Теорія і практика інтегрування машинобудівних підприємств у виробничо-господарських структурах (стр. 1 )

РОЗДІЛ 1

Теорія і практика інтегрУВаННЯ МАШИНОБУДІВНИХ підприємСТВ У ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКИХ структурАХ

1.1. Сутність та стадії інтегрування машинобудівних підприємств у виробничо-господарських структурах

Досліджуючи сутність та стадії інтегрування підприємств у виробничо-господарські структури, розглянемо: термінологічні особливості дослідження; напрями вивчення проблем за темою дисертації; зміст окремих напрямів наукових досліджень, які найближче торкаються нашої теми; визначимо склад факторів кооперування та інтегрування.

Отож, щодо термінології, то є потреба зупинитися на категоріях “виробничо-господарська структура” (надалі ВГС), “кооперація” (“кооперування”), та “інтеграція” (“інтегрування”).

Для розгляду проблем інтегрування машинобудівних підприємств у виробничо-господарських структурах необхідно спочатку з’ясувати термінологічно – що ми будемо розуміти під терміном “виробничо-господарська структура”. Отже, під “виробничо-господарською структурою” (ВГС) будемо розуміти сукупність підприємств, установ і організацій, що мають ознаки будь-якої організаційно-правової форми господарювання, можуть належати до різних видів економічної діяльності, можуть відрізнятися між собою за масштабом виробничо-господарських операцій. Визначення цього терміну є необхідним у зв’язку з можливим поєднанням в інтеграційному процесі підприємств, установ та організацій з різними ознаками та параметрами.

Правомірність використання зазначеного терміну неодноразово доводилася вітчизняними науковцями [172; 117; 118; 120-122]. Зокрема, у зазначених роботах обґрунтовувалася необхідність дослідження та розв’язання таких проблем, які пов’язані зі спільним функціонуванням в одному угрупуванні машинобудівних, транспортних, торговельних та підприємств інших видів економічної діяльності з науково-дослідними, проектно-конструкторськими, технологічними організаціями, фінансово-кредитними установами, страховими компаніями, пенсійними фондами тощо. При дослідженні ВГС також слід наголосити на необхідності в ринкових умовах вирішувати різноманітні завдання науково-технічного, виробничого, маркетингового, фінансового характеру, а також в процесі їхньої діяльності забезпечувати не лише оперування різноманітними ресурсами, але й врахування при управлінні в єдиному комплексі інтересів різних суб’єктів господарювання та відмінних між собою вимог до їх будови, діяльності, звітності тощо.

Для приобретения полной версии работы щелкните по ссылке.

Апробація результатів дослідження на науково-практичних конференціях свідчить про дискусійний характер такої категорії як “структура”. Необхідно додатково надати відповідь і на питання щодо правомірності застосування названої категорії у словосполученні “виробничо-господарська структура”. Для цього скористаємось відомими публікаціями. В Економічній енциклопедії визначається така категорія як “структура організаційно-правова”, під якою рекомендовано розуміти – “встановлення типу, виду, форми підприємств, фірм, компаній відповідно до правових норм, передбачених чинним законодавством, цивільним і торговим кодексами. Так, з організаційно-правової точки зору виділяють договірні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства командитні, товариства командитні на акціях, повні товариства, акціонерні закриті товариства, акціонерні відкриті товариства, публічні корпорації та ін. [85, с. 505]”*. Тобто, виходячи з наведеного означення можна цілком обґрунтовано вважати, що використання поняття “структура” є цілком виправданим для категорії ВГС, а не лише для випадків, коли під структурою розуміють співвідношення між складовими частинами окремих речовин, пристроїв, об’єктів тощо.

Ще одним важливим термінологічним аспектом, який слід висвітлити від самого початку викладу, є необхідність акцентувати на послідовному характері процесів кооперування та інтегрування. Будемо вважати, що кооперація є першою стадією на шляху інтегрування підприємств. Ми не будемо стверджувати, що коопераційні зв’язки обов’язково мають завершуватися інтеграцією. Проте, процесу інтегрування, як правило, має передувати кооперування підприємств. З огляду на це зауваження щодо процесу розвитку підприємств та їхнього співробітництва, терміни “кооперування” та “інтегрування” у сукупності ми будемо розглядати в різних редакціях. Тобто, у дослідженні будемо розуміти як синоніми такі поняття: “процес кооперації та інтеграції”; “коопераційно-інтеграційний процес”; “трансформаційний процес “кооперування – інтеграція”.

Використання названого синонімічного ряду, по-перше, має дати змогу по різному характеризувати певне явище, давати йому більш зрозуміле тлумачення для конкретної досліджуваної ситуації, по-друге, переходити в процесі дослідження від розуміння простого переходу у співпраці між підприємствами через кооперацію до більш складної стадії співробітництва у вигляді інтегрованої структури. Тобто, інакше позначити трансформацію стадій виробництва, перехід однієї з них в іншу; по-третє, використовувати синоніми (там де доцільно) для уникнення одноманітності викладу тексту.

З’ясуємо, що саме будемо розуміти під “кооперацією” та “інтеграцією”, аби правильно сприймати ті пропозиції, які будуть висловлюватися в процесі дослідження.

Згідно з Економічною енциклопедією – “кооперація (лат. cooperatio – співробітництво) – це добровільне об’єднання власності (різних об’єктів і форм) та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності [84, с. 75]”*. В нашому дослідженні використовуватимемо поняття кооперації не лише у значенні “кооперування виробництва”, під яким прийнято розуміти “форму техніко-економічних зв’язків підприємств, які спеціалізуються на виготовленні окремого товару [84, с. 80]”*. Кооперування виробництва набуло таких масштабів і стабільності, що навіть в енциклопедії зазначаються дані, які навряд чи є швидкоплинними, натомість визначають тенденцію у розвитку світової економіки. “У машинобудівній та електротехнічній промисловості Франції на поставки з кооперації припадає до 60% вартості готової продукції. Окремі деталі та вузли автомобілів для корпорації “Дженерал моторз” постачають майже 40 тис. дрібних і середніх підприємств. “Тойота” і “Ніссан” закуповують 70% від питомої ваги деталей і матеріалів [84, с. 80-81]”*. Таким чином, кооперування виробництва є серйозним явищем у світовій економіці, яке набуває в умовах глобалізації нового імпульсу. Ще більше до кооперування спонукає необхідність забезпечувати інноваційних характер розвитку економіки. Через це до кооперації прилучаються наукові, конструкторські, технологічні організації. Окрім того, що є одним з визначальних аспектів нашого дослідження, кооперуються не лише машинобудівні та підприємства інших видів економічної діяльності. Кооперуванням з промисловими і, зокрема, машинобудівними підприємствами нині охоплені, як зазначалося вище, фінансово-кредитні установи, пенсійні фонди та ін. Взаємний інтерес між представниками різних видів бізнесу, між промисловим та фінансовим капіталом виник давно, що призвело до появи промислово-фінансових груп, транснаціональних корпорацій, різноманітних асоціацій, консорціумів, холдингів тощо [88; 90; 92; 99; 124; 146; 147; 153; 217]. Проте, динамічність ринку викликає певні зміни у відносинах між підприємствами, між підприємствами та фінансово-кредитними установами і т. ін. Не слід також скидати з розгляду такий фактор, яким є недавнє входження України у ринкову економіку. Адже розвиток ринкових відносин, ринкових форм господарювання, відокремленість багатьох суб’єктів підприємництва від держави є надбанням останніх 17-ти років. Саме тому у багатьох випадках ще відсутня та стабільність організаційно-правових форм господарювання та коопераційних зв’язків між ними, які можуть бути притаманними для окремих підприємств та їхніх об’єднань у західних країнах.

Проте, “стабільність” форм господарювання, зв’язків між підприємствами є в конкурентних умовах поняттям доволі відносним. Конкуренція і ринкові перетворення в економіці неодмінно викликають зміну форми співпраці підприємств, а відтак і стадії інтегрування. З одного боку, до кооперації залучаються нові суб’єкти, а з іншого, - конкуренція може набувати такого масштабу, коли добровільно кооперовані підприємства інтегруються (добровільно або примусово).

У першому випадку - при добровільному кооперуванні - зміна торкається не лише співробітництва між самими підприємствами, які традиційно, або за новими контрактами виступають в ролі постачальників та покупців продукції один одного. Виробниче кооперування є цілком зрозумілою формою співпраці. Проте виникають нові обставини, за яких кооперуватися починають виробники з торговельними посередниками, з кредитними установами, страховими компаніями. Для традиційно ринкових країн таке кооперування є звичайною справою, а от для країн, в яких донедавна панувала державна власність і централізація у плануванні виробничо-господарської діяльності, зазвичай, ситуація є проблематичною.

З одного боку, проблемність ситуації викликана нерозвиненістю банківської та страхової систем у початковій стадії ринкових реформ, а відповідно відсутністю сталих традиційних зв’язків між промисловими підприємствами й фінансово-кредитними установами, з іншого – реформуванням самих підприємств, коли під впливом зміни структури замовлень на продукцію скорочувалися обсяги виробництва цілих галузей, підприємства змінювали профіль діяльності, склад постачальників і покупців, професійно-кваліфікаційний склад працівників, проводили роздержавлення й приватизацію, акціонувалися у закритих та відкритих акціонерних товариствах тощо. Інакше кажучи, змінювалися товарні потоки, змінювалися напрями кооперування між підприємствами, на місце державним грошовим потокам прийшли кредити та інвестиції від комерційних банків України та із-за її меж. З’явилися нові тенденції у розвитку економіки, пов’язані із змінами у самому підході до оцінки і спрямування економічних та фінансових зусиль підприємців. Уряд проголосив курс на інноваційний розвиток економіки країни, що поставило нові завдання перед державними підприємствами. Проте, усі товаровиробники в Україні з появою конкуренції, особливо з боку іноземних фірм, відчули потребу в інноваціях. Інноваційний шлях розвитку обов’язково передбачає співробітництво з науково-дослідними і проектно-конструкторськими й технологічними інститутами, бюро та іншими організаціями подібного профілю. Досвід такої співпраці в нашій країні існував, але він базувався, по-перше, на державній формі власності та управління; по-друге, на галузевому підході до побудови такої співпраці, коли відповідне міністерство створювало науково-дослідні установи і визначало напрями їх діяльності, а також фінансування за рахунок підприємств галузі; по-третє, у кооперуванні на названих засадах не останню роль відігравали масштаби виробництва, в тому числі на кожному окремому підприємстві. А підприємства ці були не просто великими, вони часом були надто великими, монополістами не лише у країні, а й у Східній Європі. Звичайно, що нинішні умови докорінно відрізняються від згаданих. Менші масштаби окремих виробників, інакше ставлення і сприйняття ринкового механізму виробництва і реалізації продукції дещо змінили сам погляд на співпрацю проектно-конструкторських організацій з машинобудівними підприємствами. Значною мірою на неї впливають маркетингові організації, дослідження яких стають основою для визначення пріоритетів науково-дослідних розробок і подальшого проектування та виробництва конкретних видів продукції.

З огляду на названі нові аспекти у діяльності машинобудівних підприємств змінюються також і напрями їхнього кооперування з потенційними постачальниками та споживачами. Якщо раніше для великих підприємств було цілком можливим мати у своєму складі науково-дослідні та проектно-конструкторські і технологічні підрозділи, то в умовах ринку останні стають самостійними підприємствами і виступають на ринку як такі, продукцією яких є відповідні науково-технічні й технологічні розробки. Нові моменти виникають також у співпраці з кредитними установами, які не залежать від держави і співпрацюють з промисловими та іншими підприємствами на комерційних засадах. Таким чином, кооперування машинобудівних підприємств зазнало цілком визначених змін і відбувається на нових засадах, відмінних від тих, які панували ще сімнадцять років тому.

Проте, кооперування, яке відбувається значною мірою на добровільних засадах, викликаних економічною необхідністю, не вичерпує зміст співробітництва машинобудівних підприємств.

Другим випадком співробітництва, про який згадувалося вище, і який може набувати не лише добровільного але й примусового характеру, є інтеграція. Коопераційне співробітництво може набувати нового рівня економічної зацікавленості, коли підприємства визнають для себе за необхідне щільніше організувати співпрацю, більшою мірою інтегруватися у розподілі результатів спільної виробничої та господарської діяльності. За певних обставин партнери інтегруються, в тому числі під впливом конкурентного середовища, де більші структури можуть мати переваги у конкурентній боротьбі. Такий процес може мати вигляд, форму злиття. “Злиття”, як випливає з етимології слова, може передбачати згоду сторін, що зливаються, об’єднуються, інтегруються. Проте, проникнення у справи партнерів може мати й характер втручання. Знову ж таки, прагнучи позбутися конкурентів шляхом здійснення контролю за їхньою діяльністю, потужніші підприємства (об’єднання) можуть здійснити інтеграцію у формі поглинання. Саме слово “поглинання” несе навантаження односторонньої дії, дії сильного конкурента відносно слабшого, якого без його згоди “поглинають”.

Інтеграція (від лат. integratio – відновлення і цілий) означає поступове зближення та об’єднання економічних суб’єктів у процесі їх взаємодії (взаємовпливу, взаємопроникнення, взаємозбагачення та ін.) [83, с. 668]. Об’єктивною економічною основою економічної інтеграції є високий ступінь розвитку інтернаціоналізації господарського життя, зокрема продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних, виробничих відносин і господарського механізму [83, с. 668].

Для приобретения полной версии работы щелкните по ссылке.

В ринкових умовах також проходять інтеграційні процеси, передумовою яких є прагнення примножити виробничі та фінансові можливості товаровиробників, уникнути певних ризиків. Саме об’єктивні фактори визначають необхідність інтеграції. Погоджуючись із Н. Масленніковою [233] М. Данько зазначає: “основними цілями трансформування підприємств є: розвиток організаційних характеристик; зниження трансакційних (операційних) витрат; реалізація економічного ефекту великого виробництва (позитивний синергетичний ефект окремих підприємств у складі великих корпорацій); зниження кінцевих цін на продукцію; соціальний розвиток організації; розвиток соціального партнерства: розвиток зовнішніх господарських зв’язків [73, с. 64-65]”*.

Відбуваються інтеграційні процеси, як правило, на попередньо встановлених кооперативних засадах. Можна стверджувати, що інтеграція є продовженням кооперації, коли постачальники вливаються до підприємства, для якого донедавна виробляли вузли, агрегати, комплектуючі, або постачали окремі види енергії чи інші ресурси. Так само з банківськими та страховими установами, які постачають фінансові ресурси для машинобудівного підприємства, а пізніше інтегруються з ним та з його суміжниками у промислово-фінансову групу, або створюють інший тип інтегрованої виробничо-господарської чи фінансово-виробничої структури [112; 114-116; 172; 122; 101; 178; 179; 46; 197; 199-201; 238]. Включення науково-дослідних та проектно-конструкторських організацій до складу таких структур, а також можливе залучення до них вищих навчальних закладів, інститутів Національної академії наук України дало поштовх до формування технопарків і технополісів, а якнайменше – бізнес інкубаторів [60; 103; 61; 67; 171; 68-70; 82; 89; 98; 28; 102; 105; 128-133; 137; 187; 150-152; 155; 160; 170; 174; 188;189; 203-214].

Хоча вже названі певні аспекти, за якими проводяться дослідження процесу інтегрування, проте перейдемо до другого важливого моменту цього підрозділу, який зазначено на початку - напрямів вивчення проблем за темою дисертації.

І. П. Булєєв, , зазначають, що висвітленню питань трансформування підприємств приділялася певна увага і вони вимагають подальшого вивчення [47]. На необхідності дослідження проблеми трансформування підприємств наголошує також Л. І. Федулова: “… перед українською економічною наукою постають актуальні та вельми важливі завдання системного дослідження, насамперед методологічних засад формування корпоративних структур з метою пояснення … процесів корпоратизації та інтегрування, що має місце на практиці, акцентуючи увагу на їхню інноваційну спрямованість … [198, с. 22]”*. М. Данько дійшов висновку, що: “Трансформування підприємств як економічна категорія характеризує процес перетворення однієї економічної структури на іншу і супроводжується зміною одних елементів, рис, властивостей на інші, що в широкому розумінні узагальнює поняття “реорганізація” та “реструктуризація [73, с. 64]”**.

Проте, трансформації мають різні аспекти, які вивчаються дослідниками. Зокрема, в контексті інвестиційного та інноваційного розвитку підприємств проблему вивчають ін, , Л. І. Федулова, [93; 193; 196; 198; 220]. Природу корпоративності у порівнянні з кооперацією та колективізмом досліджують та І. О. Піддубний [139]. Корпоративне управління великими підприємствами вивчають В. Мокряк та Е. Мокряк [152]. Т. І. Щедріна наголошує на необхідності співробітництва підприємств різних масштабів діяльності: “Великим підприємствам необхідно послідовніше залучати малі підприємства до виконання поставок за державними і муніципальними замовленнями [218, с. 100]”*

Малі підприємства повинні мати власні стратегії розвитку, оптимізувати співробітництво [185]. Стан та перспективи розвитку корпоративного сектору досліджують , О. І. Лисаченко, ікова. Учені вказують, до речі, на неможливість розраховувати трансакційні витрати в сучасних умовах через відсутність стабільних умов для їх групування [167, с. 20]. Українські дослідники Г. В. Довгаль, М. І. Данько, Р. В. Шуляр та росіяни А. Радигін та Н. Б. Рудик досліджують процеси та результати злиття і поглинання підприємств [78; 217; 236; 237]. Питання конкурентоспроможності інтегрованих структур бізнесу вивчає група харківських учених [66; 106; 165; 166; 168].

відзначає, що “існує тенденція поєднання конкуренції та кооперації, яка доповнюється аспектами прагнення інтегрованих структур бізнесу до закріплення за собою окремих ринкових ніш [166, с. 27]”**.

Третім аспектом, який доцільно висвітлити у першому підрозділі, є виклад змісту окремих напрямів наукових досліджень, які найближче торкаються нашої теми. Серед них: 1 – висновки учених щодо позитивних аспектів формування інтегрованих структур; 2 – очікувані результати від різних способів інтеграції підприємств; 3 – характеристика різних ступенів інтегрованості підприємств.

Досліджуючи інтеграційні процеси, Л. І. Федулова відзначила такі позитивні моменти формування інтегрованих корпоративних структур: по-перше, їхнє цілеспрямоване формування на основі технологічно й коопераційно ув’язаних промислових суб’єктів стає одним із основних важелів протидії іноземним конкурентам; по-друге, вони є найбільш стійкими до економічних потрясінь; по-третє, вони стали діючим фактором вирішення цілої низки завдань в інтересах економіки України в цілому [196 , с. 30].

Щодо очікуваних результатів від різних способів інтеграції підприємств, то та М. І. Данько відзначають такі види угод щодо злиття та поглинання: горизонтальні, вертикальні, конгломератні (комбіновані), діагональні [78, с. 42-43]. Для кожного з видів угод вони визначили певні вигоди.

Так, вертикальна інтеграція, що обумовлена технологічними зв’язками між підприємствами, забезпечує, на їх думку, економію на масштабі, консолідацію та ефективне використання ресурсів. Суттєвим джерелом економії при вертикальній інтеграції стає економія на затратах на рекламу, товарний рух, підтримання оптимальних розмірів запасів [78, с. 43].

Горизонтальна інтеграція дозволяє мінімізувати втрачену вигоду, а іноді є свідченням монопольних прагнень її учасників [78, с. 43].

Диверсифікацію ризику та можливість опосередковано впливати на партнерів забезпечує діагональна інтеграція, тобто об’єднання з підприємством, яке знаходиться на іншому рівні вертикального виробничого циклу і випускає паралельні види продукції [78, с. 43].

Таким чином, інтеграційні процеси, що є іманентною складовою глобалізації світових ринків, являють собою складні та неоднорідні соціально-економічні явища [78, с. 46].

Дослідженню різних форм інтегрування структур бізнесу присвячена робота [66], в якій він аналізує, зокрема, ступінь інтегрованості. Порівнюючи між собою концерн, фінансово-промислову групу (ФПГ) і стратегічний альянс (СА), він зазначає, що для першої форми об’єднання підприємств ступінь інтегрованості є висока, для другої – середня, а для третьої - низька [66, с. 177].

Необхідність кооперування та інтеграції підприємств в умовах ринкових перетворень викликається, насамперед, необхідністю підсилення економічних позицій кожного із суб’єктів господарювання. Спільні ресурсні можливості кооперованої сукупності підприємницьких структур дозволяють впевненіше вести конкурентну боротьбу. А посилення конкуренції на сучасному світовому ринку слід визнати як сталу тенденцію.

Нині конкуренція щодо реалізації готової продукції є завершальною стадією конкурентної боротьби. Така боротьба виникає вже на стадії укладання договорів на постачання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, на закупівлю ліцензій та патентів, технічної документації на нові конструкції і технології, устаткування та обладнання, інструментів тощо. Конкуренція ведеться за дешеві сировинні й трудові ресурси. З цією метою транснаціональні корпорації (ТНК) проникають у нові й нові країни, здійснюють експансію на чужі донедавна ринки. Реалізації такої ринкової стратегії сприяють концентрація економік, галузей (табл. 1.1) та корпорацій (табл. 1.2), злиття комерційних структур та поглинання одних структур іншими.

Таблиця 1.1

Дані щодо концентрації економік, галузей та корпорацій [66, с. 70]

Рейтинг	Економіки країн (частка у світовому виробництві)	Галузі світової економіки (частка у світовому виробництві)
Станом на 2000 р.	Станом на 2000 р.
І	США (20,79%)	Видобуток кам’яного вугілля, бокситів, фосфоритів та ін. у перших 10-ти країнах світу (90%)
ІІ	Китай (11,45%)	Решта 43 галузі (понад 62%)
ІІІ	Японія (8,21%)	-

Результати досліджень багатьох вчених [106; 168; 176] засвідчують, що провідними у світі за часткою світового промислового виробництва залишаються упродовж тривалого часу США та Японія. Проте, в останнє десятиліття на другу позицію за обсягами виробництва у світі вийшов Китай, за

Таблиця 1.2

Дані щодо концентрації корпорацій [66, с. 70]

Рейтинг	Корпорації – лідери світової економіки за роками (обсяги продажу, млрд. дол.)
США	(ВЫРЕЗАНО)
(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)
І	(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)
(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)	(ВЫРЕЗАНО)

яким фахівці визнають провідну роль у майбутньому економічному просторі.