Сучасний виховний процес: сутність та інноваційний потенціал (стр. 17 )

1. Философский энциклопедический словарь / Под ред. . – М.: ИНФРА, 1998. – 488 с.

2.Соціальна педагогіка: підручник / За ред. ї. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 486 с.

3. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки: навч. посіб. / , В. Є. Виноградова-Бондаренко – К.: [б. в.] 2004. – 178 с.

4. Звєрєва І. Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика: монографія/ Ірина Дмитрівна Звєрєва. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 393 с.

5. Життєва компетентність особистості: від теорії до практики: наук.-метод. посіб. / За заг. ред. І. Г.Єрмакова. – Запоріжжя, Центоріон, 2005. – 640 с.

Особливості формування

довірливого ставлення підлітків до однолітків в діяльності дитячих громадських об’єднань

Стан аномії, характерний для сучасного суспільства, створює атмосферу нестабільності. Особливо чутливим до цих несприятливих тенденцій є підлітковий вік. Тому виникає потреба дослідження психолого-педагогічних механізмів та умов гармонізації відносин підлітка зі світом та самим собою. Одним з таких механізмів є довіра, як головна умова суб’єктного переживання психологічного комфорту людини в соціумі. Відповідно існує проблема пошуку та визначення вікових та індивідуальних особливостей виховання в дитячому громадському об’єднанні, зокрема, спрямованого на формування довірчої взаємодії дитини зі світом і однолітками, визначення балансу оптимальних рівнів довіри та недовіри.

Довіру до однолітка можна розглядати як частковий випадок довіри до світу, адже при взаємодії з іншим цей інший стає тією частиною світу, з якою взаємодіє людина. Оскільки довіра пов’язана з безпекою та значущістю того, кому довіряють, довіру можна розглядати як специфічний вид ціннісного ставлення, в даному випадку – до однолітка, члена дитячого об’єднання.

Для розуміння особливостей дитячого об’єднання як громадського, важливо врахувати наступні принципи: “самореалізація як сенс включення особистості в об’єднання; самоорганізація як механізм, що засновує громадське об’єднання дітей та дорослих; самодіяльність як спосіб існування об’єднання; самоуправління як засіб, що забезпечує функціонування об’єднання; соціальна реальність як змістовне джерело організованої дитячої самодіяльності та сфера реалізації дитячої активності; функція дорослих на участь та підтримку, відповідальність дорослих за педагогічні наслідки організованої дитячої самодіяльності; зростаюча включеність дітей у суспільні відносини як спосіб становлення особистості в дитячому об’єднанні” [2, с. 96]. Діюча за такими принципами виховна система дитячого об’єднання формує досвід солідарної участі в облаштуванні суспільного життя та суспільно-прийнятні способи соціального самоствердження, засвоєння досвіду суспільного самоуправління та соціальної відповідальності. Головною умовою та способом формування такого досвіду виступає колективно організована, спільними зусиллями реалізована спільна діяльність, що базується на довірі.

Вивчаючи специфіку становлення у підлітків довірливого ставлення в умовах дитячого об’єднання ми з’ясували, що довіра їх реалізується по-різному у відношенні до дорослих та до однолітків і створює два кола довірливого спілкування. Довірливе ставлення до однолітка базується на уявленні підлітка про своє реальне, сьогоднішнє “Я”, а до дорослого – на уявленні про своє майбутнє, бажане “Я”. Це визначає якісну та змістовну різницю інформації, призначену однолітку та дорослому. Прояв довіри до однолітка має параметри, що відрізняються по мірі стійкості, інтенсивності, широти та глибини саморозкриття. Це надає довірі якостей вибірковості та парціальності. Серед членів дитячого об’єднання довіра до однолітків з таким же статусом, базується на уявленні суб’єкта про своє реальне, сьогоднішнє “Я”, а по відношенню до членів групи з більш високим статусом – про майбутнє, бажане “Я”. Прояв довіри також різниться за мірою стійкості, інтенсивності, широти та глибини саморозкриття.

Попередній аналіз результатів дослідження, дозволяє нам стверджувати, що довіра є інтегральним результатом суб’єктних, об’єктних, середовищних та ситуативних факторів. Окрім того, ми вважаємо, що внутрішнім механізмом детермінації актуальної довіри виступають такі фактори, як конкретна довіра, досвід довіри та базова довіра. В цьому контексті саме перший та другий фактори мають враховуватись нами при формуванні довіри в умовах дитячого руху. Ступінь взаємності, міри довіри до себе та до іншого визначає формування різних видів довірливих ставлень. Особистість: 1) рівною мірою довіряє собі та партнеру – діалогічне спілкування;2) довіряє тільки собі і не довіряє іншому – суперництво; 3) обидва довіряють іншому більше, ніж собі – безвідповідальність; 4) один довіряє собі та іншому, другий – тільки собі – маніпуляція; 5) один довіряє собі та іншому, другий – більше іншому, ніж собі – авторитетне ставлення; 6) один довіряє тільки собі, другий тільки іншому – залежність.

В основу формування довіри в умовах дитячого руху ми вважаємо доцільним поставити гуманістичні принципи, орієнтовані на розуміння, визнання та прийняття іншої особистості. Пошук конкретних засобів та методів виховання та розвитку оптимального співвідношення довіри, як до себе, так і до світу, є важливим соціальним та практичним завданням. Тренінги, бесіди та ігри можуть виступати засобом гармонізації відносин підлітка одночасно зі світом та з собою. Тренінги по формуванню довірливого ставлення базуються на ряді положень: 1) довіра, функціонуючи у системі “вихователь-підліток”, виступає в якості однієї з основних умов формування характеру взаємодії в цій системі; 2) достатній рівень довіри в системі “підліток-підліток” створює умови для просоціального розвитку особистості підлітка; 3) тренінги по формуванню довіри у підлітків мають на меті розвиток особистісної сили підлітків, віри в себе, усвідомлення значущості довіри в процесі спілкування з ровесниками, а також вироблення певних навичок, пов’язаних з вмінням формувати взаємні довірливі відносини в процесі взаємодії; 4) усвідомлення ролі різних стратегій поведінки, які породжують різні ефекти та феномени міжособистісних відносин, пов’язаних з наявністю різних видів довіри або її відсутністю; 5) розвиток якостей та здібностей, пов’язаних з вмінням будувати довірливі відносини, що базуються на взаємних ціннісних особистісних позиціях. Тобто, тренінги, як один з методів, передбачають просування підлітка і в пізнанні себе самого, і в оволодінні новими поведінковими, довірливими навичками.

Література:

1. Антоненко -психологическая концепция доверия / . – М., 2006.

2. Кирпичник основы детского общественного движения / // Основы социокинетики детства. – М., 2009, 96 с.

3. Купрейченко доверия и недоверия / . – М., 2008.

4. Скрипкина доверия / . – М., 2000.

С. В. Кушнарьов

Формування базових соціальних цінностей у малих групах неповнолітніх засуджених

Інтерес суспільних наук до процесу формування базових соціальних цінностей сучасної молоді пояснюється надзвичайною важливістю, оскільки підтримання людського потенціалу є одним з основних чинників стабільності, а значить безпеки будь-якого суспільства. Для кримінологів, психологів і педагогів процес формування базових соціальних цінностей сучасної молоді представляє значний інтерес ще й тому, що від його успішності залежить спрямованість індивіда, його діяльність – позитивна, творча або деструктивна, злочинна. Безумовно, в сучасних умовах з’явилися нові цінності в українському суспільстві, які дуже активно переймає молодь. Але, незважаючи на це, нова чітка система цінностей в сучасному суспільстві ще не сформована, відсутні стійкі орієнтири, не визначені соціальні пріоритети.

Проведене фахівцями лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання НАПН України соціологічне дослідження показало, що сучасна молодь – це нове покоління українських громадян з радикально зміненими за останні десятиліття мотивами поведінки, моральними цінностями, соціально-професійними орієнтирами. До того ж існує достатньо значна група молоді, яка вже не живе або не хоче жити відповідно до норм і законів нашого суспільства. Як наслідок, лише протягом 2010 року в пенітенціарних установах відбували кримінальне покарання 1479 неповнолітніх засуджених.

Загальновідомо, що протягом свого життя особистість постійно оволодіває одними функціями-ролями і втрачає інші. У засуджених до позбавлення волі процес засвоєння нових функцій-ролей якісно змінюється, що потребує значної перебудови звичних шаблонів поведінки, системи установок і ціннісних орієнтацій. Соціальні функції-ролі засуджених, як членів суспільства, або взагалі не виконуються, або значно обмежені. Дослідження цього питання показало, що в умовах ізоляції від суспільства людина виконує не більше 10% тих соціально схвальних функцій-ролей, які вона повинна виконувати на волі.

Оскільки проблема формування базових соціальних цінностей в малих групах неповнолітніх засуджених має міждисциплінарний характер, нами здійснено детальний аналіз можливостей методичного арсеналу сучасної психології, педагогіки та соціології. За результатами аналізу встановлено, що з усього розмаїття існуючих методик для діагностики базових соціальних цінностей найбільш доцільно застосовувати: соціометричний метод Дж. Морено; методику Ш. Шварца для вивчення цінностей особистості; метод оцінки морального розвитку особистості, розроблений фахівцями Білоруської медичної академії післядипломної освіти та Білоруського центру медичних технологій; вербальний проективний тест Must-тест для визначення життєвих цінностей особистості (запропонований П. М. Івановим та Є. Ф. Колобовим). Таким чином, на сьогоднішній день існує певний перелік психологічних методів і методик, спрямованих на діагностику соціальних цінностей, які в повній мірі можна застосовувати і в роботі з неповнолітніми засудженими.

Виходячи із специфіки пенітенціарної системи, а також з урахуванням попередніх досліджень, найбільш тісно пов’язані із соціально-психологічним кліматом у малій групі і моделями групової та індивідуальної поведінки неповнолітніх засуджених такі базові соціальні цінності: авторитет, довіра, солідарність, толерантність, які є універсальними. Окрім того, для пенітенціарної системи ці поняття актуальні самі по собі, оскільки без них неможливі будь-які перетворення в сучасній пенітенціарній школі.

Базуючись на якісних змінах, які зазнає сучасна система освіти в Україні, відповідаючи на вимоги часу, враховуючи новітні психолого-педагогічні технології навчання, до арсеналу яких, насамперед, належать інтерактивні методи, а також зважаючи на відсутність цілісної методики формування базових соціальних цінностей в малих групах неповнолітніх засуджених, нами розроблений соціально-педагогічний тренінг (далі – СПТ) конструктивної взаємодії в якому присутні елементи психологічного впливу і педагогічного навчання та виховання. Враховуючи специфічні умови пенітенціарних установ, вікові особливості неповнолітніх засуджених, а також завдання і мету дослідження, як базові елементи СПТ були обрані типові життєві проблемні ситуації: “мозковий штурм” та групова дискусія.

Обрання інтерактивних методів для застосування у практичній діяльності пенітенціарних установ не випадкове, оскільки гіпотетично була передбачена можливість практично відчути неповнолітніми засудженими дію Закону, відповідальності, обов’язку, права, що є одним з можливих варіантів формування особистісної переконаності в правомірності вчинків і необхідності змінити свою поведінку на краще.

На закінчення зазначимо, що проблема формування базових соціальних цінностей в малих групах неповнолітніх засуджених охоплює досить широке коло питань щодо особливостей взаємодії спецконтингенту пенітенціарних установ із середовищем, визначення його елементів, характеру міжособистісних і міжгрупових стосунків в умовах позбавлення волі, механізму соціально-психологічної адаптації до нових умов життя і соціального оточення, механізму утворення неофіційних малих груп і характеру спілкування в групах, впливу групових процесів на особистість і на формування колективу, чинників, які визначають інтенсивність цього впливу тощо. Все це зумовлює надзвичайну актуальність, теоретичне і практичне значення обраної теми дослідження, насамперед, із кримінологічних, соціально-педагогічних та психологічних позицій.

О. П. Липецький

Формування соціальної компетентності

старших підлітків у технічних гуртках засобами проектних технологій

У сучасних умовах розвитку позашкільної освіти важливими і необхідними є розробка і впровадження нових підходів, що сприятимуть підвищенню її якості і забезпеченню доступності. Серед них важлива роль належить компетентнісному підходу. Теорія компетентнісного підходу в освіті розроблялася і була представлена в працях зарубіжних і вітчизняних учених Р. Бадера, Д. Мертенса, Б. Оскарсона, А. Шелтена, С. Шо, Н. Бібік, Л. Ващенко, І. Єрмаков, О. Локшина, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачева та ін. Практичну реалізацію компетентнісного підходу, формування компетентностей особистості розкрили в своїх роботах вчені І. Агапов, В. Болотов, А. Вербицький, І. Зимняя, Е. Зеєр, М. Катунова, В. Лаптев, О. Лебедев, Н. Радіонова, В. Серіков, А. Тряпицина, А. Хуторський, С. Шишов та ін.

Компетентнісний підхід у позашкільній освіті – це підхід, що базується на застосуванні в меті, завданнях, змісті, формах та методах позашкільної освіти компетентностей особистості. Він носить закономірний характер, виходить із узагальнення практики, і виступає проти одностороннього характеру і передбачає посилення практичної спрямованості освіти, засвоєння підростаючим поколінням компетентностей, що дозволять йому повноцінно реалізувати себе в сучасних умовах. Соціальна компетентність у технічних гуртках позашкільних навчальних закладів спрямована на виховання та розвиток загальної культури особистості, здатності до співпраці, самореалізації та самовизначення. Одним із сучасних методів в роботі позашкільних навальних закладів є соціальне проектування. Даний метод дозволяє відійти від традиційного підходу в організації навчально-виховного процесу в позашкільному закладі освіти, подолати пасивність учня, включити його в активну перетворювальну діяльність.

Результати проведеного нами констатувального експерименту на базі Центру науково-технічної творчості молоді “Сфера” Оболонського району м. Києва в технічних гуртках авіа - та автомоделювання засвідчили, що учні мають переважно низький 43,4% та середній 37,2% рівні сформованості соціальної компетенції. Високий рівень сформованості мають лише 19,4% вихованців.

Для формування вище зазначених компетентностей особистості нами було запропоновано соціальне проектування, яке є одним з найважливіших елементів розвитку громадянських знань і вмінь, активної позиції в суспільному житті. Спробувати свої сили в розробці реальних проектів, результатом яких може стати зміна соціальної ситуації (у школі, позашкільному навчальному закладі, мікрорайоні, тощо). Соціальні проекти в технічних гуртках дають можливість учням пов’язати й співвіднести загальні знання, уміння та навички отримані на уроках та гурткових заняттях з реальним життям. Беручи участь у реалізації проектів, вихованці конкретними справами проявляють свою громадянську позицію та активність, відповідальність, виховують такі якості як цілеспрямованість, послідовність, наполегливість, уміння відстоювати свою думку, доводити розпочату справа до кінця.

Окремо можемо виділити форму роботи з мікро групами у технічних гуртках при формуванні команд, які представляють окремий гурток, позашкільний центр, район або область на змаганнях з технічних видів спорту різного рівня, коли інтереси особистості необхідно підпорядковувати спільним інтересам команди і навпаки, коли досягнення окремих членів команди залежить від спільної роботи. Метою соціального проектування в технічних гуртках позашкільних навчальних закладів є: формування позитивної “Я-концепції” й умінь дитини об’єктивно оцінювати себе, свої дії; розвиток здібностей учнів у тій сфері діяльності, до якої вони проявляють схильність, “командного духу” і “почуття ліктя”; умінь і навичок роботи в команді, відповідальності за спільну справу; розвиток дослідницького й критичного мислення; підвищення особистої впевненості в кожного учасника проекту; усвідомлення себе компетентною особистістю.

Учні, розробляючи проект, проходять всі етапи його виконання: збір матеріалу, його обробка, розробка проекту, узгодження, експертиза та реалізація. Ця робота виявляє не лише позитивні якості учня, але й дозволяє визначити слабкі сторони, над якими надалі необхідно працювати. Використання цієї форми роботи дає змогу педагогічному колективу творчо підійти до організації навчально-виховного процесу в позашкільному навчальному закладі, тим самим активно впливаючи на інтелектуальний та емоційно-ціннісний розвиток учня. Таким чином, можна зробити висновок, що соціальне проектування – це переважно колективна комунікативна діяльність. Вона вчить учнів спільній роботі у колективі, вмінню розподіляти обов’язки, дискутувати, аргументувати та відстоювати свою точку зору, переконувати інших для досягнення спільної мети.

О. В. Литовченко

Соціальне становлення особистості

у позашкільних навчальних закладах:

концептуальні основи дослідження

На сучасному етапі суспільного розвитку проблема набуття людиною соціальності виражає онтологічні, тобто сутнісні властивості її соціального буття. Педагогічна наука стикається із черговою науковою проблемою: необхідністю пошуку адекватних механізмів, способів забезпечення соціальності людини в суспільстві в умовах нової суспільної свідомості, культури, системи цінностей та форм соціальної організації [3, с. 184]. Відповідно висуваються нові вимоги до освітніх установ щодо необхідності внесення коректив, оптимізації змісту й форм виховання особистості, здатної до ефективної самореалізації в соціумі в межах соціальних норм та морально-етичних принципів.

Значна роль у вихованні, розвитку, соціальному становленні особистості належить позашкільним навчальним закладам, діяльність яких охоплює вільний час дітей та молоді, організований на засадах добровільності, інтересах і здібностях кожного вихованця. Особливо це стосується багатопрофільних позашкільних начальних закладів, які мають широке поле можливостей для соціального становлення дітей за рахунок різноманітних форм організації, змістових аспектів, видів діяльності.

Специфіка позашкільної освіти зумовила сучасну її інтерпретацію з позицій соціально-педагогічного знання, розуміння вітчизняними й російськими фахівцями відповідної сфери діяльності позашкільних навчальних закладів (з 1991 у РФ вживаються поняття “додаткова освіта дітей”, “установа додаткової освіти дітей”) як соціально-педагогічної (, , іянов, та ін.). Відповідно доцільним є дослідження проблеми соціального становлення особистості, потенціалу позашкільних навчальних закладів у цьому контексті з позицій соціальної педагогіки – галузі педагогічних знань, науки про закономірності й механізми становлення й розвитку особистості в процесі освіти та виховання в різних соціальних інститутах [1].

Важливе теоретичне й практичне значення у контексті проблем соціального становлення особистості, соціально-педагогічного потенціалу позашкільних навчальних закладів мають праці, присвячені наступним проблемам: психологічним основам особистісного розвитку (єв, , ін, І. С. Кон, , єв, інштейн, а також І. Д.Бех, та ін.), ідеям гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс, К. Юнг); соціально-педагогічним основам навчально-виховного процесу (, , ); концептуальним основам соціально педагогічної науки в Україні (Т. Ф.Алєксєєнко, , Р. Вайнола, , І. Д.Звєрєва, , іонова, та ін.), теоретико-методологічним основам позашкільної освіти (, О. Є.Лебедев, інова, , іт, Т. І.Сущенко та ін.).

На основі аналізу філософських, психолого-педагогічних, соціально-педагогічних підходів, теоретичного осмислення проблеми стосовно сфери позашкільної освіти (, М. Р.Мірошкіна, іт та ін.), результат соціального становлення особистості підлітка, юнака у комплексних позашкільних навчальних закладах в межах дослідження розглядаємо як становлення адекватної соціальності (інтеріоризація соціальних цінностей, засвоєння системи соціальних ролей, набуття соціального досвіду (за ), самоствердження й самореалізації у реальних соціально значущих діях – соціальна активність (за М. Р.Мірошкіною); розвиток індивідуальності (реалістичний образ “Я”, актуалізація особистісного потенціалу (за ), наявність власної системи цінностей і власної життєвої перспективи), міру збалансованості цих аспектів соціального становлення особистості (як інтегральний критерій).

Основними методологічними ідеями відповідного дослідження є наступні: ідея співвідношення одиничного й загального, свободи й необхідності стосовно становлення особистості (І. Кант, І. Г.Фіхте); культурно-історична теорія (); ідея діяльнісного підходу до розвитку психіки (єв); ідея особистісно орієнтованого підходу до виховання особистості (І. Д. Бех, , ); ідея соціально-педагогічного потенціалу позашкільної освіти (, , іянов, іт).

Суттєвими у контексті дослідження є наступні положення. Об’єктивно процес становлення особистості людини в процесі виховання й соціалізації є процесом інкретним (неперервним), таким, що не має свого завершення. В основу такого розуміння становлення людини покладено філософське розуміння категорії “становлення” як такої, що характеризує постійну, таку, що охоплює цілісність, зміну, виникнення та зникнення; протиставлення буттю як стійкості та незмінності (Геракліт, Парменід та ін.). У розвитку поведінки дитини присутні дві основні лінії: одна – це лінія природного розвитку поведінки, тісно пов’язана з процесами загальнорганічного зростання та дозрівання дитини; інша – культурного вдосконалення психологічних функцій, вироблення нових способів мислення, оволодіння культурними засобами поведінки () [2]. Людина, будучи носієм колективного й індивідуального начал, є дуалістичною за своєю суттю [3, с. 8]. Відповідно доцільно говорити про потребу підлітка, юнака у соціальній типізації та, водночас, прагнення до вираження власної індивідуальності (індивідуалізації), гармонізацію цих процесів (за ). Становлення соціальності людини у ході її соціалізації дозволяє їй відповідати соціальним нормам й вимогам суспільства, а також самореалізуватися в цьому суспільстві на основі освоєння його духовно-моральних цінностей ().

Виходячи з цієї системи поглядів на проблему, сформульовано загальну гіпотезу дослідження, сутність якої полягає у таких припущеннях: соціальне становлення учнів 8-11 класів у комплексних позашкільних навчальних закладах, результатом якого є адекватна соціальність особистості, розвиток її індивідуальності, оптимізується за концептуального визначення та практичної реалізації системи соціально-педагогічного впливу на особистість учня, що передбачає сприяння соціальному становленню особистості у сферах: діяльність, спілкування, самосвідомість; обґрунтування соціально-виховного середовища позашкільного навчального закладу як простору, що спрямований на вирішення двох груп завдань: становлення адекватної соціальності особистості (інтеріоризацію соціальних цінностей, засвоєння соціальних ролей, набуття соціального досвіду) та розвиток індивідуальності особистості (реалістичний образ “Я”, актуалізація особистісного потенціалу, наявність власної системи цінностей і життєвої перспективи); гармонізацію цих аспектів особистісного становлення.

Література:

1. Теорія і практика соціально-педагогічної роботи з дітьми та учнівською молоддю в територіальній громаді: Автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.05 [Електронний ресурс] / ; Луган. нац. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. – Луганськ, 2007. – 44 с.

2. Выготский культурного развития ребенка / // Вестн. Моск. ун-та: сер. 14. “Психология”. – 1991. – № 4. – С. 5-18.

3. Ромм воспитание : эволюция теоретических образов /. – Новосибирск: Наука; изд-во НГТУ. – 2007. – 380 с.

В. О. Луценко

ФОРМУВАННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ КАРТИНИ СВІТУ

ТА УЗАГАЛЬНЕНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ОБРАЗ ДОРОСЛОГО

Сучасні умови життя, спричинені, в першу чергу, науковим прогресом, змушують науковців та педагогів орієнтуватись у навчально-виховному процесі на те, щоб виховати дитину не просто як особистість, яка володіє певними професійними знаннями, а й особистість, що володіє цілісними та інтелектуальними аспектами знань. Це передбачає формування у неї картини світу, власних поглядів на світ та місце в ньому. Безперечним є те, що кожна людина має власну картину світу і відповідно до неї будує своє життя. Ця картина може бути частковою або повною, глибокою або поверхневою. У формуванні картини світу велику роль відіграють такі соціальні інституції як навчально-виховні заклади та сім’я.

Період дитинства людини більш довготривалий по відношенню до дитинства всіх живих істот на Землі. Чи потрібно прискорювати розвиток дитини та скорочувати період її дитинства і шляхом інтенсивних тренувань перетворювати дошкільника в школяра, а школяра в дорослу людину. Можливо слід краще звернути увагу на період дитинства, особливо дошкільного, під час якого закладаються всі життєві установки малюка. Так як в даному контексті слід говорити не тільки про кількісні зміни, а й про їх якість. Те, що природа не надала дитині з народження можливості володіти всіма формами поведінки дорослого і що це вона оволодіває на протязі життя – так це скоріше перевага, ніж недолік. Нормальний період тривалості дитинства – це запорука людського розвитку. Яким же чином дитина пізнає світ, знайомиться з світом дорослих? Дитина спостерігає за діяльністю дорослого, спілкується з ним та на своєму рівні аналізує їх діяльність та поведінку. Тобто спілкування для дитини – це запорука нормального її розвитку та пізнання світу.

Під спілкуванням ми розуміємо – процес взаємодії людей. Одним з важливих напрямків у роботі з дітьми дошкільного віку є розвиток їхньої пізнавальної сфери. Пізнавальна сфера – складне утворення, що забезпечує людині повноцінне інтелектуальне та емоційне існування у світі. У пізнавальній сфері можна виділити три компоненти, що нерозривно пов’язані між собою та доповнюють один одного: пізнавальні (психічні) процеси, сюди відносяться сприймання, увага, пам’ять, мислення та інші; інформація, яка включає в себе досвід та дослідження, накопичені людством на шляху пізнання світу; ставлення, яке розглядається як почуттєво-емоційний досвід людини, що складається з емоційних реакцій та окремі об’єкти, предмети, явища та події нашого світу