Акредитація випробувальних лабораторій (стр. 2 )

- визначає умови інспекційного контролю й укладає договір з НААУ на

його здійснення.

Порядок повторної акредитації встановлюється залежно від результатів інспекційного контролю. Вона може проводитися за повною або скороченою процедурою.

Перелік випробувальних лабораторій:

- Аналітична випробувальної лабораторія зварювальних матеріалів;

- Лабораторія механічних випробувань;

- випробувальна лабораторія зварювального устаткування;

- випробувальна лабораторія джерел харчування й спеціалізованого зварювального встаткування;

- випробувальна лабораторія технологічних процесів дугового зварювання при виготовленні, ремонті й монтажі металоконструкцій.

Випробувальні лабораторії акредитовані НААУ, виконують такі основні функції:

- проводять випробування продукції, яка сертифікується відповідно області акредитації й видають протоколи випробувань;

- беруть участь за пропозицією органа по сертифікації в проведенні технічного нагляду за проведенням сертифікованої продукції й за дорученням Національного органа по сертифікації - у проведенні інспекційного контролю;

- за дорученням органа по сертифікації беруть участь в атестації проведення продукції, яка сертифікується;

- беруть участь у державних випробуваннях продукції (виробу, процеси, послуги).

Порядок акредитації випробувальної лабораторії

Організації, які планують одержати акредитацію, зобов'язані бути готовими до виконання конкретних видів діяльності, що відповідають заявленої області акредитації. Після подачі заявки на акредитацію необхідні взаємодія з усіма учасниками процедури акредитації, а потім, незалежно від результатів – оплата робіт з акредитації в відповідності із установленим порядком.

Орган акредитації визначає процедуру й порядок призначення експерта, які, зокрема, включають згода самого експерта, згода заявника на особистість експерта й надання експертам методичних вказівок, робочих документів і інструкцій із проведення акредитації.

Процедура акредитації складається з наступних послідовно виконуваних дій:

- представлення заявником заявки на акредитацію;

- експертиза документів по акредитації;

- атестація заявника;

- аналіз усіх матеріалів і прийняття рішень про акредитацію;

- видача атестата про акредитацію;

- проведення інспекційного контролю акредитованої організації.

Регламентація всіх складових процедури акредитації встановлена в ДСТУ 3410, який призначений для застосування органами акредитації й організаціями, що підлягають акредитації.

Система акредитації передбачає повторну акредитацію й доакредитацію. Повторна акредитація проводиться не рідше, чим раз у п'ять років. Продовження дії атестата акредитації можливо й без повторної акредитації. Рішення про це ухвалює орган по акредитації за результатами інспекційного контролю.

Доакредитація – це акредитація в додатковій області діяльності. Цій процедурі зазнає акредитована організація, яка претендує на розширення своєї області діяльності. Програма й процедура доакредитації визначаються органом акредитації.

Акредитація на компетентність, або універсальна акредитація, проводиться органом акредитації, діяльність якого повністю відповідає міжнародним вимогам, викладеним у Керівництві 61 ІSО/IEС. Передбачається, що акредитація на компетентність забезпечить довіру до акредитованого органа (або лабораторії) з боку заявників.

Акредитація з метою надання повноважень на право проведення робіт із сертифікації в системі сертифікації проводиться організацією, що одержала свої повноваження відповідним законодавчим актом.

Надання повноважень необхідно для створення впевненості в тому, що випробування, проведені даної лабораторією, і рішення, прийняті органом по сертифікації, достовірні, будуть, що визнається зацікавленими сторонами і не викличуть сумнівів стосовно системи сертифікації.

Акредитовані організації зобов'язано виконувати роботу чітко в відповідності з областю акредитації й підтримувати відповідність організації встановленим вимогам. У процесі своєї діяльності акредитовані організації взаємодіють із органом акредитації і іншими учасниками акредитації, представляючи інформацію про всі змінах, які можуть торкатися критеріїв акредитації.

Міжнародна конференція по акредитації випробувальних

лабораторій і міжнародні системи акредитації.

Із середини 70х років у різних країнах стали створюватися системи акредитації випробувальних лабораторій, і в 1977 р. уперше була скликана міжнародна конференція по акредитації іспитових лабораторій ІLАC (International Laboratory Accreditation Conference), яка не мала форми організації й мала на меті обміну по юридичним і технічним аспектам процедури. По суті ІLАК – це міжнародний форум, а не організація у звичайній виставі.

Практичний напрямок діяльності ІLАC почался з вивчення юридичних і адміністративних аспектів взаємного визнання результатів випробувань і систем акредитації на дво- і багатобічній основі; підготовки міжнародного покажчика національних систем акредитації іспитових лабораторій, національних правил визнання результатів випробувань; вивчення ефективності створення національних систем акредитації іспитових лабораторій. Експерти ІLАC визначили існуючі на практиці двох типів угод між державами:

- угода по взаємнім визнанню протоколів випробувань і сертифікатів

без акредитації лабораторій;

- угода по взаємнім визнанню національних систем акредитації

випробувальних лабораторій і сертифікатів.

Основний напрямок діяльності ІLАC – сприяння визнанню результатів випробувань акредитованих лабораторій шляхом висновку двосторонніх і багатосторонніх угод про взаємне визнання систем акредитації іспитових лабораторій.

Діяльність ІLАC відіграє більшу практичну роль у висновкуугод на рівні органів по акредитації іспитових лабораторій.

Публікації ІLАC визначають наступні види таких угод:

- визнання закордонної лабораторії зацікавленою стороною – будь-який

виробничою або торговельною організацією, якої необхідно провести

випробування;

- визнання закордонної лабораторії третьою стороною;

- угода між лабораторіями про взаємне визнання результатів

випробувань;

- безумовне визнання інформації про випробування, що представляється

закордонною лабораторією;

- угода про взаємне визнання між органами по акредитації двох

країн.

Питання для самоконтролю:

1. Хто є суб’ктом акредитації в Україні?

2. Які документи подає лабораторія в орган з акредитації?

3. З яких послідовних дій складається порядок акредитації лабораторії?

4. Сформулюйте основні цілі міжнародної організації ІLАC.

5. Які основні підзаконні акти лежать в основі акредитації в Україні?

6. В чому різниця між вимірювальною і випробувальною лабораторією?

7. Чим відрізняється атестація від акредитації?

Література, що використовується: [5, 6, 19-22 ]

Тема 3 . ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЛАБОРАТОРІЙ, ЩО ПРЕТЕНДУЮТЬ НА АКРЕДИТАЦІЮ

Функції, права та обов’язки акредитованої випробувальної (вимірювальної) лабораторії. Вимоги до методів випробувань. Система реєстрації. Засоби звертання з пробами та досліджуваними зразками. Забезпечення конфедиційності. Співробітництво з іншими організаціями. Субпідряд

Технічна компетентність

Випробувальна лабораторія повинна бути компетентною для проведення

відповідних випробувань. При відсутності встановленого методу випробування необхідно документально оформити угоду між замовником і лабораторією про застосовуваний метод випробування.

Випробувальна лабораторія повинна мати:

- організаційну структуру, що забезпечує для кожного співробітника

конкретну сферу діяльності й межі його повноважень (обов'язків

і відповідальності);

- технічного керівника, який відповідає за виконання усіх технічних завдань, пов'язаних із проведенням випробувань;

- документоване Положення, що містить опис організації діяльності лабораторії, розподіл обов'язків співробітників, а також інші відомості про організацію роботи лабораторії (виконуваних функціях, взаємодії з іншими організаціями й ін.).

У випробувальній лабораторії повинна проводитися внутрішня перевірка для оцінки своєї відповідності вимогам ДСТУ ІSО/IEС 17025

Перевірка повинна проводитися компетентними особами, знайомими з методами випробувань, їх цілями й оцінкою результатів.

1. Випробувальна лабораторія повинна мати у своєму розпорядженні достатнє число фахівців, що мають відповідне утвір і кваліфікацію, і

забезпечувати постійне навчання й підвищення кваліфікації персоналу.

2.Лабораторія повинна мати у своєму розпорядженні необхідну документацію й відомості, що стосуються кваліфікації, практичного досвіду й підготовки кадрів. Для кожного фахівця повинна бути посадова інструкція, що встановлює функції, обов'язки, права й відповідальність, кваліфікаційні вимоги до утвору, технічних знань і досвіду роботи. Фахівці й експерти, що безпосередньо приймають участь в проведенні випробувань і оцінок, повинні бути атестовані у встановленому порядку на право їх проведення.

3. Випробувальна лабораторія повинна бути оснащена устаткуванням, а також видатковими матеріалами (хімічними реактивами, речовинами й ін.) для правильного проведення випробувань і вимірів, що потрібно для визнання її компетентності. У виняткових випадках можна використовувати на договірних умовах устаткування, що не належить лабораторії, за умови, що це устаткування атестоване, а засоби вимірів перевірені у встановленому порядку. Випробувальне устаткування, засоби вимірів і методики вимірів повинні відповідати вимогам стандартів державної системи забезпечення єдності вимірів, нормативних документів на методи випробувань.

4.Навколишнє середовище, в умовах якої проводять випробування, не повинна негативно впливати на результати й спотворювати необхідну точність вимірів.

5. Приміщення для проведення випробувань повинні бути захищені від впливу таких факторів, як підвищені температури, пил, вологість, пара, шум, вібрація, електромагнітні збурювання, і відповідати вимогам застосовуваних методик випробувань, санітарних норм і правил, вимогам безпеки праці й охорони навколишнього середовища. Приміщення повинні бути досить просторими, щоб усунути ризик псування устаткування й виникнення небезпечних ситуацій, забезпечити співробітникам волю переміщення й точність дій. Приміщення для випробувань повинні бути оснащені необхідним устаткуванням і джерелами енергії й при необхідності устроями для регулювання умов, у яких проводяться випробування. Доступ до зон випробувань і їх використання повинні відповідним чином контролюватися; повинні бути також певні умови допуску осіб, що не ставляться до персоналу даної лабораторії. Для підтримки порядку й чистоти в випробувальній лабораторії повинні вживати профілактичні заходи.

6. Устаткування лабораторії, у тому числі й засоби вимірів, повинні

використовуватися по призначенню, документація по його експлуатації й

технічному обслуговуванню повинна бути доступна. Несправне устаткування, яке дає при випробуваннях сумнівні результати, повинне бути зняте з експлуатації й етикетовано відповідним чином, що вказує на його непридатність.

Усі засоби вімірювальної техніки повинні повірятися в територіальному органі Держстандарту не меньш чим один раз на рік. Таке устаткування слід зберігати в спеціально відведенім місці доти, поки воно не буде відремонтовано і його придатність не буде підтверджена за допомогою випробувань (перевірки, калібрування). Кожна одиниця устаткування для випробування або виміру повинна мати реєстраційну картку, що містить наступні відомості:

- найменування устаткування;

- найменування виготовлювача (фірми), тип (марка), заводський і інвентарний номер;

- дати одержання й уведення в експлуатацію;

- місце розташування в цей час - якщо буде потреба;