22. Синтоїзм.

Національна релігія японців – синтоїзм – є широким комплексом уявлень, ритуалів, звичаїв, традицій, вірувань. Віровчення синтоїзму. Прихильники синтоїзму поклоняються багатьом богам і духами, які, за уявленнями, оживлюють природу, здатні перетворитися на будь – який предмет. Їх уявляли тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і навіть людьми. Японці вважали магію могутнім засобом впливу на надприродні сили, надаючи при цьому великого значення ролі жерців. Спершу синтоїзм не мав Священного Писання, ідеї Одкровення. Віровчення передавалося і відточувалося у традиціях. З 5-6 ст. він став державною релігією Японії, а імператор – верховним жерцем. У 7-8- ст. було відібрано і письмово оформлено священні тексти. За міфологією японців, спочатку існували Небо і Земля, згодом зявилися три божества, потім ще два, а після них – ще п’ять парних божеств. Усі вони уособлювали різні сили природи. Релігійне вчення синтоїзму містить оригінальну анімістичну концепцію. Це безумовний, послідовний політеїзм, тобто світ Камі. Камі - верховні божества, покровительство яких зводилося навіть до окремих об’єктів: струмка, каменя, квітки тощо. Камі – це і душі предків, а поклоніння їм – поклоніння предкам. Синтоїзм сповідує поклоніння космосу і предкам. Мета життя – злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення передбачають обожнення природи. Ставлення до різних богів не однакове: сильних і добрих поважають, а кволих і злих зневажають. Уявляють їх людьми, звірами, птахами, горами, річками, травами, деревами. Усе незвичне викликає благоговіння і страх, усе це – Камі, наділене надприродною силою. Синтоїзм як релігія не набув стрункої системи, не має відпрацьованих ритуалів. Він наче розраховує на доповнення інших релігій, зокрема буддизму. Синто – національна релігія японців, у неї вірують лише японці. Камі тільки японські боги. Крім храмів бувають невеликі вівтарі в домах віруючих, перед ними теж читають молитви і приносять жертви. Мета обряду – викликати задоволення конкретних Камі та духів, зробити їм приємне нагадати про свою повагу і відданість, принагідно висловити їм своє прохання. Починається обряд з очищення, символічного чи ритуального миття рота і рук біля храму. Потім викладають жерцю свої потреби, той записує їх на спеціальну жертовну дощечку, отримує відповідну плату, а далі вже сам звертається до божества. Із синтоїзмом пов’язане повсякденне життя японця – народження дитини, початок її навчання, повноліття, заручини, укладення шлюбу, спорудження будинку, тощо. Центром сучасного синтоїстського життя є храм Ясукуні в Токіо.

24.Іудейські священні книги: загальна характеристика.

Вся історія і теорія іудаїзму знайшли своє відображення у Старому завіті Біблії. Старий Заповіт - одна з двох частин Біблії, єврейською мовою зветься "Танах" (скорочено: Тора, Пророки та Писання).Розповідає про історію Створення Світу та життя древніх народів: єврейського, арамейського та інших. Танах — єврейське Святе Письмо. Його зміст приблизно відповідає канону книг Старого Заповіту християн, зокрема точно відповідає канону, яким користуються протестантські церкви. Приголосні літери слова ТаНаХ є абревіатурою від назв трьох частин Танаху (Закон (Тора), Пророки (Невиим) та Писання (Кетувим)). Хоча Біблія, як сума священих книг, стала складатися ще на межі ІІ-І тис. до н. е. , основна частина текстів, і, напевно, редакція загального зібрання датується періодом Другого храму. Вавілонський плен лише прискорив написання цих книг: жреці, що знаходилися у полоні, мали багато вільного часу і могли зосередитися на переписуванні та редагуванні свитків, написанні нових текстів. Після повернення з полону ця праця була продовжена і, нарешті, закінчена. Згідно традиції Старий Завіт поділяється на три частини: Перш за все це книги закону (по-єврейські “Тора”), або так зване “П’ятикнижжя Моїсея”, - книги, складання яких приписується легендарному-міфічному Моїсею. В п’ятикнижжі викладені основні постулати іудаїзму. Перша біблейська книга п’ятикнижжя у євреїв називається “В начале” або книга Буття. Ця книга – це розповідь про створення Богом світу, про життя перших людей в Раю і про їхнє вигнання з раю, про розмноження людства і про його стародавню історію, про всесвітній потоп і про врятувавшогося Ноя з сім’єю, про патріархів-родоначальників єврейського народу – Авраама, Ісаака, Іакова, Іосіфа з братами, про поселення євреїв у Єгипті. Друга книга називається “Ісход” (по-єврейські “Ізмена”) – книга, котра розповідає про про життя та діяльність законодавця євреїв Моїсея та про визволення євреїв з єгипетського плену. Ця книга містить відомі 10 заповідей та інші релігійні приписи. Третя книга – “Левіт” (“І воззвал”) – книга релігійного законодавства. Четверта книга – “Числа” (“В пустелі”) розповідає про законодавство та історію євреїв після виходу євреїв з Єгипту і до завоювання Палестини. П’ята і остання книга – “Другозаконня” (“Слова”) – книга релігійного законодавства. Другу групу біблейських книг устворюють”історичні” книги або “писання”. В цю групу входять: книга причей Соломонових, книга Пісні Пісень, збірка псалмів Давида (“Псалтирь”), книги царств. Талмуд – це багатотомний збірник іудейських догматичних, правових, релігійно-філософських моральних принципів, що склалися протягом 8 століть і що визначають образ життя єврейського народу. Включає в себе 365 забарон, в тому числі ідолопоклонництво, кровопролиття, кровозмішення. Третю групу утворюють пророцькі книги: книги пророків Данііла, Черекііля, Іерімія та книги 12 “малих пророків”: Авдія, Аггея, Осія, Амоса та ін.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Відомі дві редакції Старого Завіту – масоретська і септуагинта. Масорети – це єврейські рабини, які остаточно відредагували Старий Завіт у ІІ ст. до н. е. , а септуагинта – це переклад староєврейського тексту на грецьку мову. Останній текст успадкований християнством і є найбільш розповсюдженим. Новий Завіт євреями не визнається. Біблія – це перш за все церковна книга, що виховує у читача сліпу віру у всемогутність бога, але в біблійських текстах також пристутньо багато роздумів про світостворення і першооснови буття, про відносини між людьми, про моральні норми, соціальні цінності і. т.п., що зазвичай зустрічається в кожній священній книзі.

25. Джайнізм

Джайнізм і буддизм виникли майже одночасно, але джайнізм був більш поширений. Дехто з учених твердить, що Будда і Махавіра – одна особа, а буддизм і джайнізм – різні гілки одного вчення. Джайнізм мє багато спільних положень з буддизмом: віра в перевтілення душі, вчення про карму, в те, що добрі справи врятують душу людини від подальших перевтілень, віра в обов’язковість періодичних зявлень пророків і богів, які зміцнюватимуть релігію і посилюватимуть її вплив. Основою джайнізму є вчення про дживи – живі істоти, які існують у недовершеному та довершеному буттях. Недовершене буття дживи – це зєднання душі з тілом, яке, оточивши душу, прирікає її на страждання. Джайни заперечують авторитет Вед, жертвопринесення тварин, концепцію створення світу богами. Вони не визнають варн, стверджуючи, що всі люди рівні, а людина є вмістилищем божественного. Бог – єдиний, найвищий, найблагородніший і найповніший вияв існуючих у душі людини сил. Душа може досягти спасіння за допомогою правильних віри, знання і поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм, заохочує пустельництво. Джайнисти гуманно ставляться до жінок, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у молитовних зборах. Під час молитовних зібрань відбуваються читання священних текстів. Нескладними є й ритуали, в яких віруючі беруть участь оголеними. Джайнізм не вийшов за межі Індії, хоча й поступився там у конкуренції буддизмові. Він поширений серед гендлярів і лихварів, яких єднає у впливову економічну силу. Через численні культові розбіжності єдиної джайністської церкви не існує, але внутріджайністські зв’язки дуже міцні. Джайнізм дав імпульс своєрідній культурі, найпомітнішими в якій є література та архітектура.

26. особливості іудаїзму як монотеїстичної, етнічної релігії.

Іудаїзм – це перша й найдавніша монотеістична релігійна система. Всі три монотеістичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов’язані одна з іншою, виходять одна з іншої і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багатими історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священих писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. Нема нічого дивного у тому, що перша монотеїстична релігія виникла і набула характерних рис саме на близькому сході. Саме в цьому регіоні виникли найдавніші зародки цивілізації. Саме тут ще у ІІІ тисячолітті до н. е. сформувались перші достатньо розвинуті релігійні системи. Існуючі в той час у цьому регіоні централізовані деспотії, в першу чергу Єгипет, сприяли появі монотеїзму, адже сама ідея абсолютної влади передбачала наявність лише одного верховного правителя. Але не слід сприймати такий зв’язок спрощено. Звісно концентрація земної влади у руках однієї особи могла спричинити появу думки, що і на небесах структура влади схожа на земну, але тоді незрозуміло, чому монотеїзм не виник у Єгипті, якщо тенденції до його появи з’явились ще за часів Ехнатону. Справа у тому, що розвиток релігії багато в чому залежить від інерційних консервативних норм і традицій. Активно функціонуючи для збереження існуючої системи, звичні норми та традиції рідко дозволяють новим релігійним системам зайняти місце старих. Це може відбутися лише за надзвичайних обставин, коли відбуваються значні зміни у сталій структурі. Також для заміни культів древньоєгипетських богів, котрі були загальновизнані і котрі оберігались впливовими жрцями, на єдине божество потрібна була сила, якою міг володіти лише володарюючий деспот – фараон. Але Ехнатон не мав такої влади. Отже, саме там, де виникнення монотеїзму було найбільш вірогідним, протидія релігійної системи, що спиралася на міцний пласт традицій, не дозволила ідеї єдиного верховного божества бути визнаною. Але ідея монотеїзму поширилася на всьому близькому сході і була підхоплена і розвинута відсталим кочовим племенем древніх євреїв, що деякий період перебувало у контакті з великою імперією фараонів. Іудаїзм як монотеїстична релігія, як розвинена культурна традиція відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку світової культури, і перш за все релігії. Беручи свій початок з Єгипту культурно-релігійна спадщина іудаїзму проникла і на захід і на схід. Залишається незрозумілим, чому іудаїзм у своїй першотворній формі не розповсюдився так, як, скажімо, християнство чи іслам. Причиною цього стало те, що іудаїзм поступово все більш замикався в рамках своїх общин і відокремлювався від оточуючих його релігій. Можливо, якби іудаїзм “поглинав” інші релігії, зазнаючи при цьому невеликих трансформацій, то зараз би ця релігія претендувала б на звання світової. Але більш розвинені монотеїстичні релігії випередили іудаїзм. Тому ми можемо визнати надзвичайно важливий вплив іудаїзму на розвиток світової культури і релігії, але сучасний іудаїзм не є впливовою релігією.

27. Сутність віровчення та культу іудаїзму.

Основний принцип іудаїзму – віра в єдиного бога, що сформувалася поступово шляхом злиття понять: Бог отців, Ягве (що був у давніх іудеїв богом гір та пустель), та Господь – грізний бог, який з`явився перед Моїсеєм. Бог старого запоріту має багато імен: Саваов, Ягве, Ієгова, Елохім в залежності від контексту їх вживання. В іудаїзмі були заборонені кроваві жертви. З Старого заповіту знаємо, що нащадки дванвдцяти синів Іакова, дванадцять колін Ізраілевих, потрапили у рабство в Єгипті. Бог призвав Моїсея, щоб той їх визволив. Коли сам Бог наслав на Єгипет “10 казней”, фараон відпустіив народ Ізраїля, але потім передумав і наказав своєму війську наздогнати Моісея коло Червоного моря. І тут, за велінням Бога, води морські розступились, а над єгипетським військом зімкнулись. Ця подія відзначається під час свята Пасхи. Іудеї вірять в загробне життя, але найбільшу увагу іудаїзм приділяє земному життю. Засновником можна вважати Моїсея (жив бл. 1250 р. до н. е), якому Бог передав Тору (завіт). В основі іудаїзму лежить Тора, або “закон” – п`ять перших книг єврейської Біблії. Тора означає не тільки “закон”, а і “вчення”, “настанова”. Тора містить в собі вчення Бога про себе самого, про мету творіння і про те, що його народ повинен бути покірним йому. Читання Тори – найважливіша частина служби в сінагозі (зібранні), там же віруючі зветаютьмя до Бога з молитвою. Тора містить 613 заповідей: 238 наказів і 365 заборон - це настанови Бога, яким мають слідувати віруючі. Іудеї почитають суботу – день коли заборонена будь-яка робота, день який нагадує про останній день творіння. Святе місце для іудеїв – Стіна плача. 2000 років тому в столиці давньоєврейської держави Ієрусалімі за наказом царя Ірода будо збудовано храм, сьогодні від нього залишилась лише Західна стіна – Стіна плача, яка є пам`яткою про зруйнування храму і держави. Сьогодні євреї з усього світу приїздять щоб помолитися коло Стіни плачу. Основні ідеї іудаїзму: Віра в єдиного Бога; Бог-отець – бог християнських традицій; Ретельне виконання законів Бога; Ідея народу, обраного Богом; Месіанська ідея; Есхатологія – вчення про кінець світу; Ідея прозелітизму. Особливості культу: Молитва тричі на день; Омовіння (очищення за допомогою води); Обряд обрізання; Культ їжі; Містичні обряди; Велика система свят; Хасидизм.

28. Філософсько-релігійний зміст буддизму

Буддизм – це пробудження, просвітлення, зміна свідомості. Буддизм розповсюджений в країнах Азії. Основна книга яка є для вивчення буддизму це Трипітака (кошки). Поділяється на три частини: основне положення міфології буддизму, філософський зміст буддизму, енциклопедія буддизму. Джатакі де мова йде про 550 перерджень засновника ведизму Сідхартха. Риси Будизму: Буддизм це релігійна система де немає бога творця; Що є світ. Будда як космічна енергія. Будда це вища космічна субстанція яка само матеріалізується проникає всюди і тому є дуже багато Буд; Концепція Дарма: це начало матеріального духовного світу. Вони зьявляються зникають переходять одно в одну; Вчення про Атман; Ідея загальної рівності; Інтелектуальна шкала; Засновником релігійної системи буддизму є Сідхартха.

30. Віровчення буддизму.

Віровчення буддизму. Найважливішим положенням буддизму є ідея тотожності буття і страждання. Буддизм не заперечував розвинуте брахманізмом вчення про переселення душ, тобто віру, що після смерті будь-яка жива істота знову відроджується у вигляді якоїсь нової живої істоти - людини, тварини, божества, духа тощо. Однак буддизм вніс у брахманізм суттєві зміни. Якщо брахмани стверджували, що завдяки різним для кожного стану обрядам, жертвам і заклинанням можна досягти «добрих перероджень»,тобто стати раджою, брахманом, багатим купцем, царем і т. ін., то буддизм оголосив будь-яке перевтілення, всі види буття неминучим нещастям і злом. Тому буддист повинен дбати не про переродження, а досягнення нірвани -небуття. Більшість людей досягти цього у даному житті не може. Прямуючишляхом спасіння, вказаному Буддою, жива істота звичайно повинна знову ізнову перевтілюватися. Але це буде шлях сходження до «вищої мудрості»,досягнувши якої можна вийти із «круговерті буття» і завершити ланцюг перероджень. Буддизм запозичив чимало ідей, які були вже розроблені та широко відомі в Індії ще до середини І тис. до н. е., зокрема нехтування всім матеріальним, прагнення до духовного самовдосконалення. Разом з тим у буддизмі було і дещо нове. Так» людей, знесилених стражданнями, не могло не приваблювати вчення про те, що наше життя - страждання і що їх витоками є пристрасті та бажання. (Подібна теза забезпечила успіх і християнству.) Тому слід стримувати свої пристрасті, бути добрим і благочестивим, щокожному (а не лише посвяченим брахманам, як у брахманізмі) відкриває шляхдо істини, а за умови подальших зусиль - до кінцевої мети буддизму - нірвани. Ось чому проповідь Будди користувалася успіхом у широких масах, вчення швидко поширювалося, дедалі більше аскетів і навіть брахманівставали послідовниками Будди. Найголовніше досягнення Будди - «Чотири благородні істини», які обґрунтовують доктрину спасіння людини:1-Існує страждання, 2-Страждання має причину-жадобу до буття,3-Оскільки страждання має причину, воно має початок і кінець,4-Кожна людина має можливість для спасіння-«Восьмискладовий шлях спасіння»--вісім вимог(настанов) до віруючого: (1-праведне бачення, 2--праведне бажання,3-- праведне слово,4-- праведна поведінка, 5-праведний спосіб життя,6-праведне устремління, 7-праведне мислення, 8-праведне самозаглиблення. Священна книга буддизму-Трипітака(з трьох частин) :1 Віная-пітака, описує правила прийому до буддійських общин, 2-Сутта-пітака-збірка буддійських повчань і промов, 3-Абідарма-пітака-тлумачення вчення. Культ у буддизмі. Для своїх прихильників Будда встановив певніправила поведінки, які стали стрижнем їхньої релігійної практики та тогокульту, що згодом утвердився у буддизмі. Ці правила стосувалисяіндивідуальної поведінки людини і передбачали ряд заборон у їжі, одязі івсьому способі життя. Щодо культу як сукупності обрядів, то первісний буддизм такожзасновувався на релігійній практиці своїх попередників. Найдавнішим обрядомбуддизму була так звана упосата - молитовне зібрання членів чернецькоїгромади. Воно відбувалося у мовчанні і в молитовних роздумах, чим булиневдоволені миряни, присутні на зібранні. Тоді було запроваджено своєріднуспільну сповідь. Спочатку зібрання проводилися у дні повнолуння іноволуння, але з часом приводи для них ставали різноманітнішими. Змінювалась форма організації чернецтва. Виявилась необхідністьспеціального притулку, у якому мандрівні бхікшу (монахи-злидарі), якіжебракували, могли перечекати сезон дощів, що тривав в Індії не менше трьохмісяців. Такими притулками стали монастирі, що згодом перетворилися встаціонарні заклади буддійської церкви. З часом буддійський культ значно змінився, оскільки повинен бувзадовольняти національно-духовні потреби віруючих, цілком відмінні відінтересів і потреб аскетів. Поступово у буддизмі розвинулись елементикульту, подібні до існуючих в інших релігіях. Буддизм звів у культ численніреліквії. Це, зокрема, мощі святих, насамперед самого Будди, а також речі, які, як вважається, належали їм або ними використовувалися. Крім того, вшановуються ті населені пункти, окремі споруди, дерева, які пов'язані (дійсно чи уявно, що неможливо перевірити) з біографією Будди або кого-небудь з його прихильників. Значного поширення, так само як і в католицизмі, набув культ мощей. Останки Будди, за переказом, після його спалення стали об'єктом запеклихсуперечок між претендентами на право володіння ними. Місця, які особливо вшановувалися, ставали місцями прочанства. їхчотири: місце, де народився Будда, де він «прозрів», місце його першоїпроповіді і місце нірвани. У буддизмі чимало обрядів, що належать до індивідуального культу. Мається на увазі така форма релігійної поведінки, як бхавана - заглибленняу себе, у свій внутрішній світ з метою зосереджених роздумів про істинивіри. Згідно з буддизмом людина сприймає світ через свої відчуття, але вони - не суб'єктивні уявлення індивіда, а об'єктивний факт, наслідок збудженнядхарм, часток світобудови. Життя є виявом збудження дхарм. Заспокоїти своїдхарми - це і означає взяти життя в свої руки і цим досягти мети – стану Будди, зануритися у нірвану. Але як це зробити? Дуже популярний лотос - символ чистоти, духовногопросвітлення, співчуття. З тварин найшанованіші змії (наги), оскільки, як вважається, вони відіграли особливу роль у житті Будди - цар змій Нагараджа прикрив Буддусвоїм капюшоном під час його перебування у стані споглядання. Інші популярні тварини - слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павич.

30. Особливості віровчення і культу буддизму

Особливості віроучення буддизму це 4 істини буддизму: Життя є страждання; Причина страждань бажання; Щоб позбавитися страждань слід зріднитися від бажань; Спосіб позбутися бажань це наслідування шляху спасіння. Символом буддизму є Чакра тобто колесо перероджень яке складається з восьми етапів це і є шлях спасіння. Шлях спасіння 8 етапів: Це правильне розуміння чотирьої благородних істин; Правильні прагнення наміри; Правильна мова; Правильна поведінка; Правильний спосіб життя; Належне зусилля у прагненні до довершеності; Належний стан розуму; Правильна медитація. Пройшовши ці 8 етапів людина може прийти до стану Архата, а потім і до стану Нірвани. Нірвана: вихід з кола перероджень і перехід в повне небуття. Нірвана: це досконале буття в якому перебуває Будда як космічна єнарегія, а якщо Будда є вічним проникає усюди то кожна людина має природу Будди. Сансара – реінкарнація. Дванадцять етапів життя Сідхартхи Будди: Прийнятя рішення народитися в світі людей; Сходження з неба Тушита; Входження в лоно матері; Народження; Накопичення світських знань; Життя у розвагах і насолодах; Залишення палацу; Аскетичне життя; Перемога над Марою; Досягнення стану Будди; Проповідь Дхарми; Входження в Нірвану. Етика Буддизму базується на 5 законах: Не вбивати жодної живої істоти; Не красти; Не говорити не правди; Відтримуватись від перелюбства; Не вживати п’янких напоїв. Для монахів: Не їсти після обіду; Не бути на весіллях; Не мати золота срібла; Не використовувати косметичних засобів які мають аромат; Не спати на широкому та високому ліжку. Особливості культу Буддизму: Шанування статуї Будди; Поклоніння реліквіям; Піднесення їжі до статуї Будди або монахам; Богослужіння в храмах тільки для монахів і свячено служителів; Обряди ініціації. (посвячення); Специфіка погребального культу; Кремація; Велика система свят. Основні напрямки буддизму: Хінаяна; Махаяна; Ламаїзм; Дзен-буддизм; Чень-буддизм.

31.Течії буддизму

Існує кілька десятків течій буддизму, які можно загалом згрупувати у три типи: Нікая, Махаяна та Ваджраяна. З шкіл Нікая до наших часів збереглася лиша школа Тхеравада. Кожна з гілок буддизму вважає, що вона представляє справжне вчення Будди; разом з тим в деяких школах вважається, що гнучкий характер буддизму дозволяє йому змінювати формулювання, термінологію та підходи згідно з сучасними обставинами. Школа Тхеравада, що означає «Вчення Старійшин», будує вчення та практику виключно на Палійському каноні. Він вважається найстарішим з існуючих буддійських канонів, його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток «ґрунтовної уваги», що призводить до розвитку вмілих якостей. Буддизм Нікая, і в тому числі Тхераваду, іноді називають Хінаяною ("Ницою колісницею"), хоча це взагалі вважається неввічливим. Тхераваду сьогодні сповідують в Шрі Ланці, М'янмі, Лаосі, Тайланді, частково у В'єтнамі та Малайзії; загалом у світі близько 124 мільйонів людей. В Україні є окремі послідовники Тхеравади, проводяться семінари з Віпассани. В Махаяні («Великій колісниці») підкреслюється співчуття до всіх та самовідданий ідеал Бодхісаттви. В доповнення до текстів шкіл Нікая, школи Махаяни визнають загалом або частково ряд текстів, записанних біля першого сторіччя нашої єри. Ці пізніші тексти написані на санскриті, та присвячені досягненню стану Будди через слідування шляхом Бодхісаттви протягом незліченних віків. В зв'язку з такими величезними відрізками часу, в деяких школах Махаяни приймається ідея досягнення переродження в «Чистій землі», що не є саме по собі Пробудженням, але як середовище максимально сприяє досягненню Пробудження. Буддизм Махаяни сповідують сьогодні у Китаї, Японії, Кореї та більшій частині В'єтнаму; загалом у світі близько 185 мільйонів людей. В Україні Махаяна представлена послідовниками японської школи Нітірен-Сю (Ніппондзан Мьоходзі) Дзен. Ваджраяна («Діамантова колісниця») поділяє багато з основних концепцій Махаяни, але разом з тим використовує велику кількість технік, призначених для вдосконалення буддійської практики. Одна з складових Ваджраяни — використання психофізичної енергії як засобу досягнення глибокіх станів зосередження та усвідомлення. Ці глибокі стани в свою чергу використовуються як шлях до стану Будди. Стверджується, що за допомогою цих технік можна досягти стану Будди всього за одне життя. В доповнення до текстів Тхеравади та Махаяни, буддисти Ваджраяни визнають велику кількість текстів, в тому числі буддійські Тантри. Ваджраяну сьогодні сповідують в основному в Тібеті, Непалі, Бутані, Монголії, Калмикії, північній Індії, частково в Китаї та Японії; загалом у світі близько 20 мільйонів людей. Найвідомішим духовним лідером Ваджраяни є Далай-лама. В Україні Ваджраяна представлена громадами Карма Каг'ю (Й. С. Г'ялва Кармапи Тхає Дордже, Шамара Рінпоче та Оле Нідала, Лами Пунцога та Чог'яма Трунгпи), громадами Нінгма та Дзогчен.

32. Особливості православного віровчення та культу

Православ'я є одним з основних відгалужень у хрис­тиянстві, що офіційно оформилося на території Візантії після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. Має мільйони послідовників, переважно в країнах Східної Європи, Близького Сходу. Православ'я не має єдиного церковного центру. В православ'ї домінують національні особливості щодо тлумачення канонів, обрядів і свят: кожна з церков виробляє свою традицію, має свої свята. Наприклад, для української церкви Покрова є великим святом, у російському церковному календарі нічим особливим не вирізняється, в гру­зинському - його немає взагалі.

В основі православного віровчення - Святе Письмо (Біблія), Святий Переказ (рішення вселенських і помісних соборів V-VIII ст., праці отців церкви), Символ віри (визнання триєдиності Бога, боговтілення, спокутної жертви Ісуса Христа, загробного ушанування, також визнання церкви як посередника між Богом і людьми). Відвідування храмів, молитва, дотримання постів, таїнств для православних віруючих мають особливе значення. Особлива роль належить культу святих, церковним святам, ушанованню ікон. Православ'я визнає хрещення, причастя, миропомазання, сповідь, шлюб, священство, єле-освячення і богослужіння. Заперечує католицькі догмати про філіокве, чистилище, про непогрішимість Папи Римського та ін.

Перші православні центри, які згодом стали контролювати діяльність віруючих на великих територіях, поставали як самостійні церковні утворення. З розпадом Римської імперії вони сформувалися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення взаємозалежності між цими територіями, внаслідок чого кожний церковний центр став самостійним у православ­ному світі. З часом православні церкви виникли і в інших регіо­нах, здобуваючи самостійність у релігійно-церковному житті. У сучасному світі є п'ятнадцять автокефальних і кілька автономних православних церков. Відповідно до традиційного переліку (диптиху) кожна з них посідає точно визначене місце у структурі Вселенського православ'я. Крім них, існують і інші православні церковні утворення, з певних причин не внесені до цього переліку.

33.Виникнення та еволюція християнства.

Відомості про виникнення християнства містяться в різних джерелах: Євангеліях, посланнях і діяннях апостолів, у так званих апокаліпсисах. Засновником християнства є Ісус Христос. З погляду християн, головний зміст Старого Заповіту полягає у підготовці до приходу Месії і повідомлення про нього. Через Христа Бог уклав з людиною Новий Заповіт. До моменту виникнення християнства більшість людей перестали розрізняти добро і зло, і Христос прийшов, щоб врятувати їх. Народженню Месії передувала чудесна подія: архангел Гавриїл повідомив Діві Марії волю Творця про те, що вона народить сина і назве його Ісусом. Протягом перших трьох століть з’явилися літературні твори, що склали Новий Завіту перші століття Христини піддавалися гонінням, оскільки їхня релігія здавалася пануючим класам небезпечною. Але це викликало співчуття і симпатію до переслідуваних і попри наміри гонителів лише сприяло зростанню популярності християнства завдяки героїзму мучеників, що виявляли приклад відданості вірі. Зрештою усе більше представників вищих прошарків суспільства стали приймати християнство, і окремі правителі провінцій навіть стали спиратися на християнські громади і духівництво. Зміна статусу християнської церкви спричинила зміни соціального складу громад – туди стали входити представники пануючого прошарку. У цей же період християнство і перетворилося на могутню церкву. Як державна релігія християнство поширюється в 4 ст. серед германців, у 5 ст. – серед франків, у 6 – серед готів, у 10 ст. – серед слов’янських народів. Після епохи великих географічних відкриттів 15 – 16 ст. християнство стало поширюватися за межами Старого Світу – в Америці, Африці, Австралії.

34. Виникнення і поширення ісламу

Іслам (араб. — покірність, віддання себе Богові) — наймолодша із світових релігій. Тих, хто прийняв цю релігію, називають відданими (араб. — мусульманин). Батьківщина ісламу — північно-західна частина Аравій­ського півострова — провінція Хіджаз зі священними містами Мекка та Медина. Формально заснування ісламу датують 622 р., коли релігійний реформатор Мухаммед (Могаммад, Магомет), оголосивши себе посланцем Бога, змушений був переселитися з Мекки в Медину, оскільки аристократична верхівка племені корейшитів не прийняла його вчення. Відтоді бере свій початок мусульманське літочислення — місячна хіджра та сонячна хіджра. Не­парні місяці мусульманського календаря мають ЗО днів, парні — 29; "місячний" рік (354 дні) має 12 місяців. Кож ний третій рік — ВИСОКОСНИЙ (355 днів). Місячний кален-дар використовують у більшості мусульманських країн.

Період зародження ісламу (кінець VI — почато: VII ст.) позначений гострою соціально-політичною бо-ротьбою, розпадом первіснообщинного ладу та формуван ням класового суспільства на Аравійському півострові. На відміну від християнства, виникнення ісламу супровод жувалося боротьбою між могутньою родовою аристо кратією племені корейшитів та вільними бідняками, ремісниками, землеробами, кочівниками-пастухами. Вол ночас в економічному житті арабських племен зарод жувалися нові класові відносини, утверджувалося рабство особливо боргове. Але рабство на той час історично вичер пало себе, гальмувало розвиток суспільства. Тому вже на прикінці VI ст. зароджуються елементи феодалізму.

Через Аравію пролягали важливі торгові шляхи в. Південну Азію, на Далекий Схід. А намагання сусідніх країн прибрати до рук ці шляхи свідчать про складну то­гочасну політичну обстановку. Роздрібненість, економічна відсталість арабських племен, перехід до класового су­спільства з сильною централізованою державною вла­дою — все це зумовило потребу в суспільній силі, яка мог­ла б вирішити це історичне завдання. Необхідно було об'єднати всі арабські племена для захисту від сусідів (Візантія, Іран). Перешкодою у цьому процесі були давні племінні культи, які корінням сягали у традиції первісно­го ладу. Наприкінці VI ст. серед арабів зароджується ханіфський реформаторський рух (араб. Ханіф — пророк), який охопив усю територію Аравії. Найбільшими центра­ми релігійної реформації були Ємен на чолі з Му-саліомом — на півдні Аравії та Хіджаз — на північному за­ході, вождем якого був виходець з корейшитів — Мухам-мед (570—632). Після тривалої боротьби прихильники Му-хаммеда перемогли. Мухаммед ліквідував місцевих племінних божків, а замість давніх племінних культів за­провадив культ єдиного бога — Аллаха (покровителя пле­мені корейшитів).

Відомостей про дитинство Мухаммеда дійшло до на­ших днів небагато. Належав він до роду Гашимідів. Бать­ко не дожив до його народження, а мати померла, коли він був ще дитиною. Мухаммеда виховував спершу дід, а після його смерті — дядько по батьковій лінії. На 25-му році життя Мухаммед відвідав у торгових справах Палестину, Сирію, де ознайомився з іудейством та християнством.

Згодом захопився релігійним рухом, що виник у Мецці та Медині. Часто він усамітнювався в пустелі, віддаючись молитвам. Згідно з оповідями, коли Мухаммед перебував у печері Хіра під Меккою, йому явився ангел з велінням нести до людей істинне слово Аллаха. У 610 р., коли Мухаммедові виповнилося 40 літ, отримав перше одкро­вення Аллаха. Він став проповідувати нову релігію, відки-даючи багатобожжя. Але до його старань ставилися спер­шу дуже насторожено. Чимало було опозиційних виступів проти нього. Це змусило Мухаммеда надати своїм про­повідям полемічного характеру. У 632 р. здійснив хаджж (паломництво) до Мекки, яке стало прощальним. Через три роки потому він помер.

Мухаммед у своєму вченні поєднав уявлення про світ давньоарабської міфології із старозавітними переказами Біблії та "откровеннями" християнських Євангелій. Араби ознайомилися з ними завдяки візантійським та єврейсь­ким купцям, ремісникам, які на той час мали свої кварта­ли в Мецці та Медині, де жив Мухаммед.

Головні положення ісламу викладено у священній книзі мусульман — Корані (араб, аль-куран — те, шо чи­тають).

35. Загальна характеристика Біблії.

Біблія є священною книгою християн, однією з найвизначніших памяток світової релігійної думки, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів. Створювалася вона від 12 ст. До н. е. по 2 ст. Н. е. тобто впродовж майже півтори тисячі років у процесі відбору, редагування, канонізації релігійних текстів, які спершу іудаїзм, а потім християнство визнали богонатхненними – навіяними людям Богом шляхом Одкровення. Тобто через Біблію Бог звернувся до людей. Священнописці підбирали спосіб, стиль викладу. Писали її сотні відомих і невідомих авторів, редакторів, переписувачів, перекладачів, яким Бог явив своє слово. Складається Біблія із двох частин – Старого та Нового Заповітів. Слово «заповіт» означає договір, союз Бога з обраним народом і всім людством. Відповідно, ту частину, в якій ідеться про союз Бога з іудейським народом, називають Старим Завітом(іудеї – Танахом). У Новому Завіті ідеться про союз Бога з усім людством. У книгах Старого Завіту, який ще називають Законом суворої правди, йдеться про створення світу, перших людей, початок історії людства, про вигнання людини з раю, всесвітній потоп, про початок історії, релігію єврейського народу. Містить він вчення про месію. у більшості оповідей реальність тісно переплетена з міфологічністю. Людина розглядається як сфера боротьби добрих і лихих сил. У зв’язку з цим виникли поняття раю і пекла. Рай – вічне пристановище душ праведників і святих після їх смерті. У Старому Завіті він постає закритим садом країни Едем. Біблія визнає Бога джерелом буття, добра і гармонії. Новий Завіт, який вважають Законом Божественної любові й благодаті, написаний ідеологами християнства давньогрецькою мовою. Він об’єднує 27 книг, святенність і канонічність яких визнана всіма християнськими конфесіями: чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки та Іоанна),в яких ідеться про непорочне зачаття, прихід Спасителя – Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, йдеться про страшний суд і кінець світу. Християнське богослов’я на основі змісту і спрямованості книг Нового Завіту поділяє їх на законоположені(Євангелія), історичні(Діяння),навчальні(Послання) та пророцькі(Апокаліпсис). Склад Нового Завіту (канон) формувався поступово. Офіційне визнання 26 книг відбулося в 363 році н. е. на Лаодикійському соборі у 419 році Карфагенський собор включив до Новозавітного канону 27 книгу – Апокаліпсис. Поза каноном перебуває кілька десятків творів, які називають апокрифічними – не визнаними священними у зв’язку з їх сумнівною вірогідністю або не встановленим походженням. Хоч жодного тексту мовою оригіналу не збереглося, вважають, що всі новозавітні тексти були написані арамейською мовою. Уся термінологія грецька. Грецькою мовою й записано новозавітний канон. У 1205 році Кентерберійський єпископ Ленгтон усі 66 книг Біблії поділив на 1189 розділів. А в 15 ст. Текст Біблії було поділено на вірші. Саме в такому вигляді дійшла вона до наших днів. Біблія містить різні за змістом і формою релігійні та світські твори, які засвідчують різноманітність способів пізнання, осмислення дійсності, формування світоглядних засад, спроб заглянути в майбутне людства. У ній тісно переплетені реальне та ірреальне, міф і дійсність. Біблія перекладена майже всіма мовами світу, сумарний її тираж найбільший у світі. При посиланні на Біблію зазначають не сторінку, а книгу, розділ і вірш.

Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4