Ответы на вопросы по религиоведению (стр. 4 )

36.Католицизм: віровчення і культ

Як один з поширеніших і наймасовіших напрямів християнства, католицизм оформився в наслідок першого великого розколу в ньому ( 1054 Р.). то був лише офіційний акт розділення християнства на католицьку і православну церкви. Атже, як відомо, фактичне розмежування православ’я на західну і східну традиції відбулося значно раніше – у 5 ст. у зв’язку з розпадом Римської імперії. На сучасному етапі католицизм об’єднує до 900 млн. віруючих, будучи поширеним переважно у Західній та Східній Європі, в більшості країн Південної Америки. Головними догматами католицизму, що відрізняють його від інших течій у християнстві, є догмат про філіокве – сходження Святого Духа не тільки від Бога – Отця, а й від Бога – Сина, прийнятий на Толедському соборі в 582 р. не менш значущим є прийнятий у 1439 р. на Флорентійському соборі догмат про чистилище. Сутність його полягає в тому що після смерті людини душа її потрапляє в чистилище – місце між пеклом і раєм, щоб на очищувальному огні звільнитися від гріхів. Потрапляють сюди душі грішників, що не отримали прощення в земному житті й не оптяжені смертними гріхами. У католицизмі особливим є вшанування Богоматері – Діви Марії. Ця традиція запозичина у давніх релігій, які шанували Богородицю як Богиню – матір, Богиню родючості. У християнстві Богородиця представлена Дівою Марією, яка зачала від Святого Духа Ісуса – Сина Божого. Дуже важливим у католицизмі є положення про особливу роль духовенства, за яким людина не може заслужити Божої милості без його допомоги, оскільки воно має значні переваги перед мирянами і володіє особливими правами та привілеями. Католицька догматика встановлює необхідність систематичної сповіді віруючих перед духовенством. Кожен католик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння людської душі вважається неможливим. Особливо урочистими є католицькі богослужіння, супроводжувані органною музикою, хоровими і сольними співами. Відбуваються вони латинською мовою.

На відміну від інших напрямів у християнстві католицизм має міжнародний центр управління – Ватикан і главу церкви – Папу Римського. Ватикан є історичним спадкоємцем церковної держави – Папської області, яка сформувалася в 756 р. на невеликій території сучасної Італії. Вона проіснувала до 1870 р. потім у процесі обєднання Італії її включено до Італійської держави. Обирає папу Колегія кардиналів по життєво. За всю історію Римської католицької церкви було обрано 262 папи. Католицька церква постійно переймається проблемами сімї, дітей і батьків. У поглядах на людину акцент робиться не на її гріховності а на тому, що зближує її з Богом.

37. Загальна характеристика православ’я.

Православ'я - один із головних (поряд із католицизмом і протестантизмом) напрямів у християнстві. Виникло після поділу християнської церкви в 1054 р. на католицьку (західну) та православну (східну) церкви. Православне віровчення базується на двох основах: Священному писанні – Біблії та Священному преданні. В Священне писання традиційно входять: Біблія, літургійна і богослужбова діяльність церкви, послання, а також постанови і діяння семи Вселенських Соборів, які визнає православна церква. В Священне Предання входять житія святих, що розділяються на апостолів, пророків, мучеників, преподобних, а також праведників. Найважливіші положення православного віровчення (догмати) викладені в Символі Віри, прийнятому на Першому Вселенському соборі. Православний Символ Віри зобов`язує вірити в єдиного Бога, що виступає завжди в трьох іпостасях: Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий (Трійця). Бог-отець вважається творцем людини, природи і ангелів. Богом-сином вважається Ісус Христос. Бог-дух святий виходить тільки від Бога-отця – це і є головна відмінність православ`я і католицизму (filioque). Головні православні догмати пов`язані з вшануванням Бога-сина Ісуса Христа. Найважливішим є догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишаючись Богом, разом з тим став людиною, народившись від діви Марії. Православні вважають, що своєю смертю Ісус звільнив людство від відповідальності за первородний гріх Адама і Єви, надавши можливість розраховуватись лише за свої гріхи. Одне з центральних місць займає догмат про воскресіння Христа, яке церква оголосила провіщенням майбутнього загального воскресіння з мертвих. Велике значення має обрядовість, найбільш важливим елементом якої є таїнства. В православ`ї існує сім Святих Таїнств. 1.Хрещення пов`язане з прийняттям в лоно церкви. 2.Миропомазання – таїнство, через яке людина наділяєтьмя Божою благодаттю. Цей обряд пов`язаний з хрещенням. 3.Причастя – суть цього таїнства в тому, що віруючі (причащаються) їдять хліб і п`ють вино, що є втіленням “тіла і крові Христа”. 4.Покаяння або сповідь – таїнство, яке полягає в признанні віруючим своїх гріхів. 5.Соборування – таїнство, яке здійснюється над хворими та помираючими. 6.Вінчання здійснюється при укладанні шлюбу. 7.Священство – при прийнятті священного сану (диякона, священика та єпіскопа). 8.Центром молитовної діяльності є православний храм. В православній церкві є 12 головних свят, які присвячені вшануванню головних подій в житті Христа, Божої Матері і Церкви

38. Православні конфесії сучасної України

Визначенням Архієрейського Собору Російської Православної Церкви (РПЦ) 25-27 жовтня 1990 р., у відповідь на звернення українського епископата до Святійшого Патріарха Московського і всея Русі Алексія ІІ и всього епископата РПЦ, Українській Православній Церкві (УПЦ) надано незалежність і самостійність в її керуванні. УПЦ – спадкоємиця древньої Київської митрополії (в межах України) і Українського екзархату РПЦ. Самостійність і незалежність УПЦ у керуванні поширюється на канонічні, богослужбові, господарські, фінансові та духовно-освітну сфери внутрішнього життя її єпархій. Соборний і молитовно-канонічний зв'язок УПЦ із Всесвітнім Православ'ям являє членство Предстоятеля УПЦ у Священному Синоді РПЦ, і участь українського епископата в Архієрейських та Помісних Соборах РПЦ. Знаком перебування УПЦ у благодатному лоні Всесвітнього Православ'я є статутне піднесення імені Предстоятеля РПЦ за богослужіннями і благословення Святійшим Патріархом новообраного Предстоятеля УПЦ. Відповідно, український епископат, певно висловлюючи віроповчальный принцип соборності Церкви Христової, бере участь у виборах Святійшого Патріарха Московського і всея Русі, а Предстоятель УПЦ – в обряді настоловання Предстоятеля РПЦ. Реальні права і канонічний статус УПЦ фактично наближають її до повноти прав і статусу Помісної Церкви, без формального визначення останньої Помісним Собором РПЦ. Предстоятель УПЦ – митрополит Київський і всея України з титулом "Блаженний". Канонічний статус УПЦ та її Предстоятеля визнані Главами Помісних автокефальних православних Церков. Резиденція Предстоятеля УПЦ – Києво-Печерська Успенська Лавра. Предстоятель УПЦ з 1992 року – Блаженний Володимир /Сабодан/, митрополит Київський і всея України. Священний Синод УПЦ закладає і скасовує єпархії в межах України, духовні школи, обирає кандидатів на вільні єпископські кафедри, благословляє відкриття монастирів, обговорює і вирішує всі інші питання внутрішнього життя УПЦ в період між Архієрейськими Соборами УПЦ. Архієрейський Собор УПЦ, відповідно до Статуту про керування УПЦ, є вищим органом соборного керування. Архієрейський Собор УПЦ самостійно і незалежно обирає Предстоятеля УПЦ – митрополита Київського і всея України. В УПЦ періодично збирається Всеукраїнський Церковний Собор (помісний) за участю епископата, представників духовенства, що є ченцями, та мирян УПЦ для обговорення найважливіших питань внутрішнього життя УПЦ. Східне Православ'я – тисячолітня традиційна релігія українського народу (русичів). УПЦ – найбільша православна община в Україні: вона нараховує тридцять п'ять мільйонів хрещених християн. У складі УПЦ 35 єпархій, 37 архієреїв, є одна духовна академія (Київ, Києво-Печерська Лавра), 5 семінарій, 22 духовних училища, 3200 недільних шкіл. Найбільші монастирі: Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, Свято-Успенська Почаєвська Лавра, які є загальноправославными християнськими святинями і місцями масового паломництва. УПЦ – Церква-мучениця: сотні тисяч християн постраждали в результаті репресій із боку богоборчої влади в СРСР, тисяча священнослужителів, що є ченцями, і мирян було розстріляно та заслано в сибірські табори. Серед них – перший Священномученик Російської Церкви, митрополит Київський Володимир /Богоявленский/, вбитий більшовиками у 1918 р. Було зруйновано багато храмів, монастирів. Заборонено церковну добродійність. Останнім часом УПЦ поступово повертаються храми, монастирі і майно, раніше націоналізоване державою. Відновляються соціальна діаконія УПЦ: церковно-парафіяльні школи, лікарні, молодіжні організації і прямування, мета яких – допомога старцям, інвалідам, бідним і т. д. На канонічній території УПЦ діють дві локальні, не визнані Помісною Православною Церквою, націоналістично орієнтовані розкольницькі юрисдикції – Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ-КП) на чолі з розкольником "патріархом Філаретом" і Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Велика частина їхніх приходів розташована в західних областях України (Галичина, Волинь), які історично входили до складу Речі Посполитої (Польщі). На цих же територіях діє Українська Греко-Католицька Церква (уніатська, УГКЦ). Активізувалася діяльність псевдо-релігіозних та окультних сект, що практикують прозелітизм серед православних України. Взаємна боротьба розкольницьких, сектантських і проуніатських сил в Україні, яка здійснюється на фоні духовної, політичної ті економічної кризи в країні, порушує мирний хід життя УПЦ, створює межконфесійну напруженість і провокує відкриті сутички між духовними общинами.

39. Протестантизм: основні риси і течії

Протестантизм — один з головних напрямів у християнстві, що відокремилися від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі. Історія протестантизму пов`язана з іменами велеких представників людства, його культури, як-то Ян Гус, Мартін Лютер, Жан Кальвін тощо. Поява протестантизму стала переломним моментом у всій європейській культурі. Протестантизм всіх напрямків стоїть на тій позиції, що знання релігійної істини дається людині божественним откровенням. Протестантизм позбавляв папство і церкву монопольного права тлумачення Біблії – протестанти проголошували право кожного віруючого не тільки самостійно читати, але й тлумачити Біблію. Зогляду на соціальні та політичні умови виникли різні течії протестантизму: англіканство - напрямок протестантизму, державна церква Англії, зберегло ієрархію, єпіскопат та пишний культ; лютеранство - напрямок протестантизму, названий так на честь засновника — Мартіна Лютера. Відкидає папську владу, а єдиним авторитетом визнає Святе письмо — Біблію. Основна теза — виправдання тільки вірою, що дарується людині безпосередньо Богом, без посередництва церкви; кальвінізм - один із напрямів протестантської церкви, що виник у Швейцарії в XVI ст. На відміну від католицької церкви, кальвіністська церква засуджує марнотратство, обстоює ощадливість, не визнає бідність як ознаку святості, вимагає сумлінної праці заради накопичення багатства. Кальвіністи, як і католики, переслідували та нищили своїх ворогів. Основу доктрини становить ідея приречення, відповідно до якої деякої душі заздалегідь обрані Богом, завдяки жертві Христа, для порятунку, а інші прокляті. В більш пізні часи з`явилися нові течії в протестантизмі. Серед них можна відзначити баптизм, адвентизм (від “пришестя”), п'ятидесятництво тощо. Часто до протестантів відносять Свідків Єгови, проте багато представників інших християнських конфесій не вважають Свідків Єгови християнами, тому що вони не визнають Ісуса Христа Богом, заперечують Трійцю і духівництво. Однак, багато религіознавців не розділяють такої думки. Протестантизм виступає за спрощення та здешевлення культу, відкидає молитку за померлих, поклоніння Богородиці і святим, почитання мощів, ікон та інших реліквій. На перший план богослужіння висувається проповідь. Богослужіння ведеться на народних мовах, складається з проповіді, співання молитовних гімнів і читання Нового Заповіту. Протестантизм відкидає розподіл віруючих на духовенство і мирян – тобто кожен віруючий може звернутися до Бога без посередників. Основною ідеєю протестантизма, сформульованою Мартіном Лютером, є заперечення того, що спасіння можна досягти добрими вчинками чи будь-якими людськими зусиллями (на момент появи протестантизму суттєвим моментом була також боротьба з продажем індульгенцій, тобто ідеєю того, що гріхів можна позбавитися за гроші). Натомість спасіння досягається виключно вірою у викупну жертву Ісуса Христа, згідно з ключовим для протестантизму біблійним текстом - Послання до Єфесян 2:8,9: Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Протестантизм, що виріс із боротьби з церковними традиціями, які, на думку протестантів, часто-густо відходять від витоків християнства, характеризується особливим наголошенням на знанні Біблії та оцінці усіх аспектів життя саме відповідно до біблійних постулатів. ВИСНОВОК: Три ранні напрямки протестантизму – англіканство, лютеранство, кальвінізм. Англіканство – державна церква Англії, зберегло ієрархію, єпіскопат та пишний культ. В лютеранській церкві, що названа так на честь засновника Мартіна Лютера, зберігся єпіскопат, признається 2 таїнства хрещення та причащання, в храмах нема ікон та розп`ять. Центральне місце в богослужінні займає проповідь. В кальвінізмі – відкинуто всі зовнішні атрибути культу – алтарь, ікони, свічки, хрест. Проповідь – центральних момент богослужіння, вона включає співання псалмів та молитв. В більш пізні часи з`явилися нові течії в протестанзицмі. Серед них можна відзначити баптизм, адвентизм (від “пришестя”), п`ятидесятничество тощо. Віровчення баптистів засновано на лютеранстві та кальвінізмі. Особливе значення надається особистій вірі. Хрещення розглядається як знак духовного відродження. Баптизм вимагає від віруючих активної місіонерської діяльності. Адвентистський напрямок виділився в 19 ст. і видрізняється чітко розробленою концепцією про кінець світу, сенс життя і завершення земної історії.

40.Іслам:особливості віровчення і культу

Іслам є наймолодшою із світових релігій. Його сповідують майже 860 млн. осіб у понад 120 країнах світу. У 28 країнах є державною релігією. Віровчення ісламу, як і будь – якої релігіі передбачає сповідування системи догматів. Існує воно у суніцькому та шиїтському варіантах у сунітському варіанті який сформувався в 7-8 ст, їх сім: 1.віра в єдиного бога – Аллаха. Головний догмат ісламу – єдинобожжя. Віра у всемогутнього, суворого, але справедливого Аллаха з уявленнями про кінець світу. Страшний суд, посмертну відплату. Ці догми перейшли в іслам з іудаїзму та християнства і мало чим відрізняються від трактувань у цих релігіях. До головних віросповідальних положень ісламу належать: 2. віра в ангелів. 3. віра в Священне Писання 4. віра в пророків та посланництво Мухаммеда 5. віра в кінець світу та загробне життя 6. віра у визначення долі людини Богом 7. віра у воскресіння після смерті. Шиїтська система віровчення, що сформувалася у 12-13 ст. визнає п’ять догматів: єдинобожжя; справедливість; пророцтво; влада імамів; воскресіння; Принципи ісламського віровчення, викладені в Корані та Суні, покладено в основу моральних і обрядових правил, обов’язкових для кожного мусульманина. Вони є джерелом мусульманського права – шаріату. Шаріат. Представлений комплексом юридичних норм, приписів, правил поведінки, релігійного життя та вчинків громадянина, дотримання яких угодне Аллаху. Тому називають його Божим законом, представлений мусульманам через Коран і хадиси, ученням про ісламський спосіб життя. Передусім він обґрунтовує догматичні й етичні норми, які повинні визначити релігійну совість мусульманина. Загалом норми шаріату належать до однієї із двох категорій: вони регулюють відносини мусульманина з Аллахом, а також взаємовідносини між мусульманами, між державою і її громадянами, між мусульманами і представниками інших кофесій. Правосуддя на основі норм шаріату здійснюють мусульманські судочиновники – каді. У більшості ісламських країн і нині діють шаріатські суди, в компетенції яких справи ритуального, родинного, приватного, частково й карного права. За нормами шаріату застосовують тілесні покарання – у Пакистані, Судані.

41.Основні течії ісламу.

У 7 ст. сформувалися два напрями ісламу – сунізм, що обєднав прибічників Омейядів, та шиїзм, де згуртувалися прибічники та нащадки Алі. Згодом сформувалася секта хариджитів. яка заперечувала владу обох угруповань. Сунізм – найбільш правовірний напрям ісламу його прихильники визнають не тільки Коран але й Суну. Вважають що саме вони дотримуються традицій Пророка. Формально сунітом вважають того, хто визнає перших чотирьох халіфів, достовірність суни, дотримується її ритуальних, побутових, соціальних правил певний час сунізм був офіційною релігією арабського халіфату. На відміну від шиїзму він не визнає нічийого посередництва між Аллахом та людьми, крім Мухаммеда, заперечує тезу про особливу природу Али та особливе право його нащадків на імамат. Сунізм поширений у Середній Азіі, Закавказзі, Поволжі, Сибіру на Уралі, Єгипті. Він охоплює різноманітні школи, течії, секти, серед яких існує значна відмінність що до тлумачення свят, елементів молитов та інших ритуальних обрядів, молитовних установ, тощо. У межаж сунізму сформувалося багато течій і шкіл, які сповідуючи основні принципи мають певні відмінності. Суфізм це містико – аскетична течія в сунізмі. Першими суфіями вважають аскетів, які жили в Іраку та Сирії на прикінці 8 поч.9 ст. намагаючись збагнути зміст Корану. Суфії сувородотримувались його приписів та Суни, постів, приймали обітниці. Вони були байдужими до багатства та прикрощів життя, вважаючи головною метою позбавлення особистих якостей та набуття божественних. Нині суфізм втратив колишню популярність, хоча в окремих країнах його позиції ще досить міцні. Це дуже неоднорідна розгалужена течія, до якої входять окремі братства. Чиштія як суфійське братство, зародилося у східному Ірані на початку 13 ст. до нього належали не тільки мусульмани. Воно було суворо централізоване доки всередині 14 ст. у ньому не виникло декілька відгалужень, два з яких виявилися життєздатними. Чиштія дотримувалося принципу загальної рівності, відмовлялося від контактів з властями, ігнорувало матеріальні накопичення, забороняло жебрацтво, вживання алкоголю, наркотиків, тютюну. Сенусія. Це суфійське брацтво, засноване у 1837 р. алжирським марабутом Мухаммедом Ібн Алі ас – Сенусі. Згодом Сенусіті перенесли свою діяльність на територію сучасної Лівії. Сенусі висунув гасла боротьби за повернення до «чистоти раннього ісламу», виступав проти поширення європейського впливу, проголосив єдиною священною книгом ісламу Коран. Саадія. Брацтво засноване на початку 14 ст. сповідує суворий аскетизм. Деякі традиції збереглися в Єгипті, Сирії, Югославії. Сухардія. Було засновано на прик. 11 ст. вчення особливо поширилося в Індії, від індуїстів та буддистів запозичивши деякі світоглядні положення та елементи психотехніки йоги. Мовлані. Спочатку до братва належали представники середніх та нищих міських верств, але поступово воно обєднало аристократів, учасники якого повинні були заробляти на життя. Жебрацтво було категорично заборонено Мюридизм. Як релігійно – містична течія, сформувалося на Північному Кавказі у 19 ст. у її основі – принципи суфізму щодо зближення людини з Богом, культу бідності. Накшбандія. Починаючи з 15 ст. , стало найпоширенішим братством, давши кілька могутніх відгалужень, які переросли у самостійні братства. Накшбандія завжди було активним у соціально – політичній сфері. Ваххабізм. Проповідує повернення до чистоти раннього ісламу часів Мухаммеда, найсуворіше дотримання принципу єдинобожжя. Виступає проти розкоші, користолюбства, лихварства. Шиїзм. Це – другий за масовістю напрям в ісламі. Його заснували прихильники Алі. Він охоплює течії, секти, які вважають Алі та його нащадків єдиними законними спадкоємцями і духовними послідовниками пророка Мухаммеда. Шиїти, як і суніти, визнають Коран, місію Мухаммеда, мусульманські традиції, хоч по – своєму тлумачать деякі догмати ісламу. Вірячи у переселення душ, вони стверджують, що в тілах імамів – потомків Алі – втілена душа Мухаммеда. Імаміди. Це найчисельніша течія у шиїзмі. Зейдити. Всі зедити вважають, що імамат повинен залишитися в родині Алі. Кармати. Радикальний релігійно – політичний напрям ісмаїлізму, виник у 9 ст у Сирії та Іраку. Вони сповідували вчення ісмаїлітів у його ортодоксальній сунітській формі. Аса сини. секта мала суворі ієрархічні принципи з різними ступенями посвячення. Керівники секти для досягнення політичного успіху вступали в контакти не тільки з шиїтськими, а й з сунітськими угрупованнями. Свої справжні релігійні погляди вони приховували. Други. В Єгипті культ Хакіма так і не прижився, але в Сирії й на деяких інших ісламських територіях він протягом кількох століть був важливим чинником народних повстань, які відбувалися під релігійними гаслами. Секти послідовників Хакіма поширені в Лівані, Сирії, Йорданії, Ізраїль. Хаттабіти. Засновником і духовним лідером секти був Абу - уль Хаттаб, який проповідував що божественний дух послідовно еманується в імамів з роду Алі Ібн Таліба. Аліди. До цієї секти належали нащадки Алі Ібн Таліба, який мав багато дітей, найвідоміші серед них у боротьбі за халіфат – Хасан і Хусейн. Релігійно – політична доктрина стверджує, що верховна влада є божественним установленням. Право на імамат належить тільки родині Алі та його нащадкам. Саме за це аліди вели збройну та ідеологічну боротьбу. Кадарити. Секта виникла у 9 ст. , визнає зазначення кадару – поширення в часі вічного божественного рішення, вважаючи, що за різних життєвих обставин людина сама повинна вирішувати, як їй вчитися керуючись свободою наданою їй Аллахом. З часом прихильників цієї секти стали називати джабрітами. Мутазиліти. Секта зародилася у 8-9 ст. засновник її – Ваїш Ібн Ата. В основі віровчення – догмати про єдинобожжя і справедливість, заперечення атрибутів Бога, не припустимість будь якх антропоморфних уявлень про Бога. Рафадити. Так називають усіх поміркованих шиїтів, перед усім імаматів. Сунітські автори називали рафадитами всіх шиїтів, які не визнавали законності правління халіфів Абу Бакра і Омара. Вони не визнавали ісмаїлітського руху й відмовилися від збройної боротьби за владу. «Брати чистоти». Це таємне філософське товариство діяло на Близькому Сході в 10 ст., за своєю орієнтацією наближалося до ісмаїлітського руху. Бекташи. Секта виникла в Малій Азії у 12-13 ст. у віровченні поряд з положеннями ісламу наявні елементи християнства і язичництва. Бахаїзм. Явив собою своєрідну спробу реформування первісного ісламу з метою наближення його до капіталістичних відносин, що зароджувалися. Махдизм. Ця течія виникла в Судані у 80-90-ті роки 19 ст.

42. Основні причини виникнення та загальні риси неорелігій.

Нетрадиційні релігії породжені глибинними процесами суспільного життя ХХ ст. і виявилося не тільки і відновленні ортодоксальних релігійних традицій, а й у пошуку нових цінностей, духовних орієнтацій. На позначення цього явища вживають багато синомічних термінів: (неорелігії”, “неосекти”, “неокульти”, “нетрадиційні вірування”, “севдорелігії”, “неомістицизм”, “релігії Нового віку”. Неорухи народжені кризою традиційної релігії. У ХХ ст. позиції усталених релігійних течій підірвав передусім науковий світогляд. Досягнення НТР висунули проблеми, перед якими офіційна церква виявилась безсильною. У своїх догматах культом синтетичних релігій, створюється на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення, систему обрядових дійств, церковну організацію, претендуючи на статус над релігії. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея багатообраності їх послідовників. У своїх догматах культом синтетичних релігій, створюється на поєднання елементів різних традиційних релігій, створюючи власні вчення, систему обрядових дійств, церковну організацію, претендуючи на статус над релігії. У них розвинуті культ лідера, авторитет власних віросповідних джерел, наявна ідея багатообраності їх послідовників. При знайомстві з цими новоутвореннями можна виділити ряд загальних рис, що помітно відрізняють їх від традиційних церков, так і від об’єднань, що називаються «сектами». Головне тут можливо те, що вони не пов’язані з вже існуючими в країні релігійними течіями та віросповіданнями. В 60-ті роки в край переповнену релігійними ідеями атмосферу США почали вриватися різноманітні пророки - зазвичай крикливі та надзвичайно брутальні, претендуючи на роль єдиних «рятівників» людства, що загубилось в гріхах та темноті. Вони не тільки ігнорували традиційні респектабельні церкви, але й обзивали як прислужників «духовного Вавилона», спроможних довести світ лиш до погибелі. Якщо все ж таки такі месії часом і зверталися до окремих сюжетів традиційних св’ященних книг, то використовували їх як допоміжний матеріал для побудови своїх фантастичних доктрин, проникнутих самовозвеличуванням. Далі впадає у вічі не зовсім звичний соціальний склад прихильників релігій «Нового сторіччя». В США і до цього не раз заявляли про себе різноманітні пророки та месії. Проте до них звертаються люди з найменш забезпечених верств населення, здебільш люди похилого віку. Общини ж культів в основному поповнюються людьми іншого типу. Більшість з них складають молоді люди віком від 18 до 24 років так званого середнього класу. Як правило, вони мають не погану освіту та в минулому не зазнавали суттєвих матеріальних труднощів. Про що б не говорили наставники нових культів, їх проповіді загалом зводяться до передбачення всесвітньої катастрофи, до оцінки сучасної епохи «залізного віку» (Харе Кришна), «віку неподобств» (Громада трансцендентної медитації), періоду «великих мук», «кінця часів» (Церква тіла Христова). Саме ідея «граничності» нашого часу, історичної його відміченості його існування й складає «найвищу істину», що її самозвані пророки передусім хочуть подати світу. Офіціальні ідеології, стверджують вони, не спроможні ні зрозуміти не розв’язати її. Сробити це можуть лише «нові месії» (кожний з них при цому, звичайно, має на увазі самого себе), осв’ячені небесною мудрістю. Саме вони зі своїми послідовникам, що вчасно розірвали зв’язки з грішним суспільством, зможуть пережити неминучий катаклізм історії. Дивує те, що самі фантастичні та екстравагантні заяви такого виду знаходять відклик в серцях багатьох людей, що турбуються про своє майбутнє. Та й дійсно, чи може віруючий залишитись байдужим до релігійної апокаліптики, коли провідні політики та науковці визнають можливість загибелі світу. Характерні особливості культів можна описати по-різному. Але, здається вони найбільш добре підсумовані в наступній характеристиці: 1. На чолі таких організацій стоїть харазматичний лідер, який запевняє, що начебто він отримав нове унікальне «одкровення» стосовно Бога та реальності. На його думку, кожний хто не поділяє його поглядів, не просто помиляється, але й є послідовником Сатани. 2. Лідер створює особливу сім’ю, або комуну де його звичайно називають «батьком». Часто нові члени сім’ї набувають нових імен. 3. Керівник визначає обов’язкові для всіх норми поведінки, але зовсім не обов’язково дотримується їх сам. Звичайно він живе в надзвичайно кращих умовах, чим його послідовники. 4. Гурт дотримується апокаліптичного погляду на світ. Члени організації часто відмовляються від свого майна та змінюють місце проживання. 5. Застосовується своєрідна техніка контролю над поведінкою приваблених, звичайно шляхом ізоляції від навколишнього світу. Послідовники розглядають таку техніку як релігійну дисципліну.

43. Класифікація неорелігій

Кількість релігій “Нового віку” надзвичайно велика. Але умовно їх можна поділити на три категорії. Перш за все це культи, що проголосили себе новітніми варіантами християнства, та пропонують унікальну “боговідверту” істину та єдиний шлях до спасіння людства. Серед них такі відомі організації, як Сім’я любові (раніше Діти Бога), Церква Армагеддона, Церква живого слова, Життєвий шлях, Церква біблійного розуміння, Міжнародний шлях, Віра алтаря та інші. Голосніше за всіх про себе заявляла відома, войовнича Церква уніфікації Сен Мюн Муна(Sun Myung Moon), який запевняв, що має мільйони прихильників по всьому світі. Значну частину серед культів складають гурти, що ведуть свій родовід зі Сходу. Вважається, що в США у них більш ніж два мільйони прихильників. Найбільші та найвідоміші наступні: Рух Харе Крішна(Hare Krishna) (Міжнародна громада свідомості Харе Крішна), Місія Божественного світла та дзен - буддизм. Можна також згадати Організацію здоров’я, щастя та св’ятості, Рух Мехер Баби, Ананда Марга та ряд інших. Особливу групу становлять об’єднання, що займаються виключно «духовними вправами», психотерапевтичними сеансами та процедурами, під які звичайно проводяться різні релігійні спекуляції. Тут особливо виділяється Церква сайентології, по її власним (та явно перебільшеним ) даним маюча біля 5 міліонів прихильників у багатьох країнах. Не менш відомою є Громада трансцендентної медицини, яку правильніше було б віднести до другої групи. Назвемо також Синанон, що так рекламує свої успіхи у лікуванні алкоголіків та наркоманів. До них також можна додати безліч дрібних груп, що пропагують астральні та окультні уявлення, спіритизм, парапсихологію. Тут потрібно було б сказати про сказати декілька слів про проблему класифікації даних релігійних утворень: в масовій літературі за звичай вживається термін «секта» , в релігієзнавчих роботах «нетрадиційні», «неконфесійні» , «народні» і т. п. релігії. Дані назви здається не зовсім виправданими, тому що в них не відбивається конкретно - історичних характер та специфіка соціальної основи такого роду організацій. Самі ж лідери називають свої вчення релігіями «Нового сторіччя», експерти звичайно вживають термін «культ». Отож терміном релігії «Нового сторіччя» позначаються всі релігійні новоутворення, що виникли за останні чверть сторіччя. Відомо звичайно, що по своїй організації та типу повсякчасного життя вони вкрай різні: «від гуртів зустрічі вихідного дня до вбивць, що називають себе месіями» До нетрадиційних релігій належать: 1. Неохристиянські течії, на загально християнській основі: а) Церква Воскресаючої Богородиці; б) Мормони; в) Новоапостольська церква; г) Церква Христа; д) Нова церква (Церква Нового Єрусалиму). 2. Релігії орієнталістського напряму: а) Неоіндуїзм; б) Міжнародне товариство свідомості Кришни; в) Послідовники Шрі Сатьї Саї Баби; г) Вселенська чиста релігія. 3. Езотеричні об'єднання: а) Теософія; б) Братство Грааля. 4. Неоязичництво: а) Рідна Віра; б) РІН-віра; 5. Синтетичні релігії: а) Біле братство; б) Церква єднання; в) Всесвітня віра Божа. 6. Сайєнтологічні рухи: а) Діанетика; б) Наука розуму; в) Християнська наука. 7. Сатанізм. Нові Релігії (поділ за регіоном поширення): 5.1 Бахаїзм (Індія, Уганда, Кенія, Іран та багато інших країн); 5.2 Американські і європейські "нові релігії" і синкретичні секти; Церква сайєнтології (Великобританія, США та багато інших країн); Біле братство (Україна, Росія); івановці(Росія, Україна); Нове століття (США та багато інших країн) ; Спіритуалізм 5.3 Японські "нові релігії" і синкретичні секти: Тенрі. 5.4 Корейські "нові релігії" і синкретичні секти: Чхондоге. 5.5 В'єтнамські "нові релігії": Каодай (каодаїзм); 5.6 Синкретичні секти Сянгана (Гонконгу): сесвітня громада червоної свастики.5.7 Індонезійські синкретичні культи: Агама Ржава; 5.8 Синкретичні культи індіанців; Пейотизм [Тубільна американська церква Північної Америки] (США) ; Навахская тубільна американська церква (США) 5.9 Синкретичні культи негрів Америки: Вуду

44. Конфесійна ситуація в сучасній Україні

На сучасному етапі населення України є поліетнічним. Приблизно 85% його становлять українці, які рівномірно населяють територію держави. Решта населення - росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдовани, румуни, угорці, болгари, греки, німці, татари, вірмени та інші етнічні групи. Процес виникнення і формування багатьох етнічних груп на території України був зумовлений не тільки складними соцільно-політичними факторами, багатовіковими міжетнічними стосунками, спільністю історичної долі, а й релігійними факторами - церковними міжусобицями, міжконфесійними конфліктами, гонінням на іновірців у суміжних країнах. Зокрема, певна частина росіян переселилася в Україну в 60-х pp. XVII ст. після релігійної реформи патріарха Никона, через переслідування старовірців із боку Російської церкви та держави. Нову хвилю російських переселенців в Україну, цього разу в XIX ст., було спричинено переслідуванням сектантів російського православ'я - духоборів і молокан. Завдяки цьому в Україні з'явилися не лише російські поселення, а й нові релігійні громади - старовірів, духоборів, молокан та ін. Розселення поляків в Україні було пов'язане спершу зі Східною Галичиною, а потім із Правобережжям, де в межах українського етнічного масиву з XIV ст. формувалися найчисленніші польські етнорелігійні громади католиків. Масове переміщення польського населення у XVII-XVIU ст. до Правобережної України, засилля польських поміщиків і католицького духовенства призвели до масового покатоличення місцевого українського населення, а відтак - до створення католицької церкви. Поселення євреїв в Україні з'явилися ще за часів Київської Русі, де існували громади слов'я-номовних євреїв (кенаани). З XVI ст. тут оселялися ашкеназі - вихідці з Польщі, які розмовляли мовою германської групи індоєвропейської сім'ї (ідиш). Розселені спорадично, окремими етно-релігійними громадами на Правобережжі, євреї започаткували тут іудаїзм, а згодом і його течію - хасидизм. Румунізація українського населення Північної Буковини, чому сприяла особлива організація церковного управління і шкільної освіти, а також належність румунів та українців до православ'я, зумовили формування етноконфесійної групи - волохів (православна віра на Буковині називалася в народі волоською). З XVIII ст. на території України селилися західноєвропейські колоністи (німці, французи, голландці, швейцарці, австрійці та ін.), які зазнавали у своїх країнах переслідувань за релігійні переконання. Це зумовило виникнення на території країни протестантських громад менонітів, методистів, лютеран та ін. Поширенню протестантизму сприяло те, що землі на півдні України, які належали Запорозькій Січі, після її знищення безкоштовно передавались у користування західноєвропейським колоністам, значний прошарок яких становили протестанти. Отже, поліетнічний склад населення України, що формувався протягом століть, сприяв історичному існуванню різноманітних конфесій та релігійних течій. Деякі з них існують дотепер, інші трансформувались і злилися з новими конфесіями. Але поміж різноманітних конфесій домінуюче становище посідало православ'я, що його сповідували більшість українців, росіян, білорусів та інших груп населення, і лише в Західній та Правобережній Україні мільйони прихильників мала греко-католицька церква, послідовниками якої були українці.

45.Вільнодумство, його основні форми

Протягом свого розвитку вільнодумство поставало й функціонує в сучасному світі у таких формах, як богоборство, скептицизм, антиклерикалізм, індиферентизм, нігілізм, атеїзм. Богоборство. Як форма протидії в межах релігійної свідомості, богоборство сформувалося першим серед усіх форм вільнодумства. Його спричинили розчарування відстороненістю Бога від людських бід, несправедливості, що породжувало нарікання на його адресу, зневагу до надприродного, трансцендентного. Певною мірою виразниками його були Байрон, Шевченко. Антирелігійний скептицизм. Виявляється у сумнівах щодо окремих положень або релігійної системи загалом, не вдаючись до цілісного їх аналізу. Світоглядно й емоційно живили його недовіра і спротив церковному догматизму й церковному авторитаризму. Найчастіше виявлявся у фольклорі, художній літературі як сумнів в існуванні потойбічного світу, магічній силі обрядів та ритуалів. Антиклерикалізм. як світоглядна позиція, що не приймала світських привілеїв церкви, її впливу на цивільні сфери життя, антиклерикалізм сформувався в епоху відродження Індиферентизм. Протягом усього розвитку людства гаряче сприйняття чи спротив релігії сусідили з байдужим ставленням до неї. У сучасному світі він є однією з найпоширеніших форм вільнодумства, виявляючись у такому феномені, як безрелігійність, яка ґрунтується на визнанні того, що головною цінністю є людина, а не її ставлення до релігії. Одним із проявів безрелігійності є нігілізм. Нігілізм. Головною його особливістю є забезпечення релігії, не пов’язане з обстоюванням будь – яких світоглядних засад, духовних орієнтирів і цінностей. На теоретичному рівні нігілізм виявляв себе у волюнтаристських вченнях, найпомітнішим представником яких є філософія Ніцше. Атеїзм. Йому властиві найбільш крайні, найрадикальніші прояви колективної, індивідуальної свідомості та дій. Сформувався він у процесі розвитку науки, нових капіталістичних відносин, що дедалі менше залишати підстав для віри в залежність людини від надприродних сил. Навпаки, вони потребували особливо діяльних особистостей. Більш – менш чітко атеїстична форма вільнодумства окреслилася у працях французьких енциклопедистів: Дідро, Гольбаха, які заперечували ідею Бога, відкидали релігію.