Шляхи удосконалення організаційного забезпечення системи фінансового менеджменту на підприємстві (стр. 4 )

Для податкових агентів нормами ПК чітко визначено строки сплати (перерахування) ПДФО до бюджету та строки подання податкового розрахунку форми № 1ДФ. Так, утриманий ПДФО сплачується (перераховується) до бюджету при виплаті оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного надання розрахункового документа на перерахування ПДФО до бюджету(пп. 168.1.2 ПК) [1,ст.788].

Якщо оподатковуваний дохід надається в негрошовій формі або виплачується готівкою з каси податкового агента, то ПДФО сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (пп. 168.1.4 ПК) [1,ст.788]. А форма № 1ДФ подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу (пп. 49.18.1 ПК) [2,ст.619].

Штрафним санкціям присвячено гл. 11 «Відповідальність» ПК. Застосування штрафних санкцій, передбачених цим розділом, не звільняє платника податків від обов'язку сплатити до бюджету належну суму податків і зборів (п. 113.2 ПК)[2,ст.690].

Граничні строки застосування штрафних санкцій відповідають терміну давності нарахування под.. зобов’язань – 1095 днів, які відраховуються від певної дати.

За одне податкове порушення контролюючий орган може примінити тільки 1 вид санкцій, передбачений ПК( п.116.2. ст116.) [2,ст.690].

Але з 2012 року матимуть місце певні зміни у нарахуванні штрафних санкцій на фізичних осіб.

1. Дохід від операцій з конвертації цінних паперів не підлягає оподаткуванню. Але при умові, що їх обмін здійснюється за звичайними цінами або за вартістю чистих активів у розрахунку на один цінний папір, які не призводять до відчуження інвестицій та проводяться з цінними паперами, що перебувають в управлінні однієї компанії з управління активами.

 2. Внесено корективи до ставок ПДФО. За ставкою 5% буде оподатковуватися дохід, що виплачується (нараховується) емітентом внаслідок викупу (погашення) цінних паперів інституту спільного інвестування, який визначається як різниця між сумою, отриманою від викупу, та сумою коштів або вартістю майна, сплаченою платником податку продавцю (у тому числі емітенту) у зв’язку з придбанням таких цінних паперів, як компенсація їх вартості.

3. Професійний торговець цінними паперами – податковий агент платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами. Методику визначення інвестиційного прибутку професійним торговцем цінними паперами при виконанні функцій податкового агента пропише Мінфін спільно з центральним органом виконавчої влади, який здійснює державне регулювання ринку цінних паперів.

4. Дохід, отриманий від продажу успадкованого нерухомого майна (житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України) [3,ст.51-52], не підлягає оподаткуванню. При цьому, навіть якщо успадковане майно не перебуває у власності платника податку три роки.

Отже, у зв’язку з нестабільністю та суперечливістю податкової системи України процес оподаткування фізичних осіб потребує певного вдосконалення та змін. Тому, враховуючи реформування податкової системи у 2011 році та певні зміни, що плануються у 2012 , наявна податкова система України повинна враховувати та максимально зважати на інтереси платників податків. 

Література:

1.  Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010року № 000-4 // Відомості Верховної Ради України№15-16. - С.772-819.

2.  Податковий Кодекс України від 2 грудня 2010року № 000-3 // Відомості Верховної Ради України№13-14. - С.598-690.

3.  Земельний Кодекс України. За станом на 20 червня 2006 р./ їни.- Офіц. Вид.-К.:Парламентське вид-во. 2006.- С.51-52.

Керівник: к. е.н., доцент Є.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган–Барановського

УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ НА ШЛЯХУ ВСТУПУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ

«Саме те, як ви збираєте, організуєте і використовуєте інформацію, визначає, переможете ви чи програєте»

Невідомий автор

В сучасних економічних умовах, діяльність кожного господарюючого суб’єкту становиться предметом широкого кола уваги учасників ринкових відносин: партнери, конкуренти, споживачі, держава та інші організації. Всі вони тим чи іншим чином зацікавлені в результатах його функціонування. Саме фінансові звіти надають користувачам інформацію стосовно фінансового положення підприємства. Нагальною проблемою є також удосконалення фінансової звітності згідно з вимогами Міжнародних стандартів (МСФЗ). Фінансові звіти повинні розкривати всю необхідну інформацію стосовно діяльності підприємства.

Питання аналізу фінансових звітів висвітлювалося в працях таких вітчизняних науковців: Бланк І. О., , Мискін Ю. І. та багато інших.

Метою написання даної статті є аналіз проблем та розробка рекомендацій щодо удосконалення фінансової звітності підприємства на шляху вступу до Європейської спільноти.

Сьогодні, у період динамічного розвитку глобалізаційних процесів та безупинної інтеграції всіх сфер суспільного життя, все більшого значення набуває своєчасна, повна та достовірна фінансова інформація. Саме вона, як ніщо інше впливає на прийняття рішень, від яких доволі часто залежить не тільки добробут окремих суб’єктів господарювання, але й суспільства, держави, в цілому. Тому актуальним є дослідження головного постачальника фінансової інформації, а саме фінансової звітності підприємства. Необхідність вивчення складу та законодавчого забезпечення фінансових звітів не викликає жодних питань, бо саме вони, фінансові звіти надають інформацію про фінансову стійкість, ліквідність, платоспроможність, майновий стан та ефективність фінансово-господарської діяльності. Інформацію про фінансовий стан підприємства можна дізнатися з форми№1 «Баланс», про фінансові результати діяльності з форми №2 «Звіт про фінансові результати», про зміни, які відбулися у фінансовому стані – Форма№3 «Звіт про рух грошових коштів» та форма №4 «Звіт про власний капітал». Але все ж таки, повної інформації про вартість підприємства та подальші перспективи, форми фінансової звітності, у тому вигляді у якому вони представлені в Україні не надають. Головною проблемою є неможливість своєчасного передбачення та швидкого реагування на можливі кризові ситуації, які можуть спіткати підприємство.

Потрібно відмітити, що у сучасних умовах господарювання фінансовий результат є джерелом економічного розвитку підприємства. Тому необхідність вдосконалення основних форм фінансової звітності не викликає сумнівів.

Задля сприяння скорішому вступу України до Європейської спільноти Кабінетом Міністрів України була розроблена Програма реформування системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності із застосуванням міжнародних стандартів.

Але як свідчить практика, ці зміни, які впроваджуються не вирішують проблем, які пов’язані безпосередньо із розумінням та ефективним використанням форм звітності. До них слід віднести:

¾відсутність чіткості у визначенні термінів, що саме по собі викликає труднощі в розумінні, трактуванні останніх;

¾  спостерігається певна невідповідність у розташуванні статей.

Також, однією з суттєвих проблем є якість, комплексність, достатність та достовірність даних фінансової звітності. Іншою, доволі значущою проблемою є превалювання особистих інтересів над суспільними, що викликає, наприклад, загрозу глобальної екологічної катастрофи. Звертаючи увагу на вище зазначене деякі науковці, серед яких і Мискін Ю. І. пропонують доповнити існуючу систему фінансової звітності такими, новими формами звітності: «Звіт про вартість компанії», «Звіт про ризики» та «Звіт про бізнес-перспективи». Ці нові форми дозволять більш ретельно проаналізувати перспективи та можливі загрози діяльності підприємства, також вони забезпечать користувачів необхідною інформацією для прийняття більш ефективних управлінських та інвестиційних рішень. Але слід зазначити, що сьогодні, коли ще не існує цих нових форм звітності, бухгалтери та фінансові менеджери ледве встигають заповнювати обов’язкові форми. Також суттєвим є те, що запровадження нових форм збільшить паперову роботу у декілька разів.

Було б доцільним виключити з підсумку балансу статті «Відстрочені податкові активи» та «Відстрочені податкові зобов’язання» та розглядати їх як регулюючі. Включення цих статей до балансу необґрунтовано його збільшує, а отже і вартість господарських засобів, якими розпоряджається підприємство та відповідну суму зобов’язань.

Деяка неузгодженість виникає при виділенні окремим розділом «Витрати майбутніх періодів», які можуть містити як довгострокові так і короткострокові оборотні активи. Тому пропонується розкривати суми витрат майбутніх періодів, погашення яких передбачається строком більше операційного циклу в статті «Інші довгострокові оборотні активи».

Як вже зазначалося вище, в сучасних умовах господарювання дуже важливо не тільки одержати найбільший прибуток, але й ефективно його використати. Розвиток ринкових відносин супроводжується суттєвим розширенням прав підприємств у оперативному маневруванні прибутком, який надходить в їх розпорядження. Тому, було б доцільним при складанні форми №2 «Звіт про фінансові результати» використовувати один із варіантів розкриття витрат: 1) за їх суттю – затратний варіант; 2) за призначенням (функціями) – операційний варіант.

Загалом, можна сказати, що існуюча в нашій державі система фінансової звітності не зовсім відповідає вимогам ринкової інформаційно-орієнтованої економіки, що в свою чергу суттєво знижує можливості вітчизняних підприємств на співробітництво з міжнародними компаніями та корпораціями, а також із фінансово-кредитними організаціями та установами. Також, потребує уваги той факт, що в країнах з розвиненою економікою, на відміну від України, проблемами удосконалення фінансової звітності займаються фахівці з теоретичного аналізу, державного регулювання, науковці та практики. В нашій державі проблемами удосконалення звітності переважно займаються теоретики. На наш погляд, для спрощення проведення фінансового аналізу звітності та для більш ефективного її застосування необхідно, щоб проблемами покращення фінансової звітності займалися науковці спільно із практиками.

Література:

1.  Бланк І. О. Фінансовий менеджмент: навч. посібник. – К.: Ельга, 2008. – 724 с.

2.  Гуменюк бухгалтерської та фінансової звітності відповідно до потреб економічного аналізу [Електронний ресурс] // Іноваційна економіка. Всеукраїнський науково-виробничий журнал – Режим доступу: http://www. nbuv.

3.  , Мискін Ю. І. Наукове забезпечення удосконалення бухгалтерської звітності // Збірник наукових праць науково-практичної конференції ІІ туру Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з напрямку «Бухгалтерський облік, аналіз і аудит» - Запоріжжя.: ЗНУ, 2011. – 297с.

Керівник: к. е.н., доцент

Хмельницький національний університет

ІНСТИТУЦІЙНА СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ

Інституційна структура фінансового ринку відіграє важливу роль в економічних перетвореннях, що відбуваються в умовах транзитивної економіки. Як регулятор грошового обігу, центр акумуляції та перерозподілу фінансових ресурсів, інституційна структура фінансового ринку забезпечує функціонування ефективного механізму стимулювання розвитку інвестиційної, виробничої сфери економіки, а також усієї системи суспільно-економічних відносин. Недостатній рівень розвитку інституційної структури стримує темпи економічного зростання країни. Саме тому ринкова трансформація, обумовлюючи потребу в масштабних інвестиціях, вимагає здійснення адекватних заходів, що спрямовані на її розвиток і є логічним продовженням політики структурних перетворень економіки України.

Проблема визначення сутності та механізму функціонування інституційної структури фінансового ринку отримала висвітлення в економічній літературі. Належне місце в її розробці займають праці українських економістів: , Олексійчука В. М., , Євтуха А. Т., Лютого І. О., І., та інших. Серед російських вчених варто виділити праці Бірмана Г. І., Жукова Є. Ф., Міркіна Я. М., Міловідова В. Д. та інших. У той же час, питання специфіки організації і функціонування системи фінансових інститутів в перехідній економіці вивчені та висвітлені ще недостатньо. За цих умов важливим завданням економічної науки стає розвиток як теоретичної бази, так і методологічної основи функціонування інституційної структури фінансового ринку в умовах транзитивної економіки.

Фінансовий ринок можна визначити як сукупність суспільно-економічних відносин, що виникають із приводу купівлі і продажу фінансових активів. Із допомогою фінансових активів здійснюється передача фінансових інструментів від тих, хто має її надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто відчуває їх дефіцит, тобто до емітентів фінансових активів [1, с. 5-6].

Формування ринку фінансових активів в Україні має  позитивне значення для грошово-кредитної політики. Використання фінансових активів на грошовому ринку зменшить потребу в зростанні грошової маси, якісно вплине на її структуру, одночасно забезпечуючи підвищення рівня монетизації економіки.

Зазначимо, що на розвиток вітчизняних фінансових інститутів із 1991 р. впливали кілька вагомих факторів:

− історична відсутність у перші роки незалежності будь-яких фінансових установ, окрім комерційних банків, визначила їх домінуючу роль у фінансовому секторі в коротко - та середньостроковій перспективах та підтримку банківського сектора з боку різних гілок влади як на законодавчому рівні, так і шляхом підтримки власників банків у кризові періоди;

− активні процеси роздержавлення та приватизації державної власності, які стали каталізатором економічних перетворень у реальному секторі економіки та відсунули проблеми розвитку небанківських фінансових інститутів на другий план;

− глибока економічна криза 90-х років минулого століття в Україні призвела до мінімізації інвестиційного потенціалу більшості громадян, звела нанівець об’єктивні чинники для популяризації послуг інститутів спільного інвестування, недержавного пенсійного забезпечення, інших небанківських фінансових установ.

Результат дії цих факторів – фактичне домінування банків в інституційній структурі вітчизняного фінансового ринку. З огляду на це, до основних складових фінансового ринку можна віднести кредитний, страховий, пенсійний ринки та ринок цінних паперів (рисунок 1).

Рисунок 1- Склад фінансового ринку та його основні державні регулятори

Основними державними регуляторами цих ринків є Національний банк України (НБУ), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Діяльність кредитних компаній регулюється Держфінпослуг [2, c. 47].

Отже, основою побудови ринкових відносин є фінансово-кредитні інститути як універсальні, так і спеціалізовані, що виступають основними фінансовими посередниками та дійовими суб'єктами процесу міжнародного інвестування.

Наявність фінансових інститутів, які здійснюють трансформацію грошових потоків у межах ринку, дає змогу подолати суперечність між потребами суб'єктів господарювання та обмеженими можливостями індивідуальних інвесторів, що зумовлена як часовим фактором, так і заощаджувальним потенціалом окремих власників капіталу.

Якщо оцінювати територіальне поширення фінансових установ в Україні, стає зрозумілим, що з урахуванням розгалуженої мережі філій та відділень абсолютне лідерство буде за банківськими установами, які, образно кажучи, знаходяться «найближче» до інвестора. Банки в Україні як найбільш розвинуті ринкові інститути можуть стати провідною складовою інвестиційної інфраструктури через яку відбуватиметься взаємозв'язок структурно-інвестиційної політики уряду і грошово-кредитної політики НБУ.

У небанківському фінансовому секторі України найбільш важливими інституційними інвесторами є інвестиційні фонди, страхові організації та недержавні пенсійні фонди. В основі діяльності страхових компаній та пенсійних фондів лежить соціальна складова, саме за допомогою соціальної спрямованості вони залучають кошти.

Велике значення має також надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов'язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. До ризикових інституційних інвесторів можемо віднести також довірчі товариства та факторингові компанії, їх діяльність пов'язана з високим ступенем ризику, проте вони можуть приносити своїм вкладникам найбільші за розміром доходи серед усіх інших інституційних інвесторів.

Дуже динамічно в останні роки в Україні розвиваються кредитні спілки. Розширення обсягів кредитування та залучення депозитів кредитними спілками відбувалося на фоні зниження вартості позик та підвищення дохідності депозитних рахунків членів кредитних спілок, тоді як банківські депозити стали менш дохідними. Популярність кредитних спілок обумовлюється більш спрощеною процедурою отримання кредиту, зокрема іпотечного, у порівнянні з банківськими установами та ставками, вищими ніж депозитні ставки у банках. В той же час розвитку кредитних спілок перешкоджають такі фактори як недостатність загальної інформації про механізми і принципи діяльності кредитних спілок, низький рівень довіри населення до фінансових установ подібного роду, нижчий рівень прозорості діяльності кредитних союзів у порівнянні з банківськими установами [2, c. 48].

Ефективний розвиток небанківських фінансових інститутів в Україні залежить передусім від належного інституційного та правового забезпечення. На рівні законодавчого забезпечення першочерговими завданнями є завершення процесу формування нормативно-правової бази щодо небанківських фінансових посередників, діяльність яких регулюється нормативними актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг; вдосконалення процедури банкрутства; визначення чіткого переліку фінансових установ, які відносяться до небанківських фінансових посередників і діють на ощадно-договірній основі.

Таким чином, можна стверджувати, що розширення фінансового ринку, активний розвиток операцій із такими ринками зумовили виникнення фінансових інститутів як професійних фінансових посередників. І в сучасних умовах ефективне функціонування фінансового ринку не можливе без ефективних фінансових інститутів.

Література:

1.   Розвиток фінансового ринку в сучасних умовах // Фінанси України№12. - С. 5-10.  

2. Співак Л. Функціонування та взаємодія банківських та небанківських фінансових інститутів в Україні// Вісник НБУ. – 2006. – № 7. – С. 46–48.

Руководитель: к. э.н., доцент ЕгоркинаТ. А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского

УСОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ СИСТЕМЫ МЕЖБЮДЖЕТНЫХ ОТНОШЕНИЙ В УКРАИНЕ

Наиболее актуальной проблемой современной Украины является преодоление экономического кризиса, одной из многочисленных причин которого выступают диспропорции экономического развития отдельных регионов. Реализация антикризисных мероприятий на уровне государства должна быть подкреплена соответствующими региональными программами, продиктованными насущными проблемами, учитывающими современный уровень развития и ставящими, прежде всего, цели достижения высоких темпов экономического роста.

Актуальность проблемы заключается в поиске новых путей обеспечения стабильности бюджетной системы, устойчивости межбюджетных отношений и повышения эффективности бюджетного регулирования. В Программе деятельности правительства Украины на годаподчеркивается, что сдерживающими факторами экономического развития и тормозящими факторами в решении финансовых проблем государства является несовершенство бюджетной и налоговой политики, слабость бюджетного планирования, наличие налоговых льгот для предприятий и областей [2, С.30].

Вопросом межбюджетных отношения посвящены работы , , а также , , и др. В своих работах авторы довольно широко осветили становление местных бюджетов, развитие межбюджетных взаимоотношений и законодательной базы. Однако, в недостаточной мере освещены особенности, имеющиеся в отношениях между бюджетами Украины.

Целью данной статьи является освещение проблемных вопросов в системе межбюджетных отношений Украины и предложение путей усовершенствования данной системы.

Современная система распределения бюджетных средств между разными уровнями управления имеет ориентирование на решение задания, которое состоит в достижении сбалансированности бюджетов и по «вертикали» и по «горизонтали» с использованием методов, которые обеспечивают сбалансированность нижестоящих бюджетов. Ктаким методам можно отнести субвенции (безвозвратное целевое финансирование расходов нижестоящих бюджетов за счет вышестоящих); дотации (безвозвратное предоставление средств для возмещение дефицита нижестоящего бюджета); взаимозачеты (выделение средств нижестоящим бюджетам на погашение расходов связанных с передачей им расходных функций согласно с решением центральных органов власти); займыу вышестоящих бюджетов; субсидии (бюджетные средства, предоставляемые бюджету другого уровня бюджетной системы, физическому или юридическому лицу на условиях долевого финансирования целевых расходов) [3, С.251].

Отметим, что главной проблемой в Украине остается неурегулированность передачи трансфертов и полномочий из государственного бюджета к местным. Анализ трудов отечественных ученых [4, 5, 6] позволил выделить основные мероприятия для улучшения ситуации в этой сфере:

1)увеличение части местных бюджетов в бюджетной системе, которые бы отвечали общеевропейской тенденции финансовой децентрализации бюджетного процесса;

2) имеется два способа увеличения доходной части местных бюджетов:

-к доходам местных бюджетовнеобходимо прибавить некоторые другие источники налоговых поступлений

-следует увеличить трансферты из государственного бюджета;

3) максимально обеспечить финансирование социальной сферы;

4)при финансировании культуры расширить круг финансовой самостоятельности местных органов власти;

5) необходимо выработать единые критерии организации всех видов финансовой помощи, максимально реализовать потенциал их целенаправленного влияния на экономику региона.

Совершенствование системы межбюджетных отношений является залогом успешного развития регионов, поскольку представленные выше направления должны способствовать:

-созданию механизма избирательной поддержки регионов;

-оптимальному распределению полномочий и ответственности с соответствующим распределением материальных и финансовых ресурсов между органами территориального управления;

-определению содержания и границ регулирования регионального развития с помощью системы норм и процедур выравнивания бюджетных доходов регионов.

Литература:

1. Программа деятельности правительства Украины на года: от 01.01.2001г. – К., 2002.

2. Лилик отношения в экономической системе государства // Финансы Украины. – 2002. – №6. – С. 30.

3. Кириленко бюджеты Украины. – К.: НІОС, 2000. – С. 251.

4. Кульчицкий бюджеты и механизм их формирования // Финансы Украины. – 2009. – № 9. – С. 99.

5. Павлюк доходов местных бюджетов // Финансы Украины – 2008. – № 4. – С. 24-37.

6. Исмаилов отношения и направления их усовершенствования. – Финансы Украины. – 2010. – №6. – С.27.

7. Бюджетний кодекс України від 07.07.2010 року

Руководитель: к. э.н., ст. преподаватель

Донецкий национальный университет экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского

СТРАХОВАНИЕ ЖИЗНИ В УКРАИНЕ: ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ

Страхование жизни является важным инструментом экономического развития в большинстве стран мира, а также составляющей в системе страховой защиты интересов граждан. Рынок страхования жизни - неотъемлемая часть экономики и социальной политики любого государства. С одной стороны, страхование жизни является своеобразным барометром экономики, по показателям которого можно судить о ее текущем состоянии, основных процессах и направлениях развития. С другой стороны, страхование жизни — довольно эффективное средство в руках государства относительно осуществления экономической и социальной политики.

Исследование страхования жизни в Украине является достаточно актуальной темойна сегодняшний день, т. к. данная сфера является одним из способов долгосрочного накопления капитала, а так же финансовой защиты интересов застрахованного лица.

Сейчас страхование жизни в США является стратегически принципиальной отраслью, которая обеспечивает инвестиции в экономику и решение социальных интересов общества. Страхование жизни уже давно стало не просто инвентарем, благодаря которому люди могут накопить средства, получить прибыль от инвестиций, обеспечить себе пенсию и медицинский сервис. Оно стало специфичной отраслью, направленной на самые различные потребности клиентов: покупку жилища, оплату образования детей, минимизацию налогов и многое другое.

В связи с продолжающимся старением населения и повышением риска продолжи­тельности жизни, Япония переориентирует свой рынок страхования жизни на медицинское страхование пожилых людей и пенсионное страхование.

В последние годы, Украина, ориентируясь на мировой опыт страховых компаний, активно развивает рынок страхования жизни. Состоянием на 1 января 2011 года в Украине зарегистрировано 457 страховщиков, из них 67 компаний по страхованию жизни [1].

Неспособность государства в проведении реальной пенсионной реформыявляется причиной того, что люди все чаще обращаются к страховым компаниям. Поэтому компании по страхованию жизни должны занять более активное участие в пенсионной реформе. Также страховые работники могут принимать участие в социальных программах государства (страхование несчастного случая на производстве, страхование недополученного дохода при болезни и пр.).

Для работодателей страхование жизни является мощным мотивационным инструментом и составляющей социальной ответственности бизнеса, а также составляющей инвестиционной политики, для профсоюзов — реальным механизмом защиты интересов работающих в рамках коллективного договора, для домохозяйств – эффективной возможностью управления социальными рисками.

Но статистика такова, что в 1990 году в УССР страхование жизни имело 71,4% населения, а в 2010 году в Украине — только 6%.

Итоги 2010 года свидетельствуют о росте платежей по страхованию жизни на 12% (в 2010 году объем составил – около 930 млн. грн., а в 2009 году – 827 млн. грн.). Если ничего не изменится, и государство не будет поддерживать страховые компании, то рынок в 2011 году вырастет на 10-15% в сравнении с 2010 годом, но если правительство будет содействовать развитию страхования жизни, то он может вырасти до 70% [1].

Согласно действующему Закону Украины «О страховании» (редакция 2001 г.) максимальная ответственность украинского страховщика на один договор страхования (перестрахования) составляет 10 % суммы уставного фонда, технических и свободных резервов на последнюю отчетную дату. Эта норма действует еще с 1996 года согласно Положения «Об осуществлении операций с перестрахования». Для середины 90-х годов прошлого века она была достаточным обоснованием, потому, что отвечала размерам уставных фондов и технических резервов компаний того периода[2].

Однако с начала нового тысячелетия, в частности после введения в действие Закона Украины «О страховании» в новой редакции, которым предусмотрено существенное увеличение минимальных размеров уставных фондов - до 1 млн. евро и 1,5 млн. евро для компаний из общего страхования и страхования жизни соответственно, она стала заниженной. Кроме того, состоялось значительная капитализация украинских страховщиков за счет внутренних источников, в частности прибыли, и их активы достигают отметки в десятки, иногда сотни миллионов гривен. Следовательно, имея фактически европейские показатели минимального капитала, в Украине сохраняется норма ответственности на один договор свойственная переходному периоду к рыночной экономике. В странах Центральной Европы, в том числе прежних социалистических странах, эта норма составляет не меньше 20 % суммы уставных фондов и технических резервов[2].

Таким образом, страхование жизни в Украине является одними из приоритетных направлений развития страхового рынка, ведь его последующее эффективное развитие будет способствовать повышению роли частного сектора в исполнении социальных программ и уменьшению расходов государственного бюджета. Для этого необходимо предпринять следующие шаги по совершенствованию страхования жизни в Украине:

- подготовка новой редакции Закона Украины «О страховании», которая позволила б урегулировать отношения в сфере страхования жизни, направленные на усиление страховой защиты, интересов граждан и создать проевропейский рынок страховых услуг;

- создание условий для равноправного участия страховых компаний в системе негосударственного пенсионного обеспечения.

Литература:

1. Развитие рынка страхования жизни в Украине [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://e-com. /text/strah_ukr. html

2. Страховой рынок Украины в 2010 году: оценка реального страхования. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://strategy-life. /a45978-strahovoj-rynok-ukrainy. html

Керівник: к. е.н., проф.

Львівський інститут банківської справи

УБС НБУ

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ БАНКІВ В УКРАЇНІ У ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД

Постановка проблеми. Банківська діяльність завжди пов’язана із ризиком, можливою втратою конфіденційної інформації, наявністю внутрішніх та зовнішніх загроз тощо. Та в умовах фінансової кризи банківська система України зазнала серйозного струсу та наражалась на втрату свої стабільності. Відтак, питання фінансової безпеки банківських установ вийшло на передній план та стало зрозуміло, що зберегти її можна, лише заздалегідь продумавши її концепцію, а не вживаючи кардинальних заходів, що не завжди бувають ефективними, особливо, коли вживаються вже опісля руйнівних наслідків зреалізованих загроз.

Мета дослідження. Метою даного дослідження є проаналізувати сутність категорії «фінансова безпека банку» та проаналізувати сучасний її стан у вітчизняних банках у посткризових умовах.

Обґрунтування отриманих результатів. У цілому, можна констатувати, що проблемам забезпечення фінансової безпеки банківських установ присвячено достатньо невелику кількість досліджень і дана наукова проблематика на сьогоднішній день залишається малорозробленою. Цим, зокрема, пояснюється відсутність єдиного загальноприйнятого підходу до визначення даного поняття. Також потрібно відзначити, що досить велика кількість авторів взагалі ігнорують питання фінансової безпеки і. як правило, розглядають або економічну безпеку банку, або безпеку взагалі.

Проаналізувавши інформацію із достатньої кількості наукових джерел, можна узагальнити поняття фінансової безпеки: це складова частина фінансової та економічної безпеки держави, що являє собою такий стан банку, який характеризується збалансованістю та стійкістю до впливу зовнішніх і внутрішніх загроз, його здатністю досягати поставлених цілей та генерувати достатній обсяг фінансових ресурсів для забезпечення сталого розвитку [1,2].

Загалом сутність фінансової безпеки банківської системи полягає у забезпеченні найефективнішого використання ресурсного потенціалу, створенні сприятливих умов для реалізації економічних інтересів банківських установ, попередженні внутрішніх і зовнішніх загроз банківській системі, створенні умов її стабільного й ефективного функціонування.

Для забезпечення фінансової безпеки банку необхідно вирішити такі завдання, як:забезпечення достатньої фінансової стійкості й незалежності коме­рційного банку;підтримка технологічної незалежності та конкурентоспроможності, формування високого технічного та технологічного потенціалу; оптимізація організаційної структури, постійне удосконалення ви­конання функцій менеджменту; правовий захист всіх видів діяльності банку;створення захисту інформаційного середовища банку, його комерційної таємниці;формування умов для безпечної роботи співробітників банку:збереження й ефективне використання фінансових, матеріальних та інформаційних ресурсів банку [3].

Схематично місце фінансової безпеки банків у фінансовій безпеці країни можна зобразити таким чином (рис.1) [2].

Рисунок 1 - Структура фінансової безпеки

До основних інструментів, які можуть бути використані для аналізу рівня фінансової безпеки банку, можуть бути віднесені: фінансове планування, фінансовий аналіз, фінансове регулювання, фінансовий контроль, а також банківське регулювання, банківський нагляд і банківський контроль [4].

Серед проблем захисту банківської діяльності від загроз зовнішнього і внутрішнього характеру у кризовий та посткризові періоди все більше актуалізується необхідність забезпечення ефективної та безпечної діяльності, повернення кредитів, підвищення прибутковості, підтримка ліквідності, зниження банківських ризиків, охорони фінансових ресурсів, захист інформації, майна і персоналу комерційного банку та ін.

Висновки. Таким чином, побудова ефективно діючої системи фінансової безпеки банків є необхідною умовою як стабільності окремо взятого банку, так і банківської системи в цілому. Вона має запобігати наступ глибоких криз у діяльності банків шляхом раннього попередження негативних тенденцій в їх роботі і нейтралізувати можливі проблемні аспекти в поточній діяльності. А з урахуванням ключової ролі безпеки банківської системи у комплексі безпеки країни, дане завдання можна поставити в розряд першочергових. У свою чергу для забезпечення фінансової безпеки у банків, а також регулюють їх діяльність органів є достатньо великий набір економічних, нормативно-правових, організаційних інструментів, знанняяких може значно полегшити побудову ефективної системи фінансової безпеки.

Література:

1.  І. Економічна безпека банків в умовах фінансової кризи / С. І. Мельник // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. — 2009. — № 2. — С. 1—9.

2.  Фінансова безпека підприємств і банківських установ/ За ред. А. О. Єпіфанова. - Суми: УАБС НБУ, 20с.

3.  Концепция безопасности коммерческого банка // www. *****/departs/s_konc. htm

4.  Хитрін О. І. Фінансова безпека комерційних банків / Фінанси України. – 2004. - №11. – С. 118-124