Програми підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” (стр. 6 )

Історія регіональної політики та регіонального програмування в зарубіжних країнах. Причини виникнення і поширення.

Мета регіонального програмування: вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів; досягнення максимальної віддачі кожного регіону відповідно до його особливостей. Стратегічна та тактична мета.

Заходи регіональної політики за рубежем. Регіональне програмування як основний захід регіональної політики.

Види регіонального програмування за рубежем. Цільові комплексні програми за принципом “прогнозування – програмування – фінансове планування”. Створення агломерацій науково-технічної діяльності, промислових, науково-технічних парків, інноваційних центрів, спеціальних економічних зон. Транскордонне співробітництво.

Регіональна структура країни та регіональні проблеми. Типи проблемних районів – нові, слаборозвинені, промислові депресивні, надмірної концентрації виробництва і населення, периферійні прикордонні. Особливості регіонального програмування в них.

Рівні міжрегіональних диспропорцій. Показники їх оцінки: коефіцієнти розриву, варіації, концентрації.

Прямі заходи регіональної політики: стимулювання розміщення інвестицій у відсталих регіонах шляхом встановлення пільгових податків, нижчих цін на землю, енергію, надання кредитів на пільгових умовах. Непрямі заходи регіональної політики: поліпшення інфраструктури, стимулювання науково-дослідної та інноваційної діяльності, поліпшення освітнього, житлово-комунального обслуговування.

Ефективність заходів регіональної політики та регіонального програмування. Динаміка міжрегіональних диспропорцій. Оцінка заходів регіональної політики.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ДОСВІД РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОГРАМУВАННЯ

Історія та особливості регіонального програмування в США. Види регіональних програм. ідуючині регіональні програми. Галузеві і спеціальні програми загальнонаціонального значення. Технопарки. Типи ідуючи районів – “ареали, що реконструюються”, “округи економічного розвитку”. Рівні регіонального програмування в США: загальнодержавний, відомчо-федеральний, власне регіональний.

“Програма долини р. Теннессі”, “Програма розвитку району Аппалачських гір”, “Програма розвитку Плато Озарк”, “Програма розвитку Нової Англії”.

Регіональне програмування в Канаді.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОГРАМУВАННЯ

Історія регіонального програмування у Великій Британії, Італії, Франції, Німеччині, Нідерландах.

Регіональне програмування Євросоюзу. Управління та фінансове забезпечення регіональних програм. Види регіонального програмування. Міждержавні регіональні програми. Принципи регіонального програмування.

Напрями регіонального програмування Євросоюзу – стимулювання розвитку районів занепаду та слаборозвинених районів, структурна перебудова старопромислових, депресивних районів, зменшення безробіття та створення умов для зайнятості молоді, полегшення адаптації працюючих до змін в промисловості і системах виробництва, галузева переорієнтація аграрного виробництва, стимулювання територій з домінуванням сільського населення, підтримка малонаселених районів.

ДОСВІД РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОГРАМУВАННЯ КРАЇН АЗІЇ

Історія регіонального програмування в Японії. Регіоналізм Плану всебічного національного розвитку Японії. Види регіонального програмування. Технополіси.

Регіональна політика в Китаї. Види регіонального програмування. Особливі економічні райони. Відкриті приморські та адміністративні міста. Безмитні зони, зони техніко-економічного освоєння, зони освоєння нових і високих технологій державного значення.

Регіональна політика в Туреччині. Види регіонального програмування. Вільні економічні зони.

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОГРАМУВАННЯ

Історія регіонального програмування в Російській Федерації. Указ Президента РФ “Про основні положення регіональної політики в Російській Федерації”. Типи проблемних районів. Види регіонального програмування. Федеральні цільові програми соціально-економічного розвитку. Типи вільних економічних зон.

Регіональне програмування в Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії, Болгарії.

Регіональне програмування в країнах СНД.

7.4.Список Рекомендованої літератури

1.  Пістун М. Д., , Тьорло іональна політика України: суспільно-географічний аспект. – К., 2004.

2.  Писаренко ізаційно-економічний механізм реалізації регіональної політики Європейського Союзу. – Львів, 2002.

3.  Регіональна політика Євросоюзу. Уроки для України. – К., 2000.

4.  , веденский политика России: теоретические основы, задачи и методы реализации. – М., 2000.

5.  , Кисельников политика в странах рыночной экономики. – М., 1998.

6.  Моргачев и методы территориального управления в США и Канаде. – М., 1987.

7.  Очерки государственного регионального программирования экономики в развитых странах. / и др. – М., 1988.

7.5. Теми семінарських та практичних занять

1. Аналіз регіональної структури однієї з розвинених країн (за вибором студента) (4 год.).

2. Визначення типу проблемності регіонів країни (2 год.).

3. Визначення рівня міжрегіональних диспропорцій у країні (4 год.).

4. Оцінка ефективності регіональної політики країни (4 год.).

5. Оцінка заходів регіонального програмування в країні (2 год.).

6. Аналіз динаміки міжрегіональних диспропорцій (2 год.).

7.6. Завдання для самостійної роботи

1. Зарубіжні теорії регіонального розвитку (3 год.).

2. Історія регіонального програмування в зарубіжних країнах (2 год.).

3. Заходи регіональної політики в зарубіжних країнах (2 год.).

7.7. Проміжний та підсумковий контроль

В курсі “Регіональне програмування в зарубіжних країнах” передбачено два модульних контролі. Перший спрямований на перевірку знань з теорії регіонального програмування в зарубіжних країнах та американського досвіду регіонального програмування. Другий модульний контроль має на меті перевірку знань щодо західно, східноєвропейського та азійського досвіду регіонального програмування, практичних навичок з аналізу регіональних проблем, диспропорцій, оцінки ефективності заходів регіональної політики.

Підсумковим контролем є залік.

8. “Регіональна політика сталого розвитку”

(Упорядник – ас. )

8.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Мета курсу “Регіональна політика сталого розвитку” – вивчення теоретичних та методичних основ регіональної політики сталого розвитку, набуття практичних навичок зі здійснення регіональної політики сталого розвитку. Для цього необхідним є виконання таких завдань:

- розкрити понятійно-термінологічний апарат регіональної політики сталого розвитку;

- розкрити сутність та наукові основи сталого розвитку;

- розкрити сутність та складові механізму регіональної політики сталого розвитку;

- розкрити зміст основних напрямів регіональної політики сталого в Україні.

В результаті вивчення даного курсу студенти повинні

знати:

- понятійно-термінологічний апарат регіональної політики сталого розвитку;

- принципи, критерії, показники регіональної політики сталого розвитку;

- теорію формування та удосконалення механізму регіональної політики сталого розвитку;

- напрямки регіональної політики сталого розвитку в регіонах країни;

- проблеми і перспективи переходу України на модель сталого розвитку.

вміти:

- проводити розрахунок критеріїв переходу країни на модель сталого розвитку;

- визначати оптимальне поєднання важелів, методів, інструментів при досягненні основних цілей регіональної політики сталого розвитку;

- визначати пріоритетні напрями регіональної політики сталого розвитку;

- давати оцінку існуючій нормативно-правовій базі, діючому організаційно-економічному механізму регіональної політики сталого розвитку, ефективності її проведення в окремих регіонах країни.

8.2. ТЕМАТИЧНИЙ План

З даної дисципліни навчальним планом передбачено читання лекцій (18 год.) та проведення практичних занять (18 год.) .

№	Назва теми	Кількість годин	Розрахунок навчального часу, (год.)
лекцій	практичних
1	2	3	4	5
1.	Вступ. Мета, завдання, структура курсу, понятійно-термінологічний апарат	4	2	2
2.	Сутність і наукові основи сталого розвитку. Підходи до визначення сталого розвитку. Принципи, критерії та показники сталого розвитку. Механізм переходу країни та окремих регіонів на модель сталого розвитку.	6	4	2

1	2	3	4	5
3.	Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. Економічний механізм природокористування та механізм його вдосконалення.	4	2	2
4.	Демографічний потенціал сталого розвитку України. Індекс людського розвитку для регіонів країни. Напрями вдосконалення регіональної політики людського розвитку.	4	2	2
5.	Національний комплекс України в контексті сталого розвитку. Інноваційний шлях розвитку і концепція сталого розвитку. Енергоефективність економіки регіонів України. Структурні зміни в економіці, пов’язані з переходом на модель сталого розвитку. Концепція сталого розвитку АПК.	12	6	6
6.	Напрямки реалізації регіональної політики сталого розвитку України. Джерела та умови фінансування переходу до сталого розвитку.	4	2	2
Разом	36	18	18

8.3. ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ

В дисципліні “Регіональна політика сталого розвитку в Україні” дається системний погляд про предмет, завдання і основні розділи регіональної політики сталого розвитку. Розглядаються зумовленість і значення географічних відмінностей в сталому розвитку. Виділені основні чинники, які визначають сталий розвиток. Особлива увага звернута на розробку національної стратегії регіонального сталого розвитку, сталий розвиток міжгалузевих комплексів і макроекономічних перетворень, раціональне природокористування в контексті сталого розвитку, підвищення ефективності зовнішньоекономічного потенціалу в процесі сталого розвитку, організацію управління регіоналізацією сталого розвитку.

Сутність і наукові основи сталого розвитку

Поняття про сталий розвиток. “Порядок денний на ХХІ століття” у відповідності з Конференцією ООН у Ріо-де-Жанейро. Спеціальна сесія ООН про сталий розвиток. Підходи вчених до визначення сталого розвитку. Територіальний поділ праці і сталий розвиток.

Принципи регіоналізації сталого розвитку. Етапи наукового дослідження сталого розвитку: формування принципів, оцінка чинників; системно-структурні проблеми, вивчення еколого-географічних проблем раціонального природокористування, розробка напрямків вдосконалення.

Методи дослідження: загальнонаукові і спеціальні. Основні загальнонаукові методи: системний, діалектичний, статистичний, абстрактно-логічний, монографічний, історичний, соціологічний, евристичний. Спеціальні наукові методи: картографічний, Гіс – технологій, польових досліджень, порівняльно-географічний, районування, прогнозування. Індикатори сталого розвитку: економічні, суспільно-географічні, історичні. Фінансові, правові. Роль суспільної географії у вивченні проблем сталого розвитку.

Природно-ресурсний потенціал сталого

розвитку України

Методологічні принципи оцінки природно-ресурсного потенціалу (ПРП). Підходи до визначення плати за природні ресурси. Економічний механізм надрокористування та проблеми його удосконалення. Мінерально-сировинний потенціал, перспективи його розвитку та освоєння. Проблема відходів і техногенних джерел сировини. Інвестиційний потенціал мінерально-сировинного комплексу. Наукові засади вартісної оцінки родовищ корисних копалин. Земельний фонд як об”єкт державного управління і земельних відносин. Земля як ресурс в економічному потенціалі держави. Ресурсний потенціал земель рекреаційного, курортного та природоохоронного призначення. Грошова оцінка земель. Сучасний стан земельних відносин і проблеми їх розвитку. Економічна оцінка лісових ресурсів та проблеми лісокористування. Роль лісу в контексті сталого розвитку. Загальні положення економічної оцінки лісових ресурсів. Парадигма водоресурсної стратегії в контексті забезпечення сталого розвитку. Водні ресурси і водозабезпеченість України. Водогосподарський комплекс України.

Демографічний потенціал сталого розвитку України

Регіональні особливості чисельності та динаміки населення. Природний та механічний рух населення. Склад населення за статтю та віком, сімейним станом, складом сім’ї, типами поселень, суспільними групами, етнічними ознаками, джерелами засобів існування, сферами зайнятості, професіями, рівнем освіти.

Трудова діяльність населення. Необхідність якісної відповідності суб’єктів трудового процесу рівню розвитку виробничих відносин. Прискорення темпів старіння професійних якостей робітників. Зміна характеру та змісту праці у процесі соціально-економічного розвитку і необхідність зрушень у структурі трудової діяльності та її суб’єктів за різними параметрами.

Економічна діяльність населення: розселення, розміщення, урбанізація, урбанізованість. Розселення як співвідношення заселеності різних територій, форм і типів поселень, їх взаємодія. Особливості розвитку і функціонування міського і сільського розселення. Структура розселення. Територіальні відмінності в урбанізації. Спосіб життя населення.

Працересурсні процеси. Регіональна соціальна політика держави та принципи її удосконалення. Основні напрямки удосконалення геодемографічної політики.

Національний комплекс України в контексті

сталого розвитку

Структура національних економічних інтересів і стратегії їх реалізації в період трансформації економічної системи. Основні принципи організації продуктивних сил відповідно до структури нового геополітичного і економічного простору Європи і світу. Макроекономічні показники розвитку національної економіки. ВВП його структура та тенденції. Стратегічні напрямки економічних реформ і їх соціальна спрямованість. Структурна політика у сфері матеріального виробництва. Цільові комплексні науково-технічні програми. Аграрна політика держави. Основні напрямки структурних зрушень у фінансовій сфері. Необхідність створення збалансованого національного комплексу України. Напрямки науково-технічної політики. Регіональні пропорції в господарському розвитку України. Регіональна економічна політика. Зовнішньоекономічна політика держави. Прогноз економічної динаміки і пропорцій розвитку економіки України.

Сталий розвиток міжгалузевих комплексів України

Галузева структура національного комплексу України. Формування промислового комплексу і його структурна деформація. Підвищення соціальної орієнтації промислового комплексу, збільшення в структурі промислового виробництва частки галузей легкої і харчової промисловості. Забезпечення формування ефективної міжгалузевої структури виробництва. Обмеження розвитку сировинних та напівфабрикатних виробництв. Регіональний паливно-енергетичний розвиток. Формування раціональної структури виробництва електроенергії. Розвиток нетрадиційної енергетики. Ефективне використання власної бази енергоресурсів. Територіальні особливості у розвитку та розміщенні металургійного та машинобудівного комплексів. Цілі, завдання та принципи сталого розвитку АПК. Формування економічної збалансованості аграрного виробництва в регіонах з урахуванням їх природно-ресурсного потенціалу, раціонального використання природно-економічних умов.

Створення транспортних коридорів в Україні.

Регіональне природокористування і сталий

розвиток території

Еколого-економічна безпека географічного механізму в контексті сталого розвитку. Забезпечення стійкості природно-територіальних комплексів. Ресурсне життєзабезпечення населення України. Вплив рівня економічного розвитку і економічної політики на стандарти якості природи. Соціальний вибір екологічної парадигми стандарту якості навколишнього середовища. Оптимізація величини стандарту з позиції соціально-екологічного розвитку. Формування соціально-економічної стійкості території. Ландшафтно-екологічна систематика території як фактор сталого розвитку продуктивних сил. Система еколого-економічної оцінки території для формування структури сталого функціонування продуктивних сил. Критерії екологічної допустимості техногенного впливу на природні об”єкти. Особливості техногенного забруднення України. Регіональна екологічна політика. Державне управління природокористуванням в контексті сталого розвитку.

Напрямки реалізації регіональної політики

сталого розвитку України

Максимальна орієнтація на власні можливості: природно-ресурсні умови, науково-технічний та інтелектуальний потенціал. Використання програмно-цільового планування та розроблення щорічних програм, планів і прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням вимог екологічної безпеки. Поєднання державного впливу і ринкових регуляторів розвитку економіки. Законодавчо-правова база. Організація управління процесом сталого розвитку. Джерела та умови фінансування переходу до сталого розвитку. Внутрішні та зовнішні джерела. Роль суб’єктів господарювання у фінансуванні програм сталого розвитку. Концептуальні основи вдосконалення адміністративно-територіального устрою.

8.4.Список Рекомендованої літератури

1.  , Гордієнко Н. М., Горленко І. О., , І. Концепція сталого розвитку України. — К., 1997.

2.  , І., Міщенко В. С., , Паламарчук -ресурсний потенціал сталого розвитку України. К, 1999

3.  Данилов-, Лосєв ічний виклик і стійкий розвиток,-М.: Прогрес-Традиція, 2000.

4.  , Устойчивое развитие в системе природоресурсных ограничений, К., 1999.

5.  Географические аспекты проблемы перехода к устойчивому развитию стран содружества независимых государств. М., 1999.

6.  Олійник іко-екологічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування. К., 1996.

7.  , Осипенко развитие и проблемы глобальной безопасности // Проблемы безопасности при чрезвычайных ситуациях. – 1995. - № 12. – С. 3 – 22.

8.  Лісовський іко-географічні і екологічні підходи до визначення передумов переходу до сталого розвитку // Укр. геогр. журн. – 2000. – № 1 – С. 30 – 35.

9.  Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоханесбург, 2002) в Україні / За ред. . – К.: Академперіодика, 2004.

10. Проблеми сталого розвитку України. – К.: БМТ, 1998

11. , , Олещенко на пути в устойчивому развитию (геоэкологические аспекты). – К.: І-т географії НАН України, 2000.

12. Синякевич І. Інструменти екополітики: теорія і практика. – Львів, ЗУКУ, 2003.

8.5. Теми семінарських та практичних занять

1. Етапи формування і розвитку концепції сталого розвитку (2 год.).

2. Принципи, критерії та показники переходу країни на модель сталого розвитку (2 год.).

3. Інструменти державної політики для стимулювання сталого розвитку в Україні (2 год.).

4. Управління сталим розвитком на глобальному, національному, регіональному та локальному рівні (2 год.).

5. Людський розвиток в Україні та її регіонах (2 год.).

6. Енергоефективність економіки як критерій переходу на модель сталого розвитку (2 год.)

7. Сільський зелений туризм: значення і вплив на сталий розвиток регіонів (2 год.).

8. Глобальні проблеми та шляхи їх розвитку в Україні (2 год.)..

9. Запровадження принципів сталого розвитку в Україні: підсумки за рр. та завдання на ХХ ст. (2 год.).

8.6. завдання для самостійної роботи

Для самостійного вивчення програмного матеріалу студентам відводиться 7 годин.

1. Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього самміту зі сталого розвитку (Йоханезбург, 2002) - джерело №год.).

2. Оцінка рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу одного з регіонів України - Статистичний щорічник України за 2005 рік - К, 2год.).

8.7. проміжний та підсумковий контроль

Проміжними є два модульні контролі. Перший спрямований на перевірку знань з теоретичних основ регіональної політики сталого розвитку: понятійно-термінологічного апарату, принципів, критеріїв, показників та механізму регіональної політики сталого розвитку. Другий модульний контроль має на меті перевірку знань щодо особливостей здійснення основних регіональної політики сталого розвитку в регіонах України.

Підсумковий контроль знань студентів проводиться у формі іспиту.