Акафісти (стр. 8 )

Цей кондак читається тричі. Потім знову читається 1-й ікос: Ангельський образ несучи… і 1-й кондак: Вибраний вождю Церкви Христової…

Молитва

О святителю великий Іоанне Золотоусте! Багато різних дарів від Господа прийняв ти, і як раб благий і вірний, всі дані тобі таланти добре примножив. Заради цього воістину вселенським учителем ти є, бо ж всяк вік і всякі чини від тебе повчаються. Ти отрокам – образ послуху, юним – доброчесності світило, мужам – працелюбності наставник, старим – незлобності вчитель, ченцям – правило утримання, тим, хто молиться – вождь, від Бога натхненний, тим, хто мудрість шукає – розуму просвітитель, ораторам красномовним – слова живого джерело невичерпне, благодійникам – милосердя зоря, начальникам – управління мудрого образ, правди ревнителям – сміливості натхнення, за правду гнаним – наставник терпіння, для всіх всім був, щоб всякого спасти. До всіх їх мав любов, що є союз довершеності, і нею як силою Божественною, всі дарування в єдиному лиці твоєму зібрав ти і ту ж любов, що розділених мирить, в тлумаченні слів апостольських всім вірним проповідував єси. Ми ж, грішні, по єдиному кожний свої дари маючи, єднання духа в союзі з миром не маємо, буваємо марнославні, один одного дратуємо, один одному завидуємо, ради цього дарування наші розділені не для миру і спасіння, а для ворожнечі і засудження нам являються. Тому до тебе, святителю Божий, припадаємо, розбратом збурені, і в журбі сердечній просимо: молитвами твоїми віджени від сердець наших всяку гордість і заздрощі, які нас розділяють, щоб у багатьох членах єдине церковне тіло було, щоб по слову твоєму молитовному полюбили один одного і однодумно сповідували Отця і Сина і Святого Духа, Тройцю Єдиносущну і Нероздільну, нині і повсякчас і повіки віків. Амінь.

Тропар, глас 8:

Благодать вуст твоїх, як сяйво вогню засяяла, і просвітила вселенну; не скарби грошолюбства вона світові придбала, але висоту смиренномудрості нам показала. Тому навчаючи нас своїми словами, отче Іоанне Золотоустий, моли Слово, Христа Бога, щоб спастися душам нашим.

Кондак, глас 6:

Від небес прийняв ти Божественну благодать, і своїми устами всіх учиш поклонятися в Тройці Єдиному Богу, Іоанне Золотоусте, блаженний преподобний, достойно хвалимо тебе: ти є наставник, який Божественне являє.

Святитель Іоанн Золотоустий, архієпископ Константинопольський – один із трьох Вселенських святителів, разом зі святителями Василієм Великим і Григорієм Богословом. Народився в Антіохії бл. 347 року, в сім’ї воєнноначальника. Його батько, Секунд, помер невдовзі після народження сина; мати, Анфуса, не стала більше виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна. Юнак вчився у найкращих філософів і риторів, рано навернувся до поглибленого вивчення Священного Писання і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антиохійський (пам'ять 12 (25) лютого), полюбив Іоанна як сина, наставив його у вірі і у 367 році охрестив. Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений в заслання імператором Валентом, у 372 році, святий Іоанн разом з Феодором (пізніше – єпископом Мопсуєтським) навчався у досвідчених наставників подвижницькому життю, пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійського. Коли скінчилася мати святого Іоанна, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Невдовзі святого Іоанна визнали достойним кандидатом для займання єпископської кафедри. Але він через смиренність ухилився від архієрейського сану. В той час святий Іоанн написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського Богослов’я. Чотири роки провів святий в трудах пустинного життя, написав «Проти тих, хто озброюється на шукаючих чернецтва» і «Порівняння влади, багатства і переваги царських з істинним і християнським любомудрієм чернечого життя». Два роки святий дотримувався повної безмовності, знаходячись в одинокій печері. Для відновлення здоров’я святий Іоанн повинен був повернутися в Антиохію. У 381 році святий єпископ Мелетій Антиохійський посвятив його в диякона. Подальші роки були присвячені створенню нових богословських творінь: «Про Провидіння», «Книга про дівоцтво», «До молодої удови» (два слова), «Книга про святого Вавилу і проти Юліана і язичників».

У 386 році святий Іоанн був хиротонісан єпископом Антиохійським Флавіаном в пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар Богом натхненного слова отримав від пастви найменування «Золотоустий». Дванадцять років святий, при зібранні народу, за звичай двічі в тиждень, а інколи щоденно, проповідував в храмі, вражаючи серця слухачів.

В пастирській ревності про найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звернувся до герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Священного Писання (Буття, Псалтир, Євангеліє від Матфея і Іоанна, Послання апостола Павла) і багато бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, в похвалу святих і слова апологетичні (проти аноміїв, іудаїстів і язичників). Святий Іоанн як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква годувала кожний день до 3000 дів і удовиць, не рахуючи ув’язнених, подорожуючих і хворих. Слава чудового пастиря і проповідника росла.

У 397 році, після кончини Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Золотоустий був визваний із Антиохії для поставлення на Константинопольську кафедру. В столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антиохії. Багато справ чекало вирішення святителя, він почав з основного – з духовного довершення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Засоби, які призначались для архієпископа, святий обернув на утримання декількох лікарень і двох готелів для паломників. Архіпастир задовольнявся скудною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревність святителя до утвердження християнської віри поширилась не тільки на жителів Константинополя, але і на Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним був поставлений єпископ для Церкви Боспора, яка знаходилася в Криму. Святий Іоанн направляв ревних місіонерів у Фінікію, Персію, до скіфів, писав послання в Сирію, щоб вернути Церкві маркіонітів, і добився цього. Багато трудів поклав святитель на устрій благоліпного Богослужіння: склав чин Літургії, увів антифонний спів за всенічним бдінням, написав декілька молитов чину єлеоосвячення. Розпущеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя справедливого викривача. Коли імператриця Євдоксія, жінка імператора Аркадія (395 – 408), розпорядилася про конфіскацію власності в удови і дітей опального вельможі, святий став на їх захист. Горда імператриця не уступила і затаїла гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорівся з новою силою, коли недоброзичливці сказали їй, нібито святитель в своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд, зібраний з ієрархів, справедливо викритих раніше Золотоустом, постановив скинути святого Іоанна і за ображення імператриці піддати страті. Імператор Аркадій замінив страту вигнанням. Біля храму зібрався збурений народ, який вирішив захистити свого пастиря. Святитель, щоб уникнути хвилювання, сам віддав себе в руки влади. Тієї ж ночі в Константинополі стався землетрус. Злякана Євдоксія просила імператора негайно вернути святого і відразу послала листа вигнаному пастирю, благаючи його вернутися. Але вже через два місяці новий донос пробудив гнів Євдоксії. В березні 404 року відбувся неправедний собор, який постановив вигнати святого Іоанна. Після віддалення його із столиці, пожар обернув в попіл будівлю сенату, сталися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях Небесну кару за неправедне засудження угодника Божого.

Знаходячись у Вірменії, святитель Іоанн старався зміцнити своїх духовних чад. В багаточисельних листах (їх зберіглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи і особливо своїм друзям в Константинополі він втішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Зимою 406 року святитель Іоанн був недугою прикований до постелі. Але вороги його не вгамовувалися. Із столиці прийшов наказ перевести святого Іоанна в глухий Пітіус (Піцунду, а Абхазії). Виснажений недугами святитель, в супроводі конвою, три місяці в дощ і спеку звершував свій останній перехід. В Команах сили залишили його. Біля склепу святого Василіска (бл. 308, пам'ять 22 травня (4 червня)), утішений явленням святого мученика («Не журись. Брат Іоанн! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа 14 вересня 407 року.

Святитель Іоанн Золотоустий був похований в Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434 – 447), звершуючи Богослужіння в храмі святої Софії, вимовив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому сказав: «О Іоанн! Життя твоє многотрудне, але смерть славна, гріб твій блаженний і нагорода щедра по благодаті і милосердю Господа нашого Ісуса Христа. О благодать, перемагаюча межи, місце і час! Місце перемогла любов, межи знищила незабутня пам’ять, і місцем не обмежились чудеса святителя». В своєму слові Патріарх Прокл зрівнював святителя Іоанна Золотоустого з святим Іоанном, Предтечою Господнім, який проповідував покаяння і також постраждав за викриття вад. Народ, якій палав любов’ю до святителя Іоанна Золотоустого, не дав закінчити Патріарху свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощей святителя із Коман в Константинополь. Святитель Прокл відправився до царя Феодосія II (408 – 450) і від Церкви і народу просив його про це. Імператор погодився і відправив в Комани особливих посланців з срібною ракою, щоб з почестями перевезти святі мощі. Жителі Коман глибоко уболівали про те, що їх лишають скарбу, але не могли противитися царському наказу. Коли ж імператорські посланці приступили до гробу святителя Іоанна, вони не змогли взяти його святі мощі. Тоді імператор, в розкаянні, написав послання святителю, просячи у нього прощення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і звершили всенічне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, недалеко від Піцунди; нині вона знаходиться у кафедральному соборі в місті Сухумі). Тоді ж звершилося зцілення убогого чоловіка, який приклався до покрову від гробу святого. Після прибуття мощей святителя Іоанна в Константинополь, 27 січня 438 року все місто, на чолі з патріархом Проклом, імператором Феодосієм, зі всім його синклітом і чисельністю народу вийшло на зустріч. Чисельні клірики зі свічами, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з піснями внесли її в церкву святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив гріб, тіло святителя Іоанна виявилось нетлінним, від нього виходив аромат. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір, говорячи від її імені словами: «Допоможи мені, святий отче, у славі своїй, яку ти прийняв від Бога і, раніше, аніж я буду засуджена на Страшному Суді Христовому, прости мене». Говорячи це, він не переставав плакати. Народ не відходив від раки увесь день і всю ніч. На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли рака була поставлена на патріаршому престолі, увесь народ єдиними устами викликнув: «Прийми престол свій, отче» - і Патріарх Прокл з багатьма тими, хто стояв біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив вуста свої і промовив «Мир всім!».