Реферат з курсу “Історія України” на тему “Виникнення ОУН і інших політичних партій і організацій на західно-українських землях у 30-х роках і їх діяльність. ” (стр. 1 )

Міністерство науки і освіти України

НТУУ “КПІ”

Реферат

з курсу “Історія України”

на тему

“Виникнення ОУН і інших політичних партій і організацій на західно-українських землях у 30-х роках і їх діяльність. ”

Київ 2002

План

Вступ

УПА до 1943р.

Cтворення УПА

Приєднання УПА до ОУН Бандери; УНРА

Структура УПА

Бойова діяльність УПА

Напрями діяльності УПА

Антинімецька діяльність

Як німці «ліквідовували» УПА

Протистояння УПА радянським партизанським загонам

Боротьба УПА проти польських збройних формувань

Акції УПА

Армія без держави

УПА на Волині в 1943 році

Додатки документів

“За що бореться Українська Повстанська армія?”

Присяга вояка УПА

Листівки

Рядки листівки, виданої у жовтні 1943 року Головним командуванням УПА

Німецька листівка проти ОУН і партизанів-націоналістів

Література

Вступ

Україна під час другої світової війни втратила 8 мільйонів своїх громадян (5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових). Це становить 19,1 процента всього її населення. Для порівняння: втрати Росії становлять від 3 до 4 мільйонів солдатів на фронтах, загальне число російських втрат було 5—6 мільйонів.

І, як не дивно, навіть Німеччина, яка розв'язала другу світову війну і зазнала нищівного розгрому, і та понесла втрати набагато менші порівняно з Україною: у цій війні загинуло 6,5 мільйона німців (9,1 процента від усього населення Німеччини, 4,5 млн. військових і 2 млн. цивільних).

Як бачимо, Україна порівняно (якщо такі порівняння можна робити!) понесла у минулій війні найстрашніші втрати. Так що Перемога дісталася їй дуже і дуже нелегко, надто дорогою ціною. І, здавалось би, зараз, коли Україна і інші країни світу відзначають 50-річчя перемоги над гітлеризмом, пора було б українському суспільству консолідуватися, щоб гідно вшанувати світлу пам'ять наших земляків, віддати шану нашим дідам, батькам, сестрам, братам, які стали жертвами жорстокої боротьби двох людиноненависницьких систем — комуністичної та фашистської.

Що ж ми бачимо нині? Приймаються постанови, ухвали, якими зобов'язується вшановувати пам'ять наших земляків, які загинули, перебуваючи в рядах Червоної Армії і в радянських партизанських формуваннях, вшановувати тих воїнів, які гнали фашистських загарбників з української землі. Що ж, на нашу думку, так і повинно бути. Адже ці люди свято виконували свій воїнський обов'язок, вони захищали нашу Батьківщину і у випадку потреби, не вагаючись, готові були віддати — і віддавали! — найдорогоцінніше — своє життя в боротьбі з фашизмом.

Але чомусь у цих документах якось, скажемо, нечітко, невиразно говориться про вшанування тих, хто громив гітлерівців не під червоними прапорами, а під українським національним, зараз державним, синьо - жовтим, тих, хто мав на своїх головних уборах той же тризуб, який зараз прикрашає фуражки і пілотки воїнів Армії Незалежної України.

Так, мова йде про вояків Української Повстанської Армії. Адже і вони в если свій вагомий вклад у розгром фашистської Німеччини. Прекрасно розуміємо, що далеко не всі читачі сприймуть це твердження. Адже десятки років, а точніше більше ніж півстоліття у наші голови більшовицькі пропагандисти вбивали тезу, що вояки УПА не брали участі у боротьбі з фашистами. Згадаймо, що зовсім недавно писали компартійні автори про упівців як про «сокирників», «п'яниць», як про «українських бандитів».

А бере початок така характеристика справжніх борців за Незалежну Україну з того часу, коли через лінію фронту у Москву докотилися звістки про українських повстанців, про те, що вони воюють за Україну. Ці відомості передавали у «центр» радянські партизани та підпільники, які в Західній Україні починали свою діяльність, а точніше починали вступати у збройні сутички з першими загонами «Поліської Січі», які виникли на території Полісся, з першими загонами Української Повстанської Армії, які починали формуватися на Костопільщині ще на початку 1942 року.

Московське та й київське більшовицьке керівництво не сприймало високих цілей, за які боролися українські патріоти — вони ж боролися за Незалежну Україну, а, значить, за її відокремлення від СРСР. А це, зрозуміло, означало його розвал.

І керівники УРСР періоду війни — тодішні голова Президії Верховної Ради УРСР М. Гречуха, голова Ради народних комісарів УРСР О. Корнієць, секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов добре знали про боротьбу УПА проти гітлерівських загарбників, проте свідомо говорили людям неправду. Так, у листівках під назвою «До населення тимчасово окупованих районів України» (12.01.1944р.) вони лукаво запитували:

«Чи вбили (націоналісти — Т. Б.) хоч одного німця, чи пустили в укіс хоч один німецький ешелон?»

Цю брехню підхопили партійні «ідеологи», «історики», вірніше, фальсифікатори історії, які дійшли вже були навіть до того, що силкувалися довести, що УПА створили... німці.

Навіть волиняк академік Дмитро Мануїльський, будучи на посту заступника голови Ради міністрів УРСР, у своїх промовах говорив про «українсько-німецьких націоналістів». Промовиста у цьому питанні його «праця», назва якої говорить сама про себе: «Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини» (1946 р.).

А «Радянська енциклопедія історії України»[1] пішла ще далі, підкреслюючи, що «співробітництво з фашизмом показало всю глибину політичного і морального падіння українського буржуазного націоналізму, який, за влучним висловом Д. 3. Мануїльського, «ніколи не був національним, бо він завжди обслуговував інтереси чужоземних, пануючих класів. Він ніколи не був самостійним, бо він ніколи не орієнтувався на сили власного народу, а на чужинців. Перемога радянського народу у Великій Вітчизняній війні, розгром фашизму завдали нищівного удару по маячних планах українського буржуазного націоналізму». Ось такий категоричний висновок зробили «об'єктивні київські вчені».

УПА до 1943р.

Cтворення УПА

Колишній в’язень польського концтабору, член політичної організації “Відродження”, що припинила існування з початком війни, Тарас Боровець у липні 1940р. перебрався на Полісся, де розпочав формування збройних відділів для бортьби проти радянської адміністрації. Йому вдалося згуртувати навколо себе кілька тисяч бійців, які мали досвід служби в арміях УНР, Польщі, Радянського Союзу. В сонову організації ліг територіально-адміністративний принцип: на чолі стояла головна команда, 2-4 області об’єднувались в окружну січ, область утворювала обласну бригаду, район – полк, 2-5 сіл – курінь, село – сотню. Головна команда базувалася в Олевську на Житомирщині. Бойове хрещення “Української Повстанської Армії – Поліської Січі” відбулося поблизу Костополя з початком нападу Німеччини на СРСР. Розуміючи свою нездатність успішно протистояти регулярним військам Червоної армії, Т. Боровець, який у той час змінив псевдо “Байда” на “Бульба”, шукав можливості поповнення з’єднання кваліфікованими офіцерськими кадрами. Контакти з ОУН(СД) Бандери були безрезультатними, а в ОУН Мельника пропозиції Бульби-Боровця зустріли з цікавістю. В липні 1941р. він у Львові зустрівся з членом Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковником Сціборським і сотником Сеник-Грибівським. Результатом консультації стала угода від 5 серпня 1941р., що відобоажала прагнення ОУН надати допомогу січовикам при розв’язанні кадрових питань. На цей час припадає публікація політичного маніфесту “УПА – Поліська Січ”, який розповсюджувався в пресі та летючках під назвою “За що бореться Українська Повстанська армія?”.

З приходом німецьких військ “упівці” перетворюються на “міліцію” Полісся, однак надати їй статус національного збройного відділу окупаційні власті відмовилися. Служба на боці німців у ролі поліцейських віділів закінчилася для бульбівців швидко. Відсутність потреби в них, а, можливо, й відчуття німецькою адміністрацією певної небезпеки спричинили розпуск “УПА – Поліська Січ” у середині листопада 1941р.

Після консультацій з урядом УНР у Варшаві, який категорично заборонив піднімати загальне повстання в окупованих районах, Бульба-Боровець повертається на Полісся з новими вказівками, що орієнтували його загони на обмеження терору гітлерівців і створення перешкод для постачання фронтових частин вермахту.

Весною 1942 збройні формування Бульби-Боровця відроджуються як суто партизанські з’єднання під дещо зміненою назвою – “УПА”. А вже в травні німці спрямовують проти них спеціальні відділи на чолі з майором Бронсеном. Уникаючи переслідування ворога завдяки добре поставленій розвідці, дисципліні та підтримці місцевого населення, УПА Боровця влітку 1942р. здійснюєряд нападів на німецькі стратегічні об’єкти та комунікаційні в райони Костополя, Людвиполя, Березневого, Сарн, Рокитноого. 19 серпня відбулася одна з найбільш визначних операцій поблизу Шепетівки.

Восени 1942р. німці пішли на вимушений контакт з повстанцями: штурмбанфюрер СС доктор Пютц 23-24 листопада вів переговори з Бульбою-Боровцем на предмет співробітництва в справі “умиротворення” Полісся. На висунуті контрвимоги – самостійність України та звільнення українських політичних в’язнів – есесівський емісар ухильно відповів, що майбутня державно-політична структура буде визначена фюрером, а характер прийнятих рішень залежатиме від поведінки самих українців. Щодо політв’язнів д-р Пютц заявив, що ніхто не може гарантувати амністування, оскільки відсутні відповідні гарантії їх неучасті в антинімецбкій діяльності. У листі від 8 грудня 1942р. до д-р Пютца Боровець викладає свою позицію так:

“Я бачу, що за теперішніх німецько-українських політичних взаємовідносин про звільнення українських політв’язнів не може бути й мови. Тому моя спільна з вами праця неможлива… Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось у боротьбі проти Німеччини. Це лише самозахист. Ми розглядаємо Німеччину як тимчасового окупанта, але не як ворога. Якщо Німеччина виключила нас від участі в цій війні як діючу особу, то ми вирішили залишитися до кінця війни нейтральними спостерігачами. Ми дотримуємось, само собою розуміється, політики: вам не допомагати, але і не шкодити. Ми не змінемо нашої позиції, якщо і німецькі власті також оцінять ненормальну обстановку, яка виникла із-за політики. Якщо ж німецькі власті й надалі будуть ще активніше виступати проти українського населення, тоді ми змушені будемо… перетворити наш нейтралітет в антинімецьку боротьбу”. Роздратований позицією лідера УПА, доктор Плюц рекомендував пропагувати серед населення антиупівські настрої, проголосивши Бульбу-Боровця “безвільним інструментом анонімних підбурювачів”.