Формування національної стратегіїї розвитку локальних інноваційних центрів (стр. 3 )

У дисертації на основі узагальнення факторів успіху державної підтримки локальних інноваційних центрів у зарубіжних країнах (США, Китай, Росія, ФРН, Японія, Франція, Фінляндія) визначено і систематизовано перелік заходів, які можуть бути адаптовані до українських реалій: режим державного сприяння створенню і діяльності локальних інноваційних центрів; механізми співпраці університетів, бізнесу, фінансово-кредитних установ, місцевої влади; підтримка високого рівня наукових досліджень в університетах; сприяння венчурному бізнесу; використання державно-приватного партнерства для створення локальних інноваційних центрів.

Доведено необхідність та обґрунтовано специфічні цілі державного регулювання: активізація інноваційної діяльності; забезпечення ефективного трансферу знань та комерціалізації результатів науково-дослідницької діяльності; збалансування державних і приватних інтересів; створення особливого (податкового, пільгового) стимулюючого режиму для суб‘єктів інноваційної діяльності; забезпечення сприятливих умов для розвитку бізнесу за перпективними для національної економіки напрямами. Особливостями державного регулювання локальних інноваційних центрів є комплексний уніфікований підхід до правових, економічних та адміністративних методів державного регулювання локальних інноваційних центрів та індивідуальний підхід до умов розвитку різних типів цих структур. Для розвитку технопарків передбачено інструменти непрямого економічного впливу – податкові пільги, стимули; адміністративного впливу – державні замовлення, державні програми співпраці технопарків з ішими інститутами. Державне регулювання бізнес-інкубаторів передбачає використання механізмів державно-приватного партнерства, державні гарантії та державне страхування при кредитуванні, впровадження системи конкурсного (ґрантового) фінансування проектів в рамках бізнес-інкубаторів.

На основі узагальнення теоретичних підходів щодо виключно важливої ролі локальних інноваційних центрів для проривного розвитку національної економіки доведено необхідність не тільки дослідження проблем їх функціонування, а, в першу чергу, винесення на рівень формування національної стратегії розвитку. Відповідна стратегія являє собою сукупність форм, методів та прийомів державного регулювання, спрямованих на активізацію розвитку національної економіки через сприяння розвитку локальних інноваційних структур шляхом удосконалення механізму державного фінансування, пошуку гнучких методів управління на основі державно-приватного партнерства, посилення взаємозв’язку між суб’єктами інноваційної діяльності. Дисертантом запропонована концептуальна схема державного регулювання розвитку локальних інноваційних центрів в системі національної стратегії (рис. 1).

Рис. 1. Концептуальна схема державного регулювання розвитку локальних інноваційних центрів в системі національної стратегії *

*Джерело: розроблено автором

У другому розділі «Аналіз та оцінка розвитку локальних інноваційних центрів в Україні» розглянуто методичні підходи до оцінки розвитку локальних інноваційних центрів, проаналізовано сучасний стан та здійснена інтегральна оцінка розвитку технопарків в Україні.

У дисертаційній роботі запропоновано методику оцінки функціонування та розвитку локальних інноваційних центрів на основі комплексу показників, які дозволяють виявляти проблеми їх функціонування та визначати напрями їх вирішення, удосконалювати організаційно-економічний механізм, прогнозувати подальший розвиток локальних інноваційних центрів в національній економіці. Обґрунтована у роботі методика включає такі складові: визначення цілей розвитку локальних інноваційних центрів; визначення чинників, які впливають на розвиток локальних інноваційних центрів; визначення критеріїв розвитку локальних інноваційних центрів; формування та розрахунок системи показників розвитку локальних інноваційних центрів, що включають групу показників державної підтримки технопарків, ресурсного забезпечення технопарків і бізнес-інкубаторів, результативності технопарків і бізнес-інкубаторів; визначення зведених інтегральних показників розвитку локальних інноваційних центрів; визначення прогнозних значень інтегральних показників розвитку локальних інноваційних центрів; обґрунтування рекомендацій щодо формування національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів; оптимізація показників. Сукупність показників оцінки розвитку локальних інноваційних центрів складається з трьох груп, а саме: показники державної підтримки локальних інноваційних центрів, показники ресурсного забезпечення, показники результативності.

Проведений аналіз сучасного стану технопарків в Україні на основі запропонованої сукупності показників дозволив виявити основні тенденції її розвитку, які, на жаль, мають переважно негативний характер (табл.1).

Як видно з таблиці за останні роки технопарки, позбавлені державної підтримки повністю втратили свої позиції, як лідери виробництва інноваційної продукції в Україні. Темп приросту реалізованої інноваційної продукції знизився у 2013 році на 98%. Експорт протягом 2011-2013 років зовсім не відбувався. Кількість робочих місць, що створені технопарками, за останні три роки зменшились на 80%. Технологічні парки посідали істотну частку у випуску інноваційної продукції промисловості (в 2003-2004 рр. вона становила майже 10 %) при тому, що цю продукцію виробляли 60 підприємств – учасників технопарків. В той же час інноваційну продукцію в промисловості реалізували понад 1000 підприємств. Це пов’язано з активною державною підтримкою технопарків непрямими методами: звільнення від сплати податку на прибуток, ПДВ, мита, ПДВ при імпорті товарів, сплата ПДВ податковим векселем при імпорті нового обладнання, устаткування та комплектуючих. У період з 2010 до 2013 р. (коли було скасовано усі податкові пільги) частка продукції технопарків зменшилась до 0,02 %, внаслідок погіршення умов виконання проектів. Поданий аналіз свідчить про неможливість технопарків України розвиватись без допомоги держави і її підтримки.

Таблиця 1

Динаміка техніко-економічних показників діяльності технопарків України відповідно до змін державної підтримки *

Показник	Закон № 000 — XIV від 16.07.1999 р.	Закон № 000 — XIV від 12.01.06 р.	Податковий Кодекс 2010 р.
період	Темп приросту, %	період	Темп прирост, %	період	Зміна (до 2010 р.), %
2000-2001	2004	2005	2010	2013
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Обсяг реалізації інноваційної продукції, млн. грн.	177,0	1787,5	910	2272,9	455,0	-80	11,2	-98
Обсяг експорту, млн. грн.	74,0	294,0	297	367,0	95,0	-74	0	0
Частка продукції ТП в ІП,%	0,5	9,5	1800	8,1	1,1	-86	0,02	-98
Створено нових робочих місць, од.	314	828	164	399	25	-94	0	0
Перераховано до бюджету, млн. грн.	7,3	116,5	1496	148,6	78,0	47,5	1,8	-96

*Джерело: складено автором на основі [107; 108].

Одним з основних чинників розвитку локальних інноваційних центрів є рівень її фінансового забезпечення. Слід зазначити, що основною формою ресурсного забезпечення технологічних парків України є самофінансування (рис.2). Як видно з діаграми обсяг фінансування значно перевищує суму кредитів і залучених інвестицій, отже технопарки недостатньо використовують можливості кредитування та інвестування, у тому числі іноземного. Найнижчі коефіцієнти спостерігаються у 2008 і 2009 роках, коли значно скоротилось вартісне вираження реалізованої інноваційної продукції, що пов’язано із загальноекономічною фінансовою кризою. Найвищий показник у 2010 році – 26,8, що викликано відсутністю наданих кредитів і значенням інвестицій на рівні 17,0 млн. грн. Оскільки у 2011-2013 рр. були відсутні будь-які кредити та інвестиції в діяльність технопарків, то коефіцієнт незалежності розрахувати неможливо. Пряма фінансова допомога держави технопаркам України передбачена у формі повного або часткового безвідсоткового кредитування, повного або часткового компенсування відсотків по кредитам та коштів Державного бюджету, що спрямовуються на фінансування технопарків. На практиці ж лише у 2007 і 2008 роках було здійснено компенсацію відсотків по кредитам технопарків, а загальна сума державного фінансування за весь період складає лише 64,93 млн. грн. Таким чином, за умов обмеженості фінансових ресурсів держави надання непрямої фінансової допомоги у вигляді податкових пільг і стимулів є об’єктивною необхідністю.

Рис. 2. Динаміка коефіцієнта фінансової незалежності технопарків України за період 2001-2013 рр.*

*Джерело: розраховано автором на основі [1, с.264; 3; 156; 166]

Проведена інтегральна оцінка розвитку локальних інноваційних центрів в Україні дозволила виявити їх основні особливості: нестабільна державна фінансова підтримка; високий рівень самофінансування технопарків; обмеженість використання кредитів для виконання проектів; наявність значної кількості реально не функціонуючих бізнес-інкубаторів; недостатність фінансових ресурсів для розвитку локальних інноваційних центрів; наявність перспективних бізнес-інкубаторів останніх трьох років; зменшення рівня виконання проектів технопарками; зменшення рівня залучення технопарками інвестицій тощо.