Програма фахового вступного випробування абітурієнтів на 3 курс освітнього ступеня «Бакалавр» (стр. 2 )

Український народний календар. Зимовий цикл календарної обрядовості.

Історія українського народного календаря. Слов’янська основа календарної обрядовості. Природні явища та сільськогосподарська діяльність – основа українських календарних свят. Традиційна обрядова кухня – обов’язковий компонент свят українців. Господарська та сімейна магія, їх спрямування. Святовечірні таїнства. Коляда – центральне зимове свято. Спільне та відмінне між колядками та щедрівками. Водохреща - народний варіант християнського свята Богоявлення. Значення господарської магії на Стрітення. Зв’язок магічних ритуальних дій з трудовою діяльністю.

Український народний календар. Літній цикл календарної обрядовості.

Символи води і рослин у літньому календарному циклі. Суть і значення Зільницького обряду. Драматургія фольклорно-етнографічного свята Івана Купала. Символіка Купальської обрядовості. Ігрові елементи у святі Івана Купала. Структура та символіка свят Маковія, Спаса, Зелених свят, їх направлення. Оберегові та магічні дії на русалії.

Український народний календар. Осінній цикл календарної обрядовості.

Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

Характеристика осіннього циклу календарної обрядовості. Суть та драматургія свята Першого снопа. Покрова – шлюбний сезон давнини. Аналіз драматургії святкових та буденних вечорниць. Ідейно-тематична направленість сюжетної основи святкових та буденних вечорниць. Особливості використання на вечорницях важливого типу жартівливих народних оповідань-небилиць. Магічні дії як основний елемент святкових вечорниць. Обрядово-ігрове дійство “Калита”, його драматургія.

Малі форми естрадного мистецтва. Розмовні естрадні жанри.

Розмовні види драматургії малих форм: побутова розповідь, скетч, реприза, сценка, інтермедія, фейлетон, пародія, парний конферанс, монолог.

Реприза – (від франц. reprise – повторювати, відтворювати) як найдрібніший естрадний розмовний жанр – словесний, пантомімічний жарт.

Скетч – (від англ. sketch – нарис, ескіз) – коротка (одноактова) гостросюжетна, як правило, комедійна п’єса однієї інтриги, одного сюжетного завдання, що виражені у декількох перипетіях (поворотах), за участю 2-3 персонажів.

Інтермедія, як невеличка сценка-суперечка. Історичні витоки даної форми. Функції інтермедії у театрі XVIII століття в Росії.

Естрадний фейлетон (монолог) (від фр. feuilleton – листок) - найбільш публіцистичний розмовний жанр. Узагальнений характер естрадного фейлетону його публіцистична направленість. Монолог як основна форма естрадного фейлетону. Фейлетон-памфлет. Фейлетон у віршах. Фейлетон-огляд. Фейлетон-роздум. Фейлетон-райок. Використання оригінальних естрадних жанрів при виконанні естрадного фейлетону (вентрології, ілюзіону, жонгляжу і т. д.).

Парний конферанс, особливості його використання у театралізованій виставі, масовому святі. Монтажні функції парного конферансу в театралізованій виставі, його роль у публіцистичному визначенні ідеї дійства.

Естрадний монолог, як найпоширеніша форма виразності сценарію театралізованого святкового дійства. Естрадний монолог в театралізованому дійстві як окремий завершений номер і як своєрідний зв’язок між номерами або епізодами.

Монолог в образі як естрадний розмовний жанр, в якому артист веде розповідь від особи того чи іншого персонажу.

Відмінність естрадного та театрального монологів.

Монолог в образі у творчості А. Райкіна.

Малі форми естрадного мистецтва. Музично-розмовні естрадні жанри

Музично-розмовні види малих форм драматургії: куплети, частівки, пародії, музичні фейлетони, шансонетки. Історія виникнення даних форм, їх використання в сценарії театралізованих дійств.

Музичний фейлетон. Музика як основний компонент музичного фейлетону. Природні здібності виконавця музичного фейлетону. Перевага музики у номері. Використання музичних цитат.

Музична мозаїка – попурі з цитат відомих музичних уривків. Підбір цитат до номеру.

Частівка, її особливості – багатогранність, гранична стислість, злободенність, виразність форми і ємність змісту.

Куплет – одна з найбільш цікавих і поширених форм втілення сатиричного матеріалу, в яких велику роль відіграє рефрен (повтор). Рефрен – постійний приспів або рядок, що повторюється. Особливість рефрену – у поєднанні з усім текстом або підкреслює головну думку номера, або посилює момент критики.

Шансонетка – легка жартівлива пісня, яка співалась або промовлялась речитативом під музичний акомпанемент у площадному французькому театрі ХVІ ст. Шансонетка – коротка, весела, бурлескна пісня. Також шансонетка – артистка, що виконує шансонетки. Зародження шансонетки в російських кафе-шантанах. Шансонетка – жіночі куплети в поєднанні з бравурною музикою. Еротичні елементи в виконанні шансонетки. Поетичні теми в шансонетці. Артистки жанру (А. Жюрік, М. Ленська). Автори тексту та музики у шансонетці. Розважальність та “преславутість” шансонетки. Образ виконавиць шансонеток.

Малі форми естрадного мистецтва. Оригінальні та циркові естрадні жанри.

Оригінальний вид малих форм драматургії: ексцентрика, номери, що побудовані на основі фокусів, буфонади, тантаморески.

Тантамореска як зоровий різновид номеру. Тантамореска – (танцююча лялька) – естрадний прийом, різновид сценічного лубка.

Трюк (фр. truc) – вправний, ефектний, майстерний прийом у різних видах сценічного мистецтва.

Синтез слова і оригінальних жанрів.

Ілюзіонізм (фр. illusionnisme від лат. illusio – помилка, обман) – естрадно-цирковий жанр, головним виразним засобом якого є фокус, спритний прийом, трюк.

Трансформація (від лат. transformatio – перетворення) – естрадно-цирковий номер, що відноситься до жанру ілюзії і заключається в миттєвій зміні костюму, маски і повній зміні образу виконавця.

Трансформація як художній прийом в сучасних естрадних фейлетонах, монологах та мініатюрах. Досягнення повної трансформації артиста акторськими виразними засобами, мовними характеристиками, пластикою. А. Райкін як артист, що використовував в своїх номерах елементи трансформації.

Мнемотехніка (від грецьк. mneme - пам’ять і techne - мистецтво, майстерність) – естрадно-цирковий номер, що відноситься до жанру ілюзії, та побудований на спеціально розроблених прийомах і способах запам’ятовування.

Мнемотехніка як парний жанр. Техніка запам’ятовування та передача своєрідним шифром інформації для відповіді, що прихована в формулюванні запитань, інтонації голосу партнера та інших сигналах, головним чином звукових. Використання мнемотехніки в репертуарі парного конферансу.

Черевомовлення (інша назва – вентрологія, від лат. venter – живий, грецьк. logos – слово) – вид естрадно-циркового мистецтва, що ґрунтується на умінні виконавця говорити при відсутності видимої артикуляції губ, що можливо при добре поставленому диханні та особливому тренуванні голосових зв’язок.

Малі форми естрадного мистецтва. Пародія та імітація.

Пародія на естраді (para – біля, проти; ode - пісня) як номер побудований на іронічній імітації (наслідуванні) як індивідуальної манери, стилю, характерних особливостей і стереотипів оригіналу, так і цілих напрямків та жанрів в мистецтві.

Пісня на естраді. Різноманітність форм і жанрів

Пісня як вокально-інструментальна мініатюра, що отримала широке розповсюдження в естрадному мистецтві, безпосередньо в концертній практиці. Постановка пісні-номеру: головні вимоги та принцип класифікації.

Естрадне рішення пісні режисером – постановка у формі сценічної ігрової мініатюри за допомогою пластики, костюму, світла, мізансцени.

Значення особистості, особливостей таланту і майстерності виконавства в роботі над даною формою естрадного мистецтва. Робота режисера з виконавцем.

Інсценізація літературного твору. Види інсценізації

Інсценізація літературних творів: оповідання, роману, розповіді тощо.

Аналіз та оцінка літературного твору. Суть інсценізації, її особливості.

Основні технологічні моменти: побудова діалогів, композиційне рішення, ряд подій, єдина лінія.

Види інсценізацій: драматургічний, епічний, сценічна композиція.

Драматургічний вид інсценізації – побудова за законами аристотелівської драматургії. Драматургічна інсценізація як найбільш самостійний твір, віддалений від оригіналу тип інсценізації, який можна назвати „п’єса-інсценізація”. Драматургічний вид інсценізації характеризується такими ознаками:

-  самостійність, відносна незалежність від першоджерела у розумінні використання виражальних засобів;

-  трансформація епічного стилю у драматичний, перебудова сюжету і композиції;

-  перетворення характерів, образів прози в дійових осіб драматичного твору;

-  скорочення або збільшення кількості персонажів;

-  поєднання певних персонажів в одну особу або поділ одного персонажа на декілька дійових осіб;

-  концентрація та загострення дії;

-  зміна назви твору.

Епічний вид інсценізації – основний принцип побудови – не тільки показ, але й розповідь, оповідання. У цьому типі інсценізації підвищується питома вага літературного слова – глядачеві час від часу передається голос автора, його тональність розповіді, стиль ліричного опосередкування. Епічний тип інсценізації – тип драми особливої літературної властивості, в якій характери розкриваються не шляхом прямого розвитку дії, яка стимулюється яскраво вираженим конфліктом, а шляхом ґрунтовного літературного показу і розвитку.

Символ, метафора, алегорія як виразні засоби театралізації

Виразні засоби як мова театралізації, як допомога створення естетичних цінностей.

Символ (у пер. з грецької – „знак”) – багатозначна форма.

Символи – ознака, мітка, клеймо, печатка, пароль, цифра, рисочка, сигнал, девіз, гасло, емблема, вензель, герб, шифр, марка, ярлик тощо.

Укрупнення сценічних символів у театралізованих заходах як стимулювання уявлення акторів і глядачів.

Зміна сенсу символу залежно від епохи, історичної обстановки, умов спілкування.