Огляд новин законодавства (стр. 4 )

Згідно з абзацом 3 цього пункту до гострого професійного захворювання належить захворювання, що виникло після однократного (протягом не більш як однієї робочої зміни) впливу шкідливих факторів фізичного, біологічного та хімічного характеру.

Пунктом 64 Порядку визначено, що віднесення захворювання до професійного здійснюється відповідно до процедури встановлення зв'язку захворювання з умовами праці згідно з додатком 14 та Переліку професійних захворювань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 № 000 (далі - Перелік), який розроблено і затверджено відповідно до статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

У розділі V Переліку визначено захворювання, які викликані дією біологічних факторів. Зокрема, у пункті 1 цього розділу зазначено, що небезпечні та шкідливі речовини і виробничі фактори, вплив яких може викликати професійне захворювання, є інфекційні захворювання, що сталися внаслідок контакту з інфікованими переносниками захворювань.

Пунктом 63 Порядку визначено, що до хронічного професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок провадження професійної діяльності працівника та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, пов'язаних з роботою, а також захворювання, що виникло після багатократного та/або тривалого впливу шкідливих виробничих факторів.

Випадки професійних інфекційних захворювань та хронічних професійних інтоксикацій розслідуються як хронічні професійні захворювання.

Перший заступник Голови
Держгірпромнагляду

18. Про заходи стягнення за порушення трудової дисципліни

Лист Міністерства соціальної політики України від 24.05.2012 р. № 81/06/187-12

<...>

Нормами Кодексу законів про працю України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення, як догана або звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до положень Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, затверджених постановою Державного комітету праці СРСР від 20.07.84 р. № 000, порушення трудової дисципліни визначається як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.

До застосування стягнення від порушника трудової дисципліни повинні бути витребувані пояснення в письмовій формі. Відмова працівника дати пояснення не може бути перешкодою для застосування стягнення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

При застосуванні стягнення повинні враховуватися тяжкість вчиненого проступку працівника, обставини, при яких він зроблений, попередня робота і поведінка.

Наказ (розпорядження) про застосування дисциплінарного стягнення із зазначенням мотивів його застосування оголошується (повідомляється) працівникові, на якого покладається стягнення, під розписку в триденний термін.

Слід зазначити, у разі коли працівник вважає, що при застосуванні дисциплінарного стягнення роботодавцем порушені норми законодавства, працівник має право відповідно до статті 221 Кодексу законів про працю України звернутись до комісії по трудових спорах або до суду.

Директор Департаменту
правового забезпечення В. Шило

19. Про встановлення середньої вартості санаторно-курортної путівки для виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування

Наказ Міністерства соціальної політики України від 28.03.2013 р. № 000

Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року № 000 (із змінами), та пункту 4 Порядку виплати деяким категоріям інвалідів грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2007 року № 000 (із змінами),

НАКАЗУЮ:

1. Установити середню вартість санаторно-курортної путівки для виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та вартості самостійного санаторно-курортного лікування в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", у сумі 340 гривень.

2. Департаменту соціальних послуг (І. Тарабукіна) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з 01 січня 2013 року.

Заступник Міністра -
керівник апарату В. Коломієць

20. Порядок підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями

Постанова Кабінету міністрів України від 15.05.2013 р. № 000

1. Цей Порядок визначає механізм підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями (далі - підтвердження кваліфікації).

2. У цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

1) анкета самооцінювання - перелік питань (тестових завдань) для самостійної оцінки особою наявних у неї професійних знань, умінь та навичок за робітничою професією;

2) засоби вимірювання результатів неформального професійного навчання (далі - засоби вимірювання) - екзаменаційні білети, контрольні та тестові завдання, кваліфікаційні пробні роботи, інструменти, обладнання, матеріали та інші засоби відповідно до рівня кваліфікації та технологічних вимог;

3) критерії оцінювання результатів неформального професійного навчання (далі - критерії оцінювання) - вимоги до відповідного рівня кваліфікації або компетенції, яким повинна відповідати особа;

4) неформальне професійне навчання - набуття особою професійних знань, умінь і навичок, не регламентоване місцем набуття, строком та формою навчання.

3. Підтвердження кваліфікації здійснюється підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, які відповідають вимогам, установленим Мінсоцполітики та Міністерством освіти і науки (далі - суб'єкти підтвердження).

Перелік робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження кваліфікації, та суб'єктів підтвердження затверджується Мінсоцполітики за пропозиціями Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні та Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні (далі - спільні представницькі органи).

4. Підтвердити кваліфікацію можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну.

5. Організація роботи з підтвердження кваліфікації здійснюється Державною службою зайнятості та її територіальними органами.

6. Відповідний територіальний орган Державної служби зайнятості (далі - територіальний орган) видає особі, яка виявила бажання підтвердити кваліфікацію, анкету самооцінювання за обраною нею робітничою професією, та інформує її про:

1) вимоги до кваліфікаційного рівня такої робітничої професії (вимоги кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи);

2) критерії оцінювання;

3) процедуру підтвердження кваліфікації;

4) суб'єкти підтвердження, що здійснюють підтвердження кваліфікації за такою робітничою професією, графік та орієнтовну вартість підтвердження кваліфікації.

7. За результатами заповнення анкети самооцінювання особа подає територіальному органові заяву про підтвердження кваліфікації, у якій зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, місце роботи і посада (за наявності), назва професії та кваліфікаційний рівень, на який вона претендує, стаж роботи за професією відповідного кваліфікаційного рівня (за наявності вимог кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи), найменування суб'єкта підтвердження, який обрала особа. До заяви додаються:

1) паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України; посвідка на постійне проживання (для іммігранта, іноземця або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні); посвідчення біженця (для біженця); посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або особи, якій надано тимчасовий захист в Україні (для таких осіб);

2) копії документа, що засвідчує факт трудових відносин (за наявності), та документа, що засвідчує наявність стажу роботи за професією відповідного кваліфікаційного рівня (за наявності вимог кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи);

3) оригінал документа про освіту (за наявності). У разі наявності іноземного документа про освіту особа подає також відповідну довідку про його визнання;

4) одна фотокартка розміром 3 х 4 сантиметри;

5) медична довідка (лікарський консультаційний висновок) за формою № 000/о; особова медична книжка (для осіб, які бажають підтвердити кваліфікацію за робітничими професіями у сфері торгівлі, громадського харчування, харчової та переробної промисловості); медична довідка про можливість виконання робіт за професією, пов'язаною з роботами з підвищеною небезпекою, та відповідні довідки, видані наркологом і психіатром (для осіб, які бажають підтвердити кваліфікацію за робітничими професіями, пов'язаними з роботами з підвищеною небезпекою);

6) лист роботодавця про направлення працівника на підтвердження результатів неформального професійного навчання (за наявності).

8. Копії документів іноземною мовою повинні бути перекладені українською мовою та легалізовані в установленому порядку.

Посадова особа територіального органу робить копії з оригіналів документів у присутності особи, яка їх подала. Оригінали таких документів повертаються особі.

Для обробки персональних даних особа подає зазначеному органові згоду в письмовій формі відповідно до Закону України "Про захист персональних даних".

9. Територіальний орган:

1) видає особі не пізніше ніж на восьмий робочий день з дня подання нею документів, зазначених у пункті 7 цього Порядку, направлення на підтвердження кваліфікації за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - направлення). У разі подання особою таких документів не в повному обсязі направлення не видається;

2) зберігає протягом трьох років подані особою заяву, копії документа, що посвідчує особу, анкети самооцінювання та корінець направлення;

3) веде облік осіб, які виявили бажання підтвердити кваліфікацію, та осіб, яким видано документ про її підтвердження.

10. Для підтвердження кваліфікації особа звертається до суб'єкта підтвердження та подає направлення і документи, зазначені у пункті 7 цього Порядку.

Підтвердження кваліфікації здійснюється суб'єктом підтвердження згідно з договором, укладеним суб'єктом підтвердження з особою або роботодавцем.

11. Для забезпечення підтвердження кваліфікації суб'єкт підтвердження утворює комісію в порядку, визначеному Мінсоцполітики та Міністерством освіти і науки за погодженням із спільними представницькими органами.

Підтвердження кваліфікації здійснюється за результатами визначення рівня професійних знань, умінь і навичок особи із застосуванням засобів вимірювання та критеріїв оцінювання.

Засоби вимірювання, критерії оцінювання, анкета самооцінювання за конкретною робітничою професією розробляються та затверджуються суб'єктом підтвердження згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик професій, професійних стандартів за погодженням із спільними представницькими органами, Мінсоцполітики та Міністерством освіти і науки.

Для професій, пов'язаних з роботами з підвищеною небезпекою, засоби вимірювання, критерії оцінювання та анкети самооцінювання погоджуються також Держгірпромнаглядом.

12. Суб'єкти підтвердження подають для організації роботи із підтвердження кваліфікації територіальному органові:

1) критерії оцінювання;

2) анкету самооцінювання;

3) графік підтвердження кваліфікації разом з інформацією про вартість, що визначається в установленому законодавством порядку.

13. Особі, яка підтвердила кваліфікацію, видається свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації за результатами неформального професійного навчання, форма та порядок видачі якого встановлюються Мінсоцполітики за погодженням з Міністерством освіти і науки та спільними представницькими органами.

У разі виявлення в особи під час проходження процедури підтвердження кваліфікації рівня професійних знань, умінь та навичок, достатніх для виконання окремих видів робіт за професією, суб'єкт підтвердження на підставі рішення комісії, зазначеної в пункті 11 цього Порядку, видає такій особі сертифікат оцінювання результатів неформального професійного навчання, форма та порядок видачі якого встановлюються Мінсоцполітики за погодженням з Міністерством освіти і науки та спільними представницькими органами.

Особі, яка не підтвердила кваліфікацію, суб'єкт підтвердження надає рекомендації щодо продовження навчання.

14. Суб'єкт підтвердження:

1) видає особам, які підтвердили кваліфікацію, свідоцтво або сертифікат, зазначені в пункті 13 цього Порядку, особисто під підпис;

2) надсилає протягом п'яти робочих днів з дати прийняття рішення про підтвердження кваліфікації територіальному органові корінець направлення.

15. У разі виникнення спірних питань, пов'язаних з підтвердженням кваліфікації, особа має право звернутися із заявою до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, структурного підрозділу з питань освіти обласної, міської мм. Києва та Севастополя держадміністрації з питань освіти, який розглядає її та приймає відповідне рішення з порушеного в заяві питання.

16. Фінансування підтвердження кваліфікації здійснюється за рахунок коштів особи або роботодавця (у разі направлення ним особи).

21. Щодо порядку визначення доходів фізичною особою - підприємцем при продажу нерухомого майна

Лист Державної податкової служби у місті Києві від 13.03.2013 р. № 000/10/17-4-15

Державна податкова служба у м. Києві на виконання завдання Державної податкової служби України від 06.03.2013 р. № 000/7/17-1217 розглянула ваш лист № 92 від 08.02.2013 р. щодо порядку визначення доходів фізичною особою - підприємцем при продажу нерухомого майна і повідомляє.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Тобто, суб'єктом права власності законодавством визначається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитись взагалі у власності фізичної особи. При цьому, такий суб'єкт права власності як фізична особа - підприємець не відокремлюється.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору суб'єктом господарювання - фізичною особою видів господарської діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України від 02.12.2010 року (далі - ПКУ).

Відповідно до пп. 1 п. 292.1 ст. 292 ПКУ доходом фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначений п. 292.3 ст. 292 ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою і фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Подібні доходи оподатковуються у загальновстановленому порядку, передбаченому розділом IV ПКУ.

Враховуючи вищевикладене, доходи фізичної особи - підприємця від продажу нерухомого майна не включаються до доходу фізичної особи - підприємця платника єдиного податку та оподатковуються у загальновстановленому порядку, відповідно до розділу IV ПКУ.

Додатково повідомляємо, що відповідно до пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

При цьому згідно із ст. 52 ПКУ за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Заступник Голови

22. Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті

Постанова правління Національного банку України від 14.05.2013 р. № 000

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.05.2013 р. за № 000/23250

Відповідно до статті 387 Господарського кодексу України, статей 7, 25, 44, 45, 56 Закону України "Про Національний банк України", статей 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", розділів II та III Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а також з метою підтримки стабільності валютного ринку України Правління Національного банку України

ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Установити, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

2. Установити вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті у вигляді валютної виручки резидентів від продажу товарів за зовнішньоекономічними договорами.

Розмір надходжень в іноземній валюті, що підлягають згідно з абзацом першим цього пункту обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України, у тому числі безпосередньо Національному банку України, установлюється окремим розпорядчим документом Національного банку України.

Вимога щодо обов'язкового продажу поширюється на надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 [у редакції постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2002 року № 000, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2002 року за № 000/7129, зі змінами (далі - Класифікатор)], та в російських рублях.

Уповноважений банк зобов'язаний попередньо зараховувати надходження в іноземній валюті, на які згідно з абзацом першим цього пункту поширюється вимога щодо обов'язкового продажу, на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2603 "Розподільчі рахунки суб'єктів господарювання" (далі - розподільчий рахунок).

Уповноважений банк зобов'язаний здійснити обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті згідно з вимогами цього пункту та в установленому Національним банком України розмірі:

без доручення клієнта;

не пізніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування таких надходжень на розподільчий рахунок.

3. Вимоги пунктів 1, 2 цієї постанови поширюються також на власні операції уповноважених банків.

Уповноважені банки з метою виконання вимог пункту 2 цієї постанови використовують окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 1919 "Інша кредиторська заборгованість за операціями з банками".

4. Установити вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень із-за меж України в іноземній валюті на користь фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150000 гривень за місяць.

Вимога щодо обов'язкового продажу поширюється на надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора та в російських рублях.

Уповноважений банк зобов'язаний попередньо зараховувати кошти, які надходять із-за меж України за переказами на користь фізичних осіб в іноземній валюті, на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2909 "Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку" (далі - аналітичний рахунок).

Уповноважений банк зобов'язаний здійснити обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті згідно з вимогами цього пункту:

без доручення клієнта;

не пізніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування таких надходжень на аналітичний рахунок.

Уповноважений банк здійснює зарахування гривневого еквівалента на поточний рахунок отримувача переказу не пізніше наступного робочого дня з дня здійснення обов'язкового продажу.

5. Унести до Правил здійснення за межі України та в Україні переказів фізичних осіб за поточними валютними неторговельними операціями та їх виплати в Україні, затверджених постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2007 року № 000, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 01 лютого 2008 року за № 74/14765, такі зміни:

5.1. Главу 1 після пункту 1.7 доповнити новим пунктом такого змісту:

"1.8. Виплата переказу (переказів), що надійшов (надійшли) в іноземній валюті з-за кордону на користь фізичної особи, у сумі, що дорівнює або перевищує в еквіваленті 150000 гривень за місяць, здійснюється в гривнях і зараховується на поточний рахунок отримувача переказу (переказів)".

У зв'язку з цим пункти уважати відповідно пунктами

5.2. Пункт 2.5 глави 2 виключити.

6. На час дії цієї постанови інші нормативно-правові акти Національного банку України діють в частині, що не суперечить цій постанові.

7. Генеральному департаменту грошово-кредитної політики () після державної реєстрації в Міністерстві юстиції України довести зміст цієї постанови до відома територіальних управлінь Національного банку України та банків України для використання в роботі, а банкам України - до відома їх клієнтів.

8. Прес-службі () забезпечити опублікування цієї постанови в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" протягом трьох днів після державної реєстрації цієї постанови в Міністерстві юстиції України.

9. Постанова набирає чинності з 20 травня 2013 року, крім пунктів 4 та 5, які набирають чинності з 28 травня 2013 року. Постанова діє до 19 листопада 2013 року.

Голова І. В. Соркін

23. Про встановлення розміру обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті

Постанова правління Національного банку України від 14.05.2013 р. № 000

Відповідно до статті 387 Господарського кодексу України, статей 25 та 44 Закону України "Про Національний банк України", а також на підставі пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 14 травня 2013 року № 000 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті", зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 травня 2013 року за № 000/23250 (далі - Постанова № 000), Правління Національного банку України постановляє:

1. Надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 [у редакції постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2002 року № 000, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2002 року за № 000/7129 (зі змінами)], та в російських рублях, на які поширюються вимоги пункту 2 Постанови № 000, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України в розмірі 50 процентів.

Решта надходжень в іноземній валюті залишається в розпорядженні резидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

2. Генеральному департаменту грошово-кредитної політики () довести зміст цієї постанови до відома територіальних управлінь Національного банку України та банків України для використання в роботі, а банкам України - до відома їх клієнтів.

3. Постанова набирає чинності одночасно з набранням чинності Постановою № 000 та діє до 19 листопада 2013 року.

Голова І. В. Соркін

24. Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення валютних операцій

Постанова Правління національного банку України від 27.03.2013 р. № 000

Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.04.2013 р. за № 000/23170

Постановляє:

1. Унести до Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16 березня 1999 року № 000, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 квітня 1999 року за № 000/3552 (зі змінами), такі зміни:

1.1. Пункти 3.4 та 3.5 глави 3 виключити.

У зв'язку з цим пункти уважати відповідно пунктами

1.2. Абзац сьомий пункту 4.1 глави 4 виключити.

2. Унести до розділу III Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 липня 2004 року за № 000/9484 (зі змінами), такі зміни:

2.1. У главі 2:

пункт 2.2 виключити.

У зв'язку з цим пункти уважати відповідно пунктами ;

пункт 2.3 виключити.

У зв'язку з цим пункти уважати відповідно пунктами ;

у пункті 2.4 цифри "2.3, 2.9, 2.11" замінити цифрами "2.2, 2.7, 2.9".

2.2. У главі 3:

у пункті 3.1:

в абзаці четвертому цифри "2.11" замінити цифрами "2.9";

абзац одинадцятий виключити;

абзац шостий пункту 3.4 виключити.

3. Унести до Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на переказування іноземної валюти за межі України для оплати банківських металів та проведення окремих валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 000, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 липня 2004 року за № 000/9496 (зі змінами), такі зміни: