Місто Буськ Венеція польська (стр. 3 )

На згадку про той бій і чудовий порятунок в тому місці була поставлена камінна фігура, однак вона стояла на вологому ґрунті і з часом розсипалася. Тепер на тому місці стоїть високий дерев’яний хрест з образом Спасителя, а біля нього посеред поля до цього часу розташований спорохнявілий дуб, який увінчує гніздо лелеки.

Всі ці хвалебні діла і перемоги Станіслава Яблоновського однак не принесли місту жодної користі, а навпаки були для міста Буська і його свобод ще більшою перепоною. Не зважаючи на це, наше місто розбудовувалось і зростало його населення, тільки діялось це вже не з ласки короля, як було раніше, а лише з ласки самого старости, чи численних його дворян. Це особливо проявилось тоді, коли з волі короля Яна ІІІ великий коронний гетьман і краківський каштелян залишився спадковим орендарем буського староства. На опустілих раніше християнських земельних ділянках поселено євреїв, а на давніх передміських землях, особливо Волян і Довгої Сторони, постало кілька нових підданчих осад поселенців. Від цих новоосілих у місті і на передмістях поселенців почали вимагати відбування панщини та інших данин на користь замку. В той час від міста також відібрали користь з буських лісів і млинів.

Після смерті Станіслава Яблоновського, яка настала 20 квітня 1702 року, тут з великою помпезністю відслужили по ньому панахиду. Не знаю чи правдивою є легенда, що нібито існуючий в Буську обряд преклоніння цехових хоругв у день виносу Божого Тіла відбувається на пам`ять про цього мужнього чоловіка, як віддання йому пошани від міської громади. Цей обряд проходить по полудню, після закінчення процесії на ринку, серед чисельного згромадження люду, де ті що несуть хоругви їх прихиляють кілька разів. Давніше при цьому, згідно звичаю, відмовляли молитву.

Буський староста Олександр Ян Польський король Август ІІІ Сас

Яблоновський (). ().

Малюнок невід. художника, 1733 р.

Буське староство, як своє дідицтво (спадщину), прийняв син Станіслава Яблоновського Олександр Ян, в той час великий коронний хорунжий. Початково він мав до Буська велику симпатію, особливо з погляду близькості міста до Львова, де він звик проживати. В нашому місті він намірився закласти для себе великий і красивий двір, але його жінка Теофіла зі Сінявських не хотіла тут мешкати, через затаєну образу із-за проломування мосту під тягарем її обозу. Щойно його син Йосиф Олександр, наслідувавши буське староство по його смерті в 1724 році, частково довершив батьківські наміри.

Був то чоловік, який біля ревно виплеканої жінки допускався різних дивацтв, яких у той час в Польщі не бракувало, а місто Буськ неодноразово було їх спостерігачем. Ті різноманітні химери, якими він гнобив місто і передмістя, явне легковаження міськими правами та надужиття своїми старостівськими, змусили міщан до внесення проти нього скарги до королівського трону. На повторне засилання послів тутешніх міщан Томаша і Анджея Бриків, а також Анджея Лучкевіча, від короля Августа ІІІ місто отримало декрет, виданий у Варшаві 7 вересня 1746 року, в якому король зберіг для нього давні вольності та привілеї. Він назавжди звільнив бущан від усіляких панщизняних повинностей і підтвердив: право вільної торгівлі всілякими напитками; вилову риби в ставу; виключення євреїв від оренди пропінації[14] і виселення їх під карою баніції[15] з неправомірно ними набутих міських земельних ділянок. Однак тим декретом місто мало що захистилось перед щораз більше зростаючими гнобленнями і надужиттями.

Нові задуми старости накладали на мешканців нашого міста щораз важчі повинності, що змусило бужчан оголосити йому судовий процес. Цей процес пережив старостування Йосифа Олександра Яблоновського і протягнувся навіть на кількадесят літ довше, а гноблення зі сторони старости не зменшувалося. Тоді було поновлено скаргу до королівського трону і в наслідок тієї скарги буські посли отримали з королівської ласки глейт (гарантійний лист), виданий у Варшаві 8 серпня 1754 року, який убезпечував місто перед надужиттями та тиранією старости, аж до закінчення процесу.

За часів того старости наше місто значно розширилося, поряд з монастирськими землями виникло нове окремо окопане місто, яке було назване Яблоновим (тепер Мури). В 1735 році внаслідок триваючої кілька тижнів зливи в місті настала величезна повінь, яка спричинила йому величезну шкоду знищила греблі, рештки давньої папірні та навіть пошкодила сам замок. Це руйнування зародило в старости думку нового зміцнення міста згідно зі старим планом старости Станіслава Яблоновського великого коронного гетьмана. Було викопано нові та поглиблено давні перекопи, а також насипано нові греблі та вали. До тих робіт міщан примушували так часто, що це відривало їх від не менш необхідних польових робіт, а свої маєтності вони цілими тижнями мусіли утримувати за рахунок найманих робітників. Окрім того для урегулювання ситуації було відібрано багато міських земельних ділянок, а також надаремно використовувалась важка праця і великі кошти на заходи, які вже за кілька років виявились ні на що не придатними.

У відреставрованому замку цей староста зайнявся упорядкуванням міського архіву і доклав до цього немало особистої праці. Оправлені в багаті саф`янові[16] обкладинки із позолоченими берегами гродські книги, на яких було витиснено герби Яблоновських, довгий час були предметом похвали, а деколи і взірцем для інших.

Герб роду Яблоновських

В тому самому часі на Русі появилась нова єврейська секта - франкістів. Засновник тієї секти Франк відвідав буського старосту і напевно вмів так себе подати та переконати в своїх поглядах, що староста став протегувати поширення цього вчення між буськими євреями. Під його крилом тодішній буський рабин Абрахам Лахман проводив публічні дискусії з талмудистами, приєднуючи до секти щораз ширше коло прихильників. Однак уже в короткім часі потому ця секта із-за того, що староста перестав їх підтримувати, знову повернулась до свого давнього визнання, за невеликим винятком тих, що прийняли християнство, були переслідувані старовірами та перебрались до інших місць.

Будучи бездітним Йосиф Олександр Яблоновський у 1757 році відступив свої права на буське староство Антонію Яблоновському познанському воєводі та князю римської імперії. Здається, що вплив цього князя на віденський двір, внаслідок якого Йосиф Олександр Яблоновський пізніше отримав такий же титул, призвів до відступлення йому Йосифом Олександром досить значних доходів від буського староства, які вже у той час становили річно 3500 пл. злотих.

Буський староста Антоній Барнаба Яблоновський (). Мал. Йосифа Пешки,
1792 р.

За часів цього нового старости, що поступав з мешканцями міста Буська досить лагідно, було на деякий час припинено судовий процес і розгляд скарг, внесених при його попередниках. Цей вінценосний староста за час свого управління декілька раз перебував у Буську з численним, відповідним своїй гідності двором. Але ці візити тривали не довго, оскільки більшу частину свого часу він перебував у почесних особистих закордонних поїздках, під час яких з краю вивозилось багато грошей. В 1763 році він відступив, чи скоріше відпродав, буське староство Йосифу Мієру.

Йосиф Мієр походив зі шведської родини, яка на сеймі в 1739 році отримала в Польщі індигенат[17]. Він, згідно зі звичаями своїх предків, надавав перевагу розвитку промислів. Будучи уже спадковим власником Радехова і Холоєва[18] та іменуючись графом і паном цих земель, для розширення своїх промислових задумів, доклав багато старань для придбання ним буського староства, тому що безмірна кількість тутешніх розлогих лісів у безпосередній близькості до сплавної ріки подавала надію на надзвичайні прибутки. Ставши буським старостою Мієр постійно мешкав у Холоєві. Користуючись правом старости надавати в оренду землю, він роздавав численні концесії на міські та замкові землі за відповідну оплату комірного, чи виконання інших замкових повинностей, а також в цілях більшого залюднення міста. Таким способом він уже в той час збільшив річні доходи буського староства до 60000 пл. злотих, дарма що вислана від сейму в 1765 році люстраційна комісія нарахувала таких тільки половину.

Для констатації тодішнього стану староства, а особливо самого міста Буська, подаю тут наступні витяги з того люстраційного акту:

«Посесором[19] староства є Йосиф Мієр. Міська канцелярія розташована між Старим і Новим Містом, де раніше був замок, не має жодної огорожі, ні будинку суду, ні вежі. Архів городських книг розміщений в замку на купині в нижньому склепі, на якому розташований древній будинок, де раніше жив староста. Склеп знаходиться над водою і від надмірної вологості книги трухлявіють.

Буськ має в собі три міста:

– Старе Місто має 18 парадних ринкових будинків, ратушу, а довкола неї ятки і крамнички, будинків затильних єврейських 30, християнських -29. Гребля на Бузі, яка згідно привілею і конституції надана війтівству в 1616 році для оборони міста, не має ані в`їзної брами, ані валів від них залишилися тільки сліди. Греблю зобов`язали відремонтувати.

– Нове Місто має парадних єврейських будинків 8, будинків затильних християнських 6 і 3 пусті ділянки.

– Місто Яблонов за старим валом має парадних єврейських будинків -3, пустих ділянок 4, християнських будиночків 4.

– Передмістя: Німецький Бік має 33 хатини, Воляни 24 хатини, Ліпибоки 45 хатин, Довга Сторона 48 хатин, є також кільканадцять шляхетських будинків.

Буськ платить губернського податку 163 зл.13 гр., поголовного за одну сплату 120зл., чиншик від міщан і передміщан 54зл., чинш з Підзамча від католиків 103зл.12гр., чиншик за чоботи від шевців 23зл.12гр., за лій 40зл., оренда та інші чинні виплати 12622зл.29гр.

До староства належать села: Ракобовти, Побужани, Соколя, Волиця Деревлянська, Яблунівка, Гумнисько, Вербляни, Грабова, Незнанів, Полонична і Чаниж. Чистого прибутку зі староства є 31243злотих4гроші».

Такі доходи ще були недостатніми для нашого пана старости. Його промисли розвинулися в іще більшій мірі, коли на кілька років пізніше (в 1772 році) після першого розділу Польщі він став довічним паном міста і буського староства. В той час він уже бачив себе необмеженим власником тих багатств, яких здавна прагнув, і став щораз більше розвивати промисловість. Розпочав вирубувати ліси, а отриманий відбірний матеріал сплавляв Бугом до Гданська. Існуючі в той час у самому місті та в кількох інших місцях новозбудовані тартаки поставляли різноманітні будівельні матеріали балки, клепки, дошки, лати і т. п. На викорчуваних місцях у лісах заселялись так звані будники переселені з під Ніска і Лежайська, які займалися видобуванням деревного вугілля для ковалів, дьогтю та смоли, а також випалюванням вапна і копанням болотної бурої залізної руди, поклади якої знаходилися в тутешніх лісах. Для переробки цього сирого матеріалу було збудовано залізні кузні над Бугом на волянському передмісті, а також на заснованих у короткий час поселеннях Остапківцях і Ланерівці. Кілька скляних гут і поташарні постачали також інші товари, що користувались значним попитом у торгівлі.

Внаслідок розвитку підприємств у місті та околицях поселилося багато чужоземців. Ще в 1769 році буський староста спровадив до нашого міста багатого львівського купця Яна Фредеріка Прешля, якому кавалок по кавалку продавав давні міські землі на Середньому місті біля млинів.

Цей купець спричинився до розвитку тієї славної фабрики шкір, яка пізніше піднялася до постачання матеріалу на взуття для всієї австрійської армії, чим набула великої слави, як в краю, так і за кордоном. Та фабрика однак не проіснувала до наших часів, хоча дотепер закордонні географи подають її як діючу в Буську, по тій причині, що в місті більше нічого не бачать вартого уваги. Також до сих пір живе вона в устах громадськості, так як ті давні запущені фабричні будови, що займають цілий квартал окремо обведений фосами, де зараз розміщений двір дідичів Буська, люди називають «фабрикою». Однак та фабрика із-за браку відповідних капіталів почала занепадати ще перед 1815 роком, а після смерті в 1817 році її власника занепала цілком. Продане на кілька років пізніше на публічній ліцитації (аукціоні) фабричне майно, з усіма належними до неї будівлями, викупив тодішній дідич Буська Войцех Мієр. Цікаві факти з функціонування тієї фабрики подає колишній буський каштелян[20] Еварист Куропатницький у виданій ним в 1786 році «Географії Галичини», що по причині скидання в корито річки Буг дубильних речовин та інших лугових (кожем`яцьких) нечистот в річці цілком вигинули вугри, яких раніше там було дуже багато.

Але не тільки розвиток промислу на підприємствах займав думки нашого пана старости. Його хвилювало також те, що місто, а радше його мешканці, були наділені певними правами і свободами, незалежними від старости. Будучи не в змозі їх заборонити він задумувався над поступовою їх ліквідацією. Ще будучи старостою він прохав буських міщан про вивезення дерева та інших матеріалів з буських лісів до Львова, убезпечуючи їх від наступного свавілля виданим від себе документом:

«Даю цей документ Міщанам Буським. За те, що Міщани по своєму бажанню вчинили для мене вигоду за гроші дерево до Львова по разу вивезли, я не буду це Їх бажання мати за повинність і в звичай впроваджувати не буду. Навпаки, ніколи тих же Міщан Буських до подібних вивозів, чи інших таких повинностей примушувати не буду, за що підписуюся.

Дано в Радехові 7 дня Серпня місяця, Року Божого 1767. Йосиф Мієр Староста Буський».

Однак незабаром занепад Польщі відкрив пану старості повну свободу на полі промислової діяльності. Вже на початку 1773 року буські міщани подали скаргу проти нього до австрійського уряду, а раніше до тодішнього окружного губернського уряду в Львові, на яку 16 березня отримали відповідь запевнення, що для розгляду їх скарги буде направлена урядова комісія, рішення якої вони мають терпеливо очікувати.

Неугавні скарги буських міщан і розпочате по їх причині урядове розслідування могли позбавити Йосифа Мієра довічного управління староством, тому він поспішив до остаточного його привласнення. Контрактом від 24 червня 1776 року, укладеним між ним і цісарсько королівським урядом, він обійняв на дуже вигідних для себе умовах дідицтво (панування) над містом і буським староством, повна вартість яких, на підставі люстраційного акту від 1765 року, становила 137942зл.10гр. З тієї загальної вартості мав сплатити лише половину, тобто 68971зл.5гр., а друга половина залишалася в його довічному володінні в якості відтермінованого кредиту, який щойно мали виплатити цісарсько-королівському уряду його спадкоємці. Також він був першим в Галичині з тих, хто свій графський титул вніс на підтвердження до австрійського уряду і незабаром став цісарсько-королівським таємним радником (екселенцією).

Ці фавори ще більше надавали сміливості новому дідичу Буська до щораз тяжчого гноблення його мешканців. Довголітній перебіг судового процесу і внаслідок цього неустанні скарги буських міщан надають нам на мій погляд цікаві факти, які в наступному висвітленні подаю тут дослівно:

«Зі сторони дирекції Його Цісарсько-Королівської і Апостольської Милості з Бережанського повіту Львівського округу. Указ Найвищого Крайового Уряду від 13 лютого 1776 року.

Міщанам міста Буська подається до відома Резолюція на їх скаргу від 3 лютого того ж року проти ґрунтової зверхності Ясновельможного Йогомосці Пана Мієра відносно завданої ним нестерпної кривди. В Найвищому Крайовому Уряді виданий Меморіал, що якщо Вони мають доводи і справжні документи, що Ясновельможний Пан Мієр скривдив Їх у Привілеях, які були зафіксовані при Люстрації, чи якщо щось було записано в Привілеях при Люстрації, а потім через кільканадцять років Ним було упущено, то жадаємо від Них, щоб звернулися з належними документами і справедливими доказами до королівського Фіскуса, тобто до генерального Його Цісарсько-Королівської Милості уповноваженого, який буде доповідати по Їх скарзі в Концесії Головних Судових Справ, згідно делегованої йому функції. Дано в Бережанах 22 березня 1775 року».

Місто Буськ зраділо тому розпорядженню і терпеливо очікувало його результатів, та утиски і беззаконня дідича поступово зростали, що змусило тутешніх міщан знову звернутися до уряду зі скаргою проти нього, в результаті чого вони отримали наступну резолюцію, яку цитую дослівно:

«Зі сторони Дирекції Його Цісарсько-Королівської і Апостольської Милості з Бережанського повіту Львівського округу. Місту Буську подається до відома Резолюція від Найвищого Крайового Уряду відносно існуючої земельної суперечки в наступних пунктах.

Декрет від Найяснішого Короля Польського Сигізмунда від 1543 року даний громадянам Буська засвідчує, що міщани, які мешкають за міськими мурами чи валами, звільняються від усіляких робіт, окрім шарварків. Передміщани які проживають на Панських землях повинні притягатися разом з іншими підданими до панщини згідно зі списком. Передміщан, що розмістилися на міських ланах, не можна притягувати до місячних одноденних робіт, якщо вони самі добровільно не хочуть прихилитися до таких робіт, в цьому Ясновельможний Граф повинен керуватися вищевказаним. Ці передміщани не можуть примушуватися до такої роботи, не маючи на то судового рішення. Дозвіл вільної рубки дерева в лісах залежить від ласки володарів ділянок; цей дозвіл можна було б надавати в залежності від того, наскільки охоче вони прихиляються до одноденних місячних робіт. Що стосується вилову риби, то їм можна вільно її ловити в потічках і річках, але не в ставах.

Щодо євреїв, які вже через кільканадцять років після надання їм Привілею від Найяснішого Короля Міхала і від укладеної з ними самим Містом Конвенції успішно шинкують, то Буські Громадяни в цьому їм зараз перечити не можуть і не будуть могти скористатися в подальшому.

І відносно третього пункту, що стосується шевців:

Причиною для винесення цього рішення є те, що під час Люстрації шевців було лише 9, кожен сплачував до Панської Скарбниці податок по 2тимфи[21] і 2 гроші, тепер же через розвиток промисловості та Панську старанність їх осіло тут на 4 більше, від яких Панський Скарб також має отримати прибуток, тому наказуємо, що те, що належить Панській Зверхності повинні віддати. По цих Резолюціях місто має поводитися і їх дотримуватися, бо в цьому виконується Найвищий замисел і порядок. В Бережанах 23 серпня 1777 року. Готтсман Повноважний Його Цісарсько-Королівської Милості Радник».

Незважаючи на ці урядові запевнення, буський дідич однак не переставав гнобити міщан щораз більшими домаганнями. Він навіть досі вільних від підданчих повинностей буських міщан до таких примушував і то під страхом екзекуції, яку проводив з допомогою кільканадцятьох своїх людей.

Перебуваючи в такому нужденному стані громада міста Буська внесла спротив до трону пануючої в той час цісарівни Терези, на який 9 травня 1778 року отримала з Відня коротке запевнення, що повітовий уряд отримав наказ в пристойний спосіб залагодити цю справу. Довгоочікувана постанова повітового уряду наказувала:

«Зі сторони Дирекції Її Цісарсько-Королівської і Апостольської Милості з Бережанського повіту Львівського округу.

Силою вироку, виданого Найвищим Крайовим Урядом Буським Підданим твердо і суворо наказується, щоб вони свої повинності згідно Інвентаря без найменших суперечок виконували перед своїм дідичем Ясновельможним Паном Графом Мієром, а то і під страхом неухильної Екзекуції, та терпеливо очікували на Найвищу Постанову.

Цей Найвищий Мандат тамтешній Уряд має опублікувати всім наполегливим Підданим, в чому виконується Найвищий замисел і воля.

В Бережанах 14 вересня 1778 року. Готтсман Повноважний Її Цісарсько-Королівської Милості Радник».

Для грізнішої підтримки тієї постанови губернський уряд вислав до Буська кільканадцять жовнірів під проводом підофіцера для військової екзекуції. Енергійно взялися до наміченого дідичем, що було цілком довершено, коли ціле місто без винятку, навіть тутешню шляхту, примушували до виконання підданчих повинностей. Внаслідок цього багато місцевих шляхтичів продали свої землі до скарбу, або іншим мешканцям і місто опустіло. Спостерігаючи за цим, тутешній консулярний уряд чи магістрат, як його вже тоді почали називати, передбачав також і свій занепад. На цей процес вплинуло і те, що незадовго перед тим давні відомства і міські акти було перенесено до Львова, а мандати та розпорядження, які видавав магістрат, навіть вже і міщани почали легковажити, говорячи що вони панські піддані. На подані відносно цього міським урядом представлення і прохання до вищої влади, місто отримало наступну резолюцію:

«Зі сторони Дирекції ЇЇ Цісарсько-Королівської Милості з Бережанського повіту Львівського округу.

На прохання, направлене Містом і Буським Урядом до хвалебного Крайового Уряду, подається до відома, щоб свої повинності відбували так як належиться. В подальшому часі, коли настане краща пора, до Буська має прибути комісія від Крайового Уряду і тоді, якщо все у цій скарзі було правдиво викладено, завжди може їм настати сатисфакція, коли комісією буде виявлено шкоду і кривди.

В Бережанах 19 серпня 1779 року, Готтсман Повітовий Директор».

Серед затримуючих ріст міста Буська прикрощів заблистіла для нього надія, що пророкувала його вільніший розвиток, коли у 1780 році тодішній наступник трону, а пізніше цісар Йосиф ІІ, перший раз об`їжджав Галичину. Розголошена про нього слава, як про людяного і розсудливого чоловіка, надала місту сміливості до представлення йому своєї недолі та подання прохання повернення його давніших прав. Було зібрано всі підтверджуючі давні свободи привілеї та інші документи, а також докази тодішніх утисків і гноблень, і то все разом із кількааркушевою скаргою відіслано до трону того монарха, який вже в тому самому році, по смерті своєї матері Марії-Терези в листопаді 1780 року, взяв кермо уряду.

Імператриця Марія Терезія Австрійський імператор Йосиф ІІ

Австрійська(*1717 - +1780) (*1741 - +1790)

(мал. Мартіна ван Ментенса, 1744р.) (мал. Йозефа Хіцкеля, 1776р.)

Зразу ж після подання тієї скарги був виданий урядовий наказ про стримування всіх екзекуцій і примусів буських міщан до відробляння панщини. На кілька років пізніше, коли в 1786 році наступило прийняття загального підданчого права, назавжди отримало і місто Буськ звільнення від тих повинностей, за винятком тих його мешканців, які добровільно зобов`язалися нести цей тягар. В той час наново впроваджено міський уряд, який був цілком занепав, йому повернено ратушу та інші міські реальності, а також урегульовано необхідні витрати по його утриманню. Також було віддано всі судові і політичні постанови в першій інстанції, що стосувалися всіх без винятку мешканців, осілих в обсязі міста. В результаті того улагодження місто Буськ було зараховано до найвільніших в краю менших міст, так званих муніципальних, в статусі якого воно проіснувало аж до наших часів.

На кілька років пізніше в 1792 році тутешній дідич граф Йосиф Мієр переписав буські маєтки на користь свого сина графа Войцеха Мієра, залишивши собі тільки пожиттєву ренту з них.

Окрім тих затяжних суперечок міста зі своїм дідичем, за правління короля Станіслава Августа в нашій стороні немало сталося інших випадків, що характеризували загальний невеселий образ тогочасного становища краю. Як цікавий факт привожу тут ще до сих пір живучу в переказах подію, яка відноситься до часів барської конфедерації[22].

Буський староста Йосиф Мієр, будучи великим противником тієї конфедерації, у 1771році для своєї безпеки стягнув до Холоєва досить значний підрозділ москалів, які в той час вступили до Русі для приборкання конфедератів.

Польський король Станіслав Август

Понятовський ().

Незабаром, роздратований надмірними вимогами москалів, староста відправив їх на залогу до Буська. Не одержавши обіцяного утримання, ці гості, згідно зі своїм звичаєм, розпочали в той час господарювати в місті та околицях. Однак одного разу зібралася жменька сільської молоді та інших під керівництвом шляхтича з Петрич Антонія Водніцького і на дорозі, що пролягала по петричівських лісах, вчинила засаду на москалів, які повертались зі здобиччю, та вдарила на них. При тій сутичці кілька москалів впало трупом, решта поранених, покинувши все награбоване, зникла з поля бою. Однак потім москалі за це жорстоко помстились, особливо мешканцям Петрич та інших сіл, розташованих поблизу тієї засади. Це підтверджується ще дотепер поширеними серед простолюддя в різних повір`ях страшними оповідями, в яких вони описують москалів. В той самий час, тобто в 1764 році, після каштелянії куявської впроваджується менша каштелянія в Буську, яку було утворено на головному сеймі. Першим каштеляном був уже згадуваний перед тим Еварист Нечуй Куропатницький, який в 1766 році авансував на белзьку каштелянію. Після нього настав Адам Мишка Холоневський (помер в 1772 р.), потім Войцех Жищевський (помер в 1783 р.), Домінік Кроковський (помер в 1784 р.), Каєтан Бистжоновський (помер в 1785 р.) і Теофіл Залуський (помер в 1791р.). Несєцький у своєму гербовнику буським каштеляном у 1791 році наводить ще Олександра Гумовського, а Свєнціцький в «Історичних пам`ятках польських родин” т. І, стор.299 подає, що і Дембські в певні часи були буськими каштелянами, але не вказує в які роки.

В нові часи крім кількаразових великих пожеж (особливо в 1849 році), після яких тутешній ринок направду цілком змінився, більше нічого не сталося вартого уваги.

Убоге і непоказне це місто має у власності біля 36000 злотих маєтку та отримує біля 4000 злотих річного доходу. Дохід міста складають: державний чинш з війтівщини від 600 до 800 ринських[23] злотих, громадський додаток до споживчого податку від 1650 до 3000рн. зл., комісійні від наявних капіталів біля 500рн. зл., торговий і ярмарковий збір біля 600рн. зл. та інші різні принагідні доходи від 50 до 100рн. зл. річних. Річні видатки виносять від 2500 до 3000 ринських злотих.