Нормативи обліку самостійної роботи студентів
Види самостійної роботи | Навантаження, год |
Опрацювання лекційного матеріалу Підготовка до лабораторних робіт Підготовка до практичних занять | 0,5 год. на 1год. аудиторних занять |
Підготовка до семінарів | 1 год. на 1 год. семнарських занять |
Підготовка до складання заліків, екзаменів, контрольних робіт, тестів, рефератів, тощо | 9 год. на один кредит ЕСТS |
Виконання індивідуальних завдань | 12 год. на 1 індивідуальне завдання |
Виконання курсових проектів (робіт) | 36 год. на 1 проект чи роботу |
Опрацювання окремих розділів програм, які не викладаються на лекціях | 3 год. на 1 год. лекції |
Підготовка студентами виступів. Відпрацьовуються такі види діяльності: техніка виступу, методика ведення дискусії, формулювання питань та відповідей на них, аргументація думок, рецензування, само - та взаємо оцінювання, аналіз.
Самоорганізуючий колектив. Чим більша кількість певних видів навчальної діяльності, якими оволоділи студенти в КМСОНП, тим більше можливостей у самоорганізації навчання їм надається. Наприклад, спонтанне (на перший погляд) або спеціально організоване формулювання практичного (семінарського) заняття, або їх серії може призвести до створення координаційної групи студентів, яка потім уточнить тематику, методику та технологію заняття, підготує та приведе його за методичної підтримки викладача.
Останнім часом впровадження в практику роботи вітчизняних ВНЗ групових форм організації навчання (у зв’язку з впровадженням принципів КМСОНП) набуває все більшої популярності. Цьому значною мірою сприяє обов’язковість інтерактивних технологій навчання, які якнайбільш відповідають особистісно-орієнтованому підходу до навчання в КМСОНП, що відповідає вимогам ЕСТS.
Витоки групової форми організації навчання можна знайти в методах та прийомах роботи психотерапевтичних груп (Т-групи, гештальт-групи, групи зустрічей, артотерапія, психодрами, темоцентрована взаємодія тощо).
Головною особливістю групової форми організації навчання є те, що процес навчання відбувається у спільній діяльності. Порівняно з індивідуальною роботою внутрішньо групова співпраця щодо вирішення тих самих завдань підвищує її ефективність на 10% [12].
Значення групової форми організації навчання полягає у тому, щоб набутий у спеціально створеному середовищі досвід (знання, вміння) людина змогла перенести до зовнішнього світу й використала його з 
успіхом. Крім того, кожний викладач повинен розуміти, що, окрім суто навчальних цілей, важливо, щоб у процесі взаємодій, які відбуваються в групі, усвідомлювалась цінність інших людей та формувалась потреба у спілкуванні з ними, у їх підтримці.
Групова форма організації навчання повинна одночасно вирішувати три основні завдання:
а) конкретно-пізнавальне, яке пов'язане з безпосередньою, навчальною ситуацією;
б) комунікативно-розвивальне, в процесі якого виробляються основні навички спілкування всередині та за межами даної групи;
в) соціально-орієнтоване, що виховує громадянські якості, необхідні для адекватної соціалізації індивіда в суспільстві.
В групах інтерактивного навчання повинні здійснюватися дві основні функції, необхідні для успішної навчальної діяльності:
· вирішення поставлених задач;
· надання підтримки членам малої групи в процесі спільної роботи.
Для того, щоб обидві ці функції реалізувалися на всіх етапах групової роботи, необхідно, щоб викладач мав уявлення про можливий розподіл ролей у групі, а також про особливості поведінки під час виконання тієї чи іншої ролі на різних етапах діяльності (табл.1.3).
Таблиця 1.3
Організація групової діяльності
Компоненти діяльності | Функції групи, які ведуть до успішної діяльності | |
вирішення завдань | надання підтримки | |
Ролі членів малої групи | Ініціатор, розробник, коор-динатор, контролер, оціню-вальник, інтерпретатор | Натхненник, гармонізатор, організатор спілкування, доброзичливий слухач |
Зміст діяльності | Внесення, прийняття про-позицій, відомостей, думок, їх обробка | Підтримка починань, спонукання до вислов-лювань, прийняття чужих ідей |
Результат | Мобілізація усіх членів групи на пошук досягнення поставленої перед групою мети | Підтримка членів групи та їх згуртованості з метою полегшення досягнення групової мети |
Навчальна взаємодія буде результативною та ефективною у тому випадку, коли вона реалізує обидві функції рівною мірою, тобто не відбувається зміщення в бік тієї чи іншої функції. У реальній практиці навчання педагог націлений в основному на вирішенні навчальної задачі. Така децентралізація навчальної взаємодії виправдана при традиційному способі навчання. Але при організації групової роботи ефективність навчання багато в чому залежить від сприятливого клімату мікрогруп, психологічного контакту або спільності психологічного стану, який викликає взаєморозуміння у спільній діяльності, пов’язане з обопільною зацікавленістю та довірою одна до одної сторін взаємодії.
Способи створення груп. Формування мікроклімату навчального заняття розпочинається на етапі об’єднання студентів у мікрогрупи. Деякі викладачі пропонують студентам об’єднатися у групи за бажанням. Позитив такого підходу міститься в урахуванні міжособистісних зв’язків студентів. Але існують й негативи: формуються групи нерівні по силі, і тому результати спільної діяльності можуть значно відрізнятися; крім того, всередині групи може скластися атмосфера, коли інтерес до спілкування з бажаними особами усуває необхідність вирішення навчальної задачі.
Для розвитку організаційно-діяльнісних якостей студентів можна застосовувати різноманітні способи створення мікрогруп [6].
1. Мікрогрупи створюються на основі вже існуючого розміщення студентів в аудиторії для практичних або семінарських занять. Наприклад, мікро групу створюють з 4 студентів, що сидять за сусідніми столами або в одному ряду (рис.1.5).
Рис.1.5. Схема студентів в статичних (а), динамічних (б) та варіаційних (в) парах
Спосіб має формальний характер, але водночас він потребує найменших витрат часу.
2. Склад мікрогруп визначає викладач. Цей спосіб ефективний для оперативного вирішення завдань викладача за умови його авторитету серед студентів.
3. Студенти самостійно розподіляються на групи по 4-6 осіб ще на початку заняття. Це найбільш природний самоорганізуючий спосіб за умови наявності достатнього часу.
4. Академічна група або викладач спочатку за визначними критеріями обирає лідерів майбутніх мікрогруп, які потім ведуть набір до своїх груп інших студентів. Наприклад, кожен з лідерів називає прізвище студента, якого він запрошує до себе. Якщо студент згоден, він підходить до лідера. Групи заповнюються поступово й рівномірно.
5. Викладач призначає студентів, які будуть здійснювати набір членів до своїх малих груп. Потім у вже створених групах обирають нових лідерів.
6. Викладач записує на дошці перелік проблем (питань) за темою, що вивчається. Кожен студент обирає для себе проблему і входить до відповідної групи. У створених малих групах обирають лідерів.
7. Спочатку обирають лідера малих груп, які й визначають проблему для заняття у групі. Потім інші студенти розходяться по групах з обраною тематикою проблем. Цей спосіб ефективний за наявності авторитетних студентів.
8. Самоорганізація групової роботи. Студентам пропонують самим визначити проблеми для групових занять і види діяльності своїх груп. Викладачем встановлюються часові інтервали діяльності груп і форми надання ними освітнього продукту. Така форма ефективна у добре підготовленій до групової роботи академгрупі
9. Поетапне створення мікрогруп. Спочатку 3-5 студентів, які досягли певних успіхів у вивченні теми або проблеми, об’єднуються в малу групу та самостійно працюють під час проведення занять окремо від інших студентів академгрупи. З іншими студентами викладач проводить навчальні заняття відповідно до плану. Мала група під час навчання розширюється, ділиться на підгрупи за певними критеріями. Так відбувається доти, поки більшість студентів не увійдуть до малої групи. Така форма стимулює перехід студентів до групової роботи, але потребує від викладача володіння ситуаційними методами організації навчання.
Організація навчального простору. Особливої уваги при застосуванні групової форми організації навчання потребує й організація навчального простору. Діалогові форми взаємодії під час проведення заняття у групах передбачають певну схему їх розташування (рис.1.6), що забезпечить активність кожного студента. При цьому також потрібно передбачати, що під час проведення занять співрозмовники повинні бути повернуті „обличчям до обличчя". Тому традиційне розташування аудиторних столів, коли студенти бачать потилиці одне одного і тільки обличчя викладача, є недоречними.
Рис.1.6. Схема розміщення студентів в малій групі:
В — високий рівень; С — середній рівень; Н — низький рівень
Необхідно шукати оптимальні варіанти розміщення навчальних місць залежно від кількості мікрогруп та числа студентів у кожній з них (рис.1.7).
Рис.1.7. Організація навчального простору.
Зміна звичної організації навчального простору, можливість вирішувати поставлені питання разом готують студентів до нетрадиційних форм навчання. Виникає парадокс: несподівані спочатку форми навчання стають для учнів знайомими та очікуваними. При вході до аудиторії, де навчальний простір організовано інакше, ніж звичайно, у студентів виникає відповідна реакція: готовність включитися у форми навчальних взаємодій, що відповідають обстановці.
Групова навчальна діяльність корисна на всіх етапах практичного чи семінарського заняття, особливо під час перевірки домашніх завдань, закріплення знань тощо (табл.1.4).
Таблиця 1.4
Форми групової навчальної діяльності на різних етапах практичних
та семінарських занять
Етапи навчального заняття | Форми діяльності |
Перевірка домашнього завдання | • Парна • Ланкова |
Вивчення нового матеріалу | • Диференційовано-групова |
Закріплення і вдосконалення | • Ланкова • Парна • Диференційовано-групова • Індивідуально-групова |
Повторення і застосування знань | • Парна • Ланкова • Кооперативно-групова |
Організація навчальної діяльності. Цей механізм реалізації навчальної діяльності в малих групах має декілька етапів:
• засвоєння навчального завдання, що стоїть перед малою групою;
• процес пошуку (обговорення найкращого розв’язання задачі чи вирішення проблеми);
• узагальнення думок та підбиття підсумків групової роботи;
• презентація групового рішення поставленої задачі (проблеми) в межах, визначених викладачем.
Зміст навчального завдання для групи має інший характер, ніж за традиційних форм роботи. Не варто, наприклад, пропонувати малій групі розв’язати стандартну задачу з підручника чи посібника, якщо дві третини академгрупи можуть виконати її самостійно. Тільки нестандартна постановка проблеми змушує студентів шукати допомоги один в одного, обмінюватися думками.
Як правило, малі групи ведуть самостійну навчальну діяльність, тому їх насамперед треба цьому навчити. Проводиться загальний інструктаж, розробляються спеціальні пам’ятки, заздалегідь готуються завдання, викладач бере участь у роботі окремих груп. Основні види діяльності малих груп включають:
• підготовка виступу перед академічною групою, вивчення й конспектування літератури;
• колективне обговорення та вирішення поставленої проблеми методом „мозкового штурму”;
• виступи студентів в середині малих груп за підготовленими заздалегідь питаннями, а група здійснює відбір повідомлень для виступу перед академічною групою;
• підготовка студентів до взаємодії з іншими малими групами — розробка питань для них, підготовка конкурсів та змагань, участь груп у вирішенні загальної для усього класу задачі чи проблеми;
• виконання довготривалого творчого завдання;
• підготовка групи студентів до проведення практичного заняття або семінару з усією академічною групою.
У роботі малих груп переважають організаційно-діяльнісні види роботи, серед яких потрібно зазначити, що:
• студенти займаються постановкою цілей;
• планують свою роботу;
• обговорюють проблеми, що виникають;
• розподіляють роботу всередині групи;
• контролюють, аналізують та оцінюють свою діяльність;
• проводять рефлексію.
Способи обговорення в малій групі можуть бути різними. Найбільш ефективним на першому етапі є висловлення кожним членом групи своїх думок.
У групах, де робота „не йде”, викладач повинен застосовувати різноманітні методи активізації й координувати їх роботу самостійно.
Наприкінці кожного заняття в малих групах підбивається рефлексійний підсумок: що зроблено, як студенти працювали, які завдання на майбутнє.
Організація навчання в малих групах. Поняттям „мала група” у педагогіці позначають відносно сталу, невелику чисельну групу, члени якої перебувають у безпосередній взаємодії один з одним, що веде до виникнення емоційних зв’язків, а також специфічних міжособистісних цінностей та норм. Об’єднання студентів у малі групи може мати як відносно постійний, так і тимчасовий характер.
У КМСОНП кількісний та якісний склад малої групи буде визначатися не тільки навчальною тактикою, а й стратегією формування колективу академгрупи.
На думку європейських фахівців, більшість практичних завдань слід опрацьовувати саме в малих групах або парах, тому що студентам краще висловлюватися в невеликій за складом групі.
Розглянемо один з можливих варіантів алгоритму роботи викладача щодо організації роботи в малих групах.
1. Об’єднання студентів у малі групи (2-6 осіб).
2. Ознайомлення їх з обов’язками, які вони можуть виконувати.
Модератор або спікер малої групи:
• зачитує завдання групи;
• організовує порядок виконання;
• пропонує учасникам висловитись по черзі;
• заохочує групу до роботи;
• підбиває підсумки роботи;
• готує доповідь про підсумки роботи групи.
Секретар малої групи:
• веде записи результатів роботи своєї групи;
• записи веде стисло й розбірливо;
• має бути готовим висловити думку групи під час підбиття підсумків.
Посередник:
• стежить за часом;
• заохочує групи до роботи;
• залагоджує можливі непорозуміння.
Доповідач:
• чітко висловлює думку групи;
• доповідає про результати роботи групи.
3. Кожній малій групі видається конкретне завдання та інструкція (пам’ятка) щодо організації групової роботи:
• можна висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі;
• необхідно дотримуватись правил активного слухання, коли хтось говорить, усі слухають і не перебивають;
• обговорювати потрібно проблему, а не особи студентів, які висловлюють свою думку;
• слід утримуватися від оцінок та образ учасників групи;
• бажано дійти в групі спільної думки, хоча в деяких випадках може виникати особлива думка і вона має право на існування.
4. Виділяється певний час на виконання групової роботи. Під час групової роботи потрібно надати кожній групі допомогу, якщо у цьому є потреба.
5. Пропонується групам представити результати своєї роботи.
6. Коментується робота усіх малих груп.
Норми поведінки учасників. Фахівці виділяють такі норми поведінки при застосуванні групової форми організації навчання:
• у спільній роботі немає акторів і глядачів, усі — учасники;
• кожний член групи заслуговує на те, щоб його вислухали;
• говорити необхідно так, щоб було зрозуміло; висловлюватися за темою, уникаючи непотрібної деталізації;
• критикуються ідеї, а не особистості;
• мета групової діяльності полягає не в перемозі якоїсь точки зору, а в можливості знайти краще вирішення, обговорити різні підходи до розв’язання проблеми тощо.
Доречно нагадати і про роль невербальних засобів спілкування у малих групах: інтонації, паузи, вираз обличчя, тести та пози учасників діалогу.
1.5. Додаткові форми організації навчання
Крім вище перелічених форм організації навчання, в умовах КМСОНП можуть знайти застосування додаткові форми навчання, які доповнюють та розвивають як аудиторну, так і позааудиторну діяльність студентів. Серед цих форм: екскурсії, ділові ігри, предметні гуртки, консультації тощо. Треба відзначити певну умовність визначення цих форм організації навчання як додаткових.
поділяє додаткові форми організації навчання на дві категорії: супровідні та допоміжні [13].
Супровідними формами організації навчання є такі, за допомогою яких студенти набувають додаткових вмінь та навичок, що поглиблюють пізнання основ наук, розширюють кругозір, забезпечують більш тісний зв’язок з продуктивною працею та практикою суспільних відносин. До них відносять:
• навчальні екскурсії;
• ділові ігри;
• 
тренінги;
• факультативні курси;
• елективні курси;
• навчальні конференції;
• навчальні консультації.
Навчальна екскурсія — це форма організації навчальної діяльності в умовах природного ландшафту, виробництва, музею, виставки з метою спостереження та вивчення студентами різноманітних об’єктів, явищ і процесів.
Характерна ознака заняття — вивчення об’єкта, що пов’язане з переміщенням студентів з метою:
• розвитку здібностей діяти з пізнавальних позицій у навколишньому світі;
• безпосереднього сприймання та вивчення явищ та процесів.
Екскурсії пов’язані з навчальним матеріалом різних предметів і допомагають студентам всебічно охопити зміст навчання, побачити взаємозв’язок явищ та законів, що вивчаються, набути навичок їх універсального використання. Підсумки екскурсії краще підбивати в навчальному закладі.
За організаційними формами екскурсії поділяються на:
• фронтальні;
• групові;
• бригадні;
Вибір організаційної форми обумовлюється її метою, особливостями об'єкта, можливостями ефективного управління пізнавальною діяльністю студентів, а також міркуванням техніки безпеки та охорони їх здоров’я.
Тому до складу екскурсійної групи можуть входити від 10 до 30 студентів. Тривалість екскурсії — до 2-х годин.
За змістом навчальні екскурсії поділяються на:
• тематичні;
• комплексні (оглядові);
• спеціалізовані.
Тематичні екскурсії проводять у зв’язку з вивченням однієї або декілька взаємопов’язаних тем навчальної дисципліни.
Комплексні екскурсії охоплюють взаємопов'язані теми декількох навчальних дисциплін.
Спеціалізовані (ексклюзивні) навчальні екскурсії проводять у випадках, пов’язаних з дослідженням конкретної проблеми (ситуації), 
яка виникає при вивченні окремої теми чи навчальної дисципліни в цілому.
За належністю до навчальних програм екскурсії поділяються на:
• програмні;
• позапрограмні.
Екскурсія — це одна з найдавніших форм навчальної роботи, тому вимоги до її організації та проведення добре розроблені (рис.8).
Рис.1.8. Загальна схема організації та проведення екскурсії
Екскурсія потребує старанної підготовки. Керівник екскурсії (викладач) повинен:
· заздалегідь вивчити екскурсійний об’єкт, виявити його освітні (навчальні) можливості;
· визначити цілі, задачі, тип і структуру екскурсії;
· підготувати проблемні питання та завдання для студентів;
· установити джерела інформації;
· вибрати оптимальне поєднання методів та засобів навчання;
· скласти план навчальної (виробничої) екскурсії;
· накреслити маршрут пересування в межах об’єкту екскурсії;
· підготувати додаткове необхідне обладнання та засоби (вимірювальні інструменти, фотоапарат, відеокамера, 
блокноти тощо);
· провести організаційну бесіду зі студентами, під час якої повідомити дату, місце, мету та завдання екскурсії, правила техніки безпеки та поведінки, характеристику об’єкта, порадити, за чим спостерігати, що і як записувати, фотографувати, як пересуватися за маршрутом;
· провести розподіл обов'язків серед студентів;
· у разі потреби поділити студентів на підгрупи, призначити груповодів і для кожної з них поставити конкретне завдання;
· проінформувати студентів про порядок обробки інформації, складання письмового звіту, підбиття підсумків та рефлексію.
Під час проведення навчальної (виробничої) екскурсії проводиться вступна бесіда, нагадується мета і завдання. Після цього студенти приступають до огляду екскурсійних об’єктів, виконують завдання викладача: записи, зарисовки, виділення особливостей об’єктів тощо.
Важливе значення має заключний етап екскурсії — підбиття підсумків та обробка зібраного матеріалу. Це дає можливість навчити студентів аналізувати, систематизувати та обробляти зібраний матеріал, писати звіти, доповіді та реферати, складати колекції, гербарії, таблиці, матриці тощо.
За матеріалами екскурсії можна провести наступне практичне або семінарське заняття, конференцію, на які запрошуються представники тих об’єктів, що вивчалися під час конференції.
Основний недолік вищої школи у цьому питанні — рідкісність проведення екскурсії, небажання викладачів, ускладнення, які виникають при їх організації як на рівні ВНЗ, так і на рівні об’єктів екскурсії. Але така форма проведення занять повністю відповідає вимогам КМСОНП і має зайняти провідне місце в ній.
Різновидом екскурсійної форми навчання є експедиція — багатоденні походи з метою збору ботанічного та фольклорного матеріалу, історичних відомостей, екологічного моніторингу довкілля тощо.
Ділова гра. Гра — важлива форма життєдіяльності людини, а не вікова ознака. Людина з грою не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення тощо.
Ігрова форма навчання — це спосіб взаємодії викладача та студентів, зумовлений грою, що веде до визначення та реалізації дидактичних цілей та завдань навчання [19].
За концепцією І. Я.Лернера, ігрова форма навчання характеризується трьома основними ознаками:
1. Визначає мету, спрямовану на зміст освіти, що підлягає засвоєнню.
2. Передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності, яку вона організує.
3. Визначає характер взаємодії викладача й учнів.
Водночас ігрова форма навчання, як і будь-яка інша, передбачає наявність знань про:
• мету діяльності, що є знанням про результат цієї діяльності;
• необхідний для досягнення мети спосіб діяльності;
• необхідні засоби інтелектуального, практичного або предметного характеру;
• об’єкт діяльності, без якого діяльності не буває.
Для ігрових форм навчання характерні певні особливості, що відрізняють їх від традиційних:
• наявність ігрових моделей об’єкта, процесу або діяльності;
• активізація мислення та поведінки;
• високий ступінь задіяності у навчальному процесі;
• обов’язковість взаємодії викладачів між собою та навчальним матеріалом;
• посилення емоційності, творчий характер заняття;
• самостійність у прийнятті рішень;
• бажання набути вмінь і навичок у короткий термін.
Серед ігрових форм навчання в КМСОНП найчастіше можуть бути використані:
üігри-вправи;
üігрові дискусії;
üігрові ситуації;
ü навчально-рольові (ділові) ігри.
Ділова гра може бути організована:
· у вигляді розробки та захисту проектів;
· у формі групового вирішення задач з економічним, виробничим або іншим змістом;
· у формі виконання дослідницької роботи тощо.
Під час проведення ділової гри може моделюватися діяльність певного підприємства (організації, установи) щодо вирішення реальної для нього проблеми.
Тренінг. Походить від англійського train, training — навчання, виховання, тренування, дресирування. Це форма спеціально 
організованого спілкування, під час якого вирішуються питання розвитку особистості, формування комунікативних, практичних та професійних навичок, надання психологічної допомоги та підтримки [16].
Тренінг — це й форма проблемного навчання, що орієнтована на відпрацювання й закріплення ефективних моделей поведінки, максимально активну участь студентів, взаємообмін досвідом та використання ефективної групової роботи.
Загальна мета тренінгу — розвиток особистості. Але поряд з цією основною метою існують і супровідні:
• підвищення соціально-психологічної компетентності учасників
та розвиток їх здібностей ефективно взаємодіяти з оточуючими
людьми;
• формування активної соціальної позиції учасників та розвиток їх
здібностей здійснювати значущі зміни у своєму житті та житті
оточуючих людей;
• підвищення рівня психологічної культури.
Цілі тренінгу конкретизуються в окремих завданнях:
1. Оволодіння певними соціально-психологічними знаннями.
2. Розвиток здібностей адекватного та найбільш повного пізнання себе та інших людей.
3. Діагностика та корегування особистих якостей та вмінь.
4. Вивчення та оволодіння індивідуальними прийомами міжособистісної взаємодії для підвищення її ефективності.
В умовам КМСОНП тренінги можна розглядати як одну з перспективних форм ефективного викладення гуманітарних та управлінських дисциплін. Він базується на принципах, що кардинально відрізняють його від традиційних форм організації навчання. До принципів, які покладено в основу тренінгу, відносять:
1. Принцип активності. У тренінгу студенти залучаються до соціально розроблених дій. Це, наприклад, програвання тієї чи іншої
ситуації, виконання вправ, спостережень за спеціальною схемою.
2. Принцип творчої позиції. Викладач організовує такі ситуації, які сприяють розвитку творчості й дають можливість членам групи усвідомити, апробувати нові способи поводження, проекспериментувати з ними. Реалізація цього принципу іноді
зустрічає сильний опір з боку учасників тренінгу, оскільки вимагає
дотримання моделей поведінки, що суттєво відрізняються від тих,
якими учасники до цього часу користувалися.
3. 
Принцип об’єктивної поведінки. Для реалізації цього принципу
використовуються додаткові засоби об’єктивного поводження (наприклад, відеозапис поведінки учасників групи в тих чи інших
ситуаціях з подальшим переглядом та обговоренням). Слід урахувати,
що відеозапис є дуже сильним засобом впливу, здатним вплинути і
негативно, тому ним варто користуватися з великою обережністю.
4. Принцип партнерського спілкування. Вміла реалізація цього
принципу створює в групі атмосферу довіри і безпеки.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
