Лабораторно-практичні роботи з матеріалознавства (стр. 6 )

Теоретичні відомості

Неткані матеріали – це пружне, міцне полотно, має велику товщину, порівняно велику ширину і незначну довжину, створене з одного або кількох шарів текстильних матеріалів (волокон, ниток, ворсу), скріплених різними способами:

1. Механічним:

- прошиванням,

- протиканням;

2. Фізико-хімічним:

- склеюванням термопластичними речовинам

3. Комбінованим.

За волокнистим вмістом неткані полотна поділяють на бавовняні, напіввовняні, шовкові, льняні. До групи бавовняних та льняних полотен належать не тільки полотна, виготовлені з низькосортної бавовни чи льону і відходів прядіння, а й із хімічних (віскозних) волокон. До напіввовняних належать полотна, волокнистий вміст яких становить в основному вовна у вигляді відновлених волокон із розроблених шматків і начосів з додаванням натуральної тонкої, напівгрубої, грубої вовни. Шовкові неткані полотна виготовляють із хімічних волокон.

За способом утворення розрізняють в’язально-прошивні, голкопрошивні та клейові неткані полотна.

1. В’язально-прошивні неткані полотна можуть бути полотнянопрошивними, ниткопрошивними і тканинопрошивними.

- Полотнянопрошивне неткане полотно – це волокнисте полотно, скріплене трикотажним переплетенням. Полотно утворюється з бавовняної пряжі, віскозних комплексних, капронових ниток, має хороші теплозахисні властивості, гігроскопічне, повітронепроникне й стійке до стирання.

- Ниткопрошивні неткані полотна складаються з трьох систем ниток: поздовжніх, поперечних і з’єднувальних. Якщо зовсім недавно ниткопрошивні полотна використовувалися тільки в побуті або як обтиральні матеріали, то тепер їх використовують для виготовлення блузок, сорочок, костюмів. Вони досить гігроскопічні, мають теплозахисні властивості, але меншу стійкість до стирання. Зате вони мають більшу формостійкість.

- Тканинопрошивні неткані полотна складаються з легкого каркаса, прошитого системою ворсових ниток, які на виворітному боці закріплюються переплетення «трико», внаслідок чого полотно має вигляд дволицьового трикотажу.

Тканинопрошивні полотна можуть бути також махровими. Їх використовують для виготовлення чоловічих сорочок, пляжних ансамблів, суконь.

2. Голкопробивне полотно виробляють, проколюючи голками волокнисте полотно. Внаслідок проколу в структурі полотна змінюється розміщення волокон та порушується їхня орієнтація. В місцях проколу утворюються пучки волокон, розміщених перпендикулярно до площини полотна, за допомогою яких зв’язується структура полотна. Структура голкопробивного полотна характеризується густотою проколів, тобто кількістю проколів на 1см.

3. До клейових нетканих матеріалів належать:

- Флізелін – папероподібне неткане полотно, яке складається із суміші різних волокон. Флізелін має орієнтовне розміщення волокон у полотні і тому характеризується нерівномірними властивостями по довжині й ширині, що обмежує його застосування у швейному виробництві.

- Прокламін виробляється із суміші віскозних і нітронових волокон і має неорієнтоване розміщення волокон у полотні. Прокламін на відміну від флізеліну характеризується рівномірністю властивостей по довжині й ширині, підвищеною жорсткістю. Використовують його як прокладку при пошитті сорочок, костюмів, суконь, пальт, застосовуючи при цьому синтетичні нитки різних типів.

Хід роботи

1. Вивчити теоретичні відомості.

2. В альбомі сортової колекції розглянути види нетканих матеріалів.

3. Визначити в 6-ти зразках вид, визначити їхню будову, властивості, призначення.

4. Висновки записати в таблицю.

№ з/п	Вид нетканого полотна	Волокнистий вміст	Спосіб виробництва	Власти- вості	Призна-чення
Полотно	Прошивні нитки

Лабороторно-практична робота №26

Тема. Розпізнавання виду та властивостей матеріалів для з’єднування деталей одягу.

Мета: навчити учнів розпізнавати види швейних ниток, клейових матеріалів.

Матеріально-технічне забезпечення: зразки різних видів швейних ниток – 6шт., альбом з колекцією швейних ниток, зразки клеїв: БФ-6, ПВБ, текстильна лупа, препарувальна голка, папір: білий, чорний - 2шт., лінійка.

Теоретичні відомості

Швейні нитки призначенні для з’єднання деталей одягу.

Бавовняні нитки – це кручена бавовняна пряжа, відбілена або фарбована, скручена у три або шість складень та намотана на котушки або бобіни.

Для виготовлення виробів із легких тканин застосовують нитки з натуральних і хімічних волокон.

Швейний шовк виробляють із шовку-сирцю, який проходить подвійного кручення. Його застосовують для виконання з’єднувальних та оздоблювальних строчок.

Петельний шовк застосовують для обметування петель ручним способом. Виробляють його з натурального шовку або віскозних ниток у два кручення.

Нитки з лавсану і капрону характеризуються підвищеними міцністю і стійкістю до стирання.

Швейні нитки з лавсану рекомендуються застосовувати для пошиття жіночого, чоловічого та дитячого одягу, білизни.

Армовані (бавовняно-лавсанові) нитки належать до комбінованих швейних ниток. Ці нитки складаються із синтетичної основи - лавсанової нитки, обвитої бавовняною пряжею. Їх виробляють у два чи три складення, за зовнішнім виглядом вони нагадують бавовняні нитки. Їх застосовують для з’єднування деталей одягу.

До вишивальних ниток належать муліне, ірис, волічка та інші.

Муліне виробляють із бавовняної пряжі гребінного прочосу та із штапельної пряжі. Пряжу спочатку скручують у два кінці, а потім тростять у шість складень.

Ірис виробляють із товстої бавовняної пряжі гребінного прочосу, скрученої у два складення. Ірис буває дуже товстий і тонкий, матовий і мерсеризований, фарбований у різні кольори.

Волічка – тонка кольорова вовняна нитка, яку застосовують для вишивання на вовняних тканинах.

Клейові матеріали широко застосовують під час виготовлення одягу для виконання багатьох основних і допоміжних операцій.

Поліамідні клеї П-54, П-548, П-12 рекомендується застосовувати для виготовлення одягу, який не часто піддається пранню.

Клей БФ-6 – спиртовий розчин композиції модифікованої феноло-формальдегідної смоли.

Клей ПВБ – спиртовий розчин пластифікованого полівінілбутирилу клейового. Розчин цих клеїв під час нанесення на тканину всмоктується нею. Після висихання тканина стає жорсткою і майже не має клейової здатності. Тому для склеювання використовують або тканини з попередньо нанесеною на них плівкою клеїв БФ-6, ПВБ, або плівки цих клеїв.

Поліетиленові клейові матеріали застосовують при виготовленні комірів, манжет та інших деталей швейних виробів, які часто піддаються волого-тепловій обробці. Для виготовлення цих матеріалів використовують поліетилен високого тиску, температура плавлення якого 100…120С, морозостійкість 80С.

Клейову павутинку виготовляють із розплаву полімерів методом аеродинамічного формування. Вона призначена для закріплення країв деталей одягу, виконання потайних швів і різноманітних клейових з’єднань.

Клейова нитка – це моноволокно, виготовлене із термопластичного полімеру. Залежно від призначення застосовують клейову нитку різних товщин.

Хід роботи

1. Вивчити теоретичні відомості.

2. За сортовою колекцією ознайомитися з різними видами швейних ниток і їхніми характеристиками.

3. У чотирьох зразках бавовняних ниток визначити:

- товщину ниток;

- напрямок кручення;

- кількість скручених ниток;

- ступінь рівності;

- міцність та розрив,

- урівноваженість кручення.

4. У двох зразках шовкових ниток так само визначити товщину, рівність, міцність, урівноваженість, призначення.

5. Розглянути зразки клеїв, визначити їхні вид, властивості, призначення.

6. Висновки занести в таблиці.

№ з/п	Назва тканини	Волокнистий вміст	Номер нитки	Кручення	Рівність	Міцність	Призна-чення

№з/п	Вид клею	Хімічний склад	Властивості	Призначення

Лабороторно-практична робота №27

Тема. Розпізнавання виду та властивостей утеплюваних матеріалів.

Мета: навчити учнів визначати різні види утеплювальних матеріалів.

Матеріально-технічне забезпечення: зразки різних видів утеплювальних матеріалів – 6шт., альбом з колекцією утеплювальних матеріалів, клей.

Теоретичні відомості

До утеплюваних матеріалів, які застосовуються у швейному виробництві, належить натуральне і штучне хутро, ватин, ватилін, поролон, синтетичне об’ємне полотно тощо.

Асортимент хутра, яке застосовується у швейному виробництві, різноманітний.

Натуральне хутро – це шкурки тварин.

Каракуль шкурки, зняті з новонароджених ягнят каракульської породи овець. Застосовують для пошиття шуб, горжеток, комірів тощо.

Заяче хутро належить до малоцінних неміцних видів хутра, яке фарбують для імітації інших, дорожчих видів хутра.

Кротове хутро має низький рівний щільний волос. Використовують для пошиття манто, жакетів, комірів.

Хутро лисиці характеризується щільним високим м’яким волосом і використовується для виготовлення комірів, горжеток.

Норка має гарний шовковистий волосяний покрив і застосовується для виготовлення шуб, комірів, горжеток, головних уборів.

Соболь дає одне із найбільш цінних видів хутра, яке має волос середньої висоти, щільності та шовковистості. Хутро використовують для виготовлення комірів, шуб, горжеток.

Песець має щільний високий волосяний покрив білого або голубого кольору. Його застосовують для пошиття шуб, головних уборів, комірів.

Нутрія має волосяний покрив, який складається із м’якого, шовковистого пуху сірувато-коричневого кольору. Хутро використовується для пошиття шуб, комірів, головних уборів.

Ондатра має щільний, гнучкий волос темно-або світло-коричневого кольору. Хутро використовують переважно для виготовлення головних уборів.

Натуральне хутро має високі теплозахисні властивості, достатню гігроскопічність, високу зносостійкість.

Штучне хутро має оригінальний зовнішній вигляд і ряд властивостей, які дають змогу виготовляти з нього швейні вироби високої якості та різноманітного призначення.

Штучне хутро використовують як основний і як підкладковий матеріал, а також для комірів та оздоблення. Штучне хутро за своєю будовою нагадує натуральне і складається із ґрунту і ворсу. Ґрунт – основа хутра, в якій закріплено волокна ворсу. Для ворсу використовують вовняні, віскозні, ацетатні, поліамідні, поліефірні волокна.

Штучне хутро характеризується високими теплозахисними показниками, стійкістю до стирання, має гарний зовнішній вигляд. Штучне хутро може імітувати каракуль, норку, хутро морського котика, горностая.

Ватин – прокладкове, утеплювальне полотно, вироблене із бавовняної пряжі та вовняних волокон. Ватин буває трьох видів: трикотажний, каркасний, в’язально-прошивний.

Ватилін виробляють проклеюванням з одного або двох боків тонкого шару низькосортної вати. Застосовують для прокладки головних уборів і в спецкуртках.

Поролон – це легкий матеріал із пластмаси, який випускається у вигляді полотен різної товщини. Наявність великої кількості рівномірно розміщених пор, заповнених повітрям, надає поролон дуже хороших теплозахисних властивостей.

Синтапон виробляють із суміші капронових, нітронових і віскозних волокон, які скріплюють латексом. Синтапон легкий, м’який, має хороші теплозахисті властивості. Застосовується як утеплювальна прокладка для курток, пальто.

Полотно «Віва» - це напіввовняне неткане полотно. Використовують його як утеплювальну прокладку під час виготовлення верхнього одягу.

Хід роботи

1. Вивчити теоретичні відомості.

2. За сортовою колекцією ознайомитися з різними видами та характеристиками утеплювальних матеріалів.

3. Визначити вид, волокнистий вміст та властивості 6-ти зразків утеплювальних матеріалів, їх призначення.

4. Висновки записати в таблицю.

№ з/п	Вид утеплювального матеріалу	Волокнистий вміст	Властивості	Призначення

Лабороторно-практична робота №28

Тема. Розпізнавання окремих видів фурнітури та оздоблювальних матеріалів.

Мета: навчити учнів розпізнавати види фурнітури та оздоблювальних матеріалів.

Матеріально-технічне забезпечення: альбом з фурнітурою – 15шт., альбоми колекції оздоблювальних матеріалів – 15шт., зразки різних видів фурнітури та оздоблювальних матеріалів – 8шт.

Теоретичні відомості

Фурнітура – це допоміжні вироби (ґудзики, крючки, петлі, кнопки, застібки-блискавки, пряжки), які застосовують для з’єднання деталей одягу.

Ґудзики призначені для застібування одягу, а також як декоративна прикраса.

За призначенням розрізняють ґудзики пальтові, костюмні, платтяні, брючні, білизняні, формені та дитячі.

Ґудзики виробляють з дірочками або з ніжкою-петелькою для пришивання.

Крючки і петлі повинні мати правильну форму, бути рівними, гладенькими, без слідів корозії.

Крючки і петлі можна пришивати вручну і на спеціальних машинах-автоматах.

Для виробів різних видів застосовують крючки та петлі також різних видів.

Кнопки виробляють із металу, що не іржавіє, двох кольорів: білі нікеліровані або посріблені та чорні лаковані. Кнопки складаються із чашечки і головки з пружинкою для затискування шрифта. Застосовують для застібування жіночих блуз, платтів, дитячого одягу, головних уборів.

Застібку-блискавку виробляють із металу і пластмас. Металеві деталі застібок повинні бути нікеліровані або хромованими, а пластмасові – з декоративним або лаковим покриттям.

Застібки повинні бути блискучими, без плям, облоїв, збоїн, слідів іржі. Замок повинен з’єднувати застібку плавно і вільно. Бортова стрічка застібки повинна мати значну міцність.

Пряжки вробляють двох видів: штамповані з прямокутною рамкою, яка має з одного боку зубці і дві перекладини всередині; штамповані з прямокутною рамкою, в якій обертається вісь з двома шпильками. Випускають їх із пластмаси, металу, деревини.

Оздоблювальні матеріали – тасьма, стрічки, шнури, мереживо, тюль, шитво – широко використовуються у швейному виробництві для оздоблювання одягу, а також як прикладні матеріали. Застосування оздоблювальних матеріалів і фурнітури визначається естетичними вимогами.

Тасьма – вузька смужка, плетена з ниток різного волокнистого вмісту. Тасьму виробляють на стрічкоплетільних машинах, перехрещуючи між собою нитки, розміщені в косому напрямку до країв. Залежно від виду волокна тасьма буває бавовняна, напівшовкова із штучного шовку.

Стрічки – це вузькі ткані смужки різної ширини; бувають бавовняні шовкові, напівшовкові, напіввовняні. Застосування їх у швейному виробництві дуже різноманітне: для оздоблювання суконь, білизни, зав’язок, прокладок, підв’язок тощо.

До оздоблювальних стрічок належать такі:

1. Білизняна - із бавовняної пряжі або напівшовкова, застосовують для оздоблення білизни.

2. Шляпна – виробляють напівшовковою із штучного шовку і застосовують для оздоблення шляп.

3. Оксамитка – виробляють на бавовняній основі з коротким щільним ворсом із штучного шовку на лицьовому боці.

4. Шотландка – строкато ткана клітчаста стрічка із ниток штучного шовку двох, трьох і чотирьох кольорів, саржевого переплетення.

5. Атласні стрічки випускають чисто шовковими із віскозного або натурального шовку.

6. Тафта – стрічка з репсовим ефектом із віскозного шовку.

7. Саржева – виробляють саржевим переплетенням із натурального шовку по основі й пітканню.

До прокладкових стрічок належать:

1. Бортова – льняна по основі й бавовняна по пітканню, виробляється полотняним переплетенням. Її застосовують під час пошиття чоловічих і жіночих костюмів та пальт, наклеюючи на борти клеєм БФ-6, щоб не деформувалися.

2. Корсажну стрічку виробляють полотняним переплетенням із бавовняної пряжі більшого віскозного номера в пітканні, завдяки чому виникає поперечний рубець. Застосовують як корсаж до спідниці.

3. Брючна стрічка із крученої бавовняної пряжі з потовщеним краєм. Застосовується для зміщення нижніх країв брюк, щоб оберегти їх від стирання.

До стрічок для зав’язок належать:

1. Кіперна із бавовняної пряжі, має саржеве переплетення ялинкою. Застосовують для зав’язок на кальсонах, сорочках.

2. Шнури виробляють плетенням або звиванням. Із різних видів плетених шнурів слід виділити такі:

а) оздоблюванні,

б) бортові,

в) петельні,

г) синелька,

д) шнур звитий напівшовковий,

е) шнур звитий вовняний.

3. Мереживо – це сітчасті плетені, ткані або в’язані вироби, які випускають у вигляді краю, прошви та мотивів і застосовують для оздоблювання суконь, блузок, жіночої і чоловічої білизни тощо.

4. Тюль – рідка сітчаста тканина. Тюль буває гладким і узорчастим. Застосовують для оздоблювання жіночої білизни, для виготовлення покривал, накидок, занавісок тощо.

5. Шитво – смужка тонкої бавовняної тканини з вишитим на спеціальних машинах малюнком. Вишивку комбінують з вирізними отворами, які входять до загальної композиції малюнка. Шитво випускають крайове, із зигзагоподібним краєм та у вигляді прошви.

Хід роботи

1. Вивчити теоретичні відомості.

2. Розглянути в альбомах зразки фурнітури, оздоблювальних матеріалів та навчитися розпізнавати за ними окремі їх види.

3. Оглядаючи фурнітурні зразки, волокнистий вміст, вид, якісні показники, призначення.

4. Висновки записати в таблицю.

№ з/п	Вид фурнітури, оздоблювальних матеріалів	Волокнистий вміст	Якісні показники	Призначення

Зміст

Передмова 3

Зведено-тематичний план 4

Лабораторно-практична робота № 1 5

Лабораторно-практична робота № 2 6

Лабораторно-практична робота № 3 8

Лабораторно-практична робота № 4 9

Лабораторно-практична робота № 5 10

Лабораторно-практична робота № 6 11

Лабораторно-практична робота № 7 13

Лабораторно-практична робота № 8 14

Лабораторно-практична робота № 9 16

Лабораторно-практична робота № 10 18

Лабораторно-практична робота № 11 20

Лабораторно-практична робота № 12 22

Лабораторно-практична робота № 13 24

Лабораторно-практична робота № 14 25

Лабораторно-практична робота № 15 27

Лабораторно-практична робота № 16 29

Лабораторно-практична робота № 17 30

Лабораторно-практична робота № 18 32

Лабораторно-практична робота № 19 33

Лабораторно-практична робота № 20 35

Лабораторно-практична робота № 21 37

Лабораторно-практична робота № 22 38

Лабораторно-практична робота № 23 40

Лабораторно-практична робота № 24 41

Лабораторно-практична робота № 25 42

Лабораторно-практична робота № 26 44

Лабораторно-практична робота № 27 46

Лабораторно-практична робота № 28 48

Список використаної літератури 53

Список використаної літератури

1. Материалы для швейных изделий. –М.: Легкая и пищевая промышленность, 1982. – 312 с.

2. Швейне матеріалознавство: Підручник: Вид.2-ге. – Львів: Світ, 2004. – 240 с.

3. Міненко і переплетення. – К.: «Вікторія», 2001. – 117 с.

4. Семак матеріалознавство (волокна, пряжа, нитки): Навч. посібник – К.: ІДСО, 1996. – 208 с.

5. , Полікарпов І. С. Хутряні товари: Навч. Посібник. – К.: НМЦ «Укоопосвіта», 1998. – 128 с.