Формування національної стратегіїї розвитку локальних інноваційних центрів (стр. 4 )

В цілому проведений аналіз дозволив оцінити стан розвитку локальних інноваційних центрів в Україні як незадовільний та відповідно такий, що не дає їм змогу виконувати свої важливі функції в національній економіці. Така ситуація потребує подальших досліджень у даному напрямку та розробки напрямів національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів в Україні.

У третьому розділі «Стратегічні напрями розвитку локальних інноваційних центрів в Україні» обґрунтовано складові національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів, запропоновані шляхи удосконалення організаційно-економічного механізму з метою забезпечення розвитку локальних інноваційних центрів в Україні.

У дисертаційній роботі визначені та запропоновані основні пріоритети національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів: 1) удосконалення державного управління локальних інноваційних центрів; 2) посилення системи фінансування та розширення джерел фінансової підтримки локальних інноваційних центрів; 3) активізація державно-приватного партнерства в контексті створення локальних інноваційних центрів; 4) підвищення рівня співпраці локальних інноваційних центрів з освітніми закладами та їх організаційне закріплення; 5) поєднання потенціалу локальних інноваційних центрів як осередків досліджень і розробок з промисловістю; 6) підвищення конкурентоспроможності вітчизняних локальних інноваційних центрів на світовому ринку інновацій.

Реалізація запропонованих завдань можлива лише за умови комплексного використання адміністративних, правових та економічних інструментів. До основних адміністративних інструментів належать: державні спеціальні програми щодо співпраці ЛІЦ з іншими інститутами, державне замовлення на виконання проектів ЛІЦ, визначення стратегічних пріоритетів вищої освіти в напрямку комерціалізації розробок ВНЗ. Запропоновані економічні інструменти включають: податкові пільги (звільнення від оподаткування); податкові пільги на доходи від ліцензування та діяльності компаній spin-off для університетів та науково-дослідних інститутів; модернізація процедури державних закупівель та надання реальної фінансової автономії університетам. Правові інструменти полягають у законодавчому закріпленні запропонованих інструментів.

Автором аргументовано, що подана стратегія розвитку локальних інноваційних центрів в Україні передбачає формування ефективних організаційно-економічних механізмів взаємодії в межах локальних інноваційних центрів вищих навчальних та наукових закладів, виробничого сектору, держави і фінансово-кредитної системи. Було визначено, що ця стратегія передбачає покладання на державу функції сприяння і підтримки співробітництва локальних інноваційних центрів з освітніми закладами, фінансовими установами та підприємствами шляхом створення спеціальних державних програм. З метою практичної реалізації в роботі запропоновано дві нові програми: «Програма спільного фінансування розвитку локальних інноваційних центрів» (на основі приватно-державного партнерства), «Програма співпраці «університет – локальні інноваційні центри» (рис. 3).

«Програма спільного фінансування розвитку локальних інноваційних центрів» передбачає: створення Агентства приватно-державного партнерства України; впровадження програм спільного фінансування для спільних наукових досліджень і розробок у важливих для держави галузях; трансферу результатів досліджень до підприємств; інноваційних проектів локальних інноваційних центрів; створення інноваційних фондів (венчурних фондів) шляхом застосування механізмів державно-приватного партнерства та мобілізації державних і приватних фінансових ресурсів для фінансування роботи локальних інноваційних центрів. «Програма співпраці «університет – локальні інноваційні центри»» має за мету подолання розриву між освітою та виробництвом, між продукуванням знань та їх впровадженням. Ключова роль у цьому належить саме вищим навчальнам закладам як суб‘єктам створення нових знань та їх трансферу в реальний сектор.

Концентруючи інтелектуальний та науковий потенціал студентів і викладачів вони є генератором інноваційних ідей, постачальником висококваліфікованих спеціалістів та джерелом формування інноваційнї свідомості.

Рис. 3. Програми удосконалення організаційно-економічних основ розвитку локальних інноваційних центрів*

*Джерело: розроблено автором

Програма містить такі заходи співпраці: проведення спільних наукових досліджень між студентами і викладачами вищих навчальних закладів та науковцями локальних інноваційних центрів за контрактом, проведення бізнес-тренінгів тощо; переорієнтація навчальних технологій на активні пошукові методики навчання у дослідницьких лабораторіях; започаткування програми спільних дослідницьких центрів «університет – промисловість», як нового виду локальних інноваційних центрів в Україні; створити молодіжні інноваційні центри у формі некомерційних партнерств, засновниками яких можуть стати вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, технопарки або технополіси; основним їх завданням стане комплексна консультаційна підтримка молодіжних інноваційних проектів, включаючи технічне і технологічне сприяння їх доопрацюванню.

Реалізація запропонованих дисертантом напрямів національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів дозволить не лише сформувати багатоканальну систему фінансування дослідницької діяльності, але й перейти від адміністративного управління науково-технічною сферою до економічного механізму координації та комерціалізації результатів діяльності науково-технічної сфери завдяки інтеграції освіти, науки та виробництва, що може стати одним із основних джерел розвитку національної економіки та переходу її на інноваційний рівень.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та розроблено напрями розв’язання важливої науково-практичної задачі щодо формування національної стратегії розвитку локальних інноваційних центрів в Україні. У результаті проведеного дослідження отримані такі теоретичні та науково-практичні висновки:

1. Розвиток локальних інноваційних центрів виступає необхідною частиною національної політики забезпечення міжнародної конкурентоспроможності економіки, оскільки саме в таких центрах створюються всі умови для здійснення безперервного інноваційного процесу з метою забезпечення конкретних конкурентних переваг країни у світовому просторі. Основною метою утворення локальних інноваційних структур є просторове поєднання всіх стадій інноваційного процесу на спільній території.

2. Об’єктивними стратегічними завданнями управління розвитком локальних інноваційних центрів на даному етапі функціонування є: створення нових форм і механізмів взаємодії між науковими центрами та іншими інститутами; посилення комерціалізації наукових розробок інноваційних центрів в Україні; підвищення рівня залучення до роботи локальних інноваційних центрів талановитої молоді, як основного джерела людського капіталу; підвищення соціального статусу і професіоналізму працівників ЛІЦ, посилення їх державної і суспільної підтримки; розвиток локальних інноваційних центрів як одного з основних джерел підвищення інноваційного потенціалу країни і формування в ній економіки знань за рахунок ефективного використання наявних ресурсів.

3. Незадовільні показники динаміки та результативності функціонування локальних інноваційних центрів в України зумовлені такими чинниками, як: відсутність належного рівня державної правової, організаційної та фінансової підтримки їх діяльності; невідпрацьованість механізмів залучення джерел зовнішнього фінансування, відсутність венчурних фондів на Україні і недостатній зв'язок системи освіти і виробництва. Також перешкоджає розвитку вітчизняних технопарків відсутність чіткої системи моніторингу, оперативності статистичної і фінансової звітності, а головне - чітко визначеної стратегії їх розвитку, яка б передбачала ключові вектори розвитку та відповідні механізми їх реалізації.

4. Розроблена і обґрунтована національна стратегія розвитку локальних інноваційних центрів, має сприяти формуванню загального синергетичного ефекту та підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, вона надає ряд додаткових переваг всім учасникам. Для підприємств: підвищення конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках за рахунок використання новітніх технологій і результатів науково-технічних досягнень дослідницьких центрів і університетів; вирішення кадрової проблеми за рахунок використання освітянського потенціалу університету і інших освітянських організацій. Для дослідницьких організацій: комерціалізація результатів науково-технічної діяльності; зростання попиту на дослідження і науково-технічну продукцію зі сторони підприємств. Для університетів подібний підхід дозволить забезпечити: активізацію науково-технічної діяльності; комерціалізацію результатів науково-технічної діяльності; інтенсифікацію інноваційної активності студентів, аспірантів, професорсько-викладацького складу. Для фінансово-кредитних установ: підвищення оборотності капіталу, державні гарантії повернення позик, підвищення рентабельності за рахунок інвестування у ризикові, але високоприбуткові проекти, підвищення іміджу та розширення кола клієнтів.

5. Методичні підходи до оцінки розвитку локальних інноваційних центрів передбачають: оцінку цілей розвитку з метою визначення сильних та слабких місць; визначення факторів впливу на розвиток локальних інноваційних центрів в Україні (економічні, структурні, правові, інноваційні, кадрові); обґрунтування показників, які формуються на основі економічних, бюджетних, інноваційних і соціальних критеріїв розвитку локальних інноваційних центрів; розрахунок показників розвитку шляхом виокремлення окремих груп (рівень державної підтримки, ресурсного забезпечення, результативності технопарків і бізнес-інкубаторів); визначення зведених інтегральних показників розвитку локальних інноваційних центрів, результати яких дають змогу визначити основні проблеми розвитку локальних інноваційних центрів в Україні та обґрунтувати рекомендації щодо формування національної стратегії їх розвитку.

6. Підтримка процесів розвитку локальних інноваційних центрів забезпечується шляхом використання конкретних організаційно-економічних механізмів, які представляють собою більш ефективніші способи досягнення цілей розвитку. А саме, доведена необхідність розробки і реалізації двох цільових програм – «Програма спільного фінансування розвитку локальних інноваційних центрів» (на основі приватно-державного партнерства), «Програма співпраці «університет – локальні інноваційні центри»». Перша з них передбачає посилення взаємозв’язків трикутника «держава-наука-бізнес» в контексті сприяння розвитку локальних інноваційних центрів. Друга має за мету подолання розриву між освітою та впровадженням отриманих знань у виробництво.