Міністерство освіти і науки україни
Тернопільський національний економічний університет
На правах рукопису
Попович Віта Іванівна
УДК 657.471:640.41
Розробка моделі управлінського обліку
на підприємствах готельного бізнесу
Спеціальність 08.00.09 – бухгалтерський облік, аналіз та аудит
(за видами економічної діяльності)
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
економічних наук
Науковий керівник:
Пушкар Михайло Семенович
доктор економічних наук, професор
Тернопіль – 2008
ЗМІСТ
вступ.. 3
РОЗДІЛ 1. 10
Теоретичні засади управлінського обліку на підприємствах готельного бізнесу.. 10
1.1. Концептуальна основа управлінського обліку на підприємствах готельного бізнесу 10
1.2. Економічна сутність витрат в готелях. 36
1.3. Класифікація витрат у готелях. 52
Висновки до розділу 1. 66
Розділ 2. 68
Модель управлінського обліку на підприємствах готельного бізнесу.. 68
2.1. Методологія створення моделі управлінського обліку в готелях. 68
2.2. Бюджетування витрат, доходів та результатів діяльності готелів. 84
2.3. Калькулювання собівартості послуг підприємств готельного бізнесу. 96
Висновки до розділу
РОЗДІЛ
використання інформації управлінського обліку в АНАЛІЗі ВИТРАТ НА підприємствах готельного бізнесу.. 124
3.1. Формування інформаційної бази, види та методи маржинального аналізу витрат 124
3.2. Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу продажу і прибутку. 130
3.3. Методика аналізу витрат для прийняття управлінських рішень. 150
Висновки до розділу
ВИСНОВКИ.. 162
список використаної літератури.. 165
додатки.. 184
вступ
Актуальність теми. Система управління підприємством може ефективно функціонувати лише за умови належного інформаційного забезпечення. Облік є основною частиною інформаційної системи підприємства, забезпечуючи більшість всього обсягу інформації фінансового характеру.
Організація та розвиток управлінського обліку, а також проблеми обліку й аналізу витрат і калькулювання собівартості продукції, знайшли висвітлення у працях українських науковців – , , В. І. Єфіменка, Є. В. Мниха, , ї, , та інших, а також зарубіжних вчених – К. Друрі, Т. Скоуна, Дж. Фостера, Ч. Хорнгрена, А. Яругової, Р. Ентоні, Дж. Ріса, Дж. Шима, Дж. Сігела, , ія, , В. Б. Івашкевича, ї та багатьох інших.
Проте питання управлінського обліку й аналізу витрат у готелях вимагають додаткового дослідження, оскільки напрацювання названих вчених стосуються, в основному, виробничих підприємств, а готельний бізнес відноситься до соціальної сфери і відзначається специфікою господарської діяльності. За період з 1970 р. І до наших днів питання обліку на підприємствах готельного бізнесу розглядали , та інші автори.
Нормативно-правовими актами з фінансового обліку не передбачено жодних винятків у методиці обліку для підприємств, які здійснюють свою діяльність у готельній сфері, тому для відображення господарських операцій, пов’язаних з цим видом діяльності, підприємствам слід керуватися єдиними методологічними основами обліку з урахуванням специфіки готелів.
Варіанти системи управлінського обліку, які описані у працях багатьох зарубіжних економістів не можуть повною мірою задовольнити вимоги оперативного менеджменту, оскільки не враховують специфіки функціонування управлінського обліку у вітчизняних обліково-інформаційних системах. Крім того, вітчизняні концепції управління, що орієнтовані на споживачів інформації, ставлять дещо інші завдання і пріоритети перед управлінським обліком. Ці пріоритети детально розроблялися українською і російською бухгалтерськими школами у 70-90-х роках ХХ століття. Автор пропонує впроваджувати на українських підприємствах модель обліку, яка б враховувала основні досягнення зарубіжних методик з використанням позитивного досвіду вітчизняних вчених. Враховуючи те, що концепція управлінського обліку є найменш розробленою у сфері послуг в цілому і готельному бізнесі зокрема, автор зосереджує увагу на дослідженні саме цієї підсистеми.
Дослідження автора свідчать про те, що готельний бізнес являє собою сферу людської діяльності, яка переживатиме бурхливий розвиток у найближчі роки, оскільки є основою туристичної галузі. Розвиток внутрішнього та міжнародного туризму значною мірою пов’язаний з рівнем матеріально-технічної бази туристичних підприємств, розгалуженістю та різноманітністю їх мережі, якістю та обсягом послуг, пропонованих готельним господарством. Готельні господарства виконують одну з основних функцій у сфері обслуговування туристів – забезпечують їх житлом і побутовими послугами під час подорожі, відпочинку та інших цілей (ділові поїздки, паломництво, екстремальні види спорту, спелеологія, пізнавальний туризм тощо).
Необхідною умовою для ефективної діяльності готелю є раціональна організація обліку, який відіграє роль джерела інформації про господарську і фінансову діяльність і, зокрема, управлінського обліку, що дає інформацію для прийняття управлінських рішень в реальному масштабі часу.
Актуальність наведених вище проблем та необхідність формування системи обліку витрат в готелях обумовили вибір теми дисертаційної роботи, мету, завдання і основні напрями дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт тернопільського національного економічного університету і належить до бюджетних тем „методологічні аспекти удосконалення системи бухгалтерського обліку в україні” (№ державної реєстрації 0101u003410) та „формування інтелектуальної системи обліку для ринкового середовища” (№ державної реєстрації 0106u000524). Внесок автора полягає у теоретичному обґрунтуванні основних рис системи управлінського обліку та розробці пропозицій щодо її впровадження на підприємствах готельного бізнесу україни.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних основ управлінського обліку та маржинального аналізу на підприємствах готельного бізнесу.
Відповідно до визначеної мети дослідження в дисертації передбачено вирішення таких завдань:
- теоретично дослідити концептуальну основу та еволюцію управлінського обліку в системі управління;
- визначити критерії класифікації витрат та особливості їх застосування в обліку підприємств готельного бізнесу;
- розробити модель управлінського обліку та визначити його роль в управлінні готелями;
- розробити методику збору і обробки даних про витрати, доходи і фінансові результати для відображення їх в обліку в розрізі центрів витрат;
- запропонувати методи контролю та управління витратами готелю на основі бюджетного планування;
- визначити теоретичні основи та розробити методику аналізу витрат, доходів та фінансових результатів і застосування її на підприємствах готельного бізнесу;
- вдосконалити методику аналізу взаємозв’язку „витрати-обсяг-прибуток” для прийняття управлінських рішень і визначити шляхи її застосування в готельній діяльності.
Об’єктом дослідження є господарська діяльність готельних підприємств україни, підвищення її ефективності на основі отримання, аналізу та використання інформаційних ресурсів обліково-аналітичної системи.
Предметом дослідження обрано теоретико-методологічні та організаційно-практичні аспекти формування управлінського обліку та аналізу витрат, доходів та фінансових результатів у готелях.
Методи дослідження. У процесі дослідження автором застосовувалися такі методи:
- індукції та дедукції – для визначення загальних тенденцій розвитку управлінського обліку;
- теоретичного узагальнення і порівняння – для розкриття сутності та змісту витрат як економічної категорії;
- причинно-наслідкового зв’язку та абстрактно-логічний – для удосконалення класифікації витрат, встановлення взаємозв’язку методів обліку витрат та калькулювання;
- спостереження – для визначення стану обліку на підприємствах готельного бізнесу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці моделі управлінського обліку та методики аналізу операційної діяльності готельних послуг. Наукові результати, що одержані автором і виносяться на захист, полягають у наступному:
вперше:
· розроблено модель управлінського обліку для підприємств готельного бізнесу, яка дозволяє здійснити оперативне управління підприємством в реальному часі на основі формування інформації про господарську діяльність;
· запропоновано схему взаємозв’язку операційного та фінансового бюджетів готельних господарств, яка дає можливість здійснити сегментацію діяльності та забезпечити ефективне управління доходами і витратами центрів витрат та сфер відповідальності. реалізація вказаних пропозицій разом із застосуванням методики маржинального аналізу, адаптованого до специфіки діяльності готелів, дозволить нейтралізувати появу негативних відхилень від запланованих показників бюджетів і забезпечити ефективність окремих сегментів операційної діяльності;
удосконалено:
· класифікацію витрат і доходів операційної діяльності готелю на основі ієрархічної системи класифікаційних критеріїв з метою задоволення завдань управління;
· метод обліку витрат на виробництво та реалізацію послуг за центрами витрат, адаптований до умов готельного бізнесу, що дозволить підвищити ефективність управлінських рішень;
отримали подальший розвиток:
· теоретичні та практичні аспекти становлення управлінського обліку в умовах реформування обліку в цілому, зокрема досліджено взаємозв’язок управлінського обліку з теорією управління, зміни факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, маржинальний дохід, що дає можливість прогнозувати розвиток підприємства у майбутньому;
· методика розрахунку виробничої та маржинальної собівартості готельних послуг на основі використання запропонованих автором форм аналітичних відомостей із зазначенням термінів їх подання та відповідальних осіб, що забезпечують розрахунок собівартості готельних послуг за центрами витрат, статтями калькуляції та видами номерів;
· методика обліку прямих витрат за калькуляційними одиницями на основі системи коефіцієнтів якості послуг, що дозволяє здійснити розрахунок собівартості готельних послуг за центрами витрат, сферами відповідальності, статтями калькуляції та елементами витрат і забезпечує функціонування одного із принципів пропонованої моделі обліку - враховувати не тільки кількісну, а й якісну сторону досліджуваних об’єктів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у спрямуванні зусиль економічних служб на вдосконалення організації і методики управлінського обліку та аналізу витрат готельної сфери, калькулювання собівартості готельних послуг з використанням сучасних інформаційних технологій в управлінні підприємствами. Впровадження розроблених рекомендацій сприятиме зниженню рівня витрат у результаті посилення контролю за ними у центрах витрат, розрахунку фінансових результатів та оптимізації цінової політики. Застосування запропонованих форм і методів організації обліку дозволить підняти на якісно вищий рівень процес отримання, обробки та використання економічної інформації для обґрунтування управлінських рішень, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності готелю.
Результати дослідження та пропозиції автора, викладені у дисертаційній роботі, пройшли апробацію та прийняті до впровадження у ват „готельний комплекс „братислава” (м. Київ) (довідка № 01-136 від 14 квітня 2006 р.), на дп „стар” (довідка № 000/01-2 від 12 липня 2006 р.), пп „крок” (довідка № 16 від 29 березня 2006 р.), у мукачівському дочірньому підприємстві „лікувальний спортивно-оздоровчий комплекс „латориця” (довідка №61 від 20 вересня 2006 р.), у навчальний процес у мукачівському технологічному інституті [дисципліни „управлінський облік”, „контролінг” та „облік у галузях економіки” (довідка № 000 від 22 червня 2006 р.)].
Особистий внесок здобувача одержані наукові результати дослідження є особистими розробками автора. Їх використання у практичній діяльності готелів дасть змогу удосконалити методику управлінського обліку та аналізу діяльності готелю. Опубліковані наукові праці з питань дисертаційного дослідження містять ідеї і положення, які є результатом особистих здобутків дисертанта.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації доповідалися й обговорювалися на таких конференціях та засіданнях круглого столу:
- Міжнародній міжвузівській науково-практичній конференції “Удосконалення системи обліку, аналізу та аудиту як складової інформатизації суспільства” (21 – 22 жовтня 2004 р., смт. Воловець);
- І Всеукраїнській науково-практичній конференції "Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю" (20 – 22 листопада 2002 р., м. Черкаси);
- Республіканській науково-практичній конференції “Роль національних стандартів обліку в інтеграційному процесі України у світовий економічний простір” (24 – 25 жовтня 2002 р., м. Мукачево);
- Міжнародній науково-практичній конференції “Удосконалення інформаційного середовища прийняття рішень в обліку, аналізі та аудиті” (15 – 16 вересня 2005р., м. Мукачево);
- Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми та перспективи розвитку обліку, аналізу, контролю і аудиту у сфері надання послуг" (24 – 25 січня 2006 р., м. Тернопіль);
- Міжнародній науково-практичній конференції "Відтворення господарського комплексу регіону: методологія, механізми, інструментарій" (22 – 23 лютого 2007 р., м. Чернівці);
- ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції "ХХІ століття: Наука. Технології. Освіта" (31 травня – 1 червня 2007р., м. Мукачево).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 17 наукових праць, загальний обсяг яких 6,7 друк. Аркуша, в тому числі 6 у фахових виданнях.
РОЗДІЛ 1
Теоретичні засади управлінського обліку на підприємствах готельного бізнесу
1.1. Концептуальна основа управлінського обліку на підприємствах готельного бізнесу
Історія управлінського обліку має певні етапи розвитку, а його поява була об’єктивною необхідністю розвитку економік індустріально розвинутих країн світу. Виникнення управлінського обліку пов’язане зі становленням правових і економічних відносин усередині підприємства. Вже у XVII ст. бухгалтерський облік починають розглядати як одну з функцій управління. Творцем управлінського обліку більшість вчених вважає Жака Саварі, який перший висловив думку про те, що облік є складовою частиною науки про управління [171]. Фундатор школи фізіократів Франсуа Кене з цього приводу писав, що облік “є однією з галузей управління, яка відрізняється винятковою складністю і надзвичайною схильністю до невпорядкованості” [171].
В останні роки дещо активізувалась робота щодо вивчення історії обліку і, зокрема, управлінського, однак ця проблема залишається недостатньо вивченою [204; 212; 109]. У більшості досліджень акцентується увага на теоретичних питаннях, тоді як практика вимагає конкретних галузевих методик з організації та методології управлінського обліку.
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
В управлінському обліку також виділяють чотири етапи розвитку.
На першому етапі (кінець XVIII – кінець ХІХ ст.) з розвитком мануфактурного виробництва у центрі дослідження облікової проблематики опиняється система обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції та послуг, до компетенції якої входить облік витрат, складання попередніх кошторисів, розробка механізму контролю за витратами. Саме у цей період облік починають розглядати як складову науки про управління. у праці „Очерки по истории бухгалтерского учета” пише, що Жан Густав Курсель-Сенель (1813 – 1892), підкреслюючи управлінські цілі бухгалтерії, писав: „Знання обліку потрібне всім, але найбільше управлінцям” [173, c. 67]. Він також зазначає, що знання собівартості продукції і послуг „... повинно бути основою всіх розрахунків, всіх міркувань, на яких він (підприємець) будуватиме свої дії” [171, c. 77]. Ф. де Гоббіс, розвиваючи ідею кошторису, підкреслював, що кошторис “... має за мету показати, які будуть вірогідні результати ведення господарства протягом певного проміжку часу [173, c. 53].
На другому етапі (початок ХХ ст. – середина 50-х рр.), відбулося виділення управлінського обліку як окремої системи та паралельного функціонування двох бухгалтерій: “обов’язкової” фінансової та “факультативної” управлінської. Чартер Гарісон висунув ідею про можливість відображення в обліку витрат на основі норм (стандартів), а облік отримав назву “стандарт-кост”. На цьому етапі у системі управлінського обліку здійснюється синтетичний та аналітичний облік руху сировини, матеріалів, готової продукції, розрахунків з працівниками з оплати праці, формується собівартість продукції за системою “стандарт-кост”, ведеться облік виробленої продукції та досягнутих результатів за центрами відповідальності. Лео Шардоне сформулював сім основних завдань управлінської бухгалтерії того періоду [213]:
1) раціонально калькулювати собівартість продукції;
2) аналізувати роботу підприємства, попередньо поділивши його на центри відповідальності;
3) встановлювати короткотермінові і довготермінові нормативи залежно від ступеня досконалості організаційної структури підприємства;
4) контролювати дієвість встановлених нормативів, які використовуються для складання планових калькуляцій;
5) порівнювати прогнозовані і фактичні результати роботи з метою розробки необхідної політики управління підприємством:
6) забезпечувати управління виробничими запасами;
7) забезпечувати порівнянність результатів діяльності в управлінській і фінансовій бухгалтеріях з метою арифметичного контролю.
На третьому етапі (до 1975 р.) в результаті запровадження у 1953 р. в США методу усіченої собівартості або “директ-костингу” (у Європі – маржинальна бухгалтерія) підвищується ефективність управління витратами, а управлінський облік формується як самостійна система і стає обов’язковим навчальним курсом для менеджерів в університетах США, а згодом і в інших країнах світу [201].
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
Новим виробничим відносинам повинен був відповідати і новий підхід до організації складових обліку, оскільки змінилися цілі управління та вимоги до калькуляційного обліку. З’явилась необхідність у калькуляціях собівартості продукції за різними ознаками:
- за центрами витрат (цехи, дільниці, зміни, бригади тощо);
- за сферами відповідальності (окремі особи контролюють дотримання технологічних процесів і роботу підрозділів, які здійснюють витрати на виробництво);
- за виробами (розрахунок повних витрат і встановлення цін на вироби);
- за видами продукції (розрахунок часткових витрат і контролю за інвестиціями).
Розвиток і удосконалення управлінського обліку відбувався у межах національних систем обліку різних країн. Дослідження розвитку управлінського обліку в країнах Західної Європи дає змогу визначити як спільні, так і специфічні риси.
На четвертому етапі, який називається оптимізаційним (з 1975 року – до нинішнього дня), управлінський облік набуває глибшого змісту: він значно розширив сферу застосування і вийшов за межі традиційних методів обробки даних.
Управлінський облік використовує інженерні дисципліни, математичні і статистичні методи нормування, планування та прогнозування виробничих витрат і формування собівартості продукції; методи розподілу витрат за різними напрямками; калькулювання собівартості продукції; аналіз собівартості продукції, виявленних відхилень від стандартів та кошторисів; підготовка проектів управлінських рішень, пов’язаних з регулюванням затрат та з питаннями інвестиційної діяльності підприємства. Управлінський облік, у якому використовуються дані про зовнішнє та внутрішнє середовище, забезпечує потреби користувачів в інформації про виробництво, маркетинг, постачання, наукові дослідження і розробки та інші сторони діяльності підприємства. Аналіз діяльності підпорядкований поточним і довгостроковим цілям, розробці методів отримання інформації про вирішальні чинники успіху: якість, інновації, час та ін.
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
Четверта група концепцій розглядає потенціал, необхідний для ефективного виконання функції управлінського обліку з позиції компетенції, безперервного вдосконалення, творчих можливостей та критичного підходу.
Управлінський облік слід організовувати таким чином, щоб визначати й досягти рівня компетентності, який відображає найкращу практику і забезпечує ефективні результати.
Водночас необхідно створити культуру безперервного вдосконалення. Така культура означає постійну наявність різних ініціатив щодо вдосконалення шляхів та методів виконання функцій управлінського обліку. Складовою цієї культури є постійний творчий пошук можливостей створення вартості всередині підприємства. При цьому управлінський облік має бути предметом постійного критичного оцінювання його ефективності з точки зору співвідношення „витрати-вигоди”.
Всі ці концепції взаємопов’язані й у сукупності становлять концептуальну основу управлінського обліку (рис. 1.2.)
Запропоновану автором концептуальну основу можна буде використати для розробки та оцінювання системи управлінського обліку на будь-якому підприємстві.
Роботу бухгалтера потрібно підпорядковувати задоволенню специфічних потреб конкретних споживачів – управлінців. Саме такий методологічний підхід у країнах з ринковою економікою став підставою для поділу обліку на фінансовий та управлінський, — на системи, покликані задовольняти інформаційні потреби різних груп користувачів, відповідно – зовнішніх і внутрішніх [149].
Фінансовий облік надає інформацію, яка створює загальне уявлення про підприємство, розглядає ресурси, які використовує підприємство, та отримані результати, при цьому не аналізується процес використання ресурсів. Завдання ж управлінського обліку полягають у представленні інформації апарату управління підприємства про ефективність перетворення ресурсів підприємства у готовий продукт, роботи або послуги, з метою досягнення найвищого фінансового результату. Отже, фінансовий та управлінський облік відрізняються пріоритетами напрямів провадження, а об’єднують їх спільні завдання стосовно успішного ведення бізнесу.
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
Порівнюючи фінансовий та управлінський облік як елементи єдиної інформаційної системи готелів, можна виділити також інші їх відмінності й взаємозв’язок, що наведені у додатку В.
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
В економічній літературі по-різному тлумачать зміст поняття „собівартість” та розглядають взаємозв’язок витрат і собівартості продукції. У різних визначеннях економічної суті терміну „собівартість” розглядаються лише різні аспекти її прояву, а не розглядається вона комплексно. Так, собівартість визначається як категорія, що відображає:
– суспільні відносини з приводу виробництва продукту, пов’язані з виробничим споживанням живої та уречевленої праці;
– величину всіх витрат окремого підприємства з метою наступного їх відшкодування для здійснення процесу простого відтворення;
– частину вартості, яка включає вартість засобів виробництва та більшу частину необхідного продукту;
– відокремлену частину вартості, що відшкодовує витрати підприємства на виготовлення і реалізацію продукції, або модернізовану форму витрат виробництва безпосередніх виробників;
– сукупність виражених в грошовій формі витрат на виробництво та реалізацію продукції;
– частину вартості, яка в процесі обігу повинна повертатися підприємством для відшкодування його витрат;
– частину вартості, яка відшкодовує витрати для забезпечення безперервного виробничого процесу.
Інформацію про подаємо у додатку Д.
Формування собівартості продукції пов’язують з процесом калькулювання, під яким розуміють визначення суми витрат на виробництво одиниці певного виду продукції (послуг) за окремими видами витрат, для чого суму витрат ділять на кількість випущеної продукції. Однак таке розуміння значення калькулювання збіднює економічну роботу, оскільки калькуляція служить засобом встановлення ціни продукції, пошуку резервів зниження витрат, прогнозування собівартості та ін.
Як правило, щоб оцінити одиницю продукції, необхідно розділити суму витрат на кількість продукції. Величина витрат визначається обліком, і якщо припустити, що бухгалтер може правильно визначити величину цих витрат, то виникає закономірне питання: яке співвідношення між обліком витрат і калькуляцією собівартості? [172, c. 221].
Теоретично на дане питання можна дати чотири відповіді:
1) калькуляція обумовлює облік витрат;
2) облік витрат обумовлює калькуляцію;
3) калькуляція і облік витрат тотожні;
4) калькуляція і облік витрат – це незалежні одне від одного поняття.
Перший підхід підтримували такі автори, як (1903 р.), (1930 р.), (1974 р.) та ін. Усіх їх об’єднує одна думка: собівартість – центральний момент бухгалтерського обліку, аналітичний синтез усієї роботи, а отже, калькуляції собівартості повинен підпорядковуватись облік витрат. Перше – мета, друге – засіб. Однак таке судження, незважаючи на те що його поділяло багато відомих фахівців, помилкове, оскільки:
1) собівартість визначається на підставі витрат, а не навпаки;
2) якщо калькуляція визначає порядок обліку витрат, то межі між ними зникають, ці різні за змістом види робіт починають зливатися;
3) при підпорядкуванні обліку витрат цілям калькуляції створюється ситуація, що провокує перекручування методів обліку витрат на користь адміністрації, яка зацікавлена в збільшенні чи зменшенні фактичної собівартості.
Зрозуміло, що подібна точка зору, особливо у зв’язку з останнім судженням, не одержала широкого визнання.
Другий підхід був і залишається найбільш розповсюдженим у науковій літературі; він закладений у працях К. І. Арнольда (1809 р.) і (1846 р.). Їх послідовниками були В. І. Стоцький (1936 р.), (1936 р.), (1950 р.), (1976 р.) та ін.
Основна думка цього підходу зводиться до того, що спочатку треба зафіксувати витрати, а потім уже калькулювати, не калькуляція формує облік витрат, а облік витрат задає значення собівартості. У цьому підході облік витрат і калькуляція розглядалися як строго відособлені етапи – спочатку облік витрат, потім калькуляція, перший може існувати без другого, другий – без першого – ні. Такий підхід зазнавав критики з таких мотивів: по-перше, виникав розрив між цілями і методологією обліку витрат і калькуляцією; по-друге, з’являлася небезпека паралельної роботи, з одного боку, з обліку витрат, а з іншого боку, з калькулювання фактичної собівартості.
Третій підхід був відповіддю на попередній, він пов’язаний з іменем російського вченого С. Ф. Іванова (1872 р.) [145]. Його послідовниками були (1936 р.), (1973 р.), іс (1975 р.). Найбільш послідовно і чітко цей погляд виразив : „Може існувати лише єдиний метод обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, ... облік витрат не можна відривати від методу калькулювання” [181, c. 31]. Однак ототожнення двох проблем і спроби їх органічно злити не могли привести до ефективних рішень. Очевидним залишилося: по-перше, розходження, принаймні, за часом між обліком витрат і калькуляцією; по-друге, існування методологічних (цільових і облікових) розходжень між ними; по-третє, непорушний абсолютний характер калькуляції. У цьому підході метою обліку визнавалося безперервне обчислення фактичної собівартості готової продукції, тобто підкреслювалася натуралістична сторона обліку. Насправді предметом обліку виступають не „мертві” об’єкти, а живі люди, що приймають управлінські рішення. І саме ці рішення повинні контролюватися бухгалтерією. Тому не випадковим було виникнення принципово іншого погляду.
Четвертий підхід бере початок від роботи М. Корнильєва (1862р.). У другій половині XX ст. його знову запропонували (1965 р.), Э. К. Гільде (1968 р.), В. Б. Івашкевич (1974 р.) та ін. Найбільш чітко суть цього підходу виразив І. А. Басманов (1970 р.), який підкреслив, що обліку витрат і калькуляції властиві різні „як предмети вивчення, так і способи пізнання” [5, c. 61]. І цей погляд, що повністю розмежовує облік витрат і калькуляцію, який протиставляє їх, варто вважати найбільш правильним, тому що в цьому випадку визнається:
1) облік фактичних витрат може бути, а калькуляції може і не бути;
2) обліку фактичних витрат може і не бути, а калькуляція може бути, наприклад обчислення планованої собівартості до випуску продукції.
Це означає, що ці два поняття автономні і можуть використовуватись незалежно один від одного. Зв’язок між ними специфічний. Дійсно, ми можемо, але це не означає, що повинні, організувати облік витрат з метою калькуляції, можемо одержувати собівартість на основі даних бухгалтерського обліку витрат, можемо штучно пов’язувати їх нерозривним логічним ланцюгом, але не можемо не визнати, що й облік витрат, і калькуляція в „природному стані” існують самостійно.
Отже, ми повинні констатувати незалежність калькуляції від обліку витрат і обліку витрат від калькуляції. Більш того, спостерігається „загальна тенденція розвитку обліку, — писав , — поступовий перехід від контролю собівартості виробу до контролю витрат за процесами і операціями” [200, c. 19 – 20], яка витісняє обчислення собівартості окремо взятих об’єктів.
1.2. Економічна сутність витрат в готелях
Невід’ємною складовою системи управлінського обліку є облік витрат підприємства. Витрати – це загальноекономічна категорія, що характеризує використання різних речовин і сил природи в процесі господарювання. Під економічними витратами розуміють “затрати втрачених можливостей”, тобто суму коштів, яку можна отримати при найбільш вигідному із усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів [80, c. 15]. Поняття економічних витрат обумовлене обмеженістю ресурсів порівняно з кількістю варіантів їх використання. З бухгалтерської точки зору, витрати – це лише конкретні витрати ресурсів.
Питанням обліку витрат і формування собівартості присвятили наукові праці , ін, , Б. І. Валуєв, ін, , В. І. Єфіменко, , В. Б. Івашкевич, ій, , та інші [16; 31; 42; 56; 118; 123; 148; 172; 174; 181; 200].
Крім цього визначення терміну „витрати” подано і в нормативній базі ведення обліку в Україні, зокрема, у П(С)БО. Відповідності до п. 3 П(С)БО 1 „Загальні вимоги до звітності” під витратами розуміють зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) [122].
Відповідно до П(С)БО 3 „Звіт про фінансові результати” всі витрати підприємств готельної індустрії поділяють на витрати на звичайну діяльність і через надзвичайні події [124].
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
Оскільки діяльність готелю спрямована на обслуговування, насамперед, туристів, то термін проживання в готелі повинен узгоджуватися з законодавчо визначеним максимальним терміном перебування туристів за межами постійного місця проживання, тобто дорівнювати шести місяцям [144].
Наведені тлумачення поняття „готель” розкривають наступне в діяльності підприємств:
1) характер основної діяльності;
2) асортимент додаткових послуг;
3) обмеженість у часі терміну споживання послуг.
Таким чином, у визначеннях поняття “готель” у спеціальній літературі враховано недоліки нормативних документів, а також те, що видів діяльності готелю нині значно більше. Але потрібно звернути увагу на основний вид діяльності.
У зв’язку з цим, необхідно розрізняти поняття „готель” і „готельне господарство”.
Так, єцова пропонує розглядати готельне господарство за специфікою його діяльності, у вузькому та широкому її розумінні [82, с. 15]. У першому випадку готельне господарство, на її думку, це лише розміщення, тобто воно ідентифікується з готелем. У другому – це дві “основні групи послуг” – розміщення та харчування. Але нині готельне господарство, крім харчування туристів, надає інші додаткові послуги, яких потребує особа під час подорожі за межами постійного місця проживання.
Підхід та [70, c. 11] і [96, c. 32] до визначення поняття “готельне господарство” співпадають у тому, що вони характеризують готельне господарство як галузь або складову сфери послуг, що надає місце для тимчасового проживання та різні види послуг, пов’язані з перебуванням споживачів поза межами їх постійного місця проживання.
Отже, “готельне господарство” є ширшим поняттям, ніж “готель”, і знаходиться за межами даного дослідження.
Щодо інших підприємств, які надають місця для короткотермінового проживання, наприклад, будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, дитячі табори відпочинку тощо, єцова стверджує, що такі підприємства не входять до системи готельного господарства тому, що “розселення не є їх основною діяльністю, ціни тут низькі та, як правило, наближаються до собівартості” [82, c. 16].
Відмінності в наведеній термінології могли бути усунені шляхом витлумачення змісту терміну “готель” у Законі України “Про туризм”, однак у даному Законі використано терміни „готель” і „готельна послуга”, але не розкрито їх зміст.
Готелем, на нашу думку, слід вважати підприємство, що надає послуги з тимчасового проживання, якість яких та умови обслуговування споживачів визначаються українським законодавством.
Дана теза відповідає положенням Державного класифікатора України “Класифікація видів економічної діяльності (ГК 009-96)”[42], у якому всі засоби тимчасового розміщення (короткострокового проживання) незалежно від спеціалізації віднесено до одного розділу “Готелі” (додаток Ж).
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
Однак у деяких випадках із зростанням випуску продукції ці витрати можуть зрости, але оскільки це збільшення незначне, такі витрати вважають умовно-постійними.
Управління витратами в сучасних умовах вимагає нових підходів до вибору ознак класифікації витрат, які дозволяють організувати систему контролю за витратами. Автором проаналізовані критерії класифікації витрат виробництва і рекомендовані для системи їх обліку та калькулювання собівартості продукції в готельному бізнесі наступні:
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 |
