Лекція 2. Цивільне законодавство (стр. 6 )

Поточне законодавство є певним буфером між кодифікованими нормативними актами, що забезпечують стабільність відносин і спонтанно сформованими відносинами. Не виключена спроба подальшої кодифікації певних відносин: страхових, транспортних, орендних тощо.

Разом з тим з прийняттям ЦКУ і ГКУ втратили чинність ряд нормативних актів (ЗУ “Про підприємництво”[28], ЗУ “Про підприємства в Україні”. Прикінцевими і перехідними положеннями доручено КМУ до 1 квітня 2003 р. підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих актів та їх окремих положень, які мають бути визнані такими, що втратили силу. Одночасно слід подати перелік тих актів, до яких слід внести змін у зв’язку із набраннями чинності зазначеними кодексами.

Очевидно, що це робота не одного дня і не однієї сесії. Тому не виключена можливість паралельного існування східних за змістом норм ЦКУ і поточного законодавства.

З прийняттям ЦКУ виникла необхідність приведення у відповідність до нього інших підзаконних актів, що само по собі є сприятливим підґрунтям для наукової діяльності на різних рівнях.

2.4.  Підзаконні нормативні акти як джерело цивільного права

Значний масив цивільних правовідносин врегульовано спеціальними нормативними актами. Як визначено в самому ЦКУ актами цивільного законодавства є також постанови КМУ (ч. 4. с.4 ЦКУ). Звичайно, що підзаконні нормативні акти мають нижчу юридичну силу і не повинні суперечити ні ЦКУ ні іншому кодифікованому закону. Якщо постанова КМУ суперечить положенням ЦК або іншому законові, застосовуються відповідно положення ЦК або іншого закону.

Інші органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених законом.

Ієрархічність органів державного управління зумовлює й залежність виданих ними нормативних актів. Не дивлячись на те, що згідно з перехідними положеннями Конституції України Президент України не може видавати акти у сфері економічної діяльності але його Укази і розпорядження є безумовно джерелами цивільного права і за юридичною силою вищі чим постанови КМУ. Відповідно з ст. ч.3 ст.106 Конституції України Президент України видає укази й розпорядження які є обов’язковими для виконання на території України. Чинними є акти що видані за перехідний час з економічних питань якщо не прийнято відповідного закону, а також інші акти із загальних питань. Тож недарма при прийнятті ЦКУ було враховано вимогу Президента України включити акти Президента у число актів цивільного законодавства (ч.3 ст.4 ЦК України).

Основний тягар оперативного регулювання механізму здійснення ринкових реформ приходиться на постанови КМУ. Ними затверджуються певні загальнообов’язкові правила (торгівлі, побутового обслуговування населення, перевезень на транспорті тощо). Вони деталізують положення законів і тим роблять більш формалізованими цивільно-правові відносини. Разом з тим у тих випадках коли постанови КМУ дублюють норми законів повинні застосовуватися лише норми закону.

Постанови та накази видають також окремі міністерства, служби, їх департаменти стосовно закріпленими за ними напрямками регуляторного впливу на суспільні відносини.

Нормативні акти міністерств та відомств[29] не повинні суперечити законам та іншим актам вищих органів державної влади. Якщо ці акти суперечать іншим законам і нормативним актам вищої юридичної сили то вони повинні бути відмінені. Так закон встановлює безумовність обміну несправної речі, а правила обміну встановлюють що складна побутова техніка може бути обміняна лише в тому разі коли сервісні центри не можуть усунути недолік. Якщо центри гарантійного ремонту не отримують від виробника деталей та не оплачуються ремонтні роботи реалізувати право покупця на заміну речі вкрай складно.

Загалом органи місцевого самоврядування не можуть видавати рішення, що регулюють цивільно-правові відносини. Але ряд з них все таки торкаються прав громадян (правила вигулу собак, розцінки на побутові і зокрема комунальні послуги тощо). Значний обсяг такого регулювання стосовно комунальної власності.

2.5.  Застосування цивільного законодавства

У новий ЦКУ спеціально включено ряд статей стосовно застосування норм цивільного законодавства. Не випадково у ст. 9 ЦКУ підкреслено, що його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Проблема застосування цивільного законодавства зумовлена його специфікою і зокрема диспозитивністю. Стосовно імперативних норм цивільного права то їх застосування є необхідною умовою реалізації певних прав та досягнення мети.

Диспозитивність цивільного законодавства передбачає й певні закономірності його застосування:

-  звичаєвість вони застосовуються у силу факту приналежності таких прав чи настання певних юридичних фактів;

-  застосування самими учасниками цивільних правовідносин при їх встановленні чи виникнення спору;

-  правозастосовчими органами при зверненні учасників спірного правовідношення.

Тлучачення норм цивільного законодавства - встановлення и уяснення їх змісту (сенсу) шляхом усунення виявлених в них неясностей. Неясності можуть виникнути в силу неоднозначності формулювання норми права, її лаконічності, неадекватного відображення в нормі права об’єктивних чинників що впливають на формування даного правовідношення, відставанням норм права від потреб практики, допущених при прийнятті нормативного акту неузгодженостей із іншими нормативними актами, тощо.

В науці права прийнято розрізняти тлумачення за його суб’єктом: легальне, судове і наукове (доктринальне) тлумачення; способу: граматичне, логічне, систематичне, історичне; обсягу: буквальне, обмежене і розширене,

Суб’єктами тлумачення норм цивільного законодавства можуть бути органи, що прийняли відповідний акт, суди загальної юрисдикції, господарські суди, правознавці – вчені і практики, правоохоронні органи, а також інші особи, що застосовують норми права.

При застосуванні норм цивільного законодавства внаслідок відставання нормотворчості від потреб практики виникають прогалини, тобто відсутні норми, які безпосередньо вказують на гіпотезу чи диспозицію стосовно конкретних суспільних відносин. Ці прогалини заповнюються шляхом застосування аналогії закону и аналогії права.

2.6. Аналогія закону и аналогія права

Згідно ст. 8 ЦКУ якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

При тому слід притримуватися низки правил:

1.  застосування аналогії закону можливо лише тоді коли в жодному акті позитивного права нема норми, яка б спеціально регулювала дані правовідносини[30];

2.  норми позитивного права застосовуються першими, а при їх відсутності вже можна застосовувати аналогію права;

3.  аналогія застосовується незалежно від наявності в позитивному праві спеціального застереження чи вказівки про її застосування;

4.  аналогія застосовується якщо немає змоги застосувати розширене трактування норми права;

5.  аналогія закону застосується в певній ієрархії: від ЦК України до звичаїв ділового обороту;

6.  застосування аналогії виключається якщо це буде суперечити сутності норми права чи її призначенню. Так норми права, що розраховані на регулювання відносин за участю фізичних осіб недопустимо застосовувати до відносин за участю юридичних осіб;

7.  в першу чергу застосовується розширюване тлумачення норми права, за неможливості такого застосування – аналогія закону і вже на кінець при неможливості застосувати аналогію закону – аналогія права;

8.  при застосування аналогії права виходять із загальних засад цивільного законодавства які власне акумульовані в принципах цивільного права.

Цивільне законодавство передбачає тлумачення як спосіб усунення колізій та зокрема тлумачення змісту правочину.

2.7.  Договори як джерело цивільного права

Відносини динаміки здебільше врегульовані договорами. Тож згідно ст.6 ЦКУ сторони мають право укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства[31]. Договори як домовленості двох та більше осіб, що спрямовані на встановлення, зміну та припинення суб’єктивних прав і обов’язків при регулювання цивільних відносин мають важливе значення. В той же час термін договір має вельми широке значення і застосування в праві. Для мети визначення специфіки договірного регулювання цивільних правовідносин слід виділити такі договори:

-  міжнародні;

-  договори з нормативним змістом;

-  договори як мононорми права.

Згідно ст. 10 ЦКУ міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Мова йде про міжнародні, міждержавні та міжурядові угоди, учасником яких є Україна: угоди УНР, угоди бувшого СРСР, та до яких Україна приєдналася за роки незалежності.

Важливо підкреслити, що міжнародні угоди мають пріоритет перед власним цивільним законодавством. Законом прямо встановлено, якщо у міжнародному договорі України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного законодавства, застосовуються правила міжнародного договору (ч.2 ст. 10 ЦКУ).

Особливість міжнародних угод як джерел цивільного права полягає у тому що вони:

-  слугують ідеї інтеграції України і світові і європейські економічні, політичні та гуманітарні організації;

-  є своєрідним дороговказом на шляху побудови демократичного цивілізованого суспільства. Це стосується принципу заборони погіршення правового становища іноземних фізичних та юридичних осіб у порівнянні з національними суб’єктами права. Реторсія можлива лише як засіб, що прийнятий у відповідь на погіршення правового становища громадян України у певній країні на підставі спеціального закону;