Огляд новин законодавства (стр. 4 )

Статтею 624 Кодексу встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитків лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пп. 139.1.11 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - Податковий кодекс) не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, зокрема, суми штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду, які підлягають сплаті платником податку.

Відповідно до ст. 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поняття індексу інфляції передбачено Інструкцією про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 р. № 000, із змінами та доповненнями.

Відповідні індекси розраховуються Державною службою статистики України, починаючи з серпня 1991 року, щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державну службу статистики України ці показники згідно зі ст. 19, 21 та 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними.

Виходячи з вищевикладеного, не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, зокрема, сплачені суми штрафів та/або неустойки чи пені, втрат від інфляцій за весь період прострочення грошового зобов'язання, суми збитків у вигляді додатково сплачених відсотків по банківських кредитах, 3 відсотки річних від простроченої суми (якщо інший відсоток не встановлений договором), які сплачені платником внаслідок невиконання умов договору.

Заступник Ігнатов

18. Стосовно включення до складу витрат відсотків, нарахованих за укладеним договором позики

Лист Державної податкової служби України від 06.07.2012 р. № 000/6/15-1415

Державна податкова служба України розглянула лист <...> стосовно включення до складу витрат відсотків, нарахованих за укладеним договором позики і повідомляє.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 12.07.2001 "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 000) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Фінансовими вважаються такі послуги: надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону № 000).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.96 № 000/96-ВР (далі - Закон № 000) професійні учасники ринку цінних паперів - особи, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку видає ліцензії на такі види професійної діяльності на ринку цінних паперів: діяльність з управління активами - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від власного імені або на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інституційним інвесторам на праві власності (п. 5 ст. 4 Закону № 000).

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (далі - Закон) управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами є господарське товариство у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, що створюється відповідно до законодавства України.

Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох ІСІ.

Згідно ст. 4 Закону недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб і активи якого можуть включати цінні папери, емітовані пов'язаними особами компанії з управління активами такого фонду, є венчурним фондом.

Інститут спільного інвестування (далі - ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд (п. 7 ст. 3 Закону).

Компанія з управління активами венчурного фонду бере участь в управлінні діяльністю емітента, корпоративні права якого перебувають в активах фонду, активами якого ця компанія управляє (ст. 29 Закону).

Обмеження діяльності компанії з управління активами з надання позики за рахунок активів ІСІ не поширюються на діяльність компанії з управління активами венчурного фонду (ст. 30 Закону).

До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Активи венчурного фонду можуть повністю складатися з нерухомості, корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі, або з цінних паперів, які не отримали рейтингової оцінки відповідно до закону. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд (п. 5 ст. 34 Закону).

Відповідно до пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Фінансовий кредит - кошти, що надаються банком - резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент (пп. 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Кодексу (п. 138.1 ст. 138 Кодексу).

До складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) (пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Кодексу).

Виходячи з вищевикладеного, проценти, сплачені (нараховані) позичальником за укладеним договором позики з компанією з управління активами на користь венчурного інвестиційного фонду, активами якого вона управляє, відносяться позичальником до фінансових витрат та включаються до складу інших витрат.

Разом з тим, витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів (пп. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153 Кодексу).

Заступник Ігнатов

19. Витрати на відрядження та страхування майна

Лист Державної податкової служби України в Одеській обл. від 04.12.2012 р. № 000/10/15-0213

Державна податкова служба в Одеській області на виконання завдання ДПСУ розглянула лист щодо застосування норм Податкового кодексу Ук­раїни та повідомляє таке.

Відповідно до ст.14 Податкового кодексу Украї­ни від 02.12.2010 р. №° 2755-УІ (зі змінами та допов­неннями, далі — ПКУ), податкова консультація — допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного викорис­тання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладе­но на такий контролюючий орган.

1. Відповідно до СТ.121 Кодексу законів про пра­цю України від 10.12.71 р. №° 322-\/ПІ (зі змінами та доповненнями) працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компен­сацій у зв'язку зі службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відряд­женні, вартість проїзду до місця призначення і на­зад та витрати з найму жилого приміщення в по­рядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Працівникам, направленим у службове відряд­ження, оплата праці за виконану роботу здійснюєть­ся відповідно до умов, визначених трудовим або ко­лективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Обчислення середньої заробітної плати здійс­нюється відповідно до Порядку обчислення серед­ньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну від 08.02.95 р. № 000.

Відповідно до пп.140.1.7 ст.140 ПКУ витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у тру­дових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в ме­жах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронюван­ня транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості про­живання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасу­вання одягу, взуття чи білизни), на найм інших жи­лих приміщень, оплату телефонних розмов, офор­млення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документаль­но оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат. У зв'язку з внесенням змін до ст.121 Кодексу за­конів про працю та набранням чинності Податко­вим кодексом України прошу надати роз'яснення стосовно окремих аспектів формування даних податкового обліку, а саме:

1. Якщо працівник перебуває у відрядженні, чи І спід йому сплачувати добові за суботу та неділю, що припадають на термін такого відряджен­ня, і при цьому такий працівник:

♦ або перебуває у дорозі від місця відрядження до місця постійної роботи або навпаки, але в цей час не працює ані за місцем постійної роботи, ані

за місцем відрядження;

♦ або бере документи із собою в готель і ви­конує там покладені на нього завдання у вирядженні;

♦ або виходить на роботу за графіком ро­боти того підприємства, до якого його відряджено з місця основної роботи;

♦ або взагалі має вихідний день згідно з вітчизняними нормами трудового законодавства?

Як сплачувати добові в кожному конкретному випадку з числа перерахованих?

2. Якщо підприємство формує витрати на стра­хування майна або ризиків у податковому об­ліку, то які первинні документи повинні підтверд­жувати такі витрати, якщо страховий платіж сплачуєть­ся наперед за 1 рік? Чи достатньо буде договору стра­хування для підтвердження таких витрат у податко­вому обліку, адже скласти акт виконаних робіт про­блематично (під час сплати страхового платежу по­слуги зі страхування ще не надані і не можуть таки­ми вважатися, сума оплати обліковується в складі вит­рат майбутніх періодів у бухгалтерському обліку)? Якщо договору страхування недостатньо для підтвер­дження витрат у податковому обліку, то в який мо­мент повинен складатись акт виконаних робіт (нада­них страхових послуг) з метою підтвердження вит­рат у податковому обліку страхувальника:

♦ чи в момент сплати платежу;

♦ чи в момент закінчення дії договору страху­вання;

♦ чи щомісячно (щоквартально) на відповідну частину страхового платежу, що припадає на такий період?

3. Чи має право підприємство формувати вит­рати у податковому обліку з витрат на страхування, що відшкодовуються експедиторам за договорами транспортного експедирування, в разі обов'язкового страхування експедиторами, зокрема, небезпечних вантажів? Якщо так, то якими документами це слід підтверджувати?

Зазначені в абзаці першому цього підпункту вит­рати можуть бути включені до складу витрат плат­ника податку лише за наявності підтвердних доку­ментів, що засвідчують вартість цих витрат у виг­ляді транспортних квитків або транспортних ра­хунків (багажних квитанцій), у тому числі електрон­них квитків за наявності посадкового талона та до­кумента про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної осо­би, в тому числі бронювання місць у місцях про­живання, страхових полісів тощо.

Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюно­вих виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли суми таких «чайових» включаються до рахун­ку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'яз­ку з таким відрядженням у межах території Украї­ни, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заро­бітної плати, встановленої законом на 1 січня по­даткового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряд­жень за кордон — не вище 0,75 розміру мінімаль­ної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.

2. Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткуван­ня, складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат.

Крім того, відповідно до пп. 140.1.6 ст.140 цього Кодексу при визначенні об'єкта оподаткування вра­ховуються витрати подвійного призначення, до яких, зокрема, належать будь-які витрати із стра­хування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідаль­ності, пов'язаної з експлуатацією транспортних за­собів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних з виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше ніж 10% вартості ви­робництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних з провадженням ним госпо­дарської діяльності, в межах звичайної ціни стра­хового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником по­датку, обов'язковість якого не передбачено законо­давством, або будь-яких витрат із страхування сто­ронніх фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно до п. 138.5 ст.138 ПКУ інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому їх було здійснено.

Водночас відповідно до ПВО 16 «Витрати» у разі якщо здійснення операції забезпечується одержан­ням економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами.

Отже, до складу витрат платника податку звітно­го (податкового) періоду включається лише відповід­на сума витрат, пов'язана із страхуванням, неза­лежно від наявності здійснення попередньої оплати.

3. Відповідно до ст.16 Закон}' про страхування1 договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страхо­вик бере на себе зобов'язання у разі настання стра­хового випадку здійснити страхову виплату страху­вальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої ук­ладено договір страхування (надати допомогу, ви­конати послугу тощо), а страхувальник зобов'язуєть­ся сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Розмір страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати в обов'язковому порядку повинен містити договір страхування.

Статтею 18 Закону про страхування встановлено. що договір страхування набирає чинності з момен­ту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено цим договором.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі пер­винних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом III ПКУ (п. 138.2 ст.138).

Зокрема, п.44.1 ст.44 цього Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податку зо­бов'язані вести облік доходів, витрат та інших по­казників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподат­кування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, по­в'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ст.1 Закону № 000 транспортно-експедиторська послуга — це робота, що безпосе­редньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Експедитор (транспортний експедитор) — суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст.9 Закону № 000 за договором транс­портного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання виз­начених договором послуг, пов'язаних з перевезен­ням вантажу.

Платою експедитору вважаються кошти, спла­чені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

До плати експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових пла­тежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Підтвердженням витрат експедитора є докумен­ти (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами гос­подарювання, що залучалися до виконання догово­ру транспортного експедирування.

Заступник Голови ДПС в

Одеській області Н. Приймак

20. Про затвердження Порядку видачі довідки про відсутність заборгованості з податків, зборів, що контролюються органами державної податкової служби, та внесення змін до Порядку обліку платників податків і зборів

Наказ Міністерства фінансів України від 12.12.2012 р. № 000

Порядок видачі довідки про відсутність заборгованості з податків, зборів, що контролюються органами державної податкової служби

1. Цей Порядок визначає механізм видачі органами державної податкової служби довідки про відсутність заборгованості з податків, зборів, що контролюються органами державної податкової служби (далі - Довідка).

2. Довідка видається державними податковими інспекціями у містах з районним поділом (крім міст Києва і Севастополя), районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонними, об'єднаними, Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби України та спеціалізованими державними податковими інспекціями за встановленою формою (додаток 1) за основним місцем обліку платників податків, які звертаються за наданням послуги.

3. Довідка видається безоплатно на підставі заяви платника податків про видачу Довідки (додаток 2).

Заява складається з обов'язковим посиланням на відповідний нормативно-правовий акт, що передбачає надання органом державної податкової служби Довідки, та зазначенням  найменування підприємства (установи, організації), до якої Довідку буде подано платником податків.

4. Строк розгляду заяви платника податків та видачі Довідки або направлення відмови в її наданні становить п'ять робочих днів від дня отримання такої заяви органом державної податкової служби.

5. Орган державної податкової служби визначає наявність/відсутність у платника податків податкового боргу на дату формування Довідки із урахуванням наявності/відсутності такого боргу в органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку платника податків.

6. Строк, протягом якого Довідка може бути видана, має відповідати визначеному у ній строку дії. Якщо платник податків не звернувся до органу державної податкової служби за отриманням Довідки протягом строку її дії, вона підшивається до справи платника податків.

7. Довідка видається у паперовому або електронному вигляді.

Довідку у паперовому вигляді платник податків або його законний чи уповноважений представник отримує безпосередньо в органі державної податкової служби, до якого було подано заяву про отримання Довідки.

Платникам податків, які подають звітність в електронній формі, надання Довідки може здійснюватися засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

8. За наявності у платника податків податкового боргу органом державної податкової служби готується лист платнику податків (у довільній формі) з вмотивованою відмовою щодо видачі Довідки, який надсилається на адресу платника податків.

Директор Департаменту податкової,

митної політики та методології

бухгалтерського обліку

21. Платежі до бюджету: заповнення розрахункових документів

Лист Державної податкової служби України від 05.12.2012 р. № 000/0/71-12/19-1017

У зв'язку з численними запитами, що надходять від органів державної податкової служби з питань невиконання платниками податків та банками вимог порядку заповнення документів на переказ у разі сплати (стягнення) платежів до бюджету, здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, Державна податкова служба України повідомляє наступне.

Порядок заповнення платником реквізиту "Призначення платежу" розрахункового документа викладено в додатку 8 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 (далі - Інструкція № 22), згідно з яким визначено, що реквізит "Призначення платежу" заповнюється з урахуванням вимог нормативно-правових актів з питань заповнення розрахункових документів у разі сплати (стягнення) платежів до бюджету або повернення платежів з бюджету.

Для списання коштів з рахунка платника банк платника застосовує платіжні інструменти згідно з нормативно-правовими актами Національного банку та внутрішніми процедурами банку.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 22 відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Пунктом 2.4 Інструкції № 22 банк перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 8 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.9 Інструкції № 22 банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком випадків, обумовлених пунктом 2.26 цієї Інструкції та іншими нормативно-правовими актами Національного банку.

Пунктом 2.26 Інструкції встановлено, що банк платника може робити в розрахункових документах виправлення реквізитів у разі:

часткового виконання платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження). Реквізит "Сума" виправляється згідно з пунктом 5.10 глави 5 та пунктом 12.9 глави 12 цієї Інструкції;

зміни з ініціативи банку платника (у зв'язку з реорганізацією банку, зміною в банку правил бухгалтерського обліку, виконанням банком вимог законодавства) номера рахунка платника, назви та коду банку платника. На звороті цього розрахункового документа зазначаються дата внесення виправлень, пункт цієї Інструкції, згідно з яким вони вносяться, підстава для їх унесення, і це засвідчується підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Крім того, відповідно до пункту 2 глави 2 розділу I Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 16.08.2006 р. № 000, банки (філії) здійснюють міжбанківський переказ за міжбанківськими електронними розрахунковими документами, що формуються ними, зокрема на підставі паперових розрахункових документів клієнтів.

Національний банк України у своєму листі від 08.11.2012 р. № 25-111/2436 зазначив: "З метою недопущення випадків невірного заповнення реквізиту розрахункового документа "Призначення платежу" при перерахуванні платежів до бюджету рекомендуємо банкам: звернути увагу клієнтів на необхідність дотримання ними порядку заповнення реквізиту "Призначення платежу" розрахункового документа при сплаті платежів до бюджету, а також дотримуватись вимог вищезазначеного нормативного акта і посилити контроль за правильністю оформлення міжбанківських електронних розрахункових документів, зокрема, в частині заповнення всіх розділових знаків та кодів, які містяться у розрахункових документах клієнта на здійснення платежів до бюджету."

Зазначене довести до відома та використання в роботі підпорядкованих податкових органів.

Заступник Ігнатов

22. Относительно запросов органов ГНС о представлении информации в порядке п. 73.3 ст. 73 Налогового кодекса Украины (далее - НКУ), в пределах компетенции

Письмо Государственной налоговой службы Украины от 01.01.2001 г. № 000/0/141-12/А/10-1114/4341

Рассмотрев Ваше письмо <...> относительно запросов органов ГНС о представлении информации в порядке п. 73.3 ст. 73 Налогового кодекса Украины (далее - НКУ), в пределах компетенции сообщаем следующее.

Компетенция контролирующих органов, полномочия и обязанности их должностных лиц при осуществлении налогового контроля, в частности вопросы обращения к плательщикам налогов и другим субъектам информационных отношений с письменным запросом о представлении информации, урегулированы Налоговым кодексом Украины.

Требования к оформлению запроса определены п. 73.3 ст. 73 НКУ, в соответствии с которым органы государственной налоговой службы имеют право обратиться к плательщикам налогов и другим субъектам информационных отношений с письменным запросом о представлении информации (исчерпывающий перечень и основания представления которой установлены законом), необходимой для выполнения возложенных на органы государственной налоговой службы функций, задач, и ее документальном подтверждении. Такой запрос подписывается руководителем (заместителем руководителя) органа государственной налоговой службы и должен содержать перечень запрашиваемой информации и документов, которые ее подтверждают, а также основания для направления запроса.

Из положений приведенной нормы усматривается, что запрос налогового органа в обязательном порядке должен содержать изложение определенных НКУ оснований получения информации.

Кроме того, правоотношения по поводу направления налоговыми органами в адрес плательщиков налогов запросов нормированы также предписаниями Порядка периодического представления информации органам государственной налоговой службы и получения информации указанными органами по письменному запросу (утвержден постановлением КМ Украины от 01.01.2001 г. № 000; далее по тексту Порядок № 000), в соответствии с п. 10 которого запрос относительно получения налоговой информации от плательщиков налогов и других субъектов информационных отношений оформляется на бланке органа государственной налоговой службы и подписывается руководителем (заместителем руководителя) указанного органа. В запросе указываются: ссылки на нормы закона, в соответствии с которыми орган государственной налоговой службы имеет право на получение такой информации; основания для направления запроса; описание запрашиваемой информации и в случае необходимости перечень документов, которые ее подтверждают.