Школа і здоров’я (стр. 5 )

Підсвідомо відчуваючи, що не може відповідати тим високим вимогам, які поставили перед ним батьки, організм дитини нерідко “знаходить вихід” у навіяних і реальних захворюваннях.

У такої людини можуть загострюватися хвороби в ситуаціях прийняття життєво важливих рішень, у ситуаціях вибору, оскільки за такого виховання людина не звикла брати на себе відповідальність, діяти самостійно, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу й досвіду.

Ігнорування дитини і недостатньо уважне ставлення до неї з боку дорослих

Деякі батьки настільки переймаються своїми проблемами, що звертають увагу на свою дитину тільки тоді, коли вона скаржиться на біль або нездужання. Неусвідомлено дитина починає зосереджуватися на хворобливих відчуттях, адже тільки якщо вона хвора, вона може отримати з боку дорослих необхідні їй увагу та підтримку.

Така батьківська установка призводить до іпохондричного розвитку особистості дитини: об’єктивно здорова дитина дедалі частіше почувається хворою, зосереджує свою увагу на неприємних відчуттях у певному органі, із задоволенням розповідає про те, що її турбує. Це призводить до звуження її інтересів і контактів з оточенням. Адже інші вияви її особистості (успіхи в школі, спілкування з однолітками) залишаються без уваги з боку дорослих.

Психологічне та фізичне насильство з боку дорослих

У деяких сім’ях існують негласні правила, згідно з якими дітям заборонено відкрито виявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати їхні проблеми, мати свою думку. У таких сім’ях не прийнято, щоб діти заперечували дорослим, відстоювали свої права й інтереси. Коли син або дочка наївно говорить правду, їх за це карають, критикують, принижують, іноді навіть б’ють. Унаслідок придушення почуттів, нагромадження невисловлених образ, злості та інших негативних відчуттів дитина може вирости слабкою, хворобливою, безсилою.

У міру дорослішання такі діти звикають не брати на себе відповідальність, ігнорувати свої почуття та потреби. Отже, дитина з раннього дитинства неусвідомлено виробляє звичку отримувати бажане, маніпулюючи іншими за допомогою своїх нібито хвороб. Ставши дорослою, така людина використовує своє нездужання як ефективний спосіб керувати близькими. Для таких людей хвороба нерідко стає єдиним способом домогтися свого й утримати біля себе тих, хто може про них подбати.

Від них родичі нерідко можуть почути такі фрази: “не заперечуй мені, у мене хворе серце”, “Ти доведеш мене до інфаркту”, “Хіба ти не бачиш, що своїми вчинками ти вкорочуєш мені віку” тощо.

Саме про таких людей Сократ казав: “Якщо хтось шукає здоров’я, запитай його спершу, чи готовий він надалі позбутися всіх причин своєї хвороби, - тільки тоді ти зможеш йому допомогти”.

Яку стратегію виховання вибрати батькам дітей, які часто скаржаться на хворобливі відчуття, прагнуть пропускати уроки через погане самопочуття, уникають труднощів?

Дитина не завжди може усвідомлювати свої потреби. Якщо дитина нездужає, дорослі мають розуміти, що це може бути сигналом: можливо існують проблеми психологічного характеру.

Важливо не заохочувати в дітей прагнення уникати труднощів через нездужання. Батькам насамперед слід налагодити довірчі взаємини зі своєю дитиною. Намагайтеся у спілкуванні з дитиною бути завжди уважними й доброзичливими.

Любіть свою дитину і обов’язково виражайте свою любов діями: поглядом, дотиками, вчинками.

Заохочуйте дитину відкрито виражати свої почуття й думки. Діти охоче розповідають про свої проблеми, якщо відчувають, що батьки щиро й серйозно сприймають їхні труднощі. Якщо ви помітили, що дитина почувається невпевнено у складних для неї ситуаціях, вислухайте її, поспівчувайте їй, навіть якщо цієї миті ви не маєте готової відповіді або рішення.

Дозволяйте дитині робити помилки. Кожна дитина може у чомусь звинити. Якщо дитина в чомусь звинила, критикуйте її дії, а не її саму як особистість.

Якщо дитину спіткає невдача, проаналізуйте разом з нею причину, можливо, дитина неправильно обрала мету або спосіб її досягнення. Дитина має розуміти: її можуть супроводжувати невдачі на шляху до мети, але це не свідчить про її слабкість. Важливо дати зрозуміти дитині, що невдачі нерідко переслідують й інших людей і що вони найчастіше є стимулом до самовдосконалення.

Виховуйте у своєї дитини адекватну самооцінку на основі реальних успіхів. Поясніть дитині, що можливості й ресурси в кожної людини не безмежні, допоможіть їй реалізовувати свої здібності й таланти в тих сферах, що викликають у неї непідробний інтерес. Дайте дитині можливість мати досить вільного часу, заохочуйте її до самостійності.

Допомагайте дитині задовольняти її потребу у визнанні в тій сфері, що відповідає її здібностям.

Будьте для своїх дітей прикладом любові та поваги до себе.

ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ УЧНІВ: ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

Особливо важливо сьогодні вдало поєднати науковість і доступність у навчанні. Адже тепер створюються умови, за яких певна частина школярів значно знизила свій навчально-виховний рівень, що якоюсь мірою можна пояснити перевантаженням навчальними заняттями. виняткова складність такої проблеми, з одного боку, полягає в тому, що науково-технічний прогрес нашого суспільства не дозволяє значно спростити зміст освіти. А з іншого боку – складність у тому, що суспільство не повинно миритися з тим, що знчна частина учнів не засвоює нових складних програм та підручників. Адже це неодмінно призведе до формалізму в освіті.

Серед шляхів реформування освіти основним вважається відхід від засад авторитарної педагогіки, що сформувалася в тоталітарній державі і спричинила нівелювання природних задатків, можливостей, інтересів усіх учасників освітнього процесу, зокрема учнів.

До основних стратегічних завдань реформування змісту освіти віднесено формування системи та обсягу знань, умінь і навичок учнів, створення передумов для розвитку здібностей, сприяння їхньому фізичному та психічному здоров’ю.

Разом з тим доля нової української школи сьогодні, як ніколи, має турбувати всіх нас. Реформа виявилася надзвичайно складною, заплутаною не тільки через наявні матеріальні труднощі, що склалися в державі, та перешкоди, що надзвичайно важко долаються, а й через невизначеність тих принципів, тих ідей, які мали б бути покладені в основу школи майбутнього.

Від часу прийняття програми напрацьовано чимало міркувань з приводу методів педагогічної роботи, здебільшого теоретичного характеру. Перед практичним утіленням їх у життя, по-моєму, ми зупинились, ніби очікуючи на когось чи на щось. Зрозуміло, що поспішати не потрібно, але й чекати – теж. Адже шлях, по якому можна впевнено йти, намічений.

Багато непорозумінь пов’язано з визначенням змісту нової педагогічної діяльності. Передусім вони стосуються програм, які за своєю суттю мало відрізняються від попередніх, оскільки певною мірою створюються на замовлення, поспіхом. Їх відмінність хіба що в тому, що вони недостатньо узгоджені з можливістю їх виконання, бо складніші від попередніх, а кількість тих учасників навчально-виховного процесу, які мали б їх засвоїти й утілити в життя, зменшилась як кількісно, так і якісно.

Осторонь від школи стоїть питання духу і методів організації нової школи.

Якщо є ряд спроб, і не завжди вдалих, створити в системі шкіл окрему школу, то дуже мало спроб, дій, спрямованих на вироблення таких підходів, колиб три основних елементи педагогічної діяльності – “метод – програма – організація” – були побудовані так, щоб один випливав з іншого, і тим самим створювалась би єдність у навчально-виховному процесі.

Якщо від методів останнім часом овіяло свіжістю, програми майже не змінились, то організація, на жаль залишається безнадійно відсталою. У ній значною мірою переважає адміністрування, а не реальна відповідність дійсності.

Безумовно, майбутню школу можна називати по-різному: основною, старшою, профільною і т. ін. Але важливо, щоб вона була побудована на науковій основі, максимально наближеній до реального життя, а це нерідко трапляється нині в деяких сільських школах.

За останніх 15 років ми спостерігаємо значне пожвавлення в педагогічній практиці, помічаючи, як науковий метод “добирається” і до деяких сільських шкіл. Так звана експериментальна педагогіка подає значні надії щодо вироблення науково об`ґрунтованих методів педагогічної роботи. Але якщо враховувати, що основною ознакою, яка характеризує сучасне життя, є науково-технічний прогрес, то його ідеї мали б глибоко проникати і в шкільне життя, у тому числі в селі.