Історія географії: адміністративно-територіальний устрій Дніпропетровщини на початку ХХ століття (стр. 6 )

У 1936 р. (постанова ВУЦВК і СНК від 19 лютого) в області відродився Петриківський район із центром у с. Петриківка, до якого увійшло 14 сільських рад, що були «запозичені» з території приміської смуги Дніпропетровської міськради, це: Чаплинська, Хутірська, Лобойківська, Єлизаветівська, Попово-Балівська, Миколаївська, Курилівська, Паньківська, Петриківська, Колгоспівська, Гречанівська, Червоно-Партизанська, а також Сорочинська і Шульгівська з Царичанського району [53, 7]. Дніпропетровська міськрада була позбавлена дванадцяти сільрад із сорока однієї, що були в її складі на 1935 р.

Зміни відбулися і на території приміської смуги Криворізької міськради, коли за постановою Президії від 26 січня 1936 р. була розформована Покровська сільрада. Її села Покровка та Катеринівка були передані до складу селищної ради ім. К. Лібкнехта, а виселок Бажанове (колгосп «Владлен») увійшов до складу Жовтневої сільради [54, 5].

На квітень наступного 1937 р. область мала 64 адмінодиниці з територією 73,6 тисяч кв. км і друге місце в Україні після Харківської. В області налічувалось 1.158 сільрад, із них – 195 національних, які, у свою чергу, розподілялися на: 74 німецьких, 51 російську, 30 болгарських, 30 єврейських та 10 інших національностей. За попередніми даними проведеного обласного перепису 1937 р. в області мешкало 3.671.176 осіб. З цієї кількості близько 30% мешкало в міській місцевості та робітничих селищах, а в сільській – 70% [24]. Однак після створення в Україні Миколаївської області (постанова ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 р.) територія Дніпропетровської області зменшилась, вона назавжди втратила територію дев’ятьох районів, один із яких був німецьким національним – Фріцгеккертовський, а також Олександрійський, Велико-Лепетихський, Долинський, Казанківський, Новгородківський, Ново-Троїцький, Петровський та Ново-Празький [68].

Протягом 1938 р. будь-яких істотних адміністративно-територіальних змін на Дніпропетровщині не відбувалося, тільки змінювалися назви районів і сіл відповідно новим обставинам.

Уважно розглядаючи карту області, яка була видана дніпропетровською плановою комісією та облземвідділом 29 березня 1938 р., звертаємо увагу на те, що на ній позначено 55 адмінодиниць, але в переліку районів вже немає назви «Чубарівський район» (який був на карті області 1932 р.), а значиться «Пологівський». Усе це пояснюється тим, що (чіє ім’я носив район), з 1923 р. голова СНК УСРР, а з 1934 – заступник голови СНК СРСР, уродженець с. Федорівка (нині с. Чубарівка Пологівського району Запорізької області), був заарештований органами ОДПУ в 1937 р. і розстріляний як «ворог народу». Тому район не мав права носити ім’я «зрадника» радянської влади.

Стабільність території області порушується, коли за Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р., при створенні в Україні Запорізької області, до неї було відокремлено 28 районів Дніпропетровської області – Андріївський, Бердянський, Велико-Білозерський, Велико-Токмацький, Василівський, Ве-селівський, Генічеський, Гуляйпільский, Іванівський, Кам’янський-на-Дніпрі (національний російський), Куйбишевський, Коларівський (національний болгарський), Люксембурзький (національний німецький), Мелітопольський, Михайлівський, Молочанський (національний німецький), Нижньо-Сірогозький, Ново-Василівський, Ново-Златопільський (національний єврейський), Ново-Мико-лаївський, Оріхівський, Пологівський, Приазовський, Ротфронтівський (національний німецький), Сивашський, Чернігівський, Червоноармійський, Якимівський [69].

Ця відповідальна задача адміністративно-територіаль-ного розподілу була успішно проведена обласним виконавчим комітетом, який очолював Караваєв Костянтин Семенович, обраний у березні 1938 р. на черговому пленумі Дніпропетровського облвиконкому, спочатку виконуючим обов’язки голови і лише 5 січня 1940 р. (майже через два роки) бюро обкому КП(б)У затвердило його на посаді повноправного голови облвиконкому. Але вже 31 травня 1940 р. обласне бюро КП(б)У прийняло рішення: «В связи с утверждением заместителем председателя СНК УССР, освободить от обязанностей председателя областного Совета депутатов трудящихся» [29]. (Додаток 3.)

За новими кордонами область опинилась у дружніх обіймах сусідів – Сталінської (Донецької), Харківської, Полтавської, Кіровоградської, Миколаївської та Запорізької областей, але її територію вже не омивали хвилі Азовського моря.

Зауважимо, що в 1937 р. керівництво Дніпропетровської області було інформоване про намір уряду стосовно створення Запорізької області за рахунок території Дніпропетровщини. Про це свідчать документи сектору Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У від квітня 1937 р., де обласне керівництво розглядало і пропонувало вищим органам влади проект зменшення території Дніпропетровщини за двома варіантами [25]. Перший передбачав рівний розподіл кількості адмінодиниць між областями по 32, але з різною кількістю населення: Дніпропетровська область – 2410,9 тисяч, а Запорізька – 1463,1 тисяч населення. За другим варіантом Запорізькій області виділялось тільки 22 адмінодиниці з населенням 939,7 тисяч осіб, а за Дніпропетровською залишалось 42 адміністративно-територіальні одиниці з населенням 2930,0 тисяч осіб. Запорізькій області відводилась територія районів, що знаходилися на південному-заході, це: Ново-Троїцький, Генічеський, Сивашський, Іванівський, Якимівський, Приазовський, Ново-Василівський, Мелітопольський, Веселівський, Нижньо-Сірогозький, Велико-Лепетихський і межували з Одеською областю; на північному-заході територія районів, що межували з Херсонською областю, це: Казанківський, Долинський, Петрівський, Новгородківський, Ново-Празький, Олександрійський; на півночі територія районів, які приєднувалися до Харківської області – Царичанський, Котівський, Магдалинівський, Перещепинський, Юр’ївський. За таким розподілом Запорізька область мала строкатий вигляд і мусила складатися з трьох частин. Але радянський уряд, як вже відомо, згодився на перший варіант із незначними змінами. Дніпропетровська область стала власницею 26 адміністративно-територіальних одиниць із територією 31,6 тисяч кв. км і населенням 2.273.587 осіб (за Всесоюзним переписом 1939 р.) [73, 3] і назавжди втратила вихід до Азовського моря.

За областю залишились райони: Апостолівський, Божедарівський (перейменований у березні 1939 р. на Щорський, з нагоди 20-річчя з дня смерті Щорса Миколи Олександровича, командира Першої Української дивізії) [28], Васильківський, Верхньодніпровський, Дніпропетровський, Криворізький (з території якого наказом Президії Верховної Ради УРСР від 19 лютого 1939 р. була виділена сільська територія і утворений сільський Криворізький район із центром у м. Кривий Ріг) [71], Котівський, Магдалинівський, Межівський, Новомосковський, Петриківський, Павлоградський, Перещепинський, П’ятихатський, Петропавлівський, Покровский, Солонянський, Софіївський, Синельниківський, Сталіндорфський, Томаківський, Широківський, Чкаловський (колишній Нікопольський), Царичанський, Ю’рївський [70].

Напередодні Великої Вітчизняної війни в області налічувалось сім міст – обласний Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Павлоград, Нікополь, Марганець та 26 районів, серед яких залишався один національний єврейський – Сталіндорфський.

Додатки

Додаток 1.

Гаврилов Іван Андрійович народився в Калузькій губернії в родині робітника-будівельника. Трудову діяльність почав із шістнадцяти років, працюючи малярем-бетонярем. У 1906 р. приїхав до Катеринослава, де в 1908 р. вступив до лав партії більшовиків. У грудні 1917 р. він – організатор Червоної гвардії в м. Олександрівську (нині Запоріжжя). З липня 1919 р.– комісар постачання 58-ї стрілецької дивізії у Криму, а з грудня 1920 р.– уже голова повітового ревкому і одночасно голова військової ради в Гуляй-Полі Запорізької губернії. З 1921 по листопад 1922 р.– на посаді заступника голови Запорізького губвиконкому, а потім заступника управителя катеринославської заготівельної контори [9]. У 1924 р. він був обраний головою Катеринославського губвиконкому (з 1925 р.– окрвиконком). У серпні 1927 р. його призначили головою Маріупольського окрвиконкому. Приводом переведення на нову посаду був висновок засідання бюро дніпропетровського окркому КП(б)У: «…довести до сведения политбюро ЦК КП(б)У про мнение бюро о целесообразности отзыва т. Гаврилова из Днепропетровской организации, учитывая сложившиеся в организации распри и негативные настроения» [12]. Про головну причину переводу можна тільки здогадуватися. Рішення політбюро ЦК України мало задовольнити прохання окружного дніпропетровського бюро КП(б)У. І. А. Гаврилов був відкликаний до Києва і призначений головою Укрколгоспцентру. Пізніше він працював на керівних посадах в будпромисловості, а з 1932 – народним комісаром комунального господарства України. Знову на посаду голови, вже Дніпропетровського облвиконкому, він призначений у травні 1933 р. На долю голови облвиконкому випала тяжка справа – витягти область із жахливого становища (1932–1933 років).

20 грудня 1935 р. постановою ЦВК СРСР І. А. Гаврилов та євич (перший секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У) були нагороджені орденами Леніна «…за выдающиеся успехи в области сельского хозяйства и промышленности и за перевыполнение государственных планов по сельскому хозяйству» [62]. В інтерв’ю кореспонденту газети «Зоря» (грудень 1935 р.) він зазначив: «С момента извещения о награждении, я много передумал, вспомнил прошлое, и когда я представил, к чему мы пришли, чего добились – невольно от радости захватило дух…». А далі було чергове відкликання «в розпрядження ЦК КП(б)У (серпень 1936 р.), арешт і розстріл у 1937 р. за належність до так званої «право-троцькістської організації» [26].

Додаток 2.

Сорокін Павло Дмитрович очолював округ із серпня 1929 р. по 27 вересня 1930 р., після скасування якого став головою міськради м. Дніпропетровська. Народився Павло Дмитрович 6 листопада 1896 р. у с. Дуневе Сичевського району Смоленської області (за анкетними даними) в родині селянина. Свій трудовий стаж почав з 1914 р. підмайстром на заводі Сергеєва в Санкт-Петербурзі. В 1915 р. був зарахований до школи військових мотоциклістів (самокатників) у Петергофі, по закінченні якої був направлений до 9-го облогового артилерійського дивізіону. В 1918 р. призваний до лав Червоної Армії, служив мотоциклістом першої радянської автороти в Москві, де став членом партії більшовиків. За період військової служби (до 1922 р.) перебував у системі РСІ (робітничо-селянська інспекція): начальником військово-польової РСІ 7-ї Самарської кавалерійської дивізії у Запоріжжі, потім начальником РСІ 3-ї Казанської стрілецької дивізії у м. Сімферополі. Далі його службова кар’єра продовжувалася вже у м. Катеринославі, спочатку на посаді начальника РСІ 30-ї Іркутської дивізії, яка дислокувалася в місті, а з 1923 по 1927 рр. він – старший інспектор НК РСІ м. Катеринослава, та заступник голови ОК РСІ м. Дніпропетровська (тоді місто вже було перейменоване). В 1928 р. призначений заступником голови Дніпропетровського окрвиконкому, а з серпня 1929 р. вже його повноправний голова. 4 серпня 1932 р. на І-му обласному з’їзді Рад Дніпропетровщини був обраний заступником голови облвиконкому.

Як далі склалася доля «вірного солдата партії» іна, можемо простежити з протоколу засідання бюро Кримського обкому ВКП (б) від 3 квітня 1938 р., де записано: «…30 декабря 1937 г. Симферопольским городским комитетом ВКП(б) исключен из членов ВКП(б), как не оправдавший доверия партии. Установлено, что в 1934 г. он был снят с поста председателя Одесского горсовета за развал работы, затем перетащен в Крым и устроен, ныне разоблаченными врагами народа, на работу председателем Симферопольского горсовета. Работая председателем Симферопольского горсовета, развалил городское хозяйство, незаконно истратил 23 тысячи рублей государственных средств на ремонт своей квартиры» [30]. В липні 1937 р. ін був заарештований органами НКВС та засуджений «за участь в право-троцькістській антирадянській організації» на 5 років ув’язнення та 9 років поселення на Колимі. Повернувся до м. Дніпропетровська в 1954 р. «полным инвалидом, без всяких средств к существованию», як вказано в заяві іна, направленій у липні 1956 р. до дніпропетровської обласної парторганізації, з проханням про поновлення в лавах КПРС. – його дружина та 19-річний син були страчені німецько-фашистськими загарбниками в Сімферополі в 1941 р. 5 травня 1956 р. військовий трибунал Таврійського військового округу реабілітував іна за «відсутністю складу злочину».

Додаток 3.

єв народився в 1894 р. в с. Філіно Московської губернії. З 1907 по 1915 рр. батракував, а потім працював на Путилівському заводі в Петрограді, де в 1917 р. вступив до лав партії більшовиків. З 1918 по 1919 рр.– член колегії 9-ї Армії. З початку 1920 р. працює уповноваженим продовольчо-робітничого кооперативу, а потім аж до 1922 р. завідуючим повітовим фінвідділом м. Подольська (нині Московська область). З 1929 по 1930 рр. обіймає посаду завідуючого окрфінвідділом м. Серпухова (Московська область). Пізніше обіймає посаду заступника голови Сокольниківського району м. Москви, а з 1936 р.– голова Залізничної райради м. Москви. 1938 р.– голова житлового управління столиці СРСР. 6 листопада 1954 р. обласна газета «Зоря» надрукувала Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження єва орденом Леніна «у зв’язку з шістдесятиріччям з дня народження і визначними заслугами перед Радянською державою».

Посилання:

1. Вся Екатеринославщина. Справочная книга на 1925 год.– Екатеринослав, 1925.

2. Там само, с. 11.

3. Вся Екатеринославщина на 1926 г. Адресно-справочная книга.– Екатеринослав, 1926.

4. Всесоюзний перепис людності 1926 р. Українська СРР, степ. Дніпрянський промисловий підрайон, гірничій підрайон.– М., 1929.

5. Відомості Верховної Ради Української радянської соціалістичної республіки.– 1945.– № 10.

6. Там само.– 1945.– № 7–8.

7. Там само.– 1945.– № 10.

8. Там само.– 1959.– № 13.

9. Державний архів Дніпропетровської області (Далі – ДАДО).– ф. 1, оп. 1, спр. 942, арк. 92.

10. ДАДО.– ф. 1, оп. 1, спр. 942, арк. 102.

11. ДАДО.– ф. 7, оп. 1, спр. 301, арк. 5.

12. ДАДО.– ф. 7, оп. 1, спр. 583, протокол

13. ДАДО.– ф. 19, оп. 1, спр. 14, арк. 1.

14. ДАДО.– ф. 19, оп. 1, спр. 406.

15. ДАДО.– ф. 10, оп. 1, спр. 474, арк. 28.

16. ДАДО.– ф. 19, оп. 1, спр. 474, арк. 64.

17. ДАДО.– ф. 19, оп. 1, спр. 1633, арк. 19.

18. ДАДО.– ф. 19, оп. 1, спр. 1633, арк. 77.

19. ДАДО.– ф. 19, оп. 1, спр. 474, арк. 68–70.

20. Там само, арк. 68–70.

21. Там само, арк. 68–70.

22. Там само, арк. 68–70.

23. Там само, арк. 68–70.

24. ДАДО.– ф. 19, оп. 2, спр. 581, арк. 2.

25. ДАДО.– ф. 19, оп. 2, спр. 581, арк. 47.

26. ДАДО.– ф. 19, оп. 2, спр. 24, протокол

27. ДАДО.– ф. 19, оп. 3, спр. 24, арк. 2.

28. ДАДО.– ф. 19, оп. 3, спр. 257, арк. 110.

29. ДАДО.– ф. 19, оп. 3, спр. 346.

30. ДАДО.– ф. 19, оп. 41, спр. 19033.

31. Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького (ДІМ), арх. 658.

32. Дніпропетровщина в цифрах.– Дніпропетровськ, 1927.

33. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Листи вчених до Д. І. Яворницького.– Дніпропетровськ, 1997.

34. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України (Далі ЗУУСРР).– 1921.– Ч. 4.

35. ЗУУСРР.– 1924.– Ч.13.

36. ЗУУСРР.– 1924.– Ч. 52.

37. ЗУУСРР.– 1924.– Ч.13.

38. ЗУУСРР.– 1925.– Ч. 32.

39. ЗУУСРР.– 1925.– № 24.

40. ЗУУСРР.– 1925.– № 29–30.

41. ЗУУСРР.– 1925.– № 29–30.

42. ЗУУСРР.– 1926.– Ч.16.

43. Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.– 1920.– № 16.

44. Там само.– 1931.– № 3.

45. Там само.– 1931.– № 3.

46. Там само.– 1931.– № 8.

47. Там само.– 1934.– № 8.

48. Там само.– 1935.– № 5.

49. Там само.– 1935.– № 42.

50. Там само.– 1935.– № 23.

51. Там само.– 1935.– № 24.

52. Там само.– 1936.– № 43.

53. Там само.– 1936.– № 10.

54. Там само.– 1936.– № 12.

55. Звезда.– 1926.– 7 травня.

56. Звезда.– 1926.– 9 вересня.

57. Звезда.– 1926.– 27 липня.

58. Зоря.– 1930.– 16 вересня.

59. Зоря.– 1932.– 15 лютого.

60. Зоря.– 1932.– 10 лютого.

61. Зоря.– 1933.– 1 червня.

62. Зоря.– 1935.– 31 грудня.

63. Зоря.– 1935.– 20 листопада.

64. Зоря.– 1935.– 10 вересня.

65. Зоря.– 1936.– 2 лютого.

66. Зоря.– 1936.– 15 квітня.

67. Зоря.– 1936.– 30 вересня.

68. Зоря.– 1937.– 23 вересня.

69. Зоря.– 1939.– 11 січня.

70. Зоря.– 1939.– 3 грудня.

71. Зоря.– 1939.– 24 лютого.

72. Каган . 5 лет еврейскому национальному району на Днепропетровщине.– Київ, 1935.

73. Калинина . Природа и экономика.– Дніпропетровськ, 1959.

74. Крылов -территориальное устройство Запорожской области: 1917–1999 гг. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.– Запоріжжя, 1999.– С. 279.

75. Народное хозяйство Екатеринославской губернии. Отчет екатеринославского губэкономсовещания Совету Труда и Обороны за период с 1 апреля по 1 ноября 1922 года.– Екатеринослав, 1922.

76. Населення в містах України за даними Всесоюзного міського перепису 15 березня 1923 р. Центральне статистичне управління УСРР.– Харків, 1925.– Т. ІІ.

77. Описание населенных мест Екатеринославской губернии на 1 января 1925 г.– Екатеринослав, 1925.

78. Отчет окружного исполнительного комитета окружному съезду Советов Екатеринославщины ІІІ созыва за 1924/25 гг.– Екатеринослав, 1926.

79. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. 1919.– № 6.

80. Сборник постановлений и распоряжений Всеукраинского Центрального исполнительного комитета Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов.– Харків, 1921.

81.Статистика Украины. Сельсько-хозяйственная статистика. Итоги сельско-хозяйственной переписи 1920 г. Екатеринославской губернии.– Харків, 1922. Т. ІІ.

82. Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянського правительства Союза Советских Социалистических Республик.– Харків, 1926.– № 52.

83. Схематична карта адміністративно-територіальних одиниць Дніпропетровської області УСРР. Адміністративні межі на 9 лютого 1932 р. ДІМ. Арх.– 8.

84. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України).– ф. 1, оп. 2, спр. 659..

85. ЦДАВО.– ф. 1, оп. 2, спр. 3172.

86. ЦДАВО.– ф. 1, оп. 2, спр. 2678.

87. ЦДАВО.– ф. 1, оп. 3, спр. 125.

Бібліографія:

1. Про ліквідацію Терпіннянського району та часткові зміни в адміністративно-територіальному поділі Дніпропетровської області. Постанова ВУЦВК від 20 травня 1933 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.– 1933.– № 26.

2. Постанова Президії Всеукраїнського Центрального виконавчого Комітету про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області // Вісті ВУЦВК.– 1935.– 21 лют.– С. 4.

3. Постанова Президії Центрального Виконавчого Комітету УСРР. Про перейменування Царекостянтинівського району Дніпропетровської області та його районного центру // Вісті ВУЦВК.– 1935.– 6 квіт.– С. 2.

4. Постанова Президії Центрального Виконавчого Комітету УСРР. Про часткові зміни районних меж Дніпропетровської області // Вісті ВУЦВК.– 1935.– 6 квіт.– С. 2.

5. Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області. Постанова ВУЦВК від 17 лютого 1935 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.– 1935.– № 5.

6. Про часткові зміни районних меж Дніпропетровської області. Постанова ВЦК УСРР від 3 квітня 1935 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.– 1935.– № 11-12.

7. Про часткові зміни районних меж Дніпропетровської області. Постанова ВЦК УСРР від 16 липня 1935 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.– 1935.– № 23.

8. Про найменування деяких районів і районних центрів УСРР. Постанова ВЦК УСРР від 31 серпня 1935 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.– 1935.– № 24.

9. Про зміни обласних меж Харківської та Дніпропетровської області. Постанова ВЦК від 14 листоп. 1935 р. // Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України.– 1935.– № 42.

10. Указ Президії Верховної Ради УРСР [1945, 16 берез.] про зміни адміністративно-територіального поділу Апостолівського, Криворізького, Софіївського, Сталінського та Чкаловського районів Дніпропетровської області з с. Чкалове в місто Нікополь і перейменування Чкаловського району в Нікопольський район // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1945.– № 10.– С. 33-34.

11. Указ Президії Верховної Ради УРСР [1946, 25 берез.] про утворення в складі Дніпропетровської області Лихівського й Ново-Покровського районів і про перечислення з Павлоградського району Дніпропетровської області Ново-Московської сільської Ради та хутора Ново-Вербського // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1947.– 30 черв.– № 5-6.– С. 49.

12. Указ Президії Верховної Ради УРСР [1946, 7 берез.] про збереження історичних найменувань та уточнення й упорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1947.– 30 черв.– № 5-6.– С. 35-41.

13. Указ Президії Верховної Ради УРСР [1946, 25 берез.] про перенесення районного центру Чкаловського району Дніпропетровської області з с. Чкалове в місто Нікополь і перейменування Чкаловського району в Нікопольський район // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1947.– 30 черв.– № 5-6.– С. 50.

14. Указ Президії Верховної Ради УРСР [1946, 7 верес.] про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад та населених пунктів Дніпропетровської, Одеської, Ровенської, Сумської, Тернопільської і Херсонської областей // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1947.– № 11.– С. 8-11.

15. Указ Президії Верховної Ради Української РСР про ліквідацію Ново-Вітебської сільської Ради і перенесення центру Ново-Ковенської сільської Ради Софіївського району Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1949.– 31 серп.

16. Указ Президії Верховної Ради Української РСР про включення хутора Червоного в міську смугу міста Синельникове Синельниківського району Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1950.– 30 верес.– № 3.– С. 24.

17. Указ Президії Верховної Ради Української РСР про перечислення Ново-Миколаївської сільської Ради Криничанського району до складу Верхньо-Дніпровського району Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1952.– 15 лип.– № 2.– С. 19.

18. Указ Президії Верховної Ради УРСР [1953, 28 серп.] про перечислення деяких пунктів і зміну меж деяких районів Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1953.– № 2.– С. 27.

19. Указ Президії Верховної Ради УРСР [1953, 31 серп.] про включення сіл Іванівка, Ново-Григорівка та Новий Кривий Ріг Криворізького району в смугу міста Кривий Ріг Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1953.– № 2.– С. 30.

20. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Найменування і перейменування населених пунктів. // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1956.– 30 груд.– № 10.– С. 274-286.

21. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перейменування населених пунктів // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1957.– 30 берез.– № 2.– С. 76-78.

22. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перенесення центрів і перейменування сільських та селищних Рад і окремих населених пунктів // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1957.– 30 листоп.– № 8.– С. 161.

23. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перейменування сільських Рад і населених пунктів // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1958.– 31 січ.– № 1.– С. 34-37.

24. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перейменування населених пунктів та сільських і селищних Рад // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1958.– 30 квіт.– № 4.– С. 82-91.

25. Указ Президії Верховної Ради Української РСР про районні центри деяких районів Дніпропетровської, Луганської і Сталінської областей // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1958.– 31 лип.– № 7.– С. 158.

26. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перенесення центрів і перейменування сільських Рад і населених пунктів // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1958.– 30 верес.– № 9.– С. 218-236.

27. Указ Президії Верховної Ради Української РСР про укрупнення Верхньодніпровського, Магдалинівського і Царичанського районів Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1958.– 30 верес.– № 9.– С. 215.

28. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перенесення центрів і перейменування сільських Рад і населених пунктів // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1958.– 30 жовт.– № 10.– С. 283-289.

29. Указ Президії Верховної Ради Української РСР [1959 р. 21 січ.] про ліквідацію Дніпропетровського, Сталінського і Юр’ївського районів Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1959.– 29 січ.– № 3.– С. 168.

30. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перейменування населених пунктів і сільських Рад // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1959.– 14 трав.– № 15.– С. 536-543.

31. Указ Президії Верховної Ради УРСР. Про зміни в адміністративно-територіальному поділі. Перенесення центрів і перейменування сільських Рад і населених пунктів // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1959.– 20 серп.– № 23.– С. 708-716.

32. Указ Президії Верховної Ради Української РСР [1959 р. 20 листоп.] про ліквідацію Криворізького району Дніпропетровської області // Відомості Верховної Ради УРСР.– 1959.– 26 листоп.– № 32.– С. 971.