Реферат з курсу “Історія України” на тему “Виникнення ОУН і інших політичних партій і організацій на західно-українських землях у 30-х роках і їх діяльність. ” (стр. 2 )

З метою ізоляції вожака повстанців у його ж таборі пропоонувалося посилити примусові заходи щодо населення: каральні експедиції, евакуації і т. п., а також агентурну підривну роботу.

Приєднання УПА до ОУН Бандери; УНРА

Однак серйозна небезпека чигала на головнокомандуючого УПА не лише з боку гітлерівців, але й з боку провідників ОУН (СД), тобто бандерівської. 9 квітня 1941р. між представниками Головного командування УПА та військової референтури ОУН Бандери почалися переговори, характерною ознакою яких була неприхована спроба делегатів ОУН поручика Сонара (“Юрка”) та “Омелька” “викрутити руки” своїм візаві – отаману Бульбі-Боровцю й отаманц Щербатюку (“Зубатому”). Зокрема, пропонувалося відмовитись від політичної орієнтації на уряд УНР і перейти на однопартійну платформу ОУН, визнаючи акт державності від 30 червня 1941р. як єдину державницьку концепцію. Репрезентанти ОУН (СД) домагалися створення спільних військових сил і штабу, очищення повстанської території від польського населення. Відмовившись пристати на ці вимоги, командир УПА фактично вирішив долю свого формування.

22 лютого 1943р. уповноважений проводу ОУН (СД) Бусел повідомив командування УПА про підтримку сісти за стіл переговорів. Тоді ж, у квітні 1943р., командування збройними відділами ОУН (СД) видало наказ, який закріплював за ними назву УПА. Командуючим новоствореною УПА призначено Клима Савура, шефом військового штабу – полковника Гончаренка, начальником оперативного відділу – полконика Омелюсіка. Завдяки рішучим мобілізійним заходам бандерівці швидко довели чисельність УПА до 20 тисяч чоловік. СБ активно ліквідовувало політичних противників та опонентів. Тож коли молодим людям пропонували рекрутуватися до УПА, альтернатив у них практично не було. Архівні документи свідчать, що мобілізаційні акції супроводжувались інколи й провокаціями, дезінформацією. Відомо було: німці палять села, в яких побували озброєні повстанці. З тим, щоб прискорити каральні дії окупантів, і, отже, привернути на свій бік місцевих жителів, бойовики ОУН Бандери нерідко відкрито дефілювали зі зброєю по селах. До УПА перейшла частина української поліції. Німецькі власті замінили її польськими відділами, що спровокувало трагічні сутички між польськими та українськими боївиками, а також терор проти мирного населення на релігійно-національному підгрунті.

Щоб відмежуватись від подібних акцій, Бульба-Боровець 20 липня 1943р. перейменовує свої збройні загони в Українську народно-революційну армію (УНРА), на чолі якої стояла Політична рада з 6 осіб. Чисто військовими питаннями продовжувала займатись Головна команда, до якої входили командуючий УНРА, комендант територіальної армії, командир діючої армії, начальник штабу та секретар. Позиція Бульби-Боровця ставила УНРА між двох вогнів. З одного боку – тривала антигітлерівська діяльність. Так за даними командира партизанського з’єднання Бегми, що надійшли до УШПР, у липні 1943р. бульбівці знищили ландвірів Демидівського та Вербівського районів. У відповідь на це німці спалили обидва райцентри, провели великі операції проти повстанців, причому в деяких селах знищили поліцейські дільниці, а в ході каральних акцій застосували бомбардувальну авіацію. З другого боку – керівництво УНРА постійно відчувало на собі жорстку руку оунівців, яка 19 серпня 1943р. ще раз болюче вдарила: під час нападу бандерівської боївки на позиції УНРА було захоплено деяких штабістів і вбито дружину Бульби-Боровця Ганну. Після цього його прихильники змінюють стратегію й тактику, прагнучи уникнути жертв серед особового складу та місцевого населення. А напередодні, 18 серпня, командуючий УПА Клим Савур видав наказ про роззброєння УНРА, який був виконаний. Після цього УНРА фактично припинила існування.

Структура УПА

У другій половині 1943р. кристалізується структура УПА, яка стала єдиним військовим штабом, що перебазувався від Костополя на Львівщину. В серпні 1943р. Головний військовий штаб (ВШ) був відокремлений від Центрального проводу ОУН (СД), хоча Шухевич одночасно виконував функції голови ОУН Бандери та Головнокомандуючого всіма військами УПА.

З метою більш чіткого керівництва військами УПА була поділена за територіальним принципом на три чатини: УПА – “Північ” (Дубовий), що діяла на Волині, Поліссі, включаючи Житомирщину та Київщину, УПА – “Північний Захід” (“Рудий”), зона дої охоплювала Закарпаття, Галичину, Буковину, УПА – “Південь” (“Еней”), УПА – “Схід”, що рейдувала до східних районів України. Крайовим командиром УПА підпорядковувалися військові округи (ВЩ) зі свойми штабами. До складу ВО входили загони, кожен з яких мав кілька куренів. Курінь нараховував 3-4 сотні (по 160-200 чоловік у кожній). Всього у військовій окрузі налічувалося до 30 сотень.

Власної уніформи та відзнак УПА не мала, однак бойові нагороди були введені: медаль УПА “За боротьбу в особливо важких умовах”, Золотий, Срібний і Бронзовий хрести 1 і 2 класів. Для підготовки офіцерських кадрів у липні 1943р. була створена перша старшинська школа з 3-4 місячним терміном навчання. Вже наприкінці жовтня 1943р. ця школа, що дістала назву “Дружинники”, випустила 120 старшин. Відразу після цього утворилася ще одна школа – “Олені”, яка в 1944р. готувала офіцерів у Карпатах. Підстаршинські школи з 6-тижневим курсом підготовки діяли в кожній військовій окрузі.

Озброєння бійців та офіцерського складу вважалдося болючим місцем УПА. Упівці воювали радянською, німецькою, польською зброєю. Навіть рушниць та набоїв до них часом не вистачало. Рівень озброєння, зрозуміло, диктував характер військових дій УПА – уникнення генеральних боїв і партизанська тактика, рейди, диверсійні акції.

Бойова діяльність УПА

Напрями діяльності УПА

Бойова діяльність УПА мала різностороннє спрямування: проти Гітлера – з одного боку і проти радянських партизанів та Червоної армії – здругого, проти польських боївок та частин армії Крайової – з третього.

Антинімецька діяльність

Антинімецькі виступи мали на меті розв’язання кількох завдань. Брак зброї, амуніції, харчів змушував повстанців постійно поповнювати їх запаси з німецьких складів та ешелонів, що просувалися по Волині, Поліссю та інших районах. До таких операцій відноситься успішний наліт на фабрику в Оржеві в ніч з 10 на 11 березня 1943р. Уночі з 21 на 22 квітня значні відділи УПА повели наступ на Іванову Долину, здобули цей добре укріплений населений пункт, висдили в повітря 2 залізничні мости й здобули багато зброї й тонну вибухівки. Посилення УПА дозволяло її командуванню планувати й здійснювати рейдові операції. Такі рейди ставили не лише суто військові, а й пропагандистські завдання. Прикладом може служити рейд на східну Волинь у жовтні 1943р. загону курінного УПА – “Південь” Негуса.

Одним з напрямів антинімецької діяльності УПА була протидія акупаційній адміністрації у вивезенні української молоді до третьогорейху, грабунку населення, а також акції помсти за сплюндровані села та закатованих співвітчизників. Так у березні 1944р. повстанці вели бої з ворогом поблизу Деражні, Луцька, Ковеля, Крем’янця. Їх наслідком стало звільнення полонених з луцького та ковельського таборів, а також в’язнів ковельської тюрьми.

Протинімецькі виступи активізували заходи окупантів щодо знищення “бандитизму” й “умиротворення” населення.

У червні 1943р. окупанти поширили каральні операції на всю Волинь, створивши окремий штаб “ББ”, якому підпорядковувалися всі військові та поліцейські відділи, що вели боротьбу проти УПА. Безпосереднє командування операцією було покладено на генерала Гітцлера, якому не вдалося її успішно завершити внаслідок успішних розвідувальних дій упістів. Натомість повстанці зробили кілька вдалих нападів на ворога. В ніч 23 на 24 червня вони атакували між станціями Немовичі й Малинська поїзд, знищивши близько півтори сотні гестапівців і здобувши велику кількість зброї та спорядження.

Як німці «ліквідовували» УПА

Для рятування свого престижу, Кох рішив за всяку ціну ліквідувати УПА. У порозумінні з Гімлером він спровадив на Волинь генерала фон дем Баха, відомого, пізніше, як пацифікатора варшавського повстання. Цей німець польського роду, прославив себе на Волині, як один з найбільших катів українського народу. Кривавий терор, що його розвели загони фон дем Баха на волинській землі, переходять своїми розмірами всі злочини, що їх поповнили нацистські варвари під час II Світової війни.

Офензиву проти УПА готував фон дем Бах методично. Почалось від насичення Волині німецькою пропагандивною літературою, що їх скидали німецькі літаки у всіх закутках. Не можна сказати, щоб ця пропаганда не була плитка й примітивна. На думку пропагандистів фон дем Баха, в усьому нещасті Волині були винні «галичани», «галиційські підбурювачі», «галицькі жиди», що без решти запродались большевикам («ОУН скинуло маску та виявило, що воно нічим не різниться від сфантазованих орд жидівсько-большевицьких бандитів»). Дальше йшли нарікання на злочин «бандерівців», на їх криваві оргії та грабунки. Звідтіля висновки: «оунівці мусять бути покарані, щоб український нарід міг жити». Тому український нарід .мусить «зголошувати кожного бандита, кожного бандерівця німецьким урядам», або «гнати хлопців через границю назад до Галичини». Щоб переконати українське населення, що «в проводі ОУН сидять агенти Москви», німці поширювали провокативну листівку в російській мові за підписом нібито совєтського маршала А. Васілевського, що зверталась до «украинских партызан Вольти й Подолин» обіцювала, що совєтське правительство готове «вождя й руководителя Степана Бандеру ввести в состав украинского советского правительства». І зараз за нею з'являється листівка до «Українців Волині й Поділля», підписана «Леонтієм Марковським українському народові відданим і вірним», що кличе «карти розкриті», «геть із зрадниками українського народу» взиває «матері й жінки», щоб витягали синів і чоловіків з лісу. До речі, на провокативну листівку Васілевського покликався у своїй відозві сам фон дем Бах.

Коли б «усовіщування» українського населення не дали наслідків, то фон дем Бах грозив «страшним Божим судом» над народом. «Бандити вже відчули на собі силу німецької «люфтваффе» й «справедлива кара від міцної німецької зброї» чекатиме всіх, хто протиставиться німецькому війську. Ці погрози, очевидно, не перешкоджували фон дем Бахові кричати: «Українці в лісах! Тут говорить німецький райх в імені Європи та її великої і старої культури». До речі, наголошення німецької культури й «вищої» місії німецького народу в боротьбі з большевизмом було частим мотивом німецької пропаганди.