Шляхи удосконалення організаційного забезпечення системи фінансового менеджменту на підприємстві (стр. 2 )

A = aij, (3)

де А – матриця попарних порівнянь;

аij– показує, у скільки разів більший ступінь переваги елементу kiнад елементом kj;

i, j – від 1 до n;

n – кількість елементів.

Матриця парних порівнянь складається за такими принципами: при порівнянні вагомості показників виходять із 10-бальної системи; оцінки, отримані, з одного боку, від головної діагоналі матриці, повинні бути зворотними оцінкам, з іншого боку, від головної діагоналі; самі оцінки складаються виходячи з їх значущості [4, с. 141-144].

Отже, формування оптимального складу ресурсного потенціалу банку відповідно до його потреб та можливостей фінансового ринку, оцінка ступеня використання ресурсів є основними питаннями, які має вирішити менеджмент банку в процесі управління ресурсним потенціалом.

Література:

1. Про банки і банківськудіяльність [Електронний ресурс] : закон Українивід 07.12.2000 р. № . – Режим доступу :http://zakon. rada. /cgi-bin/laws/main. cgi

2. Краснова І. Інформаційно-аналітичнезабезпеченняуправлінняресурснимпотенціалом банку // Вісник НБУ. – 2009. - № 10. – С. 46-51.

3. Ресурснийпотенціалкомерційного банку / О. Васюренко, І. Федосік // Банківська спра­ва. – 2009. – № 1. – С. 58–64.

4. ТоряникЖ. Оцінкарівнядостатності ресурсного потенціалубанківськихустанов на основірозрахункуінтегральногопоказника// ВісникУніверситетубанківськоїсправиНаціонального банку України. – 2010.- № 1 (7).- С. 141-144.

Бунєва Л. Т.

Керівник: к. е.н., доцент

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

В сучасних умовах вітчизняним підприємствам доводиться задовольняти багатьом особливим вимогам ринкової економіки. Посилення конкуренції, постійні динамічні зміни внутрішніх процесів підприємства, мінливість та невизначеність зовнішнього середовища, обмеженість ресурсів викликають необхідність збільшення уваги до такої функції фінансового управління, як планування.

Фінансове планування відіграє важливу роль у раціональному розподілі та ефективному спрямуванні ресурсів, забезпеченні платоспроможності, визначенні напрямків співробітництва з партнерами, перспектив розвитку підприємства та досягненні успіху діяльності взагалі.

Сьогодні фінансове планування на підприємствах ускладнюється низкою проблем, зокрема:

-  відсутністючіткого розуміння керівництвом підприємства цілей і задач його діяльності;

-  виникненням труднощів при визначенні потреб у поточних видатках (необхідна кількість працівників, потужності тощо);

-  невпевненим орієнтуванням на ринку;

-  відсутністю системи надання достовірної інформації в необхідний час, у потрібному місці.

Основною метою роботи є відображення стану фінансового планування на українських підприємствах та порівняння його з досвідом зарубіжних країн з метою найбільш повного й ефективного використання наявних ресурсів, професійного розв’язування різноманітних управлінських завдань.

Дослідженню проблем фінансового планування на вітчизняних підприємствахприділяється достатньо уваги, зокрема в працях таких вчених, як І. Алфьорова, М. Колесникова, С. Золотарьов, М. Лисенко, Т. Ставерська та ін. Водночас можливості застосування зарубіжного досвіду планування залишаються висвітленими меншою мірою.

Розглядаючи питання планування на підприємствах різних галузей, деякі західні та вітчизняні вчені трактують поняття фінансового планування по-різному. Зарубіжні науковці вважаютьфінансове планування основним елементом систематичного менеджменту активів підприємства, який є суттєвим засобом його реалізації. Вони відзначають, що фінансове планування - це багатоступеневий, постійний процес управління, орієнтований у майбутнє, який сприяє оптимальному вибору рішень, виявленню впливів на економічне оточення компанії, визначенню ризику, підтриманню цільового резерву ліквідності [1, с. 4].

Українські вчені наголошують, що фінансове планування являє собою процес розрахунку фінансових ресурсів, визначення обсягу їх надходження і розподілу, який пов’язаний з функцією управління підприємством.

До фінансового плану вдаються як до процесу оцінки майбутніх фінансових потреб підприємства, так і для визначення того, як проводилося фінансування в минулому періоді і на що витрачені кошти. За допомогою фінансового планування і контролю менеджери підприємства можуть оцінити, наскільки відповідають його цілям застосовані прийоми фінансових розрахунків. Прийоми планування дають змогу визначити, коли і які саме кошти потрібні підприємству. Практика країн з ринковою економікою свідчить, що чим вищий рівень фінансового планування, тим ефективнішим є управління діяльністю підприємств.

Розрізняють поняття стратегічного і поточного фінансового планування. Стратегічне фінансове планування націлене на довгострокову перспективу і сприяє утриманню конкурентних позицій та стабільності розвитку підприємства. Поточне фінансове планування запобігає короткостроковим небажаним впливам, дає уявлення про близьке фінансове майбутнє підприємства, його фінансове оточення, позицію на ринку та конкурентні переваги у найближчій перспективі[2, с. 42].

В усіх розвинених країнах фінансове планування є одним з важливіших інструментів регулювання діяльності підприємства. У Німеччині основою фінансового планування виступає середньострокове планування до п’яти років. При цьому, воно є ковзним. Це означає, що фінансовий план складається кожен рік наново, а період планування зміщується на один рік уперед. У такий спосіб забезпечується набагато більша порівняно з постійним планом актуальність: ковзний план є більш гнучким. У Нідерландах, крім поточного плану на один рік, складають фінансовий план на чотири роки. У США значну увагу приділяють довгостроковому плануванню, період якого складає не менше шести років.

В наш час якість планування в Україні у цілому перебуває на дуже низькому рівні, що призводить до прийняття неналежно обґрунтованих управлінських рішень, а отже, до неочікуваних і нерідко небажаних результатів. Нажаль, поки що не вироблено нових підходів до організації фінансового планування. Зусилля спеціалістів зосереджені на складанні переважно поточних планів на один рік та мають внутрішню спрямованість.

Досвід як зарубіжних фірм, так і українських підприємницьких структур свідчить, що в умовах ринку недооцінка фінансового планування, його ігнорування призводить до значних, нічим не виправданих економічних втрат, і в кінцевому підсумку – до банкрутства.

Узагальнюючи світовий досвід, можна зробити висновок, що фінансове планування є головним і вирішальним етапом у процесі розробки концепції залучення та використання ресурсів підприємства. Удосконалення методології та техніки фінансового планування можливе за рахунок аналізу не лише внутрішнього потенціалу, але й урахування умов зовнішнього середовища. Доцільним для вітчизняних підприємств є застосування стратегічних фінансових планів, які дозволяють визначити головні пріоритети подальшого розвитку та узгоджувати різні точки зору з проблемних питань.

Література:

1.  Алфьорова І., Дослідження економічної сутності бюджетування та фінансового планування/ І. Алфьорова, М. Колеснікова// Схід. – 2010. – №3. – С. 3-7.

2.  Фінансове планування як основа забезпечення фінансової безпеки підприємств/ // Науково-технічна інформація. – 2009. – №3. – С. 41-44.

3.  Ставерська ії фінансового планування: макро - та мікрорівні/ // Науковий вісник: Фінанси, банки, інвестиції. – 2010. – №4. – С. 35-39.

Керівник: асистент Білозерова Н. І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

РОЗРОБКА КОНЦЕПЦІЙ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОГО ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УМОВАХ КРИЗИ

Сучасний процес фінансової глобалізації призводить до того, що світовий економічний простір знаходить новий напрям – трансформується в цілісну глобальну систему, ключовим суб'єктом якої є транснаціональні корпорації (скор.-ТНК). Помітні структурні зміни складових світового фінансового ринку зумовили транснаціоналізацію капіталу та інтернаціоналізацію бізнесу. Процес інтеграції фінансових ринків не тільки сприяє об'єднанню світового господарства, але і таїть в собі значну небезпеку. Розгортання сучасної світової фінансової кризи, що має глобальний та системний характер, наочно виявило нестачу ефективних теоретичних підходів і практичних методів подолання кризових явищ в рамках внутрішнього фінансового механізму транснаціональних корпорацій і підвищення стабільності світового фінансового ринку як середовища їх функціонування.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що розвиток системи міжнародного фінансового менеджменту в умовах кризи включає здійснення системи заходів, що забезпечують стійке функціонування світового фінансового ринку і адекватне кризовим умовам управління фінансами транснаціональних корпорацій. Розробка ефективної системи міжнародного фінансового менеджменту повинна ґрунтуватися на використанні інноваційних підходів і сучасного апарату фінансових методів, прийомів та інструментів.

Метою дослідження є розробка цілісної концепції розвитку міжнародного фінансового менеджменту в умовах кризи.

У науково-економічній літературі широко досліджені різні аспекти теорії і методології міжнародного фінансового менеджменту. Вони знайшли відображення в роботах вітчизняних і зарубіжних економістів, вчених і фахівців-практиків: , іанова, іна, , М. В. Єршова, , I. Н. Красавинойта інших. У даних роботах відображені засади формування та розвитку світового фінансового ринку, аналізується система управління фінансами транснаціональних компаній.

Фінансовий менеджмент — це система, що має певні закономірності і особливості, точніше — підсистема в системі управління підприємством. Здійснення його направлене на досягнення загальних цілей управління підприємством. Будучи керованою системою, фінансовий менеджмент значною мірою схильний до державного регулювання через податки, ліцензії, тарифи, ставки рефінансування і тому подібне. Керована система означає, що фінансовий менеджмент є об'єктом управліннящо випробовує дію потоку управлінських рішень.[1]

Міжнародні фінансові організації грають велику роль у міжнародному фінансовому маркетингу. Це відбувається тому, що саме через канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, покупка і продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важлива діяльність цих організацій для країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин і готові використовувати як управлінський досвід міжнародних фінансових організацій, так і власні реальні можливості.

Слід зазначити, що існує дві концепції розвитку системи міжнародного фінансового менеджменту в умовах кризи:

1)  реформування глобального фінансового ринку;

2)  політика антикризового управління фінансами ТНК.

На нашу думку, можна висунути ряд пропозицій щодо напрямків реформування глобального фінансового ринку як зовнішнього середовища міжнародного фінансового менеджменту: перегляд системи фінансового регулювання і контролю, прийняття ефективних заходів макроекономічної політики на транскордонному рівні, перебудову глобальної фінансової архітектури.

Таким чином, цільовою установкою реформи має стати підвищення стабільності глобального фінансового ринку для безперебійного функціонування ТНК та забезпечення їх необхідними фінансовими ресурсами. Для досягнення поставлених цілей встановлюємо області реформування: розширення периметра регулювання ринку, зниження проциклічності, посилення ринкової дисципліни, прозорість і розкриття інформації, відновлення фінансових секторів, грошово-кредитна політика, податково-бюджетна політика, підвищення ефективності міжнародних фінансових інститутів, зміцнення стійкості світової фінансової системи.

Аналізуючи емпіричний матеріал з антикризового управління фінансами ТНК можна зробити висновок, що кризова ситуація часто сприймається як фінансова неспроможність окремої компанії, а під заходами фінансового антикризового управління розуміються тільки виведення компанії з кризового стану, зовнішня санація або ліквідаційні заходи. Подібний підхід видається недостатньо повним і не відповідає сучасним вимогам.

Пропонуємо системний підхід до антикризового управління фінансами ТНК. Він повинен включати в себе сукупність заходів, що дозволяють попереджати і нейтралізувати вплив найбільш небезпечних факторів, що призводять до кризового стану, а також використовувати позитивні аспекти цього процесу. Тільки в такому розумінні фінансовий менеджмент ТНК отримує необхідну комплексність.

Слід зазначити, що політика антикризового управління фінансами ТНК представлена як невід'ємна складова частина загальної фінансової стратегії корпорації. Згідно з розробленою методикою вона передбачає функціонування системи фінансових механізмів.

Ключовим елементом політики антикризового управління є використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації. Незважаючи на те, що для кожної ТНК процес протікання фінансової кризи суто індивідуальний, можна виділити декілька універсальних напрямків антикризового фінансового менеджменту ТНК: підвищення платоспроможності та фінансової стійкості; мобілізація фінансових ресурсів для організаційного та технологічного оновлення; зростання позитивних фінансових результатів.[2]

Отже, можна зробити висновок, що вивчення зовнішнього середовища діяльності та внутрішнього фінансового механізму ТНК зумовило необхідність переосмислення і розвитку системи міжнародного фінансового менеджменту. Формування системи фінансового контролю являє собою дієвий механізм підвищення ефективності управління фінансами корпорації та забезпечення фінансової безпеки. Чітке виконання поставлених завдань та досягнення цільових установок міжнародного фінансового менеджменту життєво важливо для функціонування ТНК в кризових ситуаціях. Реалізація концепцій розвитку системи міжнародного фінансового менеджменту дозволить транснаціональним корпораціям подолати сучасну кризу і досягти фінансової рівноваги в довгостроковому періоді.

Література:

1.  «Финансовый менеджмент» – Учебныйкурс(учебно-методический комплекс) – М.: - 2010.

2.   О. Финансоваястратегия ТНК в условияхкризиса глобального финансовогорынка // Экономические науки. — № 3. — 2009. — 0,5 п. л. (издание, рекомендованное ВАК).

,

Керівник: к. е.н., доцент

Хмельницький національний університет

РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ:СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

У статті розглядаються питання розвитку вітчизняного ринку цінних паперів, його місце та роль у системі ринків фінансових ресурсів.

Постановка проблеми. В умовах становлення і розвитку української держави важливого значення набуває розвиток та діяльність ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально – економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому.

Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми дослідження ринку цінних паперів України до світового фондового ринку знайшли широке відображення у працях багатьох вітчизняних та закордонних науковців, таких як Л, , Козоріз М. А., , карпенко Г. В., Марковіц Г. та інші.

Метою цієї статті визначення ролі та місця ринку цінних паперів у системі ринків фінансових ресурсів, а також виявлення його конкурентних переваг як альтернативного джерела фінансування.

Виклад основного матеріалу. Ринок у цілому являє собою систему окремих взаємозалежних ринків. Фінансовий ринок, поряд з великою кількістю різних ринків, що взаємодіють між собою, є складовою частиною загального ринкового простору.

Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов’язаних з купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів.

В залежності від форми фінансових ресурсів фінансовий ринок поділяється на два рівні: ринок грошей та ринок капіталів. В свою чергу ринок капіталів включає в себе кредитний ринок і ринок цінних паперів.

Кредитний ринок є механізмом, за допомогою якого встановлюються відносини між юридичними особами (підприємствами), які потребують фінансових коштів для свого розвитку, та організаціями і громадянами, які їх можуть надати (позичити) на певних умовах.

У цих умовах український ринок цінних паперів набуває важливого значення як альтернативне джерело фінансування економіки. Він дозволяє владі і підприємствам розширювати коло джерел фінансування, не обмежуючись самофінансуванням і банківськими кредитами. Потенційні інвестори, у свою чергу, за допомогою ринку цінних паперів одержують можливість вкладати свої заощадження в більше широке коло фінансових інстру­ментів, тим самим одержуючи більші можливості для вибору. Розподіл і перерозподіл ресурсів здійснюють фінансові ринки й фінансові інститути, що виконують різні посередницькі послуги.

Ринок цінних паперів є частиною фінансового ринку (поряд з ринком позичкового капіталу, валютним ринком і ринком золота).

Ринок цінних паперів, в свою чергу, є важливою складовою частиною як грошового ринку, так і ринку капіталів, які в сукупності становлять фінансовий ринок. Ринок цінних паперів, як і інші ринки, являє собою складну організаційно-економічну систему закінчених технологічних циклів. [1].

Ціль функціонування ринку цінних паперів, як і всіх фінансових ринків, полягає в тому, щоб забезпечувати наявність механізму для залучення інвестицій в економіку, шляхом встановлення необхідних контактів між тими, хто має потребу в коштах, і тими, хто хотів би інвестувати надлишковий дохід. При цьому дуже важливо, щоб ринок цінних паперів забезпечував наявність механізму, який сприяв би ефективній передачі інвестицій з рук у руки, причому така передача повинна мати юридичну чинність.

Найважливішими завданнями ринку цінних паперів є: забезпечення гнучкого міжгалузевого перерозподілу інвестиційних ресурсів, залучення інвестицій на українські підприємства, створення умов для стимулювання нагромаджень і наступного їхнього інвестування, трансформація відносин власності, удосконалення ринкового механізму й системи керування, забезпечення реального контролю над фондовим капіталом на основі державного регулювання [2].

Ринок цінних паперів із сукупністю його фінансових інститутів - це та сфера, у якій формуються фінансові джерела економічного росту, концентруються й розподіляються інвестиційні ресурси. Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відноси­ни співволодіння, що виражаються через випуск спеціальних документів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Ринок цінних паперів сприяє тому, що в країнах з ринковою економікою можливості державного втручання в розподіл матеріальних і фінансових ресурсів обмежені. Більшість підприємств, заснованих на індивідуальній або колективній власності, самостійно вишукують матеріальні й грошові ресурси на ринках, через які розподіляється значна частина суспільного продукту, як у натуральній, так і у вартісній формі.

Дослідження тенденцій міжнародного фондового ринку показало, що параметри розвитку вітчизняного ринку цінних паперів не відповідають аналогічним світовим. До основних проблем розвитку фондового ринку України віднесять такі [3]:

—  недокапіталізація фондового ринку;

—  незначна частка організованого ринку цінних паперів;

—  недостатньо розвинений ринок корпоративних облігацій;

—  невідповідність біржової торгівлі світовим тенденціям;

—  відсутність єдиного центрального депозитарію;

—  нерозвиненість вітчизняного ринку деривативів.

Ми пропонуємо додати до зазначених наступні проблеми вітчизняного ринку цінних паперів:

—  недостатня прозорість українського фондового ринку;

—  незначна кількість ліквідних цінних паперів на ринку;

—  консолідація біржової торгівлі в місті Києві, відсутність дієвих фондових площадок в регіонах краї­ни.

Отже, у результаті проведеного дослідження доцільно запропонувати комплекс заходів з реформування, які будуть спрямовані на подолання існуючих проблем розвитку вітчизняного фондового ринку та забезпечення його ефективного функціонування [4]:

- підвищити капіталізацію та ліквідність організованого ринку цінних паперів шляхом використання фондових бірж у процесі приватизації через первинне пуб­лічне розміщення акцій;

- сприяти створенню ліквідного українського індексу ринку акцій, який буде вільно торгуватись. Що дасть можливість для хеджування ризиків портфеля інвесторів, що інвестують в фондовий ринок України;

- створити універсальну національну біржу, яка буде діяти на принципах регульованих ринків ЄС і здатна інтегруватися у світовий фінансовий простір;

- сприяти підвищенню зацікавленості до українського фондового ринку з боку провідних агенцій світу по фінансовому консалтингу.

Висновки. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, так як купівля цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу у позику. Головним завданням, яке повинен виконувати ринок цінних паперів являється, насамперед, забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, порівняно з банківськими кредитами капіталу.

Література:

1. ГорбуненкоЯ, І. Проблеми інтеграції українського ринку цінних паперів [Текст] / І. ГорбуненкоЯ // Інвестиції : практика та досвід. – 2011. – №12. – С. 44-46.

2. Гриценко розвитку фондового ринку України в умовах фінансової глобалізації [Електронний ресурс] / , В. В. Роєнко. — Режим доступу: http:/www. bs. / — 07.06.2011 р. — Назва з екрану.

3. Івахненко, І. Місце та роль ринку цінних паперів у системі ринків фінансових ресурсів [Текст] / І. Івахненко // Економіка. Фінанси. Право. – 2011. – №2. – С. 21-25.

4. Кравченко, інникпаперів [Текст] : навч. посіб. / Ю. Я. Кравченко. – К. :Дакор, КНТ, 2008. – 664с. – [Рекомендовано МОН України]

Звягінцева Г. О.

Керівник: старший викладач

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган–Барановського

НЕОБХІДНІСТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПОЛІТИКИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Фінансова діяльність підприємств в усіх її формах пов'язана з великою кількістю ризиків, ступінь впливу яких на результати цієї діяльності суттєво зростає в умовах конкурен­ції. Ризики, що супроводжують цю діяльність, виділяються в особливу групу фінансових ризиків, що відіграють найбільш значиму роль у за­гальному «портфелі ризиків» підприємства. Збільшення ступеня впливу фінансових ризиків на результати фінансової діяльності підприємства пов'язано зі швидкою зміною економічної ситуації в країні і кон'юнктури фінансового ринку, розширенням сфери фінансових відносин, появою нових фінансових технологій і інструментів.

Про необхідність управління фінансовими ризиками наголошують зарубіжні та вітчизняні вчені. Питання дослідження фінансових ризиків та пошуку шляхів їх управління і нейтралізації досліджується у роботах ів, іної, , П. А. Вінніцького, , а також інших науковців, що торкалися даної проблематики.

Внаслідок зростання фінансових ризиків у діяльності українських підприємств, питання визначення їх сутності та політики управління ними набувають не тільки особливої актуальності, а й стають важливою науковою та практичною проблемою.

Метою статті є охарактеризувати політику управління фінансовими ризиками і визначити напрямки удосконалення політики управління ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки.

Слід зазначити, що фінансовий ризик виникає у сфері відносин підприємств з банками та іншими фінансовими інститутами та пов’язаний з ймовірністю втрат певних грошових сум або їх недоотриманням. Дослідження даної проблеми дало змогу визначити, що фінансовий ризик є однією з найбільш складних категорій, яка пов’язана зі здійсненням господарської діяльності підприємств, якій притаманні наступні основні характеристики: економічна природа, об’єктивність прояву, ймовірність реалізації, невизначеність наслідків, очікувані несприятливі наслідки, суб’єктивність оцінки, варіабельність рівня [3].

Таким чином, ринкова необхідність ефективного функціонування підприємства ставить за необхідне запровадження дієвої політики управління фінансовими ризиками. Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків, пов’язаних з ідентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням. У той же час, в процесі управління фінансовими ризиками підприємство повинне дотримуватись певних принципів, основними із яких є [1]:

-Усвідомлення прийняття ризиків.

-Ефективне управління ризиками, що приймаються.

-Незалежність управління окремими ризиками.

-Співвідношення рівня ризиків з рівнем доходності фінансових операцій.

-Співвідношення рівня ризиків з фінансовими можливостями підприємства.

-Економічність управління ризиками.

-Врахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління ризиками.

-Врахування можливості передачі ризиків.

Загалом же, політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи заходів по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності.

У свою чергу, алгоритм політики управління фінансовими ризиками на підприємстві має складатися з наступних кроків:

1. Ідентифікація окремих видів ризиків пов’язаних з фінансовою діяльністю підприємства.

2. Оцінка широти і достовірності інформації, необхідної для визначення рівня фінансових ризиків.

3. Вибір і використання відповідних методів оцінки ймовірності настання ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.

4. Визначення розміру можливих фінансових збитків при настанні ризикової події по окремим видам фінансових ризиків.

5. Дослідження факторів, що впливають на рівень фінансових ризиків підприємства.

6. Встановлення гранично допустимого рівня фінансових ризиків по окремих фінансових операціях і видах фінансової діяльності.

7. Вибір і використання внутрішніх механізмів в нейтралізації негативних наслідків окремих видів фінансових ризиків.

8. Вибір форм і методів страхування окремих фінансових ризиків підприємства. 9. Оцінка результатів нейтралізації і організації моніторингу фінансових ризиків.

Для удосконалення політики управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки можна запропонувати здійснювати постійний моніторинг інформаційного простору на можливість появи новаторських методів оцінки, аналізу і нейтралізації ризиків, ретельно слідкувати за виконанням політики управління.

Отже, управління фінансовими ризиками на підприємствах України в умовах ринкової економіки є дуже важливим аспектом їх фінансово-господарської діяльності. Ігнорування запровадження відповідної політики на підприємстві може призвести до його значних збитків або взагалі до банкрутства і наступної ліквідації суб’єкта господарювання. Врахування, прогнозування і аналіз фінансових ризиків в діяльності підприємств дозволить попередити, уникнути або мінімізувати наслідки розвитку небажаних подій.

Література:

1.  Вінніцький П. А., Шокало іння фінансовими ризиками в сучасних умовах. - Економічний простір № 000, 2010.

2.  Клапків фінансових ризиків.- Т.: Економічна думка, 20с.

3.  Старостіна А. О., Кравченко -менеджмент: Навчальний посібник. - К.: "Політехніка", 20с.

4.  [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www. kopiyka. .

5.  Аналітичні огляди [Електронний ресурс] Режим доступу: http://vet-al. .

6.  Управління фінансовими ризиками держави [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www. viche. info/journal/921/.

Керівник: к. е.н., проф.

Львівський інститут банківської справи

УБС НБУ

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ

У статті з'ясовано зміст поняття банківської таємниці, уточнено склад відомостей, що становлять банківську таємницю; висвітлено стан нормативного регулювання банківської таємниці; надано пропозиції щодо вдосконалення банківського законодавства та практики його застосування.

Постановка проблеми. Поняття «банківська таємниця» — є одним із центральних понять банківського законодавства багатьох країн світу. Це пояснюється насамперед тим, що банки як носії фінансової інформації традиційно перебувають у центрі уваги державних органів. Державний апарат абсолютної більшості країн світу завжди прагнув отримати доступ до банківської інформації, а останнім, часом тиск на ці інститути посилився через проголошення провідними країнами світу боротьби з міжнародним тероризмом, легалізацією доходів отриманих злочинним шляхом тощо. У світі дедалі частіше постає питання стосовно реформації інституту банківської таємниці.

Актуальністю даної теми є те, що сьогоднішня ситуація в банківському секторі змушує банківське законодавство до логічних трансформаційних процесів, які пов’язані з необхідністю актуалізації правових норм банківського права та деталізації низки складових банківського права, зокрема – інституту банківської таємниці.

Дану тематику досліджувала велика кількість зарубіжних та вітчизняних учених, серед яких: , , А. Шаповалова, С. Харламова, Є. Карманов, І. Гловюк, , О. Користін Т, І. Безклубий, В. І. Жуков, , Н. ЛевицькаB. Мороз, Ю. Найда, , Г. О. Світлична, Л. СтрельбицькаЛ., , та ін.

Обґрунтування отриманих результатів. Банківська система в будь-якій країні є важливою складовою економіко-господарського механізму. З метою забезпечення її стабільного та ефективного функціонування держава створює ряд гарантій банківської діяльності, чинне місце серед яких займає банківська таємниця. [2, с. 14]

Банківською таємницею, зокрема, є:

1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України;

2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

3) фінансово-економічний стан клієнтів;

4) системи охорони банку та клієнтів;

5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності;

6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, щопідлягає опублікуванню;

8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. [3, с. 113].

Стан нормативного регулювання. В сучасних умовах відносини, пов'язані з банківською таємницею регулюються Конституцією України, Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», «Про інформацію», Цивільним кодексом України, а також Постановами Правління Національного банку України, Рішеннями Конституційного суду України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативними актами. [4, с. 58]

На сьогодні законодавство України, яке регулює відносини пов'язані з банківською таємницею є суперечливим та динамічним, зокрема Закон України «Про банки і банківську діяльність» постійно доповнюється та змінюється. Такий «динамізм» навряд чи свідчить про стабільність правового регулювання відносин пов'язаних з банківською таємницею. Постійні зміни, що вносяться до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів створюють умови за яких нормальна робота з документами досить ускладнюється, і як результат, інколи призводить до витоку банківської таємниці

Висновки та рекомендації. Все це свідчить про те, що назріла необхідність відповідним чином кодифікувати ті документи, які складають правову основу функціонування банківської системи України, тобто розробити і прийняти Банківський кодекс України, який відповідав би сучасним умовам та враховував тенденції розвитку. У цьому нормативно-правовому документі мають бути комплексно згруповані норми, які становлять основи правого регулювання банківської діяльності та виділити главу, що містила би норми, які регулюють відносини банківської таємниці, зокрема, уточнені визначення поняття банківської таємниці та перелік відомостей, чітко зазначені умови, за яких уповноважені державні органи та інші суб'єкти мають право звернутися до суду з відповідною заявою, обсяг інформації, яка може бути розкрита (яка інформація і чого вона має стосуватися), з якою метою і в яких межах вони можуть використовувати розкриту банківську таємницю тощо.

Література:

1. Безклубий, І. Поняття банківської таємниці [Текст] / І. Безклубий // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 7. – С. 39–44.

2. Гетьманцев, івське право України [Текст] / , іна. – К. : ЦУЛ, 2007. – 344 с.

3. Карманов, Є. Банківська таємниця та легалізація злочинних доходів [Текст] / Є. Карманов // Право України. – 2001. – № 12. – С. 110–114.

4.Кротюк, В. Правові аспекти банківської таємниці [Текст] / В. Кротюк, А. Іоффе // Право України. – 1998. – № 12. – С. 62–66.

Кузеванов І. Е.

Керівник: асистент Білозерова Н. І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

НЕОБХІДНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІАГНОСТИКИ СУЧАСНОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств. Важливу роль у забезпеченні ефективних форм господарювання на вітчизняних підприємствах відіграє фінансова діагностика, яка відповідає за відбір і оцінку фінансових, економічних та інших даних, що впливають на процес прийняття інвестиційних та фінансових рішень. Фінансова діагностика покликана обслуговувати потреби ринкової економіки, і тому лише розвиток та ускладнення механізму ринкової економіки можуть сприяти вдосконаленню його методів.