Зміст (стр. 2 )

Найбільш глибоко і всебічно сутність ринку розкривається за допомогою функцій, які він виконує. Серед численних функцій ринку в якості основних можна виділити наступні:

·  регулююча;

·  стимулююча;

·  розподільча;

·  інформаційна.

В економічній літературі неоднозначними є погляди щодо класифікації ринків. Зокрема, за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин ринки за класифікацією Пруссової Л. Г. поділяються на такі:

·  ринок споживчих товарів і послуг;

·  ринок товарів промислового призначення;

·  ринок "ноу-хау";

·  ринок праці;

·  ринок цінних паперів;

·  тіньовий ринок;

·  ринок вторинної сировини [264].

За ступенем обмеження конкурентності або монополізованості виділяють:

·  ринок чистої конкуренції;

·  ринок монополістичної конкуренції;

·  ринок олігополістичної конкуренції;

·  ринок монополії.

Економічна теорія найчастіше визначає наступну класифікацію ринків:

·  за територіальною ознакою: місцевий (регіональний), національний, спільний (об’єднання країн), світовий (зовнішній);

·  за товарними ознаками: ринок засобів виробництва, ринок продовольства, ринок землі, ринок послуг, ринок робочої сили, тощо.

Функціонуючи відповідно до дії об’єктивних економічних законів, основними з яких є закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції та інші, ринок виступає як система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем, яка включає механізм вільного ціноутворення, вільного підприємництва, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача [85, с. 20].

Важливу роль у контексті цього відіграє ринковий механізм, який виконує ряд важливих функцій, і в першу чергу – сприяє збалансуванню попиту і пропозиції, стимулює ефективне використання обмежених ресурсів на основі прискорення науково-технічного прогресу.

Ринок виступає як сполучна ланка між виробником і споживачем. З одного боку, виробництво за допомогою ринку здійснює вплив на споживання, в тому числі на формування потреб, коли, пропонуючи нові товари, воно сприяє і розвитку цих потреб; з іншого боку, споживання тих чи інших товарів має вплив на виробництво, збільшення обсягів продукції, яка користується попитом, покращення її якості, що здійснюється шляхом вивчення існуючого попиту і пропозиції, а також прогнозу на певну перспективу за допомогою системи маркетингу [346, с. 28].

Основними економічними категоріями ринку є попит та пропозиція. При цьому попит на продукцію визначається не потребою взагалі, а базується на наявності відповідних фінансових ресурсів платоспроможного попиту, який виражає сукупну потребу в товарній продукції, за умови даного рівня ринкових цін на неї та сировину, і визначається на основі аналізу динаміки обсягів і структури товарної продукції та середнього рівня цін [73, с. 186].

Пропозиція являє собою сукупність товарів на ринку, яку виробники готові продати за певними цінами. Співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ринкових цін від вартості товарів (у разі перевищення попиту над пропозицією ціни відхиляються вгору від вартості, а з перевищенням пропозиції над попитом – донизу) [98, с. 818].

Взаємоузгодженість попиту і пропозиції відбувається під впливом конкуренції, яка є ключовим поняттям, що відтворює суть ринкових відносин, яку можна визначити як тип взаємовідносин між виробниками при визначенні цін і обсягів пропозиції товарів на ринку [73, с. 186]. Причому конкуренція є рушійною силою ринкової економіки в цілому.

Серед товарних ринків найважливіше місце займає продовольчий ринок, оскільки стан його розвитку визначає рівень задоволення найважливіших потреб населення – потреб у харчових продуктах і забезпечує можливість існування людства.

Зазначимо, що основне призначення любого ринку полягає у задоволенні встановлених і передбачених потреб споживачів. В економічній теорії досить поширеною є розроблена ієрархія потреб, згідно якої потреби людини мають ієрархічну структуру: фізіологічні потреби, потреби у безпеці, соціальні потреби, потреби в повазі та самореалізації (рис. 1.4) [160, с. 170]. Таким чином, складається багаторівнева структура потреб, кожна з яких може слугувати мотивом лише після задоволення потреби, що знаходиться на нижчій сходинці.

Відповідно до зазначеної ієрархії фізіологічні потреби, а саме потреби, що спрямовані на подолання голоду і спраги, знаходяться на найнижчому рівні і є базисними. Це пояснюється тим, що потреби в продуктах харчування є першочерговими потребами людини, задоволення яких впливає на фізіологічний стан організму і лише після задоволення цих потреб можливе задоволення всіх інших. Таким чином, специфіка ринку продуктів харчування, що вирізняє його серед інших ринків, обумовлюється визначальним значенням цього ринку щодо задоволення першочергових потреб людини і, відповідно, високим ступенем як споживання харчової продукції, так і обігом грошових коштів на її придбання.

Рис. 1.4. Ієрархія потреб за ([160])

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы щелкните по ссылке.

СОТ знаходиться в центрі багатосторонньої міжнародної торговельної системи і являє собою організаційний міждержавний механізм, головним завданням якого є створення бази для подальших переговорів у галузі міжнародної торгівлі товарами і послугами. За більше ніж 50 років існування система ГАТТ/СОТ довела свою ефективність і досягла значного прогресу в лібералізації міжнародної торгівлі шляхом низки міжнародних переговорів, відомих під назвою раунди багатосторонніх торговельних переговорів. Передостанній, восьмий або уругвайський раунд переговорів завершився у 1994 р. підписанням Марракеської угоди про заснування Світової організації торгівлі.

Нині СОТ охоплює 153 країни, більше ніж 90% світового ВВП та понад 85% населення світу [115, с. 31]. На різних етапах процесу приєднання перебувають ще близько 30 держав, що мають у СОТ статус спостерігача, який також мають кілька міжнародних організацій – ООН, МВФ, МБРР та інші.

Основними завданнями СОТ, крім лібералізації міжнародної торгівлі, є забезпечення її справедливості та передбачуваності, сприяння економічному зростанню та підвищенню економічного добробуту людей.

Членство у СОТ означає членство у всіх договорах цієї системи і відповідність національних законодавчих та адміністративних торговельних механізмів нормам, що містяться у цих договорах. Якщо законодавчий і адміністративний механізм держави-члена СОТ не стикується з відповідним механізмом країни, що не є учасницею СОТ, виникають проблеми, насамперед тарифні перешкоди, які закривають ринки для товарів останніх, чи такі, що дуже обмежують її експорт.

В основі СОТ лежить правовий комплекс, що визначає ті правові умови, на основі яких світова торгівля буде здійснюватися найближчими роками. Уряди країн-учасниць СОТ, узявши на себе жорсткі обов'язки, одночасно створюють для своїх експортерів та імпортерів, підприємців і споживачів більш відкриті, універсальні (з точки зору охоплення ними багатьох країн) і передбачувані "правила руху" на світовому ринку товарів і послуг. Країни, що знаходяться поза системою цих правил, опиняться на периферії світової торговельної системи і не зможуть брати участі найближчим часом у нових багатосторонніх переговорах щодо її розвитку.

Участь у цій організації, яку часто називають торговельно-економічною ООН, відкриває її учасникам певні можливості для:

·  зменшення тарифних і нетарифних обмежень практично на всіх світових ринках;

·  не лише кількісного збільшення обсягів експорту, а й зміни його структури;

·  кількісного та якісного поліпшення торгівлі між усіма країнами-членами СОТ;

·  забезпечення справедливого вирішення торговельних спорів (навіть мала країна з невеликим потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливе слухання та вирішення торговельних спорів з великими партнерами);

·  застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту та як ефективного інструмента боротьби із заниженням цін на імпортовані товари;

·  введення тимчасових обмежень імпорту у випадку проблем з платіжним балансом;

·  підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень з метою уникнення серйозної шкоди місцевим виробникам, яка може бути спричинена надмірним імпортом;

·  системної трансформації економічного законодавства країн відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу;

·  забезпечення передбачуваного розвитку торговельно-економічних відносин з основними партнерами.

Проте місцеві виробники в окремих випадках можуть виявитися не готовими до жорсткої конкуренції, що неодмінно чекає їх зі вступом до СОТ. Крім того, неконкурентоспроможність багатьох видів продукції може сприяти численним втратам робочих місць національними працівниками. Майже завжди ситуація ускладнюється тим, що для вирішення цих проблем необхідний певний період адаптації. При зниженні торгових бар'єрів виробники, які раніше були захищені, стикаються з більшою конкуренцією на ринку праці й ефективність їхнього пристосування до нових умов стає життєво важливою.

Країни з більш дієвою адаптаційною політикою пристосовуються краще, ніж ті, що втрачають нові можливості, котрі надає їм розвиток торгівлі та економіки в цілому. Протекціонізм як альтернатива торгівлі з метою збереження робочих місць неефективний, тому що він збільшує витрати на випуск продукції та заохочує низьку продуктивність. Так, стягування 30% мита з країн-імпортерів знижує заробітну платню кваліфікованих робітників на 5% [367, с. 57].

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы щелкните по ссылке.

Рекордного рівня виробництво цукру досягло й у 2003/2004 маркетинговому році 143,6 млн. т, у першу чергу завдяки одержанню небувалого врожаю цукрової тростини в Бразилії, Індії і Китаї та приросту виробництва цукрових буряків у Європі. Це створило надлишок пропозиції цукру на світовому ринку, призвело до падіння цін і спонукало найбільших виробників скоротити посівні площі у 2005/2006 рр.

Протягом століття істотно змінилась і структура виробництва цукру. Слід зазначити, ще на початку минулого століття більшу половину світових обсягів цукру виробляли з цукрових буряків, зокрема в 1900/01 маркетинговому році частка цукру з цукрових буряків складала 53,0%, а з цукрової тростини – 47,0% загального обсягу виробництва. А вже із середини 20-х років спостерігається тенденція до збільшення виробництва цукру з тростини. Протягом 1961–2005 років збиральні площі під цукровою тростиною зросли більше, ніж удвічі – до 19,7 млн. га, а під цукровими буряками зменшились на 20,62% і становили 5,5 млн. га, що пояснює ситуацію зменшення частки цукру з цукрових буряків у 2004/2005 маркетинговому році до 25,2% і її збільшення з цукрової тростини до 74,8%. Таким чином, виробництво цукру з цукрових буряків у світі стає менш привабливим на користь цукрової тростини.

В цілому світове виробництво цукру протягом 1961–2005 років зросло більше, ніж у 2 рази. Світовий баланс цукру за останні 10 років свідчить про те, що темпи його виробництва випереджають темпи споживання, тому світові запаси цукру зросли у 1,6 рази і зараз становлять 65 млн. тонн, що і зумовлює низьку світову ціну – 1 т цукру-сирцю коштує 186, білого цукру – 280 дол. США (рис. 2.9).

Рис. 2.9. Динаміка виробництва та споживання цукру в світі 1961–2005 рр. ([56])

Найбільше цукру на душу населення споживає Південна Америка (46,9 кг), Океанія (45,5), Центральна Америка (44,2), Європа (36,54), Північна Америка (32,4), Африка (14,5), Азія (13,8 кг), всього в світі – 20,8 кг. Найменше споживають цукру республіки Середньої Азії, що входили до складу СРСР (13–16 кг), Ефіопія і Бангладеш (2–4 кг).

Загальне виробництво цукру у рр. становило 131 млн. т, з них тростинного – 98 млн. т, бурякового – 33 млн. т. Основну частку світового виробництва бурякового цукру складають: США – 13,8%, Німеччина – 13,0%, Франція – 12,9%, Польща – 6,1%, Росія – 6,0%, Туреччина – 5,7%, Україна – 5,4%, Великобританія – 4,2%, Італія – 3,5%, Іспанія – 3,2%, Нідерланди – 3,1%, Бельгія – 2,8%.

Найвищими темпами виробництво цукру зростало в Бразилії й Таїланді – протягом 1990–2003 років – відповідно на 232,7 і 118,78 %, натомість в ЄС-15 – знизилося на 9,08%. Основними експортера­ми цукру є Бразилія, ЄС, Таїланд, Австралія та Куба, частка яких у світовому екс­порті цукру в 2004 році становила 72,5%. Причому найбільшими темпами нарощува­ла експортний потенціал Бразилія – протягом 1990–2004 років у 10,3 рази.

На Кубі протягом останніх років відбувається згортання цукрової промисловості, і в найближчій перспективі передбачається закриття майже половини з 80 цукрових заводів. Кубинським керівництвом прийнято рішення про скорочення застарілих виробничих потужностей, припинення постачань цукру на експорт і орієнтування виробництва винятково на потребу внутрішнього ринку. У результаті переорієнтації Куби на задоволення лише внутрішнього попиту на цукор, експорт його протягом 1990–2004 рр. скоротився на 72,97%.

Знижуються обсяги виробництва цукру в ЄС в результаті цукрової реформи. 10 найбільших виробників цукру у 2005/2006 рр. та їх характеристики наведені у табл. 2.11.

Таблиця 2.11

Найбільші світові виробники цукру у 2005/2006 рр.*

Країна	Виробництво, млн. т	Населення, млн. осіб	Споживання, кг/особу
Бразилія	27910	181	59
ЄС	21735	461	39
Індія	19891	1086	18
Китай	9717	1324	9
США	6837	297	32
Мексика	5761	105	53
САДК**	5680	163	22
Австралія	5440	20	50
Таїланд	4946	64	39
Росія	3200	143	43

* Джерело [224]

** Співтовариство розвитку країн Півдня Африки (Ангола, Ботсвана, Демократична Республіка Конго, Лесото, Мадагаскар, Малаві, Маврикій, Мозамбік, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Замбія і Зімбабве)

Слід зазначити, що головні виробники цукру є водночас його основними споживачами – Індія, ЄС, Китай, США та Брази­лія. Так, у 2005 році частка Індії й країн ЄС у світовому споживанні цукру станови­ла відповідно 13,87 і 10,7%, причому обсяг спожитого цукру становив відповідно 85,54 і 90,42% від виробленого. Частка Китаю та США у світовому споживанні цукру була меншою – відповідно 7,74 і 7,02%. Водночас власне виробництво цукру в цих країнах не забезпечує потреб населення, що робить їх його імпортера­ми: відповідно у 2003 році – 3,05 і 3,76% загальносвітового обсягу імпорту цукру. Споживання цукру в США зростає більш, як на 1,7% у рік за останнє десятиріччя. Темпи приросту споживання випереджають темпи приросту населення в країні, де цей показник становить близько 0,8%. Значним імпортером цукру є також Росія (10,53%) та Південна Корея (3,84%) (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

Найбільші світові експортери-імпортери цукру у 2005/2006 рр.*

Найбільші країни-експортери цукру	Найбільші країни-імпортери цукру
Бразилія (50% виробн.)	Росія 4,2 млн. т
ЄС (20%)	Південна Корея 1,6 млн. т
Таїланд (70%)	США 1,5 млн. т
Австралія (80%)	Індонезія 1,5 млн. т
Куба (50–70%)	Малайзія 1,5 млн. т
Південна Африка (50–70%)	Японія 1,48 млн. т
Гватемала	Канада 1,36 млн. т
Колумбія	Алжир 1,3 млн. т
Туреччина	Китай 1,2 млн. т

* Складено за даними: Бондар їна як потенційний експортер білого цукру // Цукрові буряки. – 2006. – № 2. – С. 4

Загальносвітовий експорт цукру в 2004/2005 рр. становив 46 млн. т, імпорт – 40 млн. т, у тому числі експорт цукру бурякового 20 млн. тонн.

Домінуюче положення у світі Бразилія займає як найбільший виробник і експортер не тільки цукру, а й цукрової тростини та біоетанолу. Підвищення світових цін на імпорт бензину ще на початку 70-х років змусило країну вести пошук альтернативних видів пального використовуючи цукрову тростину для його виробництва. Виробництво біоетанолу здійснювалось досить високими темпами за рахунок підтримки держави, що призвело на початку 2000 р. до його перевиробництва. Відмова уряду країни від контролю за виробництвом біоетанолу сприяли збільшенню частки цукрової тростини (до 49%), що переробляється на цукор.

У перспективі Бразилія нарощуватиме обсяги виробництва цукрової тростини як для збільшення експорту цукру, так і виробництва та використання біоетанолу, чому сприяє державна політика уряду. Стимулювання виробництва й використання біоетанолу обумовлено з одного боку, світовими тенденціями підвищення цін на паливно-мастильні матеріали, а з іншого – охорони навколишнього природного середовища. Активну позицію відносно цієї тенденції проявляє як уряд, так і населення країни. Так, Бразилія у 2005/2006 маркетинговому році об'явила про збільшення виробництва біоетанолу до 17 млрд. л з 178,4 млн. т сирцю, що викликало зростання світових цін на цукор за цей рік більше, ніж у два рази – до 430 дол. за 1 т.

Заслуговує на увагу ситуація, що склалася на світовому ринку цукру 2005/06 маркетингового року. Два посушливі сезони в Таїланді зумовили недобір урожаю цукрової тростини, зменшився експорт цукру з країн ЄС і Куби. Крім того, зростання світових цін на нафту зумовило поширення використання цукрової тростини для виробництва біоетанолу. Таким чином, зважаючи на перелічені тенденції, що склалися в країнах – основних виробниках цукру, зокрема підвищення попиту на біоетанол у зв'язку з різким подорожчанням паливно-мастильних матеріалів і підвищеними вимогами до екологічності виробництва, в подальшому прогнозується поглинання надлишків тростинного цукру-сирцю як найдешевшої сировини для виробництва біоетанолу, що зумовить зростання попиту й цін на альтернативний буряковий цукор.

Щодо країн Євросоюзу зазначимо, що цукрова промисловість ЄС виробляє понад 105 млн. т цукрових буряків, що пояснюється високою їх урожайністю – понад 50 тонн з гектара, адже десять років тому урожайність складала близько 45 т/га. Реформування цукрової галузі країн ЄС протягом останніх років зумовило скорочення експорту на 8,97%.

На теперішній час найбільш ємним у світі та різноманітним за пропозицією є ринок цукру США. Нині США виробляє близько 8 000 тис. т цукру з цукрових буряків і цукрової тростини. Тут також виробляється і споживається значна кількість високоінтенсивних (низькокалорійних) підсолоджувачів.

Із загального обсягу світової торгівлі цукром, що становить 33% світового виробництва, тільки 15 млн. т або 33% експорту-імпорту здійснюється на основі договорів за квотами і гарантованими цінами, а решта надходить на "вільний ринок", що обумовлює постійні стрибки цін.

Світові ціни на цукор не стабільні, у квітні 2005 р. вони зросли від 8,0 цент/фунт до 19,7 цент/фунт у лютому 2006 р. і закінчили відповідний рік на рівні 18,0 цент/фунт. Внутрішні ринкові ціни на цукор у країнах Євросоюзу та світу значно перевищують так звану "світову" ціну, яка формується на лондонській біржі.

У більшості країн світу для цукру, виробленого і реалізованого всередині країни, встановлюються ціни, що орієнтуються не на світові, а такі, що відповідають внутрішнім економічним вимогам. У ЄС, наприклад, внутрішня ціна цукру становить 632 євро/т, в Америці – 550 дол./т.

Для регулювання цін і збуту в ЄС ще в 1968 р. був введений цукровий порядок, основними елементами якого стали квоти "А", "В" і "С", гарантовані ціни, регулювання зовнішньої торгівлі (митні тарифи). Вся система була заснована на самофінансуванні за рахунок податків з високого рівня зарплати працюючих.

Середні ціни на цукрові буряки в ЄС, наприклад, дорівнюють 47–49 євро за тонну по квоті "А", на 19–22 євро нижчі по квоті "В" (на 39%) і на 30–32 євро по квоті "С", в Україні ціна – 23,6 євро за тонну.

У межах СОТ з боку провідних країн-експортерів цукру з тростини (Бразилії, Австралії, Таїланду) різко критикується дана система, і ставиться вимога щодо ліквідації захисних заходів.

Під дією міжнародної критики Євросоюз виступив з ініціативою докорінно змінити систему фінансування виробництва цукру в країнах ЄС. План реформування системи передбачає зменшення квот і гарантованих цін для виробників з липня 2005 року, збереження системи преференції для виробників цукру із країн Африки і Латинської Америки, заміну субсидій компенсаціями за втрати доходу, що має призвести до скорочення виробництва.

Перехід на нову систему цукрового ринку має бути здійснений за 4 роки. За три роки інтервенційні ціни в ЄС для виробників цукру мають скоротитися з 632 євро/т до 421 євро/т, на цукросировину – з 43,6 євро/т до 27,4 євро/т (приблизно 180 грн./т). Загальна квота на цукор в ЄС повинна знизитись протягом 4 років на 2,8 млн. тонн і становити 14,6 млн. тонн проти 17,4 млн. тонн.

Показовим є встановлення внутрішніх цін на цукор в Індії, яка є одним зі світових лідерів з виробництва цукру. Всі цукрові заводи зобов’язані поставляти частину виробленої продукції за цінами, нижчими за ринкові (levy sugar) для продажу урядом через систему громадського розподілу споживачам, що знаходяться за межею бідності. Таким чином, підтримується цінова стабільність на ринку. Останнім часом у країні спостерігаються тенденції зменшення частки цукру, що розподіляється за зниженими цінами від 40% до 10%.

Таким чином, результати аналізу політики регулювання ринку цукру свідчать, що механізми державного обмеження і регулювання застосовує більшість провідних країн світу, адже основна частина цукру (близько 75–80%), що надходить на світовий ринок, виробляється саме в цих країнах. Вільний ринок цукру, який називають "залишковим", становить лише 20–25% від сукупного обсягу.

Обсяги світового виробництва цукру протягом останніх років потребують певної стабілізації, оскільки зростання їх на 5% призводить до збільшення залишкового цукру або запасів на 25–33%, що зумовлює значне коливання світових цін на цукор.

2.3. Аналітична оцінка сучасного стану розвитку вітчизняних продовольчих ринків

2.3.1. Ринок молока та молочної продукції

Ринок молока та молочної продукції завжди займав особливе місце серед інших ринків харчових продуктів. Історично молоко і молокопродукти в Україні є одними з основних самостійних продуктів харчування, елементом рецептур приготування їжі та компонентом виробництва широкого кола товарів харчової промисловості (кондитерські вироби, майонези та соуси, морозиво тощо). Соціальна значимість даного ринку полягає в тому, що молочні продукти займають високу питому вагу серед товарів дитячого харчування, а також важливе місце в підтриманні життєдіяльності українських споживачів з середнім і нижче середнього рівнем доходу. Поряд з іншими продуктами, такими як хліб та хлібобулочні вироби, овочі, фрукти, молочні продукти становлять основу їх харчового раціону та засобом подолання так званого "білкового голодування". Дана група продуктів є також неодмінною складовою комплексів здорового харчування населення з середніми та вище середнього доходами.

Слід зазначити, що молоко є одним з найважливіших продуктів харчування людини щодо задоволення фізіологічних потреб. У ньому містяться усі необхідні для людського організму поживні речовини в легкозасвоюваній формі. Склад молока залежить від багатьох факторів (порода тварин, стадії лактації, складу кормових раціонів) і не є постійним, але в середньому він характеризується наступним вмістом поживних речовин, %: вода – 87,5; молочний жир – 3,8; молочні білки – 3,3; молочний цукор – 4,7; мінеральні речовини – 0,7. Особливість багатьох складових молока полягає в тому, що вони унікальні й не зустрічаються в інших природних продуктах харчування. Наприклад, молочний жир різко відрізняється від тваринного і рослинного. Молочний цукор та частина мінеральних речовин знаходяться у молоці в розчинному стані і притаманні лише цьому продукту. Білки молока містять усі необхідні для людини амінокислоти, і засвоюються в шлунково-кишковому тракті людини на 96%, молочний жир – на 95, молочний цукор – на 98%. Найбільшу частину білкових речовин молока становить казеїн, який є основним компонентом м'яких і твердих сирів.