Передмова (стр. 2 )

·  сформулювати проблему;

·  опанувати логіку пізнання;

·  зробити власні відкриття.

Така лекція забезпечує умови для створення учнями або вчителем нових освітніх продуктів, що вирішується за допомогою вибору змісту, мети та її структури.

У ВНЗ лекція — це традиційно ведуча форма навчання, організаційно-методична основа для всіх форм навчальних занять. У багатьох випадках лекція виконує функцію головного джерела інформації: при відсутності підручників і навчальних посібників; у випадках, коли нові наукові дані не знайшли відображення в підручниках і посібниках, або окремі розділи і теми дуже складні для самостійного навчання.

Основною проблемою як шкільної, так і вузівської лекції є вміння педагога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чином, щоб слухачі під час лекції не були пасивними, а здійснювали пізнавальний рух. Для цього лекція повинна мати своєрідний каркас, який би визначив структуру її змісту.

Загальний структурний каркас будь-якої лекції — це формування теми, повідомлення плану та літератури, яка рекомендується для самостійної роботи. Як основні вимоги до лекції висувають:

·  високий науковий рівень інформації, що викладається і, як правило, має світоглядне значення;

·  великий обсяг чітко й компактно систематизованої та методично-переробленої сучасної наукової інформації;

·  доказовість та аргументованість суджень, що висловлюються;

·  достатню кількість наведених переконливих фактів, прикладів, текстів та документів;

·  чіткість викладених думок та активізацію мислення слухачів, постановку питань для самостійної роботи за проблемами, що обговорюються;

·  аналіз різних точок зору на вирішення поставлених проблем;

·  виведення головних думок і положень, формулювання висновків;

·  роз’яснення термінів та понять, що вводяться;

·  надання слухачам можливості слухати, усвідомлювати, бачити та стисло записувати інформацію;

·  вміння встановлювати педагогічний контакт з аудиторією;

·  використання дидактичних матеріалів та технічних засобів навчання;

·  застосування основних матеріалів тексту, конспекту, блок-схем, креслень, таблиць, графіків тощо.

Залежно від місця лекції в системі навчання та специфіки задач, що вирішуються під час її проведення, в педагогічній практиці використовуються різні види лекцій [7, 12]:

Ø інструктивна лекція метою якої є ознайомлення слухачів з технологією їх подальшої навчальної діяльності, з особливостями виконання окремих дій та способів роботи;

Ø лекція-діалог, яка проводиться на основі сократівського методу за допомогою прямого діалогу лектора зі слухачами, і дозволяє уникнути пасивного сприйняття навчальної інформації, спонукає слухачів до активних дій;

Ø лекція з науковою структурою використовує структури, що властиві науці, яка вивчається, або проблемній галузі;

Ø лекція теоретичного конструювання дають можливість навчити слухачів систематизувати та узагальнювати свої освітні результати на теоретичній основі, якою є концепція, принципи, правила, закони, теорії;

Ø методологічна лекція, яка розкриває характер, структуру та методи наукового пізнання, наприклад: факти-гіпотеза-модель-висновки-експеримент-практичне застосування;

Ø загальнопредметні лекції, що будуються на розкритті зв’язків фундаментальних освітніх об’єктів з різними навчальними дисциплінами;

Ø узагальнюючі лекції, які демонструють слухачам результати систематизації їхніх власних знань, досягнень, проблем;

Ø бінарна лекція — це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників різних наукових шкіл, або як вченого та практика, або як вчителя та учня);

Ø лекція із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання слухачів до постійного контролю інформації, що надається (пошук помилки: змістовної, методологічної, методичної);

Ø лекція-конференція, яка проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей, тривалістю 5-10 хвилин;

Ø лекція-консультація, що може проходити за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом „питання-відповідь”. Другий варіант реалізується за схемою „питання-відповідь-дискусія”.

Семінарські заняття — це дієва форма розвитку продуктивного мислення учнів та студентів під час обговорення проблем, втягування їх в колективну пізнавальну діяльність. Семінарські заняття надають слухачам можливість оволодіти умінням влучно і обґрунтовано викладати свої думки на мові конкретної науки, вести дискусію, діалоги, опонувати.

Семінари проводяться як у школі, так і ВНЗ.

Шкільний семінар — форма заняття, яке забезпечує створення учнями власних освітніх продуктів під час колективно-групової комунікації [12]. Вона відрізняється від інших видів навчальних занять підвищеною активністю й самостійністю школярів, проявом їхніх організаційно-діяльнісних особистісних якостей.

За дидактичними цілями шкільні семінари поділяються на:

·  заняття з введенням в тему, планування її вивчення;

·  заняття з дослідженням фундаментальних освітніх об’єктів;

·  заняття з подання та захисту освітніх результатів;

·  заняття з поглиблення, узагальнення систематизації знань;

·  контрольні та залікові семінари;

·  аналітичні семінари.

Семінари у ВНЗ характеризуються безпосереднім контактом викладачів і студентів, тому дуже важливо встановити систему довіри, взаєморозуміння. Такі заняття ефективні в тому випадку, коли вони готуються завчасно.

Критеріями оцінки якості семінарського заняття вважають [6]:

·  цілеспрямованість (постановка проблеми, зв’язок теорії з практикою);

·  планування (виділення головних питань, пов'язаних з профілюючими дисциплінами; знайомство з досягненнями науки і техніки;

·  організація роботи (уміння викладати і підтримати дискусію, конструктивний аналіз всіх відповідей і виступів студентів, поведінка самого викладача);

·  стиль проведення заняття (пожвавлений, з постановкою гострих питань і проблем, або млявий);

·  відношення до викладача (критичне, байдуже, шанобливе);

·  управління групою (викладач швидко встановлює контакт з учасником семінару, впевнено і вільно тримається, справедливо взаємодіє з ними);

·  висновки викладача (кваліфіковані, переконливі з глибокими теоретичними узагальненнями).

Залежно від мети, завдань і змісту використовуються різні типи семінарських занять з їх особливою структурою і методикою проведення.

За способом і характером організації найбільш поширеними є такі типи семінарів [6, 12]:

•  вступні;

•  оглядові;

•  самоорганізуючі;

•  пошукові;

•  з індивідуальною роботою;

•  з груповою роботою;

•  у групах за вибором;

•  генерації ідей;

•  „круглий стіл";

•  конференція;

•  диспут;

•  виставка;

•  рефлексія;

•  розгорнута бесіда;

•  коментоване читання;

•  розв'язування завдань і вправ;

•  заняття на виробництві.

Докладно розглянемо сутність деяких з них.

Вступний семінар. Семінар такого типу спирається на знання й досвід, які вже мають студенти чи учні. Після пояснення викладачем структури семінару студенти колективно збирають інформацію за новою темою і класифікують її за розділами. За кожним розділом студенти обирають груповода, які ведуть набір до своїх груп (команд), що працюють із зібраною інформацією за заданим алгоритмом і готують свої виступи на семінарі. Аналіз і оцінку виступів здійснюють самі студенти.

Оглядовий семінар. Такий семінар передбачає огляд всієї теми на основі підручника або інших інформаційних матеріалів. Результати огляду студенти чи учні формулюють у вигляді таких суджень:

·  сенс даної теми;

·  її головні розділи або спрямування;

·  об’єкти, що вивчаються;

·  питання, що виникають;

·  відмінність викладання теми за різними інформаційними джерелами.

Самоорганізуючий семінар. Такий семінар надає його учасникам можливість самостійно визначити цілі заняття, розподілити роботу між одногрупниками, виконати й оцінити її результати, звітувати перед колективом, накреслити перспективу на майбутнє заняття. Кожен студент обирає одну тему, розробкою якої він займається на семінарі індивідуально або в малій групі.

Пошуковий семінар. Семінар такого типу передбачає проведення студентами (учнями) досліджень в малих групах, а потім колективний пошук за найбільш цікавими і важливими проблемами.

Врахувати індивідуальні якості студентів дозволяють цикли семінарів, різних за типами. Розглянемо три таких типи, об'єднаних у загальний цикл: з індивідуальною роботою, груповою та групами змінного складу.

Семінар з індивідуальною роботою. Під час проведення такого семінару студенти ставлять перед собою навчальну задачу за темою, складають план заняття, вибирають вид навчальної діяльності і форму звіту. Викладач надає їм банк даних, завдяки чому студентам стає легше вибирати перелічені елементи діяльності. Варіанти можливих завдань, види діяльності та форми звіту записуються до початку семінару на дошці (моніторі) у вигляді таблиці.

Семінар з груповою роботою. Його специфіка полягає в тому, що студенти чи учні, які займаються однаковими питаннями під час індивідуальної роботи в аудиторії, об'єднуються в малі групи. Кожна створена група після обговорення вибирає форму заняття за своєю темою для інших студентів академічної групи. Студенти готують виступи, задачі, вправи, кейси для своїх колег, які прийдуть до них на наступному занятті.

Семінар у групах за вибором. Під час такого заняття одночасно виступають декілька студентів-представників малих груп, що працювали на попередньому семінарі. Вони коротко доповідають академічній групі, чим займатимуться студенти, які обрали для занять їхню малу групу. Студенти створюють нові малі робочі групи.

Семінар генерації ідей. Студенти розподіляються парами: генератори й організатори. Генератор висловлює своє бачення проблеми, описує все, що йому відомо або невідомо за даною темою. Організатор ставить йому уточнюючі питання, заохочує висловитися, записує основні відповіді на отримані під час обговорення результати. Алгоритм фіксації результатів задається викладачем, наприклад:

•  основні терміни та поняття за темою;

•  схематичне або символічне відображення проблеми;

•  питання, що виникають при роботі в парах тощо.

Через деякий час пари переходять від стану генерації до обговорення матеріалу, який було напрацьовано, а потім виступають перед усіма студентами.

Семінар — „круглий стіл". На таке заняття запрошуються фахівці, вчені, аспіранти, магістранти, які володіють питаннями, що будуть розглядатися. Учасники „круглого столу" ведуть обмін інформацією зі студентами, відповідають на їхні питання, ставлять свої.

Семінар — конференція. Це такий тип семінару, в якому більш виражена самостійність студентів в опрацюванні і висвітленні певних питань чи цілої теми, коли їхні виступи мають не лише навчальний, а й дослідницький характер, коли заняття підноситься на вищий ступінь порівняно з попереднім. Цей тип занять дає змогу більш ґрунтовно опрацювати окремі питання і підготувати з них доповіді чи реферат. До семінару кожен студент готує одне питання, з яким він виступатиме на занятті.

Для того, щоб питання було опрацьовано і висвітлено повно і на належному науковому рівні, за кожним питанням закріплюється 2-3 студенти, з яких один виступатиме основним доповідачем, а решта — співдоповідачами чи опонентами.

Семінар — диспут. Близький до попереднього типу, але він має і свої особливості. Основним є те, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі дискусії. Студенти можуть підходити до питання з різних позицій і висвітлювати різні погляди, полемізувати, підтверджуючи свої думки відповідними фактами. Семінар будується так, що з відповіддю по кожному питанню виступає один доповідач, який не розкриває його повністю, а залишає час для доповнення полеміки, подальшого обговорення.

Семінар — виставка. У методичному кабінеті або в аудиторії виставляється демонстраційне чи лабораторне обладнання, наукова, методична та популярна література, реферати, програмні та відео матеріали, діа - та фонообладнання за темою, що вивчається. Кожну частину виставки обслуговує студент-екскурсовод. Студенти малими групами переходять від однієї експозиції до другої (наприклад, від книго-журнальної до приладдя і далі — до реферативної), дивляться, слухають екскурсовода, ставлять питання тощо. Наприкінці заняття студенти пишуть відгук про виставку або рецензію за заданим планом:

·  що вам найбільше сподобалося на виставці?

·  з якими новими поняттями, законами, приладами ви познайомилися?

·  де і для чого вони використовуються?

·  стосовно чого ви бажаєте отримати додаткову інформацію?

·  за якою темою ви могли б виступити на семінарі?

·  ваше враження про проведення заняття?

·  ваші зауваження та пропозиції?

Таке заняття може проводитися як на початку вивчення теми, так і під час її узагальнення.

Семінар — рефлексія. Під час проведення такого семінару обговорюються основні результати проведених занять, аналізуються способи освітньої діяльності та особливості отриманої продукції. Студенти коротко висловлюють свої думки щодо порушених питань. Викладач та лідери малих груп фіксують узагальнені та систематизовані результати рефлексії. Потім відбувається колективне обговорення ключових проблем, виявлених під час індивідуальних виступів.

Семінар — бесіда. Цей тип семінарського заняття найбільш поширений, особливо на молодших курсах. Його характерною ознакою є чітко формульовані запитання, на які студенти мають дати відповіді в результаті сумлінного і самостійного вивчення відповідного програмного матеріалу. При цьому запитання можуть бути і зворотного характеру — від студентів до викладача, відповіді на які може давати викладач або самі студенти.

Семінар-бесіда не вимагає підготовки рефератів або есе, написання виступів та доповідей студентів, але передбачає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання й уміння викласти ці знання в усній формі перед аудиторією академічної групи.

Семінар — коментоване читання. Цей тип семінарського заняття найчастіше використовують викладачі суспільних та гуманітарних наук. Такий семінар з успіхом можна використати при вивченні тих тем, що ґрунтуються на творах класиків. Готуючись до занять з цих тем, студенти повинні уважно читати і осмислювати першоджерела, в яких викладена теорія даних питань. На такому занятті слід вчити студентів не лише читати наукову літературу, твори класиків науки і галузі, але, розуміти їх, аналізувати, коментувати та популізувати.

Звичайно, на семінарі потрібно читати не все першоджерело, а лише ті місця й уривки, які становлять особливу цінність у розумінні певних питань та проблем.

Семінар — розв’язування завдань і вправ. У вітчизняній вищій школі, за зразком європейської, усе частіше на семінарських заняттях практикують розв’язування завдань, вправ і кейсів, взятих з життя, з метою пов’язати теорію з практикою, що урізноманітнює роботу студентів і викладача, вносить елемент творчості і кмітливості. Особливо широко практикується це на семінарських заняттях з політології, економічної теорії, менеджменту, маркетингу та практики господарювання (бізнесу). Розв’язання подібних завдань дає змогу студентам краще розуміти теоретичний матеріал і побачити життєву його необхідність.

Семінар на виробництві. Цей тип семінарських занять близький до попереднього. Вони характерні не лише тим, що проводяться на виробництві, а й тим, що на них обговорюються і розв’язуються практичні завдання із застосуванням теоретичних знань на практиці. Так, наприклад, в Національному університеті водного господарства та природокористування при вивченні в курсі „Маркетинг" теми „Концепції управління підприємством в умовах ринку" заняття проводяться на ВАТ „Рівненський завод високовольтної апаратури".

Це відбувається у формі короткої бесіди керівника підприємства зі студентами-економістами в процесі якої вони знайомляться з організаційною структурою, розподілом функцій між керівниками окремих підрозділів. Потім студентам показують підприємство, його цехи, майстерні та інші об’єкти. Після екскурсії студенти розходяться по цехам, знайомляться з майстрами, керівниками інших ланок, з їх роботою. При цьому увага студентів звертається на зміст, форми та методи роботи керівників усіх рівнів, на передовий досвід організації виробництва з питань маркетингової діяльності.

Отже, в практиці роботи викладачів вищої школи в умовах КМСОНП може бути задіяно багато типів семінарів. Завдання керівників цих занять полягає в тому, щоб відповідно до теми і змісту вдало обрати той чи інший тип семінарського заняття і провести його найефективніше.

Разом з тим слід уникати стандартизації семінарських занять, більше урізноманітнювати їх новими прийомами, активізувати пізнавальну діяльність студентів як під час самостійної роботи, так і на самих заняттях, чого вимагає кредитно-модульна система навчання.

1.4. Групові форми організації навчання

Запровадження в КМСОНП інтерактивних технологій навчання потребує попередньої підготовки студентів чи учнів. Для цього під час проведення традиційних практичних чи семінарських занять запроваджуються та опановуються студентами окремі види навчальної діяльності (рис.1.4).

Рис.1.4. Види групових форм навчання

Індивідуальне самонавчання. Під час індивідуального самонавчання студенти виконують ту або іншу самостійну роботу, яка в умовах КМСОНП складає 50-60% часу, відведеного на вивчення навчальної дисципліни (табл.1.1 і 1.2).

Парне взаємонавчання. Студенти у стабільних парах (за одним столом) або в парах змінного складу (обмінюються місцями на зразок конвеєру) пояснюють один одному якесь питання, проблему, захищають свою тему, думку, оцінюють роботу колеги.

Групова робота за спільною темою. Навчання відбувається усередині малої групи. Студенти, об'єднані у такі групи (3-5 осіб), взаємодіють усередині них: пояснюють новий матеріал, обговорюють його, оцінюють свою діяльність, готують виступи.

Взаємонавчання груп. Малі групи, які займаються вирішенням різних проблем або різними видами навчальної діяльності — теоретики та експериментатори, тимчасово об’єднуються для того, щоб обмінятися досвідом, інформацією, проблемами, які виникають у процесі впровадження практичної підготовки студентів при КМСОНП.

Студент замість викладача. Один або два-три найбільш підготовлені студенти навчають (за методичної допомоги викладача) всю академічну групу (конкретне практичне або семінарське заняття). Така система широко застосовувалась у Києво-Могилянській та Острозькій академіях ще сотні років тому (спудеї „імператори” та „аудитори”).

Таблиця 1.1

Орієнтований розподіл часу на вивчення навчальної дисципліни залежно від їх обсягу

Загальний обсяг дисципліни в кредитах ЕСТS	Загальний обсяг дисципліни, акад. год.	Розподіл часу	Частка самос-тійної роботи, %
Самостій-на робота в сесійний період, год.	Навантаження в семестровий період, год.
Разом	В тому числі
ауди-торні заняття	cамос-тійна робота
1	36	9	27	16	11	56
2	72	18	54	32	22	56
3	108	27	81	40	41	63
4	144	36	108	48	60	67
5	180	45	136	72	63	60
6	216	54	162	80	82	63
7	252	63	189	96	93	62
8	288	72	216	112	104	61
9	324	81	243	120	123	63
10	360	90	270	136	134	62

Таблиця 1.2.