Місто Буськ Венеція польська (стр. 2 )

Таким чином, не зважаючи на зазнані нещастя, в нашому місті поволі розквітав щораз більший промисел і торгівельний рух, який особливо почав розвиватися з гарячковим запалом після відкриття Америки і розширення європейської торгівлі у Східній Європі. Місто в той час мало менші межі, а через наплив люду тут заклали ще дві нових частини, так звані Середнє і Нове місто. На останньому збудували також парафіяльний костел, на місці де сьогодні знаходиться старий цвинтар.

Привілей, даний місту в 1510 році за короля Сигізмунда І, регулюючий тутешнє міське урядування, вказує, щоб (згідно з давнім звичаєм) самих тільки римо-католиків вибирали як радників у склад місцевого магістрату. Не менш гідним уваги є цей документ і з того погляду, що місто Буськ було підпорядковано до львівської землі. А до того часу белзька чи радше буська земля належала до руського воєводства, це підтверджується і тим, що тогочасний буський староста Спитек з Тарнова - сандомирський воєвода, згідно з версією Нєсецького, писався руським старостою.

Тільки від 1511 року Ян Сечигньовський розпочинає ряд буських старост, яких я тут по порядку перерахую. За його старостування, як згадує Бєльський, в 1516 році татари спаливши передмістя розмістились табором біля Буська і, за своїм звичаєм, розпустили загони вздовж і вшир. При цьому села, двори та містечка випалили і пограбували, зганяючи до свого коша людей, худобу і всіляку іншу здобич. Після цього вони пішли до Угорських гір, забравши в ясир до 50000 полонених.

Після останнього нападу татар почали думати про краще оборонне забезпечення міста Буська. Виданий у 1521 році королем Сигізмундом І другий привілей, котрий знову повернув наше місто до белзької землі, виражав потреби міщан і звучав у наступному викладі:

«Одержавши відомості, що місто хоч досі ще є слабо укріплене, але під час татарських нападів переховує значну кількість люду і, по причині свого вигідного положення, спосібне стати міцнішою твердинею, підтверджую надані Яном Ольбрахтом вільності від сплати мита, поширюючи їх на всіх мешканців без різниці віри та національності».

У 1539 році Сигізмунд І надає місту право вільно продавати в шинках солодку горілку (лікери чи вина), поширивши це право на всіх мешканців: християн латинського обряду, русинів, вірменів і євреїв, осілих на території міста та передмість, вимагалася лише ліцензія чи дозвіл, що видавалися міським урядом.

Польський король Сигізмунд І Старий Буський староста

(). Анджей Гурка ()

Біля 1540 року буським старостою став граф Анджей з Гурки сандомирський каштелян, призначений королем Сигізмундом І. Своє урядування він розпочав великим утиском міських мешканців, підминаючи мало не всі надані місту права і свободи. Це змусило буських мешканців розпочати проти нього судовий процес, який королівським декретом, виданим у Кракові 1543 року в шостий день по св. Войцеху (29 квітня), був розв`язаний на користь міста. В цьому документі монарх залишив місту та передмістям всі до того часу набуті права і вольності, звільнив від старостівських повинностей всі передміські земельні ділянки придбані землеробами, підтвердив також право вилову риби в ріках Бузі та Полтві, за що поклав на них тільки повинність відробітку шарваркових днів при ремонті мостів і гребель. До підтвердження наданих місту прав і свобод та піднесення його добробуту короля підштовхнула також шляхта, якої немало оселилося в його межах.

В 1548 році місто з великим жалем сприйняло звістку про смерть Сигізмунда І, того добросердного монарха, який йому забезпечив досить світле минуле. В наступному році також помер і тутешній староста граф Анджей Гурка, а наступництво на буське староство з рук короля Сигізмунда Августа отримав його син граф Лукаш Гурка, ленчицький воєвода.

Польський король Сигізмунд ІІ Буський староста Лукаш Гурка

Август () ()

(мал. невід. художника ХVІ ст.) (мал. Ю.Крашевського,1866р.)

Цей граф, ідучи слідами свого батька і попередника, також розпочав своє урядування кривдженням мешканців, особливо з передмість: Довгої Сторони, Волян та Підзамча, відбираючи в них наново набуті землі, утискуючи не раз ціле місто різноманітними забаганками на свою користь. Бачачи це, король Сигізмунд Август привілеєм, виданим у 1550 році, звільнив тутешніх міщан від оплати цла (мита) в цілому краю при торгівлі волами, кіньми і всілякою іншою худобою, чим показав місту свою велику прихильність. Це ще більше виразилось у декреті: «In Conventu Reqini Generali Petricoviensi feria sekta post festum S. Aqnetis proxima A. D.», виданому в 1559 році, який звільняв тутешніх міщан та передміщан від усіляких тягарів рустикальних, унезалежнюючи їх від буського старости, як і всіх інших поселенців, новоосілих на міських чи інших ґрунтах. Цей документ також звільняв їх від всіляких тяжб старостівської юрисдикції, параграфів і в`язниць, дозволяв місту вільний вируб дерева в лісах староства, підтверджував використання ними луків та пасовиськ, а за всілякі перекручування проти цих наданих прав староста мав наказуватися штрафом у 100 польських злотих.

В цьому декреті також згадувався лан під назвою «Садок», розташований на передмісті Ліпибоки перед і за валом, яким в той час було опоясане місто від вказаного передмістя до потоків Солотвини та Молдови. Згадано там було поселення якогось М`єнкіського, крім того лан включав у себе багато дрібних міських земельних ділянок. Все це староста відібрав до замку, а власників тих наділів примушував до відробляння рустикальних повинностей, що вищевказаним декретом було відмінено. Тепер на тій землі господарюють Чучмани і правдоподібно до неї також належить існуючий тут фільварок Хмєлевського.

В 1549 році татари поновили напад на Буськ, підійшовши аж під саме місто, звідки взяли багато здобичі і багато людей забрали в неволю. Пам`ятка о. Афанасія згадує: «В той час був взятий піп (православний священик), який мешкав при тутешній церкві, а його дитина, втікаючи від татар, утопилася в Бузі».

В 1555 році в нашому місті по причині величезної посухи панував великий голод і нечувана дорожнеча, коли люди отруювались, вживаючи в страву різноманітні зілля. На кільканадцять років пізніше біля 1566 року, пануюча в той час в краю на протязі довгого терміну епідемія чуми зайняла і наше місто. Вищезгаданий рукопис, як важливий, наводить такий факт: «Найбільше вимерло рибаків, а багато з них із відрази відкинули цей заробіток так далеко, що навіть монастирських слуг було трудно впросити до ловлі риби».

В той час мусіла бути досить значна кількість тих риболовів і напевно вони об’єднувались в якусь власну корпорацію, якщо по ній залишились сліди. Відраза до риболовства мусіла глибоко укорінитися між тутешнім людом і звідси правдоподібно походить пересторога до споживання вугрів, линів, м`ятусів та інших подібних риб, до цих пір побутуюча серед населення міста і околиць.

Віровідступництво старости Лукаша Гурки від католицької віри та його ретельність у поширенні в краю кальвінізму не оминули і тутешнього костелу, який і так занепав через кількаразові напади татар. Брак легальних ерекційних (засновних) документів про доходи, які через вказані напади були втрачені, послужив старості до знівечення тутешньої католицької парафії. І тільки громада, а особливо тодішній провідник буського костелу ксьондз Миколай Ленчинський, ревно стали на її захист. При посередництві консистора Львівської митрополії ксьондз Ленчинський місцевому костелу нові установчі документи і підтвердив набуті до того права та доходи. На підставі цих, виданих 1 січня 1564 року за короля Сигізмунда Августа ерекційних документів, двісті років пізніше (в 1779 році) було врегульовано дотації новозбудованому костелу святого Станіслава.

В 1573 році помер староста граф Лукаш Гурка, після якого буське староство обійняв його син Станіслав так само як і його батько ревний і славнозвісний прихильник Кальвіна. Здається, що по причині його віросповідання місто не бачило цього старости на своїх теренах аж до його смерті в 1592 році, а старостівську владу виконували тільки підстарости і дворяни, яких Гурки утримували тут досить значне число.

За їх часів побудовано двір на Підзамчу, відновлено стародавнє замчисько на купині над Полтвою, а також збудовано помешкання для підстарости і канцелярію на Середньому Місті поряд з костелом Святого Духа. На старім ринку, а також у новозаснованих частинах міста, осідало багато євреїв, яким було дозволено закладати виноградники, як в місті, так і на передмісті Довга Сторона, за оплату до замку емфітеутичних[10] чиншів.

Незважаючи на різноманітні гноблення в нашому місті покращувався добробут і росли доходи, а міський промисел значно розширився. В тому часі на старому ринку місто збудувало нову ратушу, в якій було запроваджено регулярні засідання консулярних[11] судів, а також закладено міський архів. В 1578 році на передмістю Ліпибоки над Бугом збудовано папірню, крім якої в межах міста ще існувала сукновальня і 4 інших млини, два з яких належали до замку. Дотепер між людьми існує пам`ять про ту папірню, яку щойно в 1714 році повністю знищила повінь. Місце, де вона давніше існувала, суспільство понині називає «Папірнею». Пізніше на тому місці діяв казенний млин, який в новіші часи також знищила повінь.

В 1582 році привілеєм, виданим у Варшаві 20 листопада, король Стефан Баторий підтверджує давні права, надані місту і тутешньому костелу в 1541 році за Сигізмунда І, а також зберігає повну свободу їх вживання. Визнаючи місто Буськ за вільне королівське місто охороняє його від всілякого гноблення зі сторони старости та його дворян.

В 1589 році татарський загін підійшов аж під Буськ. Дійшло до битви з ворогом на красненських полях під Буськом, в якій значну участь взяли наші міщани і оселена в околицях загонова шляхта, що примусило татар до втечі, при цьому вони втратили значну частину здобичі. Здається, що в честь цієї події, чи з приводу вищенаведеного привілею Стефана Батория, було надано тутешнім міщанам наступні гідності (титули): славетних (honoratus) і уродзоних (qenerosus), які вживалися в судах та публічних урядах.

В той час буським старостою був Станіслав Тарновський сандомирський воєвода і стебніцький староста. Він був одним із найсправедливіших намісників короля і завдяки своєму впливу на короля Сигізмунда ІІІ добився для міста нового привілею, що був виданий у Варшаві 6 червня 1616 року, «in Conventu Regini Generali», в якому крім апробування (затвердження) давніших прав та свобод для міста підтверджувалось війтівство і консулярний уряд (уряд райців). Війтівству було надано 4 лани поля на передмістю Німецький Бік і звільнено від всіляких данин та казенних податків. Також на підтримку війтівства та підсилення оборони міста в тому ж привілеї надавалось:

- третя мірка з тутешніх казенних млинів;

- право вільного вилову риби в Бузі та Полтві;

- палац на Новому Місті над фосою, названою «Перекопом», і площу, на якій збудовано папірню.

Польський король Польський король

Стефан Баторий (). Сигізмунд ІІІ Ваза ().

Серед мешканців Буська в тому часі виділяється родина Окульських, до якої безумовно належав наш славний проповідник та історик ксьондз Шимон Окульський. Акт консулярного буського уряду від 1603 р. говорить, що славетний Ян Окульський ярославський нотаріус, зі своєю дружиною Софією Зивкувною придбали будинок і землю в Новому Місті між поселеннями уродзоних Чоповських та Міколовського. Також в тих часах, за князя Юрія Вишневецького київського каштеляна, в місті виник четвертий костел, збудований в 1608 році разом із монастирем для отців домініканців, про який я ще пізніше розповім.

Після Станіслава Тарновського буське староство отримав Іван Данилович. Він, а особливо його побожна дружина Софія Гербуртівна, за час свого кількалітнього управління староством ретельно займалися піднесенням підупалих тутешніх костелів, не менше причинилися вони також до піднесення домініканського монастиря. Як пам`ятка по Софії Данилович при парафіяльному костелі довго ще існувала вівтарна заслона, виткана її власними руками.

По смерті цього старости, що настала в 1628 році, буське староство обійняв Конєцпольський великий коронний гетьман, дідич Бродів і славний тогочасний оборонець вітчизни. За управління обох цих старост, не зважаючи на тодішні війни в краю і за кордоном, місто досить сильно зміцніло. Навіть з власної ініціативи в 1629 році жертвувало королеві 2000 польських злотих на воєнні видатки проти шведів, які під проводом Густава Адольфа напали на Польщу і її плюндрували.

В тому самому часі місто Буськ оголосило процес перед трибунальним судом дружині буського судді Ельжбеті Підгорецькій, а також Янові та Адамові Підгорецьким дідичам сіл Журатина, Кізлова і Купча по причині знищення ними старих граничних стовпців меж міста. Вислана в 1638 році любельським трибунальним декретом комісія, яка складалася з представників земського суду і підкоморного уряду белзького воєводства, полюбовним судом залагодила справу в той спосіб, що обидві сторони погодилися на розмітку нової граничної міської лінії.

Буський староста Буський староста Станіслав

Іван Данилович(). Конецьпольський ().

Портрет роботи Федора Сеньковича, 1620-ті рр.

Обсяг земель міста Буська в той період сягав границь сіл: Волиці Деревлянської, Полоничної, Боложинова, Петрич, Утішкова, Красного, Журатина, Кізлова і Купча. З тієї причини всередині міської межі знаходилися території сіл: Побужан, Ланерівки, Остапківців, Яблунівки, Верблян та Гумниськ. Саме місто ділилося на три частини . Старе Місто займало 37 житлових будинків, древній костелек св. Станіслава і православну церкву св. Миколая із житлом священика. В Середньому Місті розташовувались старостинські будинки з канцелярією, костелек Святого Духа, млини королівський і домініканський, а також кілька будинків міщан. На Новому Місті був парафіяльний костел Діви Марії з пробоством, кільканадцять міських будинків, серед яких більша частина була шляхетських і декілька єврейських, а також окремо окопаний домініканський монастир з млином над Бугом.

Розлогі передмістя, що оточували тоді місто над коритом Бугу і Полтви, поділялися на лани. З тих передмість:

– Німецький Бік займав 2,5 лани міських і 2 лани шляхетських з війтівщиною;

– Ліпибоки 20 ланів міських, 1 лан за річкою Солотвиною, 1,25 лана шляхетського з млином і папірнею над греблею, що з`єднувала Ліпибоки з Німецьким Боком;

– Довга Сторона 21 лан міський, 2,75 шляхетських лани, православну церкву св. Покрови з плебанією та нові поселення над Рокитною і на верблянських болотах;

– Воляни мали 8,25 лани міських і малу церковцю св. Онуфрія, а також нові осади над Рудною;

– Підзамче займало старостівські лани, 2 міські лани, чверть шляхетського лану і василіанський монастир з церквою.

Вали, що оточували місто з передмістями, в минулому сягали однієї милі довжини, крім того іще в самому місті знаходились насипані греблі та вали, а також фоси і перекопи, які затрудняли неприятелеві підступ до нього.

Так розквітало і розширювалось наше місто доти, поки не надійшла страшна буря, яка враз ті успіхи знищила. Нещасливі часи панування Яна Казимира позбавили і наше місто добробуту, коли в 1654 році[12] козаки під проводом Богдана Хмельницького обернули його на попіл.

Польський король Ян ІІ Казимир Гетьман Війська Запорозького

Ваза (). Богдан Хмельницький ().

Мал. невід. художн., 1638р. Гравюра Гондіуса 2-ї половини ХVІІ ст.

В той час буським старостою був Станіслав Глоговський. Вражаючі факти про ту руйнацію подає нам уже згадувана пам`ятка отця Афанасія наступними словами: «Близько трьох віків зростало і перебувало в квітучому стані наше місто, однак потім якась нещаслива зірка засвітила над ним. Здавалося, що ніби якісь невідомі сили одна другу пожерти хотіли. Досі татарин був для нас пострахом, але з ним ми з часом освоїлись, аж тепер збунтувалось козацтво. Отримало московську допомогу і піднесло братовбивчу зброю в цілях знищення Русі. Чи тільки самих ляхів убивали ? Богдан Хмельницький нині став гіршим від татарина пострахом для краю від Дніпра аж до Сяну. З початку ми не вірили цьому, але тим страшніше для нас було бачити вчинені знищення. Пройшло дві тисячі люду через місто і всі здобутки понищило та поруйнувало неприязне козацько-московське військо.

Зруйнувало також міську фортецю, попалило церкви, костели, замок, а також всі будинки в місті та передмістях. Тобто ціле місто перетворили на пустку.

Браттям нашим, оплакуючим вже третій раз занепад свого монастиря, дарував гетьман (не вказано прізвища) на його відбудову мірку ……» . На цьому закінчуються відомості з того рукопису, оскільки дальшу частину листків із нього видерто.

Вислана на 5 років пізніше (в 1659 році) в белзьке воєводство люстраційна комісія склала відповідний урядовий акт, в якому підтвердила тодішнє знищення міста Буська. Витяг з того акту, для більш чіткої уяви про його тодішнє нещасне положення, також подаю тут дослівно:

«Староство Буське. Орендарем (державцем) староства є Вельможний Станіслав Глоговський, затверджений на цій посаді привілеєм Його Королівської Милості, якого він однак нам не показав.

Буський замок: його москалі знищили дощенту і настільки сильно, що навіть за кілька років не відновлено. Хоча теперішній пан староста почав дещо будувати і вже збудував лазню з малими покоями, але там до цього часу немає ні вікон, ні печі.

Місто Буськ включає в себе три міста. Добре влаштовані вали розташовані між ріками Бугом і Полтвою, але всі інші укріплення та башти знищені козаками і москалями. Оглянули:

– Нове Місто де існував парафіяльний костел і пробоство, тепер там стоять лише два нужденних будиночки.

– Середнє Місто в оточенні міських мурів, де також був костел Святого Духа. Тепер там немає жодних будівель, все повністю знищене.

– Старе Місто в якому знаходиться 18 різноманітних будинків, костел св. Станіслава спалений. Зараз там стару шопу пристосовано для відправляння богослужіння, в якій віддається хвала Богові.

Домініканський монастир знищений, на монастирській землі стоїть лише мізерна хатина.

Передмістя Німецький Бік спустошене, Підзамче також. Тільки пан Божньовський мешкає поряд з монастирем за привілеєм Його Королівської Милості, котрого однак нам не показав.

Передмістя Воляни в ньому є 4 хати і два шляхтичі осіло тут на землях, набутих у міщан.

Довга Сторона спустошена, тільки два шляхтичі тут мешкає. Перший пан Самюел Нагорецький військовий Його Королівської Милості, який на міських землях посідає 1,5 лани за якимось королівським привілеєм, якого нам однак не показав. Другий пан Вістоцький (Вистоцький) посідає четверть лану.

Передмістя Ліпибоки спустошене. Шляхтич пан Стройновський посідає тут один лан викупленої землі.

Нами були закликані міщани Буська, аби показали свої права (привілеї), на що ті відповіли, що козаки все забрали, за винятком записів про привілеї, що зафіксовані в гродських актах. Не отримали ми також жодних відомостей, які повинності мали виконувати міщани перед замком, згідно прав і привілеїв наданих їм Найяснішими монархами. Жодних чиншів чи данин до замку вони не платять і такого виконувати не зобов`язувались, за винятком того, що визнали зобов`язання платити по 10 грошів з четвертини лану ріллі. Тепер, підрахувавши ту землю і розбивши обсяг всіх їх ланів на 20 четвертин, зобов’язали їх сплачувати до замку, згідно заниженої плати, разом 6 злотих і 10 грошів[13].

До війтівства належить лан ріллі, який раніше орендувала шляхта, тепер він прилучений до міської землі.

До староства належать села: Соколя з 13 осадами селян, Побужани з 16 осадами, Полонична з 16 осадами, Гумнисько з 15 осадами і Вербляни зі 6 осадами селян. З тих сіл Побужани, Вербляни і Гумнисько, розташовані на території приналежній колись до замку, а тепер належній місту».

Величезний вплив на майбуття нашого міста виявило вказане його знищення козацтвом Хмельницького. Опісля місто почало по-новому відбудовуватись і залюднятися, але втрати документів про права та привілеї стало щораз більше узалежнюватись від старост, котрі новоосілим мешканцям почали диктувати нові умови на свою користь. Колись вільне місто в короткому часі стало у великій мірі підданим. Такий непомірний тягар завдали місту, як буде показано нижче, старости Яблоновські, які буське староство вважали власністю своєї сім`ї. Місто, пригнічене різноманітними утисками зі сторони цих старост, вдалося до судового процесу проти них, що затягнувся на довгі роки і тільки за австрійського урядування був закінчений, тай то не на користь міста.

Польський король Міхал Корибут Буський староста Станіслав Ян

Вишневецький (). Яблоновський ().

Малюнок Яна Матейка Малюнок Войцеха Герсона

Здається ще за свого життя, тільки не відомо з якої причини, в 1665 році Станіслав Глоговський відступив буське староство Йосифові Лончинському. Але і цей довго ним не управляв, оскільки вже в 1670 році, після його смерті, від короля Міхала Корибута староство отримав Станіслав Яблоновський тогочасний руський воєвода, пізніше великий коронний гетьман і королівський каштелян.

В 1662 році сконфедероване шляхетське військо нещадно пограбувало місто. Немало шкоди нашому місту також завдало і коронне військо, яке було стягнуте сюди в 1674 році за Станіслава Яблоновського тутешнього старости і великого коронного гетьмана, та стояло тут обозом довгий час. Лише у вересні того року до обозу прибув новообраний король Ян ІІІ, звідки вирушив на Україну проти турків.

Користуючись перебуванням короля в своєму місті мешканці Буська вдалися до нього з проханням взяти їх під свою опіку і повернути їм давніші права. Це король їм ласкаво пообіцяв, але ніколи того не виконав, по причині своєї великої прихильності до старости. В ті часи було прийнято новий план зміцнення міста Буськ (дивись далі).

Також і в 1695 році поспіхом тут збиралося військо (під проводом М`янчинського коронного підскарбія) проти турків, які кілька років поспіль чинили постійні напади на Червону Русь, а у вказаному році поновили їх з іще більшою силою та жорстокістю. 11 січня того ж таки року дійшло до битви з ними під Львовом на замарстинівських полях біля мурованого мосту, де буський староста великий коронний гетьман з малою жменькою нашого війська розбив у кілька разів сильнішого неприятеля і змусив його до втечі.

План фортифікації міста Буська, складений за старости Станіслава Яблоновського.

(Гравюра з книжки: J. Jonsac. Histoire de St. Jablonowski. Lipsk, 1774)

Польський король Ян ІІІ Собеський
().

До цієї події і вказаного місця відноситься цікава легенда, в котрій уже другий бузьок відіграє важливу роль. В народних оповідях вона живе дотепер і також вона зафіксована в пам`ятці при тутешньому парафіяльному костелі. Ось ця легенда:

«Після одержаної під мурами міста Львова перемоги над ворогами краківським каштеляном, а нашим паном, він відправив до Буська гінця пана Бісядецького в супроводі кількох людей. Це було зроблено з ціллю підтягнути решту залишеного в залозі війська, поки до неприятеля не підійшли свіжі сили. Проминувши Милятин п. Бісядецький уже дякував Господу Богу за успішне виконання своєї місії, тому що кожної миті побоювався зустрічі з розпорошеними в околицях грабіжниками. Коли вони в`їхали в темний купченський ліс, від якого до Буська залишалось пів милі, із засади з великим галасом вискочило кільканадцять ворогів обтяжених здобиччю. Взялися до оборони і кілька тих негідників поклали трупом, коли ж в той час набіг іще сильніший їх загін. Пан Бісядецький однак не втратив духу і наново покликавши на допомогу Пана Ісуса Милятинського став завзято боронитися разом зі своїми людьми проти неприятеля, при цьому сильно розкроївши одному з них голову. В тому часі розтривожений тим скреготом броні бузьок, який сидів у своєму гнізді на старому дубі, голосно заклекотав, що так сильно настрахало ворогів, що ті в моменті покинули поле бою».