До Дня студента (стр. 6 )

Якщо з автомобільними дорогами все зрозуміло – їх кожен з нас бачить і використовує щодня, то з аеродромами справа дещо інша. Важко проектувати те, аналогів чому ти ніколи не бачив. Складно організувати роботу того, про що доводилося тільки чути. Саме тому, задля надання студентам і співробітникам кафедри уявлення про таку складну інженерну споруду як аеродром, і була запланована поїздка в аеропорт «Донецьк», де нині ведеться масштабне будівництво.

Чесно кажучи, ніхто з харків’ян не очікував такого теплого прийому. Дякуючи організаторам поїздки, завідувачці кафедри Євгенії Борисівні Угненко та старшому викладачеві Ігорю Миколайовичу Матлахову для нас в аеропорту не виявилося зачинених дверей чи заборонених територій. Все можна було побачити, до всього доторкнутися, про все запитати.

– Донецька область – найгустонаселеніша територія колишнього СРСР, – розпочав свою розповідь директор з технічного забезпечення аеропорту . – Потреба в повітряному транспорті тут завжди була високою, а нині, коли Україна тісно співпрацює з багатьма країнами світу, можливість за кілька годин опинитися на іншому континенті приваблює все більше жителів Донеччини. До того ж Євро-2012 передбачає наплив шаленої кількості туристів з усього світу, тому, самі розумієте, сучасний аеропорт Донецьку був вкрай необхідний.

Розповідь Володимира Сергійовича виявилася настільки цікавою, що всі ми захоплено поглинали інформацію з вуст людини, під контролем якої знаходиться весь наземний і повітряний простір аеропорту. Сорок три роки він присвятив аерофлоту і 23 з них навчався: закінчив технікум, ХНАДУ, підвищував кваліфікацію в інституті управління вищими кадрами, 12 років пропрацював у Міністерстві громадянської авіації та підготувався для роботи за кордоном. Випускник нашого університету сьогодні є одним із провідних спеціалістів аеропорту «Донецьк», який консультував і брав участь у будівництві аеродромів у Ташкенті, Мурманську, містах Кореї, Китаю, Куби та Перу.

– 26 липня було відкрито найбільший в Україні аеродром, – продовжував розповідь Володимир Сергійович. – Сьогодні – це велетень, довжина якого сягає 4 км, а ширина – 60 м. Аеродром не має обмежень по масі, тому може приймати абсолютно всі види повітряних суден. В урочистостях з нагоди відкриття аеродрому його технічні можливості випробував і найбільший у світі літак «Мрія», якому тут було надзвичайно комфортно.

Слухаючи розповідь про цікаві факти та коментарі фахівця і професіонала своєї справи нам дозволили побачити, підійти, доторкнутися та сфотографуватися (кому чого хотілося) зі злітною полосою, яка тільки будується. Якщо вірити Володимиру Сергійовичу, то за добу тут укладають 8000 т бетону, робота на об’єкті кипить 24 години на добу, тому розслаблятися немає часу.

В Україні достатньо заможних людей, які можуть дозволити собі приватний літак. Це – VIP-персони, до яких ставлення тут особливе. Аби не дратувати пересічних громадян присутністю привілейованих осіб в аеропорту було вирішено збудувати спеціальну стоянку, призначену для парковки 21 приватного літака. Це дасть можливість їх власникам безперешкодно злітати і приземлятися, не перешкоджаючи руху літаків, які слідують за розкладом. «Ось там, – показав рукою на абсолютно порожній майданчик наш екскурсовод, – буде аеровокзал для VIP-гостей. Ми прагнемо зробити усе можливе, аби задовольнити потреби всіх наших пасажирів».

«Зараз аеропорт «Донецьк» організовує як всеукраїнські, так і закордонні поїздки. Бажаючі за кілька десятків хвилин можуть опинитися в Києві або Львові. До послуг пасажирів рейси практично в усі країни Європи та до Китаю», – продовжував свою розповідь Володимир Сергійович.

Хоча, за великим рахунком, слова там були зайві, варто було лише озирнутися навкруги і побачити як всюди кипіла робота. Такої кількості якісної іноземної техніки в одному місці жодному з присутніх досі бачити не доводилося. Будівництво дійсно грандіозне і захоплююче. Скільки було радості, коли завдяки давній дружбі нашого Ігоря Миколайовича та нас вивезли на злітну смугу, де ми уявили себе залізними соколами, які саме там відривалися від землі та успішно приземлялися на неї.

«За 27 років роботи аеропорту жодного рейсу не було відмінено через погодні умови (тільки через погану видимість). Адже аеропорт обладнано надсучасними засобами і приладами. Так, аеропорту «Донецьк» надали категорію 3А, яка дозволяє здійснювати посадку практично із закритими очима. Про безпеку та комфортність польотів тут піклуються понад усе. Злітна смуга оснащена 1658 вогнями, конструкція покриття товщиною приблизно 1 м, під ним знаходиться 184 км дроту. Все в цьому проекті вражає цифрами, – продовжував . – Будується найбільша в Україні злітна смуга, найбільший за пропускною здатністю аеровокзал, що може обслужити 3100 осіб на годину. Ми – рекордсмени, як не крути».

І дійсно, масштаби будівництва і педантичний підхід до кожної дрібниці просто вражали. Але ще більше вразила практичність і турбота Євгенії Борисівни. Поки всі присутні фотографувалися на злітній смузі, вона разом з Ігорем Миколайовичем тактично і завбачливо вмовила керівництво аеропорту брати на практику студентів та аспірантів ХНАДУ. Саме завдяки турботі наших викладачів дехто з присутніх вже зовсім скоро приєднається до цього глобального будівництва, і, можливо, в майбутньому стане кимось на кшталт директора з технічного забезпечення.

Приємним бонусом для усіх нас стала екскурсія на один з найкращих у світі стадіонів – «Донбас Арену». Нам випала унікальна можливість побувати у VIP-ложах, побачити інфраструктуру стадіону зсередини, доторкнутися до вічнозеленого газону, сфотографуватися у роздягальнях та залі для прес-конференцій і посидіти на лавці запасних.

Не знаю, як наш мікроавтобус зміг рушити з місця. Адже кожен з пасажирів забрав з собою тонни емоцій, вражень, знань та досвіду. Донецьк приємно здивував парками, чистими вулицями, привітними людьми і, звісно ж, надсучасними аеропортом та стадіоном. Два дні подорожі забезпечили студентам 5 курсу глибоке розуміння того, що їм розповідають на лекціях, аспірантам подарували нові ідеї для дисертацій, а викладачам – задоволення від того, що їхні підопічні окрилені новими знаннями.

Так, люди все ще не мають крил, проте подібні подорожі викликають шалене бажання широко розправити свої, нехай і уявні крила, і соколом злетіти у небесну блакить, аби досягти небачених досі вершин!

Марія Іщенко,

студкор ДБФ

Екскурсія до Запоріжжя

У перші дні жовтня студенти та викладачі автомобільного факультету побували на екскурсії в Запоріжжі, під час якої відвідали ЗАТ «ЗАЗ» та острів козацької слави Хортицю.

Члени студентської ради факультету під керівництвом деканату спланували цю поїдку саме в осінню пору, коли на вулиці ще гріє сонечко, природа приваблює чарівністю, а дерева вбрані в неймовірної краси жовтогаряче листя.

Наш екскурсійний автобус вирушив рано-вранці від центрального корпусу університету і вже через п’ять годин ми прибули на перший об’єкт нашого маршруту – АвтоЗАЗ, де нас радо привітали його представники. У супроводі досвідченого екскурсовода ми ознайомилися з роботою штамповочного та цеху зборки автомобілів. Дуже було цікаво спостерігати за тим, як працює роботизована лінія штамповки кузова автомобілів. Поряд з сучасною тут залишилося ще багато техніки радянських часів, тому нам було що порівнювати. Ми наочно пересвідчилися як з прес-машинами працюють люди. У цеху зборки було ще цікавіше, адже ми бачили як крок за кроком збирається автомобіль. Деталь до деталі, агрегат до агрегата, гвинтик до гвинтика… Найбільше всіх здивувало те, що на лінії зборки автомобілів працює дуже багато жінок. Як пояснив екскурсовод, це пов’язано з тонкощами виконання кріплення деяких маленьких деталей. Загалом екскурсія нас дуже вразила. Було цікаво і дуже повчально наочно побачити весь процес створення автомобіля. Тим паче, що це наша спеціалізація, наше майбутнє.

Далі наш маршрут пролягав на острів Хортиця. Тут ми побували на пішохідній екскурсії по Запорізькій Січі. Виставковий комплекс під відкритим небом відтворює основні споруди архітектури та устрій древніх козацьких січей. Мазані курені із солом’яною стріхою, церква, що розташована на центральній площі, склади боєприпасів, гармати, що направлені на Дніпро, дім отамана – ось вона Запорізька Січ. Після огляду цього історичного пам’ятника ми здійснили двогодинну екскурсію на теплоході навколо о. Хортиця по Дніпру. Нам дуже пощастило, адже на теплоході з нами був екскурсовод, яка розповіла багато легенд та цікавих історій про козаків та саме місто Запоріжжя. Нам лише залишалося захоплено слухати та дивитися навкруги. Чарівна осінь щедро розмалювала береги Дніпра різноманіттям кольорів і фарб, від чого все навколо було неймовірно гарним.

Ось так насичено й цікаво пройшов цей день у Запоріжжі. Стомлені, але щасливі та інформаційно збагачені ми вирушили до Харкова.

Саме такі екскурсії, як ця, приваблюють інтерес студентів до обраної спеціальності. Хочеться, щоб таких поїздок було набагато більше, тим паче, що бажаючих побачити вітчизняну автомобільну промисловість в дії дуже багато.

Ірина Логачова, студкор АФ

Поради лікарів

Сказ – смертельно небезпечна вірусна інфекція

Сказ відомий багато років. Найбільшу ясність у вивчення цього захворювання внесли безсмертні відкриття Луї Пастера, який у 1881 р. виявив, що збудник сказу локалізується в центральній нервовій системі. Вчений уперше заразив кролів шляхом введення слини хворих на сказ тварин під тверду мозкову оболонку, розробив методику одержання так званого фіксованого вірусу та запропонував науково обґрунтований метод запобігання сказу. Він відкрив у Парижі першу станцію для щеплень проти сказу. Вдячні парижани за відкриття вакцини проти цієї небезпечної хвороби за життя поставили Луї Пастеру пам’ятник.

Російський учений Ілля Мечников відразу відрядив до Луї Пастера свого співробітника Миколу Гамалія для вивчення методики запобіжних щеплень проти сказу. Через півроку після того Микола Гамалій організував в Одесі другу в світі і першу в нашій країні Пастерівську станцію для щеплень проти сказу.

Сказ – це гостра інфекційна хвороба, що виникає після укусу зараженої сказом тварини. Хвороба протікає з сильним ураженням нервової системи і зазвичай закінчується смертю.