Міжнародний досвід структурних реформ (стр. 3 )

Наслідками таких нововведень було збільшення реєстрації платників податків на 11 млн. з 2002 року до 2005 року, а збір податку виріс з 0.5 трлн. рупій до 2.1 трлн.

Було покращено податкову перевірку шляхом впровадження національного плану, який визначав кількість перевірок кожного офісу в залежності від типу платників податків та економічного сектору. Паралельно було збільшено ступінь охоплення перевірками великих та середніх підприємств та скорочення процедури розгляду заяв на відшкодування податку (незалежно від історії платежів). Було розроблено: (а) алгоритм, який виявляв тих платників податків, які мали найбільші шанси занижувати показники звітності; (б) система звітування, яка полегшувала контроль ГУП над податковою перевіркою своїх офісів.

Як наслідок, завдяки даній програмі біло зібрано 3.2 трлн. рупій в 2002 році, протягом наступних 3 років надходження збільшилися в 2 рази, до 7.8 трлн. в 2005 році.

Для вирішення проблеми заборгованості було поставлено під особливий контроль 1000 найбільших справ, були заморожені банківські рахунки боржників, а їх прізвища було оприлюднено.

Відповідно до цієї програми, ГУП зібрав 4.8 трлн. рупій податкової заборгованості в 2002 році, з подальшим збільшенням до 10.5 трлн. в 2005 році.

Подання податкових декларацій було досить незначним (лише 1/3 частина зареєстрованого бізнесу та ¼ фізичних осіб подавали декларації). Відповідно, для вирішення цього питання було збільшено штраф за запізнення з поданням декларації; була введена процедура нагадування тим, хто не подав декларацію, а також було розпочато декілька судових справ проти найбільших порушників в даному питанні.

Б. Ініціатива з контролю великих податкових платників.

· Дана ініціатива передбачала створення в рамках ГУП спеціального офісу, який займався виключно питаннями податкових надходжень великих компаній. На час свого відкриття (в 2002 році) офіс регулював діяльність 200 найбільших компаній та їх 300 філій, які разом складали 23% податкових надходжень. В 2004 році до великих компаній було додано ще 100, які забезпечували 4% податкових надходжень.

· Було введено систему «золота картка», яка пришвидшувала та спрощувала повернення ПДВ для законослухняних платників.

· Працівникам офісу було значно підвищено заробітну платню, було впроваджено передові ІТ системи та покращено умови праці, що підвищило продуктивність праці працівників та обмежило корупційні прояви.

Як наслідок, податкові збори офісу по роботі з великими компаніями перевищили збори інших підрозділів ГУП.

В. Введення електронної системи обробки даних, яка спростила та пришвидшила обіг інформації, що позитивно вплинуло на вчасність прийняття рішень податківцями стосовно неплатників податків.

В 2003 році була прийнята середньострокова програма реформ, в рамках якої було проведено наступне:

· Посилення ініціативи з контролю великих податкових платників в VI регіоні Джакарти.

· Покращення податкового адміністрування малих та середніх платників податків. На початковому етапі, ця реформа була введена лише в VI регіоні Джакарти. Було створено два спеціальних офіси: офіс для платників податку середнього рівня (відповідав за 200 найбільших платників податку регіону) та офіс для малого бізнесу. Окрім цього, була проведена реорганізація офісів в залежності від їх адміністративної функції, було збільшено заробітну платню, інтенсифіковано спілкування податківців з платниками податків та покращені умови праці.

· Було спрощено та покращено податкове законодавства за рахунок розширення дії програми «золота картка» на малий та середній бізнес; уніфікації реєстрації податкового порогу ПДВ на товари та послуги. Протягом 2003 року для покращення податкового законодавства були проведені консультації з податковими та юридичними експертами, представниками міжнародних організацій та підприємцями. Зміни, прийняті в 2004 році, торкалися посилення режиму покарання та доступу ГУП до платників податку, розширювався спектр діяльності інформації третьої сторони.

· Зміцнення податкового контролю шляхом покращення перевірки тих платників, які найбільш схильні до ухилення податків та розширення методів податкового контролю.

· Введення системи оцінки діяльності ГУП у трьох сферах: податкове адміністрування, задоволеність платників податків та співробітників офісу.

· Реформування кадрової політики шляхом створення схеми класифікації посад та кар’єрного просування з відповідною інформацію щодо підвищення оплати праці. Було введено оцінку діяльності працівників на основі їх щомісячних досягнень.

· Створено внутрішній офіс дослідження, який відслідковував порушення та прояви корупції в ГУП.

Внаслідок реформи податкового адміністрування частка податків у ВВП Індонезії збільшилася на 1.2% з 2001 року до 2006 року.

5. Судова реформа в Індонезії

Судова система Індонезії наприкінці 90-х рр. була значною мірою корумпована, рішення судів були непослідовними, а доступ громадськості до суддів був досить обмежений.

Процес реформування розпочався в 1999 році зі створенням робочого комітету у справі реформування судової системи, який після розгляду питання виніс пропозицію про повноцінне розмежування судової та виконавчої гілок влади. Проект реформи був підтриманий, однак протягом наступних 5 років не було зроблено реальних кроків на його впровадження, якщо не враховувати створення нових інституцій в 1999 році таких як: комерційний суд, суд у справах неповнолітніх, суд із захисту прав людини, суд з податкового регулювання, конституційний суд, суд у справах праці, та антикорупційний суд.

В 2004 році реформа фактично розпочалася з формування так званої системи «єдиної верхівки», яка передбачала виведення адміністративного, організаційного та фінансового управління судами з під юрисдикції виконавчих комітетів, до числа яких входили: управління юстиції (займалося судами загальної юрисдикції та адміністративними судами), управління релігійних справ (займалося релігійними судами) та управління оборони (військові суди). Відповідно, ці повноваження були передані Верховному Суду, що спричинило зміни в його організаційній структурі (було створено нові посади та розширено кількість працівників суду до 1200 осіб). Як наслідок, виникла проблема пов’язана з надлишком працівників в суді та з посиленням бюрократії.

Складовою реформи було створення судової комісії, в обов’язки якої входило подання кандидатур суддів Верховного Суду на розгляд парламенту. Комісія також була відповідальна за наглядову діяльність за суддями та іншими працівниками усіх судових установ країни і відповідно вносила на затвердження парламенту кандидатури наглядачів. Рішення щодо призначення суддів інших інстанцій приймалося спеціальним комітетом створеним у рамках Верховного Суду.

Окрім того, були прийняті деякі інші нововведення, а саме:

· Поряд із професійними суддями в усіх судових установах були введені посади тимчасових суддів.

· Кожен суддя зобов’язувався готувати у письмовій формі виклад своєї позиції щодо справ у яких він приймав участь (до обговорення своєї позиції з іншими суддями), який також мав міститься у заключному рішенні (що було спрямовано на посилення відповідальності суддів).

· У справах підвищеної громадської важливості була створена додаткова колегія з 5 суддів.

· Верховний Суд зобов’язувався постійно оприлюднювати свої рішення через Інтернет, а також у вигляді щорічної доповіді.

· Було посилено санкції за правопорушення, які почали застосовуватися (так в період рр. було звільнено 6 суддів та 10 судових чиновників, а в цілому санкції були застосовувані до 43 осіб в 2005році).

· Для подолання корупції 70% суддів у Джакарті були замінені молодими суддями з інших регіонів, однак це не призвело до суттєвих змін у даному питанні.

Незважаючи на деякі позитивні зрушення, реформа не принесла бажаних результатів, оскільки випадки корупції, що траплялися, здебільшого були проігноровані, а нова судова система поглибила бюрократію в суді.

Прорахунки реформи:

· Реформа була дуже затяжною в часі та проходила в той період, коли попри необхідність реформування системи, політичні сили не хотіли втрачати контроль над судовою системою.

· Реформа проігнорувала таке важливе питання як забезпечення послідовності рішень суддів (що в першу чергу стосувалося покращення законодавчої бази та уникнення подвійного трактування законів).

· Замість скорочення суддів та працівників судів, їх кількість була збільшена, що унеможливлювало значне підвищення оплати праці та впровадження ефективного контролю за діяльністю та не корумпованістю суддів.

6. Податкова реформа в Грузії

Від розпаду СРСР Грузія постраждала ледь не більше за інших пострадянських країн. На початку 1990-х років валовий національний продукт країни (ВНП) знизився до 20% від його величини під час існування Радянського Союзу. Навіть після відносної політичної стабілізації у рр. країна не вийшла з глибокої економічної і соціальної кризи.

Однак після Революції Троянд 2003 року країна здійснила значні економічні, політичні та соціальні реформи. Беручи до уваги короткий проміжок часу, досягнення Грузії в області успішного проведення реформ отримали значного розголосу як в самій країні, так і за її межами. Податкова реформа, реформи громадського сектору призвели до значного зниження корупції, а дерегуляція економічної діяльності змінила економічний і соціальний ландшафт Грузії.

Наприкінці 2003 року практично нічим не обмежена корупція і несплата податків призвели Грузію в стан фінансової катастрофи. Податковий кодекс 1998 року виявився нездатним задовольнити вимоги приватного сектора: він містив велику кількість різних податкових ставок, подвійних податків, і великий перелік умов звільнення від податків, які сприймалися як преференційні заходи для певних бізнес-структур і приватних осіб. Натомість, населення Грузії уникало сплати податків, а Податковий кодекс не мав у своєму розпорядженні системи для притягнення до відповідальності незаконослухняних громадян. Отже, наведення ладу у стягненні податків було пріоритетом для адміністрації президента Саакашвілі у сфері економічних реформ.

Податкові реформи в Грузії були проведені в два етапи: новий закон про оподаткування набув чинності на початку 2005 року, а додаткові поправки до нього були прийняті у 2008 році. Згідно з новим законом, число податків було знижено з 22 до 7 (і до 6 у 2008 році), що дозволило прибрати неефективні податки і податки, що стимулювали корупцію. Єдина ставка податку з прибутку, що дорівнює 12%, була об'єднана із соціальним податком (20%) і спрощена як загальна ставка, що дорівнює 25%. У 2009 році вона була знову зменшена до 20%. Було скасовано збір до фонду соціального страхування та інші спеціальні податки, включаючи податкові збори на дороги, податок на спадщину, тощо.

Ставка корпоративного податку була знижена з 20% до 15%. Податок на додану вартість (ПДВ) був знижений з 20% до 18%. Новий кодекс також містив правило, що дозволяє будь-якій компанії списати податок з повної вартості устаткування, придбаного в тому ж році. Митні збори були викреслені з нового кодексу. Цей закон також виключив всі інші привілейовані податки і застосував одні й ті ж тарифи прибуткового податку і ПДВ до всіх економічних транзакцій. Електронні податкові декларації та оплата послуг в системі онлайн почали функціонувати в 2007 році.

Незважаючи на зменшення кількості податків і тарифних ставок, приведення в життя нового закону про оподаткування значно збільшило щорічні податкові збори. Дохід від ПДВ збільшився на 190% між 2003 і 2006 роками, і це враховуючи, що сама податкова ставка була знижена. Новий закон про оподаткування також мотивував велику кількість бізнесменів і підприємств узаконити виплату зарплати. У 2006 році розмір виплаченого соціального податку збільшився на 126%, а розмір виплаченого прибуткового податку збільшився на 152% у порівнянні з 2003-им роком. Податкова реформа, поєднана із зменшенням мінімального капіталу, потрібного для відкриття бізнесу (з 2.000 ларі до 200 ларі), допомогли створити нові підприємства і розширити приватний сектор. У 2006 році в Грузії було 448141 зареєстрованих активних підприємств, що стало значним кількісним збільшенням в порівнянні з 204600 підприємств у 2003 році - зростання на 119% за три роки говорить саме за себе.

7. Реформа публічного (державного) сектору в Грузії

Характерною відзнакою ери Едуарда Шеварднадзе було зростання державного апарату і його функцій. Це сприяло високому рівню хабарництва і корупції, які були поширені не тільки серед високих посадових осіб, але й на найнижчому рівні бюрократії. Всі видатки державного бюджету відрізнялися відсутністю прозорості та марнотратством. Велика частина урядових фондів систематично зникала в кишенях приватних осіб. При цьому, незважаючи на внутрішню і зовнішню критику, уряд так і не спромігся встановити навіть вимоги щодо фінансової дисципліни і прозорості.

Адміністрація Саакашвілі суттєво скоротила бюрократію, зробивши уряд прозорим і економічно відповідальним. Число урядових чиновників було зменшено на 35% у міністерствах і 65% у низових структурах. Уряд запровадив більш швидкі і надійні процедури реєстрації: тепер громадяни могли отримати паспорти / ідентифікаційні картки за мінімальну кількість днів, без затримки і корупції. Більшість державних лікарень були приватизовані або розпочали процес приватизації. Громадський реєстр нерухомості став більш надійним та ефективним. Спеціальні цільові програми були розроблені для допомоги безробітному та соціально вразливому населенню. Пенсійна система наблизилася до приватного фінансування і почала залежати від добровільних внесків. Близько 40.000 поліцейських були звільнені і замінені новим, молодим і добре навченим персоналом кількістю лише в 15.000 чоловік. Дорожня поліція, найбільш корумпована гілка правоохоронних служб, була замінена системою поліцейських патрулів. У 2008 році було засновано правило нульового дефіциту громадського бюджету. Зменшення корупції було досягнуто шляхом ліквідації марнотратних агентств і покарання заплямованих корупцією урядових чиновників.

Зарплати в громадському секторі збільшилися в 10, а в деяких випадках – в 20 разів, відповідно до рівня відповідальності посади.

Ці та інші реформи посилили звітність уряду перед громадськістю і зробили його функціонування прозорим і ефективним. Суттєво зросла довіра до поліції. Згідно з опитуванням громадської думки, яке провів Міжнародний республіканський інститут, 81% населення Грузії довіряють поліції (вона посідає третє місце після церкви й армії за рівнем довіри). Для порівняння, те ж опитування показало, що довіра до адміністрації президента Грузії становить 57%, а до уряду - 56%.

Колишню корумпованість у Грузії було практично усунено. Згідно з індексом сприйняття рівня корупції від 2010 року, який щорічно визначає впливова міжнародна організація Transparency International, Грузія посідає 68-е місце з 178 країн, задіяних у дослідженні. У 2003 році, для порівняння, вона була 124-тою із 133 країн.

8. Дерегуляція в Грузії

Навіть швидкі та ефективні зміни у податковій та громадській сферах не гарантували забезпечення позитивного інвестиційного та бізнесового клімату. Тому новий уряд мав негайно вирішити питання спрощення регулюючих економіку механізмів.

З цією метою парламент Грузії прийняв нове законодавство про ліцензування бізнесу. Кількість необхідних ліцензій була зменшена з 944 до 150, суттєво скорочено число потрібних процедур. Це дозволило підприємцям розпочинати власний бізнес в найкоротший термін. Дерегуляція в сфері навколишнього середовища та використання природних ресурсів дозволило уряду видавати довгострокові ліцензії з експлуатації надр. Грузія спростила візовий режим для громадян 45-ти країн (зокрема США, Європейського Союзу і Японії) й зробила процедуру отримання візи досить легкою для громадян інших країн. Грузія прийняла режим відкритих дверей для іноземних працівників, спрощуючи обмеження на їх в'їзд в країну. У 2005 році Грузія скасувала всі антитрестовські регламенти, замінюючи їх законом про справедливу торгівлю, який заборонив державі перешкоджати розвитку конкуренції та вільної торгівлі.

Нові реформи і дерегуляція фінансового сектору були оголошені в 2008 році. Вони дозволили вільну участь на ринках цінних паперів і кредиту для будь-яких громадян чи компаній з Грузії і країн Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Вони також дозволили банкам з країн ОЕСР відкривати філії та / або відділення без додаткових ліцензій від уряду Грузії. Кодекс праці 2006 року встановив нові відносини між роботодавцем та працівником. Нульова вартість наймання і дуже низька ціна звільнення працівників дозволили бізнесу стати більш гнучким. Грузія також скасувала всі спеціальні обмеження щодо продовольчої безпеки, що викорінило корупцію в цій сфері.

Ці реформи призвели до помітного економічного зростання та покращили інвестиційний клімат та умови ведення бізнесу в країні. З 2005 по 2006 рік реальний ВВП Грузії збільшився на 9%. Номінальний ВВП склав майже 13.8 мільярдів ларі. Прямі іноземні інвестиції стрімко зросли з $ 340 мільйонів у 2003 році до $ 711 мільйонів в 2006 році. Міжнародні рейтинги Грузії відобразили ці позитивні тенденції. Доповідь про простоту ведення бізнесу за 2009 рік, яка була підготовлена Міжнародним банком і Міжнародним валютним фондом, поставила Грузію за умовами ведення бізнесу на 11-е місце з 183 країн, оголосивши її країною з кращими показниками ведення бізнесу у Східній Європі і центральній Азії. Згідно з індексом економічної свободи за 2011 рік, який щорічно визначається фондом «Heritage» і Wall Street Journal, Грузія отримала оцінку в 70,4 балів, за шкалою від 0 до 100, і посіла за цим показником 29 місце у світі серед 179 країн (у 2006 році була на 68 місці), потрапивши до кола країн в основному з вільною економікою (для порівняння – показник України за цим індексом в 2011 році складав 45,8 бали, країна посідала 164 місце у цьому рейтингу і належала до країн з невільною економікою).

9. Корпоративна реформа в Південній Кореї

На початку 1960-х років Південна Корея знаходилася у групі бідних країн, що розвиваються. А вже через 20 років увесь світ говорив про її приголомшливі економічні успіхи. Ще 10 років Південній Кореї знадобилося для того, щоб увійти до елітного клубу розвинених країн світу. При цьому самим вражаючим індикатором її успіху можна вважати зростання доходу на душу населення з $ 74 до $ 6790 протягом тридцяти років. Більша частина цього успіху була віднесена до урядового регулювання економіки, але в останні кілька років економіка Південної Кореї відійшла від центрального планування і спрямованої урядом моделі інвестування до підходу, що орієнтований на вільний ринок.

Країна швидко оговталася від азіатської фінансової кризи 1997-98 років з деякою допомогою Міжнародного валютного фонду (МВФ). Але стабільність і процвітання повернулися в основному завдяки фінансовим реформам президента Кім Де Чжуна. Сьогодні Південна Корея є восьмим за обсягами експортером у світі, що спеціалізується в основному на високих технологіях, машинах і засобах для перевезення вантажу.

В економіці Південної Кореї лідирують кілька великих багатонаціональних конгломератів, що відомі як chaebol. Ці корпоративні структури були основою економічного зростання Кореї з 1960-х років. Однак після азіатської фінансової кризи кінця дев‘яностих років chaebol стали одночасно і жертвами фінансового краху, і предметом осуду. Між 1997 і 1999 роками 11 з 30 цих найбільш великих корпорацій збанкрутували. Їх надмірні інвестиції, засновані на позиках, були непрозорими.

У 1998 році президентом був обраний Кім Де Чжун. Він розпочав реформу усієї корпоративної системи. Кім Де Чжун визначив п'ять принципів для зміни структури корпорацій chaebol: збільшення прозорості; залагодження питань взаємних гарантій компенсації; поліпшення фінансових структур; модернізація економічної діяльності і збільшення звітності управлінського апарату. До того ж, корпорації chaebol зазнали змін під час реструктуризації боргів. Було прийнято новий корпоративний податковий закон, який припинив надмірне запозичення кредитів. Тим часом, організація менеджменту була структурована за новими принципами – були введені податки на спадщину з метою обмеження сімейних зв'язків у верхніх ешелонів корпорацій. Беручи до уваги значення корпорацій chaebol для економіки Південної Кореї, такі реформи були вкрай необхідні.

У 2009 році, незважаючи на залежність від експорту при значному спаді в міжнародній торгівлі, економіка Південної Кореї оговталася швидше ніж економіки інших країн ОЕСР. Принаймні, частина такої чудової стійкості (поряд з урядовими програмами зі стимуляції економіки) була результатом експортної діяльності конгломератів chaebol. З цієї точки зору, ці корпорації перестали бути негативною ілюстрацією місцевої моделі капіталізму. Замість цього вони стали розглядатися як рятувальники Південної Кореї від економічного краху.

10. Фінансова реформа у Південній Кореї

Перша стадія реформ фінансового сектора Південної Кореї полягала у дерегуляції процентних ставок. Наприкінці 1960-х - початку 1970-х років контроль над банківськими кредитами був знижений і банківський сектор частково відкрився для іноземних і приватних банків. Унаслідок економічної кризи 1997 року уряд зіткнувся з новими перешкодами у фінансовому секторі. Коли Кім Де Чжун став президентом він ухвалив ряд заходів щодо стабілізації розореного фінансового ринку. По-перше, уряд повинен був закрити або об'єднати некредитоспроможні фінансові організації і посилити їх життєздатні аналоги. По-друге, системи державного регулювання потребували реформування для забезпечення звітності та прозорості. По-третє, дерегуляція і лібералізація фінансових ринків були необхідні для залучення іноземних інвестицій і демонстрації прихильності країни до реформ. Нарешті, необхідно було створення та зміцнення фінансових установ для здійснення цих реформ.

Спочатку уряд Кім де Чжуна сформував Комісію фінансового нагляду, яка модернізувала регуляторні відомства та сфери їх відповідальності. Діяти доводилося достатньо жорстко - прибрати з фінансового ринку некредитоспроможні установи та націоналізувати два комерційні банки (Перший Корейський Банк і Банк Сеула). Після цього уряд оголосив про плани з продажу цих банків іноземним інвесторам. Далі керівництво країни склало список з 12 великих банків, які не відповідали встановленим рамкам щодо достатності основного капіталу, і зажадало подання планів щодо зміни їх структури для подальшого розгляду.

До квітня 1998 року 13 з 30 торговельних банків втратили свої ліцензії, деякі були тимчасово усунені від діяльності і один трест був закритий. У той же час, уряд викупив неприбуткові активи фінансових інститутів і зменшив їх заборгованість за допомогою покупки боргових зобов'язань, які вони випускали. У червні 1998 року уряд вирішив долю тих банків без забезпеченого капіталу. П'ять з них призупинили діяльність і були змушені приєднатися до сильніших банків. Інші залишилися на плаву, але з умови значної зміни структури. Результатом цих змін стало повернення стабільності фінансового ринку, в умовах якого банки знову почали видавати кредити для підтримки економіки.

11. Ініціативи щодо встановлення публічно-приватного партнерства у Південній Кореї

Уряд Південної Кореї активно підтримував бізнес за допомогою ініціатив зі створення публічно-приватного партнерства (Public Private Partnership). Такі партнерства відігравали важливу роль у забезпеченні розвитку інфраструктури. Серед усіх розвинених країн та країн, що розвиваються, які впровадили таку ж схему, Південна Корея безсумнівно є прикладом найбільшого успіху. Як уряд, так і приватний сектор отримали переваги від добре функціонуючих публічно-приватних партнерств. Уряд Південної Кореї тепер має можливість забезпечити необхідну інфраструктуру за зниженими розцінками і з більш високим організаційно-технічним рівнем ніж раніше, використовуючи при цьому новітні технології (яких в Південній Кореї більш ніж достатньо), методи постачання, експертизу та переваги ресурсів приватного сектору. Приватний сектор, між тим, заохочується значними контрактами та високим рівнем прибутку.

Необхідність посиленого розвитку інфраструктури обумовила впровадження в 1994 році у Південній Кореї програми приватної участі в розвитку інфраструктури. Метою цієї програми стало постачання приватним сектором інфраструктурного обладнання для зменшення видатків державного бюджету і використання ефективності приватного сектора. Попередня програма, проте, спочатку не досягла успіху в залученні бізнесу до сектору інфраструктури. Недостатні стимулюючі механізми, відсутність прозорості, надмірно ускладнені процедури, відсутність експертного консалтингу, певна невідповідність глобальним стандартам, і незадовільні механізми розподілу ризику призвели до низьких результатів і стриманості іноземних інвесторів. Ситуація погіршилася з фінансовою кризою 1997 року.

Криза сильно обмежила можливості уряду Південної Кореї в області перерозподілу бюджету на користь інфраструктурного сектора, тому уряд був змушений почати нові ініціативи з публічно-приватного партнерства. Нове законодавство про участь приватного сектора в інфраструктурних проектах було прийнято в 1998 році, а в 1999 році уряд Південної Кореї створив спеціальний підрозділ з питань публічно-приватного партнерства - Приватний центр інвестування в інфраструктуру Кореї (потім перейменований в Публічно-приватний центр управління інвестиціями). Задачі центру полягали у сприянні підвищенню участі приватного бізнесу в секторі інфраструктури, оцінки заяв та проведення аналізу їх економічної доцільності. Центр задовольняв потреби як уряду, так і вкладників і, зокрема, повинен був забезпечувати громадський та приватний сектор технічною експертизою. Союзи публічно-приватного партнерства залишаються успішними в забезпеченні технічних консультацій, перевірки якості, стратегічному маркетингу.

З 1999 року приватна участь в інфраструктурних проектах в Південній Кореї значно збільшилася. Було забезпечено систематичну підтримку з боку уряду, більш прозорі вимоги для участі в торгах і більш значні стимули для приватного сектору, включаючи гарантії мінімального доходу і гарантії ризику на іноземній фондовій біржі. Було скасовано нерентабельні інфраструктурні проекти, розпочаті за часи попередньої структури публічно-приватного партнерства. Зусилля були спрямовані на реалізацію їх більш перспективних аналогів. Станом на березень 2003 року йшла робота по здійсненню 130 таких проектів, інвестиції іноземних вкладників в які склали приблизно $ 3.5 мільярди, а розподілені контракти перевищили $ 13 мільярдів внутрішніх та іноземних інвестицій.

Роблячи ставки на стабільний і сталий розвиток, Південна Корея чітко усвідомила, що забезпечення адекватної і високоякісної інфраструктури необхідне для досягнення цієї мети. Ці ініціативи призвели до реалізації програми публічно-приватного партнерства і досягнення помітного прогресу і залучення іноземних інвесторів. Після цих реформ приватна частка інвестицій в інфраструктуру Південної Кореї збільшилася з менш ніж 4% у 1998 році до більш ніж 17% у 2006 році. Південна Корея тепер є моделлю позитивної співпраці між державним і приватним секторами.

12. Економічна реформа в Аргентині

Останні 30 років стали важким перехідним періодом для Аргентини. Країна пережила поразку у війні проти Великобританії в 1982 році, повалення військової диктатури і проведення вільних виборів у 1983 році, подолала обтяжливе минуле, яке характеризувалося порушеннями прав людини, тортурами і так званими брудними війнами, пережила численні економічні кризи і політичні заворушення, які досягли кульмінації з кризою років, під час якої Аргентина не виконала свої зобов'язання по зовнішній заборгованості і змінила чотири глави держави протягом всього лише двох тижнів. Однак, після цього, Аргентина відновила стабільність і стала розглядатися як все більш стабільний ринок.

Економіка Аргентини завжди була мінлива. Президент Рауль Альфонсин покинув уряд в 1989 році після валютної кризи, яка спричинила істотну гіперінфляцію. Його наступник, Карлос Менем, намагався стабілізувати ситуацію шляхом встановлення фіксованого обмінного курсу песо до долара в 1991 році; впровадження політики вільного ринку; відміни багатьох протекціоністських мит; та сприяння приватизації. Протягом 1990-х років здавалося, що це була життєздатна і позитивна реформа, що веде до зростання інвестицій, стабільних цін та економічного розвитку. Однак, фіксована (і перебільшена) вартість песо утримувалася тільки шляхом перенасичення ринку іноземною валютою, що лише збільшувало зовнішній борг. У 1999 році розпочалося сповзання країни до іншої економічної кризи, яка у 2001 році переросла у ще більш критичну ситуацію. У січні 2002 року Аргентина не виконала зобов'язання по своїй зовнішній заборгованості ($ 100 мільярдів), прив’язка песо до долара була зруйнована і були встановлені обмеження щодо зняття грошей з банківських рахунків. Це призвело до негайного падіння вартості песо на 70% і зростання інфляції; безробіття піднялася до максимуму в 25%, і зарплати впали до найнижчого рівня за останні 60 років. До кінця 2002 року виконуючий обов'язки президента, Едуардо Дуальде, стабілізував, але не змінив ситуацію на краще.

В 2003 році президентом був обраний Нестор Кіршнер і відразу розпочав новий курс. Уряд став здійснювати політику, засновану на індустріалізації як заміні імпорту та збільшенні експорту. Утримуючи тверду позицію, Аргентина змогла змінити структуру свого невиплаченого боргу і домовилася про угоду, за якою 76% з невиконаних зобов'язань за облігаціями були обмінені на облігації з більш низькою ціною (часто тільки 25-35% від оригіналу) і з більш довгими періодами погашення. Реформи передбачали націоналізацію деяких колишніх приватних підприємств, була прийнята амбітна програма громадських робіт. Уряд встановив поліпшену систему збору податків, залишаючи гроші для соціального забезпечення і скорочуючи витрати в інших областях.

Маючи перевагу від подвійних залишків (фіскальних і зовнішніх), які дозволили накопичити валютні резерви, уряд Аргентини отримав можливість запустити програму реструктуризації боргу. До початку 2006 року завдяки використання переваг від зростання цін на сировину і збільшення фіскального залишку, країна досягла певної фінансової незалежності: заборгованість МВФ була повністю виплачена (такий попереджуючий маневр зберіг Аргентині близько $ 1 мільярда процентних виплат). У квітні 2010 року Аргентина опублікувала свій план щодо зміни структури її додаткового боргу в $ 20 мільярдів щоб сприяти доступу країни до міжнародних ринків.

З 2003 року ці реформи і збільшення експорту товарів (особливо сільськогосподарської продукції, включаючи соєві продукти) призвели до зростання ВВП; число робочих місць зросло, і безробіття знизилось з 21.5% у 2003 році до 8.3% у 2007 році; рівень бідності, за той же період знизився з 58% до 23.4%; і внутрішнє споживання стало постійно зростати. Після кризи соціально-економічне становище в Аргентині продовжує покращуватися з щорічним зростанням економіки на 7-9% починаючи з 2003 року. Інфляція, однак, збільшується такими ж (згідно з офіційними оцінками), або навіть подвійними (згідно з неофіційними підрахунками), темпами. Аргентина витримала глобальну економічну кризу досить добре, в основному завдяки рекордному рівню продуктивності сільського господарства. Уряд прагне і далі встановлювати протекціоністські заходи через збільшення регулювання, створення робочих місць і соціальне забезпечення. Проте, соціальна нерівність у розподілі доходу, корумпованість в уряді і в приватному секторі і досі фігурують як основні питання. Допомога Міжнародного Банку продовжує фокусуватися на досягненні сталого розвитку, соціального залучення і поліпшення управління.

13. Реформа гірничодобувної промисловості в Аргентині

Гірнича промисловість в Аргентині є зростаючою індустрією. Поряд з вугіллям, тут добуваються різні метали, включаючи вольфрам, цинк, уран, магній, сірку, золото, срібло та мідь. В останні роки, експорт цих матеріалів значно виріс і індустрія, яка оцінювалась в $ 200 мільйонів у 1996 році, піднялася у вартості до $ 1.2 мільярдів в 2004 році і більше $ 2 мільярдів у 2007 році. Зокрема, став значно зростати видобуток золота, починаючи з 36.000 унцій в 1993 році до 1,4 мільйона унцій в 2008 році.

Однією з основних причин такої трансформації стала реформа законодавства, що стосується гірничої індустрії. Цей процес почався на початку 1990-х років, коли протекціоністські мита були скасовані в перший раз, і гірнича індустрія в Аргентині стала рости з кожним роком. Зрозумілі та прозорі законодавчі рамки дозволили гірничодобувній промисловості залишитися стабільною навіть під час кризи років. Економічні реформи тільки збільшили потенціал Аргентини в цій галузі. Якщо раніше іноземні інвестори ставилися до Аргентини з певним застереженням, реформи зміцнили економічне становище Аргентини та збільшили можливості для нових інвестицій і досліджень.