Ответы на вопросы по религиоведению (стр. 1 )

1.Релігієзнавство в системі гуманітарного знання.

Релігієзнавство – гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу на віруючих.

Р. сформувалося в Європі у другій половині 19 ст., окремі знання про релігію почали з’являтися ще у давні часи – в Китаї, Індії, Греції. В основу Р. лягли філософія, психологія, соціологія, антропологія, етнографія, археологія, мовознавство, порівняльна міфологія, фольклористика та ін.. вважається англ. історик-етнограф Е. Тайлор, який досліджував вірування первісних народів (в особливості анімізм). Найвідоміші твори – «Первісна культура», «Антропологія».Також релігію досліджували: Г. Спенсер, Дж. Фрезер, М. Мюллер, З. Фрейд та ін.. Мета – виробити універсальні засади науки про релігію. Супротив з боку європейських теологів. Головний аргумент – не варто вивчати релігію за допомогою раціональних методів, оскільки вона є ірраціональною (позасвідомою) за своєю суттю. На межі 19-20 ст. виникають самостійні дисципліни:філософія релігії; історія релігії; психологія релігії; соціологія р..За часів Радянського певний час ототожнювалося з критикою релігії. Вчення про релігію поділяють на релігійні (конфесійні – представники є прихильниками релігійного світогляду, думка, що по-справжньому пізнати феномен релігії може лише віруюча людини) та нерелігійні (не конфесійні – використання різноманітної методології). Культурі властиві певні особливості: во­на має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству. Отже, релігія є складним духовним утворенням. Релігія визна­чалась як система "невіглаських" уявлень про світ і людину. Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру. В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна сві­домість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації. Релігійна свідомість включає два взаємопов'яза­них і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію. Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, тради-цій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей. Релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займа­ються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу. В історичному аспекті релігійні психологія та іде­ологія стають сходинками розвитку релігії. Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права/ мистецтва, релігійну фі­лософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія: Вона формулює докази ідеї Бога, дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття. Невід'ємною частиною будь-якої релігії, її реалі­зації у сфері повсякденної практичної діяльності є культ — сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючий намагається вплинути на надприродні об'єкти. До культу відносяться: обряди, ритуали, жер­твоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молит­ви, а також матеріальні предмети, які при цьому вико­ристовуються, — храми, священні реліквії, посуд, одяг.

3.Об’єкт і предмет релігієзнавства. Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей. У релігієзнавстві виділяються два важливі напря­ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео­ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів. Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо­ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції. Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­ка релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності.Предметом релігієзнавства є об’єктивні закономірності виникнення, становлення, розвитку та функціонування релігій, їх структурні особливості, різноманітні феномени, взаємодію з іншими науками. Він охоплює не тільки трансцендентні, але й світські та громадянські релігії.Світські релігії – віровчення, які наділяють надприродними властивостями осіб (вождів) націй, держав.Громадянські (цивільні) релігії – релігійна єдність громадян певної країни, незалежно від їх конфесійної належності.Об’єктом релігієзнавства є стан людини, який виражає її єдність з трансцендентним, свідчить про її самовизначення у світі.

4. Академічне релігієзнавство.

1) основні риси академічного релігієзнавства: - світоглядний плюралізм; - поза конфесійне; - академічне релігієзнавство є відкритим; - академічне релігієзнавство є системне; - порівняльне. 2) Основні методи академічного релігієзнавства: - структурно функціональний; - герменевтика (екзегетика) це метод тлумачення канонічних текстів; - метод типології. 3) Основні принципи академічного релігієзнавства: - принцип об’єктивності; - принцип нейтральності по відношенню до релігії; - принцип розгляду релігії релігійної філософії вільнодумства як явищ духовної культури; - принцип діалогу між релігійним і нерелігійним світоглядом.

5. Конфесійна форма релігієзнавства.

Особливості конфесійної форми релігієзнавства:В основі розуміння проблем є особиста віра викладача та студентів; Релігія розуміється як над природне явище; Дуалізм – це співвідношення двох світів природного і над природного або трансцендентного. Трансцендентний – це те що знаходиться за межами нашого буття свідомості і пізнання; Принцип священного некожна релігійна система має бога творця але кожна з них має священне тобто об’єкт поклоніння.

6.Структурний поділ релігієзнавства.

Релігієзнавство поєднує у собі такі структурні системи: Філософія релігії – філософське осмислення природи, сутності, сенсу релігії та Бога. Її розвивали: Б. Спіноза, Д. Юм, І. Кант, Ф. Гегель. Вивчає основні релігійно-філософські ідеї в їх історичному розвитку, філософські поняття, принципи, які тлумачать релігію. Існують два напрями обґрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія як центральне суспільне явище) та матеріалістичний (релігія як суспільно-історичний продукт).Психологія релігії – релігієзнавча дисципліна, які вивчає психологічні, емоційні джерела релігії, психологію віруючої людини. Її появу пов’язують з працею Ф. Шлейєрмахера «Психологія», в якій стверджувалося, що релігія є відчуттям людиною своєї єдності з Вічним і Цілим, ґрунтується на відчутті її залежності від Бога.Феноменологія релігії – релігієзнавчий напрям, предметом дослідження якого є релігійний феномен. Мета – вивчення релігії без ідеологічних упереджень.Соціологія релігії – галузь релігієзнавства, яка досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот. Увага на формування і функціонування релігійних спільнот, стосунки в середині них, вплив на віруючих.Історія релігії – вивчає походження і внутрішній розвиток релігії, особливості її соціально-культурних зв’язків.Географія релігії – вивчення загальної схеми поширення релігій, сучасну релігійну карту світу, прогнозування динаміки релігійної карти світу.Лінгвістичне релігієзнавство – напрям релігієзнавства, предметом дослідження якого є мова релігії як знакова система, що включає в себе вербальні та невербальні засоби символічно зашифрованої інформації.

7.Особливості релігійного світогляду.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду - більш дослідженою. Чітко розділяється суб'єкт і об'єкт. Долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Закладаються основи специфічні для філософії. Проблематики - ідея відділяється від матерії і протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний та небесний, горний і дольний, природний і надприродний. Земний починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії виникає ноуменальний світ, не доступний органам чуттів і розуму - в об'єкт надприродного треба вірити. Віра - головний спосіб осягання буття. Релігія відкриває світ ідеальних сутносте пріоритет духовного над тілесним Зв'язок з Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду та належності до певної релігійної конфесії. Практичність релігійного світогляду - віра без справ мертва - віра в Бога, надприродний світ надає ентузіазм, життєву енергію, яка надає розумінню світа життєвого характеру. Релігію творить народ - він об'єкт і суб'єкт релігійної творчості, яка у історії виступала джерелом потужних суспільних зрушень. У релігії поряд із світовідчуттям добре розвинуте світорозуміння - є релігійна ідея, яка добре обґрунтовується теологами. Для релігії головне обґрунтування досягнення єдності з Богом, як втіленням святості та абсолютної цінності. Релігійний світогляд включає в систему «людина - світ» комплекс надприродних істот, зв’язків і відносин, прагне пояснити події, явища земного буття впливом потойбічних, надприродних сил. Він надає людині певний смисл життя, що надає їй сили у подоланні життєвих проблем. Підґрунтям розглянутої структури релігії є релі­гійна свідомість. Стрижнем релігійної свідомості, у свою чергу, є віра у надприродне, точніше кажучи — надприродні істоти, якості, зв'язки та стосунки, які не підвладні закономірностям ма­теріального світу, а навпаки, перебувають в їх основі, панують над ними. У цьому розумінні надприродне відрізняється від усьо­го незвичайного у художньому вимислі, численні приклади якого демонструють нам міфи, легенди й казки. Віра надає впевненості у реальності існування надприродного (на думку переважної більшості неупереджених дослідників-релігієзнавців, предмет віри існує лише у свідомості самого віруючого), тоді як художній образ тільки виглядає правдоподібним — таким, що може бути, але може й не бути. Через це вона потребує певної конкрети­зації в релігійних образах, настроях і почуттях, й подальшої систематизації у догматах релігійного віровчення. Сукупність цих емоційно-чуттєвих і раціональних побудов складає те, що може бути назване релігійною свідомістю. Релігійна свідомість існує на двох рівнях: теоретичному і побутово-життєвому (можна зустріти й інші назви: релігійна іде­ологія та релігійна психологія, концептуальний і буденний рівні тощо). Теоретичний рівень релігійної свідомості складається з:Системи релігійних вірувань, центральне місце серед яких, безумовно, займає ідея надприродного. У світових релігіях, на­приклад християнстві, ця ідея персоніфікується в образі могут­ньої істоти, що створила світ і людство, відтепер керує їхнім по­дальшим існуванням. Розробкою цього боку віровчення зай­мається у християнстві теологія (богослов'я), букв, вчення про Бога. Релігійних концепцій економіки, політики, права, сусп­ільства, моралі, мистецтва тощо. Релігійної філософії, яка переймається передусім пробле­мою буття світу, місця й ролі у цьому світі людини, її вищого при­значення, безсмертя душі.

8.Поняття «релігія».

Релігія – (від лат. – «зв'язок») духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало – джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього; як вираження відношення «людина-Бог»; термін запроваджений у 15-16 ст. Релігія як явище має соціальний характер – виникла у суспільстві й існує разом з ним, поєднує в собі елементи раціонального (моральні настанови) та ірраціонального (фантастичні образи: ангели, чорти).

Релігії без поняття Бога не існує.Бог – верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому. І.Кант стверджував, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростуватиПоняття «релігія» означає віру, особливий погляд на світ, су­купність обрядово-культових дій, що випливають із переконаності в існуванні того або іншого різновиду надприродного, а також об 'єд­нання віруючих людей у певну організацію. Разом зтим, слід уточнити, що в інших культурах сукупність явиш, які відповідають за змістом слову «релігія», передається іншими поняттями. Наприклад, у санскриті (священна і літера­турна мова буддистів та індуїстів) це слово «Дхарма» — вчення, чеснота, моральна якість, закон, зразок, порядок, світобудова. Воно позначає цінності, норми й правила, які визначають по­всякденну діяльність людини, її поведінку в суспільстві і мету її життя відповідно до того місця, яке ця людина займає у Всесвіті від народження. В ісламі використовується поняття «дин», що означає безумовну відданість Аллаху, віру в абсолютну обумов­леність його волею всіх подій, які відбуваються в людському житті, що спонукає до сумлінного виконання основних релігій­них розпоряджень — від щоденної п'ятикратної молитви до за­борони на вживання вїжу свинини. Як видно з визначення, релігія містить у собі чотири основні частини: віру, віровчення, культ і організацію. Основу релігії, без якої вона неможлива, складає віра — особливий психічний стан повного визнання й прийняття якогось твердження або установки без достатніх обгрунтувань.Віровчення — систематизований виклад змісту віри в догма­тах, істинах, визнаних раз і назавжди незмінними, які не підляга­ють критиці. Зміст віровчення охоплює не тільки безпосеред­ньо релігійні істини, а й погляди релігії на економічний, полі­тичний, суспільний устрій, моральні засади людського життя тощо. Культ (латин, сиііш — догляд, поклоніння) — система (упо­рядкована сукупність) визначених, установлених у деталях індиві­дуальних і колективних обрядів, за допомогою яких людина містич - ним чином спілкується с Богом. Найбільш відома серед обрядів релігійного культу (хресне знамення, поклони, кроплення свя­тою водою, жертвопринесення, запалювання свічок тощо) мо­литва — індивідуальне або колективне словесне звернення віру­ючих до предмета своєї віри.Релігійна організація — оформлене об'єднання віруючих однієї релігії, найчастіше очолюване служителями культу.

9.Елементи релігійного комплексу.

Елементи релігійного комплексу: 1)Релігійна свідомість – ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, почуттів, смисл яких становить віру в надприродне. Релігійній свідомості властива наявність віри.Віра – стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказовому визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту. Віруючі люди визнають віру дарованою Богом. Релігія сприймає надприродне як справді існуюче, віруючий прагне встановити з ним зв'язок як з реальним об’єктом. 2)Релігійний культ – реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.Предмети культової діяльності: різні об’єкти, сили, усвідомлювані як релігійні образи.Мотиви участі: релігійні (віра, почуття, потреби, сподівання) та нерелігійні (задля естетичної насолоди).Засоби культу: споруди (храми, капища), релігійне мистецтво (живопис, музика), предмети (хрест, свічки).Результат культу – задоволення релігійних потреб.Види культу: магія та умилостивлюючий (жертвопринесення). 3)Релігійні організації – обєднання послідовників тієї чи іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Основні типи релігійних організацій: церква – релігійна організація зі складною, суворо централізованою та їєрархізованою системою взаємодії священнослужителів і віруючих; секта – об’єднання віруючих, опозиційних щодо певних релігій; група обраних, що не визнає жодних компромісів, вимагає від своїх членів неухильного дотримання дисципліни; харизматичний культ – різновид секти, що виникає навколо певної особи, проголошеної носієм Божої благодаті (харизми); її учасники вважають, що завдяки дотриманню певного морального кодексу і приписів вони отримають харизму; деномінація – секта, що примирилася зі своїми противниками; релігійна організація, що має риси церкви та секти. Основні функції релігійних організацій: задоволення релігійних потреб віруючих; регулювання культової діяльності; розробка і пропаганда віровчення; забезпечення цілісності організації; деякі з політичних функцій.

10.Змісти релігійної віри.

1)Віра – стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказовому визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту. Релігійна віра, зміст релігійної віри: а) релігійна віра існує в таких формах: катарсис, фанатизм, релегійний екстаз, ведіння, одержимість і т. д. Катарсис – очищення б) об’єктами релігійної віри є бог, абсолют, світовий розум, космічна енергія, божество. в) віра в реальне існування об’єкту віри. г) віра в можливість спілкування з об’єктом віри. д) релігійна віра це віра в істинність догматів. е) релігійна віра це віра в релігійні авторитети. 2)діалогічність релігійної свідомості 3)релегійна свідомість існує і функціонує за допомогою релігійної лексики. Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, поняття, теорії, надприродне. Релігійна людина вірує у винятковість надприродних істот або сил, не застосовуючи до них критеріїв вірогідності. Віра допомагає людині в мобілізації її духовних, моральних та фізичних сил. Віруючі люди визнають віру дарованою Богом. Релігія сприймає надприродне як справді існуюче, віруючий прагне встановити з ним зв'язок як з реальним об’єктом.

11.Функції віри. Світоглядна функція релігії є основною. Однак слід зазначити, що в різні історичні епохи значимість світоглядної функції релігії не залишалася незмінною. Якщо в попередні епохи виконання цієї функції робило релігію про­відною формою суспільної свідомості та духовного життя більшості людей, то з кінця XIX ст., з того моменту, коли відо­мий німецький філософ Ф. Ніцше (1844—1900) звістив про «смерть Бога», ситуація помітно змінилася. Якщо порівняти ста­тистичні дані про кількість віруючих початку й кінця XX ст., то можна побачити, що кількість невіруючих збільшилася в про­центному відношенні до загальної чисельності населення Землі з менш як 1% до майже 20%! компенсаційну функцію. Ця функція постає як процес до­лання у духовному світі життєво важливих суперечностей і про­блем людського життя. Релігія психологічно компенсує за­лежність людей від суспільних умов і обставин особистого жит­тя. Наприклад, соціальна нерівність перетворюється на рівність у фіховності та стражданні, а милосердя, турбота і добродійність пом'якшують бідність і знедоленість. Регулятивна функція релігії полягає в тому, шо за допомо­гою певних ідей, цінностей, установок, стереотипів і традицій будуються стосунки людей в історично визначеному типі сусп­ільства. Легітимізуюча функція релігії складається з обгрунтування, освячення, надання законного характеру визначеному типу сус­пільного порядку й держави. Суспільство звертається до авто­ритету релігії, щоб зробити свої вимоги значущими для своїх членів, передавати від одного покоління до іншого ті правила і норми, які воно висуває кожній окремій людині як суспільній, соціальній істоті. Крім зазначених вище, релігія у суспільстві виконує такі функції: Комунікативну — налагодження і підтримка зв'язків між одновірцями у світі. Унаочненням такої функції є моральна і ма­теріальна підтримка мусульманськими державами (Саудівською Аравією, Об'єднаними Арабськими Еміратами) братів-мусуль-ман по всьому світу. Інтегративну — підтримка конфесійної або етнічної спільноти, зміцнення підвалин державності (наприклад, Ізраїль). Проте, вона має й свій зворотний бік — дезінтегратив-ну функцію, поділ суспільства на вороже налаштовані одна до одної спільноти (згадаємо конфлікт між греко-католиками і пра­вославними в Західній України). Культуротранслюючу - збереження, розвиток близьких до релігії галузей культури (архітектури, музики, образотворчого мистецтва тощо) та їх передачі від покоління до покоління Функції віри: Компенсаційна – компенсація за вади об’єктивного світу, наповнює життя сенсом, впливає на ціннісні орієнтації; Терапевтична, втішальна – зняття психологічної напруги, збереження внутрішньої рівноваги внаслідок спілкування між віруючими та з священнослужителями; Світоглядна – вироблення сукупності поглядів та оцінок, норм та установок на розуміння людиною світу; Регулятивна – регулювання основних аспектів життя віруючих через систему цінностей, заборон, табу, що притаманні тій чи іншій релігії; Комунікативна – спілкування віруючих з Богом та між собою; Інтегративна – стабільність, згуртованість у суспільстві; Дезінтегруюча – об’єднані на основі віри групи людей протиставляють себе іншим угрупуванням; Ідеологічна – вплив на свідомість мас; Політична, правова – участь у вирішенні актуальних суспільних проблем; Культуроформуюча – вплив релігії на розвиток писемності, книгодрукування, музики, архітектури і т. д.; Легітимуюча – визнання чи невизнання різноманітних соціальних порядків, норм, інститутів.

12.Психологічні та соціальні передумови виникнення релігії.

Психологічні: - страх перед світом; - потреба в спілкуванні; - страх перед смертю; - неусвідомленні процеси в самій людині. Соціальні: - страх людини перед суспільством; - кризовий стан суспільства; - екологічні проблеми; - традиція як механізм передачі вірувань. Соціальні чинники: нездатність людини самостійно протистояти зовнішнім силам, її залежність від природи та суспільства. Психологічні чинники: постійний страх, напруження від власного безсилля, безліч афектів, що дозволяло фантастичному панувати над реальним.

13.Основні підходи щодо походження релігії.

Люди здавна замислювалися над сутністю, походжен­ням, розвитком релігії. На рубежі II і III тисячоліть окрес­лилося декілька підходів щодо тлумачення поняття "релігія": богословський, філософський, соціологічний, біологічний, психологічний та ін.

Більшість віруючих і духовенства, не обізнаних з бого­словськими тонкощами, стверджує, що релігію Бог пода­рував людству, вона є вічною і незмінною, саме їхня релігія істинна і не потребує знань щодо її походження. Але, попри це, існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної з них. Відомості про давні релігії дійшли до нас з глибин століть. Про релігійні уявлення людей у давнину свідчать численні історико-культурні па­м'ятки.теологічні теорії: Низка теорій грунтується на твердженнях про надпри­родні причини та обставини походження релігії — тео­логічні теорії (традиціоналістська, теїстична, православно-академічна). традицюналістська теорія: Вона грунтується на тому, що відкрив людям безпосе­редньо Бог. У християнстві це викладено в біблійній оповіді про спілкування перших людей Адама і Єви в раю з Богом, а також про надприродні контакти з Богом Мой-сея, інших біблійних персонажів. Базуючись на беззасте­режній вірі, вона не спирається ні на які аргументи, не апелює до розуму.

Такий підхід властивий давній філософії. Так, давньо­грецький мислитель Платон (428—348 до н. е.) вважав, що існують реальний світ речей і світ ідей, які відображають ці речі. Світ ідей сповнений ідеєю Єдиного. Воно є особ­ливою субстанцією всього світу, його витоком і основою, не має ні початку, ні кінця, жодних ознак, не потребуєпростору і руху, бо для руху потрібні зміни, а Єдине - незмінне. Релігія є наслідком споглядання людською ду­шею ідеї Єдиного, яке втілює у собі Бога. Отже, людська душа, сповнена ідей Бога, згадує про нього в матеріально­му світі, шо і є основою релігії. Цю теорію походження релігії пізніше розробляли мислителі, яких церковна історія назвала святими отцями церкви. У православ'ї це Афанасій Олександрійський (прибл. 295—373), Іван Зло-товуст (прибл. 350—407), Іван Дамаскін (прибл. 675—753), у католицизмі — Августин Блаженний (354—430) та ін. До них належать і видатні богослови Корігена (185—245), Тертулліана (прибл. 160 — після 220), Фома Аквінський (1225—1274). Ця теорія доступна для сприйняття, не по­требує доведення, оскільки грунтується на вірі. Тому вона набула значного поширення у християнському богослов'ї. Стосується вона тільки християнства. Щодо інших релігій християнство допускає будь-які пояснення їхнього поход­ження. теїстична теорія.Ідейним джерелом її є теїзм, який визнає буття Бога як істоти, принципово відмінної від світу речей і явищ, істо­ти абсолютної, вищої за людину і природу, тобто над­людської й надприродної. Вона є джерелом усього, а отже, і релігії. Усі варіанти теїстичної концепції єдині в голов­ному — релігія є результатом розумового розвитку людст­ва. Ця теорія теж виходить із беззастережного визнання існування Бога, її сповідувало багато визначних мисли­телів, особливо у XVI—XIX ст. концепція вроджених ідей.Згідно з нею, ідея Бога притаманна людині від її наро­дження. Уявлення про Бога як найдосконалішу істоту пе­редбачає визнання його існування: людина мислить про Бога, отже він існує. А мислить вона про Бога тому, що ідея Божества є провідною вродженою ідеєю, вона існує в її свідомості від народження і виявляється як пізнання Бо­га. Найпомітнішим представником цієї концепції був французький вчений Р. Декарт (1569—1650).Богословський раціоналізм.На думку його засновника, німецького філософа Г.-ВЛейбніца (1646—1716), розгортання декартівських врод РелігієзнавствоРелігія як предмет дослідження 27

жених ідей починається під впливом досвіду, емпіричних знань. Завдяки цьому людство прийшло до християнст­ва — єдиної релігії одкровення. споглядальний теїзм.Започаткувавши його, німецький філософ І.-Г. Фіхте (1797—1879) вважав, що релігія як ставлення людини до Бога є комплексом певних почуттів, народжених усвідо­мленням людиною скінченності свого буття. З цього наро­джується благоговіння. МІСТИЧНІ ТЕОРІЇ.Спільне в них — визнання надприродного походження релігії. Згідно з ними виникнення релігії є наслідком од­кровення, але не раз і назавжди даного першим людям безпосередньо Богом, а результатом постійного впливу Божества на дух людини, що діє вічно. Яскрава постать се­ред містиків — німецький письменник, філософ-ір-раціоналіст Ф.-І. Якобі (1743—1819). Він вважав, що знан­ня Бога людині дають лише її внутрішні почуття, вони е джерелом релігії. Людина споглядає Бога внутрішнім зо­ром, не тілесними, а духовними очима. Це споглядання виникає за певних специфічних умов і потребує не розу­му, а віри. Богослови, які оперують логічними категоріями і науковими даними, до містичних концепцій ставляться стримано. православно-академічна теорія.Сформувалася в другій половині XIX ст. у російському богослов'ї. Засновником її був професор Московської ду­ховної академії Ф. Голубинський (1797—1854). Його учень В. Кудрявцев-Платонов (1828—1891) виникнення релігії пояснював дією двох джерел: 1) об'єктивного, що існує поза людиною і виявляється у впливі Бога на дух людини; 2) суб'єктивного, яке залежить від людини, від засвоєння нею цього впливу. Аргументуючи цю точку зору, він поси­лався на теорію вродженого знання: свідомість містить знання, яке існує, коли душа ще до народження тіла спо­глядає сутності поза межами фізичного світу, тобто Бога. Оскільки вроджені ідеї є результатом Божественної волі, вони повинні містити ідею Бога. Ці ідеї є релігією. Але наявність великої кількості невіруючих у світі дове­деться пояснювати відсутністю у них вроджених ідей про Бога. Щодо цього В. Кудрявцев вважав^ що не слід припу­скати, ніби вроджена ідея Бога із самого початку існує у свідомості людини як уявлення чи поняття. Вона існує навіть не як здатність утворювати поняття про Бога, а як вроджене прагнення до нескінченного, потреба здобуття знань про Бога. Одкровення, за В. Кудрявцевим, має дві передумови: 1) безмежні здібності Бога; 2) процес людського пізнання. Під впливом Одкровення і людської розумової діяльності твориться релігія. Академічний теїзм використовує наукові аргументи і тому до певної міри удосконалює богословські теорії по­ходження релігії. Але він визнає абсолютний пріоритет віри і не переходить межі, за якою починається справжня наука. Він просто прагне досягти сучасного рівня розвит­ку людського мислення, осучаснити релігію. наукові теорії полггико-державна теорія.Започаткована у V ст. до н. е. грецьким філософом Крітієм (460—403 до н. е.), який висловив припущення, що релігія є вигадкою законодавців, її поділяв Лактацій (250— 225 до н. е.), який вважав засновником релігії другого римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гу­маністи та енциклопедисти XVII—XVIII ст. Релігію вони вважали ошуканством, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхось інтересів чи загального суспільного спокою.ЄВГЕМЕРИЗМ. Його автором був грецький філософ Євгемер (340—260 до н. е.), який гадав, що релігія бере початок з вшануван­ня й обожнювання найдавніших царів. натуралістична (матеріалістична) концепція.Будучи сучасницею євгемеризму, ґрунтувалася на то­му, що все духовне, зокрема релігія, виникло під час роз­витку матеріального світу як похідне від нього, її при­хильники вважали релігію фантастичним відображенням світу в свідомості людей, їх ставлення до природи та взаємовідносин з нею. Серед мислителів цього напряму — грецький філософ-матеріаліст Епікур (342—270 до н. е.), який висунув гіпотезу про атомістичну будову світу, шо є вічним І нескінченним, і тому не міг бути створений бо­гами. Тіт ЛукреІІій Кар (прибл. 96—55 до н. е.) писав, шо уяв­лення про богів виникло зі спостережень 'за природою, а страх людей перед її могутніми силами спонукає їх на спо­рудження богам капиш. Одному а послідовників Епіку-ра -• римському письменнику Петронію (прибл. 66 до н. е.) належить відомий афоризм' "Перших богів на Землі створив страх". Так думав і засновник ма­теріалістичної лінії у філософії Демокріт (460—361 до н. с.), за часів якого було поширене твердження, що релігія ви­никла у давніх єгиптян від страху перед природою, у них її запозичили інші народи. Про не писали й історик Діодор сицилійський (прибл. 90—21 р. до н. е.), письмен-ник-атеїст із сирійського міста Самосата — Лукіан (прибл. 120-180). Натуралістична концепція походження релігії прижи­лася в численних теоріях як матеріалістів, так І нема-теріалістів. Серед ЇЇ прибічників -- англійські філософи Д. Юм (1711 — 1766), Т. Гоббс (1588—1697), представники німецької класичної філософії — Г.- (), Ф. Ніише (1844—1900), засновник "філософії жит­тя", Л. Феєрбах (1804—1872), представник марксистської філософії Ф. Енгельс (1820—1893) та ін. МІФОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ. її сповідував англійський лінгвіст М. Мюллер (1823— 1900), який, вивчаючи мови давніх народів, зробив припу­щення, шо релігія бере початок з міфу про Сонце, з обо­жнювання Сонця. Це було ударом по теологічній кон­цепції, бо певною мірою заперечувало надприродне похо­дження релігії. Та концепція Мюллера мала хитку науко­ву основу, оскільки не вписувалася в історію виробництва. Міфи про Сонце відображали перехід окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення існували задовго до цього. анімістична теорія. Поширилася наприкінці XIX — на початку XX ст. За­сновником її був англійський етнограф, релігієзнавеиь Е. Тайлор (1832—1917). Він вважав, шо релігія сформува­лася від віри в духів і в душу Цю віру він назваванімізмом, який пізніше було доповнено іншими релігійними уявленнями. Так сформувалася система ре­лігійних уявлень і почуттів. Англійський філософ і соціолог Г. Спенсер (1820— 1903) виводить походження анімізму з ідеї "двійника": первісна людина бачила свого двійника чи двійника іншої людини уві сні або у мареннях, і в неї з'являлася думка про подвійну сутність людини. Німецький історик-соціолог Г. Кунов (1862—1936) вважав, що анімізм виник завдяки прагненню первісної людини до самопізнання у філо­софському самозаглибленні. Анімістична теорія спонука­ла до високої оцінки розумових здібностей первісної людини. З критики анімізму постала також концепція пре-анімізму. Англійський вчений Р. Маретт (1866—1945) вва­жив, що анімізму передувала віра в силу, позбавлену індивідуальності та фізичних властивостей, не пов'язана з матеріальними тілами, яка, однак, виявляється в них. теорія аніматизму. її висунули критики анімізму. Згідно з нею, анімізму передувала ідея одухотворення речей, всієї природи. Вва­жалося, що кожна річ, кожне явище має "свого хазяїна", "свій голос", Це був примітивний пантеїзм (обожнювання природи). Цю теорію активно поглиблювали етнографи В. Богораз () і Л. Пштернберг (). теорія прамонотеїзму. її автор католицький монах і етнограф А. Ланг (1841 — 1912) переконував, шо люди споконвіку визнавали існу­вання єдиного Бога. Ця віра виникла з розмірковувань первісної людини щодо своєї творчої діяльності та з тра­диції батьківської влади в родині. Ланг пов'язував зарод­ження релігії з періодом розвинутого патріархату, але історія свідчить, шо вона існувала ще за часів матріархату. Магічна ТЕОРІЯ. Є спробою наукового пояснення походження релігії англійського етнографа, історика, релігієзнавця Д. Фрезера 854—1941). Духовний розвиток людства він розглядав як процес, що проходить три стадії: магії, релігії, науки. Ос-<ову первісної релігії становить магія, у них є спільна ри-- обидві мають впливати на волю надприродних сил. Людина спочатку намагається боротися за свій добробут з допомогою магічних засобів, але, впевнившись в їхній не­спроможності, вдається по релігії, яка виникає з магічних образів. Переконавшись згодом у безсиллі релігії, людина "винаходить" науку. Звідси випливає. Ідо магія, релігія і наука рівні за значенням, е ланками єдиного ланцюга. На­справді — це різні галузі мислення і діяльності людей. психологічна теорія. Пояснює зародження релігії особливостями природи людини, її започаткував австрійський психолог З. Фрейд (1856—1939) — автор теорії психоаналізу. Релігія, за Фрей-дом, є наслідком психологічних переживань людини в стресовій ситуації. Духовний світ первісної людини подібний до світорозуміння душевнохворого, бо він, як і первісна людина, вірить у силу своїх ідей, У Фрейла психічне передує соціальному, цілком визначає його, а то­му психологічне сприйняття світу первісною людиною зу­мовлює релігійне світорозуміння. Релігійний підхід стверджує, що поява ідеї Бога в людській свідомості та виникнення релігії обумовлені тим, що є Бог, який створив світ (світ має початок і кінець), природу, людину. Бог впливає особливим чином на людину, а людина здатна за пев­них умов сприймати цей вплив, спілкуватися з Богом. Наводять­ся й докази буття Бога. 1) Онтологічний доказ дозволив перейти до менш уразливих доказів — істо­ричного і психологічного. Логічна неможливість цього доказу полягає в тому, що реальне існування Бога підмінюється існуванням поняття про Бога. 2)Космологічний доказ.Його заперечують, стверд­жуючи, що світ не вимагає першодвигуна, оскільки матерія сама має рух як свою властивість. 3)Телеологічний доказ стверджує наявність у світі доцільності, породженої Богом. 4)Моральний доказ стверджує наявність абсолютного і вічно­го морального закону, як прояв божественного начала у світі. 5)Історичний доказ — давній, оскільки на факт загальності віри в Бога (богів) указували ще античні автори (наприклад, Цицерон), але часто використовується й до сьогоднію