Тема № 9. Політика україни в системі сучасних міжнародних відносин (стр. 6 )

10.Принцип добросовісного виконання зобов'язань згідно з міжнародним правом випливає зі звичаєвої норми pacta sunt servanda (договорів треба дотримуватись), яка з найдавніших часів була загальноприйнятою у стосунках між державами.

Укладення договору між державами завжди передбачало, що норми, закладені в ньому, набувають обов'язковості для обох сторін цього договору. Тобто одна сторона має підстави очікувати, що інша дотримуватиметься добровільно взятих на себе і зафіксованих у договорі зобов'язань. Ця норма є загальноприйнятим правилом нормальних взаємовідносин між державами світу, оскільки без її дотримання договірний режим відносин узагалі не міг би існувати. Історія міжнародних відносин, однак, свідчить про те, що її чинність повністю залежить від мотивів, якими керуються держави, розпочинаючи переговорний процес. Якщо ці мотиви випливають із прагнення компромісу, то держави переважно дотримуються зобов'язань за укладеними ними договорами, статутами міжнародних організацій, членами яких вони є, конвенціями, в яких вони беруть участь. Якщо договір укладається як вимушений акт, що фіксує існуючий на певний час status quo, або договір нав'язується однією стороною іншій, є всі підстави для ухиляння урядами держав від виконання його положень. Зазвичай, з цією метою уряди застосовують механізм денонсації (припинення дії договору та відповідна заява уряду ініціатора цієї дії), причому легітимізуються двома обставинами:

1)зміною ситуації у стосунках між державами та невідповідністю положень договору новим реаліям;

2)грубими порушеннями положень договору, допущеними протилежною стороною.

Практика міждержавних відносин свідчить також про досить вільне трактування окремих положень договорів, як і явний саботаж сторонами їх виконання.

Добросовісність виконання взятих державами зобов'язань випливає зі загальної політичної ситуації і зі стану стосунків між конкретними державами.

Очевидно, що дотримання державами принципів мирного співіснування є основою розвитку рівноправного та взаємовигідного співробітництва між ними. Міжнародна співпраця може розвиватись лише на ґрунті тривалого й стабільного безкризового співіснування держав, позаяк лише в такому разі можуть виникати близькі й навіть спільні інтереси, потреба у реалізації яких визначає такий стан міжнародних відносин.

Однак дієвість принципів мирного співіснування прямо залежить від стану стосунків між державами, що не дає підстав сприймати їх апріорно, як основу їхніх взаємин. Важко у реальній політиці знайти приклади сприйняття будь-яких принципів владою суверенної держави як фундаментальних основ її зовнішньої політики. Усі принципи мирного співіснування завжди
розглядались крізь призму raison d'etat (державного інтересу) і могли вважатись визначальними лише тоді, коли відповідали йому.

Визначення поняття "міжнародне співпраця" трапляється досить рідко через те, що як зазначає П. Циганков, воно ілюзорно "прозоре". Лише на перший погляд це поняття зрозуміле й не вимагає якогось чіткого наукового доведення. П. Циганков визначає його як "...процес взаємодії двох або кількох акторів, у якому немає місця застосуванню збройної сили і домінують пошуки спільних інтересів". У першій частині визначення йдеться про необхідну умову міжнародної співпраці, тобто незастосування сили, а у другій стверджується, що співпраця між учасниками міжнародних відносин полягає в тому, що вони своїми діями спричиняють пошук певних інтересів, які спільно реалізуються. Інакше кажучи, співпраця у тій чи іншій галузі виникає тому, що обидві сторони прагнуть співпрацювати.

На наш погляд, основною причиною співпраці є об'єктивні проблеми, які сторони самотужки не можуть розв'язати, або самостійне розв'язання призведе лише до часткового результату.

Ж. Деррієнік визначає міжнародну співпрацю, як певну дію учасників та її результат, як поштовх до продовження такої дії. У його інтерпретації співпраця трактується як стан, при якому одна сторона може задовольнити свої інтереси лише за умови, що їх реалізує інша. Результатом акту співпраці є ситуація, в якій учасники успішно реалізують свої інтереси одночасно або зазнають при цьому невдачі.

Традиційно відносини співробітництва передбачають співучасть та координацію зусиль сторін у розв'язанні проблем безпеки, торгівлі, функціонування й розвитку транспортних систем, екології, видобутку корисних копалин, боротьби зі злочинністю, освоєння космосу тощо.

Будь-який учасник міжнародних відносин співпрацює з іншим, з огляду на прямі чи непрямі вигоди. Тобто користь від співпраці є, з одного боку, мірилом правильності дій, а з іншого — спонукальною причиною її продовження та розвитку.

3. Визначальні засади зовнішньої політики України

Україна посідає відповідне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні акценти, пріоритети та напрями зовнішньої політики сучасної України сформульовано в Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет України, виступах Президента країни та інших документах.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за рубежем, створення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку нашої держави.

Україна проводить відкриту, чесну та принципову зовнішню політику, засновану на принципах і нормах міжнародного права. У Декларації про державний суверенітет України записано, що:

Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні відносини з іншими державами, укладає з ними договори, приймає участь у діяльності міжнародних організацій у обсязі, який є необхідним для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, інформаційній та інших сферах;

Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє укріпленню загального миру та міжнародної безпеки, безпосередньо приймає участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами державного права;

Україна урочисто проголошує про свій намір стати у майбутньому постійно нейтральною державою, яка не приймає участі у військових блоках та дотримується трьох без'ядерних принципів: не використовувати, не виробляти та не купувати ядерної зброї.

Основні напрями зовнішньої політики України було доповнено у Зверненні Верховної Ради України "До парламентів та народів світу". У ньому йдеться: "Україна будує демократичну правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав та свобод людини. З цією метою Україна буде неухильно дотримуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими міжнародними документами".

Відповідно до чинного законодавства зовнішня політика України ґрунтується на таких принципах:

1)  суверенна рівність держав;
утримання від загрози силою або її застосування проти
територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави;

2)  повага до територіальної цілісності іноземних держав та
непорушності державних кордонів;

3)  вирішення міжнародних спорів мирними засобами;
повага до прав людини та її основоположних свобод;
невтручання у внутрішні справи держав;

4)  взаємовигідне співробітництво між державами;
сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань;
пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного
права перед нормами і принципами національного права;
застосування Збройних Сил України лише у випадках актів
збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом та піратством або в
інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

5)  застосування міжнародних санкцій, контрзаходів та заходів
дипломатичного захисту відповідно до міжнародного права у випадках міжнародних протиправних діянь, які завдають шкоди Україні, її громадянам і юридичним особам;

6)  своєчасність та адекватність заходів захисту національних
інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.

Геополітичні акценти зовнішньої політики України:

Україна – європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв'язки, відносини із державами Європи.

Україна – колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов'язана з усіма його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідних відносин з ними.

Україна – морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідних відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами (нафта, вугілля, золото, діаманти та ін.). Це примушує закуповувати їх за кордоном, у інших країнах, які володіють значними запасами корисних копалин (Росії, Туркменії, Ірані тощо).

4.  Основні напрями зовнішньої політики України

Розгляньмо основні пріоритети й напрями зовнішньої політики Української держави.

1. Центральним напрямом зовнішньополітичної діяльності України є плідна робота в Організації Об'єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах і міжнародних організаціях. Україна бере участь у роботі практично всіх органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Міжнародного дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) і робить свій внесок у розв'язання проблем розвитку дітей у сучасному світі.

Україна входить до Економічної і соціальної ради ООН (ЕКОСОР), створеної 1946 року, та здійснює міжнародні економічні та соціальні відносини.

Україна бере активну участь у роботі Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), заснованого 1957 року, з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підвищення надійності та безпеки атомних електростанцій.

2. Не менш значимим і пов'язаним із попереднім напрямом зовнішньої політики України є зовнішньополітична дипломатична діяльність.