Історія географії: адміністративно-територіальний устрій Дніпропетровщини на початку ХХ століття (стр. 5 )

За територією і населенням Сталіндорфський район був найбільшим єврейським національним районом в Україні. Він один із усіх національних районів, що існували на Дніпропетровщині, залишився в складі області на 1941 р. Жахливі події Великої Вітчизняної війни значно підірвали національне підгрунтя Сталіндорфського району. За наказом Президії Верховної Ради УРСР від 15 серпня 1944 р. район отримав назву Сталінський [6, 9], а за наказом від 16 березня 1945 р. район перейменували на Лошкарівський, а райцентр із села Сталінське був перенесений до села Лошкарівки [7, 34]. Район проіснував до 1959 р., коли за постановою Верховної Ради УРСР від 21 січня 1959 р. був ліквідований, а його територія розосереджена між Апостолівським, Нікопольським, Ново-Покровським та Софіївським районами [8].

Російський національний Терпіннівський район, з центром у с. Терпіння, був створений у межах Мелітопольського округу за постановою ВУЦВК і СНК УСРР 11 червня 1924 р. [35, 285], а розформований 20 травня 1933 р. Його територія 91 916 кв. км із населенням 36 758 осіб у складі 13-ти сільрад – Астраханської, Матвіївської, Ново-Богданівської, Ново-Пили-півської, Семенівської, Спаської, Старо-Богданівської, Тамбовської, Терпіннівської, Тихонівської, Троїцької, Федорівської, Яснівської – були приєднані до території Мелітопольського району, який у січні 1939 р. увійшов до складу Запорізької області [61]. Цікавий факт, Терпіннівського району немає в переліку районів, занесених в «Таблиці адміністративних одиниць та національного складу населення Дніпропетровської області на 1 січня1933 р.» (за даними обл. Н. Г.О.), що була складена професором, видатним українським етнографом, фольклористом Кравченком Василем Григоровичем (1862–1945). У таблиці вказані тільки 44 райони області площею 72 768 кв. км з населенням 3 836 600 осіб, а також зазначено 1 146 міських та сільських рад, з яких 196 національних [31]. Цю таблицю накреслив, коли працював у Дніпропетровському історичному музеї на посаді завідуючого відділом етнографії. До музею він був запрошений у 1931 р. його директором академіком Яворницьким Дмитром Івановичем, після того, як Василя Григоровича звільнили з посади заступника голови етносекції Волинського історико-фольклористичного відділу ВУАН (м. Житомир) за звинуваченням у сумнозвісній справі «СВУ» (Спілки визволення України). Разом із Дмитром Івановичем у 1933 р. він був обвинувачений у націоналізмі та звільнений із музею [33, 812].

Наприкінці 1933 р. змінилася кількість районів Дніпропетровської області. Вона втратила Божедарівський, Лихівський, Михайлівський, Ново-Миколаївський, Петриківський райони, ліквідовані за постановою ВУЦВК і СНК УСРР від 10 грудня 1933 р. [47, 60].

1934 р. теж не минув для області без змін в адміністративно-територіальному розподілі. В цьому можна переконатися з тексту постанови ВУЦВК від 16 березня 1934 р., яка була надрукована в обласній газеті «Зоря» (18 березня 1934 р.): «Зважаючи на економічні умови Нікопольського району, його велике промислове значення та перспективи розвитку міста Нікополя, Президія ВУЦВК постановила – Нікопольський район та Нікопольский РКК ліквідувати. Перетворити Нікопольську міську раду на міську раду, підпорядковану безпосередньо облвиконкому; підпорядкувати їй територію ліквідованого Нікопольського району порядком приєднання сільських місцевостей до міста, що їх виділено, як важливі адміністративно-господарські одиниці.

Дуже насиченим у вирішенні адміністративно-територі-альних проблем для керівництва Дніпропетровщини виявився 1935 р., коли у результаті постанов Президії ВУЦВК від 22 січня 1935 р. «Про розукрупнення районів УСРР» та 17 лютого 1935 р. «Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області» було проведено розукрупнення низки районів області та створено двадцяти нових.

До розукрупнення потрапили території районів – Бердянського, Софіївського, Велико-Білозерського, Чубарівського, Нижньо-Сірогозького, Долинського, Новомосковського, Межівського, П’ятихатського, Ново-Василівського, Ново-Троїцького, Молочанського, Павлоградського, Велико-Токмацького та приміських смуг Запорізької та Криворізької міськрад [48, 2–7].

Тепер територіально-адміністративна карта мала такий вигляд:

№	Назва району	Кількість сільрад	Районний центр
1.	Андріївський	16	с. Андріївка
2.	Божедарівський	17	с. Божедарівка
3.	Веселівський	12	с. Веселе
4.	Гуляйпільський	15	с. Гуляй-Поле
5.	Іванівський	18	с. Іванівка
6.	Казанківський	14	с. Казанка
7.	Котівський	15	с. Котівка
8.	Михайлівський	8	с. Михайлівка
9.	Новгородківський	13	с. Новгородка
10.	Ново-Миколаївський	17	с. Ново-Миколаївка
11.	Перещепинський	17	с. Перещепине
12.	Петропавлівський	17	с. Петропавлівка
13.	Петрівський	15	с. Петрове
14.	Приазовський (Друго-Покровський)	16	с. Покровка-ІІ
15.	Сиваський (Рождественський)	7	с. Рождественське
16.	Ротфронтівський (Вальдгеймський)	11	с. Вальдгейм
17.	Червоноармійський (Софіївсько-Запорізький)	24	с. Софіївка
18.	Чернігівський	11	с. Чернігівка
19.	Широківський	1 селищ. рада і 16 сіл. рад	с. Широке
20.	Юр’ївський	16	с. Юр’ївка

У постанові було також указано, що для поліпшення адміністративно-територіальної побудови районів області та наближення сільрад та колгоспів до районних центрів необхідно додати: Терноватську сільраду П’ятихатського району до складу приміської смуги Криворізької міськради, а з Криворізької міськради Петрівську сільраду до складу національного німецького Високопільського району; з національного болгарського Коларівського району сільради Андріївську, Баннівську, Полоузівську, Троянську до складу Бердянського району; а до складу Велико-Токмацького району сільради Чубарівського району – Вербівську, Тарасівську, Шевченківську №1. Сільради Рубанівську, Зеленівську №1, Запорізьку, Миколаївську Велико-Лепетихського району – до складу Нижньо-Сірогозького району. До складу Ново-Василівського району сільради – Астраханську, Ново-Пилипівську, Тихонівську, Яснівську Мелітопольського району; Самійлівську сільраду Чубарівського району – до складу Ново-Златопільського району (єврейський національний); колгосп «Нове життя» Ново-Скелеватської сільради Долинського району – до складу Гейківської сільради приміської смуги Криворізької міськради; колгосп «Червоний хлібороб» Магдалинівського району – до складу Миколаївської сільради Новомосковського району, а колгосп «Шевченка» Новомосковського району – до складу Січкарівської сільради Магдалинівського району; колгосп «Перше Травня» Запорізької сільради Велико-Білозерського району – до складу Ново-Миколаївської сільради Мелітопольського району. Здійснення цієї постанови Президія ВУЦВК поклала на Дніпропетровський обласний виконавчий комітет.

Для виконання постанови ВУЦВК від 22 січня 1935 р. бюро Дніпропетровського обкому КП(б)У створило партійну комісію під керівництвом голови облвиконкому І. А.Гаврилова, яка в офіційних документах значилась як «партійна комісія тов. Гаврилова з питань районування». На адресу комісії надходили заяви керівників районних органів влади з проханням переглянути попередні рішення комісії відносно адміністративно-територіального розподілу території району і врахувати їх побажання. Але не завжди отримували позитивну відповідь. Знайомство з постановою комісії від 13 лютого 1935 р. дає уявлення, як була вирішена територіальна пропозиція Мелітопольського райвиконкому про не приєднання до району колгоспу «Перше Травня» Велико-Білозерського району. Читаємо: «Отклонить просьбу Мелитопольского райпарткома и райисполкома и колхоз «1-ое Мая», как черезполосно расположеный к Веселовскому району и Запорожскому сельсовету – оставить в Мелитопольском районе в составе Ново-Николаевского сельсовета» [17].

Внаслідок цієї «перетурбації» в області було встановлено 58 адмінодиниць, в яких нараховувалось 975 сільрад, а також п’ять міськрад.

Дніпропетровська міськрада – в її складі налічувалася 41 сільрада: Попово-Балківська, Петриківська, Хутірська, Червоно-Партизанська, Горянівська, Березанівська, Ялисовето-Камен-ська*, Йосипівська, Ломівська, Любимівська, Обухівська, Одинківська, Олександрівська, Підгороднянська, Рибальська, Чапельська, Волоська, Ямбурзька, Ст. Кодацька, Лоцмано-Кам’янська, Сурсько-Покровська, Ново-Олександрівська, Селецька, Сурсько-Литовська, Краснопільська, Димитровська, Діївська, Сухачівська, Таромська, Лобойківська, Попово-Балівська, Ялисоветівська**, Гречанівська, Колгоспівська, Миколаївська, Курилівська, Паньківська, Чаплинська, Ново-Миколаївська, Сугаківська, Старо-Огрінська, а також одна селищна рада – Карло-Марксівська та радгоспи «Батрак» (свиноводтрест) і «Сухачівський» (скотарський трест).

Запорізька міськрада – в її складі налічувалася 31 сільрада: Мар’ївська, Біленьківська, Смолянська, Ново-Запорізька, Розумівська, Лукашівська, Широчанська, Нижнє-Хортицька, Павлівська, Кічкаська, Бабурська, Ново-Сергіївська, Наталівська, Григоріївська, Ново-Олександрівська-І, Юлівська, Балабинська, Степнянська, Вільнянська, Оленівська, Мало-Катерининська, Кушугумська, Веселянська, Миколайпільська, Августинівська, Івангородська, Ново-Олександрівська-ІІ, Федорівська, Веселівська, Павло-Кічкаська, Мокрянська, а також селищна рада Велико-Хортицька та радгоспи «Урицького» (свиноводтрест); «Запорожець», «Андріївський» – ВРП заводу № 29.

Кам’янська міськрада – в її складі 16 сільрад: Благовєщенська, Василівська, Ганно-Зачатівська, Кар. Хутірська, Криничанська, Ново-Селівська, Миколаївська, Дар’ївська, Мало-Олександрівська, Ново-Миколаївська, Семенівська, Степанівська, Червоно-Іванівська, Широківська, Аульська, Козинська та чотири селищних ради – Верховцівська, Карнаухівська, Романківська, Тритузнянська та радгоспи «Червоний воїн», «Любомирівна» (скотарський трест), «Чиста лінія» (сортонасіннєтрест).

Криворізька міськрада – в складі налічувалось 20 сільрад: Богоблагодатська, Божедарівська, Веселівська, Весело-Тернівська, Глеюватська, Зелено-Божківська, Зелено-Пільська, Лозоватська, Недайводська, Ново-Криворізька, Ново-Лозоват-ська, Ново-Покровська, Ново-Українська, Софієво-Гейківська, Терноватська-ІІ, Терново-Кутська, Христофорівська, Терноватська (з П’ятихатського району), Олександродарська і 9 рудрад – Жовтнева, Ленінська, Артемівська, Карла-Лібкнехтська, Червоногвардійська, Фрунзівська, Кагановича, Дзержинська, Правдинська та радгоспи «Криворізький», «Радушний», «Червоний шахтар» (скотарського тресту), «Горняк» (свиноводтресту), «Червоний забійник» (зернотресту).

Нікопольська міськрада – в її складі було 16 сільрад: Борисівська, Городищенська, Дмитрівська, Капулівська, Катерининська, Катерино-Михайлівська, Червоно-Григорівська, Криничуватська, Лукіївська, Миропільська, Ново-Іванівська, Ново-Мико-лаївська, Олексіївська, Перевисько-Хутірська, Покровська, Шолохівська та три селищних ради – Першо-Травенська, Нікопольбудівська, Ново-Павлівська та радгоспи «Нікопольський» (скотарський трест), «Брянський» (свиноводтрест) [18].

За постановою українського уряду (від 14 листопада 1935 р.) із Близнецівського району Харківської області до Дніпропетровської були зараховані сільради – Вербуватська до Юр’їв-ського району, Путятинська до Петропавлівського району, Новоруська і Кахівська до Павлоградського району [49, 5]. Деякі територіальні зміни відбулись і в Софіївському, Божедарівському, Чернігівському, Велико-Токмакському і Чубарівському районах області. Згідно постанови ВУЦВК і СНК УСРР від 16 липня 1935 р. до Софіївського району відішла Мар’ївська сільрада Божедарівського району, зменшилась територія Велико-Токмакського району, коли його Ново-Михайлівська сільрада стала частиною території Чернігівського району, а Вербівська Чубарівського району [50, 5].

В області з’явилися нові райони, а старі змінювали, «на прохання трудящих», «старорежимні», або «контрреволюційні» назви. Об’єднаний пленум Дніпропетровських обкому КП(б)У та облвиконкому в січні 1935 р. прийняв рішення звернутися до ЦК КП(б)У з проханням про перейменування Царе-Костянтинівського району на Молотовський (на ім’я Молотова В’ячеслава Михайловича, з грудня 1930 р. голови Ради Народних комісарів та Ради Праці і Оборони СРСР). А у листопаді 1935 р. президія облвиконкому вже вдруге звернулась до ЦВК УСРР із проханням про перейменування Томаківського району на Калінінський. На цей раз із приводу 60-річного ювілею «славного життя» Всесоюзного старости Калініна Михайла Івановича [63]. Але ці пропозиції були враховані не в повній мірі і з «невеличкими» поправками. Так, Царе-Костянтинівський район став Куйбишівським, із квітня 1935 р. отримав назву від імені Куйбишева Валеріана Володимировича (1888–1935), радянського та партійного діяча, з травня 1934 р. заступника голови РНК СРСР. Щодо Томаківського району, то він зберіг свою історичну назву до сьогоднішнього дня. Але в інформаційно-адресному довіднику по УСРС «Вся Україна на 1938 рік» в переліку районів Дніпропетровської області немає Томаківського району, а є Калінінський. Та вже в офіційних документах 1939 р. знову зустрічаємо назву «Томаківський район».

Змінили назву за постановою ЦВК УСРР від 31 серпня 1935 р. і райцентри – село Покровка-ІІ Приазовського району на село Приазовське; село Рождественське Сивашського району – на село Сивашське; село Софіївка Червоноармійського району – на село Червоноармійське, а село Вольдгейм Ротфронтівського району – на село Ротфронт [51, 14].

Перейменування торкнулось і славного міста Кам’янського, яке 1 лютого 1936 р. отримало назву Дніпродзержинськ [65], з нагоди 10-річчя з дня смерті Дзержинського Фелікса Едмундовича (1877–1926), видатного діяча партії більшовиків, з грудня 1920 р.– голови Народного Комісаріату внутрішніх справ. З іншою причиною пов’язане перейменування Зінов’євської сільради Якимівського району. Так, у постанові Президії ВУЦВК від 4 вересня 1936 р. записано: «…Задовольнити клопотання колгоспників та пленуму сільради і зняти з сільради ганебне ім’я Зінов’єва, ворога трудящого народу і зрадника соціалістичної Батьківщини – перейменувати цю сільраду на Червоноармійську» [52, 5].

Двічі змінював «контрреволюційні» назви Апостолівський район, який в квітні 1936 р. був перейменований на Косіорівський [66] – на честь Косіора Станіслава Вікентійовича (1889–1939), з 1934 р.– першого секретаря ЦК КП(б)У, а з січня по травень 1938 р.– голови Раднаргоспу СРСР. В 1938 р. після публічного обвинувачення його в контрреволюційній шпигунській діяльності, він був розстріляний, а його ім’я піддане «анафемі». А район отримав ще одну на ті часи «почесну» назву Єжовський [27] – за іменем Єжова Миколи Івановича, з 1936 р.– Наркома внутрішніх справ СРСР, який в 1939 р. був заарештований теж за контрреволюційну діяльність і розстріляний. Району була повернута його колишня назва – Апостолівський, і, сподіваємося, назавжди.