Історія географії: адміністративно-територіальний устрій Дніпропетровщини на початку ХХ століття (стр. 1 )

Дніпропетровська

обласна

універсальна

наукова

бібліотека

імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія

Краєзнавчий відділ

Людмила Маркова

Історія географії:

адміністративно-територіальний устрій

Дніпропетровщини на початку ХХ століття

Бібліографічне видання

Дніпропетровськ

2011

УДК 94(477.63)(01)

ББК 63.3(4УКР-4ДНІ)6я1

М 27

Від упорядника

Бібліографічне видання « Історія географії: адміністративно-територіальний устрій Дніпропетровщини на початку XX століття» містить розлогу статтю Людмили Маркової, історика, завідувачки відділу Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького та бібліографію до теми. До бібліографії включено урядові постанови, книжкові видання, статті з періодики, географічні карти. Джерела розбиті за розділами, всередині розділів упорядковані за прямою хронологією, що дає більш повне уявлення про перебіг в адміністративно-територіальних змінах на карті краю.

Видання містить таблиці, додатки з біографіями керівників краю, ілюстроване картами та фотографіями, наданими авторкою статті.

Видання розраховане на істориків, музейних співробітників, адміністративних працівників, краєзнавців, журналістів, бібліотекарів, вчителів шкіл та викладачів ВНЗ, а також усіх, хто цікавиться історією та сьогоденням рідного краю. Воно може бути корисним не лише жителям Дніпропетровщини, а й суміжних областей, які на початку XX століття повністю чи частково входили до меж Дніпропетровської області.

Людмила Маркова

Адміністративно-територіальний устрій

Катеринославщини-Дніпропетровщини

у 20-30-ті роки ХХ століття

Після закінчення Громадянської війни в Україні склалася принципово нова економічна та соціально-політична ситуація. З історії відомо, що будь-яка влада намагається кроїти та перекроювати територію своєї країни з метою ефективного управління її матеріальними та людськими ресурсами. Новонароджена Радянська влада також стала перед неминучою потребою привести усі державні інституції, у тому числі і адміністративно-територіальний устрій, у відповідність до цієї нової ситуації. Не минула ця адмінтериторіальна лихоманка й Україну.

Спробуємо розглянути найбільш суттєві моменти територіального перекроювання величезної (за європейськими мірками) Катеринославської губернії, яка нараховувала на 1917 р. вісім повітів – Бахмутський, Катеринославський, Маріупольський, Олександрівський, Слов’яносербський, Верхньодніпровський, Новомосковський, Павлоградський.

Перше корінне адміністративно-територіальне переділення Катеринославської губернії за часів радянської влади розпочалося згідно Декрету Українського Радянського уряду від 5 лютого 1919 р., який оголосив: «Ввиду особого значения Донецкого угольного бассейна создается временная административная единица из Бахмутского и Славяносербского уездов Екатеринославской губернии» [79, 78]. Так з’являється на карті України Донецька губернія, яка в 1920 р. поповнюється ще одним східним повітом Катеринославської губернії – Маріупольським. У цьому ж році (декрет ВУЦВК від 30 липня 1920 р.) при створенні Олександрівської губернії ( з 23 березня 1921 р. перейменована на Запорізьку) [34, 129] Катеринославщина втрачає Олександрівський повіт, а в 1921 р. дві волості щойно створеного Нікопольського повіту – Хортицьку і Беленську [81, 1], які також були приєднані до Запорізької губернії.

Нікопольский повіт із центром у м. Нікополі був утворений в 1921 р. із території північної частини Катеринославської губернії (до нього увійшло шістнадцять волостей Катеринославського повіту) з метою: «…удобного административного управления и сохранения единства управления южнорудной промышленностью в Екатеринославской губернии» (постанова ВУЦВК від 12 жовтня 1921 р.) [80, 154].

Незабаром Катеринославська губернія отримує п’ятий, це новостворений Криворізький повіт, до якого увйшло три повіти Херсонської губернії (Єлизаветградський, Херсонський, Олександрійський) і дев’ять волостей Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії [1, 19]. Таким чином, на початок 1922 р. губернія вже об’єднувала шість повітів:

Катеринославський з 19-ма волостями: Августинівська, Волоська, Діївська, Кам’янська, Карнаухівська, Карнаухівсько-Ху-тірська, Краснопільська, Криничеватівська, Лоцмано-Кам’янська, Миколайпільська, Микільська, Новопокровська, Романківська, Со-лонянська, Сурсько-Литовська, Сурсько-Михайлівська, Чумаківська, Широчанська, Ямбурзька – площею 3 048 кв. верст і населенням осіб;

Нікопольский із 14-ма волостями: Алексіївська, Анастасіївська, Борисівська, Вище-Тарасівська, Городищенська, Червоно-Григоріївська, Лошкарівська, Михайлівська, Нікопольська, Ново-Павлівська, Ново-Софіївська, Покровська, Томаківська, Хортицька, Шолохівська – площею 3 098 кв. верст і населенням 109 597 осіб;

Верхньодніпровський з 21-ю волостю: Адамівська, Олександрівська, Алфьорівська, Байдаківська (Холодаївська), Богодарівська, Бородаївська, Вільно-Хутірська, Гуляйпільська, Дніпро-Кам’янська, Комісарівська, Червонокутська, Куцеволівська, Лихівська, Мишуринорізька, Миколаївська, Новогригоріївська, Попельнастівська, Пушкарівська, Семенівська, Троїцька, Успенська – площею 3 791 кв. верст і населенням особи;

Новомосковський з 43-ма волостями: Олександрівська, Афанасіївська, Бабайківська, Бузівська, Василівська, Вільнянська, Голубівська, Губиниська, Гупалівська, Дмухайлівська, Єлизаветівська, Єлизавето-Хорошевська, Жданівська, Знаменівська, Івано-Михайлівська, Кам’янська, Котівська, Личківська, Любимівська, Магдалинівська, Мануйлівська, Могилівська, Миколаївська, Новомосковська, Новоселівська, Новопідкряженська, Одинківська, Орлівщинська, Очеретоватівська, Паньківська, Перещепинська, Піщанська, Петриківська, Підгороднянська, Попаснівська, Почино-Софіївська, Преображенська, Прядівська, Спаська, Чаплинська, Чернеччинська, Шульгівська, Юр’ївська – площею 5 840 кв. верст і населенням 336 678 осіб;

Павлоградський з 34-ма волостями: Олександрівська, Артільська, Богданівська, Богуславська, Булахівська, Васильківська, Вербська, Вязівська, Дмитрівська, Добровільська, Катеринівська, Кахівська, Межиріцька, Михайлівська, Миколаївська, Ново-Троїцька, Ново-Іванівська, Ново-Павлівська, Ново-Підгород-нянська, Павлоградська, Петріївська, Петропавлівська, Підгороднянська, Роздорівська, Різдвянська, Рубаєвська, Самойлівська, Слов’янська, Стешино-Чорноглазівська, Тернівська, Троїцька, Хандалеєвська, Хорошіївська, Юр’ївська – площею 7 626 кв. верст і населенням особа;

Криворізький з 34-ма волостями – Ганнівська, Базавлуцька, Богоблагодатна, Боківська, Братолюбівська, Весело-Тернівська, Високопільська, Грушевська, Гуровська, Жовтянська, Зеленська, Ізлучиста, Інгулецька, Кам’янська, Костромська, Криворізька, Корсунівська, Казанківська, Лозоватська, Маріїнська, Мар’янівська, Михайлівська, Миколаївська-1, Миколаївська-2, Ново-Миколаївська, Петрівська, Покровська, Софіївська-1, Софіївська-2 (Гейківська), Ордо-Василівська, Саксаганська, Федорівська, Шестерянська, Широківська – площею 7 884 кв. верст з населенням осіб.

Загальна площа губернії, за даними Катеринославської губекономнаради, на кінець 1922 р. складалакв. версту і населенням 1 393 628 осіб [75, 1].

Дивлячись на список волостей Катеринославської губернії, приємно усвідомити, що багато сіл Дніпропетровщини до сьогодення зберегли свої первісні назви.

Другим значним етапом у поширенні території Катеринославської губернії було виконання постанови 3-ї сесії ВУЦВК від 26 жовтня 1922 р. про скасування Запорізької губернії (що проіснувала трохи більше двох років) і приєднання її повітів: Бердянського, Олександрівського Мелітопільського, Велико-Токмацького, Гуляйпільського, Генічеського до складу Катеринославщини. За цією ж постановою Катеринославська губернія отримала і Олександрійський повіт розформованої Кременчуцької губернії [84].

До речі, в протоколі «ліквідаційного» об’єднаного засідання Катеринославського і Запорізького президій губвиконкомів від 1 грудня 1922 р. було зафіксовано: «Акт по ликвидации Запорожской губернии утвердить, объявив Запорожскую губернию упраздненной, предложив всем отделам вступить к руководству и исполнению своих обязанностей по присоединенной губернии, о чем доложить ВУЦИК. Считать необходимым поставить перед центром вопрос, что отпущенные 100 миллиардов руб. для покрытия задолженности по ликвидации Запорожской губернии, ни в какой мере не удовлетворят потребности, что не даст возможности окончательно ликвидировать губернию. Просить удовлетворить полностью предъявленную нами заявку». [10]. Якщо уявити, що економіка двох губерній на цей час (1921–1923 рр.) являла собою жахливу картину тотального розорення (в містах та селах панував голод), то ці адміністративно-територіальні заходи уряду, треба погодитись, були вкрай «актуальними і своєчасними».

Однак проведені зміни поширили територію Катеринославської губернії до 64 768 кв. верст і збільшили населення до 3 497 394 особи [2, 20]. Експерименти адмінтериторіального поділу і далі успішно продовжувались.

7 березня 1923 р. за постановою ВУЦВК в Україні була проведена радикальна реформа адміністративно-територіаль-ного розподілу за схемою: губернія-округ-район-сільрада, що проходила під гаслом: «здешевлення радапарату та наближення до маси населення». Здешевлення радапарату було досягнуто за рахунок скасування на Катеринославщині 13 повітів та 325 волостей, замість яких з’явилось 7 округів та 87 районів. Середній розмір ліквідованих волостей був визначений в 9 127 осіб, при території 199,3 кв. верст. А за новим адміністративним поділом середній розмір повинен був досягати 3 3397 осіб населення при території в 731 кв. версту.

При районуванні губернії враховувались такі основні чинники: природно-історичні умови (клімат, поклади корисних копалин, густота населення); по-друге, промислове значення районів та сільськогосподарські особливості.

Після вивчення губернії за вказаними ознаками і опрацювання цього питання в адміністративно-територіальних комісіях (губернській і центральній при ВУЦВК) в Катеринославській губернії виникли округи: Олександрійський, Бердянський, Катеринославський, Запорізький, Криворізький, Мелітопольський, Павлоградський.

Територія та населення губернії по округах були розподілені таким чином:

№	Назва округу	Кількість районів	Площа (в десятинах)	Кількість населення
1.	Олександрійський	14	707 380
2.	Бердянський	9	670 822
3.	Запорізький	12	1 011 115
4.	Криворізький	13	1 241 760
5.	Катеринославський	12	692 978
6.	Мелітопольский	15	1 223 522
7.	Павлоградський	12	1 077 684

Уся територія губернії нараховувала 6 625 261 десятину з населенням 3 436 377 осіб. У губернському центрі за Всесоюзним міським переписом (15 березня 1923 р.) мешкало 129 421 особа, в місті Амур-Нижньодніпровському – 23 900, у Кам’янському – 16 908 осіб, у Новомосковському – 14 824 особи, у Верхньодніпровському – 7 321 особа [76].

Зазначимо, що питання «куди і скільки» стояло у ті часи дуже гостро. Іноді губернська влада використовувала будь-яку можливість, щоб збільшити свою територію.

Яскравим прикладом такого інциденту може бути вирішення територіальної проблеми відносно Одеської, Полтавської та Катеринославської губерній. У лютому 1923 р. на Всеукраїнській нараді працівників з районування представники Одеської та Полтавської губерній виступили з пропозицією розформувати та розподілити території Олександрійського округу Катеринославської губернії між Одеською та Полтавською губерніями, пояснюючи тим, що природно-історичні й економічно-організаційні умови Олександрійського округу не співпадають із природно-історичним середовищем і економічною організацією Катеринославської губернії.

Реакція керівництва Катеринославської губернії була блискавичною і дуже рішучою. У доповідній записці, що була направлена до центральної адміністративно-територіальної комісії, було заявлено: «…претензии наших соседей на часть территории Александрийского округа должны быть со всей решительностью отклонены, ибо продиктованы, очевидно, не соображением целесообразности, а какими-то иными. С целью беспристрастного решения вопроса губисполком использовал истекшую перевыборную кампанию для заявления воли самого населения по этому вопросу. Вопрос о передаче части территории Александрийского округа в Елисаветградский и Кременчугский округа, был поставлен на сельских избирательных собраниях, районных, окружных и губернских съездах 1923 г., январе 1924 г. Прошедшие съезды высказались отрицательно к возможности передачи того или иного районов в Одесскую или Полтавскую губернии. Александрийский округ сконструирован правильно. Ярким доказательством служит то, что округ является одним из самых сильных и наиболее организованных округов губернии во всех отношениях» [85].

Катеринославська губернія на 1924 р. займала територію 6 746 930 десятин земельної площі степної чорноземної смуги України і межувала на заході з Одеською та Київською губерніями, з північно-західного боку – з Полтавською, з північно-східного – з Харківською, на сході – з Донецькою, а на півдні прилягала до узбережжя Азовського моря з портами Бердянськ, Ногайськ, Генічеськ.

10 грудня 1924 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняв постанову «Про зміни адміністративно-територіального поділу Катеринославщини», згідно якої була проведена перекомплектація низки районів і одночасне їх перейменування.

Так, колишня Аджамська волость Аджамського району Олександрійського округу була додана до складу Зинов’ївського району Олександрійського округу, що на Одещині; колишня Машоринська волость Аджамського району Олександрійського округу перейшла до складу Ново-Празького району цього ж округу; колишня Карнаухівська волость Діївського району Катеринославського округу була передана до складу Кам’янського району цього ж округу.

У зв’язку з перенесенням центрів районів із одного села до іншого змінили назву і райони. Центр Троїцького района Олександрійського округу з с. Троїцького був переведений до с. Попільнастого і отримав назву Попільнастівський; центром Користівського району Олександрійського округу стало с. Косівка, і він був перейменований на Косівський район. Змінили назву Адамівський і Петрівський райони Криворізького округу. Перший – на Божедарівський (центр с. Божедарівка), другий – на Зеленівський (центр с. Зелене). Прядівський район Катеринославського округу був перейменований на Могилівський (центром стало с. Могильове, а не Прядівка). Був перенесений і центр Самійлівського району Павлоградського округу до с. Близнюки з перейменуванням на Близнецівський район*. Центр с. Михайло-Лукашівка Михайло-Лукашівського району Запорізького округу був переведений до с. Софіївки і отримав назву Софіївський район. А центром Ново-Павлівського району Бердянського округу стало с. Андріївка, отже район перейменований на Андріївський [36, 319, 320].

На 1 січня 1925 р. Катеринославська губернія мала такий вигляд: 88 районів із територією 5 726 845 десятин і населенням 2 988 597 осіб. У семи округах нараховувалось 976 сільських рад та 5 742 населених пунктів [77, 144–149], які розподілялись таким чином:

Олександрійський округ – 13 районів, 140 сільрад, 645 населених пунктів з територією 565 149 десятин і населенням 439 830 осіб.

№	Назва районів	Територія (в десятинах)	Населення
1.	Верблюзький	26 764	18 204
2.	Глинський	52 032	42 748
3.	Знаменський	44 783	40 101
4.	Косівський	41 697	32 452
5.	Червоно-Кам’янський	35 926	26 960
6.	Лихівський	46 194	30 591
7.	Новогеоргіївський	48 207	51 787
8.	Новгородківський	45 210	30 594
9.	Ново-Празький	65 106	44 149
10.	Новостародубський	27 959	18 887
11.	Онуфріївський	51 209	39 862
12.	Попельнастівський	52 739	40 572
13.	Цибулевський	27 327	22 923

Бердянський округ складався з 11 районів, 124 сільських рад, 500 населених пунктів з територією десятин і населенням особи, з усіх округів губернії він був найменше заселений.