Люблю наш кучерявий лісостеп!
Люблю красу його найбільше в бурю,
Як шелестом листви мене він дурить,
Що може грім до волі збудить степ.
Люблю розбуджений вітрами шум
І вологість грозового повітря,
Піснями зрушене дубове віття
И чудову казку буйно-мрійних дум,
Як в небі десь Перун вогнями креше,
Святий Ілля колесами гуркоче,
А дощ кудлатим хмарам патлі чеше,
І ритмом в землю краплями тупоче...
О, земле спрагла, силу неба пий!
Вином життя до схочу напивайся...
Мій степ, зерном ядерним наливайся,
І ворога могутністю побий!!
Не раз, було, червоного вина
Напилася з козацьких жил і поту,
їх час змінив у барви, в позолоту
Родючих нив, країно чарівна!
26
ніжить гарячий легіт
Біжить гарячий легіт в морі жита,
Гуляє хвилями, аж доки сягне зір.
Немов би золотом і медом злита
Краса землі у пахощах і звуках лір
Невидимих істот у сяйві сонця.
Л жайворонка спів голубить небосхил
У рамах хмар кобальтових віконцях,
І почуття гартує міць надземних сил.
Навколо в диких квітах запашні жита,
И немов пшениці золоті покоси
Лежать твої русяві довгі коси...
Блаженні юні дні і золоті літа.
Тоді ладен стопити був стихії
Краси життя та власні буревії!
1948
27
широким радивилівським шляхом
Широким Радивилівським шляхом
Із Тарнобору до яруг Крем'янця
Не раз у поросі ходив піском —
Вночі, або в залитім сонцем ранці,
Через Ікву та Королівський міст,
Оздоблений з давна-давен в легенди.
Тут весь терен плекає творчий зміст
І при старих ростуть нові легенди...
Обабіч при шляху стоять старі,
Як вік, високі, грубі осокори
И тремтячим листям шепотять вгорі,
На жаль, заслужені гіркі докори...
Коло шляху, мов степ, торфяники,
Та в бур'янах занедбані могили.
При роздорожжі там стоять віки
Козацькі формою хрести похилі...
Вже зрівняні могили козаків,
Порослі травами, без квіт і рути,
Без запашних у зіллі васильків
Століття вже нащадками забуті.
Старі хрести у землю уросли,
їх камінь різнобарвна цвіль укрила —
И великі свідки мохом поросли,
Як їм дощі й вітри лице сточили...
Невже-ж добра не буде з їх ідей?
За що ж вони боролись? Що здобули?
Минає час... Коловорот іде...
Хіба на те,— щоб славу їх забули
Нащадки прадідів і гордих дій?!
Ми товчемось на місці, мов каліки —
Як світ чекає в нас нових подій!
Невже-ж загрузли ми в багні на віки?!
Мене бентежить думка: хто вони?
Здобули бій, чи мож' програли битву?
28
В траві ж — змістовний відгук з давнини,—
Як тут вітри виспівують молитву,
Й за них дощі холодні сльози ллють...
Держім на віки пам'ять й ми з любов'ю
За кожну п'ядь землі і нашу путь
Давно окроплену святою кров'ю!...
Без написів й пропам'ятних таблиць —
Борців імен не знаємо й до нині...
Схились побожно в шані, сину, ниць
І бережи свої старі святині!...
1948
29
каплиця на підлісцях на волині
Тримає Бог красу в своїй руці:
Вгорі мережить віття хризоліт,
Під ним трави зелений оксамит,
А там — лежать Підлісці й Млинівці.
Все на узгір'ї любо манить зір
І та капличка, що ось тут стоїть
Поміж зелених гір з старих століть
І тихо тче легенди давніх лір...
Татари тут були і їхній хан,
Молився в ній великий наш Богдан,
Йдучи в похід на Збараж, Львів, Замостя.
Сюди ішов до Бони Кривоніс,
І партизан ховав ярами ліс...
Ти ще вітатимеш нового гостя...
1951
зо
В цій благодатній чужині
Не раз в цій благодатній чужині,
Де воля враз з добробутом живе,
Мій рідний край ввижається мені —
И журба моя у грудях спокій рве...
Пригадую свої щасливі дні,
Лани, де, як колись, Іква пливе
Блакитним небом у прозорім дні,
Гаї... Лиш лихоліття там нове.
І бачу я по рідній борозні
Там лихо править, бурею реве,
Бідніють пишні села у борні,
І чую — брат на поміч нас зове!
ж ' і Агнаін ній
Не можу призабути сіл, де зріс —
Там мій народ покривджений живе!
Йому новий подати треба зміст,
Здобути волю, дать життя нове,
І незалежність рідної землі!
Тоді добробут скоро припливе
Як всі дадуть ідеї й мозолі...
Чи чуєш? Брат на поміч нас зове!
1948
зі
разок намиста
Коли згадаю в чужині
Свій рідний лан, отави —
Разок намиста,— то мені
Щось в горлі стане, давить.
Навколо радість рідних нив,
Сміється сонце в травах,—
Між них народ наш не спочив
Без волі і без права.
Хоч жде і нарікає все,
Як лан чужий він оре,
Ярмо наїзника несе,
Оплакуючи горе,—
Він вірить, що ще буде жить!
Його життя я стежу:
Як пута ці на вік розбить —
В думках із ним мережу...
32
Б мато літ пройшло
і'іі. по літ пройшло, мій давній друже,
Л щирим полум'ям горять вогні.
Любов до раю родить запал дужий,
Хоч довгий час живем на чужині.
Це ж та земля, що нас обох скормила,
Той шум лісів, зелений верболіз,
І пісня, що давала серцю крила
И душила непомітні перли сліз.
Люби її — нам рідну Україну!
Чудову даль степів, солому стріх,
Люби народ, сплюндровану Руїну,
І наших давніх літ веселий сміх!...
Люби її! Не дай душі спокою!
І Іро все чистіший спогад збережи.
Надходить час майбутність взяти в бою
І сповнить заповіт — допоможи!
1948
33
вечірній дзвін
Село. Майдан. Малесенька церковця,
А біля неї липи розцвіли.
Вітражем сонця грає у віконцях
І дзвони молитовно загули...
Вечірній дзвін урочисто скликає,
І працею потомлених зове,
Побожність в щирих грудях викликає
У тих, хто вірить в Бога і живе
Життям сумлінним. В цім маленькім храмі
Свій тихий спокій, благодать знайде
І той, хто стратив віру в чорній ямі,—
Бо радість щастя в серце надійдеі...
li (K і-ЛЯ СТИХ ГОРАХ
Схилилось сонце до землі
Поцілувати в заграві веселій
Могутні контури, гранітні скелі,
Повиті в синявій імлі.
Горять верхи стрімчастих гір,
Туман киреєю прослався в доли,
Вкриває горн в густо-ткані поли,
І в небі ще немає зір.
В вечірнім шереху від скель
Збігає в віттях вогка прохолода...
Краса і велич гір та мир і згода
В верхах і в затишку осель.
Принесла перші зорі ніч,
Верхи ялин поволі полонила,
Озвались звір і птах у полонинах...
И не можу я замкнути віч.
У спогадах моя печаль
Летить в думках у темне безбережжя
Понад верхи тих гір... В Правобережжя
Несу святий душі кришталь...
37
дружині
В тяжкі хвилини буднього життя,
Коли, здається, труд і всі зусилля,
Немов би молодість без вороття,
Пропали... й дальший змаг, як голе гілля,
Вже безнадійно світить, і нема
Ніяких сподівань,— твій милий усміх,
Очей глибінь виразна і німа
Віщують віру у майбутній успіх.
Не раз в найтяжчі менти твій привіт
Родив завзяття і вогні кохання;
Могутні сили несли в інший світ,
Життю давали крила сподівання!
За ніжність серця, щирість і мету
Глибоку вдячність хочу тут віддати,
Й вінок із рідних слів тобі плету,
Хоч ти, на жаль, не зможеш їх читати!...
1939
40
- I/////>/ по шлюбі
Прощаючись, бажаєм щастя ми...
І рииогою без слів ридають груди,
ЩОСЬ в горлі сушить сльози, і німий
Глибокий погляд всю істоту будить...
Як передати ніжність почуття,
Ям лиш можна глибоко відчути?
Ін імірний скарб іде в нове життя,
івукн струн душі не всім почути...
1950
41
ПОЩЕРБЛЕНІ МЕЧІ
ГАЙДАМАЦЬКІ НОЖІ
Пощерблені й неначе в полоні
Під шклом лежать освячені ножі.
Німі розказують про давні дні,
Мов казку історичної межі,
Що ділить нас від тих яскравих днів.
Вже не блищать, як то колись, в руках
Хоробрих прадідів, мов срібний гнів.
Тепер в музеях сплять, в нудних роках.
Полудою стемніла криця, й пил
Присипав гордих свідків тої слави.
Та символ промовля до зрілих сил,
Ввижаються могутні збройні лави,
И турбує думку волі розмах крил,
До осягів нових, й нової слави.
44
МОЛОДІ
Мої! крицю, куй волю
І душу гартуй.
Геть сумніви кволі:
Ми маєм метуї
Хоч темрява ночі,—
Та зорі у ній...
Хай дивляться очі
В прийдешнього дні!
В життєвому герці
Сміливо зорить
Бадьорість у серці,
Мов сонце горить!
Хай іскри із криці
Па креше рука,—
Як промінь зірниці,
І >'< пісня дзвінка!...
1952
45
святий юрій
Юний, гордий, світлоокий
У шоломі, в панцері
Юрій-воїн тихим кроком
Іде в усмішках зорі.
В небо синє сунуть хмари.
Він на доброму коні
їде степом... Аж тут з яру
Змій вилазить до борні.
Стрепенулись кінь і воїн,—
А потвора аж сичить...
Юрій каже: — «Не обоє —
Лиш один з нас буде жить!»
Лізе, пнеться змій-потвора.
В нього з пащі пломінь, грім.
Хоче стрибнути угору
У смертельній герцю грі.
Подих змія кінь вже чує.
По драконовій лусці
Б'є копитами, гарцює,—
Юрій спис стиска в руці.
Кінь на диби, землю гребле,
Пара з уст йому іде —
Юрій списом гада в ребра —
Український степ гуде...
Гад здригнувся в корчах смерті,
Як у серце спис влучив...
«Він хотів мене пожерти,—
Юрій мовив,— й сам спочив...»
На весні, як квіти, трави
Стелють барвні килими,
46
Відзначаєм свято слави —
Свято Юрія всі ми.
Борони нас, Святий Юрій,
В небезпеці не кидай,
В боротьбі та в грізній бурі
Нам хоробрості подай!..
1951
47
З ІНДІЯНСЬКИХ ПІСЕНЬ
молитва індіянина
Отче!
Тут стоїть убогий син перед Тобою.
ритуальна пісня сіву
(Плем'я Осадж)
Священний слід в землі стопою я зробив,
Зернину в грунт сирий ногою придавив.
А крізь цей слід з землі вона зійде —
Рослинка в сонці радощі знайде.
Шепоче легкий вітер їй пісні,
Як кукурудза сходить навесні.
Поміж бадиллям — будяки цвітуть
І бджоли пильцю з китичок несуть.
Прийде пора — дозріють качани,
Зірву я їх — такі смачні вони.
Дим запашний з вігваму задимить —
Потіха щастя в серці затремтить.
В землі стопою я зробив священний слід!
Зерно, мов сонця золото,— священний плід!
49
З ІНДІЯНСЬКИХ ПІСЕНЬ
молитва індіянина
(Плем'я Омаха)
Отче!
Тут стоїть убогий син перед Тобою.
Я є він,— з журбою!
48
ритуальна пісня сіву
(Плем'я Осадж)
Священний слід в землі стопою я зробив,
Зернину в грунт сирий ногою придавив.
А крізь цей слід з землі вона зійде —
Рослинка в сонці радощі знайде.
Шепоче легкий вітер їй пісні,
Як кукурудза сходить навесні.
Поміж бадиллям — будяки цвітуть
І бджоли пильцю з китичок несуть.
Прийде пора — дозріють качани,
Зірву я їх — такі смачні вони.
Дим запашний з вігваму задимить —
Потіха щастя в серці затремтить.
В землі стопою я зробив священний слід!
Зерно, мов сонця золото,— священний плід!
49
голос, що оздоблює нам землю
(Плем'я Навахо)
Чи чуєш голос, що оздоблює нам землю?
То гімн вгорі,—
У блискавицях, в громі,
У бурі, грізнім хмароломі,
То тут, то там, в страшній грозі
Цей голос знову й знов туркоче в хмарнім
домі —
То голос величі оздоблює нам землю!
Чи чуєш голос, що оздоблює нам землю?
То гімн внизу,—
На травах-зелах, квітах,
На листі і в тінистих вітах
Комахи п'ють роси сльозу
И співає хор комаший в щаснім сонцесвіті —
То голос слави, що оздоблює нам землю!
пісня молодої
(Плем'я Алгоноквін)
В степах людей багато є,
З усіх один він є найкращий.
Він щирий, сильний і безстрашний,
Він мрія, прагнення моє.
Він обіцяв завжди любити,
Не можу я без нього жити.
Його люблю вночі і вдень,—
Він сонце й золото пісень.
Недобрий день прийшов: злий дух,
Мов тінь, крилом його торкнувся.
І він від мене відсахнувся.
Вже щастя більше не знайду,—
Та я його над все люблю.
51
ТІНЬ її
(Плем'я Оджібвей)
На озері широкому
Пливе моє кену,
До берега далекого
Човен жену, жену...
Край берега так тихо я
Занурюю весло,
Прислухуюсь, прнглядуюсь,
Неначе йду на лов.
Нарешті не витримую
Я прагнення мого:
До берега з надією —
А, гей-а, гей-а, гої
Десь там вона ховається,
Де трави й очерет.
Не хоче, щоб побачив я,
Не хоче йти вперед,
Мабуть вона вагається
І в боязні тремтить.
Кену ж моє гойдається —
До милої спішить.
Чи може прислухається
До заклику мого,
І знову враз зривається —
А, гей-а, гей-а, го!
Здається, що закохана,—
И пливе, пливе кену...
Майнула тінь сполохана —
Стривай, я дожену!
Чи це її? І ритм весла
Почула крадькома,
Що хвиля берегом несла?
І меж тепер нема,
Ніщо мене не стримає
До берега того,
52
І знову лунко гримає —
А, гей-а, гей-а, го!
Та ось вона з'явилася,—
І чистий берег там.
Весло у воду з силою:
То ти, моя мета І
Моє кохання ношене
У грудях так давно!
До трав і квітів росяних
Під ритм співа воно.
Весло в воді купається.
До серця, до твого,—
И до неї відкликаюся,—
А, гей-а, гей-а, го!
53
ПІСНЯ САМОТНОСТІ
(Плем'я Сегігаї
Ходжу в тузі, броджу
Я сюди й туди —
Та все не знаходжу
Ліків від біди.
Ходжу й бачу: світе тихий,
Всі ж в турботах, скрізь є лихо...
54
пісня побратима
(Плем'я Дакота)
Друже, друже, щоб не сталось
У прийдешні дні життя,
Коли сили буде мало,
Ти поклич — і прийду я.
Стану разом я с тобою,
Мужньо стану, наче брат,
В дні позначені журбою,
В дні гіркі і в дні добра.
55
ДО ГІР
(Плем'я Навахо>
Туди я йду!
До тебе йду,—
Високих гір найвищий вожде!
До гір йду я,
Бо є мета,—
Життям стебло там дише кожне.
Я йду туди,
Щоби води
Напитися з камінних грудей.
Туди прийду,
Де спокій дум,
Де велич дня навколо буде...
Понад ліси,
Де неба синь,
Свою біду
До гір несу,
На прірви скель, все вище, вище.
На шпиль йду я,
Щоби моя
Душа була до сонця ближче!
На верх веди!
До гір, туди,—
Бо чую кличе кряж до мене.
Туди прийти,
Спокій знайти
В обіймах пахощів зелених!
56
пісня до плеяди
(Плем'я Поуні)
Дивися, глянь! Вона вже понад нами!
Знова прийшла небесними шляхами,
Як ночі синьої порада —
Плеяда!...
Зірки пливуть з'єдинені щомить,
Тримаймо ж шлях і спілку також ми,
Як зорі синьої поради —
Плеяди.
Навчи і нас об'єднання знайти,
Яке завжди, віками маєш ти,
О, ночі зоряна порадо,—
Плеядо!
57
лемент ЖІНКИ
(Плем'я Дак
Тяжко жити, коли смуток
Моє серце огортає,
Коли мрії льодом скуті
І надії вже немає.
Біль і морок, сум і горе,
Неосяжні, наче простір,
І глибокі наче море,
Нерозлучні серця гості...
О, Владико, Земле, Сонце,
Ясні зорі в небі синім,
Ви є вічні!... І не сон це.
А я з горя гину нині...
58
пісня бійців
О, бійці незламні,
Маєте ви рідних.
Що душею з вами.
Вас чекають гідних,—
То ж багаті ви!
О, коханці горді, смілі!
Ви в серцях дівчат найкращих.
Вас чекають, прагнуть милі,
Чарівні коханки ваші.
Чом же мовчки похилились?
Чи в степах недобре бились,
Що понуро зажурились?
Та ж вас люблять, та ж ви милі,
Ви ж завзяті, повні сили!
Хай пісні гартують серце!
Перемога буде в герці!...
У ТЕМНУ НІЧ ПЕРЕД БОЄМ
Ритуальна пісня
(Плем'я Іроква
У сутінках чекайте, люди,
До лісу всі — в єдиний рай!
Хай кожний воїн чуйний буде
До звуків вдолі та вгорі.
Гаряче сонце вже спочило —
Йде з допомогою нам ніч.
Хай кожну мить в напрузі тіло
Гартує чуйно до борні.
В атаці будьте, наче духи,—
Безшумні, смілі та меткі.
Як місяць зійде — зброю в руки
І в бій, хоробрі вояки!
80
ОСІННІ УЗОРИ
ЦІЛУЄ ОСІНЬ
Цілує осінь дотиком прикрас
Замислені гаї і мрійну далечінь:
От хмари низько перейдуть нараз,
На землю кинуть невловиму, легку тінь.
Вогні горять барвистих фарб. Краса!
І тихий шерех смутку лине до душі,
Як творча радість спогадів в лісах
Бранить чуттям часу в осяяній тиші.
В багряній заграві пісень тече
Достиглий час, і мрійним сном збігає день.
Блакить небесних риз узори тче,
Й глибокий сум врочиста прозолоть пряде.
тихо на озері, тихо
Тихо на озері, тихо,—
Спить заколисане лихо.
Наче слюда,
Сонно дрімає вода,
Встелена срібною млою...
Тихо дрімає село.
Чути як хлюпне весло,
Наче в казковій омані.
Тільки кигикне в тумані,
Сплесне у воду крилом
Чайка, зірвавшись стрілою...
62
гімн бурі
По літніх днях пестливого спокою
Далеко з виднокругу, за рікою,
На крилах бурі і примар
Несеться натовп грізних хмар.
Земля тремтить і небо громом дише,
Луна, здається, всесвіт весь колише...
Повіяв дужче вітер, птаство лине,
Діброва важко стогне в ці хвилини,
Молитву листя шелестить —
Рясним роєм у яр летить...
А грім здалека ближчає й гуркоче,
FI відлуння знов октавою регоче...
Зненацька ближче вдарив грім. І спеку
Змінила грізна гра у небезпеку
Руїни й зливи. Хмародер
Завісу чорних хмар роздер,—
Заграли блиском стріли-блискавиці
В могутнім хорі пасій громовиці...
* * *
По дикій бурі втихла громовина,—
Вільготно дише Божа храмовина
В краплистім сяєві роси,
Одвічно змінної краси...
Так мило тут озону запах лине,
А там... останній грому звук десь гине...
1944
63
лист до...
Вітер холодом повіяв,
Дні коротшають у нас.
Листя з дня на день жовтіє
Набирається прикрас.
Гай убрався в пишні шати,
В гафти ясно-золоті,—
Осінь гойно величати
І шляхом жовтневим йти...
Жовті, бронзово-червоні —
Ьарви листя, як в огні,
І зелені — різні тони,
Змінно-сяйні, чарівні.
Боротьба іде уперта
Перемінної доби,
І природа — зовні мертва —
Забронзовує дуби...
64
чародійні фарби
Одягнувся жовтень в чародійні фарби
І приніс на обрій в грі різбляні карби,
Заспівав журливо на осінню ноту
І кладе на листя щиру позолоту.
Серед рясту й зілля — неба синь зваблива
Грає ряботінням в жартах вередлива...
Задивилось небо у глибоку воду,
Стелить хмарний килим до приходу льоду.
1949
І |-ш7
65
гімн золотої туги
Не одноманітність барв спокою
Літньої пори дозвілля,
І не марива понад рікою,
Не нудні тремтіння осокою,
Припорошенного зілля,—
Тільки заграва весілля
Свіжих фарб осіннього розгону
Геть байдужість з серця жовтень гонить.
Тільки осінь полум'ям причастя
Глибину думок бентежить.
Все єство незбагненого щастя
Ревне прагне в хвилях полум'ястих...
А повітря сум мережить,—
Зір осінніх чар не змежить!
В грудях радість. Владний змаг потуги
Плеще в гімнах золотої туги...
гойдаються горби
Гойдаються хвилястії горби,
Яскраві у жовтневу пору,
У шерегу німої боротьби
Одні униз, а другі вгору...
Ледовиками кинутих могил
Горби хвилюються без впину
В перістих смугах піль по небосхил
Там ті уверх, а ці в долину...
Не рознесли ці насипи вітри,
У діл не змило їх дощами,
Лише красою байраки зросли:
Укрили їх віки кущами...
Неситі люди лиш, мов мурав'ї,
Несамовито нищать поле
Й горбів могутні груди по землі,
Що плодять хліб, малюють доли...
67
1947
жовтень
Зажурився жовтень в золотій киреї,
Гордий, наче лицар, тихий, мов поет,
Вдумався в минуле розкоші своєї,
Хоч ще і сміється — чує часу лет.
Вітерець повіє — порожніють віти,
Стелиться барвистий по траві килим,
Як листки спадають, мов багряні квіти...
Зажурився жовтень і я разом з ним.
Задивляюсь в далеч... На небес основі
Виткались узори мудрости буття.
У святочній тиші, в зародках обнови
Спочиває в гілках молоде життя...
68
195
осінь в горах
Розкішна осінь в горах.
Скрізь шати золоті...
Шумить четина в борах,
І стежечки круті
Укриті килимом єдвабним...
Далеко за рікою
Синіє злегка даль.
Тут щедрою рукою
Розсипав день печаль
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
