такі символічні зображення існували на різних побутових предметах. Насправді пелікани годують пташенят рибою, яку складають у свій горловий міхур. Батько і мати по черзі підпливають до гнізда, широко розкривають дзьоба і пташенята виловлюють з цього міхура рибу. Якщо на це дивитися здалека, то, дійсно, може скластися враження, що пташенята розкльовують груди батькам.
З поведінкою пелікана Лаерт порівнює своє ставлення до щирих друзів, коли дає відповідь на запитання короля, чи буде юнак мститися і ворогу і другу за смерть батька. В часи Шекспіра, як і в попередні часи Середньовіччя, вважалося, що пелікан годує своїх пташенят своєю кров’ю, розриваючи себе груди. Саме тому цей птах став символом самовідданої любові, здатної на будь-які пожертви, навіть на пожертву життя.
Цим порівнянням, по-перше Лаерт каже, що ладен віддати все тим, кого вважає друзями, по-друге, Шекспір показує щирість й палкість почуттів молодика. Мені навіть здається, що цим порівнянням зближуються образи Лаерта й Гамлета, бо вони обидва прагнуть щирості у стосунках з іншими, але не можуть її знайти у світі, де місце короля узурпував Клавдій. Різниця між ними полягає у тому, що Лаерт піддається на облесливі слова короля і стає зброєю в його руках, погоджується на негідний вчинок, а Гамлет не шукає легких шляхів і хоче самотужки дізнатися, у чому полягає істина.
7. На гравюрі зображено великого птаха, що схожий не стільки на пелікана скільки на великого лебедя з курячими ногами. Зігнувши довгу гнучку шию, він дзьобом клює себе в груди так, що бризками струмує кров. Біля нього трійка його пташенят розкривши дзьоби чекають на поживу.
 |
3. Яка краса на цім виду, дивиться:
Волоссям Феб; чолом Юпітер сам;
Зір, наче в Марса, владний та суворий;
Поставою швидкий Меркурій, щойно
Спустився він на гору небосяжну;
Сполука всіх чеснот в єдинім тілі,
Де кожний бог лишив свою печать,
Щоб світ пізнав достойний образ мужа.
4. Как несравненна прелесть этих черт;
Чело Зевса; кудри Аполлона;
Взор, как у Марса, - властная гроза;
Осанкою – то сам гонец Меркурий
На небом лобызаемой скале;
Поистине такое сочетанье,
Где каждый бог вдавил свою печать,
Чтоб дать вселенной образ человека.
5. Порівняння змісту перекладів.
6. Аналіз уривку п’єси, коментарем до якого наведена гравюра.
Для Гамлета батько був ідеалом, зразком людини. Принц не може зрозуміти, як його мати, маючи такого першого чоловіка могла так швидко вийти заміж за його молодшого брата. Звинувачуючи королеву в тому, що вона
…обертає шлюбні обітниці на клятви картяра;
з обіцянок у вірності довічній виймає душу і залишає пусті слова,
Гамлет хоче довести не тільки ганебність такого вчинку, а й його безглуздість. Він порівнює портрети двох братів. Покійному батькові «кожен бог лишив свою печать, щоб світ пізнав достойний образ мужа». Шекспір ще раз підкреслює свій гуманізм: в образі батька Гамлета в першу чергу оспівується людина у вищому значенні цього слова. Ще раніше принц на цьому наголошує в розмові з Гораціо:
В усьому і для всіх він був людина.
Вже не побачу рівного йому.
Щоб зрозуміти цю нетиповість характеристики короля перш за все як людини, треба згадати, що в ті роки не панувала демократія, і монарх стояв набагато вище за будь-яку людину.
Отже, покійний король був прекрасним перш за все тим, що був ідеалом не стільки правителя, скільки людини. Але, щоб створити такого достойника, кожен з богів мав дати свої найпрекрасніші риси – «сполука всіх чеснот в єдинім тілі».
7. Опис-коментар наведеної гравюри.
На цій гравюрі зображений Меркурій у його трьох образах.
«Меркурій – римський бог торгівлі, прибутку та збагачення. Культ Меркурія рано злився з культом грецького бога Гермеса. Поступово йому додаються нові функції – він стає вісником богів».
На пам’ятниках архаїчного мистецтва Меркурій зображений у розквіті сил, з борідкою, з довгими кучерами. В добу золотого століття грецького мистецтва тип Меркурія зовсім іншій. Він зображений високим, струнким юнаком без бороди, з коротким волоссям. Це ідеальний образ юнака, що відвідує школи борців (гімназії). Низький крилатий капелюх і кадуцей – головні атрибути Меркурія. Кадуцей – це жезл Меркурія, палиця, яку обперезують дві змії. В зв’язку з тим, що Меркурій часто виконував й інші численні функції, його зображували і з іншими атрибутами. Як покровитель гімнастичних вправ, він іноді тримає в руках півня та гілку пальми – емблеми боротьби, сили й витривалості. У всіх гімназіях можна було побачити зображення Меркурія – частіше за все у вигляді голови цього бога на п’єдесталі. Меркурій сам жартував з цього: «Мене звуть прудконогим – так не ставте мене на п’єдестал без рук та без ніг!»
На гравюрі, яку ми розглядаємо, Меркурій зображений одночасно в трьох видах: він стоїть в крилатому шоломі, тримаючи в руці кадуцей; сидить, тримаючи в руках гілку пальми; голова бога на п’єдесталі (так звана герма).
В цих зображеннях підкреслено функцію Меркурія, як покровителя шкіл боротьби, тобто юного атлета. Це повністю відповідає обраній цитаті: «поставою швидкий Меркурій».
8. Прогнозований результат.
1. «Vulcan’s stithy». From Cartari, Imagini delli Dei de gl’Antichi (1674) |
До акт 3, сцена 2.
Гамлет дає наставляння Гораціо, щоб той слідкував за мімікою та
поведінкою короля Клавдія під час вистави.
2. If his occulted guilt
Do not itself unkennel in one speech,
It is a damned ghost that we have seen,
And my imaginations are as foul
As Vulcan's stithy.
4. Якщо з глибин його душі
Не зрине на поверхню гріх тяжкий,
То, значить, нам являвся сам диявол
І в мене помисли брудні, мов кузня
Вулканова.
5. И если в нем при некоих словах
Сокрытая вина не содрогнется,
То, значит, нам являлся адский дух
И у меня воображенье мрачно,
Как кузница Вулкана.
6. Український і російський переклади повністю співпадають з англійським варіантом.
7. Вулкан (Гефест) – бог вогню і ковальського ремесла, син Зевса і Гери. Вулкан на відміну від інших богів не проводив усе життя у гулянках, а полюбляв фізичну працю. Спочатку Вулкан вважався богом підземного вогню в областях, де були діючи вулкани. Потім остаточно став богом вогню.
8. На гравюрі ми бачимо чотирьох чоловіків, які зайняті своєю роботою. Троє з них тримають у руках молоти, а один згинає залізо. Під їхніми ногами лежать щити, луки, шоломи, мечі. На задньому плані можна побачити ковальську піч. Тому не дивно, що Гамлет коли хотів сказати про свої погані і не виправдані думки він згадав про Вулканову кузню. Дивлячись на гравюру, розумієш лише самі темні думки можна порівняти з кузнею, в якій безперервно працюють вже багато століть. Бо саме такою і була кузня бога вогню.
9. Людина, яка бачила цю гравюру XVII століття дізнається більше про ковальське ремесло та кузню Вулкану.
1. Thoughts black, hands apt, drugs fit, and time agreeing;
Confederate season, else no creature seeing;
With Hecate's ban thrice blasted, thrice infected,
Thy natural magic and dire property
On wholesome life usurp immediately.
(Pours the poison in his ears).
2. Черные Мысли, склонные руки, наркотики пригодные, и подходящие время;
Конфиденциальный сезон, еще никакого видящего существа;
С запрещением Гекат, трижды взорванным, трижды инфицированный,
Ваша естественная волшебная и страшная собственность
На здоровой жизни узурпируют немедленно.
(Льет яд в его уши).
3. Рука тверда, мисль чорна, смертний сік
І слушний час – ніхто не взна повік.
Труйзілля, в північ збиране й закляте,
Троїсто чумлене вогнем Гекати,
Страшною спілкою природи й чар
Згуби життя самому пеклу в дар!
(Вливає отруту і ухо сонному).
4. Рука тверда, дух черен, верен яд.
Час дружествен, ничей не видит взгляд;
Тлетворный сок полночных трав, трикраты
Пронизанный проклятием Гекаты,
Твоей природы страшным волшебством
Да истребится ныне жизнь в живом.
(Вливает яд в ухо спящему.)
5. В першому рядку українського перекладу говориться: «мисль чорна», а в російському перекладі – «дух черен». В цьому випадку правильніше в українському варіанті, бо так само в оригіналі. Але в другому рядку більш точно в російському перекладі («ничей не видит взгляд») ніж в українському («ніхто не взна повік»), бо, прочитавши український переклад, не відразу можна зрозуміти чому про злочин ніхто не дізнається.
6. «Геката – стародавня малоазійська богиня, культ якої був перенесений до Еллади. Починаючи з V століття до нашої ери Гекати починають вважати богинею привидів, нічних кошмарів, повелителькою мертвих у підземному царстві. Також її вважали володаркою звірів. Часто її називають троїстою і зображують трьох поєднаних жінок: цим ніби пояснюється, що вона має владу на небі, на землі та в пеклі. В середні віки Геката вважалася покровителькою нечистої сили. Саме в такій якості Шекспір зображує її в трагедії «Макбет».» - цю коротку довідку я прочитала у міфологічному словнику.
7. На гравюрі Геката зображена у вигляді жінки, яка має три голови: собачу, коров’ячу та кінську. Цим підкреслюється троїстість та жахливість Гекати. У верхніх кутках ліворуч та праворуч неї зображена також Геката з трьома головами та шістьма руками. Саме у такому вигляді пекельна богиня зображена на фризі Пергамського вівтаря з мечем та списом.
9. Зображення на гравюрі підкреслює жахливість Гекати, яка виконує ще одну функцію: вона викликала фурій – богинь помсти – щоб вони забирали грішників. Зміст гравюри відповідає уривку з трагедії, коли актор, підготовлений Гамлетом, зображує на сцені отруєння попереднього короля. Отруту в тексті називають «труйзілля… в північ збиране й закляте, троїсто чумлене вогнем Гекати…». Підкреслено троїстість Гекати, а також те, що за її допомогою було зроблено «труйзілля». В середні віки майстерність у виготовлені отрути приписувалося чаклунам, а це була ще одна функція пекельної богині – вона вважалася покровителькою ворожок, відунів, чаклунів.
Висновки
Ідеал Шекспіра: переконання в тому, що людина – прекрасна і здатна до нескінченого самовдосконалення, по-особливому втілений в образі Гамлета.
Знамениті слова Гамлета: «Век рассшатался…» [1.5], буквально перекладаються як «час вивихнув суглоби», і відповідно, не може йти (рухатися) природно, нормально.
Час на емблемах зображувався у вигляді старигана з косою, якою він «зрізав» усе живе. Разом з тим, час означав певний термін життя.
Після зустрічі Привида з Гамлетом, останній співставляє порушення всіх основ життя з образом цього старого, в якого всі суглоби зміщені. Гамлет же повинен їх «вправити», поставити на місце.
Проте, Шекспір не надає своєму герою реальної перемоги, залишаючи за ним перемогу моральну. Трагедія епохи, її кращих людей, трагедія всього англійського і європейського гуманізму містилася саме в тому, що можливості реальної перемоги кращих начал в житті не були помітними. Гамлет міг покарати Клавдія, проте знищити зло, «поставити на місце суглоби» часу, було не в його силах. В цьому була основа його трагічної самосвідомості.
Мета мистецтва – не моралізувати, а, як говорить Гамлет, «немов би тримати дзеркало перед природою: являти доброчинності її же риси, зухвальству – його ж обличчя, а всякому часу і суспільству – його ж подібність і відбиток» [8, 3-27].
Зображувати людей такими, якими вони є, – так розумів Шекспір завдання мистецтва. Те, чого він не домовляє, ми зможемо доповнити: художнє зображення повинно бути таким, щоби читач (чи глядач) сам був в змозі дати моральну оцінку кожному персонажу. Саме так створені ті, кого ми бачимо в трагедії. Проте, Шекспір не обмежується двома фарбами – чорною і білою. Немає жодної простої дійової особи. Кожна з них має не одну, а декілька, іноді протилежних між собою, рис характеру, саме тому герої сприймаються не як схеми, а як живі особистості.
Картини життя, створені Шекспіром, сприйняті як подібність і відбиток дійсності, спонукали кожного, хто прочитав трагедію, давати оцінку людям і подіям таким самим чином, як це відбувається в житті. Однак, на відміну від реальності, в драматургічному творі все гіперболізовано. В житті не відразу можна зрозуміти, якою є людина. В драмі її слова і вчинки швидко дають можливість читачам й глядачам зрозуміти даний характер.
Світосприйняття Шекспіра розчинено в образах і ситуаціях його п’єс. Своїми трагедіями він намагався розбудити увагу читача, поставити його віч-на-віч з найстрашнішими явищами життя, заставити хвилюватися спокійних, відшукати відповідь тих, хто, подібно автору, відчував біль і тривогу від неідеальності життя.
Мета трагедії не налякати, а викликати діяльність думки, заставити задуматися над протиріччями та бідами життя. Цієї мети Шекспір досяг. Досяг, в першу чергу, завдяки образу головного героя. Гамлет не тільки шукає відповіді на життєві проблеми, а й висловлює з цього приводу багато думок. Його монологи наповнені великою кількістю висловлювань, і – що найважливіше – в них сконцентровані думки багатьох поколінь.
Проблеми, які поставив Шекспір в трагедії, стосуються важливих питань життя, смерті, моралі, і не можуть не хвилювати кожну людину. Вони, дійсно, є вічними. Тому на різних етапах свого розвитку людство зверталося до шекспірівського «Гамлета», шукаючи на сторінках п’єси підтвердження своїх поглядів на певні ситуації особистого життя та розв’язання проблем світового підпорядкування.
Змінюється життя, з’являються нові проблеми, але «… кожне покоління знаходить в трагедії дещо цікаве для себе» [1,С. 5].
Таким чином, в роботі здійснено порівняння перекладів, виконаних українською та російською мовами, з мовою оригіналу; за допомогою довідникової літератури розкриті історичний та міфологічний підтексти уривків, що аналізувалися; за складеним мною планом проаналізовано літературний текст, підсилений зображувальним рядом – середньовічною гравюрою. Отже, здійснена спроба скласти своєрідний синтетичний коментар, за допомогою якого сучасний читач зможе краще зрозуміти зміст тексту п’єси В. Шекспіра «Гамлет».
( . Трагедия Шекспира «Гамлет». – М.: Просвещение, 1986.– С. 5)
Hecate.
From Cartari, Imagini delli Dei de gl’Antichi (1674).
До акту 3, сцени 2.
Сцена «мишоловка»
2. Thoughts black, hands apt, drugs fit, and time agreeing;
Confederate season, else no creature seeing;
With Hecate's ban thrice blasted, thrice infected,
Thy natural magic and dire property
On wholesome life usurp immediately.
(Pours the poison in his ears).
3. Черные Мысли, склонные руки, наркотики пригодные, и подходящие время;
Конфиденциальный сезон, еще никакого видящего существа;
С запрещением Гекат, трижды взорванным, трижды инфицированный,
Ваша естественная волшебная и страшная собственность
На здоровой жизни узурпируют немедленно.
(Льет яд в его уши).
4. Рука тверда, мисль чорна, смертний сік
І слушний час – ніхто не взна повік.
Труйзілля, в північ збиране й закляте,
Троїсто чумлене вогнем Гекати,
Страшною спілкою природи й чар
Згуби життя самому пеклу в дар!
(Вливає отруту і ухо сонному).
5. Рука тверда, дух черен, верен яд.
Час дружествен, ничей не видит взгляд;
Тлетворный сок полночных трав, трикраты
Пронизанный проклятием Гекаты,
Твоей природы страшным волшебством
Да истребится ныне жизнь в живом.
(Вливает яд в ухо спящему.)
6. В першому рядку українського перекладу говориться: «мисль чорна», а в російському перекладі – «дух черен». В цьому випадку більш точним є лексичне значення в українському перекладі, тому що людина, яка готує вбивство рідного брата, дійсно має чорні думки, а не чорний дух. Але в другому рядку більш точно в російському перекладі («ничей не видит взгляд») ніж в українському («ніхто не взна повік»), бо, прочитавши український переклад, не відразу можна зрозуміти, чому про злочин ніхто не дізнається.
7. Гамлет поставив капкан на Клавдія – це сцена-мишоловка, де актори грають сцену вбивства дуже схожу з реальними подіями. Приведений вище уривок є кульмінацією тієї сцени.
«Геката – стародавня малоазійська богиня, культ якої був перенесений до Еллади. Починаючи з V століття до нашої ери Гекату починають вважати богинею привидів, нічних страхів, повелителькою мертвих у підземному царстві. Також її вважали володаркою звірів. Часто її називають троїстою і зображують трьох поєднаних жінок: цим ніби пояснюється, що вона має владу на небі, на землі та в пеклі. В середні віки Геката вважалася покровителькою нечистої сили. Саме в такій якості Шекспір зображує її в трагедії «Макбет».»
8. На гравюрі Геката зображена у вигляді жінки, яка має три голови: собачу, коров’ячу та кінську. Цим підкреслюється троїстість та жахливість Гекати. У верхніх кутках ліворуч та праворуч неї зображена також Геката з трьома головами та шістьма руками. Саме у такому вигляді пекельна богиня зображена на фризі Пергамського вівтаря з мечем та списом.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
