Робоча програма навчальної дисципліни ПН01 Екологія (стр. 10 )

Проблема біологічної еволюції сучасної людини. Проблема співвідношення біологічної і соціальної еволюції людини. Теорія "соціальної дезадаптації" Р. Дюбо та ін. І її екологічні висновки. Сучасна екологічна ситуація як підтвердження неможливості незалежності людини від природи. Залежність штучного світу людської життєдіяльності від природнього.

2.Людська дяльність як геологічна сила - В. Вернадський. Людська діяльність як причина збільшення залежності людини від природи. Людська діяльність як основа нової якості біосфери. Виникнення людини як початок нової геологічної доби в історії Землі. Вернадського на людину як потужну геологічну силу і геологічний перехід біосфери у стан ноосфери під впливом людської діяльності і людського розуму.

3.Діяльність людини як чинник екологічних пробем. Основні стадії історії взаємодії людства і природи. Екологічні наслідки людської діяльності в природі на примітивному, агрокультурному і машинно-індустріальпому етапах історії взаємодії людини і природи. Екологічно-кризові наслідки гойного способу полювання і підсічно-вогневого звільнення земель для землеробства.

5.Світоглядні зміни у ставленні людини до природи в умовах техногенного суспільства. Загроза екологічної катастрофи.

6.Концепція існування єдиної соціоекосистеми за поглядами вітчизняних екологів М. Голубця, Г. Бачинського. Соціоекосистема як ноосферний стан існування людини і природи.

7.Екологічна культура як важливий феномен сучасного простору.

Становлення техногенної цивілізації, її особливості порівняно з традиційним суспільством. Вплив техніки і технології на природу. Технологізація людської життєдіяльності. Агресивність техногенної цивілізації по відношенню до природи, культури і людини. Світоглядні засади техногенної цивілізації. Орієнтація на завойовницьке ставлення до природи.

Поняття екологічної ситуації. Інтегральні характеристики планетарного екологічного стану в понятті "екологічна ситуація". Екологічна ситуація як функція цивілізації. Аналіз екологічної ситуації в сучасних наукових і філософських дослідженнях і визнання кризовості як суттєвої ознаки сучасної екологічної ситуації.

Поняття "криза". Сутність кризових процесів. Криза і катастрофа. Сутність екологічних криз. Екологічні кризи і їх наслідки для природи і людини. Екологічна криза і екологічна катастрофа.

Типологія екологічних криз. Локальні, регіональні і панойкуменні екологічні кризи. Чинники екологічних криз.

Природні екологічні кризи, їх причини і наслідки. Концепції катастрофізму, градуалізму, іридієва і тектонічна гіпотези.

Антропогенні екологічні кризи і підходи осмислення їх сутності і наслідків. Зв"язок антропогенних екологічних крих з розвитком науки і техніки. Негативізм у ставленні до сучасної науки і її претензій на істинне знання — П. Фейєрабенд. Шлях екологізації виробництва і наукового пізнання як вихід з глобальної екологічної кризи.

Усвідомлення людством екологічних проблем як глобальних. Поняття глобальних проблем і погляди на шляхи їх розв"язання. Засади осмислення екологічних проблем як глобальних в західній і вітчизняній філософській думці XX ст.

Постанова проблеми глобальної екологічної кризи в 60-ті роки XX ст. Екологічна діяльність Римського клубу. Методологія глобалістики в екологічній програмі А. Печчеї. Прогнозування поведінки екологічних систем на підставі глобального моделювання в дослідженнях Д. Медоуза, Дж. Форрестера, Д. Гвішіані та ін. в 70-ті роки XX ст. Концепція

нульового росту, її світоглядний смисл і методологічні можливості.

Концепції осмислення екологічної проблеми як глобальної в філософії і науці радянських часів - Д. Гвішіані, І. Фролов, М. Реймерс, В. Лось, М. Будико. Концепції визначення сутності сучасної екологічної ситуації — Б. Коммонер, Ю. Одум, М. Моісеєв, Е. Гірусов, Ф. Гіренок, П. Водоп"янов.

Екологічна криза в Україні. Осмислення причин кризовості сучасної екологічної ситуації в Україні і пошук шляхів її покращення.

Концепції контролювання і покращення сучасної екологічної ситуації на шляху використання можливостей новітніх технологій - комп'ютерної і біотехнології. Антигуманність концепції "золотого мільярду".

Література

1.  , Плахотнік екології: Навчальний посібник. – К.: МАУП 1998. – 228с.

2.  Крисаченко ічна культура. К., 1996.

3.  Білявський Г. О. тп інш. Основи екології: Підручник /Г. О.Білявський, , І. Ю.Косьтіков.- -3-тє вид. – К.:Либідь,2006. – 408 Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996.

4.  Діалектика розвитку екологічної свідо­мості // Філософські проблеми сучасного природознавства. Культура і соціальна практика. - Вип. 77. - К., 1991. - С.71 -78.

5.  І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та фі 'іософські ракурси: Навч. посібник. - К., 2002. - 134-141.

6.  Екологія і культура / , СБ. Кримський, МЛ. Голубець та ін. Відп. ред. , . - К., 1991.

7.  Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.98-117.

Лекція 5.

Охорона біосфери та раціональне природокористування. Екологічні виміри майбутнього.

План.

1.  Екологічна ситуація у світі. Розвиток екологічного світогляду як шлях формування засад нової цивілізації. Екологічна етика як необхідна умова майбуття людини і природиЛюдська діяльність в природі як екологічний фактор.

2.  Природні ресурси, їх значення для природи. Виснаження природних ресурсів.

3.  Екологічна діяльність Римського клубу. Концепція сталого розвитку. «Нова екологічна парадігма» (НЕП) - теоретичний фундамент сучасної екологічної діяльності.

4.  Екологічне право України.

Розв'язання екологічних проблем і вихід з екологічної кризи як умова людського майбуття. Подолання "світу абсурда" як світу техногенної цивілізації. Гуманізація науки як шлях до нового - екологічного світогляду. Екологізація людської діяльності і мислення як стратегія цивілізаційного розвитку.

Природність ноосферного суспільства. Можливість існування ноосферної культури. Природа людина в умовах ноосфери. Екологічна ситуація майбутнього як результат розумного ставлення людини до природи.

Розвиток екологічного світогляду як шлях формування засад нової цивілізації. Екологічна етика як необхідна умова майбуття людини і природи.

У структурі сучасної культури доцільно виділити и специфічну форму - екологічну культуру, направлену, з одного боку, на звільнення людини від жорсткої природної детермінації, а з іншого - на гармонізацію відносин між суспільством та оточуючим природним середовищем. Як уже зазначалося культура в цілому, за своєю суттю, має екологічний характер, екологічна ж культура може бути визначена як певна програма опредмечена в діяльності, на основі якої суб'єкт природокористування будує свій історично-конкретний процес взаємодії з природою. інтерпретує екологічну культуру як своєрідний світоглядний «образ світу», в якому відображено такий стан соціально-природних залежностей, який характеризує їх гармонійну єдність, раціональне освоєння людиною природної та соціальної дійсності і утвердження в цьому процесі своєї власної індивідуальної самобутності ['Гарасенко , технология, культура. - К., 1985.]

Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожній людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

Основоположним принципом екологічної культури можна вважати принцип відповідності соціального та природною в рамках єдиної системи. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах суспільного життя сприяє, з одного боку, його екологізації, а з іншого - гармонізації самої суспільної системи. Екологічна культура виражає міру освоєння суб’єктом природоперетворюючої діяльності, відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона сприяє також гармонізації взаємовідносин суспільства та природи і формуванню нового типу особистості - людини епохи ноосфери.

Важливим принципом екологічної культури є відмова від безпосереднього, «наївного», антропоцентризму та перехід до системи поглядів, яка будується біосфероцентристськи. В той же час кінцевою метою такого підходу все ж є людина, але як складова біосфери, що повинна прийняти на себе відповідальність за підтримання її основних функціональних характеристик

Вирішення проблеми глобальної екологічної кризи можливо лише в рамках екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації та гармонізації системи „суспільство-природа”. Основним критерієм її виділення є види діяльності, що відповідають основним підсистемам культури - природно-перетворюючої, соціально-перетворю юочої та духовно-перетворюючої.

Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності. Специфіка функціонування екологічної діяльності обумовлюється тим, що вона пронизує всі компоненти культури і спрямована на гармонізацію соціоприродних відносин.

До функцій екологічної культури можна також віднести:

1.  виховну - формування певних стереотипів поведінки щодо природи як окремих індивідів, так і суспільства в цілому!

2.  прогностичну - створення можливості передбаченим наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи;

3.  регулятивну - управління ставленням суспільства до природи в процесі господарської діяльності.

Головна функція екологічної культури виражається в її меті організації взаємовідносин суспільства та природи так, щоб було враховано практичні потреби суспільства та «прагнення» природи до підтримки стабільності власного нормального стану і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства.

Структура екологічної культури, крім аналізу консервативного та творчого компонентів, може бути розглянута за аналогією з структурою екологічної свідомості: індивідуальні та масова, побутова та теоретична. В екологічній культурі особистості відображається процес особистісного вияву екологічної свідомості епохи, тобто формується екологічний світогляд особистості в процесі оволодіння навичками практичної діяльності щодо природи. Екологічна культура суб'єкті перетворення природи існує у вигляді культури соціальної групи та культури особистості. Злиття цих двох типів культур - групи та особистості - відбувається при утворенні цілісної екологічної культури історичної епохи.

Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.

Література

1.  , Плахотнік екології: Навчальний посібник. – К.: МАУП 1998. – 228с.

2.  Крисаченко ічна культура. К., 1996.

3.  Білявський Г. О. тп інш. Основи екології: Підручник /Г. О.Білявський, , І. Ю.Косьтіков.- -3-тє вид. – К.:Либідь,2006. – 408