Програма фахового вступного випробування абітурієнтів на 3 курс освітнього ступеня «Бакалавр» (стр. 3 )

Асоціативний зв’язок символу з сприйняттям його глядачем.

Поняття „штамп” і символіка.

Основні шляхи використання символів у сценарії: у рішенні окремого епізоду, вистави; в кульмінації вистави; в художньо-декоративному оформленні.

Використання символів в рішенні окремого епізоду – поетичне осмислення сценаристом реального життєвого матеріалу.

Використання символів в кульмінації як символічної дії, яка передає емоційну напругу вистави.

Метафора як важливий засіб виразності театралізації, в основі якого лежить принцип образного зіставлення предмета з якимось іншим на основі загальної для них ознаки.

Завдання метафори – створення образного ряду, поетичне поглиблення думки, яке дозволяє повести рішення вистави до філософського узагальнення.

Діапазон застосування метафори у виставах – від зовнішнього оформлення до образного звучання всієї вистави.

Алегорія – інакомовність, зображення абстрактної ідеї засобами конкретного зримого образу.

Ролі алегорії у сценарії: перша – художній образ; друга – інакомовна, визначена знанням ситуації, історичної обстановки, асоціативністю.

Історичний аспект алегоричних образів в масових святах.

Символ, метафора, алегорія як основні виразні засоби інакомовності.

Метафорична образність у сценарії – введення асоціацією підтексту другого плану, які надають зображенню переносного змісту, перетворюють його у форму інакомовності.

Основні принципи відбору інакомовних виразних засобів для сценарію.

Ідейно-тематичний аналіз сценарію як складова частина режисерсько-постановочного плану

Літературний сценарій як перший розділ теоретичної частини, з якого починається письмовий виклад основних етапів створення постановки театралізованого дійства.

Основні вимоги до форми мистецького заходу для якого пишеться літературний сценарій – обов’язкове здійснення задуму виключно театралізованої форми (вистави, концерту, свята).

Аналіз написання сценарію – оцінка матеріалу як з особистих позицій, так і з позицій глядача.

Складові ідейно-тематичного аналізу сценарію, їх характеристика та послідовність.

Обґрунтування вибору теми – знання фактору, який є визначальним при виборі загальної теми заходу; врахування ідейної спрямованості та актуальності тематики; особисті мотиви вибору: які думки, асоціації, почуття, прагнення збуджує в сценаристі обрана проблема, тема, чим він захопився, що його схвилювало; на що зверне увагу глядачів майбутнє театралізоване дійство, над чим примусить їх замислитися; як допоможе постановка цієї вистави вихованню естетичних смаків, яке пізнавальне значення матиме для глядачів.

Тема (від грец. thema – те, що лежить в основі) – коло життєвих явищ чи окремі явища, що відображене автором у творі; основне питання, яке висвітлює сценарист у літературному викладі матеріалу відповідно до своїх світоглядних позицій. Тема – це, те що зображується у творі, про що він написаний.

Ідея (від грец. idea – поняття, уявлення) – головна думка твору, ставлення автора-сценариста до відображеної їм дійсності, те головне, до чого закликає автор і що хоче цим сказати.

Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення протилежних світоглядів, соціальних груп, характерів, думок, поглядів, почуттів з певних питань, проблем, що матеріалізується у боротьбі, яка охоплює всіх дійових осіб і призводить до відповідного результату.

Сюжет (від фр. sujet – предмет) – кістяк твору, поєднання взаємопов’язаних подій, що послідовно і логічно розвиваються. Сюжет – стислий до краю зміст, який об’єднує головні конфлікти твору, є його каркасом, стрижнем, відображає життєві протиріччя, фіксує увагу глядача. Сюжет – це долі дійових осіб, їхнє життя, їхні суперечності, їхні характери. Сюжет – основні події, що визначають суть конфліктів і характерів.

Подія – як дієвий факт чи обставина, що відбувається в житті персонажа або групи дійових осіб і змінює течію драматичної дії, створює нову розстановку конфліктуючих сил, ставить нові взаємовідносини дійових осіб твору.

Композиція (від лат. compositio – складання, з’єднання) – побудова та співвідношення окремих частин драматичної дії твору, що становить одне ціле для найповнішого розкриття її ідейної спрямованості. Складові частини композиції: пролог (від грец. prologos – передмова) – вступна частина твору, яка розповідає про події, що передують основним подіям твору, наводять історичну паралель, створюють потрібний настрій, готуючи до розуміння того, про що йтиметься далі; експозиція (від лат. expositio – пояснення, виклад) – частина, в якій відбувається знайомство з персонажами та життєвими обставинами, спільним оточенням та історичними умовами за яких мають розгортатися майбутні події; зав’язка – початок протиріччя (конфлікту), що складає основу сюжету, вихідний епізод, момент, який визначає наступне розгортання дії твору і обумовлює розвиток всіх наступних подій; розвиток дії – частина подальшого розвитку сюжетної лінії твору, в якій відбувається наростання дії, загострення конфлікту; кульмінація – центральна подія твору, вершина, найвища точка напруження, після якої відбувається злам та спад розвитку дії; розв’язка – подія, яка завершує розвиток подій і показує результат, завершеність твору; фінал (від лат. finalis – кінцевий) – частина, в якій ставиться остання крапка дійства, завершуються другорядні лінії сюжету.

Сценарно-режисерський хід в естрадно-театралізованих формах

Поняття ходу в театралізованих виставах, концертах як драматургічний, режисерський, сценарний і авторсько-режисерський.

Сценарно-режисерський хід як смисловий хід, в основі якого лежить ідейне начало, що визначає напрям монтажу, підказує композиційні прийоми та образно-пластичне вирішення.

Випадкова та цільова установка виникнення сценарно-режисерського ходу. Сценарно-режисерський хід як образний рух авторської концепції, спрямований на досягнення педагогічного впливу.

Народження сценарно-режисерського ходу на початковому, ознайомчому етапі розробки задуму майбутньої вистави. Практичні приклади запозичення сценарно-режисерських ходів при постановці святкових театралізованих форм.

Сценарно-режисерський хід як одна з основ оформлення вистави в цілому, як знаходження для неї сценічної метафори.

Метафора в структурі театралізованої вистави як одна з умов видовищності.

Синтез виражальних засобів театралізованого мистецтва у створенні задуму сценарно-режисерського ходу.

Послідовність сценарно-режисерського ходу епізодів, блоків вистави та їх сюжетно-смислове вирішення. Комплексність творчого процесу режисера-митця над вирішенням сценарно-режисерського ходу майбутньої вистави.

Асоціативний зв’язок у визначенні сценарно-режисерського ходу.

Особливості сценарно-режисерського ходу концерту. Сценарно-режисерський хід не як абстрактна декламація, а як певна образна сутність.

іславський про етику та дисципліну в роботі актора.

Дисципліна та етика актора як основа колективної творчості митців театру та естради. Роль творчої дисципліни та етики у створенні творчої атмосфери та вірного сценічного самопочуття у театральному мистецтві. Художньо-естетичні закони поведінки в діяльності актора в театрі. «Люби мистецтво в собі, а не себе в мистецтві» - основний моральний і творчий принцип митця театру та естради. Морально – етичні принципи молодого актора як шлях до професійного удосконалення майбутнього митця. Дисциплінарно-етичні закони поведінки актора в репетиційному процесі. Відношення актора до реквізиту, костюму та гриму як основна вимога до виконання професійних творчих обов’язків.

Особистий приклад дисциплінарно-етичного поведінкою і дисципліни актора як запорука його творчого авторитету. Роль тренінгу та муштри актора в його професійно-етичному становленні. Режисер як організатор, матеріально-етичної атмосфери у формуванні творчого колективу.

Мізансцена – мова режисера

Поняття мізансцени як розташування дійових осіб на сценічному майданчику у певному фізичному відношенні один до одного і до навколишнього предметного середовища.

Мізансцена як один з найважливіших засобів образної виразності режисерської думки і як один з найважливіших елементів створення вистави. Мізансцена - мова режисера. Режисер - творець сценічного простору.

Різновиди мізансцен: за змістом (функціональні, психологічні, тематичні), за геометрією (горизонтальні, вертикальні, діагональні, перпендикулярні, глибинні, симетричні, асиметричні, круглі, серпантинні, з чітким малюнком, з прихованим малюнком). Залежність мізансцени від жанру і стилю вистави, від міри умовності.

Пошук мізансцен як важливий етап роботи режисера над виставою. Створення яскравих і виразних мізансцен як одна із ознак професіоналізму режисера.

Поняття атмосфера в сценічній творчості

Атмосфера як простір, що живить творчу активність актора.

Поняття двох антагоністичних атмосфер, їх одночасна дія у сценічному просторі.

Прийом протиріччя між протилежним настроєм образу і атмосферою відповідно до єдності протиріч.

Атмосфера і зміст вистави.

М. Чехов про роль атмосфери у розкритті змісту драматичного твору.

Внутрішня динаміка атмосфери.

Атмосфера як засіб репетиційного процесу.

Атмосфера як збудник творчих почуттів актора у роботі над образом.

Роль музики та шумів у створенні атмосфери. Засоби створення атмосфери в сценічному етюді.

Танець на естраді. Його роль та головні особливості

Танець на естраді - короткий танцювальний - номер, сольний або груповий, який представлений в збірних або театралізованих естрадних концертах, вар'єте, мюзик-холах, театрах мініатюр та інших естрадних формах.

Танець як супроводження та доповнення програм вокалістів, номерів оригінальних та розмовних жанрів. Характер танцювальної пластики на естраді.

Народний танець (сольний, дует, тріо, груповий) на естраді. Народний танець в репертуарі театралізованих дивертисментних вистав. Народні танці (українські, циганські тощо) в програмах концертів та театрів естради.

Бальний танець (екосез, вальс, котильйон, мазурка тощо) на естраді.

Класичний балети на естраді. Сюжетно-танцювальні мініатюри класичного балету на естраді.