Передмова (стр. 5 )

• залагоджує можливі непорозуміння.

Доповідач:

• чітко висловлює думку групи;

• доповідає про результати роботи групи.

3. Кожній малій групі видається конкретне завдання та інструкція (пам’ятка) щодо організації групової роботи:

• можна висловлюватися спочатку за бажанням, а потім по черзі;

• необхідно дотримуватись правил активного слухання, коли хтось говорить, усі слухають і не перебивають;

• обговорювати потрібно проблему, а не особи студентів, які висловлюють свою думку;

• слід утримуватися від оцінок та образ учасників групи;

• бажано дійти в групі спільної думки, хоча в деяких випадках може виникати особлива думка і вона має право на існування.

4. Виділяється певний час на виконання групової роботи. Під час групової роботи потрібно надати кожній групі допомогу, якщо у цьому є потреба.

5. Пропонується групам представити результати своєї роботи.

6. Коментується робота усіх малих груп.

Норми поведінки учасників. Фахівці виділяють такі норми поведінки при застосуванні групової форми організації навчання:

• у спільній роботі немає акторів і глядачів, усі — учасники;

• кожний член групи заслуговує на те, щоб його вислухали;

• говорити необхідно так, щоб було зрозуміло; висловлюватися за темою, уникаючи непотрібної деталізації;

• критикуються ідеї, а не особистості;

• мета групової діяльності полягає не в перемозі якоїсь точки зору, а в можливості знайти краще вирішення, обговорити різні підходи до розв’язання проблеми тощо.

Доречно нагадати і про роль невербальних засобів спілкування у малих групах: інтонації, паузи, вираз обличчя, тести та пози учасників діалогу.

1.5. Додаткові форми організації навчання

Крім вище перелічених форм організації навчання, в умовах КМСОНП можуть знайти застосування додаткові форми навчання, які доповнюють та розвивають як аудиторну, так і позааудиторну діяльність студентів. Серед цих форм: екскурсії, ділові ігри, предметні гуртки, консультації тощо. Треба відзначити певну умовність визначення цих форм організації навчання як додаткових.

поділяє додаткові форми організації навчання на дві категорії: супровідні та допоміжні [13].

Супровідними формами організації навчання є такі, за допомогою яких студенти набувають додаткових вмінь та навичок, що поглиблюють пізнання основ наук, розширюють кругозір, забезпечують більш тісний зв’язок з продуктивною працею та практикою суспільних відносин. До них відносять:

• навчальні екскурсії;

• ділові ігри;

• тренінги;

• факультативні курси;

• елективні курси;

• навчальні конференції;

• навчальні консультації.

Навчальна екскурсія — це форма організації навчальної діяльності в умовах природного ландшафту, виробництва, музею, виставки з метою спостереження та вивчення студентами різноманітних об’єктів, явищ і процесів.

Характерна ознака заняття — вивчення об’єкта, що пов’язане з переміщенням студентів з метою:

• розвитку здібностей діяти з пізнавальних позицій у навколишньому світі;

• безпосереднього сприймання та вивчення явищ та процесів.

Екскурсії пов’язані з навчальним матеріалом різних предметів і допомагають студентам всебічно охопити зміст навчання, побачити взаємозв’язок явищ та законів, що вивчаються, набути навичок їх універсального використання. Підсумки екскурсії краще підбивати в навчальному закладі.

За організаційними формами екскурсії поділяються на:

• фронтальні;

• групові;

• бригадні;

Вибір організаційної форми обумовлюється її метою, особливостями об'єкта, можливостями ефективного управління пізнавальною діяльністю студентів, а також міркуванням техніки безпеки та охорони їх здоров’я.

Тому до складу екскурсійної групи можуть входити від 10 до 30 студентів. Тривалість екскурсії — до 2-х годин.

За змістом навчальні екскурсії поділяються на:

• тематичні;

• комплексні (оглядові);

• спеціалізовані.

Тематичні екскурсії проводять у зв’язку з вивченням однієї або декілька взаємопов’язаних тем навчальної дисципліни.

Комплексні екскурсії охоплюють взаємопов'язані теми декількох навчальних дисциплін.

Спеціалізовані (ексклюзивні) навчальні екскурсії проводять у випадках, пов’язаних з дослідженням конкретної проблеми (ситуації), яка виникає при вивченні окремої теми чи навчальної дисципліни в цілому.

За належністю до навчальних програм екскурсії поділяються на:

• програмні;

• позапрограмні.

Екскурсія — це одна з найдавніших форм навчальної роботи, тому вимоги до її організації та проведення добре розроблені (рис.8).

Рис.1.8. Загальна схема організації та проведення екскурсії

Екскурсія потребує старанної підготовки. Керівник екскурсії (викладач) повинен:

· заздалегідь вивчити екскурсійний об’єкт, виявити його освітні (навчальні) можливості;

· визначити цілі, задачі, тип і структуру екскурсії;

· підготувати проблемні питання та завдання для студентів;

· установити джерела інформації;

· вибрати оптимальне поєднання методів та засобів навчання;

· скласти план навчальної (виробничої) екскурсії;

· накреслити маршрут пересування в межах об’єкту екскурсії;

· підготувати додаткове необхідне обладнання та засоби (вимірювальні інструменти, фотоапарат, відеокамера, блокноти тощо);

· провести організаційну бесіду зі студентами, під час якої повідомити дату, місце, мету та завдання екскурсії, правила техніки безпеки та поведінки, характеристику об’єкта, порадити, за чим спостерігати, що і як записувати, фотографувати, як пересуватися за маршрутом;

· провести розподіл обов'язків серед студентів;

· у разі потреби поділити студентів на підгрупи, призначити груповодів і для кожної з них поставити конкретне завдання;

· проінформувати студентів про порядок обробки інформації, складання письмового звіту, підбиття підсумків та рефлексію.

Під час проведення навчальної (виробничої) екскурсії проводиться вступна бесіда, нагадується мета і завдання. Після цього студенти приступають до огляду екскурсійних об’єктів, виконують завдання викладача: записи, зарисовки, виділення особливостей об’єктів тощо.

Важливе значення має заключний етап екскурсії — підбиття підсумків та обробка зібраного матеріалу. Це дає можливість навчити студентів аналізувати, систематизувати та обробляти зібраний матеріал, писати звіти, доповіді та реферати, складати колекції, гербарії, таблиці, матриці тощо.

За матеріалами екскурсії можна провести наступне практичне або семінарське заняття, конференцію, на які запрошуються представники тих об’єктів, що вивчалися під час конференції.

Основний недолік вищої школи у цьому питанні — рідкісність проведення екскурсії, небажання викладачів, ускладнення, які виникають при їх організації як на рівні ВНЗ, так і на рівні об’єктів екскурсії. Але така форма проведення занять повністю відповідає вимогам КМСОНП і має зайняти провідне місце в ній.

Різновидом екскурсійної форми навчання є експедиція — багатоденні походи з метою збору ботанічного та фольклорного матеріалу, історичних відомостей, екологічного моніторингу довкілля тощо.

Ділова гра. Гра — важлива форма життєдіяльності людини, а не вікова ознака. Людина з грою не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення тощо.

Ігрова форма навчання — це спосіб взаємодії викладача та студентів, зумовлений грою, що веде до визначення та реалізації дидактичних цілей та завдань навчання [19].

За концепцією І. Я.Лернера, ігрова форма навчання характеризується трьома основними ознаками:

1. Визначає мету, спрямовану на зміст освіти, що підлягає засвоєнню.

2. Передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності, яку вона організує.

3. Визначає характер взаємодії викладача й учнів.

Водночас ігрова форма навчання, як і будь-яка інша, передбачає наявність знань про:

• мету діяльності, що є знанням про результат цієї діяльності;

• необхідний для досягнення мети спосіб діяльності;

• необхідні засоби інтелектуального, практичного або предметного характеру;

• об’єкт діяльності, без якого діяльності не буває.

Для ігрових форм навчання характерні певні особливості, що відрізняють їх від традиційних:

• наявність ігрових моделей об’єкта, процесу або діяльності;

• активізація мислення та поведінки;

• високий ступінь задіяності у навчальному процесі;

• обов’язковість взаємодії викладачів між собою та навчальним матеріалом;

• посилення емоційності, творчий характер заняття;

• самостійність у прийнятті рішень;

• бажання набути вмінь і навичок у короткий термін.

Серед ігрових форм навчання в КМСОНП найчастіше можуть бути використані:

üігри-вправи;

üігрові дискусії;

üігрові ситуації;

ü навчально-рольові (ділові) ігри.

Ділова гра може бути організована:

· у вигляді розробки та захисту проектів;

· у формі групового вирішення задач з економічним, виробничим або іншим змістом;

· у формі виконання дослідницької роботи тощо.

Під час проведення ділової гри може моделюватися діяльність певного підприємства (організації, установи) щодо вирішення реальної для нього проблеми.

Тренінг. Походить від англійського train, training — навчання, виховання, тренування, дресирування. Це форма спеціально організованого спілкування, під час якого вирішуються питання розвитку особистості, формування комунікативних, практичних та професійних навичок, надання психологічної допомоги та підтримки [16].

Тренінг — це й форма проблемного навчання, що орієнтована на відпрацювання й закріплення ефективних моделей поведінки, максимально активну участь студентів, взаємообмін досвідом та використання ефективної групової роботи.

Загальна мета тренінгу — розвиток особистості. Але поряд з цією основною метою існують і супровідні:

• підвищення соціально-психологічної компетентності учасників
та розвиток їх здібностей ефективно взаємодіяти з оточуючими
людьми;

• формування активної соціальної позиції учасників та розвиток їх
здібностей здійснювати значущі зміни у своєму житті та житті
оточуючих людей;

• підвищення рівня психологічної культури.

Цілі тренінгу конкретизуються в окремих завданнях:

1. Оволодіння певними соціально-психологічними знаннями.

2. Розвиток здібностей адекватного та найбільш повного пізнання себе та інших людей.

3. Діагностика та корегування особистих якостей та вмінь.

4. Вивчення та оволодіння індивідуальними прийомами міжособистісної взаємодії для підвищення її ефективності.

В умовам КМСОНП тренінги можна розглядати як одну з перспективних форм ефективного викладення гуманітарних та управлінських дисциплін. Він базується на принципах, що кардинально відрізняють його від традиційних форм організації навчання. До принципів, які покладено в основу тренінгу, відносять:

1. Принцип активності. У тренінгу студенти залучаються до соціально розроблених дій. Це, наприклад, програвання тієї чи іншої
ситуації, виконання вправ, спостережень за спеціальною схемою.

2. Принцип творчої позиції. Викладач організовує такі ситуації, які сприяють розвитку творчості й дають можливість членам групи усвідомити, апробувати нові способи поводження, проекспериментувати з ними. Реалізація цього принципу іноді
зустрічає сильний опір з боку учасників тренінгу, оскільки вимагає
дотримання моделей поведінки, що суттєво відрізняються від тих,
якими учасники до цього часу користувалися.

3. Принцип об’єктивної поведінки. Для реалізації цього принципу
використовуються додаткові засоби об’єктивного поводження (наприклад, відеозапис поведінки учасників групи в тих чи інших
ситуаціях з подальшим переглядом та обговоренням). Слід урахувати,
що відеозапис є дуже сильним засобом впливу, здатним вплинути і
негативно, тому ним варто користуватися з великою обережністю.

4. Принцип партнерського спілкування. Вміла реалізація цього
принципу створює в групі атмосферу довіри і безпеки.

Факультативні курси. Факультативний курс (фран. facultative — необов’язковий) — це навчальний предмет, що вивчається студентами за бажанням з метою поглиблення і розширення наукових і прикладних знань на основі обов’язкових навчальних дисциплін.

Факультативні курси є сходинкою переходу від засвоєння навчального предмета до вивчення відповідної науки. За навчальними цілями виділяють такі типи факультативних курсів (рис.1.9):

Рис. 1.9. Типи факультативів у КМСОНП

1. Факультативи додаткових розділів (ФДР), які спрямовані на поглиблене вивчення змісту навчального предмета, систематизацію та узагальнення отриманих знань з навчальної дисципліни, поєднуючи при цьому теоретичну і практичну підготовку студентів.

Метою такого типу факультативу є також підготовка студентів до продовження навчання, створення певного стандарту поглибленого вивчення навчального предмету. У цьому випадку поглиблення знань означає:

· посилення їх ролі у виявленні основних компонентів науки (понять, гіпотез, законів, теорій);

· демонстрування значення теорії для пізнання, її провідної ролі в науці;

· виявлення нових взаємозв’язків, про які ще не знають студенти, на основі фактів, відомих їм з основного навчального курсу;

· озброєння студентів новими методами та прийомами розв’язання практичних проблем та задач, тобто поглиблення теорії з метою полегшення практики;

· розширення сфери можливого застосування знань.

2. Прикладні факультети (ПФ) — дидактична форма ознайомлення студентів з найважливішими шляхами й методами застосування отриманих знань на практиці, яка сприяє розвитку інтересу студентів до сучасної техніки, виробництва, економіки тощо.

3. Міжпредметні факультативи (МПФ), які мають на меті інтеграцію знань студентів про природу, явища та суспільство в його широкому розумінні.

4. Факультативи за навчальними предметами (ФНП), що не входять до робочого навчального плану напряму або спеціальності конкретного ВНЗ. Факультативи такого типу допомагають студентам глибше зрозуміти матеріальність світу, ознайомитися із застосуванням знань з різних дисциплін у певних галузях виробництва, озброюють їх політехнічними знаннями, вміннями та навичками, ознайомлюють з найважливішими науковими відкриттями минулого і сьогодення.

5. Факультативи, спрямовані на вирішення регіональних та суспільно значущих проблем (РСФ) — дидактична форма ознайомлення студентів з найважливішими питаннями сьогодення, розвитку у них таких якостей, як відповідальність за свої дії, усвідомлена законослухняність, вміння самоіндефікувати себе в суспільстві.

6. Міжвузівські факультативи (МВФ), спрямовані на вирішення завдань розвитку творчих здібностей студентів; формування стійких орієнтацій на практичну готовність до участі в предметних олімпіадах, конкурсах, наукових конференціях тощо.

Спрямованість факультативного курсу може бути теоретичною, практичною або комбінованою.

Організація діяльності студентів під час проведення факультативних занять в КМСОНП має свої особливості:

• студенти обирають факультативний курс відповідно до своїх інтересів, тому їх діяльність на заняттях характеризується активністю та інтенсивністю;