Держава від усіх цих соціальних явищ відрізняється такими найбільш важливими ознаками: 1) особливим апаратом публічної влади; 2) територіальною ознакою; 3) суверенітетом публічної влади; 4) наявністю законів, які видає держава; 5) стягуванням податків.

1. В родовому суспільстві не було особливого апарату публіч­ної влади, оскільки управління здійснювалось всіма членами роду або Радою старійшин на громадських засадах. Влада в родовому суспільстві має соціальний характер, а з виникненням держави вона набуває політичного характеру. Апарат публічної влади відрізняється і від суб'єктів громадянського суспільства. Робота в державному апараті є основною, а в багатьох випадках і єди­ною. Держава є ядром політичної системи суспільства і виступає від мені всього населення або панівного класу чи соціальної групи. Публічна влада має свою систему державних органів, які складаються історично і мають свої особливості. В своїй сукуп­ності вони виступають як особлива політична організація наро­ду, панівного класу або соціальної групи, яка використовує її для задоволення своїх потреб і інтересів або інтересів народу. Держава виступає і як суб'єкт міжнародних відносин від імені всього суспільства або народу. Апарат публічної влади складається із апарату управління і апарату примусу. До апарату управління відносяться законодав­ча і виконавча влада: парламент, Президент і його апарат, Кабі­нет Міністрів, міністерства і відомства, місцеві держадміністрації тощо. До апарату примусу відносяться армія, поліція (міліція), суди, прокуратура, виправно-трудові колонії тощо.

НЕ нашли? Не то? Что вы ищете?

Наявність в суспільстві особливого апарату публічної влади є головною ознакою держави. Ця ознака дуже тісно пов’язана з іншими ознаками.2. Другою ознакою держави є наявність території. Територія держави визначається її кордонами. В територію держави вхо­дить суша, внутрішні моря, озера, ріки, зовнішні моря в межах 12-мильної зони (20 км) — територіальні води, континенталь­ний шельф, повітряний простір в межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські та військові морські і повітряні судна, літаки і космічні апарати.

Держава закріплює своє населення за певними територіями, встановлює певний режим проживання і пересування в межах території, а також виїзд за кордон, в інші держави. Державна вла­да розповсюджується на всіх громадян і на всю територію держа­ви. Із цими двома ознаками пов'язаний інститут громадянства або підданства, залежно від форми правління. Громадянство — це політико-правова приналежність особи до певної держави.

Територія держави може мати постійний і відносно тимчасо­вий характер. Без цієї ознаки не може існувати держава, оскіль­ки вся територія є власністю всієї держави, матеріальною базою розвитку суспільства. Без території держава не може бути суб'єк­том міжнародних відносин.3. Третьою ознакою держави є її суверенітет. Ця ознака також дуже тісно пов'язана з іншими ознаками. Суверенітет держави означає, що державна влада — єдина в межах своєї території, не залежить від інших політичних влад всередині країни і особливо від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада (най­вищі органи) може вільно приймати ті чи інші рішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення сувереніте­ту веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За цією ознакою держава відрізняється від колоній, напівколоній, домініонів тощо.4. Держава і суспільство не можуть функціонувати і розвива­тись, якщо немає законів. Тільки держава має право видавати закони, які є загальнообов'язковими для всіх громадян і посадо­вих осіб на всій території. Закони направлені на регулювання і охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин і соціальних цінностей суспільства. Державна влада є єдиним суб'єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства, як ядро політичної системи. Таких законів не мають права видавати інші суб'єкти політичної системи і гро­мадянського суспільства. Законодавство є складовою частиною механізму функціонування всієї держави і суспільства.5. Держава на відміну від інших суб'єктів суспільних відносин і родового суспільства стягує податки зі своїх громадян, підприємств і організацій, що знаходяться на її території. Податки і займи йдуть на утримання державного апарату, бюджетних організацій і розви­ток загальнонародних соціально-економічних і політичних про­грам: будівництво електростанцій, доріг тощо. Крім того, держава має свою фінансову систему та гроші, без яких не може нормально функціонувати держава і суспільство; державну мову; національну культуру; державні символи — герб, прапор, гімн. Отже, держава — це особлива політична організація публічної влади, яка має свою територію, суверенітет, видає закони, стягує податки з метою нормального функціонування суспільства, висту­пає як суб'єкт міжнародних відносин і виражає інтереси всього народу чи панівного класу (соціальних груп).

11. Типологія держави: поняття та підходи.

Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізований і формаційний.

Поняття «цивілізація» (від лат. civilis — гідний, вихований), має різні і часто навіть протилежні значення, а саме — це і сино­нім культури, рівня та ступеня розвитку матеріального і духов­ного світу, це також епоха занепаду культури та ін.

Використовуючи різні тлумачення цивілізації, можна виділи­ти такі типи держав: а) східні, західні та мішані; б) стародавні, середньовічні, сучасні; в) селянські, промислові та науково-тех­нічні; г) індустріальні та постіндустріальні; д) локальні, особливі, сучасні та ін. Недоліки такого підходу полягають у тому, що в них не виділяється розуміння головного змісту держави, а саме те, кому належить політична влада.

Формаційний підхід оснований на суті і соціальній належності влади і тому дає чіткіше уявлення про сутність держави і послі­довність зміни історичних типів держав у процесі їх історичного розвитку.

Історичний тип держави — це сукупність найважливіших рис держави певної суспільно-економічної формації, що мають єдину соціально-класову сутність.

В умовах колишнього Союзу теорія держави і права як наука розглядала такі типи держав: а) рабовласницький б)феодальний в) капіталістичний; г) соціалістичний.

У сучасних умовах в Україні виділяють (інбвич) типи держав: а) племінно-бюрократичний; б) рабовласницький; в) феодальний; г) буржуазний; д) перехідний від буржуазного до соціально-демократичного; е) соціально-демократичний. На нашу думку, існують такі за формаційною ознакою типи держав:

• Рабовласницький: а) економічна основа — рабовласницький спосіб виробництва; б) політична основа — диктатура рабо­власників; в) соціальна основа — наявність класу рабів і рабо­власників.

• Феодальний, а) велика земельна власність феодалів, дрібне натуральне господарство залежних від феодалів селян; б) дик­татура класу феодалів; в) наявність основних класів — феодалів і селян.

• Капіталістичний: а) капіталістична система господарства основана на свободі приватної власності на знаряддя і засоби ви­робництва; б) експлуатація найманої рабочої сили; в) політичне панування класу буржуазії над найманими робітниками; г) наяв­ність класу буржуазії і робітників.

• Соціалістичний: а) планова система господарства; б) спільна соціалістична власність; в) політичне панування робітників і се­лян; г) соціальна структура населення поділяється на робітників, селян та інтелігенцію.

Держави соціально-демократичного типу: а) організація політичної влади більшості населення країни; б) забезпечення реального здійснення основних прав людини і громадянина; в) задоволення загальнолюдських потреб на засадах свободи, гу­манізму, справедливості; г) комбінація приватної (колективної та індивідуальної), державної і комунальної форм власності; д) на­явність різних соціальних груп, прошарків населення та створен­ня умов для їх солідарності і консолідації.

12. Поняття, ознаки та структура механізму держави, його роль в реалізації державних функцій.

Кожна держава для повноцінного здійснення своїх за­вдань і реалізації функцій повинна створювати різнома­нітні державні організації, які у юридичній науці назива­ють механізмом держави.

Механізм держави — це система всіх державних органі­зацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійсню­ється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різно­видом державних організацій.

Структуру механізму держави становлять:

• апарат держави;

• державні підприємства;

• державні установи;

• інші державні організації.

Державні підприємства — вид державних організацій, які без­посередньо реалізують функції та завдання держави у сфері ма­теріального виробництва. До них слід віднести державні під­приємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та ін.

Державні установи — вид державних організацій, на які по­кладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематері­ального виробництва. До державних належать установи у сфері культури, охорони здоров'я та ін. Це, зокрема, державні дошкіль­ні дитячі заклади, школи, училища, середні й вищі навчальні за­клади, система лікарень, санаторіїв та ін.

Частина державних орга­нізацій (саме органи держави) наділяється владними по­вноваженнями, за допомогою яких здійснюється управлін­ня в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Державні підприємства і установи — це організації, що під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної із створенням мате­ріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (дер­жавні установи). Про державні підприємства і установи як складові частини системи державних організацій слід ска­зати, що вони являють собою організовані державою тру­дові колективи робітників і службовців на чолі з призначе­ним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типо­вою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектуванні, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Тлумачення механізму держави як системи всіх держав­них організацій, що здійснюють не тільки управління суспільними справами, але і забезпечують життєдіяльність всього суспільства, переносить акцент з політичного харак­теру діяльності держави на її соціальну спрямованість, де політика є важливим, але не єдиним аспектом цієї діяль­ності. Такий підхід до визначення держави закріплений у Конституції України, де в статті 1 сказано, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Держава діє лише в тих сферах суспільного життя і в тих обсягах, що не можуть бути вирішені громадянським суспільством самостійно для забезпечення своєї життєдіяльності та еволюційного розвитку. Вихо­дячи саме з такого поняття державного механізму, який буде виконувати завдання і функції не просто держави, а держави демократичної, соціальної, правової, необхідно хо­ча б у загальному плані окреслити напрямки його перебу­дови і подальшого формування, а це насамперед:

— роздержавлення частини державних підприємств і ус­танов, що сприятиме формуванню повноцінного громадян­ського суспільства;

— формування законодавства, яке б регулювало взаємо­відносини між підприємствами і установами на основі принципу "дозволено все, що прямо не заборонено зако­ном", а між підприємствами, установами і державними органами на основі "заборонено все, що прямо не дозволе­но законом" щодо останніх;

— запровадження принципів самофінансування, само­окупності щодо державних підприємств і установ;

— скорочення державного апарату, його реорганізація, децентралізація, запровадження принципу поділу влад;

— переорієнтація роботи державного апарату на пробле­ми реалізації прав і свобод громадян, охорону порядку та навколишнього середовища, з одночасною відмовою від аб­солютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави, функції сприяння розвитку культури тощо;

— удосконалення роботи з кадрами державного апарату, підвищення професіоналізму державних службовців;

— запровадження незалежної правової експертизи при прийнятті законопроектів і рішень;

— розробка і втілення демократичних процедур розв'я­зання конфліктів між організаціями державного механізму;

— підвищення ролі судових органів, забезпечення їх незалежності.

13. Поняття та ознаки державного апарату, його співвідношення з механізмом держави.

Механізм держави — це система всіх державних органі­зацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції. З цієї точки зору соціальне призначення держави здійсню­ється її механізмом, який складається з органів держави, державних підприємств і державних установ, які є різно­видом державних організацій.

Апарат держави — це система всіх державних органів, які здійснюють завдання, виконують певні функції держави.

Про державні підприємства і установи як складові частини системи державних організацій слід ска­зати, що вони являють собою організовані державою тру­дові колективи робітників і службовців на чолі з призначе­ним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типо­вою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектуванні, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Слід мати на увазі, що державні підприємства і устано­ви не можуть вважатися державними органами, вони не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів тільки їм властивою організаційною структу­рою, характером повноважень. До того ж адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції вик­лючно в сфері своєї діяльності, у рамках даного підприєм­ства чи установи.

Державні підприємства і установи як різновид держав­них організацій не можна ототожнювати з органами дер­жави, в той же час їх не можна й протиставляти, тому що державний апарат в процесі здійснення державного керів­ництва, забезпечує практичну реалізацію функцій держави саме завдяки діяльності підприємств і установ, якими він керує.

Принципи: а) демократизм; б) національна рівноправність; в) законність; г) суверенність; д) розподіл влади; е) соціальна справедливість; є) гуманізм і милосердя; ж) поєднання переко­нання і примусу; з) привселюдність, відкритість, врахування гро­мадської думки та ін.

Демократизм в Україні характеризується тим, що державний апарат формується за волею більшості населення, виражає і ви­конує волю громадянського суспільства.

Національна рівноправність полягає в тому, що як корінна, так і всі інші національні групи, що проживають на території Ук­раїни, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охо­рону, захист та відтворення політичних, економічних, громадян­ських, соціальних та культурних прав.

Законність означає, що державний апарат організується і діє на основі законів. Його діяльність спрямована на виконання законів і відбувається у порядку, передбаченому чинними за­конами.

Суверенність полягає в тому, що робота державного апарату як єдиного носія влади будується на засадах верховенства, повноти, неподільності, самостійності влади всередині країни та рівноправності і незалежності від будь-кого у зовнішніх від­носинах.

Державний апарат є виразником суверенітету народу і нації.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом розпо­ділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади є їни, вищим органом у системі виконавчої влади — Кабінет Міністрів. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції), що будуються за територіаль­ним і спеціальним принципами. Забезпечено закріплення стримувань і противаг між різними гілками влади.

Принцип соціальної справедливості державного апарату озна­чає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, кон­сенсусу між різними частинами суспільства, балансу різних інте­ресів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Гуманізм і милосердя виявляються в тому, що державний апа­рат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам на­селення їх суб'єктивні права, охороняє й захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне і милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого індивіда.

Важливим принципом державного апарату України є поєд­нання переконання і примусу. Примус до осіб застосовується ли­ше тоді, коли вичерпано всі можливості переконання, і особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам гро­мадянського суспільства.

Привселюдність, відкритість та врахування громадської думки означає, що свої функції державний апарат виконує від­крито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і руха­ми, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань.

Державний апарат є системою державних органів.

14. Структура державного апарату, принципи його організації та функціонування.

Апарат держави — це система всіх державних органів, які здійснюють завдання, виконують певні функції держави.

Принципи: а) демократизм; б) національна рівноправність; в) законність; г) суверенність; д) розподіл влади; е) соціальна справедливість; є) гуманізм і милосердя; ж) поєднання переко­нання і примусу; з) привселюдність, відкритість, врахування гро­мадської думки та ін.

Демократизм в Україні характеризується тим, що державний апарат формується за волею більшості населення, виражає і ви­конує волю громадянського суспільства.

Національна рівноправність полягає в тому, що як корінна, так і всі інші національні групи, що проживають на території Ук­раїни, є рівноправними. Держава гарантує всім здійснення, охо­рону, захист та відтворення політичних, економічних, громадян­ських, соціальних та культурних прав.

Законність означає, що державний апарат організується і діє на основі законів. Його діяльність спрямована на виконання законів і відбувається у порядку, передбаченому чинними за­конами.

Суверенність полягає в тому, що робота державного апарату як єдиного носія влади будується на засадах верховенства, повноти, неподільності, самостійності влади всередині країни та рівноправності і незалежності від будь-кого у зовнішніх від­носинах.

Державний апарат є виразником суверенітету народу і нації.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом розпо­ділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади є їни, вищим органом у системі виконавчої влади — Кабінет Міністрів. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції), що будуються за територіаль­ним і спеціальним принципами. Забезпечено закріплення стримувань і противаг між різними гілками влади.

Принцип соціальної справедливості державного апарату озна­чає, що його завданням є забезпечення соціальної злагоди, кон­сенсусу між різними частинами суспільства, балансу різних інте­ресів усіх соціальних прошарків, груп та інших верств населення.

Гуманізм і милосердя виявляються в тому, що державний апа­рат визначає, гарантує, допомагає здійснювати всім верствам на­селення їх суб'єктивні права, охороняє й захищає основні права людини і громадянина, віддаючи пріоритет загальнолюдським цінностям, забезпечує гуманне і милосердне ставлення до всього населення України і кожного, окремо взятого індивіда.

Важливим принципом державного апарату України є поєд­нання переконання і примусу. Примус до осіб застосовується ли­ше тоді, коли вичерпано всі можливості переконання, і особа не підкорилася загальнодержавним інтересам та інтересам гро­мадянського суспільства.

Привселюдність, відкритість та врахування громадської думки означає, що свої функції державний апарат виконує від­крито, співпрацює з різними громадськими об'єднаннями і руха­ми, вивчає громадську думку і враховує її в організації та здійсненні покладених на нього завдань.

Державний апарат є системою державних органів.

15. Державний орган: поняття, ознаки та класифікація.

Орган держави — це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або депутатів Рад), який (орган) наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організа­торські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до свого призначення.

Наявність владних повноважень означає, що орган дер­жави здатний встановлювати обов'язкові правила поведін­ки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись за допомогою встановлених законами засобів їх здійснення. Від кожного державного органу, взятого окремо чи спільно з іншими, значною мірою залежить рівень розвитку і ефективність діяльності державного апарату в цілому. То­му держава повинна піклуватись про те, щоб по відно­шенню до державних органів чітко визначались сфера їх діяльності і компетенція, були упорядковані їхні взаємо­відносини з недержавними органами і організаціями, на­самперед, органами місцевого самоврядування, щоб дер­жавні органи являли собою відносно самостійні, професійні та відповідальні ланки державного апарату.

Органи держави мають загальні і специфічні ознаки. До загальних ознак можна віднести: всі органи держави, що створюються відповідно до закону шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати пе­редбачені законом функції; мають державно-владні повно­важення; діють у встановленому порядку; взаємопов'язані відношеннями субординації; всі разом створюють одну цілісну систему, що називається апаратом держави.

Специфічними рисами, тобто такими, що відокремлюють державні органи від недержавних і організацій, слід вважати:

— формування їх безпосередньо державою чи населен­ням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

— виконання кожним державним органом чітко визна­чених, встановлених у законодавчому порядку повнова­жень, видів і форм діяльності;

— наявність у кожного державного органу юридичне закріпленої організаційної структури, територіального мас­штабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами і ор­ганізаціями;

— надання державним органам повноважень державно-владного характеру. Наявність державно-владного характе­ру є найбільш важливою ознакою державного органу, за якою існує можливість досить чіткого розмежування дер­жавних органів і державних організацій (підприємств, ус­танов) від недержавних органів та організацій.

Практичне відображення державно-владні повноваження знаходять у виданні державними органами від імені держа­ви юридичне обов'язкових нормативних і індивідуальних актів; у здійсненні державними органами нагляду за точ­ним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; у забезпеченні і захисті цих вимог від порушень шляхом застосування засобів виховання, переконання, сти­мулювання, а в необхідних випадках — державного при­мусу. До складу кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, безпосередньо виконують по­кладені на них керівні повноваження, крім того, спеціа­лісти й інші особи, що забезпечують технічні умови щодо їх виконання.

Як складові частини одного і того самого державного апарату органи держави різняться між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, спосо­бом створення, часом функціонування, складом, масшта­бом (територією) діяльності й іншими критеріями.

Види органів держави:

1. За місцем у системі державного апарату: а) первинні, тобто такі, що створюються внаслідок виборів усім населенням або йо­го частиною; б) вторинні — створюються первинними, походять від них і підзвітні їм.

2. За місцем або напрямом державної діяльності: а) законо­давчі; б) глава держави; в) виконавчо-розпорядчі; г) судові орга­ни; д) контрольно-наглядові органи.

3. За способом утворення: а) виборні; б) призначувані; в) ті, що можуть успадковуватися.

4. За часом функціонування: а) постійні; б) тимчасові.

5. За складом: а) одноособові; б) колегіальні.

6. За територією, на яку поширюються їх повноваження: а) загальні; б) центральні; в) республіканські (Автономної Республіки Крим); г) місцеві; д) локальні.

7. Залежно від забезпечення державної безпеки чи правопорядку розрізняють: а) Збройні Сили України та інші військові формування; б) правоохоронні органи держави та ін. До системи правоохоронних органів належать органи внутрішніх справ. Основні завдання цих органів: а) забезпечення осо­бистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інте­ресів; б) запобігання правопорушенням та їх припинення; в) охо­рона і забезпечення громадського порядку; г) виявлення і роз­криття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; д) забезпечення безпеки дорожнього руху; е) захист власності від злочинних посягань; є) виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень; ж) участь у поданні соціальної та правової допомо­ги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні обов'язків, покладених на них законом.

16. Державне підприємство і державна установа: поняття, ознаки та співвідношення.

Державні підприємства — вид державних організацій, які без­посередньо реалізують функції та завдання держави у сфері ма­теріального виробництва. До них слід віднести державні під­приємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та ін.

Державні установи — вид державних організацій, на які по­кладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематері­ального виробництва. До державних належать установи у сфері культури, охорони здоров'я та ін. Це, зокрема, державні дошкіль­ні дитячі заклади, школи, училища, середні й вищі навчальні за­клади, система лікарень, санаторіїв та ін.

Частина державних орга­нізацій (саме органи держави) наділяється владними по­вноваженнями, за допомогою яких здійснюється управлін­ня в суспільстві з метою реалізації завдань і функцій держави. Ця частина відображається окремим спеціальним поняттям, яким є поняття апарату держави.

Державні підприємства і установи — це організації, що під керівництвом державних органів (апарату держави) практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, безпосередньо пов'язаної із створенням мате­ріальних цінностей (державні підприємства), чи діяльності, пов'язаної зі створенням нематеріальних цінностей (дер­жавні установи). Про державні підприємства і установи як складові частини системи державних організацій слід ска­зати, що вони являють собою організовані державою тру­дові колективи робітників і службовців на чолі з призначе­ним і діючим на основі єдиноначальності відповідальним керівником. На відміну від державного апарату, зміст діяльності підприємств полягає у створенні матеріальних цінностей, задоволенні суспільних інтересів, здійсненні інших економічних функцій. Для державних установ типо­вою є невиробнича діяльність у сфері охорони здоров'я, наукових досліджень, проектуванні, навчально-виховної, духовно-освітньої роботи тощо.

Слід мати на увазі, що державні підприємства і устано­ви не можуть вважатися державними органами, вони не є носіями державної влади. Вони відрізняються від державних органів тільки їм властивою організаційною структу­рою, характером повноважень. До того ж адміністрація підприємств і установ здійснює управлінські функції вик­лючно в сфері своєї діяльності, у рамках даного підприєм­ства чи установи.

Державні підприємства і установи як різновид держав­них організацій не можна ототожнювати з органами дер­жави, в той же час їх не можна й протиставляти, тому що державний апарат в процесі здійснення державного керів­ництва, забезпечує практичну реалізацію функцій держави саме завдяки діяльності підприємств і установ, якими він керує. Для кращого розуміння сутності державних підприємств і установ потрібно проаналізувати чинне зако­нодавство, що регулює різні аспекти їх створення і діяль­ності. Так, згідно з Законом "Про підприємництво в Ук­раїні" вони є основною організаційною ланкою народного господарства. Підприємства — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має самостійний баланс та права юридичної особи для здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності. Підприємства ма­ють право здійснювати будь-які види господарської діяль­ності, не заборонені законодавством України, якщо вони відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Відповідно до форм власності, встановлених Законом "Про власність", до механізму держави в Україні у повному обсязі відносяться лише державні підприємства, які діють на основі загальнодержавної власності. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою вироб­ничу, наукову, комерційну та інші види діяльності в асо­ціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єд­нання за галузевими, територіальними та іншими прин­ципами.

17. Теорія розподілу влади, її сутність та соціальне призначення.

З питанням організації та діяльності державного апарату тісно пов'язана теорія поділу влад. Вона належить до тих політико-правових доктрин, що мають складну історію сво­го становлення і розвитку. Традиційно її пов'язують з ім'ям Ш. Монтеск'є (1689—1755), який виробив схему, згідно з якою влада в державі повинна бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з влад по відношенню до інших самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом держави. Пізніше Ж.-Ж. Руссо запропонував розглядати ці три влади як особливі явища єдиної найвищої влади всього народу.

Вперше конституційне закріплення теорія поділу влад одержала у Конституції США 1787 р., у якій від імені всього американського народу були розподілені повнова­ження органів держави — конгресу, президента і під­звітних йому міністерств, судів. Крім того, ця теорія була доповнена системою взаємних "стримок" і "противаг". З'ясовуючи окремі аспекти цієї теорії, слід пам'ятати, що нині вона зазнала деяких доповнень. А саме:

1) у конституціях деяких країн додатково виділяють виборчу владу;

2) у Конституції Алжіру 1976 р. зафіксовано політичну владу керівної партії, законодавчу — парламенту, виконав­чу — президента і уряду, судову, контрольну, установчу, тобто таку, яка спрямована на розробку і внесення змін у конституцію;

3) деколи ця теорія розглядається з більш широких позицій і тоді говорять про поділ влади між державою і громадянським суспільством, тобто диференціюють владу на політичну, економічну, ідеологічну, масових рухів і т. ін.;

4) останнім часом у цій теорії почали відводити належне місце п соціальним, організаційним, юридичним та іншим аспектам.

У демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу — це основа суверенітету дер­жавної влади. Тому говорити про поділ влади народу чи державної влади не зовсім вірно, оскільки остання є дер­жавною формою вираження влади народу. Більш доцільною буде розмова про поділ не державної влади, а сфер праці і повноважень між різними суб'єктами, які за родом своєї діяльності реалізують функції держави.

Згідно з Конституцією України 1996 р. органом законо­давчої влади в Україні є їни. Вона правомочна розглядати важливі питання, що не входять згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не є такими, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Вер­ховна Рада України складається з 450 народних депутатів України і проводить свою роботу сесійно. Сесії Верховної Ради України складаються з пленарних засідань, а також засідань комітетів та тимчасових комісій Верховної Ради.

Президент України є главою держави. Ця державна по­сада характеризується такими ознаками: виступає від імені держави, гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання прав і свобод людини і громадянина. Крім цього, статус глави держави передбачає здійснення Президентом країни об'єднуючої функції щодо діяльності окремих гілок державної влади, виконання Пре­зидентом ролі арбітра між органами законодавчої і вико­навчої влади у разі того чи іншого непорозуміння між ними. Не можна не сказати й про те, що Президент України за своєю посадою уособлює державу як головне політичне об'єднання суспільства.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Прези­дентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, що встановлені Конституцією Ук­раїни. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, який призначається Президентом України за згодою більше ніж половини конституційного складу Верховної Ради України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призна­чається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Органами державної виконавчої влади в областях та районах є відповідні державні адміністрації. На місцях діють також як органи місцевого самоврядування, що пред­ставляють інтереси відповідних територіальних громад, сільські, селищні, міські, а також районні та обласні ради. В Автономній Республіці Крим центральними органами державної влади є Верховна Рада і Рада Міністрів Авто­номної Республіки Крим.

Судову владу в Україні здійснюють Верховний Суд Ук­раїни, вищі суди спеціалізованих судів, апеляційні та місцеві суди, спеціалізовані суди.

Особлива роль у системі судової влади України нале­жить Конституційному Суду, який є єдиним органом кон­ституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

19. Поняття, ознаки та класифікація функцій держави.

Питання про функції держави — це одне із важливих питань не тільки теорії, але і практики державного будівництва. Функції дер­жави виражають соціальну природу держави і конкретизують її суть.

Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 7 8