Як кілька тисяч стіп в повітрі,
Я подивляв його красу.
В несчислених вогнях горить
Вночі велике і прекрасне
Модерне диво. І не гасне
Його краса, лише зорить
Тремтючим сяйвом в далечінь.
Не чути й гамору — і кращі
Його здаються дикі пащі,
Як дише ночі глибочінь...
Стискає грізно океан
Розлоге місто в стислі форми,
їх зарис губить димний обрій
І ночі темної саван.
Чудовищ тліє суєта...
Виблискують вогнями муки
Споруди мозку, нетрів звуки,
Постійний гомін й самота...
Тремтить в сльозах величний сміх.
В казкових перлах Бронкс, Манхатен,
Широкий Бруклін, острів Статей
І весь Нью-Йорк під нами ліг...
В проваллях вулиць та в імлі,
В алеях здоблених в намисто,
Спішать, як цятки світла, бистро
Вужами авта по землі.
Мов в діамантах берегиі
А море тихе й урочисте,
107
І ніч ховає все нечисте,
І в серці легше від ваги.
І лине час, біжить земля,
Чергують явища чудесні...
Літак простори тне небесні,
Та думка подиву моя...
Пливе щербатий материк,
Зникають острови і місто
Зі всім його бурхливим змістом —
Лиш в пам'яті бринить його життєвий кри
19583
СОНЕТИ
ПОСТУП
Наш світ вперед шаленим рухом йде,
Креслить у поступі нові кордони
І джерелом модерних знань закони
Старі до щенту нищить кожний день...
Ще вчора атом неподільним був,
А нині знаємо вже за протони,
В самім ядрі знайшлися електрони,
Про атомові сили світ почув...
Нова матерія ввесь час тече
І непомітно сонце творить зміни:
З енергії стають новітні первні...
Задумаюсь... І щось мені рече:
Що ми, нарешті, теж байдужі стіни
Розвалимо. Чому ж себе не певні?!
1950
109
НА ЧУЖИНІ
Мов грішник, поза Краєм ношу серця біль,
Коли отак згадаю сині гори,
Блакить небес і золото розлогих піль,
Та в барвах сонця квітчані простори
Степів козацьких, сум розораних могил,
Де жайворон в блакитному безмежжі
Вітає мелодійним співом небосхил
І очерет шепоче в надбережжі.
Сміється там і райдуга грайливих фарб
В симфонії кольорів, ліній, співу.
Та їх краса на тлі проклять і гніву —
То рідних крайовидів наш багатий скарб!
Тоді охопить душу тяга, гострий біль
За скутий край степів і сум Дніпрових хви
110
ДОРОГОВКАЗ
Приваблює незнаний світ життя,
Хвилюють нерозгадані основи,
І хочеться старе пірвати й знову
Нові сторінки креслити буття.
Не раз бажав би збурить сон тишин,
Повільно йдучи кроки днів безплідних,
В самозакоханих, духово бідних,
Піднести дух і чин їх до вершин —
Ідей окреслених самим життям.
Бо чей же не пора тепер блукати,
Себе дурить, в чужих чогось шукати,
1 врешті-решт старіти з каяттям...
Там, де могили предків щерблять обрій,
Дороговказ для нас назавжди добрий!
1949
НЕОЛІТ
На берігах потужньої ріки
Минали тисячі суворих літ...
Та от прийшов на зміну Неоліт
Із приладдям епох в нові віки.
Стояли гори вздовж, немов вінки,—
И осів народ по надмах із піску,
У грунт за рало вітку брав суху,
И ліпили посуд в глиниськах жінки.
Від тих праісторично-давніх днів
Дійшов до нас в спіралях орнамент,
І культ краси в повір'ях буйно цвів
В продовженні життя, в труді рамен.
І час до нашої доби довів
Ті здобутки зусиль старих племен...
112
1953
одвічний гін краси
Уздовж сонливих рік, стрімких горбів,
В землянках скупчились малі оселі.
Віками час повільно в праці брів —
Вітали зміни літ пісні веселі.
В лісах, печерах танули віки,
Похмурі сунули тисячоліття
І всі здобутки розуму й руки
Значили поступом епох привіття.
В ланцюг єдиний з'єднують часи
Культуру нації — нову й прадавню.
Народ в одвічнім гоні до краси
Могутній злам віків кує в братанні.
Минулі звичаї та орнаменти
Дають натхнення силі в творчі менти!
113
1953
МОЛОДІСТЬ
Малому хлопцеві
Інстинкт минувшини з забутих літ
Керує владно молодим життям,
Немов би грається малим хлоп'ям,
Снує мережку з напівмрійних снів.
Інстинкт, мов поштовхом, хлопчину вів
На дереві мостить собі гніздо,
Досліджувать печери... і ніхто
Не знав уяв, фантазій, як він зрів...
Чудесні в іграх молоді літа!
Коли в піснях природи, ритму й рим
Малюються палаци, та віта
Магічний світ, де дивний дух без стрим
В безжурний час керує в мріях ним...
Неповоротна стежка золота!
114
УСТА-ТРОЯНДИ
То в липні був напричуд гарний баль.
Гостей веселий сміх в обіймах ночі
Й акорди музики летіли з заль...
І тут нежданно стрілись юні очі.
Троянди коло серця й на устах,
Червоним оксамитом зріли чари...
Співав їм соловейко у кущах —
А серце і уста шукали пари...
Дивлюсь на дівчину, прекрасний квіт!
У всій красі найкращих юних літ
Цвітуть в устах її троянд гірлянди.
Дивуюся, як гляну на твій бюст —
Чи в тих трояндах відблиск твоїх уст,
Чи то уста твої живі троянди?!
1,5
1945
В БІБЛІОТЕЦІ
Широкі, урочисті та просторі
Кімнати з запахом книжок... Столи
Рядами йдуть... При них далекозорі
Студійники замислені були.
Мужі великі дивляться з портретів
На юних мрійників при стосах книг.
Під шклом в старих оправах раритети —
Глибокі мудрості живуть у них.
Під тягарем згинаються полиці,
І в тиші величавий книжний храм,—
Це джерело ідей, думок скарбниці,
Що у майбутнє стежку світить нам
В красі мистецтва — мрійну і співучу
И глибінь науки творчу і живучу...
116
ПОДЯКА
В відзнаках слави індіянський вождь,
До заходу обернений лицем,
Стоїть, немов би в статую живцем
Його хтось перелив. При нім також
І лук і стріли — повний сагайдак...
Він урочисто руки вгору звів
І раптом молитовно занімів...
Замовкли ліс і в озері вода...
Подяка сонцю й тихим вечорам,
Що усміхом старий вітають бір,
Де тиша гоїть серце в лоні рам
Гущавини і де шугає звір.
У величі краси природи храм
Зароджує натхнення й віри вир...
1949
117
ЗАЛІЗНА САТАНА
Така тихенька, гарна літня ніч.
В обіймах пахощів природа спить.
Вгорі погас вогонь небесних свіч,—
Як раптом блискавкою, в одну мить,
Із темряви залізна сатана
Шалено мчить у безпроглядну даль.
Пащека іскриться, гремить луна,
Колесами кує у тверду сталь...
Драконом гучно в'ється бистрий змій —
Під тягарем земля гуде, мов рій...
І вмить мара десь щезла — і не чуть,
Лишивши по собі залізну путь.
Ні гуркоту, ні блисків вже нема.
Панує знов чудова ніч німа...
118
194/
ДУХ ВОЛІ
Жорстокий велетень з бичем в руках
В міцній, здається, броні правосильній,
На все оточення вселяє страх
І уявля, що він є непомильний.
Хоч гострий меч не раз рішає бій,
Народ зневолений і в сні віками
Теж меч тримати може!.. Навіть твій
Великий гнів він вкриє порохами!
Бо свято перемоги тільки рух
Вирішує завзятими боями
І на сторожі прав — народний дух
Стоятиме архангелом між нами.
Найбільшу силу в світі переможе рух
Народних мас за правду й віщий волі дух!
1951
119
ЗЕМЛЯ БАТЬКІВ МОЇХ
Земля батьків моїх цвіла в красі,
Пишалася багатством нив дородних,
Бриніла самоцвітом, як в росі,
Перлинами своїх пісень народних.
І в тій красі народ, немов в тюрмі,
В страшній неволі, хоч в надіях волі,
Живе й карається в чужім ярмі,
Потоки сліз і крови ллє він в болях...
Здається, сяйво мілійонів літ
Не висушить тих сліз, що там пролиті,
Й тепло світів далеких, й сонця світ,
Що в всесвіті з запізненням розлиті,—
Не зможуть стерти мук тих, сліз і піт
З його чола, й душі його огріти.
120
1942
НОВІ основи
Земля оплакана, збезчещена
Лежить, мов в струпах зорана рілля.
Тебе кривавила Німеччина,
Плюндровано наказами Кремля.
Лежиш у смутку перевтомлена,—
Тобі журба лишилася одна.
І сила духа, наче зломлена,
Й народня гордість зранена до дна.
Та в грудях промінь віри мерехтить,
Хоч час мина і бурею летить,
ТІемов без наслідків. Та вік кує
Нові основи у потужню міць,
Яку не можна знищить силоміць.
І слава предків зробить ще своє...
1950
121
У ШПИТАЛІ
Пливуть в зимовім небі зграї хмар,
А я з надбитим серцем тут лежу
І бачу вже призначену межу,—
Як б'ється ритм життя і тіла жар.
Поза вікном бурхливий чути хід
Змагань, надій та марних сподівань...
І звіт сумління вимагає дань:
Який для нації лишаю слід?
А там по небі йдуть отари хмар,
Бринить краса чудесна і проста,
Сміється сонце, родить щастя чар,
Та біль душі висушує уста!
Я так любив природу і життя —
Невже ж стою на грані небуття?!
122
1951
ДІТЯМ
В глибоку прірву ночі ясних зір
Дивлюсь через вікно із шпиталю
І вам, кохані діти, серце шлю
В німих сльозах без стриму і без мір...
Хоч вмерти передчасно не боюся,
Та ще лишилось праці цілий стіг —
Доглянуть вчасно всього я не зміг,
І тихо Богові за вас молюся.
Які простелить доля вам стежки,
І хто пригорне вас у лютий день?
Життя — відповідальність, не квіткиї
Учіться в праці життєвих пісень.
Любов до краю й роду понесіть
Хоробро й чесно в грози лихоліть!
1951
123
КОЛИ
Чи діждемось народної весни,
Щоби усім, ну, і мені старому,
Побачити на стріхах хат солому,
Ікву, житами квітчані лани?
Щоби на волі нам би знати знов
Про нашу справжню, свою власну владу
И через єдваб і росяні левади
З Почаєва почути дзвонів зов...
Щоби на старість сил свій борг віддати
І рідну Матір в щасті привітати
До славних дій майбутнього життя —
Волинь і всю соборну Україну;
Щоби могутніх хвиль Дніпрових піну
З'єднати в гру мети і в ціль буття!
124
СТОРІЧЧЯ ПЕРЕД НАМИ
Сторіччя перед нами... стало йдуть...
Чи ми готові йти в незнану путь?
Чи спотикатися нам де-небудь
В щоденній метушні, щоб не забуть
Хто ми? Які завдання нас ще ждуть?
Дощі холодні, бурі скрізь гудуть,
Та пред нами ясномрійна путь:
До Золотих Воріт думки ведуть!
Щоб переможно нам до них прийти,
Сьогодні ж маєм гартувати сили,
Бо завтра буде пізно їх знайти.
Берім свій меч до твердої руки,
Ще дужче волі розгортаймо крила:
Різьбім в державу два материки!
1953
125
ГІМНИ сонцю
ГІМН сонцю
В щасті грається подув ледачий
Літа стиглого в золоті нив.
І так радісно промінь гарячий
В травах пеститься шовками грив.
Тут згинається повне колосся...
Біля стежки, якою іду,
Мак червоний і синя волошка.
Там, в блакиті, рій хмар на льоту...
Все у щасті на сонці радіє,
Шле веселі пісні небесам...
Лиш моє чогось серце боліє —
Серед поля без щастя я сам...
Загубив своє щастя в колоссі,
В диких квітах широких ланів,
В запашному на луках покосі
І в просторах замріяних днів...
126
1953
ВІЙНУВ ВІТЕР
Війнув вітер з-за горбочку
Серед поля, вздовж ріки,—
Загойдались колосочки,
Зашуміли колоски...
Вітерець повіяв з лугу,
В сяйві сонечка співа,
Дише пахом з виднокругу,
Медом ниви налива...
І зраділи колосочки
И поля смужка золота —
їм волошок сині очки
Усміхаються в житах...
Вітер жита коси чеше,
Збіжжя запахом пашить,
І стає на грудях легше —
Жити й в щасті ворожить...
Але жито на пісочку
В злих умовинах росте...
І тоненькі колосочки,
Та і жито не густе...
1951
127
ОДНА КРАПЛИНА
На золотому листячку берези
Спочила срібна крапелька роси.
П'яніє розум, хоч цілком тверезий,
У подиві чудової краси.
Одна дрібнесенька води краплина
В заглибині осіннього листка
У сяйві іскриться, як та перлина,
Чи в блисках гри вібруюча луска.
Дари природи топчуться ногами...
Зникають непомітно коло нас
Яскраві сонця гімни, сонця гами —
И щасливі ті, що помічають вас...
128
СЯЙВО
Сонця світ,
Неба ясний хризоліт,
Вир життя дає.
Промінь світлий, промінь чистий
В день погожий, урочистий
Розсипається,
В сяйві перли роздає,—
Наче грається...
Ранечком
Іскри пишні танечком
Сонечко кує,
На русявих довгих косах,
Наче в перлах, в срібних росах,
Засміялося,
В травах сяєво живе
Розіллялося...
Світла рій
Водоспад легких мрій
Завихвив в танок,—
Сяйво в жартах грає листом,
Наче дівчина намистом,
І сплітається
Різнобарвних віт вінок
Та й гойдається...
1953
129
СВІТЛО Я ТІНІ
Засміялось сонце в люстрі неба,
Наче дівчина зачервоніло,
Зарум'янилось, зарожевіло...
І будити ранок вже не треба.
Затремтіло листя, заспівало,
Заблищали роси в самоцвітах,
Пахощі проснулися у квітах —
І життя колоссям коливало.
Зашаріло небо у верцадлі
Тихих рік, озер, ставів дрімотних
І почулись співи птиць самотніх,
А у кузні — молот по ковадлі.
Люстра і верцадла — світла й тіні!
І краса джерельна — тиша й звуки!
Випливають з ранком щастя й муки
В найніжніших блисках і в тремтінні,
130
1953
У СИЛІ НЕСКОРИМІЙ
Ловлю найменший усміх неба
У пам'яті з молодших літ,
Немов у сні
Душі привіт.
І згадую, пригадую
Усе, що полюбив, де серцю треба...
Ба, ніі
Найбільше в Києві святім,—
Отім,
Де все пишається, цвіте,
Як час в літописах красу пряде
У силі нескоримій...
А Київ довшими віками
Осяйно чарами бринить,
Гуде Дніпро —
І щасна мить!
Сади, сади, блакить води,—
Як в зелені квітчається вінками
Добро...
І в струмнях сонця промовля
Земля.
Заграють мрії... Тільки б жить! —
І вся істота радісно дзвенить
У силі нескоримій...
1951
131
НА БЕРЕЗІ ІТАСКИ
Сиджу на березі, вдивляюсь в даль
Пів озера спить вкрита бором,
А друга промінем лиснить, як сталь
І ранить серце тихим хором...
Півсонний плюскіт срібно-водних хвиль
Розмірно в берег ударяє —
Думки сягають поза сотні миль,
Душа чуттям глибоким грає...
Чогось думки летять у рідний степ —
Стежок роками не забули,
Блищить коса і сяє срібний серп —
Про села згадки не заснули...
І'ІМ
132
ЖИТТЯ МЕТЕЛИКА
Життя метелика,
Здається, в щасті лине,
Прибуде здалека
І знов у далеч рине.
На квітку прилетить
Легенький — справжня мрія,
І крильми затремтить —
Неначе чародіє...
І ніби без пуття,
Покуштувавши квітів,
Летить у забуття
До сонця, трав і віттів.
Чарує льотом всіх
Безжурне крил тремтіння —
И в відвідинах своїх
Заплоджує насіння.
1952
133
після зливи
Дощик щедрий відшумів,
Гуркіт в небі відгремів.
Сонце око мріііно мружить,
Зазираючи в калюжі.
Буйна радість для хлоп'ят
По калюжах погулять —
І будують галасливі
З мулу греблі після зливи.
У струмочки по землі
Паперові кораблі
Відряджають «капітани!»
Наче в справжні океани.
У болоті до колін,
Ці дослідники малі,
Щиро вдячні літній зливі,—
Хоч замурзані — щасливі!..
ВЕЛИКДЕНЬ
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Співає все довкілля.
Із серця лине до небес
Вся радість і весілля.
А дзвони дзвонять і гудуть —
Веселі, Великодні.
Турботи й сум десь геть ідуть,
Буденний глум, злигодні.
Цвіте весна, а з нею знов
І серце розквітає.
Душа у сяєві обнов
Світ щиро обіймає...
Дівчата, як квітки,— «Жучка»
Виводять коло церкви,
Любов до ближнього палка —
Поки життя не смеркне.
Христос Воскрес!... Лунає скрізь,
Радіють сонце й ниви.
Коли б не було більш вже сліз
І всі були щасливі!
135
1938
БУДЕ ВОЛЯ
Не зневіряйтеся люди —
У майбутнім краще буде!
Буде й воля —
Нас же доля
Не покинула!
Хоч ненависть та і пімста
Ще жиють, як побратимство,—
Честь, хоробрість,
Людська добрість
Не загинула.
Нам, одначе, не чекати,
Щоб добро само до хати
Приблукало —
І лукавий
Десь подінеться.
Постараймось, щоб нам світло
Завітало в грі привітно.
Будем дбати,
Вчитись, знати —
И доля зміниться...
138
ДЗВОНИ КЛИЧУТЬ
Де поділись наші мрії,
Що були так дорогії
Так недавно нам усім?
Та невже ж ми все забули —
Як голодних плач ми чули,
Клялись жертвенно усім?!.
Де поділись наші сили?
Де вогонь, що ми носили
Для народу в боротьбі?
Як ми можемо на волі
Призабути кревних болі
І невірним буть собі?!
Тож вставай! До праці руки!
Засміються ліс і луки —
Нам не жити, як рабам!
Нам на волі сором спати —
Як ламають люди грати
И дзвони кличуть: — бам, бам, бам!..
.39
У СПЕКУ ДНЯ
На крайнебі мойого зору
Біжать сріблясто-сірі полини
І запах пурпурової луни
У спеку дня злітає вгору.
Чергуються дрімотно голі
Широкі обшири рудих степів,
Бринить понуро многолютній спів
І в снах бажань дрімають болі.
У далях тих лежать узори
Життя й безповоротности шляхи,
Окутані в блакитний сум нудьги,
Немов нічим не стерте горе.
І в жадобі майбутніх чар життя
Горять минулі дні без вороття,
Як найцінніша в світі страта...
В уявах людська гра багата,
142
до ***
Відчинив я вікно
В тихий сад, ніччю в зорі повитий.
В ніч глибоку, як дно,—
Хочу липень до хати зловити.
А внизу, під вікном,
В квітах ранок спокійно дрімає
І сп'яняє вином
Серця біль, що спокою не має.
А вверху — небеса...
В зорях вічність, безмежні простори
Душі дань і яса
Наче стріли летять в моїх зорах.
Долітає сюди,
До вікна, літній шелест ранковий.
Ти до мене прийди!
Хоч я знаю — не прийдеш ніколи...
143
МОРЕ ЗРІЛИХ нив
Безмежне море зрілих нив
Колише подих вітру з жаром.
Вже серп, коса і грабки жнив
Красуються в полях не даром.
Покоси на стерні лежать —
Життям налите їх колосся.
Дівчата вийшли в поле жать
І сонце барвить їх волосся...
Серни заграли між стеблом
У збіжжі — наче блискавиці,
Тяжким вантажені плодом
Риплять колеса возовиці.
Ось глянь: полукіпки стоять,
А далі скирти бовваніють,
В далекий обрій зір манять,
Де небо і земля синіють.
Як золото в снопах зерно
Достигле, повне і налите.
То дух минулого воно
Із потом кров в степах розлиту,
Враз з соком грунту прийняло.
И немов причастя — збіжжя-жито
В основу тіла нам лягло
З тим всім, що вже давно прожито...
Так з хлібом з давнини земля
Передала колишню славу
В сучасність нинішнього дня
Та віру в кращую Полтаву.
144
ЖНИВА
Зерном янтарним колос гнеться,
Ще й жорсткі вуса підкрутив
Гарячим жаром жнив, що в'ється
В далекий гін широких нив.
Там вітер грає з небокраєм.
Ланів весела широта.
Шепоче в хвилях урожаєм
Пшениця стигла, золота.
Земля моя плодом багата,
Де жайворонка чути спів,
І даль синіє сивувата,
И красу списать немає слів.
Женці виблискують серпами,
Снопи в полукіпки кладуть,
Солоний піт біжить струмками,—
Не легко дні в напрузі йдуть...
Хвилює золотом пшениця —
Здаля вітрець біжить сюди...
На мить одну спинилась жниця,
Щоби напитися води.
Красу дівочого обличчя
Гартують піснею жнива,
Стоїть, мов бронза смуглолиця,
Статуя з глечиком, живаї
А біля неї дальші ризи
Колосяться у далечинь,
І в сяйві сонця змінно-сиза
Від хмар лілова ходить тінь...
На обріях стоять могили —
І душу огортає сум...
145
Борців в обіймах схоронили
У дальший тяг тужливих дум.
Співають з сивими вітрами
На вічну пам'ять між могил
Про невмирущі давні драми...
Най сум їх збудить гімни сил!
146
ЖОЛУДЬ
Маленький жолудь — сім'я, й так його всі знали
А з нього дуб росте,—
Великий дуб, широколистий,
Міцний, кремезний і тінистий.
Життя його просте —
Та символом дубове листя й жолудь стали.
Час росту надає притишеним бажанням
І сили тим словам,
Що в почуттях налились змістом
У творчому житті... І дійсно
Признання треба там,
Віддати щиро за тверді, як дуб, змагання...
1950
147
ВІЗЕРУНКИ
ВСЕ ЧОГОСЬ БРАКУЄ
Всього ми маєм подостатку,
А найбільше волі.
І робимо, як забажаєм —
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 |
