Середньовічна гравюра як складова структурного аналізу художнього тексту (за трагедією В. Шекспіра «Гамлет») (стр. 1 )

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ МІСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО

СЕКЦІЯ: зарубіжної літератури

Середньовічна гравюра

як складова структурного аналізу художнього тексту

(за трагедією В. Шекспіра «Гамлет»)

Роботу виконала:

Дмитрук Марія Олегівна,

учениця 9-Г класу

навчально-виховного комплексу №10

м. Хмельницького

Науковий керівник:

Вороновська Надія Іванівна,

вчитель-методист,

вчитель зарубіжної літератури,

навчально-виховного комплексу №10

м. Хмельницького

м. Хмельницький 2006 р.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Аналіз літературних та драматичних трактувань п’єси.……………….6

Розділ 2.

2.1. План аналізу літературного тексту, підсиленого зображувальним рядом – середньовічною гравюрою…………………………...………………………………..10

2.2. Аналіз літературного тексту, підсиленого зображувальним рядом – середньовічною гравюрою…………………………...………………………………..11

Висновки………………………………………………………………………………….35

Список використаних джерел………………………………………………………….38

Додатки

Вступ

Небагатьох майстрів слова можна поставити в один ряд із Вільямом Шекспіром. Тому що, незважаючи на свою неперевершеність, він не став пам’ятником на вершині художнього Олімпу – де перебувають боги і куди люди зазирають лише у дні ювілеїв. Він живе серед нас – на сценах театрів, кіноекранах, полицях книгарень, в домашніх бібліотеках.

Саме з його творів ми дізнаємось про добу Відродження – добу пробудження інтересу до античної культури, науки, літератури та інших видів мистецтва. В Англії вона характеризується такими подіями як абсолютистське правління династії Тюдорів, котра повністю була на боці дворянства і буржуазії; боротьбою з Іспанією, подальшою колонізацією Ірландії; утвердженням Англії серед морських держав; швидким розвитком економіки, науки, мистецтва.

З XVI століття в усіх цих сферах загострюється політичні і світоглядні суперечності, починається боротьба англійського парламентаризму проти абсолютизму. Мрії гуманістів про «золоту добу» розбилися вщент, зіткнувшись із жорстоким віком володарювання золота. Під час кризи Ренесансу людина не могла почувати себе в безпеці, частиною природи, центром Всесвіту. Вона зрозуміла, що є смертною та порочною, її душу роздирали внутрішні суперечності. Накопичені знання виявились лише невеличкими островами в океані непізнаного.

Отже, об’єктом дослідження визначаємо англійську літературу доби Відродження, а саме – творчість Вільяма Шекспіра.

Предмет дослідження: трагедія В. Шекспіра «Гамлет».

Сучасному читачу, підлітку важко зрозуміти всі тонкощі творів Шекспіра. Не завжди легко усвідомити натяки на історичні події, аналогії, порівняння, пов’язані зі знанням міфології.

Існує кілька перекладів п’єси В. Шекспіра «Гамлет» російською та українською, проте, мої однолітки не поспішають на пошуки перекладу, прийнятного для себе, а задовольняються тим, який обрали автори навчального посібника, або тим, який є в наявності в шкільній бібліотеці. Зрозуміти ж красу та витонченість деяких епізодів трагедії можна, лише порівнявши варіанти перекладу та намагаючись зрозуміти текст оригіналу самотужки, працюючи зі словником та послуговуючись знаннями, які отримали, вивчаючи англійську мову в школі. Тому в додатках вміщено рядки мого власного перекладу, який я назвала «технічним» або дослівним. Завдяки такому опрацюванню шекспірівського тексту, я змогла оцінити, наскільки відрізнялись завдання, що ставили перед собою російський () та український (Гребінка Л.) перекладачі. Мені стало зрозуміло, яка це складна справа – не порушити конструкції оригінального тексту, точно передати думку автора, зберегти підтекст, що відчувається між рядками і є, іноді, більш емоційно насиченим, ніж конкретне слово в рядку. Величезний тягар відповідальності бере на себе перекладач, розуміючи, що його переклад стане оригіналом для кількох поколінь російських та українських читачів.

Досліджуючи текст та переклади п’єси, намагаючись зрозуміти акценти, розставлені автором, необхідність використання саме в цьому уривку порівняння, метафори, інших засобів художньої виразності, я зіткнулась з необхідністю пошуку такої ілюстрації, яка могла б стати не просто «зоровим коментарем».

Таким ідеальним коментарем стала середньовічна гравюра, якою було ілюстровано видання трагедії Шекспіра, призначеного для англійського читача (що не потребує, до речі, посередників-перекладачів) [ ]. На мою думку, середньовічна гравюра і є тим ланцюжком, який з’єднує зміст п’єси зі світоглядом сучасного читача. До того ж, з цими гравюрами, можливо, був знайомий і сам Шекспір. Мною відібрано 12 гравюр, необхідних для розуміння тексту, та складено план, який є схемою аналізу тексту в поєднанні з зображувальним рядом.

Таким чином, завдання дослідження:

-  допомогти сучасному читачу зрозуміти підтекст художнього твору;

-  дослідити історичну та міфологічну основи п’єси;

-  порівняти переклади, виконані українською та російською мовами, з мовою оригіналу;

-  зробити структурний аналіз тексту;

Мета дослідження: складання коментарю до п’єси В. Шекспіра «Гамлет» за допомогою зображувального ряду – середньовічної гравюри.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, синтез) та проблемно-тематичні.

Практичне значення: ця наукова робота є спробою вийти за межі шкільної програми у вивченні твору В. Шекспіра «Гамлет». Даний матеріал може використовуватися на уроках зарубіжної літератури, історії, позакласних заходах.

В роботі здійснена спроба довести, що моральні засади, які відстоював Гамлет, є актуальними і для нас, людей ХХІ століття.

Важливо привернути увагу підлітків до п’єси Шекспіра – еталону, який мандрує в «машині часу» – звичайній книжці – в сучасному українському суспільстві, де поняття моралі нечіткі, розмиті, а цінності життя весь час піддаються сумнівам.

Розділ 1. Аналіз літературних та драматичних трактувань п’єси.

Кожне століття має своє трактування подій та героїв Шекспіра. На особливу увагу заслуговує трагедія «Гамлет». Це твір, який об’єднує всі три літературних роди: епос, лірику та драму.

Епічна основа – розповіді героїв, таких як Гораціо, Привид, Офелія, Розенкранц, Гамлета. Ще більш вагома лірична стихія трагедії – особливе місце в ній посідають монологи Гамлета. Драматична основа п’єси – конфлікт між Гамлетом та Клавдієм.

Боротьба між ними є стрижнем всієї трагедії, відповідно всі герої поділяються на два табори. Гамлет бореться з ворогом, який сильніший за нього, тому що має владу. Гамлет – боєць-одинак, що додає його фігурі героїчних рис. Це виводить драму на найвищий рівень – рівень трагедії, в якій загибель героя є його моральною перемогою.

При тому, що доля Гамлета невідворотна (адже сила зла в світі надзвичайно велика), а сам Гамлет своїми поняттям в питаннях честі в кінцевому рахунку дав можливість своєму ворогу приготувати йому пастку, трагедія не залишає в душі відчуття відчаю, приреченості. Гамлет дає нам можливість переконатися в тому, якою прекрасною може бути людина в найскладнішій життєвій ситуації. Чесноти, велич і краса людини постають перед нами саме завдяки тому, що на героя було покладено надзвичайно важке завдання. Він мучився, страждав, і своїми стражданнями сподобався нам. Носій високих моральних принципів, людина високої духовності одержує моральну перемогу над злом.

Дослідження показали, що майже за кожним висловлюванням Гамлета стоїть давня традиція. Зрозуміти всю глибину підтекстів драматичного твору важко. Читаючи п’єсу, ми залишаємось віч-на-віч з діалогами, монологами, ремарками, за допомогою яких повинні зрозуміти характери персонажів, їхні стосунки та конфлікти.

Це вимагає наполегливої роботи читача, який має вміти застосувати творчу уяву, емоційність сприйняття та уміння аналізувати текст твору. Сьогодні важко уявити, що думали перші глядачі, які прийшли до театру «Глобус» на прем’єру трагедії В. Шекспіра «Гамлет» на початку ХVII століття. Але, я думаю, що вони оцінили ту глибину та вічність питань, які поставив перед людством Гамлет, бо кожна людина, в яку б епоху вона не народилася, носить їх у своїй душі, шукає на них відповіді.

Безліч відповідей – це безліч трактувань образу Гамлета, якими керує час. Наприкінці XVIII століття Гамлета сприймали як романтичного героя.

Видатний французький романтик ХІХ ст. В. Гюго говорив: «Бувають моменти, коли в своїй крові ми відчуваємо його (Гамлета) лихоманку. Той дивний світ, в якому він живе, – в кінці кінців, наш світ. Він – та дивна людина, якою ми всі можемо стати при певному збігові обставин. Він втілює незадоволення душі таким життям, в якому немає необхідної їй гармонії» [С. 291].

Німецький поет порівнював принца Датського із дубом, посадженим у коштовну посудину, призначення якої пестити лише ніжні квіти. Воля Гамлета обмежена постійними ваганнями та роздумами, як коріння дуба – посудом.

Гете говорить про Гамлета як про «прекрасну, чисту, благородну, високоморальну особистість» [С. 199].

Абсолютно протилежною є оцінка головного героя І. С. Тургенєвим: «Він весь живе для самого себе, він егоїст;… скептик і постійно носиться з самим собою» [С. 172 ]. В творі «Гамлет Щигровського повіту» письменник відтворив в образі Гамлета риси людей свого покоління. знаходив щось подібне шекспірівському герою в образі головного персонажу п’єси «Іванов».

Актором, що виконує роль Гамлета, відчував себе Б. Пастернак.

Спонукають до роздумів, допомагають сприйняти твір численні екранізації трагедії Шекспіра.

Наприклад, видатний англійський актор Генрі Ірвінг зіграв Гамлета так: він слабкий, щоб помститися за батька та покарати злодіїв, тому що зусилля витрачаються на духовні страждання, які не завжди можуть допомогти розібратися в недосконалому світі, що оточує його. Самотній витончений інтелектуал Ірвінга розгубився, його думка шукає виходу зі скрутної ситуації, але його чисте та горде серце не може прийняти рішення про помсту за смерть батька.

У ХХ столітті світ вступив у фазу громадянських війн, тому трактування п’єси В. Шекспіра було зумовлено всесвітніми катастрофами, позбавитися від яких прагнув не окремий герой, а все людство. Новий Гамлет був бунтівником, він готовий був боротися і словом, і зброєю. Саме такий був Гамлет англійського актора Лоренса Олів’є (1937 р.) та російського Михайла Чехова (1924 р.). У трактуванні цих акторів став народним месником, борцем за краще життя, на якого так чекало в цей час людство.

Цікаву інтерпретацію образу Гамлета запропонував наприкінці ХХ століття шведський режисер Інгмар Бергман. Він не намагався зберегти дух часів Шекспіра, навпаки, він змішує прикмети давнини та сучасності, зображаючи характерні ознаки кінця другого тисячоліття, що завершувалося не дзвоном рапір, а тріскотнею автоматів Фортінбраса, які ладні розстріляти увесь світ.

Гамлет Бергмана – це холодна людина, яку звичка до зла, підступності, зради зробила відчайдушним режисером власної долі. Кінцівка п’єси не залишає ніякої надії на порятунок світу – тут гинуть і Гораціо, і Гамлет.

У 70-і роки ХХ століття Московський театр на Таганці представив свою трактовку образу Гамлета. Любимов і актор В. Висоцький зуміли дати схожість Данії – в’язниці з Росією тоталітарною 70-х років, а в образі Гамлета підкреслили мотив боротьби людини проти духовного поневолення. Гамлет боровся не стільки зброєю, скільки силою свого духу. Висоцького – у джинсах, з гітарою – став втіленням свободи, людиною, яка не дозволила перетворити себе на маріонетку, яка не скорилася владі, силі, загальноприйнятим правилам.

Наведені вище приклади свідчать про те, що в залежності від часу, кардинально змінюється інтерпретація образів. Відтак, змінюється і погляд на концепцію письменника. У сучасному літературознавстві множинність варіантів інтерпретацій художнього тексту сприймається як цілком природне явище: скільки читачів – стільки поглядів. Аналіз же художнього твору практично залишається незмінним.

Відомий французький літературознавець Поль Рікер вважає, що «множинність і навіть конфлікти інтерпретацій є не недоліком або вадою, а перевагою розуміння, яке втілює суть інтерпретації, і можна вести мову про текстуальну полісемію за аналогією з лексичною.

А з іншого боку має бути ступінь достовірності інтерпретації даного твору. Мета інтерпретації – досягти адекватного, хоча завжди лише відносно повного розуміння того смислового ядра, що складає першооснову смислового тексту».

Розділ 2.

План аналізу літературного тексту, підсиленого зображувальним рядом – середньовічною гравюрою

1.  Середньовічна гравюра – ілюстрація до тексту.

2.  Уривок з тексту п’єси мовою оригіналу.

3.  Переклад уривку п’єси українською мовою (автор перекладу: Л. Гребінка…..)

4.  Переклад уривку п’єси російською мовою (автор перекладу:

М. Лозинський…)

5.  Порівняння змісту перекладів.

6.  Аналіз уривку п’єси, коментарем до якого є наведена гравюра.

7.  Опис-коментар наведеної гравюри.

8.  Прогнозований результат: вплив зображувального ряду на розуміння тексту та емоційне сприйняття.

9.  Висновок.

2.1..

Personal combat.

From Olaus Magnus, Historia de gentibus septentrionalibus (1555)

До акту 1, сцена 1.

Гораціо розповідає вартовим про покійного короля.

2.

Such was the very armor he had on

When he the ambitious Norway combated

So frowned he once when, in an angry parle,

He smote the sledded Polacks on the ice.

3.

Такую броню он имел,

Когда он с честолюбивым Норвежцем бился.

Так он хмурился, когда в гневе переговоров

Он бросил сани поляков на лёд.

4.

В такому панцирі він був тоді,

Коли здолав пихатого Норвежця;

Так супився, коли у гніві скинув

Отих поляків із саней на лід.

5.

Такой же самый был на нем доспех,

Когда с кичливым бился он Норвежцем;

Вот так он хмурился, когда на льду

В свирепой схватке разгромил поляков.

6.

За стилістичним наповненням та емоційним забарвленням обидва переклади (і російською, і українською мовами) рівноцінні та досягають мети – привертають увагу читача до постаті короля Гамлета, підкреслюють його мужність, рішучість, відвагу.

7.

Коли Марцел та Бернардо запросили Гораціо на нічну варту, щоб той спробував поговорити латиною з привидом, який вже декілька ночей з’являвся (вважалося, що з привидами потрібно говорити мовою вчених). Гораціо прийшов, але розмови з привидом не вийшло. Коли привид зник, Бернардо почав допитуватися, чи справді привид схожий на покійного короля.

8.

Вже на перших сторінках ми бачимо озброєну варту, яка в свою чергу зустрічає привид покійного короля у повному обладунку. Згодом Гораціо, розповідаючи друзям про привида, згадує битву покійного короля з Норвежцем. Сучасній людині, тим більше учню важко уявити реалії тих далеких часів, але в цьому можуть допомогти ілюстрації, створені в час близький до шекспірівського. Людина, яка побачила цю гравюру, з легкістю зможе уявити той бій, ту напругу, то загострення пристрастей.

Гравюра, яку ми бачимо, взята з книжки, що була надрукована в 1555 році, тобто за дев’ять років до народження самого Шекспіра. В часи, коли жив великий драматург, середньовічні двобої на великих мечах вже не були розповсюджені. Напевно, і сам Шекспір працюючи над творами, в яких зображені події далекого минулого мав орієнтуватися не тільки на літературні джерела, а й на таку чи подібну гравюру. На ній зображені два лицарі у частковому обладунку, які схрестили мечі. На землі біля них лежать зразки іншої зброї: протазан, спис, короткий меч, кривий меч. У лівому верхньому кутку ми бачимо ложу з глядачами, які спостерігають за двобоєм, тобто це не епізод битви, а, скоріше за все, двобій честі. В уривку трагедії «Гамлет», до якого відноситься ця гравюра, йдеться про двобій покійного данського короля Гамлета з норвезьким королем. Опису цього поєдинку в трагедії немає, він даний лише як спогад Гораціо, який був свідком тих подій, але гравюра допомагає зрозуміти цей бій як Божий, тобто такий, в якому перемагає не сильний, а правий.

На мою думку, ця гравюра додає емоційного забарвлення і історичного колориту по відношенню до виділеного уривку тексту.

9.

Учень-читач, розглянувши гравюру, дізнається за допомогою якої зброї і яким чином відбувалися рицарські турнірні поєдинки. Двобій двох королів не був часткою турніру – це була справжня війна; але він відбувався за тими ж самими правилами. Внаслідок аналізу цієї гравюри читач не тільки збагатить свої історичні знання, а й глибше зрозуміє текст. Він зможе заглибитися в часи, коли відбувався цей двобій, яскравіше уявити настій того часу.

2.2

A satyr.

From Vincenzo Cartari, Imagini delli Dei de gl’Antichi (1674)

До акту I сцена II.

Розмова Гамлета з Гораціо.

2.

Things rank and gross in nature

Possess it merely. That it should come to this!

But two months dead-nay, not so much, not two!

So excellent a king, that was to my mother

Hyperion to a satyr;

3.

Вещи занимают место и брутто в характере (природе)

Обладайте этим просто. То, что это должно прибыть в это!

Но два мертвые нет месяца, не так много, не два!

Столь превосходный король, что было моей матери

Гиперион сатиру.

4.

Це здичілий сад;

Лиш бур’яни, потворне й хиже зілля

Буяє в нім… І щоб дійшло до того!

Володар справжній, мов Гіперіон,

А нинішній – сатир супроти нього.

5.

О, мерзость! Это буйный сад, плодящий

Одно лиш семя; дикое и злое

В нем властвует. До этого дойти!

Два месяца, как умер! Менше даже.

Такой достойнейший король! Сравнить их –

Феб и сатир.

6.

На мою думку, обидва переклади не зовсім відповідають оригіналу, де нічого не говориться про сад. У російському варіанті, як і в англійському, далі говориться про термін, який пройшов з дня смерті короля. В українському цього також немає. Але в українському варіанті теперішнього короля і померлого порівнюють: «володар справжній, мов Гіперіон, а нинішній – сатир супроти нього», де володар справжній – Гамлет старший, а нинішній - Клавдій. Точно таке порівняння і в англійському варіанті, в російському перекладі замість Гіперіона (друге ім’я бога сонця Геліоса) з’являється Феб, який також в давньогрецькій міфології був богом Сонця.

7.

Гамлет просить дозволити поїхати за кордон на навчання. Гертруда та Клавдій просять його залишитися. Коли вони його вмовляють, то виходять з зали і Гамлет говорить монолог, частину якого приведено вище.

Мене зацікавило чому саме з сатиром було порівняно Клавдія. В міфологічному словнику я знайшла таке пояснення поняття «сатир»: «Сатири – нижчі лісні напівбоги, демони родючості, які входять до складу світи Діоніса. У міфах сатирів зображують лінивими, похітливими, завжди п’яними і зайнятими іграми та танцями. Сатири ходять по лісам разом з німфами, і разом з ними водять веселі хороводи. Сатирів зображують напівлюдьми-напівцапами, з загостреними, схожими на козлині, вухами, козячим (кінським) хвостом, скуйовдженим волоссям і тупим кирпатим носом. В сучасній мові сатир – синонім п’яного і похітливого». Я зрозуміла, чому Шекспір, даючи характеристику Клавдію вустами Гамлета вибрав саме образ сатира. Бо Клавдій користувався інстинктами і емоціями. Він, заздрячи своєму брату, вбиває його і одружується з Гертрудою.

8.

Більш точно зрозуміти суть поняття «сатир» допомагає гравюра. На гравюрі ми бачимо напівлюдину-напівцапа, який стоїть перед нами, ніби підтанцьовуючи. Художник всіляко підкреслює тваринність цієї істоти. Сучасники Шекспіра, які нещодавно переступили межу середньовіччя, не могли ще забути схожість сатира з чортом. Тобто, порівнюючи двох братів, двох чоловіків своєї матері з Гіперіоном та сатиром, Гамлет порівнює не тільки зовнішність, а й внутрішню сутність кожного з них.

Цим порівнянням автор показує прірву, яка відділяє двох королів та братів. З одного боку – добро, чесність, справедливість, тепло, відданість, духовність (Гіперіон), а з іншого – жорстокість, підступність, лестощі, необдуманість дії. Особливо вражає схожість зовнішності сатира з дияволом.