Реферат з курсу “Історія України” на тему “Виникнення ОУН і інших політичних партій і організацій на західно-українських землях у 30-х роках і їх діяльність. ” (стр. 3 )

Пом'якшивши отак терен Волині й Полісся своєю пропагандою, фон дем Бах приступив до переведення широкої терористичної акції проти українськогонаселення. Першим її етапом були масові арешти української інтелігенції, що її перевели по всій Волині німці, вночі, з дня 15 на 16 липня. Арештовано тоді понад 2000 українських громадян, з того в Крем'янці 280, в Рівному 200, в Луцьку 160 і т. д. Багато арештованих німецькі душогуби негайно розстрілювали. Рівночасно німецькі літунські ескадри вилітають на бомблення українських сіл. Здається, не було тоді села на Волині, яке б не пережило відвідин німецьких літаків. Навіть людей, що працювали на полі, обстрілювали кулеметами з літаків.

Дальшим етапом терористичної акції були наскоки загонів фон дем Баха на українські села. Ще й до тоді збагнути, на яких засадах німці плянували ці удари. Звичайно, терпіли села, що не брали надто активної участі в боротьбі з УПА. 2 липня німці з поляками й узбеками наскочили на с. Губків, Людвипільського району. Карателі зігнали людей до місцевої церкви й підпалили її. В огні палаючої церкви згинув священик Венедикт Корницький, псаломщик Борис Петрів, сотні українськихмужчин, жінок, дітей. Цього ж дня німці вчинили таку саму криваву розправу в с. Великі Селища, того ж району.

14 липня німці з поляками й узбеками напали на чесько-українське село Малин, Острожецького району на Дубенщині. Польська поліція й узбеки під німецькою командою загнали людей до місцевої дерев'яної церкви, до шкільного будинку й до клунь і всіх їх спалили. Страшний крик конаючих в огні людей було чути за 5 км. Згинуло тоді в огні 624 чехи і 116 українців. Для порівняння: в с. Лідіце в Чехії німецьке гештапо розстріляло 10.06.1942 р. — 187 чоловіків, у тому числі двох хлопців нижче 14 р. життя й одного старця понад 80 р. життя. 203 жінки цього села вивезли в концтабір Ревенсбрюк, дітей до німецьких сиротинців. Про трагедію Лідіце знає цілий світ... І це тільки частка того, що українцям довелось витерпіти впродовж літа 1943 р.

Останнім етапом акції фон дем Баха були мілітарні акції проти УПА. До цієї акції він уже ужив 50 танків і панцерних авт, 27 літаків, 10 змоторизованих батальйонів з важкою зброєю й артилерією й приблизнонімецьких і польських поліцистів та жандармів. Дальшими допоміжними частинами були мадяри й «батальйонці», хоч одні й другі вважались німцями ненадійними в боротьбі проти УПА. На залізничних лініях уведено в дію 5 панцирних поїздів (бази: Ковель — 2, Киверці — 1, Здолбунів — 2). Бої цих загонів з УПА розгорнулись по всій Волині. Цікаво, що й тепер німці не мали точного уявлення про розташування відділів УПА. Вони чомусь вважали, що головні сили УПА перебувають у південній Волині, у Володимирщині, Горохівщині, Дубенщині, Крем'янеччині. У цьому напрямі спрямувались головні удари німців. Тим часом, головні сили УПА перебували на північ від залізничної лінії Ковель — Здолбунів — Шепетівка, головно між р. Случ і Горинь і в лісах на північ від залізничної лінії Ковель — Сарни.

В окремих місяцях літа були такі бої (не враховуючи дрібних сутичок): липень 35, серпень 24, вересень 15. В цих боях УПА втратила 1237 старшин і бійців убитими й раненими, між ними декілька визначних керівників УПА й підпілля. Втрати цивільного населення внаслідок акції фон дем Баха перевищали 5000 людей. Німці втратили понад 3000 вбитими й раненими. Крім оборонних боїв УПА вела ціле літо зачіпні бої.

Про ліквідацію УПА не було й мови. Жахливий терор тільки посилив УПА, бо хто почувався загроженим, той утікав у «ліс». Населення бачило в УПА одинокого оборонця й підтримувало її з усіх сил. Акція здачі контингентів провадилась на цілій лінії, бо населення заховувало збіжжя й харчі й, з наближенням погромників, утікало в ліси, залишаючи УПА оборону села. Коли ж населення підміських сіл здавало контингенти, то УПА з'являлась в магазинах і складах і забирала їх. Це було причиною, що навіть серед німецьких партійців постала розбіжність думок. Посипались доноси й обвинувачення Коха й його політики до Берліну. Не менше попадалось і Бахові. Врешті Гімлер відкликав свого «головноуповноваженого» й на його місце призначив ген. Пріцмана.[2]

Протистояння УПА радянським партизанським загонам

Про це вже багато написано. Нові документи та свідчення, що з’являютьсяч зараз, ще будуть осмислюватися, узагальнуватися.

Коротка хроніка зіткнень УПА та радянських партизанів. Березень 1943р. – нічний бій з групою Медведєва, яка намагалася перейти р. Случ у районі, контрольованому УПА. Липень 1943р. – сутичка з радянськими партизанами між селами Гай і Ставки Головнянського району. Вересень-жовтень 1943р. – рейд з’єднання партизанських загонів під командуванням Федорова трьома групами супроводжувалися сутичками з загонами УПА. 15-18 жовтня відбулись уперті бої між радянськими патизанами та повстанцями в Колківському, Степанському, Деражнянському й Цуманському районах з великими обопільними втратами. у жовтні-листопаді 1943р. частина УПА провела 47 боїв з німцями й 54 – з червоними партизанами, у яких загинуло 414 старшин і бійців.

Слід зауважити, що не завжди між партизанами та повстанцями доходило до сутичок. Відомий рейд Ковпака в Карпати взимку 1943р. супроводжувався “джентельменською угодою”, як і стосунки червоних партизанів з УПА Бульби-Боровця. Однак нейтралітет між останніми загонами та повстанцями з табору Бандери набуло загострених форм майже відразу після перших контактів.

Останній і найтрагічніший етап існування УПА пов’язаний з боями проти регулярних частин Червоної армії та спеціальних з’єднань НКВС. Наближення Червоної армії до головних пунктів дислокації відділів УПА поставило перед командуванням повстанців завдання розробки подальшої стратегії й тактики боротьби. ГК УПА прийняло рішення про перехід за лінію фронту через радянські бойові порядки й вихід в їх тилові райони. УПА – “Південь” дістала наказ залишити Віниччину та Кам’янець-Подільщину, де було обмаль лісів, і відійти н Волинь разом з двома відділами армійської групи УПА – “хід”. Один відділ УПА – “Схід” мав залишитись у чоповицьких і малинських лісах і там перейти фронт.

Відділи УПА виводили з ладу лінії зв’яку, мости, зривали мобілізацію до Червоної армії, заготівлю харчів для неї, організацію місцевої влади. Вояки УПА часто нападали на штаби, склади, бази, окремі військові підрозділи, військові колони з боєприпасами та продуктами харчування, які пересувалися на фронт залізничними й шосейними гшляхами, здійснювали терористичні акції проти партійних і господарських керівників, прцівників НКВС, радянських партизанів, бійців і командирів Червоної армії. Велика кількість сутичок між УПА та червоноармійськими частинами була викликана ще й значною скупченістю повстанців на Волині, лісиста місцевість якої сприяла партизанським формам боротьби.

У свою чергу й радянське командування вживало заходів для “боротьби з бандерівцями”. В усіх полках з цією метою створювалися спеціальні загони.

Мобілізація військовозабов’язаних до лав Червоної армії в Західній Україні завдала націоналістичному підпіллю та УПА не менш відчутних ударів, ніж військові операції радянських військ.

Радянське керівництво надавало боротьбі з ОУН і УПА великого значення. Спеціальними рішеннями Наркомату оборони СРСР семи західним областям України було надано право на тимчасове звільнення від призиву до Червоної армії 30 тисяч чоловік, які мали стати бійцями винищувальних батальйонів. Сталінська верхівка свідомо переводила боротьбу з УПА в площину громадянської, братовбивчої війни.

Іншою характерною особливістю протистояння між Червоною армією й УПА в той період стало розгортання пропагандистської діяльності ОУН-УПА серед воїнів Червоної армії. Ця робота розглядалася “як особливий вид боротьби”. Її організаторами були активні участники бандитських загонів. діяли вони згідно “Основних вказівок про пропагандистську роботу членів революційно-визвольної ОУН в лавах Червоної армії”. Про тактиук їх дій в ньому говориться: “Кожен український революіцонер не повинен демонструвати свою зовнішню ворожість до Червоної армії і небажання воювати. Навпаки, потрібно спочатку врости в червоноармійські маси, зблизитися з ними, завоювати довір’я, а потім розгорнути національно-визвольну роботу. Спрямуваьт її на те, щоб викликати у червоноармійців невдоволення, ненависть до Сталіна, сталінського режиму, апарату НКВС, партійної верхівки. Доводити, що гітлерівська і сталінська влади – однакові. Червоноармієць повинен прийти до висновку, що в СРСР неминуча національно-визвольна революція, яка закінчиться побудовою самостійних держав усіх народів. З метою проведення пропагандистської роботи серед воїнів Червоної армії, ОУН і УПА широко використовували листівки, плакати. Іншим видом пропаганди було виписування визвольно-революційних лозунгів, закликів на стінах хат, на мурах, парканах, клунях тощо.

Використання регулярних частин радянських збройних сил для боротьби з УПА супроводжувалось певними ускладненнями. Мобілізаційні акції, здійснені на території України за тотальними принципами, сприяли українізації військових частин, що створювало морально-психологічний мікроклімат, часто непридатний для протиупівської пропаганди. Власне військові акції проти УПА доповнювалися “додатковими заходами по боротьбі з бандитизмом”, під якими слід розуміти облави та арешти всіх підозрілих у зв’язках з повстанцями, членів їхніх сімей та рідних, виселення їх до східних районів СРСР. В інформації секретареві ЦК КП(б)У Хрущову Тернопільський обком партії та облвиконком повідомляли, що ними прийнято рішення “Про відселення жителів з 25-кілометрової смуги згідно постанови Військради 1-го Українського фронту від 3 квітня 1944р.”. У деяких областях ухвалювалися спеціальні постанови, спрямовані на ліквідацію повстанського руху. Прикладом може служити рішення бюро Волинського обкому КП(б)У “Про посилення боротьби з бандитськими групами, так званими “УПА” і “УНРА” від 25 вересня 1944р., у якому, зокрема, міститься інформація про те, що з моменту звільнення області з повинною до органів радянської влади з’явилося понад 1200 учасників УПА і УНРА, вбито понад 2000, взято в полон і заарештовано 2100 бандитів, розгромлено 197 оунівських організацій та 14 банд.

Боротьба УПА проти польських збройних формувань

Причиною боротьби УПА проти поляків стало традиційне українсько-польське суперництво в Галичині та на польських землях, де проживали етнічні українці. Війна лише загострила тертя, завдяки якому спалахнуло справжнє вогнище міжнаціональної “вендети”. Згідно з принципом “поділяй і володарюй” як гітлоревський, так і сталінський режими роздмухували це полум’я.