6)Психологічний доказ — сучасний. Наявність у людини ре­лігійного почуття має викликатися зовнішньою причиною, яка й є Бог. Цей доказ зрозумілий тільки віруючим, тому його цінність також відносна. Світський підхід не дає однозначної відповіді на питання про сутність і виникнення релігії. Натуралі­стичне - представники цієї теорії вважали, що релігія походить від споконвічного безсилля людини перед па­нуючими над нею природними і соціальними силами. Соціологічний підхідДаний підхід визначає релігію як соціальний інститут, що виконує певні функції. Етнологічного підходу — дослідники вбачали в релігії, поряд з мистецтвом і моральністю, природно сформований, первинний елемент людської культури і спосіб її нормального функціону­вання. Біологічні і психологічні концепції пояснювали існування релігії наявністю в людині могутнього «релігійного почуття» або моди­фікаціями різних емоційно-психічних станів — заздрості й стра­ху, любові й сорому.

14. Історичні форми релігії та принципи її класифікації. Смотри – 15вопрос.

Історичні форми релігії: ранні вірування (анімізм, магія, тотемізм, культ предків); політеїстичні релігії – національні релігії (окрім іудаїзму та сикхізму); монотеїстичні релігії – християнство, іслам, буддизм, іудаїзм, сикхізм; синкретичні релігії – злиття різних етнічних та світових релігій (ісламо-християнські, суддо-китайські секти, мормони); нові релігійні течії та руху. Класифікація здійснюється за історичним та географічним принципом. Поширеною є схема: 1.Ранні форми релігії. 2.Національні релігії: а) ранні; б) пізні. 3.Світові релігії. 4.Нетрадиційні релігії. Ранні форми релігії: 1. Тотемізм – це віра в кровні зв’язки групи людей (рід) з певним видом тварин або рослин. Форми тотемізму:- груповий тотемізм; - томізм фратрія; - тотемізм шлюбних союзів; - індивідуальний. 2. Фетишизм – вшанування в одухотворенні матеріальні предмети, яким приписані деякі властивості. 3. Магія здатність людини впливати на об’єкт і досягати бажаної мети. Види магії за методами. – контактна; - ініціальна; - парціальна; - імітативна; - магія ліній; картотечна; - вербальна. Види магій за метою: - кліматична; - військова; - лікувальна; - землеробська. 4. Анімізм: це віра в душу або в духів які знаходяться навколо. 5. Шаманізм: це сукупність екстатичних і терапевтичних методик, межа яких вступити в контакт зі світом духів. Або це віра в особливо могутні над природні можливості професійних служителів культу.

15. Первісні форми релігії.

Первісний лад склався приблизно 40 тис. років тому і пройшов три основні стадії розвитку: ранній матріархат, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату — тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Усі ці форми не поширювалися поза родом чи племенем, тому їх називали родоплемінни­ми віруваннями. До ранніх форм релігійних вірувань нале­жать також магія, фетишизм і анімізм, які виникли в період формування родового ладу (від 100 дороків тому).Магія (гр. тадеіа — чаклунство) — віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фе­тишів, духів тощо шляхом чаклунського дійства.Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полюван­ня на бізонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що завдяки цьому їм пощастить заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання. В уяві людей магія посилювала їх вплив на природу. Тоді вважалося, що людина може вплинути на природу не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими сим­волічними діями — обрядами (надприродний шлях).Магію поділяють (з урахуванням її мети) на такі ос­новні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. Найпоширенішою бу­ла виробнича магія, яка, у свою чергу, мала кілька відга­лужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо. З розвитком суспільства з'являються нові різновиди вироб­ничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ко­вальська, навчальна, спортивна. Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово "табу" запозичене з мов жителів Гаванських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накли­кати на себе біди. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів) в са­мостійній формі (гадання на картах тощо).Фетишизм (порт. Шісо — зачарована річ) — віра в існу­вання у матеріальних об'єктів надприродних властивос­тей.Фетишами називають предмети, яким віруючі припи­сують надприродні якості. Порівняно з магією фетишизм кладнішою формою релігії. Якщо магія посилювала Ілив на природу, то фетишизм наділяв неабиякими вла-гивостями матеріальні об'єкти. До реальної корисності Дметів додавали надприродні властивості бути ічниками й заступниками людей. У фетишизмі в за-зковій формі з'являється ідея Бога. сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді поння священним предметам (хрести, ікони, мощі) та у в талісмани й амулети. Талісман, на думку забобонних :и, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя. фетишами є, наприклад, іконки, ладанки, кулоюники, іграшки, "щасливі" квитки. Анімізм (лат. апіта — душа) — віра в існування в тілі лю­дини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний і психологічний стан.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Анімізм бере початок з приписування якостей двій­ників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уяв­лення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін. У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм — віра в існування душ і духів. При­кладом анімізму є деякі релігійні уявлення ескімосів Грен­ландії (XIX ст.), які вважали, що надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Коли вми­рала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійни­кам людських тіл у країні мертвих. В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духов­ної сутності. У багатьох народів головними двійниками бу­ли душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще на­зивають культом предків. У початковому анімізмі двійни­ки уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. У бага­тьох народів побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні — як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійни­ки мислились як інша плоть, що має всі речові характе­ристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла. Оскільки люди уві сні "бачили" й душі померлих, ви­никло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм звичай­ним продовженням реального життя. Так, за уявою індійиів-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих га­няється за душами лося і бобра. В окремих народів існува­ло уявлення про переселення душ у нові тіла. У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, без­смертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Са­мостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віраЗагальна характеристика релігій світу 43 можливість спілкування з душею померлого за допомо­гою блюдця, що крутиться) Анімалізм, зоолатрія (лат. апітаї — тварина; гр. гоп — тварина, Іаігеіа — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі яких — уявлення про тварин, рослин — покровителів роду. Сформувався він в уявленнях про залежність буття ро­ду загалом та осіб, що до нього належали, від магічної си­ли певних тварин і рослин, з якими людина прагнула бу­ти у найкращих стосунках. Інколи виражався в уявленнях про вище буття богів, які керували конкретними тварина­ми, рослинами. Його походження пов'язують з трансфор­мацією тотемічних вірувань. Залишки збереглися у вигляді тваринних атрибутів політеїстичних та монотеїстичних богів (зображення Святого Духа у вигляді голуба). Аніматизм (лат. апітаШз — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти. Головна особливість його в тому, що всі предмети при­роди уявлялися наділеними людськими рисами.

Намагання олюднити (наділити людськими рисами) усі елементи довкілля дають підстави стверджувати антро-поморфічність давніх вірувань. Тотемізм (індіан. от-отем — його рід) — віра в надпри­родну спорідненість груп людей (роду, племені) з певни­ми видами тварин, рослин. Тотемами називають тварин, яких первісні люди вва­жали своїми надприродними родичами. У тотемах вони вбачали покровителів роду й племені, захисників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемних тва­рин. Наприклад, родові колективи північноамериканських індійців з племені журавля у XVII ст. мали назви журавля, сома, гагари, ведмедя. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на запитання європейців "Хто ти та­кий?" — абориген відповідав: "Я — кенгуру" або "Я — ли­чинка комахи". Такими відповідями вони начебто підтри­мували свій кровний зв'язок з тотемами. Спочатку тотемами вважали тільки тварин, які були об'єктом полювання. Пізніше (із збільшенням кількості людських колективів) поклоніння поширилося на решту тварин, а в окремих народів — і на рослини й природні чинники. Наприклад, в австралійців тотемами були соба­ка Дінго, водяна лілея, оливкове дерево, великий камінь, гарячий вітер, дощ, сонце. Появі тотемізму сприяли виникнення родового ладу і полювання як основний вид трудової діяльності. Водночас із формуванням родового ладу з'явилася й залежність кож­ного члена суспільства від колективу родичів, від яких первісна людина могла отримувати допомогу і заступ­ництво. А в умовах, коли полювання було основним видом трудової діяльності, людина дуже відчувала свою за­лежність від тварин. Ця залежність —^особливість ранньо­го матріархату, втілена в тотемізмі. Його характеризують дві головні риси. Перша — поклоніння не тотемічним ду­хам, а двійникам тотемів. Воно виявлялося через молитви (прохання), танці, табу, жертвопринесення, виготовлення зображень тотемів, спеціальні тотемні свята. Особливим способом поклоніння були обряди уподібнення тотему — прагнення ззовні бути схожим на нього. Так, окремі жи­телі Африки, намагаючись бути схожими на антилопу-зе-бру, вибивали собі нижні зуби. Друга риса — дозвіл убива­ти і з'їдати тотема тільки за умови дотримання особливих релігійних обрядів, щоб не нашкодити тотемному духові. Так, індійці-шевенези (Канада) ще на початку XX ст. ста­вили перед мордою забитого родича-оленя посуд з їжею, танцювали мисливський танець, просили вибачення і ба­жали щастя духові оленя в країні мертвих. Тотемізм — елемент усіх сучасних релігій. Особливо відчутний його вплив в індуїзмі, де багатьох тварин вша­новують як священних. Найпочесніше місце серед них посідає корова. Сліди тотемізму простежуються й у хрис­тиянстві. Святий дух православні зображують у вигляді го­луба, а Христа часто називають "агнцем" (ангелом). В об­ряді ритуального з'їдання тотема втілене християнське таємне причащання, під час якого віруючі, споживаючи хліб і вино, з'їдають тіло і п'ють кров Бога. Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які впливають на врожай. Типовий приклад — релігійні погляди індійців-іро-кезів, які жили на території нинішніх канадських міст Квебек і Монреаль. Ще в XIX ст. ірокези вшановували чо­тирьох головних духів: землі, бобів, кукурудзи і гарбуза. Ці духи, за 'їхніми уявленнями, були жінками. Духів кукуруд­зи, бобів і гарбуза міфологія ірокезів зображувала у вигляді трьох сестер, одягнених у листя відповідних рослин. Крім духів-жінок, вшановували також духів-чоловіків — сонця, дошу і вітру. Землеробський культ — явище Історичне. З розвитком матріархату (прибл. 8 тис. років тому) основним видом ви­робничої діяльності було мотичне землеробство, яким зай­малися жінки. Залежність землеробства від природи і керівна роль жінки — ось дві головні особливості, відоб­ражені в релігійних поглядах людей. Цю релігійну систему характеризують кілька рис: 1. Вшанування двійників природних, факторів, які в уяві людей впливали на врожай. Наприклад, багато народів (ва-вилоняни, єгиптяни та ін.) гадали, що на врожай вплива­ють місяць і планети, тому поклонялися також духам цих об'єктів. 2. Головна роль жінки в релігії. Землеробський культ — своєрідне жіноче вірування. Це виявилося у тому, що най­головніших духів зображали у вигляді духів жіночого роду, а найважливіші релігійні обряди виконували жінки. У де­яких народів дозволяли важливі обряди виконувати й чо­ловікам, але за умови, що вони видаватимуть себе за жінок. 3. Людське жертвопринесення як система. Не розуміючи суті землеробських процесів, люди вважали врожай вдячністю духів за пожертвування, тому намагалися свої дари духам зробити дорожчими, ціннішими. Так виникла ідея необхідності людського жертвопринесення. 4. Ідеї смерті та воскресіння деяких духів. Спостерігаю­чи за зерном, люди помітили, що після "поховання" воно воскресає. Так зародилося уявлення, нібито деякі духи мо­жуть тимчасово померти, щоб потім воскреснути.

5. Переселення країни мертвих із землі на небо. Багато 'лаг і прикрощів землеробам посилало небо: світло, теп, дощ, вітер, сніг, град. Це породило уявлення про те, бито духи живуть на небі. За аналогією і країну мертвих їреселили із землі на небо. Саме тоді вперше постала ідея зо життя душ мертвих у царстві небесному. Землеробський культ широко представлений у сучас релігіях. Серед християнських святих є покровитель еробства (Георгій), повелитель дощу і грому (Ілля->ок). Від ідеї жіночого духу землі бере початок уявлен-Богородицю: віруючі в селі називали її покрови-з хлібів. Із землеробського культу прийшли в хрис-Іство свята Різдва Христового (в минулому — свято на родження духу сонця) і Пасхи (в минулому свято вос­кресіння духу зерна).Шаманізм (евенк, шаман — знахар) — віра в можливість спілкування служителів культу (шаманів) з духами. Якути ще в XIX ст. вважали, що людину може виліку­вати тільки шаман. Процедура його лікування складалася із заклинань, пісень, танців, звернень до духів. Якщо після такого "лікування" людина перемагала хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирала, винним оголо­шувався злий дух, що вкрав душу хворого. Шаманізм теж є породженням певних історичних умов. Приблизно 6 тис. років тому розпочався перехід до патріархату. Основними видами виробничої діяльності стали скотарство і землеробство. Займалися цією працею чоловіки, оскільки вони володіли мисливським знаряд­дям. Головна роль чоловіка в господарському житті зумо­вила його пріоритет і в господарському управлінні. Здатність утримувати людей, які нічого не виробляють, і керівна роль чоловіка в суспільстві були втілені в ша - манізмі.

Шаманізм характеризують: 1. Поява професійних служителів культу. Вперше в історії релігії виникла група людей, які засоби для існуван­ня значною мірою або повністю здобували за рахунок ви­конання релігійних обрядів. Хоча в особі шаманів заявило про себе духовенство, церкви ще не було. Шамани не ма­ли власної організації, а діяли в межах родоплемінної, підкоряючись ватажкам роду і племені. 2. Виокремлення головного об'єкта релігійного по­клоніння — шаманських духів. З погляду тогочасних людей, ці духи служили шаманові, виконували його волю, допо­магали пізнавати таємниці, билися зі злими духами. 3. Головна роль чоловіка в релігії. Кількість духів-жінок різко зменшилася, їх витіснили на задній план духи-чо-ловіки. Серед професійних служителів культу були й жінки, але з поглибленням процесу розпаду родового ладу їх ставало менше. 4. Використання істеричних нападів як засобів виконан­ня релігійних обрядів. У багатьох народів шамани входили в екстаз і доводили себе до нападів, що призводило до нер­вових захворювань. Дуже часто саме нервовохворі ставали шаманами через свою незвичайність і обмежену здатність до суспільне корисної праці. 5. Використання оманливих дій як засобів виконання релігійних обрядів. Релігія виникла без будь-якого обману. І лише на стадії шаманізму до несвідомого одурманення додався свідомий обман, який став водночас і засобом відправлення релігійних обрядів, і однією з додаткових причин збереження релігійності. Деякі народи Азії, Авст­ралії та Америки, які й тепер зберігають залишки первісного суспільства, перебувають під впливом ша­манізму. Елементи шаманізму існують в усіх сучасних релігіях. Це і професійна каста служителів культу, і уявлення про те, шо священики перебувають в особливих відносинах із світом духів, і те, що головні представники надприродно­го світу — чоловічої статі. До цих елементів належить й ек­зальтація, властива окремим сучасним релігіям. В Європі первісними віруваннями почали займатися недавно (з початком великої економічної революції ), оскільки з 6 ст. в Європі основною релігією стало християнство, зацікавлення такими питаннями могло бути назване єрессю.

16. Язичницькі або народні релігі

Язичницькі або народні релігії - це такі релігійні системи, які виникають природним шляхом в наслідок поступового та довготривалого розвитку світоглядних уявлень про надприродні і природні світи які представлені у вигляді міфів, традицій, звичаїв, обрядів, тощо.

Основні риси язичництва:

1.  Релігійний синтез раніх форм релігії

2.  Політеїзм

3.  Етноцентризм

4.  Антропоморфізм

5.  Складний погребальний культ

6.  Складна система жертвопренесень

7.  Зародження ідеї про безсмерття души

8.  Міфологія

9.  Формування інституту священослужителів

17. Словянське язичество

Як і інші язичницькі релігії, релігія давніх слов`янських племен базувалась на містичному ставленні до природи. Слов`яни обожнювали природні явища і сили природи. Язичництво – це велечезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть і стали основою для всіх пізніших світових релігій. Проте у наукових колах досі не існує єдиного терміну, яким можна було позначити віру наших предків перед прийняттям християнства. В літописах вона зветься „поганством”, а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало „селянин”. Проте, на українському мовному грунті воно сприймалося як щось гірше, протилежне хорошому і вживалося у значення відсталого, темного, дикого тощо. Тому українська наукова література нашого часу користується терміном „язичництво”. Цей термін виник у церковному середовищі і позначав усе дохристіянське та нехристиянське. Хоча єдиної думки щодо його походження і значення наразі не існує. Так, наприклад, Михайло Драгоманов вважав, що „язичницький” означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу). Митрополит Іларіон висловлює іншу думку: за своєю етимологією воно означало саме „чужу віру”, тобто те, що у греків та римлян означало „варвар”. Словники староукраїнської мови 17 ст. фіксують значення слова „язик” як „народ”. А за етимологічним словником української мови слово „язичництво” – це „віра племені людей, пов’язаних спільним звичаєм і походженням”. Отже, в слові „язичництво” немає нічого образливого. Важливо додати також, що поняття „язичництво” не доцільно розуміти лише як релігію стародавніх слов’ян і сучасних язичників. Наші прадіди не поділяли своє ставлення до цілісного Світу, до Роду на релігію, науку, політику тощо. Вони не розділяли знання, почуття і віру, але могли поставитися до будь-якого явища природи як до живого, з котрим можна розмовляти на „Ти”. Для стародавніх слов’ян – як і для язичників багатьох інших племен і народів – важливе значення мало відтворення безпосереднього зв’язку сучасних і майбутніх поколінь з предками, духами, Богами і Природою. Для язичників немає нічого надприроднього, немає нічого, що було б поза Природою. У наших предків була зосереджена увага на вдосконалення людського єства. На правильне ставлення людини до людини і до Роду, племені. На свідоме ошляхетнення тих сил, які складають суть єства (Нав, Яв і Прав). І чим в людини була благородніша поведінка, тим вона вважалася більш віруючою. Язичники-слов’яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди знаходилося там де вони перебували, навколо і в середині них. Суть нашої стародавньої віри – це не особисте спасіння, як у світових релігіях, - а збереження і примноження нашого Роду, суспільно-родового способу життя, відтворення цінностей, духовної і матеріальної культури, благополуччя народу і благополуччя нашої Землі-Матері. Тому таке розуміння нашими предками язичництва не зводиться лише до поняття релігії. Це і комлекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань, технологій і цінностей. Підсумовуючи вищенаписане, варто буде навести цитату із Бітцевського звернення сучасних язичників, яке було прийняте у березні 2001 року: „Язичники – це люди одної мови, що належать до однієї Традиційної культури, до одного роду-племені, які поважають його звичаї, люблять і бережуть свою Землю, охороняють родо-племенні міфи і відтворюють родові (тобто язичницькі) відносини у нових поколіннях”. Слов`яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом примітивної міфології, насправді були уявленнями наших предів про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість богів язичницьких богів слов`ян відомі нам з фольклорних джерел: пісень, колядок. Головні боги пантеону: Сварог – за Іпатіївським літописом, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг. Див – був ще стародавнішим богом ніж Саврог, він втілював яскраве блакитне небесне склепіння. Див – чоловічий початок Всесвіту, світло. Лада – одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, людові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада – мати близнят Лелі (Дани) – втіленої води, і Полеля – втіленого світла. Перун – згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом кнізівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися на Україні, змалювують його стрільцем. Дажбог – назва бога Сонця на Русі.

Волос (Велес) – один з найстародавніших богів, покровитель скотарства, що був грізним владикою інших богів і на Русі поступався лише Перунові. Мокошь – богиня річок і родючості, Сьогодні вчені по-різному інтерпритують “сфери впливу” цих богів. Навіть після введенні християнства на Русі серед релігійних свят, народних звичаїв та традицій залишилось дуже багато від язичницьких вірувань давніх слов`ян.

18. Конфуціанство як релігійна система

Конфуціанство сформувалося на рубежі 6 – 5 ст. до н. е. як філософське вчення, в якому домінував соціально – моральний аспект. З часом воно розвинулося в одну з найвпливовіших у Китаї релігійно – філософських систем, серцевиною якої є ідеал досконалої людини, передумови і засади соціального порядку. Запропонував та обґрунтував його великий китайський мислитель Конфуцій.

Приблизно через 225 років після смерті Конфуція відбулася зміна правлячої династії в Китаї. Нова влада, прагнучи насадити деспотичні порядки в державі, наштовхнулася на потужний спротив послідовників Конфуція, що, зрештою, спричинило крах тиранії. Сила і вплив Конфуція після смерті виявилися значно могутнішими і, що найголовніше, - затребуваними, не як за його життя, хоч Конфуцій не залишив після себе жодних текстів, у яких була б викладена його філософсько - етична система. Його цікавила тільки людина. Цілісне уявлення про нього та його погляди викладено в працях учнів Конфуція. Вчення Конфуція – не стільки релігійне, скільки етико – політичне, оскільки в релігійно – філософському вченні Конфуцій зробив наголос на етико – політичних проблемах. Спершу конфуціанство заявило про себе як етико – філософське вчення, а його творець бачив себе навчителем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільства, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх національних вірувань традицій, культів, переосмислити їх відповідно до тогочасних суспільно – політичних, духовних обставин. Передусім він зосереджується на двох давньокитайських культах – культі Неба і культі предків. Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищий сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою підставою того, щоб вважати його релігією. Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у вічній гармонії. А це можливо лише в наслідок постійного прагнення до досконалості, гармонійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі. Дуже важливим у конфуціанстві є вчення « про імена»: будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник – чиновником, раб – рабом. Кожна соціальна група має дотримуватися визначених для неї норм поведінки. Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності: повага до батьків; повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем; вірність; прощення; доброчесність; знання; хоробрість; шанобливість; великодушність; вірність; кмітливість; доброта. Ці моральні риси облагороджують людину, оскільки в них закладені принципи загально – людської моралі, що забезпечило конфуціанству стабільний авторитет протягом двох із половиною тисяч років. Релігійно – філософське вчення Конфуція спершу адресувалося державним службовцям, згодом міцно вкоренилось у свідомість китайського суспільства, зумовило спосіб мислення китайців.

19. Особливості релігійного даосизму.

Даосизм як одна з провідних релігійно – філософських течій Китаю виник приблизно одночасно з конфуціанством, а як цілісна релігійно - філософська система склався в 4- 3 ст. до н. е. засновником його вважають Лао - цзи, хоч багато сумніваються, що така особа існувала на справді. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим. У релігійно - філософській системі даосизму окреслилося дві тенденції: філософська, що згодом розвинулася в неодасизм, і релігійна, що охоплювала алхімію, демонологію. Лікувальну практику. Провідна ідея його полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряються не Небу, а всезагальному закону - дао – невидимому, всюдисущому закону природи, суспільства, поведінки людини, який є невіддільним від матеріального світу, управляє ним. Дао є об’єктивною силою. Порушення його вносить дисгармонію. Особливо це помітно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао. Дао- не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Дао ніхто не створював, навпаки – воно першоджерело всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче. Дао присутнє всюди і у всьому. Це – загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття. Його неможливо сприймати безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, - це не дао, а лише його вияв. Людині важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а з певного часу його сутність розкрита для людей мислителями, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави. У політичному сенсі дао є вищим законом управління державою. Воно є і найвищим моральним законом, основою моральності людини. Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, що виявляються через доброчесність. Даосизм тривалий час фігурував лише як філософська концепція. Ідея дао більш - менш точно відображала всезагальний зв'язок явищ і предметів об’єктивного світу, наблизилась до розуміння причинності, закономірностей світу. Але дао тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй-хуан. Він, за міфологією, добровільно залишив престол, став пустельником, допомогав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Юй-хуан стежить за дотриманням справедливості, чинить суд над усіма. Все, до чого доторкнувся він і його послідовники, є безсмертним, священним. Оскільки панівною релігією в Китаї було конфуціанство, до даосизму офіційне ставлення в різні часи було різним. Він знав і державну підтримку, і гоніння. Був він й офіційною ідеологією кількох династій. Нерідко служив платформою таємних сил, що виступали проти існуючих суспільних порядків. Безсумнівним є його вплив на розвиток філософського мислення, духовного життя Китаю. Громади даосів діють у різних країнах світу, є вони і в Україні, зокрема в Києві.

20. Релігійний синкретизм в Японії. Поєднання буддизму та синтоїзму

Сінто і буддизм… Важко уявити собі більш разючий контраст. З одного боку язицький культ обожнення природи і шанування предків, з іншого — обгрунтоване віровчення зі складною філософією. Здавалось, між ними неминуча непримирима боротьба, в якій чужа сила повинна або цілком поглинути місцеву, або, навпаки, бути відкинутою саме через свою складність. Але не сталося ні того, ні іншого. Японія розчинила свої двері перед буддизмом. Дві зовсім не схожі релігії мирно вжилися і продовжують існувати. Проповідники буддизму змогли примиритися з вісьмома мільйонами місцевих святих, оголосивши їх втіленнями Будди. А для сінто, який одухотворює і наділяє святістю все, що є в природі, було ще легше назвати Будду одним з численних проявів божества. Замість релігійних війн склалося щось схоже на союз двох релігій. У сільських общин ввійшло в традицію будувати сінтоїстські і буддистські храми в одному місці — вважалося, що сінто надійніше захистить Будду від місцевих злих духів. Таке сусідство дивує іноземців і збиває з пантелику, адже важко відрізнити сінтоїстський храм від буддистського. Характерна ознака сінтоїстського храму — торій, який схожий на ворота з двома поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом Японії, бо це один з небагатьох зразків суто японського зодчества, що існував до іноземних впливів. В своєму початковому значенні слово "торій" перекладається як "сідало". Він ставиться перед храмом на згадку про легенду, яка розповідає, як Аматерасу образилася на свого брата і сховалася в підземній печері. Характерна ж ознака буддистського храму — статуї. Саме буддизм вперше возвеличив в Японії мистецтво скульптури. Ще одна відмінність храмів — доріжки до святині. Дорога до сінтоїстського храму завжди встелена дрібним камінням, в якому грузне нога. Таке незручне для пішоходів покриття має своє релігійне значення. Ці камінчики примушують людину думати лише про те, що в неї під ногами, і виганяють з її свідомості всі інші думки, тобто готують її до спілкування з божеством. До буддистського ж храму ведуть звивисті доріжки з пласких камінних плит. Відрізняється і поведінка відвідувачів перед храмом. Якщо, стоячи перед храмом, вони плескають в долоні — це означає, що хочуть привернути увагу богів сінто. Коли ж мовчки нахиляють голову до складених перед грудьми долонями — це звертання до Будди. Більшість віруючих японців сповідують одночасно дві релігії — сінто і буддизм. Таке яскраво виражене проповідування двох релігій навряд чи можна знайти в будь-якій іншій країні. Сінто залишив за собою всі радісні події людського життя, віддавши буддизму події сумні. Якщо народження дитини або весілля відмічають сінтоїстськими церемоніями, то похорони і поминки предків відбуваються за буддистськими обрядами. Шлюб — також монополія сінто. Весною і восени, особливо в т. зв. щасливі дні, біля кожного храму сінто обов'язково можна побачити молодят, сватів і родичів.

Сінто залишив за собою і всі місцеві общинні свята, пов'язані з явищами природи, а також церемонії, якими потрібно починати яку-небуть важливу справу, наприклад: оранка чи жнива, а в наші часи — початок будівництва хмарочоса або спуск на воду танкера-гіганта. Події і ритуали, пов'язані зі смертю — це монополія буддизму. Похорон, поминки, нагляд за кладовищами — це джерела прибутку буддистських храмів. Єдине народне свято, пов'язане з буддизмом, це "бон" — поминальний день. Його відмічають в середині літа, причому роблять це весело, щоб утішити пращурів, душі яких, за легендою, повертаються побачитися з рідними. Існує звичай згадувати кожного померлого свічкою, яку пускають в плавучому паперовому ліхтарику вниз за течією річки. Багатьох віруючих дивує релігійна байдужість японців. Тут не почуєш, щоб на Будду або інших богів посилалися в своїх промовах державні діячі. Не дивлячись на величезну кількість храмів, всі молитви зводяться до трьох речень: —Хай обминуть хвороби. Хай збережеться спокій в сімї. Хай щастить у справах. Ці три молитви вимовляються не звертаючись до певної релігії, а просто як життєве замовляння. А священник для японців — не наставник, як, скажімо, для католиків, а лише особа, що виконує на замовлення відповідні обряди. Завдяки своєрідному сусідству сінтоїзму, буддизму і конфуціанства, коли жодне із світобачень не переважало над іншими, не виключало їх абсолютно і остаточно, в свідомості японців глибоко укорінилася ідея терпимості.

21. Релігійна система індуїзму.

Індуїзм — релігія, що виникла в північній Індії близько 4 тисяч років тому, була заснована на вченні Вед, які записані понад 5 тисяч років тому, а до того передавались в усній традиції, брахманізмі і процесі асиміляції народних вірувань. Основа — вчення про перевтілення душ (сансара), яке відбувається відповідно до добрих і поганих справ в минулому житті (карма), обумовлене шануванням верховних богів Вішну або Шиви, чи їхніх перевтілень. Характерне уявлення про універсальність і загальність верховного божества. Цієї релігії додержується 850 млн. чоловік у світі. Поняття індуїзм включає: індійський спосіб життя з його нормами, принципами та цінностями, віруваннями і уявленнями, обрядами та культами, міфами і легендами, святами та ін. Індуїзм виник на базі давнього брахманізму. Основи індуїзму походять від вед – священних індійських текстів.( Пайла Ріші став вчителем «Ріг Веди», Джайміні - вчителем «Сама Веди», і тільки Вайшампаяна прославився «Яджур Ведою». Суманті Муні Ангірі була довірена «Атгарва Веда») Характерна риса індуїзму – особиста відданість богу. Індуїзм не є однорідною релігією. Він не має єдиної догматики і обрябовості чи церкви. Індуїзм включає прижитки первісних культів: поклоніння воді (р. Ганга), тваринам (корові, змії, мавпам, слонам) культові предкам. Характерно для індуїзму вчення про Атмана (людську душу, в якій проявляється бог) і Брахмана (світову душу). Головна мета індуїзму – спасіння – звільнення атмана від природи і з’єднання є брахманом. Найважливішим з багатьох богів індуїзму є триєдиний бог (тримутрі):Брахма (творіння); Вішну (збереження); Шіву (руйнування).Звідси два основних напрямки індуїзму: вішнуїз і шіванізм. Велику роль в індуїзмі відіграють Вішну (аватори). Основних перетворень є 10: Риба; Черепаха; Вепр; Людина – лев; Велетень; Парашурама; Рама; Крішна; Будда; Соціальний устрій Соціальний устрій аріїв створений не людиною, а самим Бгагаваном. Він створив чотири класи людського суспільства. Вважається, що така система існує від початку виникнення цивілізації. Чотири соціальні групи (варни) включають: брахманів - учителів і духовних наставників, кшатріїв - адміністраторів і воїнів, вайш'їв - фермерів і торговців, шудр - робітників і ремісників. Ці варни є природними категоріями людей, їх можна виявити в будь-якій людській цивілізації. Прибічники цієї системи стверджують, що хоча вона в наші часи й виродилась у систему спадкових каст (і тому була справедливо відкинута), її відначальна структура була дана Верховним Бгагаваном і тому вона логічна і природна, оскільки заснована на поділі людей за їхніми якостями, а не кастовими позначками.

Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4