Художня культура Японії (стр. 2 )

ІІІ. Принцип сабі пов’язував красу з близькістю речей світу до небуття, що давало змогу гостро відчути загальний рух у часі, повноту миті, що зникає; відбиток часу виявляв справжню сутність предметів. Так, керамічна чаша для чайної церемонії мала зберегти сліди дотику рук гончаря, випадкові тріщини, затікання.

ІV. Принцип юген передбачав пошук вічного у світі минущого, що виявлялося в майстерності натяку, підтексту, принадності незавершеності. У сувійному живописі навмисне залишався вільний простір задля можливості доповнення його за допо­могою своєї уяви; заборона копіювати зовнішню подобу речей світу відкривала шляхи для відображення їхньої істинної сут­ності. Лаконічність трактувалася як здатність самотнього чов­на на хвилях викликати відчуття неозорості моря, однієї опалої квітки — жалісну тужливість осені. Звуки старовинних мелодій, які виконувалися на 13-струнному кото, відпущені на волю, розчинялися в просторі. У неримованій поезії хокку (наприклад, поета Басьо) побіжно спалахували безкінечні глибини трансцендентного в буденності звичайного.

Символом невловимої краси юген став філософський сад Реандзі, в якому з будь-якого місця видно лише 14 з 15 ка­менів, розкиданих на білому піску: прекрасне — в порушеній рівноваги, багатозначність — у момент зміни, натяк глибший за завершений сюжет. У театрі Но всі вистави грають на фоні однієї декорації із самотньої сосни; символічні жести й рухи акторів з прихованими за масками обличчями втягують глядачів у дійство людських пристрастей, переживань, по­чуттів; ударні інструменти задають ритм, флейта нагадує про час, що спливає. Парадоксальні буддійські притчі — коани — пояснювали світ через абсурдне, викликали спантеличення не­досяжністю таємниць світу. Коан давав змогу долати бу­денність мислення, стимулював вдивляння в сутність проблем, відкривав канали спонтанності думки.

V. У добу Едо (XVII ст.) сформувався принцип краси окасі як вираження потішного, зворушливого, легкого і чуттєвого. Городянин дивився на світ тверезо, приймав його таким, яким він був, без заглиблення в метафізичні основи прекрасного. Міський побут, любовні історії куртизанок стали сюжетами прози і поезії. «Картинки цього мінливого світу» (гравюри укійо-е) зображали красунь (портрети почуттів у виконанні майстра Утамаро), сімейні сцени, портрети відомих акторів (майстер Сяраку), природні ландшафти (знана серія «36 видів Фудзі» майстра Хокусая). Розважання було покладено і в ос­нову театру Кабукі. Однак культура Едо не стала примітив­ною завдяки глибоко вкоріненій традиції сприйняття умовної естетики образу.

У побуті Японії міцно вкоренилися звичаї колективно милуватися найбільш поетичними явищами природи. Взимку прийнято милуватися снігом, який щойно випав. Навесні – цвітінням сливи, вишні. Восени – багряним листям гірських кленів і повним місяцем.

Вираз «він вміє жити» японці розуміють по-своєму. У їхньому уявленні людина, що вміє жити, бачить радості життя там, де інші проходять повз них. Чайна церемонія для японців – це релігія. Це обожнювання мистецтва жити. Відокремленість – бліда квітка та сіре листя на папері.

В буквальному перекладі «гейша» – людина мистецтва. Гейша – це майстриня; майстриня розважати чоловіків, причому не тільки вмінням співати і танцювати, а й своєю освіченістю. Дотепні, що чудово знають свою літературу, веселі та кмітливі, кокетливі, вони не втратять своєї жіночої гідності. Гейша – зовсім не продажна жінка. Це, у всякому разі, не входить в її обов'язки. Швидше за все це – артистка, яку запрошують за певну погодинну плату для розваги і естетичного задоволення.

«Не прогулюй, не запізнюйся, надміру не старайся» – йдеться у заповіді, яку чує японський службовець, вперше переступаючи поріг фірми.

Японський вчитель старанно уникає протиставлень одних учнів – іншим.

Вони вельми обачні у своїй поведінці і ніколи не обтяжують інших скаргами і перерахуваннями власних бід. Вони з дитинства привчаються не розкривати своїх почуттів, вважаючи це дурним і безглуздим.

Важливі і важкі справи, які можуть викликати гнів, заперечення або суперечку, у них прийнято вирішувати не віч на віч, а тільки через третю особу. Японці примудряються абсолютно не реагувати на погану поведінку дітей, немов би не помічаючи її. До шкільних років дитина робить все, що їй заманеться. «Якщо ти будеш вести себе неналежним чином, всі стануть над тобою сміятися, всі відвернуться від тебе» – ось типовий приклад батьківських повчань.

Японська ввічливість – це, перш за все, прагнення людей при будь-яких контактах блисти гідність один одного; це мистецтво уникати ситуацій, здатних когось принизити.

Японець любить показати, що байдужий до грошей. Перераховувати здачу не прийнято. Якщо п'ятеро зайдуть випити пива – платить один, і ніхто потім не буде усукувати йому свою частку. Японія єдина країна, де не беруть чайових, вам віддадуть здачу всю до копійки. Якщо взяти народ в цілому, його відрізняє якась моральна охайність у ставленні до грошей.

3. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ЯПОНІЇ

(частину веде викладач історії мистецтв)

Викладач: Японія багатогранна, її культура захоплює. Це чарівний світ, країна мрій і легенд. Зрозуміти його ми спробуємо сьогодні. Зверніть увагу на таблицю під назвою «Архітектура Японії». Розгляньте її. Вам треба заповнити цю таблицю за ходом моєї розповіді, а потім ми зробимо підсумок.

Студенти разом з викладачем розглядають таблицю «Архітектура Японії», викладач коментує.

Архітектура Японії

№ з/п	Види архітектури	Характерні ознаки
1	Японський дім
2	Храмова архітектура
3	Замки феодалів
4	Палаци Японії
Примітка

Викладач: Японський дім — легка каркасна будівля без фундаменту. Сті­ни з паперу, легкі, з розсувними рамами. Меблів фактично не має. Кімнати при­крашені ікебанами та стінними картинами-сувоями. У цій будівлі в людини все життя проходить на підлозі, їдять за дуже низькими столами, сидячи на п'ятах. Розсувні мальовані ширми замінюють перегородки. Дах укритий соломою або черепицею.

Демонстрація слайдів: «Храм Кінкакудзи», «Храм Гінкакудзи».

Викладач: Храмова архітектура — це дерев'яні будівлі з верандами.

Демонстрація слайдів: «Замок Нагоя», «Замок Білої Чаплі».

Викладач: Замки феодалів, у яких жили самурайські князі, будували з ка­меню. Один із найкрасивіших замків Японії — замок Білої Чаплі. Збудований у XIV столітті, він справді нагадує своїм зовнішнім виглядом білого птаха, що злітає у небо.

Палаци Японії — це будівлі, сховані за великими захисними стінами. Най­більші палаци були двоповерховими.

Особливість японської архітектури — синтез будівлі з ландшафтом. Будь-яка пам'ятка архітектури: чи то храм, чи палац або замок — це все комплекс буді­вель, алей, садів, які становлять один парковий ансамбль. До цього архітектурно­го ансамблю входять не лише будинки, а й скелі, дерева, водойми з містками.

Демонстрація слайду: «Буддійські печерні храми Дацзу».

Викладач: Унікальним витвором мистецтва є храм Дацзу — гармонійне поєднання архітектури, скульптури і природного ландшафту. Дацзу являє собою величезний храмовий комплекс, який складається з сімдесяти окремих комп­лексів менших розмірів. Там знаходиться 50 тисяч статуй, які висічені у стінах печер.

Скульптура мало характерна для Японії. Найдавнішою її формою є хані-ва — поховальна статуетка. Найбільшого розвитку отримала в Японії мала фор­ма скульптури. Відомі статуетки нецке — художньо оформлені ґудзики, які крі­пилися до пояса кімоно. В епоху буддизму храмова скульптура була кам'яна і бронзова.

Демонстрація слайду: «Статуя Будди», «Статуя Ньоїрін Канон».

Викладач: Що характерне для живопису Японії? Розгляньмо творчість двох уславлених митців Японії — Кітагави Утамаро та Кацусіки Хокусая.

Демонстрація слайдів: Утамаро «Красуня», Хокусай «Пейзаж».

Кітагава Утамаро () — один із найяскравіших майстрів гравюри, кольорової ксилографії. Він також відомий як художник. Сюжетами для картин Утамаро були образи витончених і прекрасних японських красунь, світ їхніх пристрастей, мрій і бажань, сцени з життя японської провінції.

Дивлячись на гравюри Утамаро, ми відзначаємо витонченість ліній, відчут­тя колірної рівноваги, пластичність, майстерне подання деталей, а особливо — привабливу емоційність і невимушеність, казкову чарівність... Варто зазначити, що напис на гравюрі, виконаний у скорописному стилі у вигляді вертикальних рядків, органічно доповнює живописний образ.

Кацусіка Хокусай () — всесвітньо відомий, найцікавіший япон­ський графік XIX століття. Творчість цього художника ґрунтується на кращих зразках багатовікової живописної культури Японії. Він ретельно вивчав карти­ни стародавніх китайських майстрів, знався на європейській гравюрі. Хокусай виконав понад тридцять тисяч малюнків і проілюстрував близько п'ятисот кни­жок. У сімдесятилітньому віці він створив серію «Тридцять шість видів Фудзі» (), яка поставила його в один ряд із найвидатнішими художниками світу. Демонструючи національний символ Японії — гору Фудзі в різних вигля­дах, Хокусай уперше розкрив образ батьківщини й образ народу в їх гармоній­ному поєднанні. Фудзі (застиглий вулкан) можна бачити тисячу разів і жодного разу не бачити його одним і тим самим: пора року, стан природи, час доби, на­стрій митця — усе накладає свій відбиток на створюваний образ. Творчість Кацусіки Хокусая — вершина художньої культури Японії.

Повідомлення творчої групи «Дослідники»:

Символіка Японії, як країни давньої землеробської культури, здавен пов'язана з образами природи. Кожну рослину, кожну квітку народна мудрість зіставляла з законами природи і з людськими якостями. У Японії еталоном пре­красного була природа. Вона була основним об'єктом і невичерпним джерелом творчого натхнення поетів і художників. Сили природи одержували релігійно-філософське тлумачення. Саме через природу японці намагались осмислити го­ловні закони буття. Таке ставлення до природи було унікальним. Тому в Японії уже в перших століттях нашої ери, значно раніше, ніж в інших країнах, з'явився пейзажний живопис, що посів провідне місце в мистецтві у наступні століття, як і в поезії, в котрій оспівувалася природа. Так, принцип естетизації природи ви­вів класичний пейзажний живопис на одне з провідних місць. Його особливістю була відмова від копіювання зовнішнього світу. Японський живопис іще в давні часи заклав традицію, згідно з якою зовнішні образи і речі перетворилися у вну­трішній стан; живопис прагнув відтворювати не зовнішній вигляд, а властивості речей. Згідно з японською традицією, предмет живопису становить думку про речі, що поєднує форму і зміст. Таким чином, у давньояпонському мистецтві вже знімається характерна для європейського мистецтва естетична полеміка про протиставлення і взаємодію форми і змісту.

Усі, хто споглядав японський пейзажний живопис, напевне, помітили наяв­ність на картинах зразків каліграфії. Знаменно, що багатозначність ієрогліфів витікає з різноманіття рухів і безкінечних метафор природного світу. Значення ієрогліфічного письма як символу передачі культури і наявність у ньому елемен­тів зв'язку зі світом природи сприймається як момент єдності природи і куль­тури. Тим самим піднесеним відчуттям природи, що й художники-пейзажисти, поети, були наділені й будівничі Японії. Таємниця поетичного враження, яке справляють споруди в Японії, полягала в умінні архітектора знайти для споруди природне й красиве місце, пов'язати його з широким довколишнім простором, який замислювався як невід'ємна частина загальної картини.

Викладач: Зверніть увагу на таблицю під назвою «Чарівний світ Японії». Удома ви її заповните.

Чарівний світ Японії

№ з/п	Види мистецтва	Характерні ознаки
1	Національний костюм
2	Гейші
3	Чайна церемонія
4	Ікебана
Примітка

Викладач: Ми ознайомилися з образотворчим мистецтвом Японії, з його характерними ознаками. Перед вами заповнені таблиці, уважно продивіться їх і підсумуйте тему: назвіть види образотворчого мистецтва Японії, назви мистецьких пам'яток та їхні характерні особливості.

Архітектура Японії

№	Види архітектури	Характерні ознаки
1	Японський дім	Легка каркасна будівля без фундаменту. Стіни з папе­ру, легкі вікна з розсувними рамами. Меблів фактично не­має. Кімнати прикрашаються ікебанами та стінними картинами-сувіями. У цій будівлі в людини все життя проходить на підлозі, їдять за дуже низькими столами, сидячи на п'ятах. Розсувні мальовані ширми заміню­ють перегородки. Дах укритий соломою або черепицею
2	Храмова архітектура	Дерев'яна будівля з верандою
3	Замки феодалів	Будівлі з каменю, у яких жили самурайські князі
4	Палаци Японії	Будівлі, сховані за великими захисними стінами. Найбільші палаци були двоповерхові
		Особливість японської архітектури — синтез будів­лі з ландшафтом. Будь-яка архітектурна пам'ятка: чи то храм, чи палац або замок — це комплекс буді­вель, алей, садів, які є одним парковим ансамблем. До цього архітектурного ансамблю входять не ли­ше будинки, а й скелі, дерева, водойми з містками

4. ЯПОНСЬКИЙ ТЕАТР