Зміст (стр. 5 )

Така практика організації міжгалузевих зв’язків широко використовувалась у 70–80-х роках минулого століття. Основною метою була спроба вирівняти дохідність сфери вирощування та переробки сільськогосподарської продукції. Але широкого розповсюдження ці процеси не одержали. Стримуючим чинником стало те, що створені переробні цехи найчастіше не в змозі були забезпечити глибоку переробку сировини і належну якість готової продукції. Висока собівартість продукції, вузький асортимент та низька конкурентоспроможність обумовила в багатьох випадках закриття таких цехів. Припинили своє існування майже всі молокопереробні міні-заводи сільськогосподарських підприємств, які були створені на початку 90-х років минулого століття.

Найперспективнішою, на наш погляд, організаційною формою агропромислової інтеграції є створення великих корпоративних формувань, в яких об’єднуються аграрні та переробні підприємства для досягнення єдиної мети. Перевагами такої інтеграції можна вважати:

·  одержаний прибуток не вилучається підприємствами-монополістами, а залишається в об'єднанні після сплати належних податків та використовується в залежності від потреб розвитку всіх структурних одиниць;

·  у таких об'єднаннях створюються можливості встановлення оптимальних пропорцій у розвитку окремих підрозділів;

·  забезпечення раціонального використання ресурсів на всіх стадіях руху продукції;

·  створення необхідних умов для впровадження нових технологій та налагодження виробництва нових видів продукції.

Прикладом такої форми агропромислової інтеграції є ВАТ "Миронівський хлібопродукт". До складу цього акціонерного товариства в статусі дочірніх підприємств входять декілька агрофірм, два комбікормові заводи, дві птахофабрики, зерновий елеватор, завод м'ясних напівфабрикатів. Основними напрямами виробничої діяльності цього підприємства є рослинництво, вирощування великої рогатої худоби, свиней та птиці, виробництво м'яса бройлерів і м'ясних напівфабрикатів. У цьому об'єднанні створено замкнутий цикл, що включає виробництво сільськогосподарської продукції, кормів для птиці та худоби, вирощування птиці, переробка та виготовлення м'яса бройлерів, а також м'ясних заморожених напівфабрикатів. М'ясна продукція під торговою маркою "Наша ряба" відома в багатьох містах України. Виробництво всіх видів продукції є рентабельним. Річний дохід від реалізації продукції у 2005 р. становив 1,4 млрд. грн. Висока прибутковість виробництва дає можливість інвестувати розвиток усіх структурних підрозділів, освоювати нові технології та розроблювати нові види продукції. У 2006 р. введено в експлуатацію завод з виробництва заморожених м'ясних напівфабрикатів та налагоджено виробництво нового продукту під торговою маркою "Легко". Компанія готова працювати в умовах жорсткої конкуренції у зв’язку зі вступом України до СОТ.

У Миколаївській області успішно працює велике агропромислове об’єднання “Сандора”, яке було створено у 1995 р. Основою його виробничої діяльності є заготівля плодоовочевої продукції та виготовлення з неї високоякісних соків і нектарів. Загальний асортимент продукції цього товариства налічує понад 70 найменувань. ТОВ “Сандора” випускає три серії соків і нектарів “Сандора”, серію “Новий Дар” і 13 найменувань вина. Постійно проводячи цілеспрямовану роботу по збуту своєї продукції через дочірні підприємства та розгалужену дилерську мережу, підприємство у 1998 р. стало членом Української асоціації якості, а у 1999 р. – єдиним представником країн СНД у числі фіналістів Європейського конкурсу якості [372, с. 209].

Досвід роботи таких агропромислових об’єднань показує, що тут створюються сприятливі умови для впровадження інноваційних проектів щодо освоєння нових технологій та виробництва якісних продуктів, розширення їх асортименту, раціонального використання сільськогосподарської сировини, що забезпечує задоволення потреб населення в якісних харчових продуктах та належну прибутковість їх функціонування.

Ефективним напрямом розвитку міжгалузевих зв’язків переробних галузей з постачальниками сировини є залучення іноземних інвестицій. Майже всі підприємства, що переробляють сільськогосподарську продукцію, відчувають гостру потребу в сировині високої якості. Більшість підприємств працюють з низькою рентабельністю, що обмежує проведення ними активної інвестиційної діяльності в розвитку сировинної бази.

Прикладом успішного вирішення проблеми залучення іноземних інвестицій є робота ВАТ “Шосткінський міськмолкомбінат”. Це підприємство є одним із лідерів виробництва твердих жирних сирів, яке працює на російському та вітчизняному ринках цієї продукції. Комбінат щороку виробляє біля 13 тис. т. жирних сирів, з яких експортує біля 5 тис т. Річний дохід від реалізації продукції в 2006 році становив майже 280 млн. грн. Підприємство завжди відчувало дефіцит сировини належної якості. Проблема швидше почала вирішуватись після того, як контрольний пакет акцій придбала американська компанія Western NIS Enterprise (WNISEF). Ця компанія вклала в розвиток підприємства EUR 5 млн., з яких одна частина була використана на модернізацію виробництва, а інша – на розвиток сировинної бази. Комбінатом була розроблена програма забезпечення підприємства сировиною за участю фермерських господарств. Ця програма передбачала:

·  збір інформації про всіх крупнотоварних виробників молока та відбір з них найбільш перспективних, з якими було укладено довготермінові договори щодо співпраці;

·  часткову оплату вартості доїльних установок та комбайнів для заготівлі кормів;

·  будівництво і облаштування доїльних залів німецьким обладнанням;

·  організацію проведення семінарів для спеціалістів фермерських господарств за участю іноземних компаній з питань гігієни виробництва молока та його зберігання.

Крім того, комбінат виділяє крупнотоварним господарствам кредити на придбання племінної худоби, авансує проведення весняно-осінніх польових робіт, відкриває приймальні пункти з охолоджуючими установками. Тільки в 2005 р. на реалізацію сировинної програми комбінатом витрачено EUR 1,5 млн. В результаті на підприємстві повністю вирішена проблема забезпечення сировиною. У 2006 р. завод прийняв стільки молочної сировини, скільки зміг її переробити.

Залучення іноземних інвестицій дало можливість налагодити тісні зв’язки з торгівлею. У 2004 р. комбінатом проведено аудит з 94 дистриб'юторами, з яких було відібрано 16 кращих і укладено з ними відповідні угоди про співпрацю. У кожному крупному місті підприємство має своїх представників, які відслідковують особливості потреб населення, динаміку продажу тощо. В результаті організації мережі дистриб’юторів обсяг продажу за 2004–2005 роки зріс майже на 17%. Рекламний бюджет комбінату становив у 2006 р. близько EUR1,5 млн.

Дослідження показують, що перспективними організаційними формами розвитку інтеграції в продовольчому комплексі є корпорації, галузеві асоціації, холдинги, фінансово-агропромислові групи (ФАПГ). Корпорації як добровільні об'єднання підприємств з централізацією управління окремих питань дають можливість укладати вигідні договори на закупівлю сільськогосподарської сировини та здійснювати відповідні замовлення переробним та харчовим підприємствам, закуповувати і здійснювати лізингові операції з учасниками корпорації щодо необхідної техніки і обладнання, проводити маркетингові дослідження кон'юнктури ринку та надавати необхідну інформацію підприємствам, що входять до складу корпорації.

Організація таких формувань дає можливість мати гарантований ринок збуту сировини та забезпечувати нею переробні підприємства. Оскільки протягом усього шляху проходження продукції від товаровиробників до споживачів її власником є корпорація, це дає можливість регулювати ціни на кінцевий продукт та більш справедливо розподіляти прибуток між учасниками цього об'єднання.

Поширеною формою інтеграційних формувань є асоціації, що представляють собою добровільне виробничо-комерційне об'єднання юридично і господарсько самостійних підприємств з виробництва, переробки і реалізації продовольчих товарів.

Перспективним напрямом активізації міжгалузевих зв’язків в продовольчих комплексах є формування холдингів як різновиду акціонерної компанії. Для цього об'єднання характерною ознакою є володіння контрольним пакетом акцій інших фірм з метою здійснення контролю і управління їхньою діяльністю. Основною перевагою холдингу є можливість здійснення ефективного управління дочірніми підприємствами на всіх етапах виробництва та збуту продукції. Головна компанія (холдинг) може розробляти та реалізовувати стратегію розвитку всіх підприємств, що входять до її складу. Вона має можливість здійснювати цілеспрямовані інвестиційні та інноваційні проекти, проводити маркетингові дослідження, запобігати та пом’якшувати економічні ризики. Для окремих підприємств вирішення зазначених проблем та здійснення такої діяльності є проблематичним. Прикладом такого формування є агропромисловий холдинг "Астарта-Київ", до складу якого входять 5 цукрових заводів, консервний комбінат, комбікормовий завод та 35 агрофірм. Підприємства холдингу спеціалізуються на вирощуванні цукрових буряків та інших видів сільськогосподарської продукції, її переробці та виробництві цукру. Загальна площа орендованих земель, які обробляються агрофірмами, становить майже 120 тис. га. Це дає можливість задовольняти потреби цукрових заводів на 60% власною сировиною. У 2006 р. цукровими заводами вироблено 160 тис. т. цукру, причому весь цукор відповідає європейським стандартам якості. Усі підприємства працюють прибутково, чистий прибуток компанії у 2006 р. становив EUR 6,4 млн. Холдинг має можливість інвестувати розвиток усіх сфер господарювання. Протягом останніх років тільки на модернізацію виробництва та встановлення нового імпортного устаткування на цукрових заводах витрачено біля $20 млн. У 2007 р. передбачалось витратити на ці цілі EUR 4 млн. та EUR 8,8 млн. – на розвиток аграрної мережі.

У виноробній промисловості одним з перспективних холдингових формувань є перший національний виноробний холдинг, створений у 2004 р. Дніпропетровською корпорацією "Логас". Він включає в себе сировинні бази, первинне та вторинне виноробство, маркетингову та збутову структури. До його складу входять ТОВ "Інкерманський завод марочних вин" (Севастопольська зона виноробства), АПФ "Таврія" (Херсонська область), ЗАО "Інститут виноробства" (м. Дніпропетровськ), ТОВ "Качинський" і ЗАТ "Чорноморець" (АРК). У результаті створення холдингу стабілізувалося постачання сировини на заводи вторинного виноробства. У 2005 р. ці підприємства одержали 2 млн. декалітрів виноматеріалів, вироблених холдингом, що на 46% більше, ніж у попередньому році, а також було освоєно EUR 4 млн. інвестицій.

Досвід розвитку агропромислової інтеграції в розвинених країнах дає підстави для висновку про доцільність утворення та розвитку фінансово-агропромислових груп (ФАПГ). Такі міжгалузеві формування утворюються на основі злиття, концентрації та централізації фінансового, промислового та аграрного капіталів певних галузей економіки, що дає можливість сільськогосподарським та переробним підприємствам одержувати доступ до дешевих кредитних ресурсів та освоювати основні фонди, покращувати матеріально-технічне забезпечення виробничого процесу, збільшувати виробництво харчових продуктів, поліпшувати їх якість шляхом впровадження сучасної техніки і технологій, об’єднувати в єдине ціле весь технологічний процес, починаючи з насінництва і закінчуючи реалізацією кінцевої продукції [282, с. 34].

Для ефективного функціонування ФАПГ доцільно передбачати: включення до їх складу середніх і дрібних підприємств; створення в межах ФАПГ дочірніх підприємств, у тому числі із залученням іноземного капіталу; більш широке використання лізингу та венчурних схем страхування інвестиційних проектів ФАПГ, для чого може бути використана страхова компанія, що входить у групу, з обов’язковим перестрахуванням ризиків у великого іноземного перестрахувальника; створення мережі представників ФАПГ у регіонах, де зосереджено її основні виробничі активи; цілеспрямована робота з проектування ефективних організаційних структур ФАПГ на базі чітко визначеної стратегії. Виконання цих функцій буде сприяти структуризації продовольчого ринку, утворенню потужних міжгалузевих об'єднань, у яких успішно можуть вирішуватись питання безперебійних поставок сировини, виробництва та збуту продукції, підвищення її конкурентоспроможності та експортного потенціалу українських підприємств.

Важлива роль в налагодженні зв’язків між підприємствами продовольчого ринку належить його інфраструктурі, тобто сфері, яка повинна обслуговувати рух продукції від виробника до споживача. Ця сфера охоплює товарні біржі, аукціони, оптові ринки, торгові доми і палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні та сервісні центри, супермаркети, фірмові магазини й інші формування.

Особливу роль у цій сфері відіграють товарні біржі. У розвинених країнах світу біржовий ринок є невід'ємною частиною ринкової економіки, де реалізується майже третина товарів. Біржова торгівля є найбільш ефективним способом визначення рівноважних ринкових цін, які влаштовують усіх учасників ринку.

Поряд з цим біржова торгівля сільськогосподарською сировиною та готовою продукцією в нашій країні розвинута досить слабко. Біржі ще не сформували сприятливі для учасників продовольчого ринку процедури біржових торгів, й існуючі біржові технології багато в чому не задовольняють потенційних клієнтів бірж. Це стосується вимог декларування цін, додаткових витрат на оплату біржових послуг, необхідність оформлення маси підтверджуваних документів тощо. Біржові вимоги щодо взаємного руху товарів і грошей також досить жорсткі і не завжди адекватно враховують реалії трансформаційного аграрного ринку України, в результаті торгівля через біржі для товаровиробників обходиться дорожче.

Загальний стан біржової торгівлі продовольчими товарами характеризують дані табл. 4.1

Таблиця 4.1

Кількість укладених угод на біржах України за 2001–2006 рр.*

Групи товарів	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Обсяг укладених угод, млн. грн.	3544,9	8211,5	9519,8	12742,2	15673,8	18962,1
у т. ч. з: сільгосппродукції	989,7	4005,4	6526,5	8477,5	9098,4	10568,2
продуктах харчування	62,8	73,3	39,6	191,9	376,3	416,1
Із загального обсягу біржових угод припадає (%) на частку: сільгосппродукції	27,9	48,8	68,6	66,5	58,0	55,7
продуктів харчування	1,8	0,9	0,4	1,5	2,4	2,2

* Джерело [348]

Як видно з наведених даних, протягом останніх років відбувалося послідовне збільшення обсягів укладених на товарних біржах України угод. Якщо у 2001 р. вони становили 3544,9 млн. грн., то у 2006 р. – 18962,1 млн. грн. (або у 5,3 рази більше). Зростання цього показника було зафіксовано по сільськогосподарській і харчовій продукції відповідно в 10,7 і 6,6 рази. Тобто вартість біржових угод, укладених за товарами продовольчого підкомплексу нашої країни, зростала вищими темпами, ніж в інших сферах народного господарства. Однак частка обох цих груп товарів у загальному обсязі укладених біржами договорів за досліджений нами відрізок часу збільшилася значно меншою мірою: по аграрній продукції – в 2,0, по продуктах харчування – в 1,2 рази. Це свідчить про те, що ціни на вироблені іншими підкомплексами народного господарства продукти підвищувалися більш високими темпами, ніж на продовольчі товари. Тобто диспаритет цін поступово посилюється. Його усунення – першочергове і невідкладне завдання державної політики нашої країни.

Необхідно відмітити, що ріст товарних угод по сільськогосподарській продукції відбувався в основному за рахунок збільшення реалізації таких продуктів, як ячмінь, пшениця і насіння соняшнику. Питома вага угод по продуктам харчування становила у 2001 р. – 1,8%, а у 2006 р. – 2,2%, тобто цей показник є незначним і змінюється досить повільно.

Про нерозвиненість біржової торгівлі свідчить сучасна структура укладених угод. У країнах з розвиненою ринковою економікою основним видом договорів, що укладаються на товари, є ф’ючерси та опціони на ф’ючерси, частка яких складає відповідно 78% і 20% загального обсягу торгів і лише 2 % товарообігу – це торгівля реальними товарами.

На вітчизняному біржовому ринку торгівля здійснюється, як правило, на основі строкових угод, що гальмує розвиток цієї сфери. З огляду на це, біржовий ринок ще не став надійним механізмом стабілізації ринкової кон’юнктури і не виконує покладених на нього регуляторних функцій. Законодавчо не закріплено право товарних бірж здійснювати торгівлю форвардними, ф’ючерсними та опціонними контрактами; перелік продукції і товарів матеріально-технічного забезпечення, які допускаються до біржових торгів.

Подоланню існуючих у функціонуванні біржового товарного ринку України недоліків, на наш погляд, сприятиме впровадження моделі, яка поєднує діяльність біржових структур, фінансово-кредитних установ та активну фінансову підтримку держави.

Рис. 4.1. Модель становлення строкового біржового ринку

Незважаючи на неповноцінність біржового процесу, його роль у формуванні продовольчого ринку, безсумнівно, позитивна: у ході проведення торгів учасники ринку привчаються до цивілізованих форм їх ведення й прозорого встановлення цін.

У системі міжгалузевих відносин суб’єктів продовольчого ринку важливу роль відіграють оптові формування. У багатьох країнах світу саме через оптові ринки проходять всі операції з купівлі–продажу продовольства. Саме вони формують оптимальні рівні цін на продовольство, які слугують орієнтиром для інших суб’єктів ринку, у тому числі і держави – при встановленні гарантованих цін.

Створення організо­ваних оптових продовольчих ринків до­зволяє: по-перше, зменшити частку доданої вартості до продукції сільгоспви­робника, яка створюється на шляху від виробника до споживача за рахунок створення конкурентних ринків; по-друге, сільському виробнику контролю­вати цей процес через свою безпосередню участь у діяльності оптових продо­вольчих ринків [282, с. 69].

Оптовий продовольчий ринок – спеціалізоване ко­мерційне підприємство (акціонерне товариство відкритого типу), яке органі­зує та регулює на основі ліцензії оптову торгівлю сільськогосподарською про­дукцією та продовольчими товарами у формі торгів у заздалегідь визначеному місці за встановленими правилами, функціонуючи на основі економічних та нормативно-правових відношень. Зарубіжний досвід свідчить про значну економічну ефективність оптових продовольчих ринків у системі забезпечення населення продуктами харчування.

Основне призначення оптових продовольчих ринків:

·  постійне забезпечення роздрібних торговельних підприємств якісними продуктами харчування за прийнятними цінами;

·  надання всім постачальникам сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів можливості стабільного виходу на конкурентний (немонополізований) ринок;

·  забезпечення конкретного облаштованого місця для здійснення угод купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продтоварів.

Оптові ринки є місцем, де роздрібні торговці можуть купити необхідні їм товари, не витрачаючи багато часу і коштів на пошуки постачальників. Одним із пер­ших проектів, який запропонував українському уряду Європейський банк ре­конструкції та розвитку ще 1994 р., був саме проект створення оптового ринку продовольчих товарів у м. Києві. Усвідомлюючи важливість ринків для роз­витку малого підприємництва, Кабінет Міністрів України у постанові від 20.12.97 р. № 000 "Про Концепцію розвитку внутрішньої торгівлі" наголосив на необхідності в першочерговому порядку відновити їхню діяльність.

В Україні нині функціонуютьпідприємств оптової торгівлі. У структурі її товарообігу на частку продовольчих товарів у 2006 р. припадало лише 16,05%. Поряд з цим стан оптової торгівлі не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки, оскільки в багатьох випадках на ліквідовані бартерні форми розрахунку. Необхідність формування та розвитку оптового ринку продовольчими товарами обумовлена:

·  ліквідацією централізованої системи планування і розподілу товарів, порушенням зв’язків між товаровиробниками і споживачами;

·  необхідністю формування структури виробництва відповідно до вимог споживача;

·  необхідністю прискорення руху продукції та скорочення втрат на шляху від виробника до кінцевого споживача;

·  труднощами збуту продукції вітчизняних товаровиробників;

·  наявністю товарообмінних операцій сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки;

·  необхідністю поліпшення якості продукції, що пропонується споживачеві та підвищення рівня його обслуговування: створення умов для контролю щодо відповідності продукції вимогам стандартів; обробка та сортування продукції перед надходженням її на ринок; продаж за стандартною вагою чи в стандартній упаковці тощо;

·  значними обсягами неякісної імпортованої продукції.

Особливу потребу в налагодженні ринкового оптового ринку відчуває цукрова промисловість. Керівники галузі вважають, що саме відсутність цивілізованого ринку цукру є однією з основних причин кризової ситуації на внутрішньому ринку цукру впродовж останніх років.

Реалізацію цукру зараз здійснюють цукрові заводи, сільськогосподарські виробники, постачальники матеріальних ресурсів, фізичні особи та інші структури. У 2006 р. майже 50% цукрових буряків перероблялося за давальницькою схемою, в результаті чого така ж частина виробленого цукру була передана заводами цим постачальникам сировини.

Створення декількох ринків, надзвичайно велика кількість операторів, виникнення недобросовісної конкуренції в торгівлі цукром із застосуванням демпінгових цін призвело до штучного зниження цін на цукор, а в ряді випадків – нижче їх собівартості. Це, в свою чергу, обумовлює збитковість виробництва цього продукту. Не сприяють поліпшенню стану в галузі невиконання вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" в частині ліцензування оптової торгівлі цукром, поставок цукру на внутрішній ринок в обсягах місячних та квартальних квот, запровадження обліку руху цукру, створення інтервенційного державного фонду.

Розвиток ринку цукру, в тому числі й оптового, повинен здійснюватись, на наш погляд, у наступних напрямах:

·  запровадження ліцензування оптової торгівлі цукром;

·  розробка положення про умови розподілу квот на виробництво цукру на конкурсних засадах;

·  удосконалення вітчизняних стандартів на цукор з урахуванням європейських вимог;

·  поліпшення якості цукру, особливо з урахуванням потреб промислових споживачів – підприємств алкогольної, кондитерської, хлібобулочної та пивоварної промисловості;

·  вивчення ринку цукру пострадянських країн та пошук можливостей виходу на ці ринки.

При цьому оптовий продовольчий ринок повинен виконувати наступні основні завдання:

·  створення належних умов товаровиробникам і торговельним компаніям для оптового продажу сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки;

·  сприяння прискореному просуванню товару від товаровиробника до кінцевого споживача у торговельному ланцюзі;

·  надання можливості всім постачальникам і споживачам сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки для виходу на конкурентний ринок, забезпечення контрольованості ринку, що в результаті формує найбільш вигідну ціну;

·  визначення необхідного переліку продукції вітчизняного виробництва, який повинен становити переважну більшість від загального обсягу продажу;

·  забезпечення протягом року постачання населенню високоякісних продуктів харчування, скорочення втрат сільськогосподарської продукції;

·  забезпечення концентрації сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки у визначеному місці;

·  сприяння вітчизняним товаровиробникам в одержанні максимальних прибутків від реалізації їх продукції;

·  забезпечення достовірною інформацією споживачів про кон’юнктуру ОПР і споживчу якість товарів;

·  організація реклами, надання маркетингових послуг, сервісного обслуговування та інших заходів для реалізації або придбання продукції.

З метою забезпечення швидкого просування товарів до споживачів та повнішого задоволення потреб населення продовольством доцільно створювати продовольчі ринки різних за асортиментом видів продукції, що реалізуються.

Оптові продовольчі ринки можуть бути спеціалізованими та універсальними. Спеціалізовані оптові ринки поділяються на ринки цукру, м'ясної, молочної, плодоовочевої продукції, морепродуктів тощо. На цих ринках можуть працювати павільйони сезонної торгівлі сільськогосподарською продукцією нетривалого терміну зберігання.

Основними функціями будь-якого оптового продовольчого ринку повинні бути:

·  створення організаційно-правових умов для проведення оптових торгів;

·  організація продажу товаровиробниками сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки;

·  встановлення контролю за якістю реалізованої продукції та за дотриманням правил торгівлі;

·  узагальнення та розповсюдження кон’юнктурної інформації щодо попиту і пропозиції продукції, рівня цін;

·  надання учасникам оптових торгів послуг транспортних організацій на їх замовлення, послуг із зберігання товарно-матеріальних цінностей;

·  забезпечення учасників оптових торгів необхідною вантажно-розвантажувальною технікою, вагово-вимірювальним обладнанням тощо;

·  створення спеціальних сервісних підрозділів: розрахунково-фінансового, юридичного, консультаційного, готельного господарства, транспорту та контролю за якістю продукції.

З метою забезпечення учасників оптових торгів кон’юнктурною інформацією на оптових продовольчих ринках, тут повинні діяти спеціальні системи інформаційного обслуговування. Вони систематично будуть відстежувати надходження товарів на оптові продовольчі ринки, проводитимуть обробку інформації та забезпечуватимуть нею зацікавлених учасників. Реєстрація повинна проводитися за кодами груп товарів, найменуванням і сортами проданого товару, обсягами реалізованої партії.

Такий механізм організації оптового продовольчого ринку дозволить стати йому активним чинником поліпшення задоволення потреб населення в харчових продуктах.

4.2. Маркетингові аспекти ефективного функціонування підприємств

Особливого значення у національному агропромисловому комплексі, де найбільш відчутних проявів набула економічна криза та значно загострилися соціальні проблеми, набуває теорія і практика маркетингу.

На думку окремих фахівців, на теперішній час актуальність застосування маркетингових підходів у практиці функціонування підприємств зумовлена рядом причин, основними з яких є наступні:

·  ускладненням структури ринків, що пов’язане зі значними відмінностями характеристик і організації бізнесу в секторах, що сформувалися внаслідок конвергенції окремих сегментів суміжних товарних ринків;

·  обмеження стратегічних альтернатив розвитку бізнесу внаслідок негативного впливу глобалізації;

·  брак маркетингових і технологічних рішень щодо економічно ефективних моделей конкуренції на суміжних і нішевих ринках для підприємств різного масштабу.

До недавнього часу такі елементи маркетингу, як комплексне вивчення ринку та аналіз його кон’юнктури, застосовувалися переважно в практиці зовнішньої торгівлі, але комплексний підхід та чітка економічно обґрунтована мета маркетингу були практично відсутні. Тому виникає гостра потреба в розробці та організації маркетингу щодо вітчизняного продовольчого ринку, а саме маркетингових досліджень, які дозволяють визначити стратегію функціонування підприємств на відповідному споживчому ринку.

Ситуація на споживчому ринку України в цілому, хоча і поліпшилась протягом останніх років, проте залишається досить складною. Виробництво та споживання основних продуктів харчування та промислових товарів ще й досі є значно меншим, ніж у 1990 р.