До читача! (стр. 1 )

До читача!

«Зробити якомога більше користі моїй Батьківщині - ось єдина мета мого життя, до неї я повинен спрямовувати усі свої здібності»

Костянтин Дмитрович Ушинський – великий педагог, що залишив педагогічну спадщину, яка є величезним внеском у педагогічну науку. Основною ідеєю його педагогічної концепції є положення про нерозривний зв'язок філософських поглядів і теоретичних педагогічних положень. Саме виходячи з таких міркувань, він розробляв дидактичну науку. розкрив загальні умови навчання й виховання дітей, був прихильником класно-урочної системи і вважав урок основною ланкою навчально-виховного процесу.

Вчений вперше теоретично і практично довів ефективність звукового, аналітико-синтетичного методу навчання грамоти; розробив і науково обгрунтував основи початкового навчання та виховання.

Великою заслугою є те, що він одним із перших сформулював ідею народності в педагогіці, подав її як головну складову виховної системи. Ідеї народності освіти висвітлені у його підручниках для початкової школи.

Суттєвим внеском Ушинського в освіту є підхід до педагогіки як антропологічної науки, обґрунтування її психологічних засад.

Його ім'я настільки ввійшло в історико-педагогічний контекст, що сьогодні неможливо собі уявити історію педагогічної науки без цієї постаті.

З метою інформаційного забезпечення потреб науковців і практиків освітньої галузі, популяризації досягнень історії педагогічної науки і з нагоди 190-річчя від дня народження колектив Науково-педагогічної бібліотеки м. Миколаєва підготував біобібліографічний покажчик “Ідеї К. Ушинського живі для майбутнього”.

Складається покажчик з 3-х розділів:

Розділ 1. Життя і діяльність

Розділ 2. Твори

Розділ 3. Література про життя і діяльність

Другий розділ містить бібліографічні описи праць педагога, видані з 1948 року до 2004 року.

У третьому розділі відображено книги і публікації з періодичних видань, що друкувались упродовж 1957-2014 рр.

При підготовці покажчика був використаний фонд Науково-педагогічної бібліотеки м. Миколаєва.

Розділ 1. Життя і діяльність ,

Видатний педагог, основоположник наукової педагогіки й народної школи, автор праць з теорії та історії педагогіки, підручників для початкового навчання К. Ушинський створив теорію і зробив переворот, фактично революцію, у російській педагогічній практиці.

Костянтин Дмитрович Ушинський народився 2 березня 1824 року в родині небагатого дворянина, відставного військового офіцера, учасника Вітчизняної війни 1812 року. До народження майбутнього педагога сім'я жила в Тулі, але пізніше батька призначили суддею в повітове місто Новгород-Сіверський, і вся родина перебралася на Чернігівщину. Тут, на березі Десни, в невеликому маєтку, який придбав батько недалеко від повітового міста, пройшли дитинство та юність К. Ушинського. Сім'я не мала великих матеріальних статків, оскільки батько відпустив селян на волю ще до реформи 1861 р. Мати, Любов Степанівна Гусак-Капніст, яка походила з родини відомого українського письменника В. Капніста, померла, коли синові було 11 років, але його початковою освітою й вихованням опікувалася саме вона. Прищеплену нею любов до української мови й літератури педагог проніс через усе своє життя. К. Ушинський вступив до Новгород-Сіверської гімназії одразу до третього класу. Закінчивши її, Костянтин у 1840 р. вирушив до Москви і влився до лав славного тоді московського студентства, вступивши на юридичний факультет Московського університету саме тоді, коли там кумиром московської молоді був професор філософії П. Редкін, який і вплинув на остаточне рішення юнака займатися в майбутньому педагогікою.

Ще будучи студентом, К. Ушинський давав приватні уроки, оскільки батько на той час збіднів і не міг надсилати йому грошей. Юнак багато читав, вивчав сучасну філософію, захоплювався літературою, мистецтвом, прагнув бути в курсі політичних подій у Росії та за кордоном, обожнював театр і мріяв про поширення грамотності серед простого народу. У двадцять років Костянтин закінчив університет і почав готуватися до магістерського іспиту. У червні 1844 р. рада університету присудила йому ступінь кандидата юриспруденції. У 1846 р., коли йому виповнилося 22 роки, К. Ушинського - глибоко освіченого філософа, що продовжував стажування в Московському університеті, - призначили виконуючим обов'язки професора камеральних наук на кафедру енциклопедії законознавства, державного права і науки фінансів у Демидівський юридичний ліцей в Ярославлі. Заснований у 1805 р. П. Демидовим, він мав офіційну назву Ярославське демидівське училище вищих наук. За статусом цей заклад займав місце безпосередньо за університетами, але в 1811 р. його атестати вже були прирівняні до університетських, так само, як і атестати інших відкритих у той час ліцеїв – Царськосільського, ліцею Безбородька в Ніжині, Рішельєвського - в Одесі, Катковського - у Москві.

Молодий професор швидко завоював симпатії учнів. Блискуче володіння предметом, уміння логічно і цікаво викласти найскладніші питання історії філософії та теорії пізнання, глибока ерудиція і простота в спілкуванні, людяне ставлення до учнів, небайдужість до їхніх проблем зробили Костянтина Дмитровича улюбленцем ліцеїстів. Чотири роки провів К. Ушинський у стінах ліцею, закликаючи своїх учнів до вивчення життя, потреб народу і вболівання за нього. Але керівництво ліцею не розділяло передових поглядів нового педагога та вважало, що такий напрям його діяльності шкідливо впливає на юнацтво і підбурює учнів до протесту проти існуючих порядків. Попечитель ліцею писав на молодого педагога наклеп за наклепом. У результаті Ярославль став для К. Ушинського в'язницею, адже за ним було встановлено негласний нагляд. У 1850 р. К. Ушинський подав прохання про відставку і залишив ліцей, не бажаючи підкорятися вимогам начальства, яке намагалося "вбити живу справу" освіти.

Залишившись без роботи, Костянтин Дмитрович перебивався дрібною літературною поденщиною - перекладами, рецензіями та оглядами в журналах. Спроба влаштуватися в будь-яке інше повітове училище у всіх адміністраторів відразу викликала підозру, оскільки було незрозуміло, чому молодий професор з Демидівського ліцею залишив свою престижну і високооплачувану посаду та хоче змінити її на жебрацьке місце в повітовій глухомані.

Промучившись півтора року в провінції, К. Ушинський перебрався до Петербурга, сподіваючись швидше знайти роботу й однодумців через більшу кількість навчальних закладів у столиці. Але там без знайомств і зв'язків йому насилу вдалося влаштуватися лише на посаду столоначальника департаменту іноземних віросповідань. Та згодом за різкий відгук про начальника, графа Д. Толстого, його швидко звідти звільнили. Деякий час Костянтин Дмитрович присвятив журналістській діяльності, працював у журналі "Современник", писав статті, перекладав наукову й художню літературу.

У 1851 р., перебуваючи у службовому відрядженні в Чернігівській губернії, К. Ушинський одружився з подругою свого дитинства Надією Семенівною Дорошенко, яка походила з однойменного славного українського дворянського роду, якому належав хутір Богданівка в Глухівському повіті Чернігівської губернії (нині - Шосткінський р-н Сумської обл.). Згодом у подружжя народилося п'ятеро дітей.

Після років безробіття і журналістської праці Костянтин Дмитрович випадково зустрів під новий, 1854, рік, колишнього колегу з Демидівського ліцею, який високо цінував його талант і обіцяв допомогти у пошуках роботи. Це був справжній новорічний подарунок. 1 січня 1854 р. К. Ушинського запросили на посаду викладача російської словесності в Гатчинський сирітський інститут – заклад, що відносився до відомства, яким опікувалась імператриця (до нього входили притулки для сиріт, бідних, богодільні, лікарні). У його стінах отримували освіту 650 хлопчиків-сиріт, одягнених в однакові мундирчики, на яких було викарбувано гніздо пелікана - символ сирітства. Інститут був відомий суворими порядками, залізною дисципліною, регулярною муштрою та маршируванням. Правила були жорсткими, бо цього вимагав статут імператорського благодійного закладу, де з вихованців намагалися зробити людей, вірних "царю та вітчизні". Ушинський так охарактеризував їх: "Канцелярія й економія нагорі, адміністрація в середині, навчання під ногами, а виховання - за дверима закладу". Молодому педагогові за п'ять років свого перебування в Гатчині вдалося дещо змінити в цій казармі для сиріт. Деякі традиції, започатковані ним, міцно прижились серед вихованців, передавалися з покоління в покоління, і аж до 1917 р. їх свято зберігали та підтримували. К. Ушинському вдалося зовсім викорінити наклепництво, характерне для навчальних закладів закритого типу. Якщо хтось здійснював вчинок, що заподіював шкоду товаришам, він був зобов'язаний знайти в собі мужність і сам зізнатися. Цього неписаного закону учні чітко дотримувались. Також видатний педагог зміг подолати крадіжництво. Найсуворішим покаранням для крадія було презирство товаришів. Якщо ж траплялися бійки, то прийти на допомогу, захистити слабшого, відновити справедливість вважалося доблестю. Почуття щирого товариства, яке К. Ушинський вважав основою виховання, в інституті було на високому рівні весь час роботи закладу. Вплив нового педагога на поведінку і навчання сиріт подіяв та був належно оцінений - через рік К. Ушинського підвищили: призначили інспектором класів.

Якось Костянтин Дмитрович звернув увагу на дві великі шафи, які двадцять років стояли замкнуті. У них зберігалися папери Є. Гугеля, колишнього інспектора Гатчинського інституту, про якого давно всі забули, а якщо й згадували, то не інакше, як про "дивака-мрійника, людини не при своєму розумі". К. Ушинський знайшов у шафах те, що дало останній поштовх у його пошуках самого себе і свого місця в цьому світі - "Повне зібрання педагогічних книг".

До цього часу нікому не потрібні папери, до яких невігласи боялися доторкнутися і просто випадково не знищили, повністю надійшли в розпорядження педагога. Це був справжній скарб - повне і найкраще на той час зібрання педагогічної літератури. Читаючи папери померлого колеги, К. Ушинський остаточно утвердився у своєму прагненні працювати на педагогічній ниві та написав пристрасну, чи не найкращу свою статтю "Про користь педагогічної літератури", де порушив питання про її значення в поширенні педагогічної теорії серед учителів. Усе продумане за багато років, усі ідеї і думки, усе вилилося в точні, чіткі формулювання. Це була не лише перша, а й, по суті, програмна педагогічна праця. Костянтин Дмитрович підняв у ній такі важливі соціально-педагогічні проблеми, як: народність виховання, залежність школи від умов суспільного розвитку, значення громадянської ініціативи в розвитку народної освіти й відповідальності педагогічної науки перед суспільством; низку теоретичних проблем: місце і роль виховання в педагогічному процесі, наукові основи педагогіки, співвідношення педагогічної теорії і практики.