Конспект лекцій до курсу “Теорія масової інформації” (стр. 9 )

Початком офіційного регулярного радіомовлення вважається 1920 рік, коли інженер американської компанії «Westinghouse Electric Corporation» Френк Конрад закінчив будівництво станції мовлення. Закінчення будівництва співпало з черговими президентськими виборами, і 2 листопада радіостанція «KDKA» в Пітсбурзі (штат Пенсільванія) оголосила про перемогу  Хардінга. Близько 1000 слухачів могли приймати першу радіопередачу новин. В Україні перша радіостанція була відкрита у 1924 році у Харкові. Сучасне інформаційне радіомовлення бере свій початок від радіогазет. Радіогазети мали інформувати, агітувати й організовувати своїх слухачів. Перший випуск всеукраїнської робітничої газети «Пролетар» був переданий із Харкова, тодішній столиці України, 10 грудня 1926 року. Читали радіогазету два диктори. Вона була оформлена двома музично-ліричними номерами і звучала в ефірі 22 хвилини.

1898 р. – датчанин Вальдемар Паульсен винайшов перший магнітофон, який він називав «телеграфоном», у якому, на відміну від сучасних магнітофонів, запис звуку вироблялася не на феромагнітну стрічку (вона з’явилась в 1928 році, а набутила комерційного застосування лише в 1950 році), а на сталевий дріт.

Перші спроби з’єднати зображення та звук на кіноплівці починалися ще Едісоном у 1899 році і Гомоном у 1906 році за допомогою спеціальних грамофонних пластинок, однак тільки винахід і удосконалювання методів запису на одному носії звуку і зображення проклали дорогу звуковому кіно. Перший звуковий фільм з’явився в США в 1924 році. У радянській Росії розроблялися 2 системи оптичного запису звуку. Робота системи Шоріна була продемонстрована в 1929 році, а системи «Тагефон» у 1931 році в кінофільмі «Путівка в життя».

У 1951 році 25 червня було показана перша кольорова комерційна телепередача. Компанія CBS знімала в Нью-Йорку чотиригодинне шоу Артура Годфрі (найцікавіше, що у телеглядачів тоді ще не було кольорових телевізорів). У 1967 році відбувся перший показ телепередачі в прямому ефірі у всесвітньому масштабі. Регулярні телепередачі почались у 1936 році у Великобританії та Німеччині, у 1939 році в СРСР (в Москві та Ленінграді), у 1941 році у США.

5.5. Четверта інформаційна революція

Четверта інформаційна революція пов’язана із винаходом комп’ютерів та комп’ютерних мереж.

Абак – вид рахівниці у стародавній Греції та Римі, а також (до ХІХ століття) у Західній Європі.

Рахівниця — просте механічне облаштування для проведення арифметичних розрахунків, один з перших обчислювальних пристроїв. Одним із найвідоміших в Україні різновидів рахівниці є російська рахівниця.

1642 року 19-річний французький математик Блез Паскаль сконструював першу в світі працюючу механічну обчислювальну машину, відому як підсумовуюча машина Паскаля («Паскаліна»).

Англійський математик Ч. Беббідж у 1832 р. створив перший прообраз комп’ютера, а донька англійського поета Дж. Г.  Лавлейс написала першу програму для вирахування на цій машині так званих «чисел Бернуллі». Сторіччям пізніше американський фізик Д. Атанасов описав і створив перший цифровий комп’ютер. Це були перші кроки до тих глобальних інформаційних процесів, що охопили світ.

Різкий стрибок у розвитку обчислювальної техніки відбувся в 40-х рр. і пов'язаний він був з появою якісно нових електронних пристроїв – електронно-вакуумних ламп. Перша подібна ЕОМ була побудована в Англії в 1949 р.

У 1951 році в СРСР була створена «МЗСМ» (малая злектронно-счетная машина). Ці роботи здійснювались в Україні (м. Київ) в Інституті електро­динаміки під керівництвом видатного конструктора обчислювальної техніки С. О. Лебедєва. Можна стверджувати, що «МЗСМ» була першою ЕОМ в континентальній Європі.

ЕОМ постійно вдосконалювалися, завдяки чому до середини 50-х років їх швидкодію вдалося підвищити від кількох сотень до кількох десятків тисяч операцій за секунду. Однак при цьому електронна лампа залишалася най-ненадійнішим елементом ЕОМ. Використання ламп почало гальмувати подаль­ший прогрес обчислювальної техніки.

ЕОМ першого покоління розміщувалися у великих машинних залах, споживали багато електроенергії та вимагали охолодження за допомогою потужних вентиляторів. Програми для цих ЕОМ потрібно було складати у машинних кодах, і це могли робити тільки фахівці, що знали детально пристрій ЕОМ.

ЕОМ другого покоління відрізняються застосуван­ням напівпровідникових елементів і використанням алгоритмічних мов програмування.

Застосування інтегральних схем надало можливість збільшити кількість електронних елементів в ЕОМ без зміни їхніх реальних розмірів. Швидкодія ЕОМ зросла до 10 мільйонів операцій за секунду. Крім того, складати програми для ЕОМ стало під силу простим користувачам, а не тільки фахівцям у галузі електроніки.

Характерними рисами ЕОМ третього покоління є застосування інтегральних схем і можливість використання розвинутих мов програмування (мов високого рівня). ЕОМ четвертого покоління характеризуються застосуванням мікропроцесорів, побудованих на великих інтегральних схемах.

Вплив персональних комп'ютерів на уявлення людей про обчислювальну техніку виявився настільки великим, що поступово з ужитку зник термін «ЕОМ», а його місце зайняло слово «комп'ютер».

Характерною рисою комп'ютерів п'ятого покоління повинно бути використання штучного інтелекту і природних мов спілкування.

ТЕМА 6.

Інформаційна взаємодія у суспільстві: основні складові, процеси, функції

6.1.Масова комунікація і інформація

6.2.Інформаційна взаємодія як специфічна форма соціальної взаємодії

6.3.Закономірності інформаційної взаємодії

6.4.Інформаційні бар’єри

6.5.Соціальна інформація. Категорія «масова інформація» та її характеристики

6.6.Атрибутивні ознаки масової інформації

6.1.Масова комунікація і інформація

О. Алексєєв запропонував термін «інформаційно-пропагандистський процес» як синонім масової комунікації. Перші визначення масової комунікації виникли в радянській літературі в середині 1960-х рр. Ю. Шерковін розглядав комунікацію як «однобічний потік інформації, адресований порівняно анонімній, достатньо великій за кількістю і різнорідній за багатьма ознаками аудиторії».

Суттєві відмінності спостерігаємо у визначені комунікації у західних науковців. Американський дослідник В. Вівер уважає, що комунікація — це «всі процеси, за допомогою яких один розум може впливати на інший». Француз Ж Фол'є уточнює це положення: «завдяки комунікації одна свідомість пробуджує в іншій картини, концепції, почуття, позиції, глобальні психологічні ефекти». На думку Ж. Фол'є, інформація — це така комунікація, за допомогою якої повідомляється про новий, раніше невідомий факт, подію, явище тощо. Без цього елемента новизни комунікація перестає бути інформацією (виникає питання, а хіба в іншому випадку комунікація дорівнює інформації?). Для ілюстрації він наводить низку прикладів.

Приклад перший. Ситуація, коли закоханий не вперше освідчується своїй дівчині. Вона вже знає про це, і тому для неї це не інформація. Але якби він заявив про це у мерії чи її батькам, то це вже стало б новиною, інформацією.

Приклад другий. Група людей помічає, що пішов дощ. Коли вони обговорюють це явище, то є комунікація, але не інформація, адже дощ очевидний, це не новина. Але якби це повідомлення надійшло з метеоцентру, то для людей, які не знали про погоду в цій місцевості, це є новина.

Отже, інформація, — робить висновок Ж. Фол'є, — це тільки окремий випадок комунікації.

На наш погляд, тут бачимо невиправдану спробу звести серйозні та глибокі поняття до суто побутового рівня. Інші вчені, наприклад, І. Федякін, вважають, що інформація вужче комунікації, бо не охоплює такої важливої частини, як інформування, тобто процес передачі інформації.

Масова комунікація несе в собі соціальну інформацію як зміст, охоплює процеси обміну цим змістом, семіотичні й технічні засоби, які використовуються при цих обмінах, а також технічні канали цих обмінів. На думку В. Афанасьєва, соціальна інформація циркулює у суспільстві та використовується в управлінні суспільними об'єктами, відносинами і процесами. Він вважає, що «соціальна інформація ідеальна, духовна за своїм змістом, хоч і набуває матеріальної оболонки мови, знака, символа, моделі тощо». А. Малахов та В. Почепко вважають масову комунікацію основною формою передачі та розповсюдження інформації.

6.2.  Інформаційна взаємодія як специфічна форма соціальної взаємодії

Російський науковець В. Афанасьєв уважає, що інформаційна взаємодія — специфічна форма соціальної взаємодії. Від того, наскільки ефективно та раціонально вона організована, багато в чому залежить прогрес суспільства. «Міра налагодженості, ефективності інформаційної взаємодії — важливий показник суспільного прогресу». В. Коган називає інформаційну взаємодію «однією з необхідних та фундаментальних передумов існування людини». Отже, масова комунікація включає в себе і зміст, й організацію інформаційної взаємодії.

Інформаційна взаємодія може мати цілеспрямований і нецілеспрямований характер. Цілеспрямована інформаційна взаємодія властива лише соціуму і цивілізації. Водночас цілеспрямована взаємодія має відкритий (управління) або латентний характер (інформаційний вплив: інформаційний пресинг, агресія, сугестія (навіювання).

Сукупність інформаційних процесів, інформаційних систем і масової свідомості утворює систему вищого порядку – інформаційний простір (сукупність суб’єктів інформаційної взаємодії, власне інформації, інформаційної інфраструктури й суспільних відносин). Інформаційний простір є системотворчим чинником життя суспільства і, відповідно, виконує наступні функції:

а) інтегративна;

б) геополітична;

в) комунікативна;

г) соціальна (трансформуються суспільні відносини);

д) актуалізації

Інформаційний простір має наступні властивості:

-  динамічність (його елементна база складається і функціонує тільки у процесі);

-  структурованість;

-  універсальність (можливості реалізації у будь-якій сфері);

-  фундаментальність.